Хто з нас самозванець?

– Олівія попросила покликати тебе. Можеш підійти до неї зараз? – З посмішкою на обличчі промовив тренер.
– Звісно, Леє, зачекай хвилинку – Схоже вона побачила, як я почав нервувати й лише хитнула головою в знак згоди.

Візьми себе в руки Майк, ти не можеш нервувати кожного разу, як він звертається до тебе! Хааа… Приблизно це лунає в моїх думках щоразу, як мені доводиться розмовляти з Лукою.

– О, привіт Майкі – Попиваючи кавку мене привітала наша секретарка.
– Добрий ранок, Лука сказав, що ви мене кликали?
– Так, ось, візьми ключ зараз, бо після 12 мене вже не буде. Сьогодні доводиться піти раніше – Вона дала мені ключ від студії.

Сьогодні п’ятниця, а це означає, що я можу лишитися після занять ще на трохи та скористатися студією. Це наша з нею маленька домовленість про яку майже ніхто не знає. Два роки тому я попросив в неї про це і на диво вона швидко погодилась. З цим дублікатом я замикаю студію, а в понеділок в ранці вона відчиняє її своїм ключем і тоді я його повертаю.

– Гаразд, дякую, що сказали.
– Та немає за що, сонце. Звертайся, якщо щось буде потрібно – Не відриваючи погляду від екрана комп’ютера вона знову зробила ковток гарячої кави. Я лише взяв ключ та повернувся до всіх.

Повернувшись до групи мене зустрів тренер. Його суворий погляд змусив мене насторожитися і я зупинився при вході. Він лише оглянувся назад, напевно перевіряв чи нікого немає поряд.

-Все в нормі? Чому вона тебе кликала? – Перегородивши мені вхід, він схрестив руки й вперся у дверний проріз.
– Все добре, просто… – Чорт, я не знаю, що мені казати. Він не знає про мою з Олівією домовленість, а я обіцяв навіть йому не говорити…
– Просто що?
– Нічого, не думаю, що це Вас стосується. Тобто, в цьому нічого такого немає, просто це не те на що Вам варто витрачати свій час – Я зовсім забувся за ключ, який був у мене в руці. Я поклав його до кишені штанів, але він це помітив.
– Можливо я сам вирішую, як мені використати свій же час? – Він усміхнувся. Але ця посмішка лише висміювала мене і показувала його роздратування. Я ще не бачив його таким.
– Ви праві, але все ж таки не думаю, що мої справи якось Вас стосуються – Я лише поглянув йому в очі й промовивши це пройшов повз. Він помітно розізлився, я сам не розумію чому так відреагував.
– Сподіваюсь він не почне мене ненавидіти… – Пробурмотів я підходячи до Леї.

Не встиг я підійти, як вона підбігла до мене і на радощах почала намагатися застрибнути на спину.

– Щось сталося? Чому ти радієш? – З повним непорозумінням на обличчі я почав намагатися її скинути зі своєї спини. Щось трохи марно.
– Пам’ятаєш ту круту хореографію, яку Лука придумав під час батлу минулого місяця на змаганнях?
– Ту з якою він його і виграв? Звісно пам’ятаю, в мене є її запис.
– Хто б сумнівався що він в тебе буде. Але не важливо, він пообіцяв навчити мене її! Уявляєш! Я вивчу елементи брейк-дансу! – Гадаю кожен хто був на студії почули це, бо те, як люди поглянули на неї в цей момент лише підтвердило мої здогадки.
– Чого це раптом? Це ти його попросила?
– Ні, поки тебе не було він сам підійшов і запропонував. Сказав, що з моїм потенціалом і вміннями я зможу легко її вивчити. Бачиш яка я крута, як виявилося хаха.

Я завмер. Щось всередині мене зламалося. Що це означає? Чому так раптово? Чому вона? Чому саме тоді коли я пішов? Ця розмова з ним до цього, має якусь причетність? Нещодавно він хвалив мене, як одного з кращих і її не було в цьому переліку. Що в біса коїться?

 – Ти засмучений? Хочеш я попрошу його, щоб він і тебе навчив? Це буде весело! – Я бачу цю радість в її очах. Не хочеться нічого псувати, тим паче, що питання в мене лише до нього.
– Ні, дякую. Думаю це хороша можливість для тебе. Буду чекати на результат – Я лише легенько посміхнувся і поглянув в сторону. Мої очі шукали його. Цього негідника, котрий чомусь почав робити надто дивні речі. За весь час його роботи тут це здається перший раз, щоб він сам зробив комусь таку послугу.
– Гаразд, ходімо, Лука кличе – Поплескавши мене по плечу вона допомогла повернутися мені зі світу думок.
– Ходімо

Наступні кілька годин проходили дуже хаотично. Думки не покидали мене, я ніяк не міг сконцентруватися і нічого не виходило. Моє ж тіло мене не слухало, рухи були не чіткими, я не зміг попасти в ритм кілька разів та навіть впав один раз. Не пам’ятаю коли щось схоже в мене було.

– Майк все в нормі? Ти ніколи не помиляєшся. Принаймні так часто як сьогодні – Я не знаю хто в мене це запитав, але це був хлопець з котрим в мене була одна партія, яку я запоров.
– Справді, Майк все в нормі? Можливо тобі треба перерва? Ти мене засмучуєш сьогодні – Запитав тренер одночасно ставлячи музику на паузу. Краще б він взагалі зараз не звертався до мене. В мене і так думки цілий день переповнені ним.
– Я відійду на п’ять хвилин, вибачте – Підібравши по дорозі воду я пішов в гардеробну. Звідти я лише чув голос тренера який раз за разом рахував і музику котру він намагався перекрикувати.

Не встиг я сісти, як за мною зайшла Лея.

– Ти чого? Що сталося? – В її очах я бачив лише розгубленість і занепокоєння. Вона зачинила двері за собою і сіла біля мене.
– Мені б знати, що коїться
– Ти про що?
– Я розповім тобі, але пізніше, зараз мені треба розібратися з усіма думками – Не хочу нічого їй казати. Нехай вивчить омріяну хореографію та добре проведе час. Знаючи її, якби вона почула правду то пішла б сваритися з тренером хаха, уявляю.
– Точно? Можеш зараз розповісти? Я переймаюсь за… – Її перебив Лука котрий зайшов в гардеробну. Він зупинився та поглянув на нас. Як раз в цей момент вона тримала мою руку у своїй руці. Це теж одна з її звичок. Він поглянув на це з відразою, думаю Лея теж це помітила.
– Майк, можна тебе на хвилину? – Він дав зрозуміти, що їй варто піти.
– Я тоді піду
– Так, я зараз повернусь, можете поки повторити все, скажеш це іншим
– Добре – Вона пішла, а Лука зачинив двері на ключ.
– Що коїться? – Тримаючись за дверну ручку він навіть не підняв свого погляду.
– Ви про що? – Я почав помітно нервувати, це видав мій тремтячий голос.
– Ти захворів? Не пам’ятаю, щоб хоча б раз було так, що ти повністю забув всю хореографію, ще й впав – Він почав підходити до мене. Тепер його погляд сфокусувався на мені. Знову цей вираз обличчя…
– Ні, все добре. Думаю я просто мало поспав цієї ночі. Не дав можливості організму відпочити як слід – Я почав відсовуватися трохи далі, але вийшло так що він буквально загнав мене в кут.
– Мало поспав? І що ж такого ти робив протягом ночі? – Він підходив все ближче.
-Знаєш, ти сьогодні мене дуже сильно замутив. Незабаром змагання, а мій фаворит дає слабину. Гадаєш так можна? – Тренер підійшов і присів прямо переді мною. Він вищий за мене, тому присівши був як раз на тому ж рівні що і я сидячи на лавці.

Я помітно почервонів. Руки почали пітніти, а погляд тікати. Серце так голосно билося, що боюся він це почув. Згадуючи про те, що було вчора у ночі мені соромно дивитися на нього. Невже це справді сталося…?

– Не думаю, що це Вас стосується – Відвівши погляд в нікуди я почав казати те чого точно не хотів би проговорювати.
– Знову те ж саме… Не стосується? Я просто переймаюсь за тебе, як тренер. Чи я заслуговую такого недбалого відношення до себе і своєї доброти? – Він розізлився. Я перший раз бачу його таким. Хочеться провалитися крізь землю.
– Ви мене не так зрозуміли! Я ціную Вашу доброту до мене і ціную Вашу клопітку працю! Я справді вдячний Вам за все! – Це все звучало незграбно, але я казав правду.
– Тоді чи не міг би ти бути хоча б трохи добрішим та відкритим? Це теж не така легка робота, як ви всі думаєте. Я маю слідкувати за всіма, тим часом отримую таке ставлення в замін. Це теж дратує знаєш – Злість стала його мовою. Кожне таке слово обпікало мене додаючи все більш болючих ран.
– Вибачте, Ви праві. Я не подумав про те, як Ви себе почуваєте. Мені шкода – Я опустив голову, на очі почали набігати сльози. Я не хочу, щоб він бачив мене таким.

Він припідняв моє підборіддя своєю крижаною рукою. Так близько він ще ніколи не був, навіть тоді в той вечір. Мій зляканий погляд не відрізнявся від погляду тваринки яку зловив мисливець.

– Я ніяк не можу зрозуміти… Ти справді такий хороший актор чи просто тюхтій? Як тобі вдається тримати цей образ так довго? Чому всі на нього ведуться? – Він почав оглядати моє лице, мої очі, здається він хотів глянути, як перша сльоза почне обпікати моє лице.
– Що Ви маєте на увазі? – Тремтячим голосом я намагався сказати багато, але вийшло лише це.

Лука підібрав одну з моїх сльозинок. Він почав сміятися.

– Ти справді не доганяєш? Хоча, судячи з твого погляду… Ну що ж, думаю на цьому ми закінчимо. Повертайся коли заспокоїшся – Він підвівся і пішов в сторону дверей.