Хто заборонить?

Ніхто не може нічого заборонити падишаху всього світу, навіть він сам.

Саме тому султан Мурад-хан регулярно заливав свої тяготи вином. Це вже стало звичкою, відмовлятися від якої володар світу, всупереч власним законам і заборонам, не збирався.

– Ще вина, мій володарю? – неочікувано подав голос Юсуф, котрий, здавалося, давно вже задрімав.

Мурад перевів на нього каламутний від алкоголю погляда. З того часу, як у його оточенні з’явився цей перс, трофей, що він привіз із походу на Єреван, постійна пиятика заграла новими фарбами. Правду кажуть, на самоті пити невесело, а наближених падишаха, включно з його близьким другом Сілахтаром-пашею, затягти на подібні заходи було вкрай непростою задачею. Однак персидський шехзаде з готовністю прийняв посаду відповідального за султанські розваги і Мурад у його особі отримав не лише наближеного і друга, а ще й прекрасного товариша по чарці. До того ж, Юсуф мав воїстину неймовірним талантом відшукувати чудових музик і незрівнянних танцівниць, до яких дівчатам з гарему володаря було ой як далеко.

– Володарю? – голос Юсуфа вирвав Мурада з роздумів. – Можливо, вам вже час спати?

– Я що, дитина, щоб так рано відходити до сну? – посміхнувся султан, подаючи персу келих. – Ніхто з нас нікуди не піде, поки не спустошимо цей глек.

Юсуф, зітхнувши, наповнив келих вином і передав його володарю. Мурад одним ковтком осушив його і знову перевів погляд на свого фаворита, злегка примруживши очі.

– Скажи мені, Емір Гюне-хан, – почувши своє старе ім’я, чоловік здригнувся. Він не чув його відколи за наказом султана прийняв нове, разом з османською вірою. – Скажи, чому ти так дивно вчинив тоді, в Єревані? Не здав фортецю і не став захищатися, а просто вийшов до мене і запропонував своє життя в обмін на життя своїх людей?

Юсуф, зітхнувши, відкинувся на спинку дивану, на якому вони сиділи, і, піднявши погляд до стелі, відповів:

– Мені не було звідки чекати допомогу, а облогу Єреван точно не витримав би. Я зважився на таки крок тому, що не мав вибору.  Залишалося тільки сподіватися на вашу милість, володарю. Я поставив все, що мав, і виграв.

– Але невже тобі, шехзаде чужої династії, не гидко знаходитись в такому становищі? – Мурад розвернувся до Юсуфа, вичікувально підперши щоку долонею. – Ти став моїм рабом, маріонеткою в моїх руках.

– Краще бути цінним рабом у чужій країні, аніж зрадженим і нікому не потрібним шехзаде на батьківщині, – перс, помітивши ворушіння поряд, теж повернув голову і зустрівся поглядом із султаном. – Ви, мій володарю, гідна людина, а тому служити вам честь для мене, хай і на такій посаді. Хоча, з іншого боку моя посада не така ганебна –  я відповідаю за те, щоб володар світу завжди був у доброму гуморі, а це не кожному під силу.

Мурад майже не слухав його. У той момент, коли Юсуф подивився на нього, у султана перехопило подих. Інколи йому здавалося, що зовсім не сміливість і відчайдушність персидського шехзаде, що зважився битися сам на сам з володарем світу, змусила його забрати Юсуфа з собою, а саме його очі – світлі настільки, що здавалося, самі випромінювали світло, лукаві, але при цьому настільки чисті, що у них можна було побачити відображення власної душі. Ще коли Юсуф постав перед Мурадом вперше, під видом посла, його привабив цей чіпкий світлий погляд, котрий султан відчував між лопатками ще якийсь час після того, як перси залишили його намет.

– Юсуфе?

– Так, мій володарю?

– Ти чаклун?

Чоловік від такого неочікуваного питання подавився повітрям, після чого, помітивши допитливий і нетерплячий, наче у дитини, що поставила дорослому незручне питання, вираз обличчя султана, засміявся.

– Що ви, володарю, я ніякий не чаклун, – відсміявшись, відповів він. – Хоча для вас я можу бути ким завгодно, вам варто лише наказати.

– Ким завгодно? – неочікувано в голову Мураду прийшла ідея, яку навіть він сам у тверезому стані не схвалив би.

– Абсолютно, – впевнено кивнув Юсуф, не підозрюючи, у яку пастку себе веде.

– А якщо я накажу стати моєю наложницею, ти це зробиш?

Мурад заклялк, очікуючи чого завгодно – що перс обуриться, вибіжить з покоїв або навіть вдарить його за подібне. Але ніяк не того, що він розпливеться у хитрій посмішці і один плавним рухом стече з дивана до його ніг.

– Як я і сказав, мій володарю, – сказав Юсуф, злегка понизивши голос, – для вас я готовий бути ким завгодно. У тому числі і наложницею. Лишень віддайте наказ і я вам це доведу.

– Тоді доведи, – у голові Мурада раптово з’явилися владні нотки. Таким тоном він зазвичай віддавав накази пашам і воїнам.

– Ваша воля для мене вища за все, – і перс, не відриваючи світлого погляду від обличчя володаря, поклав руки йому на коліна.

Султан здригнувся і, намагаючись уникнути дотику, мимохіть ширше розвів ноги. Але по тому, як перемінився в лиці Юсуф, він зрозумів, що тому тільки це і потрібно. Щедро розбавлена алкоголем кров ринула у голову, від чого султан замружився і так і не зважився відкрити очі. А перс не квапився, готовий у будь-який момент прибрати руки, якщо власна п’яна забаганка здасться Мураду недоречною.  Якись час вони обидва не рухалися і, здавалося, навіть не дихали. Першим щось зробити наважився Юсуф. Він тягуче-повільно провів долонями вгору по ногах свого володаря, великими пальцями злегка погладжуючи внутрішню сторону його стегон.

У Мурада збилося дихання. Голос звідкілясь з глибини його розуму ще намагався привести його до тями, змусити зупинити фаворита, поки ще не пізно, поки не порушені всі можливі закони, але відчайдушна п’яна впертість вимагала продовжувати, адже Юсуф обіцяв довести правдивість своїх слів. Тіло повільно, але вірно починало реагувати на дотики довгих чуйних пальців, а закриті очі давали можливість уявити, що торкається його прекрасна хатун з гарему… Але уявляти не хотілося.

Коли рука Юсуфа неочікувано лягла на його пах, Мурад уривчасто вдихнув і відкрив очі. І зустрівся поглядом зі своїм фаворитом, який весь цей час дивився на нього, не відриваючись. У біснуватих очах персидського пройдисвіта виднілося неприкрите бажання, і він розумів, що Мурад теж його бажає. Його, Юсуфа, а не наложницю, роль якої дісталася йому цієї ночі.

– Ви впевнені, що хочете цього? – злегка хрипким і неймовірно низьким голосом спитав перс. Такого тону Мурад ще ніколи від нього не чув.

– Продовжуй, – тихо, але твердо наказав султан.

Якщо падати в безодню, то на саме дно.

– Як накажете, мій володарю, – тихий, покірний, але якимось неймовірним чином владний шепіт остаточно позбавив Мурада тіні сумніву.

Юсуф розстебнув важкий пояс султана і, розкривши поли його каптану, подався вперед, притискаючись обличчям і грудьми до живота володаря. Мурад здригувся, коли руки фаворита, спритно впоравшись зі штанами, торкнулися його розпаленого єства. Це було зовсім не схоже на дотики наложниць. Хатун з гарему у більшості своїй були боязкими і недосвідченими, і ніколи не дозволяли собі торкатися султана більше за необхідне, а самому йому навіть на думку не спадало попросити про таке. Де і як подібному навчився Юсуф, Мурад постарався не замислюватися. Яка різниця, якщо зараз весь цей персидський пройдисвіт, від бісовських очей до спритних рук, цілком і повністю – його. Тільки він може бачити такий шторм у зазавичай світлих очах і тільки до нього Юсуф буде так торкатися. “Мій” – билося у затуманеному вином розумі володаря трьох континентів. І цю думку він схвалив би навіть тверезим.

– Володарю…, – голос Юсуфа донісся до його свідомості, що тонула у відчуттях, ніби крізь товщу води.

Перш ніж розімлілий Мурад зміг зачепитися за реальність і усвідомити, що збирається робити його фаворит, Юсуф нахилився і одним плавним рухом узяв до рота збуджений член свого падишаха майже на усю довжину. Від такого султан не зміг втримати голосного, надривного стогону. Від вигнувся, запускаючи руку у волосся Юсуфа і притягуючи того ще ближче. А Юсуф дивився. Дивився на Мурада, на його заломлені брови та потемнілі від бажання очі. Дивився так, ніби володар не притискав його до себе з нелюдською силою, так що було нічим дихати. Дивився неймовірно світлими очима, підведеними на персидський манер чорною сурмою, від чого вони здавалися ще яскравішими, насолоджувався своїм тріумфом. Най не в бою і не мечем, але він уразив володаря світу, османського султана Мурад-хана.

Мурад, здавалося, зовсім забув, хто він і що з ним відбувається. Залишилося лише відчуття гарячого вмілого рота, що милував його, і хватки міцних пальців на стегні. Хто би міг подумати, що таке задоволення, від якого зводить судомою все тіло, вигинається до хрускоту спина і вся кров з тіла приливає до низу живота, закручуючись там вогняним вузлом, вперше принесе йому інший чоловік. Жодна хатун з тих, з ким він був, не могла зрівнятися з Юсуфом. Він точно знав, де і як треба торкнутися, з якою швидкістю і натиском. І все це – не відриваючи від Мурада своїх дурманливих очей і ніби не кліпаючи. Від цього погляду султан задихався, відчуваючи, як наростає жар в усьому тілі. В останню секунду, вже балансуючи на краю, він спробував відтягнути Юсуфа від себе, але той тільки сильніше притис руку султана до своєї потилиці і подивився на нього так, що Мурад остаточно втратив розум. Хвиля невимовного жару прокатилася його тілом і володар світу, закинувши назад голову і замружившись, з голосним стогоном досяг піку. Юсуф поперхнувся і видав якийсь невиразний звук, але султан не чув нікого і нічого, тому у перса не було іншого вибору, окрім як замружитись і ковтати в’язке сім’я, при цьому намагаючись не задихнутися у залізних руках Мурада.

Падишах послабив хватку і дозволив фавориту, похитуючись, встати на ноги ще не скоро. Юсуф втомлено сів на диван поруч із Мурадом, котрий поволі приходив до тями, і почав витирати обличчя широким рукавом каптану. Неочікувано його різко потягли за руку і володар усім тілом притис перса до подушок.

– Ви впевнилися в тому, що для вас я можу бути ким завгодно? – з посмішкою спитав перс, заправлючи за вухо Мураду скуйовджене пасмо волосся.

– Ще як впевнився, шайтане ти персидський. Думаю, у цілому гаремі не знайдеться хатун, що була б рівна тобі у любовних мистецтвах, – проричав султан і різко нахилився до Юсуфа, цілуючи його у губи.

– Володарю, не варто…

Але Мурад не слухав і Юсуфу залишалося лише підкоритися йому. Цілував Мурад-хан дико, жорстко і владно, так само, як робив все інше, як і належить володарю Османської імперії.

Адже ніхто не може нічого заборонити падишаху всього світу.

Навіть він сам.