Хтось починає помічати

Куросе і Тендо помітили це першими. Спочатку обговорювали між собою, будували теорії, спостерігали. А потім до них доєдналися інші. Мисливці не часто бувають балакучі й охочі до пліток. Але пара келихів міцного пива розслабить кожного.

— Коли ми різали того… Куросе нагадай. – хмельним голосом протягнула Тендо.

 — Демона-ящірку?

 — Нєє, довгий такий був.

 — Хробака?

 — Саме його!  — радісно підтвердила жінка.  — Так от, хробак той плювався кислотою. Я знчить стою така, стріляю і бачу як летить оця кислотна гидота прямо в Ангела. Я навіть не ворухнулась, бо ну розумієте він ж демон.

Інщі пристуні погодились легко кивнувши.

 — Аж тут Хаякава-кун як кинеться! Він відбив кислоту катаною, але бризки все одно потрапили на руку. 

 — Пригадую, він потім ще тиждень ходив з перев’язкою.  — Додав Куросе.

 — Дивно, звичайно.  — промовив один з мисливців, зробивши великий ковток пива, додав: — Але це нічого не значить. Я маю на увазі може він це несвідомо зробив.

Хтось за столом погодився. На декілька секунд в повітрі чулися лише звуки ковтання й жування.

 — Взагалі-то я теж бачила дивне. 

Всі дивилися на Кобені, щоки якої палали чи то від випивки чи то від несподіваної уваги.

 — Кажи, люба.  — промовила якась жінка.

 — Ну,  — невпевнено почали дівчина.  — Якось я була з ними на патрулі. Міс Макіма отримала інформацію що в тому районі може перебувати небезпечний демон і мене відправили як підкріплення. Ангел весь час казав що втомився і Акі попросив мені купити морозива. Він дав мені грошей, сказав щоб і собі взяла, тож я не відмовилась.  — дівчина на секунду замовкла, але швидко оговталась і продовжила.  — Так от, коли я вийшла з магазину то побачила…

 — Що? Що?

 — Думаю вони обіймались чи щось таке, але як помітили мене то швидко відстрибнули один від одного, тож я не можу бути певна.

  Столом прокотилися схвальні зойки, хтось присвиснув. Лише один чоловік знов заперечно похитав головою.

 — Тобі цілком могло здатися. Я знаю Хаякаву, він би не опустився до чогось настільки мерзенного.

 — Тобі просто необхідно заперечити!  — прикрикнув на нього Куросе.

 — Спокійно.  — Тендо поклала  руку на плече напарника.  — Але я згодна що це мерзенно.  

Мисливці ствердно закивали. Хтось підняв напів повний келих пива.

 — За те щоб всі демони повиздихали!

 — Повиздихали!  — гуртом відгукнулися за столом.

Тендо зробила пару ковтків і уважно подивитися на Кобені, від чого дівчина зашарілася.

 — Кобені-чан,  ти думаєш Акі гей?

Всі знов уважно подивились на бідолашну. Дівчина не була певна щодо відповіді й блукала поглядом по обличчям, шукаючи підтримки.

 — А як же Хімено-семпай?  — наче відчувши її внутрішні благання несподівано вимовив Куросе.  — Я думав між ними щось є.

 — Багато хто так думав, але певності ми не мали ніколи.  — відповів чоловік-скептик.

 — Одне інше не виключає.  — загадково додала Тендо й вилила в себе все що залишалось в келиху.

Ні Акі не Ангел не знали, що інші помічають. Насправді, вони навіть не повністю усвідомлювали що щось відбувається, оскільки сама по собі думка про це була неймовірно безглуздою і неправильно. Вони просо робили, не надаючи сенсу, без зайвої рефлексі. Вони були напарниками, тож проводити багато часу разом, здавалось абсолютно нормальным, навіть коли робочі години закінчувались. Вони маро розмовляли вголос, задовольняючись тихим порозумінням.

Акі знав, що поряд з Ангелом він може сподіватися на спокій. Він не кричав, не огризайся не кидався на нього, не потребував нічого, окрім морозива. З ним можна було відпочити. Але все ж таки Акі потребував і іншого відпочинку. Ще до появ в його житті Ангела Пауер і Денджи, він час від часу проводив вечори у барах. Випити на одинці, забутися з якоюсь дівчиною в найближчому лав готелі. Іноді він потребував цього. Тож, упевнившись що його невгамовні сусіди нарешті заснули, він ихо вислизнув з кварири.

Осіннє повітря було прохолодний й хлопець не наважився йти далеко. Найближчий заклад, спокійний бармен, прохолодний напій.

 — Виглядаєш втомлено.

Акі озирнувся на сівшу поряд дівчину. Вона посміхнулась йому, яскраво рожевими губами. Позаду неї хихотіла інша, більш п’яна за першу дівчина. Певно її подруга.

 — Він надто гарний для тебе, Юко.  — надто голосно прошепотіла друга.

 — Ти ж все почув, так? То будем знайомі, я  — Юко.  — дівчина посміхнулась ще ширше, схиливши голову трохи в бік.

“Зовсім як Хімено колись робила.” Але Акі відразу зрозумів що ніяка вона не Юко. Хоч дівчна непогано розмовляла японською, всеж мала вразний акцент, пишне русяве волосся й зовсім не японську складку над очима. Іноземка, але з ними було навіть легше.

 — Хаякава. — Акі хильнув холодного напою й алкоголь заповнив його мозок.  — Просто тяжкий день  на роботі.

 — О у мене теж!  — оживилась дівчина. Мій босс козел…

Далі слова з юко полилися рясним потоком нескінченних скарг, жартів і саркастичних зауважень, Однак нічого з того, що вона каже не матиме значення зранку, а може навіть раніше.

— … розумієш? — нарешті затихла вона.

— Ще й як.

— Ти такий стриманий, мені подобається.

Вже через годину Акі знайшов свої руки під тонкою блузкою “Юко”. Її тіло було гарячим й пахло потом Акім, алкоголем та чимось солодким. Несподівано хлопець усвідомив, що любить солодкі запахи. Вона поцілувала його й маленькими кроками, щоб не розірвати зв’язок потягнула його до ліжка. Вони впали на застелені простирадла все ще в обіймах.

— В тебе є презервативи? — прошепотіла дівчина прямо в його вухо.

Хаякава кивнув і вказав на свою сумку. Поки вона копирсається в ній, він почав застібати гудзики на сорочці.

— Ммм — протягнула дівчина посміхаючись. — Полуничні.

— Не ці. — різко відрізав Акі.

Він купив їх не так давно за якимось дивним потягом, особливо не розуміючи чому. Але не зараз не з нею.

— Як хочеш, містер. 

Дівчина дістала інші й знов повернулась до нього. Юко сіла зверху й її довге волосся залоскотало його оголені груди. “Цікаво в Ангела таке д м’яке волосся?” — промайнуло в голові. Акі хотів відмахнувся від цих думок й потягнувся до застібки на ліфчику дівчини. 

Поки вона була зверху, то хаотично торкалася його, час від часу сміялася й майже скавчала в найнапруженіші моменти. Коли вони помінялись Залишились тільки швидко вдохи та переривчасті стони. Якоїсь миті Акі зловив себе на тому, що щось змінилося відчуття не такі як раніше, але ця думка загубилася так само швидко як і всі інші тієї ночі.

Тепло, тепло, тепло. Така тепла, така гаряча, саме те чого не вистачало. Забутися у полум’ї чужого тіла. Він відчайдушно хапався за неї, але знав, що вона цього не відчуває, не хотів щоб вона відчувала. Юко. Він запам’ятає ці їм’я і, напевно, вигін її губ при посмішці. Мила, але не більше.

Коли все закінчилося, Акі відчув себе пустим. Юко ще не спала, її дихання поступово приходить в норму. Краєм ока він бачив блиск її шкіри у тм’яному світлі нічника.

— Це було добре. — японська дівчини дещо погіршилась, Акі з трудом розібрав слова. — Хочеш поспати в обіймах.

Він хотів, але Денджи і Пауер зійдуть з розуму, якщо не знайдуть його зранку. До того ж завтра на роботу, чомусь ця думка здавалось йому неймовірно приємною.

— Я краще піду. — промовив він піднімаючись.

— Знаєш, інша на моєму місці образилась. — вона теж піднялась і широко посміхнулась. — Але, знаєш, я відчула це. У тебе хтось є чи не так? Якби я знала одразу я б не…

— Нема. — Акі здивовано подивився на неї.

Юко відповіла таким же здивованим поглядом.

— Точно?

— Я втратив декого. Нещодавно.

На обличчі дівчини відобразився справжній жаль. Вона накрила його руку своєю.

— Співчуваю. Правда. — трохи згодом додала. — Насправді, мене звати не Юко. Я — Вайлет, Вайлет Сноу.

Чи була це провина за те що він не зміг врятувати Хімено? Провина за те, що не зміг піти зі служби навіть після її смерті?  Чи за те, що не відповідав на її почуття? Акі почувався зовсім розгубленим, розбитим, він міг би зробити так багато, але ціль тримала його. Едине, що мало значення давало йому наснаги рухатися далі. Помста. помста, помста, помста, помста.

 

— Ти двно пахнеш. — заявила зранку Павер.

Акі, як завжди, приготував сніданок для своїх підопічних і зовсім не збирався відповідати на їх запитання. Однак, насправді вони й не дуже цікавились. В нього не було часу на обдумування вчорашніх подій. Змусити Павер натягнути форму, було його складним що ранішнім завданням.

День мав бути звичайним парним патрулюванням, звичайно, якщо не з’являться неочікувані виклики. Діставшись відділення Акі відправив Денджі і Павер у патруль, а сам пішов шукати Ангела. Зазвичай, він чекав його у холі, але не сьогодні. Попитавши бігаючих по всій будівлі мисливців та інший персонал, хлопець раптово побачив як демон виходить з кабінета Макіми.

— Я тебе шукав.

Ангел не відповів, лише дивився, а потім стомлено позіхнув.

— Можна мені сьогодні вихідний?

— Ти це обговорював з Мкімою?

— Ні.

Вони йшли мовчки. Через це акі й подобався Ангел, він мовчав більше за всіх його знайомих, скоріше через те що йому було лінь, ніж з інших усвідомлених причин. Тепер у хлопця був час подумати про вчорашню ніч. З одного боку не сталося нічого нового, з іншого щось неприємно стискало його легені. Може це тому що він вперше мав секс, з того часу як померла Хімено? “Треба відвідати її могилу, ще.” — вирішив він. Однак, розум підказував йому, що справа не в цьому. Зазвичай, він ніколи не надавав таким зустрічам особливого значення. Не міг навіть подумати про те, що вони колись можуть стати значущі. Його час був обмежиним, став таким, по пришесті Демона-вогнепалу. Секс був просто потребою, яку він час від часу мав задовольняти, як голод. Він завжди намагався з повагою ставитись до дівчат але не більше. Акі помітив листочок, що застряг у волоссі Ангела й не роздумуючи дістав його. Демон різко підскочив, така швидкість була йому не притаманна.

— Що та робиш?!

— В тебе листя. — Акі покрутив листочок між пальцями.

Здавалось, Ангел заспокоївся.

— Не роби так.

— Я в перчатках, завжди. Не відчуваєш демонів? — спробував Акі змінити тему.

— Жодного.

В такі моменти Акі не був певен чи каже демон правду, він міг просто не хотіти працювати. Але вибору не було і хлопець вірив. Несподіваний порив вітру налетів на них, змусивши довге волосся напарника танцювати у потоці. Демон спробував прибрати локони з обличчя, але ще один порив змарнував його намагання. 

— Ти так дивишся на мене. — повільно розтягуючі слова промовив Ангел. Його було ледь чутно за шелестінням пір’я.

— Як?

— Відчайдушно.

— Це ти хочеш померти не я.

Нарешті приборкавши волосся Ангел трохи наблизився до нього, залишаючи дистанцію всього в один крок.

— Але ти мені не дав. — його тон став наполегливим.

— Я ж казав…

— Це через твою минулу напарницю, я знаю. Але пам’ятай чим ти заплатив за це.

Вітер знов зкуйовдив його волосся й Акі потягнувся аби поправити, як демон знов відскочив.

— Ідіот.

Того дня (на думку Ангела) їм дуже пощастило, оскільки демонів зустріто не було. Ангел випросив морозиво й тихенько смакував його, поки Акі знов поглинули думки про минуле. Він обережно подивися на демона. Той був невисокого зросту, худий і тендітний, схожий на жінку, але все ж таки нею не будучи. Особливо яскраво це читалось в його рухах повільні й грубі, наче хтось ріже по дереву, зовсім не схоже на Хімено, яка рухалась так наче художник виписує хвилі, навіть Павер у рухах була більш граційна.

— Витріщаєшся. — почувся тихий голос демона.

— Ти зовсім не схожий на дівчину. — зовсім не подумавши промовив Акі.

— Бо я не дівчина. — чи це нотки незадоволеності в його голосі?

Акі поняття не мав як виправити ситуацію, тож просто відвернувся і дістав сигарету. Дим приємно наповнював легені та прочищав мозок.

— Поганий спосіб відійти від розмови. — зауважив Ангел. — Можливо, якби не ці штуки ти прожив би довше.

Він знов став абсолютно спокійним й відкусив вафлю зі свого ріжка. Акі почув хрускіт крихкого тіста. З якоїсь незрозумілої причини саме тоді він зрозумів, що поряд з Ангелом не почувається самотнім.  Можна бути собою, надовго спускатися у глибини своєї свідомості й не переживати, а просто бути. Приємне відчуття яке, здавалось, він безповоротно втратив колись дуже давно. Акі видихнув дим і несвідомо посміхнувся. Робочий день добігав кінця.

— Мені з тобою комфортно.

Настала черга демона витріщатись на нього. Потім він перевів невпевнений погляд на залишки морозива у себе в руці. Акі зрозумів, що він підбирає слова.

— Обережно, я в першу чергу демон. — нарешті сказав він.

 

Наступного дня їм таки трапився ворог. Невелика огидна скумбрія, що тероризувала рибний відділ супермаркета. Ангел просто дивився як Акі виконує свою роботу. Його втручання було зайвим. Коли мисливець нарешті розрізав скумбрію навпів, з неї бризнула кров в суміші з чимось надзвичайно смердючим, заливши костюм і обличчя вбвці. 

— Цей запах точно мене вб’є. — констатував Ангел.

— Мені треба переодягнутися і помитися. Поїдемо до мене.

— Може ти сам, а я просто повернуся?

— Тобі не можна вільно розгулювати, тим паче в робочий час.

І це була правда. Кожна дія Ангела повинна була контролюватися агентством, навіть незважаючи на те що він вважається нейтральним до людей. Акі був не просто його напарником а й ще наглядачем. Тож їм довелось поїхати в апартаменти Хаякави. Ангел бував тут раніше, однак зазвичай по всій квартирі носилися невгамовні Денджи і Павер, тож тиша виявилась чимось новим. 

— Я не довго, почекай десь. — промовив Акі, на ходу стягуючи піджак.

Як тільки двері ванни зачинилися за ним, Ангел просковзнув в його кімнату. Він зовсім, зовсім не хотів того що було, але воно було й це бентежило. Кімната Акі була зовсім невеличка. Футон аккуратно заправлений, всі речі чисті і на своїх місцях, демон навіть зазирнув у шафу, щоб впевнитись, що і там все акуратно складене. Хлопець намагався поводитися обережно, щоб випадково не зачепити нічого крилами. Він присів на край футона, провів долонею про прохолодній тканині. Акі спить тут, кожну ніч. “Можливо не кожну” — промайнуло в голові. Раптом він помітив чорну довгу волосину, підняв, обкрутив навколо пальців. Жорстка й блискуча, але зовсім невагома. Ангел роззирнувся шукаючи ще, але не побачив. Тож обережно, наче маленький скарб, відправив цю у внутрішній карман піджака. Можливо, це було егоїстично але він хотів мати частинку Акі тільки для себе. Ангел посидів до того моменту, поки вода в душі затихла, лише тоді повернувся до вітальні і став чекати напарника.

Через пару хвилин, витираючи рушником мокре волосся, мисливець вийшов. На Ньому були самі лише боксери. Ангел ніколи не бачив напарника без костюму. Його шкіра все ще була рожева від гарячої води, а в повітрі розсіювався запах його шампуню.

— Витріщаєшся. — сказав Акі, припинивши терти волосся.

Демон не відповів, натомість попрямував до холодильника в надії знайти морозиво. Його, звичайно, там не було. Роздався шум фену і Ангел знайшов очима Акі. Той стояв до нього спиною, тож можна було витріщатися скільки завгодно, поки шумить фен. Ангел уявив як він торкається його жорсткого (тепер він знав це точно) волосся, проводить долонею по шиї, вказівним пальцем проходиться по хребту до попереку. Його погляд зупинився на лінії боксерів. Він так відчайдушно жадав торкнутися. Дрібне тремтіння пройшло його крилами. Фен затих і хлопець відвернувся. Акі зник у своїй кімнаті, але швидко повернувся вже одягний у такий самий чорний костюм що й минулий.

— Все, прийшли. — констатував мисливець.

— Може все ж залишимось? Я голодний. Приготуй мені щось.

Здавалось, Акі був готовий погодитись, але потім заперечно покачав головою.

— Треба здати рапорт міс Макімі.

Й справді, треба було здати рапорт. А потім повернутися в свою маленьку кімнату-тюрьму при департаменті. Ангел знов потягнувся до холодильника і дістав звідти пляшку вишневої коли.

— Тоді я візьму це.