Хрест і на ньому мрець, хто вбив його? Ваш ОТЕЦЬ!

Сьогодні- щасливий день,

Бо я не випила жодної таблетки.

Жоден раз не подумала про те, щоб покінчити життя самогубством,

Таких днів є доволі мало.

Часто буває, що наді мною літають сірі дощові хмари,

На вулиці волога погода,

Періщить дощ.

Я лежу на ліжку і думаю ні про, що..

Неначе в думках суцільні дири.

Я загубила голку з ниткою аби зашити їх.

Почуваюся наче, щось занадто сильно здавлює груди,

Руками хочеться розірвати шкіру,

Дерти до крові аби тільки не відчувати болю аби тільки не думати.

В вухах шумить,

Відчуття ніби це не моє тіло,

Хочеться розламати ці тиски кувалдою,

Хочеться кричати від болю,

Дуже боляче коли крик німий.

Я навчилася притупляти біль ненадовго,

Примусила себе не показувати іншим свою слабкість.

Деколи відчуваю себе закопаною в могилі на старому цвинтарі,

Я гримаю в кришку труни, але ніхто не чує.

Наді мною надгробний камінь з гарною епітафією і зображенням Ісуса із словами “вічная пам’ять рабі божій”.

Я задихаюся у власній труні.

Не вистачає повітря,

Пальці з нігтями здерті до крові,

Я молюся богородиці і богові,

Атеїстка на смертнім одрі.

Вже пройшла не одна осінь,

Як моя могила заросла травою.

Кажуть на цвинтарі не розтуть барвисті квіти,

Лише бур’ян, лишайникова рослина.

Серед місця де покояться люди різних конфесій, статусів й віку.

Згодом розкладеться тіло

І буде вільне місце для інших людей,

Жертв собі подібних.

Час від часу я почуваю себе бур’яном на цвинтарі,

Занадто нав’язлива,

Занадто противна.

Я чіпляюся за людей,

Деколи здається, що тягну їх до прірви.

Як тягне мотузка шию повішеного,

В нього звисає язик,

Всі його “соки” вийшли із нього.

Я тягну на глибину свою рятівницю..

Важко перестати бути лишнім вантажем,

Лишньою деталлю до годинника.

Можливо коли-небудь і я стану частиною механізму,

Пропрацьованою системою обчислень.

З німбом на голові я хочу бути фрескою в чиїсь церкві.

Не відспівуйте, мене під час похорон

Проведіть нормальну панахиду.

Я хочу бути спаленою на вогнищі,

А прах розвіяний по світу.

Я хочу, щоб в церкві мені посилали тисячі прокльон,

Наклали на мене анафему і відлучили від церкви.

Зробили з мене порочну грішницю, зрадницю церковного кодексу правидної вірянки.

Життя зробила з мене чудовисько, але аж ніяк не християнку.