Хороший тренер

Новий день, нове тренування, хотілося б сказати новий я, але нічого в мені не змінилося за цю безсонну ніч наповнену думок та переживань. А ще фізичні болі після тренувань, куди ж без цього.

Робота танцівника не настільки складна, як я думав, але можливо це просто я дуже люблю цю справу. Я готовий жертвувати собою за для цього, я нікому не дам можливості бути кращим за мене, здається лише танець може показати мене з іншої сторони. Тільки в танці я можу бути не лише собою, а і тим ким я мрію бути, або бути з тим з ким мрію.

Хоч я ще і студент, але за свою маленьку кар’єру я спробував багато видів. Це був і Брейк-данс, латиноамериканські танці, танго, навіть денсхол, але свій вибір я зупинив на хіп-хопі. Здається це єдиний стиль в якому мені подобається все без винятків.

Ще мені подобається мій тренер. Хоча він подобається всім, але в мене до нього особливі почуття, не такі як в інших. Так, він суворий, як тренер, але водночас хороша людина. Це можна сказати по тому, як він допомагає своїм учням і робить все можливе, щоб в кінці отримати чудовий результат. Ми всі хоч і не настільки молодші за нього, але звертаємося на “Ви”. Не знаю, чи це в знак подяки за його клопітку роботу, чи це ми просто дуже культурна молодь, але всім так подобається. Всім крім самого Луки звісно, він вважає себе старим на нашому фоні, хаха, милун та й годі.

– Добрий ранок! – Почали викрикувати учні один за одним входячи до зали.
– Добрий, добрий. Виспались всі? Бо сьогодні роботи багато – З ентузіазмом сказав Лука дописуючи комусь смс і вимикаючи телефон.
– Звісно що так!
– Завжди готові! – Хтось з групи почав голосно сміятися та викрикувати схожі по змісту слова.

Він знову показав свою посмішку, але вона відрізнялася від тієї яку я бачив тоді. Я ніяк не можу цього зрозуміти. Можливо він просто був втомленим минулого разу? Не хочу його виправдовувати, але скоріше за все я просто себе накрутив.

Як тільки я побачив його мій настрій одразу піднявся. Я почуваюсь повним дурнем, але дивлячись на нього мені хочеться радіти й усміхатися, як дитина якій дали те, що вона так довго та слізно просила.

– Привіт Майк. Ти як? Відпочив? – Промовила Лея, яка підійшла до мене ззаду і поклала руку мені на плече. Вона часто так робить, хоч і знає, що я не дуже тактильний.
– Все добре – Не дуже впевнено сказав я свою відповідь, після якої побачив її нахмурений вираз обличчя.
– Так я тобі й повірила, брехун. Ось, твоя пляшка, ти не забрав її вчора, тож я взяла її з собою та помила в дома, ще й водички свіжої налила. І хто тут молодець? Не чую? – Вона простягнула мені мою пляшку супроводжуючи свої дії голосним сміхом.

До речі, в неї дуже дзвінкий сміх, не часто таке зустрінеш. Вона, як сонце в дощовий день, яке відвертає увагу від всіх хмар. Думаю, я точно був би такою хмарою.

– Ти молодець, дякую – Я радий, що в мене є така людина поруч. Я легенько їй посміхнувся і вона зробила те ж у відповідь.

За всім цим спостерігав тренер, він прискіпливо дивився на нас, а посмішка з його обличчя різко зникла. Я помітив це тому, що наші погляди знайшли один одного. Лея так і продовжила друкувати й намагатись застрибнути мені на спину, але побачивши той його погляд я хотів провалитися крізь землю. Мене наче паралізувало, я не міг зробити, а ні кроку, а він все так і не відпускав мене. Чи я щось зробив? Можливо я виглядаю якось по-дурному? Він згадує вчорашню розмову, чи це через Лею котра біситься біля мене? Я різко, але легенько відштовхнув її, я дав їй знати, що мені це не подобається, хоч і не в дуже хороший спосіб. Вона помітно засмутилась і поглянула на тренера.

– Зрозуміло, ти соромишся мене тому, що він дивиться?
– Ти все не так зрозуміла! Мені просто заболіла спина після вчорашнього тренування. Вибач, це було випадково – Лея лише важко видихнула і вдарила мене рукою по спині.
– Це тобі за те, що не дав покататися на тобі – Після цих слів вона вдарила мене вдруге.
– А це за те, що задивляєшся тут на когось в той час, як я розмовляю з тобою – Я дякував Богу, що спина насправді мені не боліла, бо хоч по ній і не скажеш, але удари в цієї юної леді навіть досить такі сильні.
– Так, я на це заслуговую. Пробачте мені – Нахиливши голову додолу я легенько посміхнувся.
– Отож-бо – Секунда і знову лунає її сміх. Вона не вміє довго злитися та і злитися напевно теж. Хоча між нами ще ніколи не викликало сварок, лише дрібні суперечки, які ми швидко вирішували. Ми повні протилежності та це дивує навіть нас часом.
– Майк, можна тебе на секунду? – Цій розмові завадив Лука, котрий підійшов до нас.