Хороший\Поганий день 2

«Що-що вам налити?!» – музика била у вуха, здається, до цього неможливо звикнути.

«Апероль, будь ласка, той помаранчевий такий!» – це не перший її келих, безперечно. А Мінхо тільки на радість допомагати його клієнтам.

“Так добре ! – підійшовши до напою, він узяв холодний і вже готовий до вживання Апероль.

«Тримайте! Приємного вам!» – натягнувши посмішку сказав Лі.

«Дякую-ю-ю!» Дівчина полетіла в натовп так само швидко, як і відокремилася від неї.

Немов один великий орган, що скаче і крутиться під біт музики, вони танцювали, даючи забути всі їхні проблеми в житті, щоб вранці знову повернутися до них, знеможених і зневоднених.

«Мда… – цокнув Мінхо дивлячись на цю картину.

Тут як тут, заїбали.
Двері клубу, що відчинилися, показали йому його “улюбленого” відвідувача. Мьона.

Його ніхто тут не любив в клубі, як і поза ним. Вічні розбирання та бійки, які розбирають потім усі крім його компашки.

«Тільки зваліть швидше» – натягнувши посмішку промовляв Мінхо, дивлячись у чоло хлопцям, що наближаються.

«Хей, Лі! Нам як завжди, швидше за все »

«Знаю, Мьон, ти нічого іншого і не замовляєш. – налив міцну соджу у склянку
Твоїм дружкам теж саме, чи вони спробують ще що?»

«Менше пизди, Лі.» – Душику, як же ти дратуєш.

“Звичайно. Пийте на здоров’я. – прозвучало скоріше як сарказм, а не спроба догодити.

Трійця пішла у бік VIP-кімнати, де й загубилася.

“Чмошніки.”

Вони пішли в кімнату, отже, недоречних поглядів можна не чекати.
Це перемога.

✹✹

Вже рівно 12 ночі, час йти додому.

“Ох, невже спати…” – він не втомився, проте стільки часу з музикою не найкраще місце розслабитися, хоча звикнути можна.

Подивившись на неонову вивіску востаннє цього тижня, Мінхо розвернувся і повільно пішов у бік зупинки. Як завжди, в ній є люди. Чому не можна просто побути на самоті?

“Ей, привіт знову, Лі.

” Блять, що знову?

«Мін? Ти ж бухав у кімнаті, вже додому в такий час? – і де його друзі загубилися?

Щось не те.

«Вирішив раніше вийти, переживаєш, га?» – неприємне зміїне шипіння виходило з його рота.

«Та мені насрати трохи».

«О-о, може, будеш тихіше? Такі слова говорити – погано.»

“Ага, скоро мій автобус, дай без діалогу з тобою почекати його, окей?”

«Я може й відчеплюся, але спершу обговоримо все.»

Заїбав…

Двоє останніх людей пішли в автобус, що тільки під’їхав. На жаль, цей автобус не підійде для Мінхо.

“Виходьте.”

“Що?” – все безперечно хуйово.
З обох боків зупинки вийшло два хлопці та практично одночасно взяли його під руки.

«Що за нахуй?! Від’їбіться!»

Його ведуть за кут зупинки, а потім у проріз між будинками.

«Сука!» – Лі почав штовхати двох по ногах.

«Та не рипайся, бля.»

Удар.

Ззаду його вдарили прямо по голові. Працює відмінно. Тепер він навіть не зрозуміє, де він.

Його кинули на підлогу під вікном.

«Довго бігатимеш від нас? То на машині звалиш, то ще щось. Я ж побалакати хочу.» – Мьон присів прямо перед ним, поки двоє інших чекали позаду.

“Іди на…”

“А?”

«Сходи нахуй, Мьон, хулі тобі потрібно?»

Той замахнувся сильніше і врізав у груди. Лі різко закашлявся, майже падаючи на бік, але йому не дали.

“Допоміг” Душик, схопивши за волосся.

«Су…» – Мінхо вже хотів зникнути звідси швидше.

«Думаєш я не бачу як ти на нас кидаєш свої погляди? Тобі щось хочеться? Ти тільки скажи, Лі. Мін мовчав.

«Мабуть, йому треба підбадьоритися, тримай.» – третій хлопець, Вон дав Мьону недопалок. Мінхо відчуває запах цигарок. Але чому він такий чіткий?

«СУКА!» – пече, дуже сильно пече. Щока горить пекельним болем. Вони ж не…

«Прокинувся?» – сміються.
Дуже весело.

«Що,блять, вам треба від мене?! Я хочу тільки піти додому! Говори по-ділу, блять! »

Ще удар. І все туди ж.

“Не підіймай голос, раптом ще почує хто.”

“Що тобі потрібно від мене ?”

Ти. Потрібен.»

Блять, куди ще гірше? Що…?

Відваліть від мене, будь ласка, я додому хочу» – він не встане на ноги сам.

Грудина болить. Дуже.

“Як отримаю що мені потрібно, так відразу!”

“О так.” – судячи з голосу це Душик.

“І що це ?”

До нього наблизились максимально близько.

«У мене стоїть на тебе щодня.»

Тепер точно гірше нема куди.

«Блять, що ? Не жартуй з мене, я уходжу.» – спроби встати були заздалегідь провальними. Його штовхнули ногою назад на підлогу.

«Я хочу, щоб ти допоміг мені, а може і моїм друзям з чимось, а потім йди на всі чотири».

«Хах, тобі вже й дівчата не дають? З якого хуя ти до мене поліз?

«Менше дивитися на мене будеш.»

“Це вже занадто. Ви хоч розумієте що робите? Я не хочу нічого, тебе тим більше і твоїх друзів. Це зґвалтування. Тобі в школі, та й всім взагалі пизда потім.

«Твій дружок так само говорив, допомогло?»