Ходять чутки…

Ходять чутки що няня Астарта ще та збоченка…

(робота також є на “Архіві”: https://archiveofourown.org/works/38023057)

Гарний працівник завжди на вагу золота. Ніби як свої послуги пані Астарта надавала на цілий золотий зливок: для дитини товариство няні було настільки захопливим, що дошкуляти власному батькові зайвими питаннями хлопчик просто не встигав, а це в свою чергу значило, що цінні робочі години не останньої людини в уряді врятовані — ця жінка давно довела власну цінність як працівниці в будинку. Так само вона довела і своє вміння наробити біди поза роботою, бо не перелічити скільки літрів крові няня випила у власних колег по маєтку. А що, невже не так, дивувалася місцева економка? Її ніжна душа вже забагато натерпілася, власне, постійне мерзенне відчуття ніби спостерігають за кожним твоїм кроком, а кроки ці завжди були зважені і не терпіли жодної критики, адже жінка була навчена ще власною матір’ю, що колись служила тут і під час перерв пояснювала доньці місцевий устрій і кожну деталь — зараз цей багаторічний досвід ставився під сумнів якоюсь бестією що ось нещодавно вистрибнула з забутої англійської глибинки! В неї навіть нема сміливості дивитися прямо в очі, лишень жалюгідно прикривається парою темних окуляр, повністю зневажаючи дрес-код!

І не кажи, притакує кухарка. Ця нахаба лише розбещує дитину, куди тільки дивиться господар? Вона особисто чула під дверима у їдальню як ця розцяцькована Астарта пропонувала маленькому Мольфару вилити на дезінфектора тарілку каші, бо бачте вона “почала цвісти”. Більш того, нянька сама і викликала цього чоловіка, бурмотівши собі під ніс щось про мандруючі будинком зарази, які аж ніяк… Антихристу?… не стануть у пригоді зі знищенням моральних цінностей. Господи, вона ще і навіжена… Але ж якби на цьому все і закінчувалося! Ви помічали її… схильності? Одну схильність, зі справжнісіньким ім’ям та обличчям. Цей моторошний Франциск. Кухарка одразу покинула думки про колишній захист власних кулінарних розробок. Лише одна бридотна пика цього садівника назавжди перекреслила її світлі фантазії, що колись довгими роками живилися з десятків улюблених романів, де у ролі красенів фігурували виключно представники вище згаданої професії. Невже доглянутий, привабливий зовнішній вигляд не є одним з основних критеріїв при прийнятті на будь-яку посаду? Єдиного погляду з-під цих брів вистачить, аби скоротити популяцію певних рослинних видів на планеті вдвічі. Таке відчуття, ніби керівництво осліпло, власне, як і сама няня Астарта. Вона ж виховує чужого хлопчика і тим часом дозволяє собі таку нестриманість, кинула би оком на Фреда, ой, ну на того листоношу — парубок моторний, на свій вік дуже навіть вийшов лицем, це була б дивовижна картина… Хоча, з нею такому життя точно не буде, тож краще далі братається з Франциском.

В голові не вкладається, як так взагалі можна?! Варто чоловікові підрізати кущі біля огорожі, так по той бік одразу несеться ця руда голова клюнути його в чоло. Ніяких перебільшень, подібні тільки і здатні що клювати, коханням тут не пахне. Навіть видно, що йому це не до вподоби, плями на обличчі зливаються в одну червону, відчувається бажання провалитися крізь землю тільки аби не чіпала. А вона лишень світить лукавою посмішкою. І хоч би раз те скло з очей зірвала, боягузка.

Чи варто навіть казати про дні, коли половина персоналу виходить на законні вихідні? Дияволиці рве стріху! Але звідки ж дворецькому було про те знати? Він навіть не міг зрозуміти, чи дарма відмовився від вихідних аж до самого виходу на пенсію, адже остання ніколи не дасть стати йому свідком настільки абсурдних подій. Наприклад, лишень вийшов на ґанок за ранковою прессою, а ця парочка вже виповзла з черговою виставою: Франциск як вже повелося поливає петунії, що сховалися біля сходинок, а Астарта стоїть над душею і погрожує вночі вилити чоловікові у ліжко стільки води, скільки він ллє на бідолашні рослини. Так нахабно і так огидно! Я би як мінімум обурився і аж ніяк не став цього приховувати, зарозуміло заявив дворецький, бо зрештою садівник знається на тому в рази краще, це ж його робота, та його компетенцію теж можна піддати сумніву — єдине на що вистачає дивака це тільки піднятися з колін, підійти до няньки і, не залишаючи лійки в одній руці, іншою почати ніжно пестити її запалу щоку. Тюхтій та і годі.

Це все змахує на якесь збочення, не вгамується кухарка, усі ж пам’ятають нещодавнє частування гостей з посольства? Без сумніву, зайва публіка тільки більше підбурює хвору уяву цього дівчиська. Літня жінка витратила весь дорогоцінний час на спостереження за кожним кроком Астарти та лови її гидкого голосу власними барабанними перетинками, здавалося, ніби англійка ось-ось задихнеться (можливо, це якимось чином мало стосунок до її незліченних скелетів у шафі). Нянечка точно не має клепки в голові, постійно кличе якихось янголів, можливо, нарешті здогадується, що подібне виконання обов’язків надовго її тут не затримає, тож тільки і залишається що сподіватися на допомогу вищих сил. Смішить те, що в результаті кожного разу прибігає Франциск! Жодного сумніву, багацько з того, що виробляє Астарта, йому до душі: дивиться на неї і ніби затримує дихання, а вона тільки вичікує, незрозуміло тільки, чого саме. Радіє увазі такого йолопа? Зрозуміло, вона ще та збоченка, ніяк не втримає свої руки на пристойній відстані, постійно норовить доторкнутися до шиї під тим балахоном, дивишся на нього і взагалі забуваєш про існування смаку.

Кімнатою пронісся дружній видих, до якого не приєдналася тільки мініатюрна покоївка. Абсолютно байдуже які там романи подобаються кухарці чи на що спроможен моторний Фред, але чи можливо в здоровому глузді сприймати серйозно всі ці чутки про збочення чи божевілля пані Астарти, коли та спокійно запропонувала власну допомогу в прибиранні кімнаті юного Мольфара після цілого дня його активних і трошки руйнівних вередувань? Брехня заради брехні, не більше, якій приділяється занадто багато уваги. Язик не повертається повторити її, бо вона точно знає, скільки ніжності нікому невідомі няні та садівник привнесли в коридори маєтку, коли прийшли сюди працювати в один день: зовсім нещодавно дівчина прибирала на робочому столі пана Даулінга, коли почула у коридорі знайомі, але все ж не до кінця впізнавані голоси. Почуте одразу нагадало їй, що кабінет сам по собі не був настільки брудним, отже на маленьку перерву вона заслужила, тож покоївка дозволила собі непомітно визирнути у коридор… Під стінкою стояли засапані Астарта та Франциск, тільки в них відчувалися деякі зміни: садівник ніколи не звучав настільки возвеличено, кожне його слово було просякнуто прив’язаністю та обожнюванням; няня навпроти (і дуже близько до друга) можливо занедужала, адже зривалася на шипіння і бас, але роздратування в її інтонаціях не відчувалося. Стан здоров’я супутниці не завадив чоловікові стати навшпиньки і подарувати тій майже невагомий поцілунок. Поціловані вуста ледь помітно затремтіли і розслаблено видали дещо дивне “Азирафаїл”, та пані лише тихо сміється, знімає окуляри і з заплющеними від задоволення очами повторює (чи все ж трохи інтерпретуючи по-своєму) чужий трюк, злегка нахилившись і склавши руки на грудях. Покоївка з легкістю відкинула подалі гнилі думки, що так до нудоти нав’язувалися місцевим оточенням, маючим постійний осуд за хліб. Якби хтось з них зараз став поряд, то побачене і почуте розтлумачив як частину соромницьких рольових ігор, бо що це за таке дивне “азирафаїл”, чуже ім’я? Та дівчина хотіла вірити в інше: тільки що трохи загадкова, але ніяк не схиблена Астарта освідчилася не менш загадковому Франциску в коханні власне такою ж загадковою, унікальною мовою…Подібне юначці якраз більше сподобалося б прочитати у дешевому романі. Все краще, аніж розносити чутки та роздумувати наскільки чужі смаки специфічні.