Хлопець, що розмовляє з порожнечею

— Потрібно буде купити карамельні тістечка, — промовив Лайт, не обертаючись до співрозмовників.

— Навіщо?

— У нас скінчилися.

— Але… Їх їв Рюзакі. Ніхто з нас не любитель солодкого.

Шум клавіш затих: Лайт застиг, безглуздо дивлячись у кольоровий екран, у світлі якого можна розглянути крихітні порошинки, що літають у повітрі. У його голові спливли кадри нещодавніх подій; зокрема ті, де він тримає обм’якле тіло Рюгі та чудово грає свою роль засмученого, пригніченого смертю друга хлопця, який зробить все, щоб знайти наймасштабнішого злочинця світу — Кіру.

— Точно.

«Чорте, навіть після твоєї смерті на мене дивляться з підозрою, — він глянув на синього кольору крісло ліворуч від себе, а куточки його губ піднялися в легкій напівусмішці. — Віддаю належне, ти чудовий суперник, Рюга Хідекі. Ох, мені шкода, що я не знаю твого істинного імені».

Ніби нічого підозрілого не сталося, він струснув головою та продовжив друкувати, проте чудово відчував на собі кілька пронизливих до самих кісток поглядів, що упиралися в спину, тиснули на мозок, стиснувши його в лещатах.

Мовчання, що раптово запанувало в кімнаті, розбавлялося лише шумом працюючого комп’ютера. Злегка тьмяне світло, що виходило від екрану невеликої старої коробки, було єдиним освітленням і нерівно лягало на змучені обличчя поліцейських Японії, що розташувалися на дивані позаду хлопця, який сгорбився на стільці, і втупилися в нього поглядами.

— Лайте… — тихо покликав його Соічіро.

Чоловік у віці ніяково смикав своє посивіле від постійного стресу волосся та з кожним разом все більше і більше послаблював вузол краватки, що сильно стискала шию.

— Так, тату?  — озвався хлопець, але навіть не повернув голову в його бік.

Поліцейські переглянулись і розчаровано видихнули: після смерті L усе перевернулося догори дригом. Раніше емоційний і готовий на все заради досягнення своєї мети Лайт тепер став відстороненим і вважав за краще ні з ким не розмовляти. Витягти з нього хоч щось було важким завданням, адже він тихо обробляв інформацію, а потім вказував пальцем на монітор, де були відображені всі знайдені ним дані.

— Лайте, ми розуміємо, нам усім важко, — почав Айдзава. — Але ми маємо закінчити справу L і зловити Кіру. Тільки останні кілька днів ми тупцюємо на одному місці, а люди продовжують гинути один за одним.

— Так! — підтримав його Мацуда, як завжди імпульсивно розмахуючи руками. — Ти ж погодився зайняти місце головного детектива. Рюзакі розраховував на тебе!

— Ви маєте рацію, хлопці, — у звичній манері швидко відповів молодший Ягамі.

Він повільно прибрав спітнілі руки з клавіатури та поклав їх на коліна, витираючи об тканину вологу; схилив голову набік, від чого каштанові пасма прикрили горіхові очі, — зараз ще темніші, ніж зазвичай — що скоса уважно дивилися на вільний стілець, який стоїть поруч.

— Ми маємо продовжувати.

З цими словами він розвернувся на комп’ютерному стільці до присутніх, зміряв їх холодним поглядом і почав детально викладати свій план, за допомогою якого був шанс наблизитись до Кіри.

Чоловіки, що оточили його, вслухалися в кожне сказане ним слово, час від часу хмурячись, коли хлопець відволікався. Він затихав і кілька секунд беземоційно витріщався в паркет, а після кивав і продовжував ділитися своєю ідеєю, доповнюючи її новими фактами, розповідаючи про всі нюанси.

— Якось так, що скажете?  — хлопець розвів руками в сторони і вичікувально дивився на колег, не моргав і не зводив пронизливого погляду з їхніх напружених облич.

— Ти пропонуєш поставити Кіру в таке становище, коли йому не вигідно вбити?

— Це непогана ідея, у такому разі ми зможемо вивідати важливу інформацію, навіть якщо не вдасться вийти на нього, — сказав Соічіро.

— Варто ризикнути, — погодився Могі.  – Треба розповісти Місі про це.

— Так, це я можу зробити!  — одразу ж пожвавішав Мацуда: схопився на ноги та з усмішкою на обличчі підняв руки вгору над головою.

— Чудово, — стомлено промовив Лайт і, наслідуючи приклад товариша та колеги, піднявся на ноги. — Тоді я піду трохи перепочину. Ви теж не засиджуйтесь.

Хлопець зняв зі спинки стільця свій піджак, притиснув рукою до тіла та махнув на прощання, виходячи з приміщення, в якому після його відходу запанувала гнітюча тиша. Мацуда з шумом плюхнувся назад на диван і відкинувся на спинку, прикриваючи очі.

— З ним щось відбувається, — промовив Айдзава, тривожно потираючи своє підборіддя; його очі задумливо потемніли.

— Останні кілька днів він сам не свій, — підтвердив Могі.

— Мені здається, він просто пригнічений через смерть Рюзакі, — припустив Мацуда, з-під вій дивлячись у серйозні обличчя напарників.

— Ні, тут щось не так… — промовив Соічіро.

Він зняв окуляри та відклав їх на кавовий столик. Його брови були зведені до перенісся, через що у куточків почервонілих від нестачі сну очей виступали дрібні зморшки; його плечі були напружені, руки ж стискалися в кулаки та знову розтискалися.

— Він став занадто розсіяним, адже колишній Лайт ніколи так не відволікався від справи, викладаючись на повну, — здавлено прошепотів Соічіро, стискаючи пасма волосся біля скронів.

— А тільки що, ви бачили?  Він говорив-говорив і затих, обернувся, наче до когось;  а ще киває, хоч ми мовчимо…

— Що ти хочеш сказати цим, Мацудо?

— Я не знаю… Просто все це так дивно… — хлопець затулив обличчя руками та знизав плечима.

— Останнім часом все дивне… — Айдзава підвівся на ноги. — Гаразд, на сьогодні, гадаю, все. Шеф?

— Так-так, все…

***

Лайт неспішно йшов коридором з відкинутою назад головою та прикритими очима, не боячись спіткнутися, адже знав план будівлі так само добре, як перекладав тексти з японської на англійську і навпаки.

Останні кілька днів видалися максимально насиченими, — варто богу смерті Рем записати у свій зошит смерті справжні імена Ватарі та Ел, як усі їхні обов’язки перейшли на широко розправлені плечі молодшого Ягамі — і його організм вимагав нормального відпочинку.

— Останніми днями ти такий тривіальний, Лайте, — промовив низьким голосом Рюк, що слідував за ним по п’ятах.

— Не заводь свою шарманку знову, гаразд?  — його брови зійшлися до перенісся, між ними пролягли ще непомітні для погляду зморшки; очі звузилися, дивлячись на насмішкувату усмішку бога смерті.

Лайт грубо натиснув на дверну ручку та відчинив двері до своєї кімнати, крокуючи вглиб темного приміщення. Він не ввімкнув освітлення, задовольняючись блідим місячним світлом, що проникав усередину через великі вікна висотки.

Величезний, неупереджений місяць літав у темряві ночі, заглядав через скло, наче спостерігаючи за хлопцем, але тому було байдуже. Лайт кинув піджак темно-синього кольору на диван, і тонкі довгі пальці почали розстібати сорочку.

— Ти запропонував поліції слушний план упіймати… Тебе ж, — Рюк засміявся.

Бог причаївся в темному кутку, немов готуючись розчинитися в темряві, але все ж таки уважно стежив за кожним пересуванням Лайта: ось він розправив поли білої сорочки та завалився спиною на широке ліжко, заклавши руки за голову.

Вимовлені Рюком слова Лайт залишив без відповіді. Він справді щойно надав допомогу в затриманні Кіри, але хто вони такі? Японська поліція нічого не зробить найстрашнішому злочинцю у всьому світі.  Після цих думок раніше напружені плечі спокійно торкнулися світлих простирадл.

— Тепер ти мені не завадиш, — промовив він у голос. — Чуєш? Ти не завада, Рюга.

Лайт невідривно дивився в білу стелю, що боляче різала очі, і відчував, як по тілу розповзається липкий страх, огортає кожен вигин і підкрадається до горлянки, стискаючи в лещатах, що вдихати стає проблематично.

Якийсь час минув у тиші, але після Лайт не витримав і повернувся на бік, підпер голову долонею та почав розглядати порожнє крісло кольору чистого неба.

— Не дивись так погано.

Перед його поглядом сидів, підібравши під себе босі ступні, блідошкірий хлопець з темними мішками — наслідок недосипання — під чорними очима, такими ж бездонними і похмурими, як душа Ягамі Лайта.

— Рюга … — Лайт відчуває на собі впевнений погляд мертвих очей і не може від них сховатися.

L поправляє пасма вугільного волосся, що спадають на обличчя, кінчики яких пестять худі плечі, одягнені в широку кофту білого кольору. Таких у нього була ціла шафа.

— Рюга… — знову покликав його хлопець.

Зіниці заполонили собою майже всю кару райдужку, і тепер очі, розміром з десять ієн, були ледь не повністю поглинені сутінками.

— L, ми знайдемо Кіру, — Лайт витягнувся, вигинаючи спину, і потягнувся до нього долонею, щоб доторкнутися до молочної шкіри, але вчасно одумався і різко відкинувся назад на ліжко, тому воно видала жалібний скрип. — Ми ж команда, ми подолаємо Кіру. О, і купимо ще карамельних тістечок, — його губи розтяглися подібно до усмішки, що з боку більше схожа на оскал, а по кімнаті пронісся істеричний регіт, що злився зі сміхом бога смерті, який бачив перед собою хлопця, що розмовляє з порожнечею.