“Хеловін і розкриті таємниці”

Драко ніяк не міг дочекатись вечора, адже сьогодні Хеловін. Він чекав, коли побачить свою кохану в тій сукні, що він подарував їй, а також їхній перший танець, коли вони будуть відкривати бал. А ще він дуже переживав за Герміону. Через три дні вона отримає Чорну Мітку, і тільки Салазар знає, як темна магія подіє на неї. Мелфой намагався не думати про це, але думки самі лізли в голову. З самого ранку він змусив домашню ельфійку сходити в Гоґсміт і принести йому костюм з магазину мадам Малкін, який він замовив в інтернеті. Це був в тон до сукні Герміони з дорогої тканини піджак, темно-смарагдового кольору, зі срібними ґудзиками на яких був вигравіюваний герб Слизарину, білу шовкову сорочку, і чорні штани. Також Драко замовив собі темно-смарагдові туфлі з драконячої шкіри. Коли він одягнувся, щоб приміряти, поглянув на себе в дзеркало і не впізнав. Він виглядав як справжній спадкоємець древнього роду – красивий, високий. Те, що хлопець займався спортом, пішло йому на користь – на його пресі були помітні кубики. Коли він літав на мітлі і пролітав повз дівчат, вони починали пищати від захвату, що йому дуже подобалось. Але його серце належало тільки одній – кучерявій кароокій ґриффіндорці, яку він нізащо нікому не віддасть.
Переодягнувшись в форму, Драко спустився в вітальню. Герміона вже встала і сиділа на дивані. Вона читала в телефоні повідомлення. Хлопець підійшов до неї, нахилився і обійнявши з-заду поцілував її в щоку.
-Доброго ранку,-промуркотів їй на вухо Драко, а дівчина одразу посміхнулась,-що це ти таке читаєш?
-Тобі доброго ранку,-Драко сів біля Герміони, вона показала йому телефон,-це інформація від аврорів про те, як Відомо-Хто дізнався, де мої батьки. За ними шпигував Руквуд. Ще на початку навчання, якщо пригадуєш,-і хлопець кивнув,-була стаття, що на сім’ю маґлородженої учениці нашої школи напали смертежери, але всі вижили. Я після цього зателефонувала мамі і почула голос шпигуна, він саме був в неї на прийомі.
-Пробач, я забув,-намагаючись пригадати спитав Мелфой,-а ким працюють твої батьки?
-Вони стоматологи,-відповіла дівчина,-в них є кілька своїх клінік в Англії, не тільки в Лондоні. І на скільки я знаю, скоро будуть і в Америці. Я щось таке чула від батьків на канікулах.
-І скільки ж цей Руквуд,-Драко найбільше ненавидів його, адже Авґуст є фанатиком Волдеморта і завжди виконував найбруднішу роботу,-шпигував за твоїми батьками і де?
-Вони були в Штатах,-зітхнула ґриффіндорка,-після статті вони поїхали до батькової сестри. А за клініками наглядав їхній бізнес-партнер, з яким вони співпрацюють вже дуже давно.
-Гаразд, і що ще з’ясували аврори?,-з цікавістю спитав слизаринець.
-Нічого такого,-відмахнулась Герміона,-але професор Макґонаґал сьогодні сказала, вона заходила сюди, що ці уроки з Долішем продовжили. Він ще має навчити нас в разі серйозного нападу на школу, робити летиключі для евакуації учнів. Як це буде проходити, дізнаємось за тиждень.
-Цікаво,-задумався Мелфой,-я чув про ці ключі від батька свого, він розповідав, що є якісь портали для нашої родини, але не вникав для чого вони потрібні. А ще я знаю, що є в нашій бібліотеці книга про них. Я можу попросити нашого домашнього ельфа принести її сюди.
-Було б чудово,-підтримала ідею дівчина,-але сьогодні нам потрібно готуватись до балу,-вставши з дивану, вона поцілувала хлопця і піднялась до себе в спальню. Раптом біля портрету, що закривав прохід в вежу Драко почув знайомий голос. Він вирішив вийти і поглянути, чи часом не помилився.
-Візлі?,-здивувався староста, коли побачив Джинні.
-Так, Мелфою, це я,-Джинні схрестила руки на грудях.-Пропусти, я хочу з Герміоною побачитись.
-Гаразд,-стенув плечима Драко, і пропустив дівчину.
-Слухай, а коли тебе виписали, я чув, що на тебе був скоєний напад?,-все ще дивувався Мелфой, адже заклинання, яким вдарили Джинні ще досі не з’ясоване.
– Недавно,-ґриффіндорка сіла на диван,-і чесно кажучи, це завдяки ось цьому кулону, вона показала кулон, що приніс їй Гаррі в лікарню,-його отримав Гаррі від твоєї тітки Белли.
Слизаринець аж рота розкрив. Такого він не очікував, хоча він знав, якою є насправді його тітка Белла. Але чому вона допомагає Поттеру і його дівчині? З кімнати виглянула Герміона і жестом покликала подругу до себе в кімнату.
Драко вирішив прогулятись по школі, звичайно, всюди ходили аврори. До балу ще купа часу, він відбудеться аж ввечері. Драко ніяк не міг збагнути, що взагалі відбувається. Чому його рідна тітка так вчинила. Хоча з однієї сторони добре, що вона допомогла Джинні одужати, але що ж спонукало Беллу так вчинити. Також слизаринець думав про те, що Герміона хоче добровільно вступити в лави поплічників Відомо-Кого. Також останнім часом йому снились дивні сни. Ніби це були моменти з його минулого, яке він смутно пам’ятав. І його це насторожило. Він не знав причину цих снів, але на початку кожного з них його батько вибачався перед ним і казав що це заради його ж безпеки. Звичайно, хлопець раніше не задумувався, чому частину своїх дитячих спогадів він не пам’ятає. Він пояснював собі це тим, що був дуже маленьким. Але він досі пригадує свою няню Лілі, з якою грався в дитинстві і дуже любив. Вона була для нього, як друга мама. Драко пам’ятає її красивою блондинкою з яскравими синіми очима, але інколи спливають спогади про жінку з темно-рудим волоссям і зеленими очима. І хлопець ніяк не міг зрозуміти, чому в його голові така плутанина зі спогадами. Йому, звичайно, кілька разів спадало на думку, що йому замінювали пам’ять, але не знав хто.
Також Драко пригадав випадок з листами до Поттера від Беллатриси. З однієї сторони йому було байдуже, а з іншої прокидалась цікавість. Що ж воно хотіла від «золотого хлопчика» Поттера? Чому допомогла? В його голові ніяк не складались пазли в загальну картинку. Мелфой ще вирішив сходити до декана свого факультету за новими запасами зілля, які приймає кожного дня.
Хлопець спустився в підземелля. Він не встиг дійти до кабінету, як йому перекрили дорогу його однокурсники – Теодор Нотт і Маркус Флінт, тепер вже колишній капітан команди – зараз цей пост займає Драко. Хлопці стояли і єхидненько посміхались.
-Вам чого?,-холодним тоном звернувся до них Мелфой,-зваліть з дороги, я йду до Снейпа,-хлопець спробував їх обійти, але його схопили і затягнули в вітальню Слизарину.
Посеред кімнати стояли всі учні факультету. Драко здивовано поглянув на них, поправляючи свою мантію.
-Що тут відбувається?,- гаркнув Мелфой,- що це за збори такі?
-Ми тут вирішили тобі показати твоє місце, Мелфой,-в’їдливо відповів Тео,-так як ти зв’язався з бруднокровкою. Ти думаєш, тут ще працює твій авторитет? Та всім начхати на твій статус і те, що ти з древнього роду. Ти зрадник і спаплюжив наші правила, не водитись зі сміттям.
-Закрий свій поганий рот,-зашипів Драко і витягнув паличку,-ще раз ти скажеш хоч одне криве слово про Ґрейнджер і я тебе зітру в порошок. На що всі присутні тільки засміялись.
-Тут тебе ніхто не боїться,-обізвався Маркус,-і нам чхати, що ти староста. Знімай з нас хоч всі бали, нам байдуже. Раптом Флінт схопив Мелфоя за шкірку і шпурнув на середину вітальні.
-Зараз ти побачиш, що відбувається з тими, хто зраджує своїх,-Нотт схилився над Драко і зашипів йому на вухо.
Після цього з різних сторін пішли удари. Слизаринця били всі підряд. В хід пішли і кулаки і ноги. Його лупцювали першокурсники, і однокурсники Мелфоя. Тільки Нотт з Флінтом стояли збоку і підбадьорювали натовп бити ще сильніше. Драко навіть не пікнув, він намагався не застогнати, щоб ще більше розпалити своїх мучителів. Бійка продовжувалась десять хвилин, поки до вітальні хтось не зайшов. Драко майже нічого не чув. Його голова тріщала і все було чути ніби крізь вакуум. В нападників полетіло заклинання і всі розлетілись в різні сторони. Хтось з допомогою заклинання підняв його і поніс кудись. Мелфой знепритомнів. Коли він опритомнів, то зрозумів, що знаходиться в своїй колишній спальні. В кімнаті був він і Дамблдор, що дуже здивувало старосту хлопців. Все тіло боліло. Слизаринець не бачив свого обличчя, яке, як він відчував, залите кров’ю, отже носа йому таки розбили.
-Містере Мелфой,-звернувся до нього директор,-ви вже опритомніли і це чудово. Вам поки не можна вставати. Мадам Помфрі принесла вам деякі ліки, щоб швидше загоїти рани.
-Професоре,-хриплим голосом заговорив слизаринець,-чому ви мене врятували?
-Тому, що вас побили не заслужено. Містера Нотта і містера Флінта буде тимчасово відсторонено від уроків. Також їм забороняється брати участь в матчі, що скоро відбудеться,-серйозним тоном сказав Альбус,-а після цього опікунська рада вирішить – відрахувати їх зі школи чи ні.
-Чому ви так вважаєте, і чому дісталось тільки двом, Нотту і Флінту, адже вони не били мене,-здивувався Драко,-адже я справді порушив правила чистокровних. В мене відносини з Ґрейнджер. Якщо батько про це дізнається, буде дуже щасливим. Я ж для нього також зрадник.
-Драко,-Дамблдор сів на ліжко біля хлопця, і поглянув на нього крізь свої окуляри-половинки,-кохання, на мою думку, не має кордонів. Не важливо, хто це – чистокровна чаклунка, напівкровка чи маґлороджена. Головне, щоб вам було добре разом, щоб почуття були взаємні. Життя в нас одне, і не варто його витрачати на правила. Щодо містера Флінта і Нотта, так як вони підбурювали інших і все це задумали, їм дістанеться найбільше. З учасників бійки знято по 100 балів з кожного. Якщо їх це не навчить нічому, я дозволю зняти усі бали, що вони заробили за цих кілька місяців. А зараз відпочивай,-директор встав і направився до дверей,-щоб рани загоїлись. Тобі ще з Герміоною бал відкривати.
Коли директор вийшов, хлопець заснув. Прокинувся він саме вчасно. Почувався він чудово. Прийнявши настоянки від Мадам Помфрі, Драко встав і поглянув на себе в дзеркало. Мантія була порвана. На штанах на колінах були дірки, а його білосніжна сорочка була сіра і уся в відбитках піддошв. На обличчі не було слідів побоїв. Знайшовши на приліжковій тумбочці паличку, він змахнув нею, очищуючи себе від бруду. Привівши себе до ладу, слизаринець помітив, що на ліжку лежать нові штани, сорочка і мантія Хлопець перевдягнувся і вийшов. В вітальні було порожньо. Драко вийшов з підземелля і попрямував в вежу старост.
Коли він туди зайшов, то мало не втратив дар мови. В вітальні була Герміона і Джинні. Дівчата вже були готові до балу. В Герміони на голові був елегантний пучок, який був закріплений срібною шпилькою у формі мінні-діадеми з рубінами і смарагдами.
-Як тобі наша староста?,-кивнувши в сторону Герміони, його спитала Візлі.
-Неперевершена,-відійшовши від шоку прошепотів Мелфой. Він підійшов до Герміони і поцілував її,-ти справжня королева.
-Кхм,-кашлянула Візлі,-я мабуть піду, не буду вам заважати,-і вийшла з вежі.
-Справді королева,-усміхнулась Герміона,-тоді чому мій король ще досі в шкільній формі, адже бал розпочнеться за годину.
-Вже йду перевдягатись, моя королево,-Драко з усмішкою на обличчі вклонився дівчині і піднявся в свою кімнату.
Почався бал. Великий Зал був прикрашений різного розміру зачарованими літаючими мишами і гарбузами, що літали під стелею, з різними вирізаними обличчями. Також де-не-де були гірлянди в формі летючих мишей і гарбузів. Великих столів не було, за якими зазвичай їли учні. По залу були розставлені невеличкі столики з білими рваними по краях скатертинами, на яких стояли різні тарелі з закусками та напоями. Всюди ходили шкільні ельфи, одягнені в костюми привидів. І це дуже кумедно виглядало. Герміона побачила друзів і помахала їм. Рон і Гаррі аж роти пороззявляли, коли побачили її і Драко.
-Я попрошу хвилинку уваги,-до учнів звернувся професор Дамблдор,-не дивлячись на дуже складну і небезпечну ситуацію в світі, наше міністерство разом з іноземними прийняли рішення, що сьогодні в школі будуть і з інших країн аврори, які будуть охороняти школу. І зваживши всі за і проти, ми все ж вирішили провести цей бал. Адже життя продовжується і потрібно жити далі, а не впадати в паніку і депресію. Тому, урочисто оголошую початок балу. Прошу старост школи – міс Ґрейнджер і містера Малфоя відкрити наше свято.
Драко і Герміона вийшли на середину залу. Дуже багато очей було прикуто до них, зокрема всієї родини Мелфоїв, навіть Абраксас прийшов подивитись, як його улюблений внук буде відкривати святковий бал. Герміона страшенно нервувала, її трохи трусило.
-Все буде гаразд,-коли зайняли позицію, щоб розпочати танець, прошепотів Драко,-я поруч.
-Я дуже на це сподіваюсь,-тремтячим голосом прошепотіла Герміона,-зважаючи на те, що тут твої батьки і їхні погляди прикуті до нас.
-Не звертай на них увагу,-спробував підбадьорити дівчину слизаринець,-уяви, що ми самі і нікого навкруги немає, що зал порожній.
Коли заграла музика, вони почали танцювати. Герміоні все ж вдалось заспокоїтись. Драко вів танець. Вони ніби ширяли над паркетом. Герміоні здавалось, ніби в неї виросли крила. Настільки було спокійно і легко. Всі присутні не могли відірвати очей від танцюючою пари. І це були не тільки гості, а й двоє жінок, які таємно прокрались в школу.
*За кілька годин до балу*
Лілі ходила по кімнаті туди-сюди, і дуже переживала. Кілька років тому Волдеморт таки повернувся. Лестрандж довелось варити ще кілька партій Оборотного зілля, щоб заплутати Темного Лорда і його поплічників. Одного разу вона мало не видала себе, коли її викликав Повелитель, а вона так поспішала, що забула за зілля. Добре, що Белла встигла перехопити Поттер і дати їй випити його. Зараз Лілі виглядала як брюнетка, з короткою стрижкою каре, не дуже високого зросту з карими очима, і не дуже примітною фігурою. Лестрандж вже кілька днів вмовляла її піти з нею в Гоґвортс на бал в честь Хеловіну.
-А як хтось нас помітить?,-нервувала Лілі,-там же ж ціла школа аж кишить аврорами. Нас в секунді впіймають і запроторять в Азкабан. А я туди не хочу.
-Послухай,-Белла намагалась заспокоїти подругу,-та ніхто навіть не здогадається, що ми там є. Прямо перед початком балу, на вхід накладуть спеціальне заклинання, яке виявляє смертежерів. Ми ж туди прибудемо до того. Я говорила з Люціусом, він мені про все розповів.
-Гаразд,-зітхнула Поттер,-але є ще одне але. Як ми зустрінемось з Драко?
-Не хвилюйся, щось вигадаємо, запевнила її Белла.
***
Жінки прокрались до святкового залу. Їм пощастило, що вони знали в цьому замку майже кожен куток. А Лілі пам’ятала деякі секретні ходи завдяки Джеймсу, який склав карту школи разом з друзями. Вони наклали на себе чари невидимості і сховались за одним з гобеленів про всяк випадок. Лілі найбільше спостерігала за сином. Який же він дорослий і красивий. Вона страшенно скучила за ним, від чого аж в серці закололо.
-Ех,-зітхнувши прошепотіла Лестрандж,-яка ж вони чудова пара.
-Ти про кого?,-спитала її теж пошепки Поттер.
-Про свого племінника і Герміону Ґрейнджер,-Беллатриса кивнула в сторону танцюючої пари,-а вона між іншим маґлороджена, як і ти, а ще краща подруга твого сина.
-Оце так,-здивувалась Лілі,-і як же Люціус з його правильністю і любов’ю до правил і традицій, допустив це?
-Йому Абраксас провів сувору роз’яснювальну бесіду,-усміхнулась Белла,-ти б чула ці крики. Від цієї сварки Менор ходуном ходив. Добре, що Нарциса вчасно забрала тебе пройтись по магазинах в той день.
-А я то думаю, чого це наш містер Правильність поводить себе чемно,-ще більше дивувалась Лілі.
-Судячи з музики,-Лестрандж прислухалась,-за кілька хвилин танець закінчиться. Залишилось якимсь чином виманити Драко з Залу.
Музика закінчилась і зал вибухнув аплодисментами. Вкінці Драко зі всією ніжністю і любов’ю поцілував Герміону, що хтось з натовпу аж свиснув. Після цього почала грати інша музика. На танцпол виходили вже інші пари.
-Щось мені жарко,-важко дихаючи сказав Драко,-піду візьму щось попити, тобі принести? Герміона у відповідь кивнула. Вона стояла біля одного зі столиків з закусками, як до неї підійшли друзі.
-Ти неперевершена,-з захватом в очах сказав Гаррі,-ваш танець був чудовим.
-Дякую, Гаррі,-дівчина покрилась рум’янцем,-а де Джинні і Лаванда?
-Дівчата вирішили трішки по пліткувати,-кивнув в сторону дівчат Рон,-а де твій Мелфой?
-Він пішов за напоями,-раптом позаду хлопців пролунав єхидний голос Драко. Гаррі і Рон аж підскочили від несподіванки. Слизаринець обійшов їх і став біля Герміони, подавши їй бокал з вином.
-Ліпше б ти там і залишився,- буркнув Рон. Мелфой лише закотив очі у відповідь.
-Досить,-шикнув Поттер,-зараз не місце з’ясовувати відносини.
-Святий Салазар,-Драко аж брови підняв від здивування,-це вперше за все своє життя, я згоден з тобою, Поттер. І всі засміялись. Потім Рон і Гаррі пішли танцювати зі своїми дівчатами.
-Чому так жарко,-махаючи перед собою рукою, сказала Ґрейнджер,-давай вийдемо на балкон на чисте повітря.
-Гаразд,- Драко взяв нові бокали з вином, кілька закусок пішов з Герміоною на терасу школи.
На вулиці була чудова осіння погода, хоч і трохи вітряна. Нічне небо безхмарне небо було всіяне зорями, а посередині світився круглий місяць. Крім Драко і Герміони більше нікого не було. Хлопець поклав келихи і тарілку з закусками на підлогу, зняв свій піджак і накинув дівчині на плечі, обійнявши її з-заду.
-Правда, чудовий вечір,-прошепотіла Герміона, розглядаючи зоряне небо з усмішкою на губах.
-Угу,-відповів Драко, а його тепле дихання обпалило вухо дівчини, від чого внизу живота почало розливатись тепло. Герміона старалась не показувати свого збудження. Хоча своїм бедром чітко відчувала стояк хлопця, який випирав зі штанів.
Раптом слизаринець почав цілувати її шию, ключиці плечі, погладжуючи руками її тіло. Він ніби вчений, що відкрив для себе щось дивовижно нове досліджував її. Він хотів її. Його тіло горіло від близькості з Герміоною. Його руки погладжували її бедра піднялись вверх по животу, дістались до грудей. Драко легенько стис їх, а з губ вирвався тихий стогін. Вона прикрила очі і закусила нижню губу розчиняючись в ніжності рук Драко.
-Я пропоную нам перейти в більш затишне місце, подалі від зайвих очей,-промурчав Герміоні на вухо Мелфой. Він взяв її за руку, і повів на верхні поверхи замку. Раптом вони зупинились біля однієї стіни і Драко прикривши очі, уявив кімнату, в якій хотів би провести першу ніч з Герміоною. Кімната-На-Вимогу відчинила їм свої двері. Стіни приміщення були ніжно-рожевого відтінку. На підлозі лежав пухнастий білий килим. Кімната освітлювалась свічками в срібному підсвічнику, що стояв на невеличкому дерев’яному журнальному столику посеред кімнати. Ще на ньому стояло відерце з льодом та шампанським. Поряд стояли два бокали. Також біля правої стіни стояло ліжко з красивим червоним прозорим балдахіном. Всюди були розсипані пелюстки троянд. А також в повітрі літали прозорі рожеві сердечка, що то з’являлись, то зникали. Також звідкись лунала легка романтична музика.
-Як тобі,-Драко поглянув на Герміону, що заворожено розглядала приміщення,-подобається?
-Дуже,-дівчина трішки зніяковіла,-тут дуже гарно, дякую,-дівчина поцілувала хлопця.
Коли двері закрились, пара сіла прямо на килим. Драко відкоркував пляшку і розлив по бокалах пінистий напій. Випивши трохи, Драко поставив бокали на столик, щоб продовжити те, що почав на терасі. Дівчина навіть не чинила опір, вона хотіла злитись з ним, з коханням Драко до неї, в той же час Герміона хотіла показати йому всю палітру почуттів, що відчувала до нього. Все своє кохання, яке ховала роками в своєму серці всі ці сім років. Раніше вона хотіла б, щоб все залишилось при ній, сховати все чим подалі, як робила це до цього моменту. Знищити всі почуття, всі думки про Драко, і залишити в пам’яті тільки весь його негатив, що виливався на неї. Вона навіть подумати не могла, що всі ці його образи, принизливі слова це захисна реакція, це маски, які йому нав’язали батьки.
Драко за цей час встиг зняти з неї сукню. На дівчині було красива темно-зелена мережевна білизна, яку їй мама незадовго до балу прислала з Нью-Йорка. Мелфой взяв її на руки і поніс на ліжко. На ньому була сорочка і штани. Він любувався нею. Яка ж вона красива. Він не поспішав, продовжував цілувати кожен сантиметр її тіла, слухаючи її солодкі стогони. Коли він дістався до самої гарячої точки, побачив що там вже мокро. Драко, кинувши грайливий погляд, відсунув пальцями полоску трусиків і провів язиком по статевих губах. Дівчина охнула від задоволення. Слизаринець на цьому не зупинився, він почав активніше водити язиком, доводячи дівчину до ейфорії. Йому самому було тісно в штанах. Його збуджена плоть ще трішки і розірве ширінку. Але він не поспішав. Він розумів, що має постаратись доставити Герміоні задоволення. Потім він вирішив ввести в неї спочатку один палець. Дівчина це відчула і тихенько ойкнула.
-Все буде добре, просто довірся мені,-Драко тут же поцілував її, відволікаючи від болючих відчуттів. Герміона лише кивнула, так як мозок відключився зовсім і вона не мала сил сказати бодай слово. Вона тільки затуманеним поглядом спостерігала за тим, що робить слизаринець. За деякий час, він ввів ще один палець, бо в ній було дуже вузько і Ґрейнджер потрібно було добре підготувати. Судячи з тісноти, Драко зрозумів, що вона незаймана. В неї ще нікого не було до нього. Це ще більше його збуджувало. Він знову покривав її тіло поцілунками, в той же час рухаючи пальцями вперед-назад. Коли Герміона була доведена майже до критичної точки і ось-ось мала б кінчити, Драко зняв з себе весь одяг, потершись голівкою члена об її статеві губи, розмазуючи її змазку, ввійшов в неї. Ґриффіндорка відразу зашипіла від нового болю. Мелфой навис над нею, граючись язиком з її вже затверділими сосками. Він вбирав їх в рот і грався з ними язиком. Дівчина вигиналась йому на зустріч від задоволення. Вона зарилась своїми тонкими пальчиками в його платинове волосся, від чого в Драко мурашки пробігли від задоволення і вирвався тихий рик. Драко цілував її, гладив всюди, куди діставали руки. Герміона обвила руками його шию, притискаючи хлопця до себе, щоб відчувати тепло його тіла, відчувати його серцебиття, дивитись в його прекрасні сірі очі, в яких відображалось тільки його кохання до неї. Коли біль пройшов, дівчина відчула, що отримує від заняття кохання задоволення. Вона стогнала так голосно, що стогони відбивались від стін і розлітались ехом по кімнаті. Драко отримував від цього неймовірне задоволення. Її стогони були для нього, як музика, як мед, що лився на душу. Драко пришвидшив темп, вбиваючись в дівчину все глибше, поки вони не кінчили одночасно, від чого в обох аж зірки затанцювали перед очима.
Важко дихаючи, Мелфой ліг біля Герміони весь мокрий і щасливий. Він притягнув її до себе, обійнявши з-заду. І перед тим, як впасти в царство Морфея, Драко почув тихий шепіт Герміони.
-Я кохаю тебе.
Наступного ранку першою прокинулась Герміона в обіймах Драко. Вона була щаслива. Вона зовсім не шкодувала про те, що відбулось між нею і Мелфоєм. Дівчина обережно перевернулась на бік, щоб бути лицем до Драко. Вона розглядала його обличчя, його темні брови, густі довгі чорні вії, його красивий прямий ніс і губи, що так і просили дівчину, щоб вона їх поцілувала. Вона тихенько, щоб не розбудити Мелфоя легенько поцілувала його. Але він раптом розплився в посмішці, і ще міцніше обійняв її, а Герміона вткнулась носом в його груди, вдихаючи його запах.
-І тобі доброго ранку,-хлопець поцілував її в чоло,-як ти себе почуваєш?
-Трохи боляче, але терпимо,-дівчина підняла на нього погляд своїх шоколадних очей.
-До речі, котра зараз година?,-Драко це сказав більше сам до себе, ніж до Герміони, але на протилежній стіні кімнати з’явився годинник.
-Ого, вже одинадцята, як же не хочеться вставати,-при піднявся, щоб глянути на годинник і лігши назад на подушку, хлопець прикрив очі, а на обличчі знову з’явилась посмішка,-так би пролежав тут з тобою цілісінький день.
-Так лежи,-посміхаючись відповіла Герміона,-сьогодні у нас вихідний, можемо робити, що хочемо.
Поки Драко і Герміона лежали в обіймах одне одного, Гаррі вирішив збігати в Гоґсміт. В школі був вихідний, але всі магазини в селі працювали. Поттер взяв з приліжкової тумбочки окуляри, щоб знайти невеличку коробочку з лінзами. Він їх почав носити зовсім недавно, але тільки через те, що Джинні сказала, що так він виглядає ще симпатичнішим. Та й під час матчів в квідич вони зручніші, ніж окуляри. Також ґриффіндорець знайшов свій мобільний. Прийнявши душ, Гаррі перевдягнувся в синю футболку, чорні джинси, спустився в вітальню. Там вже був накритий стіл, і сиділо кілька учнів, що теж щойно прокинулись. Коли Поттер закінчив снідати, він вийшов в коридор. Відійшовши на певну відстань від портрету Ґодрика, який ще дрімав в своєму портреті, Гаррі набрав номер свого хрещеного.
-Привіт Гаррі,-бадьорим голосом привітався Сіріус,-як у тебе справи?
-Привіт,-у відповідь привітався Гаррі,-я сьогодні хочу сходити в Гоґсміт, я візьму з собою мантію батька і мені треба буде з тобою дещо обговорити.
-Гаразд,-насторожився Блек,-я буду там за годину. І хочу сказати, за будинком я наглядаю, з ним все добре. До речі, вчора приходили аврори з нашого і закордонного міністерств, наклали додаткові захисні чари на твій дім.
-Чудово,-відповів Поттер,-я буду виходити зі школи зараз, бо маю ще на Алею Діаґон забігти. Як будеш в Гоґсміті, зателефонуй будь-ласка.
-Домовились,-сказав хрещений,-тоді до зустрічі,-і попрощавшись, Гаррі закінчив дзвінок.
Ґриффіндорець тихенько, щоб не розбудити Ґодрика, пройшов назад до вітальні і піднявся в спальню хлопців.
-Доброго ранку, Гаррі,-подав сонний голос Рон,-ти куди це зібрався з самого ранку?
-В Гоґсміт,-поглянув на друга Поттер,-а ще на Алею Діаґон.
-Згадаєш старі добрі часи?,-посміхнувшись, Візлі кивнув на мантію-невидимку, що Гаррі саме дістав зі свого чемодана, а ще теплий светр і куртку, адже на вулиці було досить холодно.
-Пора її вигуляти,-посміхнувшись підморгнув другові Гаррі,-а ще зустрінусь з Сіріусом.
-Передавай йому привіт від мене,-сказав Рон. Хлопці попрощались і Гаррі вийшов з вежі Ґриффіндора. Закутавшись в мантію, він тихенько прокрався до одного з таємних ходів, попередньо перевіривши на телефоні по карті, чи часом когось з вчителів поблизу немає.
Коли Гаррі вийшов з тунелю, він під мантією попрямував в сторону Гоґсміту, а звідти він трансгресував на Алею Діаґон. Погода була сонячна. Перший сніг хрустів під кросівками. На алеї було не дуже людно. Знявши мантію, Гаррі спочатку зайшов в магазин за книгою, а потім вирішив просто прогулятись і подумати. Його зараз багато чого непокоїло. І листи від Беллатриси, і ситуація з Джинні і навіть з Малфоєм. Дві останні ситуації були схожі одна на одну. З Джинні викачували магію і життя, але кулон від Лестрандж допомагав. Щодо Мелфоя, то тут Гаррі дійшов висновку, що це все Темна Мітка. Герміона якось розповіла йому по-секрету, чим займалась і для чого брала мантію. Про це знав тільки Гаррі, Рону він нічого не розказував, так як подруга його про це попросила. Також Поттер обдумував, яким чином про все розповісти Сіріусу, адже далі тягнути немає куди. Трансгресувавши назад в Гоґсміт, раптом він побачив якусь дивну фігуру в каптурі, з під якого виглядали чорні кучері. І звичайно, що Гаррі впізнав їх. Їхня власниця ховалась за одним з магазинів і час від часу виглядала, чи йде той, хто їй потрібен. І вона була сама.
-Ти що тут робиш?,-все ж вирішив підійти до неї Гаррі,-я бачив кількох аврорів.
-Привіт Гаррі,-посміхнувшись привіталась Белла,-я чекаю на Драко.
-Давай спершу поговоримо,-сказав Гаррі, одягаючи на них обох мантію-невидимку, щоб їх ніхто не помітив разом.
-Це ще що таке?,-здивувалась Лестрандж.
-Батькова мантія-невидимка, а ти хіба не чула про неї?,-здивувався Гаррі.
-Ні,-розглядаючи мантію відповіла Лестрандж,-то про що ти хочеш поговорити?
-Про все, Белла,-зітхнув Поттер,-я ніяк не можу зрозуміти, для чого ти мені писала листи і нащо прислала кулон для Джинні?
-Ну тут все дуже просто,-відповіла Белла, заглядаючи за кут магазину, чи не йде її племінник,-ці листи мене просили написати тобі. Людина, яка це попросила не могла це зробити самостійно з певних причин, але ти сам скоро про все дізнаєшся. Щодо кулону, то мені просто шкода бідну Джинні, вона стала жертвою несправедливості. Взагалі-то в той день полювали на іншу ученицю твого факультету.
-І на кого ж?,-зі страхом в голосі спитав Гаррі.
-Це, нажаль, міс Ґрейнджер,-зі співчуттям в очах промовила Белла,-Темний Лорд спершу послав своїх найвірніших псів за нею – Розьє і Ейвері. Коли вони побачили в вітальні наймолодшу Візлі, вирішили таким чином викрутитись із ситуації. Тоді цей ящероголовий виродок послав Руквуда в Нью-Йорк, щоб той шпигував за батьками Герміони. І ось недавно, він привів їх до Відомо-Кого. Але він не зупинився. Повелитель шантажує мого племінника, що якщо він не приведе до нього дівчину, то цей виродок вб’є його разом з Люціусом і Нарцисою і схоже, що якось з допомогою Мітки цей маніяк шкодить йому.
-Зачекай,-зупинив її монолог Гаррі,-тобто батьки Герміони були в Америці. І за ними шпіонив Руквуд,-пригадавши своє видіння, хлопця ніби осінило,-я бачив видіння про це, але я не знав, про кого саме йдеться, тепер все ясно.
-Ну що ж за скотина ящероголова,-чортихаючись Лестрандж помітила, що наближається Драко,-гаразд, мені пора, якщо щось буду знати, я пришлю сову.
-Краще давай я пришлю тобі сову з електронною поштою, так буде краще, смертежери ж не мають доступу до інтернету,-серйозно сказав Поттер.
-Ти маєш рацію Гаррі,-відповіла Белла,-маґлівський телефон я маю, мене Драко на канікулах навчив користуватись інтернетом.
Лестрандж попрощалась з Гаррі, він випустив її з-під мантії і вона пішла на зустріч з племінником. За кілька секунд завібрував телефон. Це було повідомлення від Сіріуса, що він в вже в Гоґсміті і Гаррі трансгресував до міясця зустрічі.
Сіріус стояв біля входу Трьох Мітел і Гаррі з посмішкою на обличчі поспішив до хрещеного. Блек, побачивши Гаррі посміхнувся хлопцю у відповідь і розкрив свої обійми. Обійнявшись, вони зайшли в бар. Всередині не було багато людей. Мадам Розмерта була чимсь зайнята і навіть не помітила нових відвідувачів. Знайшовши вільний столик в дальньому кутку, Сіріус і Гаррі сіли за нього, наклавши навколо себе захисні заклинання, щоб їх ніхто не почув.
-Що ж,-почав розмову Сіріус,-розказуй, як у тебе справи, і що ти хотів обговорити зі мною. Похресник коротко виклав всю ситуацію своєму хрещеному і показав листи від Лестрандж та з ініціалами Л.П. Ще розповів про своє видіння перед Хеловіном і про недавню розмову з Беллатрисою. Блек уважно слухав розповідь. Коли хлопець закінчив, Сіріус зітхнув.
-І чому ж ти мені раніше нічого не розповів?,-з часточкою докору спитав він Гаррі,-навіщо завжди все робити самому. Є я. І я завжди готовий тобі допомогти. Є Дамблдор, є Макґонаґал, до яких ти міг звернутись. Добре, що хоча б щодо зілля звернувся до Снейпа, інакше б з Роном наварили б невідомо чого.
-Зараз вже пізно мене сварити,-Гаррі поглянув на хрещеного, і в очах Поттера Сіріус помітив знайомих танцюючих чортенят, які бачив в очах Джеймса,-все ж обійшлось. Тепер розповідай ти, що з’ясував Римус в міністерстві. Всі ці історії, що Відомо-Хто збирає армію ще й з маґлів, це справді так є?
-Це правда,- відповів Сіріус.- Люпин сказав, що Відомо-Хто геть збожеволів. Його ще більше стало боятись його оточення. А вся справа в тому, що Темний Лорд особисто зачаровує маґлів для поповнення своєї армії. Люди знаходяться під своєрідним гіпнозом і не знають, що відбувається. А чисельність маґлів налічує близько 15 тисяч чоловік. І ніхто не знає, для чого це йому. Також почались напади на маґлороджених чаклунів і в Сполучених Штатах. Німфадора з Тедді поки що живуть в Парижі задля їх безпеки, там є житло більш захищене, ніж в Нью-Джерсі, і Римус часто їх провідує. Тепер повернемось до твоєї розповіді. Покажи-но мені ці листи від Белли, я сподіваюсь, ти їх взяв?
-Звичайно,- хлопець дістав з кишені куртки всі листи від Белли і цей єдиний з ініціалами Л.П.
Блек уважно прочитав їх. Його брови піднялись вверх, коли побачив лист з ініціалами ніби то Лілі Поттер. Він здивовано поглянув на Гаррі.
-Ти впевнений, що цей лист не від моєї кузини?,- відірвавши погляд від паперу, Сіріус звернувся до Гаррі.
-Ось поглянь,-ґриффіндорець взяв листи від Белли і той, що хрещений тримав в руках, він розклав на столі,-почерки зовсім різні. Лестрандж почерк більш розмашистий, а цей більш акуратний.
-Гаразд,-Сіріус потер долонями обличчя,-але ти ж розумієш, що це не можливо, твоя мама не могла його написати. Хтось вирішив зіграти з тобою неприємний злий жарт, скоріш за все просто знайшли якісь записи Лілі, скопіювали її почерк і написали листа. Інакшого пояснення цьому я не знаю. Хоча провести розслідування не завадить. Гаррі поклав на руку Сіріуса свою і легенько стиснув.
-Тільки прошу тебе,-Гаррі поглянув на хрещеного, в його очах Сіріус побачив занепокоєння,-будь обережний, я не хочу, щоб цього разу все закінчилось не так, як у відділі Таємниць, коли заклинання Белли зрикошетило і не вбило тебе. Я розумію, що ти набагато досвідченіший чаклун, ніж я, але ця страшна картина того дня деколи мені сниться.
-Я тобі обіцяю,-Блек поплескав хлопця по плечі,-що буду обережним і чесно кажучи, тоді, коли я побачив, що зелене світло летить в мою сторону, я почав прощатись з життям. Але щось вберегло мене від смерті. І ще одне, ти хотів сходити додому після Хеловіну – я тобі не раджу цього поки робити. Все таки ситуація дуже не стабільна. Краще почекай трішки, поки все трохи вляжеться. Сподіваюсь, на Різдво ми знову зустрінемось.
Гаррі попрощався з хрещеним, накинув на себе мантію-невидимку пішов назад в школу.
За цей час поки Поттер розмовляв з хрещеним, Драко зустрівся з тіткою. Він був дуже засмученим, коли отримав від неї повідомлення з проханням зустрітись. Йому страшенно не хотілось випускати Герміону зі своїх обіймів, але дівчина запевнила його, що буде чекати на нього. Тому Драко одягнувся, поцілувавши Герміону, пішов на зустріч. Ховаючись за колони чи гобелени, Мелфой дістався до таємного проходу надвір. Оглядаючись по сторонах, він пішов в сторону Гоґсміта. Вийшовши за межі захисного бар’єру школи, він трансгресував в село.
На вулиці людей майже не було. Тільки деякі жителі Гоґсміта гуляли його вулицями. Де-не-де ходили аврори, тому Драко довелось одягнути на голову каптур від пальто, щоб його не впізнали. За кілька хвилин він побачив тітку, що ховалась за кутом одного з магазинчиків.
-Привіт,-привітався Драко,-то про що ти хочеш поговорити?
-Привіт,-посміхнулась Беллатриса,-ходімо, я знайшла одну покинуту будівлю, здається там хтось жив раніше, можемо обговорити все там. Мелфой разом з тіткою пішов до невеличкого будиночка, що був неподалік. Коли вони зайшли туди, то там справді було пусто. На сірих кам’яних стінах можна було розгледіти місця, де раніше висіли портрети чи годинник. Меблів в приміщенні не було, тільки кілька старих крісел і старий порепаний стіл. На вікнах не було штор. В деяких кутках були павутини. Лестрандж змахом палички очистила крісла від бруду і жестом руки попросила племінника сісти.
-Розпочну свою історію з того, що було в твоєму дитинстві,-хлопець здивовано поглянув на жінку,-думаю, ти не раз помічав, що з твоїми спогадами щось не так.
Драко тільки кивнув у відповідь і продовжив уважно слухати що йому розказують.
-Ти пам’ятаєш свою няню, що гралась з тобою в дитинстві, її звати Лілі?,-тітка все ж вирішила задати племіннику це питання.
-Чесно кажучи,-Драко нахмурився,-не дуже. Ну я пам’ятаю двох жінок – одну блондинку з блакитними очима, а друга – з темно-рудим волоссям і зеленими очима, а чому ти питаєш за неї?
Раптом в будиночок зайшла ще одна людина. Вона була в каптурі. Коли його зняли, Мелфой побачив перед собою другу жінку, про яку тільки що розказував.
-Хто ви,-з цікавістю спитав хлопець,-і чому моя тітка про вас питає.
-Справа в тому, що,-зітхнула Лілі,-я була і тою першою жінкою, про яку ти тільки що чув від Белли.
-Тобто ти була під Оборотним?,-здивувався Драко, а його брови підскочили вверх.
-Так все і було,-Поттер пройшла в кімнату, і сіла напроти Белли,-я була змушена всі ці роки переховуватись, щоб не нашкодити своєму сину і ти його дуже добре знаєш. Мій син – Гаррі Поттер, я його мама Лілі Поттер.
В Мелфоя аж щелепа відвисла. Але ж це не можливо, Поттерові батьки давно загинули, їх вбив Волдеморт. Взявши себе в руки, Драко задав питання:
-То ти хочеш сказати, що весь цей час жила в Менорі і навіть прислужувала Відомо-Кому, але навіщо?
-Справа в тому,-знову заговорила Беллатриса,-що я запропонувала Лілі зробити все, аби знищити все це кодло поплічників Відомо-Кого. І ми на даний момент досягнули досить високих результатів. Зараз ми очікуємо фінальної битви.
-І у тебе, няню є навіть Його Мітка?,-вигукнув Драко.
-Ні,-усміхнулась Лілі,-мені пощастило переконати Відомо-Кого не ставити її мені. Я ж займаюсь варкою різного зілля, і я йому сказала, що якщо хтось колись мене спіймає, то щоб не здогадались, що я працюю на Темного Лорда. Сам розумієш, якщо хтось варить досить великі партії зілля, ще й без спецдозволу від Міністерства, то це дуже підозріло.
-На початку нашої розмови, ми говорили про мої спогади,-Драко звернувся відразу до обох жінок,-ви щось про це знаєте?
-Знаємо,-відповіла Лілі,-твій батько заміняв твої спогади, коли дія Оборотного зілля починала слабнути і проявлявся мій справжній облік. Ми боялись, що якщо хтось зі смертежерів тебе спіймає, щоб не побачили спогади про мене і не дістались до Гаррі. Хоч до його повноліття до нього ніхто не міг дістатись через магічний захист, ми все одно вирішили, що потрібно перестрахуватись.
-І де ці спогади зараз?,-намагаючись обдумати всю отриману інформацію, спитав слизаринець.
-В одному з секретних сейфів твого батька,-зітхнула Белла,-це знає тільки він, в котрому з них.
-Стоп,-Драко поглянув на тітку,-а яка твоя причина, чому ти запропонувала все це?
-Тому, що,-Белла намагалась зібрати всі думки до купи,-Відомо-Хто шантажував і шантажує мене моїм кузеном Сіріусом. Коли Відомо-Хто напав на родину Поттерів, йому здав їхнє місцеперебування Пітер Петіґрю, більше відомий як Скеберс, щур Рона Візлі. Цей щур підставив Сіріуса, бо він був найкращим другом Джеймса Поттера. Міністерство не захотіло ні з чим розбиратись, тому мій кузен потрапив до Азкабану. А щодо мене, то ти знаєш, що Темний Лорд застосував до мене заклинання, яке мені не залишало вибору, як підкоритись йому і мучити бідолашних Лонґботомів, за що в мене досі серце кров’ю обливається. Звичайно, що міністерству було знову ж таки чхати на все, тому я теж потрапила в Азкабан.
-Здуріти можна,-хлопець зарився пальцями в волосся,-і що тепер далі робити?
-Чекати,-відповіла Лілі,-нажаль, іншого виходу в нас немає.
-Я зрозумів,-кивнув Драко,- а як щодо батьків Герміони, з ними все гаразд?
-Їх охороняють найвірніші пси Темного Лорда,-знову взяла слово Поттер,-містер і місіс Ґрейнджери в одній з темниць Менора. В котрій саме, невідомо, оскільки прохід туди зачарований і доступ мають тільки охоронці і сам Повелитель.
-Зрозуміло,-важко зітхнув Мелфой,-то коли цей маніяк відновить свою силу?
-А тепер ми дійшли до найголовнішого,-після довгої мовчанки, знову заговорила Лестрандж,-справа в тому, що Темний Лорд витягує з тебе магічну силу через Мітку, таким чином змушуючи твого батька виконувати його завдання, наприклад, шпигувати за міністром магії, шантажувати, підкуповувати різних чиновників. Іноді доводилось Люціусу застосовувати Круціо, Імперіо і нажаль Авада Кедавру. Також Відомо-Хто погрожував, що якщо твій батько не виконає всі завдання, то вб’є тебе. А коли відновиться сила Відомо-Кого – справа часу.
Від почутого про батька в Драко аж в очах потемніло. Хлопець розумів, що Люціус старався вберегти свою родину – його і маму. Його тато робив усе, аби зберегти Драко життя, врятувати сина від смерті.
-В мене вже голова пухне від такої кількості інформації,-втомлено зітхнув Драко поглянувши на годинник на телефоні,-мені пора йти.
-Драко,-покликала його Лілі, поки хлопець не вийшов з будинку,-будь ласка, не кажи поки що нічого про мене Гаррі. І взагалі нікому не кажи, що бачив мене.
Ці слова трохи розізлили хлопця. І він кинув розлючений погляд на колишню няню.
-Знаєш, Лілі,-зло сказав Мелфой,-як на мене це вже занадто. Твій син вже дорослий, так, зараз за ним полює Темний Лорд і це нічого не змінить. Рано чи пізно тобі доведеться показатись перед сином. Він мені не друг, але навіть ворогові такого не побажаєш. Чого ти боїшся? Що цей маніяк ящероголовий вб’є тебе, якщо ти себе розкриєш? Ти хоч можеш собі уявити, що таке жити все життя і знати, що твої батьки були вбиті, при тому, що мама твоя жива? Не дивлячись на те, що я з Поттером не товаришую, мені його шкода в даній ситуації. І не почувши відповіді, Драко вийшов з будинку, де була зустріч.
-Лілі,-звернулась до подруги Белла,-не бери слова Драко близько до серця, все буде гаразд. Так сталось, що ти не могла показатись перед Гаррі, розказати синові правду. Але коли все закінчиться, коли Темного Лорда не стане, все налагодиться.
-Ні Белла,-в Поттер з очей котились сльози,-Драко має рацію. Все, що він сказав це правда, хоч в цьому вина і Відомо-Кого,-і Лілі ще більше розплакалась.
Поки Драко був на зустрічі, Герміона встигла прибрати в Кімнаті-На-Вимогу і попросила надати їй деякі підручники, які лежали біля неї на ліжку, щоб було чим зайнятись, поки вона чекає на свого хлопця. Після того, як Мелфой пішов пройшло три години. За цей час ґриффіндорка ще встигла поспілкуватись з Гаррі. Він зненацька зателефонував їй в Скайп.
-Привіт Гаррі,-сказала Герміона прийнявши виклик,-що там новенького в нас на факультеті?
-Привіт, та все, як завжди,-відповів Гаррі,-Рон кудись пішов з Лавандою, я тут в спальні сам. До речі, я бачився з Сіріусом. Ми розмовляли про ситуацію в світі. Також він розповів, що Німфадора з Тедді зараз в Парижі заради їхньої безпеки. Хто знає, що ще спаде на думку Відомо-Кому і на кого він в черговий раз нападе.
-Ясно,-Герміона уважно поглянула на друга, бо Гаррі раптом відвів погляд,-ти все мені розповів?
-Я випадково зустрів в Гоґсміті Беллатрису Лестрандж,-від почутого імені в Герміони мороз по шкірі пробіг, зразу виплило в пам’яті, як ця божевільна фанатичка Волдеморта катувала Герміону в Мелфой-Менорі.
-І про що ви говорили?,-трохи тремтячим голосом спитала Ґрейнджер,-і як це так вона, що тебе не вбила?
Гаррі вирішив розповісти Герміоні про листи від Лестрандж, про архів і розмову з Мелфоєм.
З кожним сказаним словом ґриффіндорка намагалась повірити, що мова йде про ту ненормальну, що її мучила. Але подумала, що обов’язково поговорить з Драко на цю тему.
-Я все одно не до кінця вірю в те, що Відомо-Хто шантажує Беллатрису,-похитала головою староста,-мені досі сняться кошмари, де ця божевільна мене мучить.
-Я тільки що дещо згадав,-поглянув на подругу Поттер,-коли я і Сіріус в Міністерстві відділі Таємниць бились проти Лестрандж, в неї був якийсь дивний погляд. Справді здавалось, ніби вона під якимось заклинанням. Навіть її сміх, коли згадую, в мене біжить мороз по шкірі, був якийсь не природнім, я б сказав, фальшивим. Тому тут я з тобою, Герміона, не погоджуюсь. Навіть коли вона тебе мучила, мені здавалось, ніби вона чинить опір чомусь. Та й сьогодні вона вела себе цілком нормально. Але зараз це не головне. Потрібно готуватись до битви. Думаю, що Темний Лорд вже зовсім скоро її розпочне, чомусь інтуїція підказує.
-Звісно,-погодилась Герміона,-крім цього я не знаю, як врятувати батьків, що зараз в полоні цього маніяка з манією величі,-тут ґриффіндорка збрехала, вона не хотіла казати Гаррі, що знає, як врятувати їх.
Гаррі запідозрив, що подруга бреше, але зробив вигляд, що цього не помітив. Раптом відкрились двері Кімнати-На-Вимогу і в приміщення зайшов Драко. Він був дуже засмучений і втомлений. Герміона попрощалась з другом і закінчила розмову.
-Щось сталось?,-Герміона занепокоєно подивилась на Драко,-що тобі розповіла твоя тітка?
Слизаринець коротко переказав розмову з Беллатрисою, але змовчав про Лілі. Герміона знову не могла скласти в голові всі думки до купи. Герміона відклала ноут, сіла біля Драко і поклала голову йому на плече. Мелфой сидів, схиливши голову, думав про те, що йому сказали Белла і Лілі. В голові був цілий рій думок. Після всього почутого йому доведеться брехати Поттеру, точніше приховувати правду. І від цього йому стало гидко на душі. Так, він і Гаррі вороги, хоча це більше можна назвати своєрідним змаганням, хто кого і скільки разів словесно зачепить. Але йому відверто було шкода ґриффіндорця. Хотілось зірватись з місця, начхати на все, і розповісти Поттеру правду чи навіть показати спогади про свою розмову з тіткою і колишньою нянею.
-Я змучився,-тихо сказав Драко після довгих роздумів,-мені надзвичайно обридла вся ця ситуація в світі. Хочеться, щоб все якнайскоріше закінчилось.
-Я тебе прекрасно розумію,-втомлено зітхнула Герміона,-і потрібно нам зробити для цього все можливе.
Була глибока ніч , Герміона лежала в обіймах Драко і думала. Вперше за весь час вона задумалась про майбутнє. Раптом вона уявила собі їхнє весілля. Як вона в красивій білій сукні йде до весільної арки, прикрашеної білими і червоними трояндами. Біля неї стоїть Драко. На його обличчі щаслива усмішка, а в погляді все його кохання до неї, його очі аж світяться від щастя. Потім з’являється інша картинка – де вона з доволі великим животом, а Драко сидить на дивані біля неї, розмовляючи ще з ненародженою дитиною. Далі вона бачить себе з дитиною на руках. Збоку стоїть її чоловік і друзі, які вітають їх з народженням первістка. Коли всі ці картинки зникли, Ґрейнджер задумалась, а чи справді її і Драко чекає таке життя.
-Про що задумалась?,-прозвучав сонний голос Драко.
-Думаю про майбутнє, яким воно буде для нас,-позіхнула Ґрейнджер,-що нас чекає після фінальної битви.
-А не зарано про це думати?,-здивувався Мелфой,-все ще лежачи з закритими очима.
-Вже й помріяти не можна,-сонно буркнула Герміона,-на що Драко тихенько засміявся.
-Давай спати,-хлопець поцілував дівчину в щоку,-завтра нас чекають уроки.
В школі було тихо. Вже був відбій і в коридорах було порожньо. На вулиці вже була темна ніч. Небо було безхмарне, на ньому чітко було видно зірки і місяць. Войовнича Верба тихо спала, і навіть не підозрювала, що за нею спостерігають. Чоловік з чорним коротким волоссям стояв біля вікна в одному з коридорів школи. Недавно він отримав звістку, що Темний Лорд майже відновив свою силу. Залишилось викачати магію тільки з його учениці. Снейп вже кілька днів думав, що ж робити. Як рятувати бідну дівчину. Він ніколи не переймався долею інших людей, йому завжди було байдуже, головне щоб з ним було все гаразд. Звичайно, що дурити Волдеморта, прикидатись слухняним слугою, який буцім то шпигував за Орденом Фенікса на користь якогось божевільного напівкровки йому було не до душі. Северус знову згадав Лілі, як вони в дитинстві гуляли разом, як вона дивилась на нього своїми красивими зеленими очима, в яких він тонув. І від цього в серці закололо, адже він більше ніколи не побачить ту жінку, якій назавжди віддав своє серце. Думки плавно перейшли до Гаррі. Професор багато думав про те, що дарма стільки років ненавидів цього хлопця тільки через те, ким був його батько – зарозумілим вискочкою, який задурив прекрасній Лілі голову. Тому професор вирішив поступово змінювати своє ставлення до Поттера. Раптом він почув якийсь писк. Северус спершу не зрозумів що це, а потім згадав про свій мобільний, яким користувався дуже рідко. Це було повідомлення з невідомого номера. Снейп добре знав коло людей, кому він дав свій номер. Все б нічого, але його увагу привернули ініціали вкінці– «Л. Е.».
В повідомленні було наступне:
«Северусе, як же я давно так до тебе не зверталась. У мене мало часу. Волдеморт вже все підготував для фінального ритуалу. Боюся, що битва почнеться раніше, ніж ми всі думали. Якщо Драко приведе свою однокурсницю найближчим часом, то повернення магічної сили до Темного Лорда закінчиться за тиждень після цього. Попередь усіх в школі, що готується раптовий напад. Цей виродок хоче напасти тоді, коли школа не буде готова. Сподіваюсь, професор Дамблдор встигне подбати про безпеку учнів. І наперед прошу у тебе пробачення за все. В мене не було іншого виходу так вчинити. З нетерпінням чекаю зустрічі з тобою. Л.Е.».
Спершу він думав, що йому здалось, оскільки було вже дуже пізно і його починало клонити в сон. Але все ж добре придивившись, зрозумів, що це не так. Заховавши телефон, Снейп важко зітхнувши, пішов назад в підземелля, вирішивши зранку поговорити про це з Дамблдором.
***
Наступного ранку Герміона прокинулась від того, що її хтось будить. Вона насилу розліпивши очі побачила перед собою обличчя Драко. Хлопець сів біля неї на ліжку. В кріслі навпроти сидів Блейз.
-Що відбувається?, сонним голосом сказала Герміона. Вона встала з ліжка, добре, що дівчина спала в піжамі – кофті на довгий рукав і штанах і сіла біля Мелфоя.
-Вибач, що так рано тебе розбудили,-заговорив Блейз, – але інформація, яку я дізнався від мами не могла зачекати. Я говорив з нею з приводу ритуалу для Драко, так от, щоб його провести потрібна людина, яка зможе, по-перше, проконтролювати сам процес, а по-друге, потрібно поспішати. Мама казала, що з деяких своїх джерел дізналась – Відомо-Хто скоро відновить свої сили повністю і тоді буде пізно, і на цих словах слизаринець затнувся, опустивши погляд і підбираючи слова.
-То що далі, кажи вже,-не витримала Герміона. Забіні зітхнув, і різко підняв погляд на свого друга. Мелфой відразу напружився, бо судячи з того, що він побачив в очах мулата, новини будуть жахливі.
-Я не знаю, чи ти вкурсі Драко,-невпевнено говорив Блейз,-та оці твої проблеми зі здоров’ям через Мітку,-на що Драко кивнув,-але це ще не все. Через неї Відомо-Хто витягує з тебе магічну і життєву силу, так він шантажує твого батька, щоб той служив йому. І, чесно кажучи, якщо ми якнайшвидше не проведемо ритуал,-мулат ковтнув комок, який підкотив до горла,-ти помреш.
Після цього настала гробова тиша. Герміона обійняла Драко і тихо заплакала. Мелфой сидів і думав про все почуте. З однієї сторони він був злий на батька, який змусив його прийняти Темну Мітку, а з іншої Люціус не міг знати, що Волдеморт буде поступово вбивати Драко.
-Ти говорив зі Снейпом?,-все ще не вірячи в почуте спитав Драко.
-Ще ні,-відповів мулат поглянувши на друга і Герміону, що тихо схлипувала,-я спершу хотів все розповісти тобі і з вами разом піти до професора.
-Гаразд,-взявши себе в руки Ґрейнджер випустила з обіймів свого хлопця і встала,-я швиденько одягнусь і ми підемо.
За двадцять хвилин трійця вже була під кабінетом зіллєвара. Коли вони постукали в двері кабінету, на їхній подив їм відчинив директор школи. Снейп сидів за своїм столом про щось задумавшись схрестивши руки на грудях.
-Доброго ранку,-привітався Дамблдор і поглянув на Герміону, в якої досі були почервонілі очі від сліз,- щось сталось?
-Доброго ранку, професоре, -подав голос Забіні,-ми б хотіли поговорити з професором Снейпом.
Северус кинув погляд на нових гостей і жестом руки запросив в свій кабінет. Всі сіли навпроти нього на дивані. Альбус вирішив залишитись і теж послухати проблему своїх учнів.
-То що знову трапилось?,-змученим тоном звернувся до учнів Снейп.
Вони по-черзі розповіли професору про все. Дамблдор був в шоці від того, що відбувається з його учнями, а він про це не знає. Раптом Северус встав і пішов до своєї книжкової шафи. Звідти він взяв дивну скриньку. Це була коробочка з чорного дерева з вирізьбленими на ній візерунками. Він повернувся за свій стіл і сів за нього. Відкривши скриньку, професор дістав звідти якісь колбочки з дивними рідинами-одна була темно синя, а друга – майже чорна. Також Северус витягнув невеличкий сувій пергаменту.
-Ці два зілля,-розклавши все перед собою, почав пояснювати зіллєвар,-потрібні для даного ритуалу. Я раніше чув про нього. Він дуже небезпечний. Його проводять для очищення душі від темної магії. І скажу вам, як є,-зітхнув Снейп,- мало хто виживає після нього. Були люди, які пройшли цей ритуал, прожили буквально кілька днів, і померли.
В Герміони в середині все обірвалось. Вона навіть уявити собі не могла, наскільки жахливою є ситуація з Драко. Сам Мелфой був настільки шокованим, що не міг і слово сказати. Професор продовжив говорити.
-Я чув колись про цей ритуал, але не думав, що інформація про нього колись знадобиться, -Снейп розгорнув невеличкий сувій пергаменту, розвернувши показав учням, щоб вони все побачили власними очима.-Тут написано, щоб розірвати зв’язок між носієм мітки і тим, хто її наніс, потрібно в конкретний час після початку процесу випити ось це синє зілля. Потім розрахувавши все до останньої секунди, поки Драко буде під дією першого і буде знаходитись без свідомості, влити йому друге. Інакше летальний кінець. Перше зілля потрібне для того, щоб розпочати все це. Коли пройде певний час, і судячи з того, що ви мені розповіли, потрібні певні атрибути. То що саме в них входить? Герміона назвала весь перелік і звичайно за кров єдинорога вона не забула.
-Кров єдинорога?,-перепитав Снейп, на що ґриффіндорка кивнула,-її дістати дуже важко, навіть не легально. Можна сказати, не можливо.
Раптом Блейз дістав з кишені мантії колбочку з рідиною, схожою на ртуть.
-Де ви це взяли?, здивованим тоном спитав Дамблдор, який до цього тільки слухав,-якщо кров вилучили з тварини без її згоди, коли вбивали, то вона не годиться, інакше буде ще гірше. Крім цього додасться ще й прокляття за вбивство тварини.
-Цю кров дістала моя мама на одному з незаконних ринків,-відповів Блейз,-та й кров вбитого єдинорога прозора, а ця срібляста, що вказує на те, що тварина доживала віку.
-Все одно це треба перевірити,-сказав директор і звернувся до Снейпа,-ти знаєш, як це зробити?
-Є в мене одна ідея,-Северус задумався,-я маю одне зілля-реагент, яке зможе це визначити.
Професор встав і пішов до своєї підсобки. За кілька секунд він вийшов звідти тримаючи в руці невеличкий флакончик з дивною перламутровою золотистою рідиною. Потім професор взяв з шафи одну зі своїх колбочок. Потім чоловік взяв кров єдинорога, всього лиш каплю і трішечки зілля. Все це він змішав в колбочці. За кілька секунд змішана рідина стала змінювати колір на темно смарагдовий.
-Ця реакція,-демонструючи колбу,-сказав Снейп,-вказує на те, що кров була добута так, як сказав містер Забіні.
-Що ж,-поглянув на всіх присутніх Дамблдор,-я вважаю, що пора братись за підготовку всього необхідного для порятунку Драко і звернувся безпосередньо до Малфоя,-все буде гаразд,-сказав директор,-ти сильний, і все побореш.
Драко поглянув на професора. Той, дивлячись на свого учня, кивнув ще раз підтверджуючи свої слова.
***
Для ритуалу очищення Драко від темної магії залишалось кілька днів. Після розповіді професора, слизаринець цілий день ходив як в прострації. Герміона і Забіні намагались хоч якось підтримати Драко. Зараз Мелфой, сидячи у вітальні вежі старост, уважно слухав свого хрещеного. Снейп чітко розпланував і розподілив дії кожного учасника. Пізніше до них приєдналась Герміона і Блейз, які в цей час були на додаткових уроках.
-До того дня, коли ви, Міс Ґрейнджер, вступите в коло поплічників Відомо-Кого, залишається один день. Тобто все відбудеться завтра. Я вчора розмовляв з Повелителем, йому сподобалась ваша ідея. Він хоче доручити вам розвідку. Я не знаю всієї інформації, більш детальніше він розповість вам завтра при зустрічі.
-Зрозуміла,-зітхнула Герміона, відчуваючи, як в середину закрадається холодок. Їй було страшно, але інакшого виходу, щоб допомогти Драко і врятувати батьків, вона не бачила.-Коли саме відбудеться зустріч?
-Після обіду, о третій,-відповів професор,-в вас в цей час буде урок Чарів, я вже домовився з професором Флитвіком, щоб відпустив вас з уроку. Договоривши, професор вийшов з вежі. Від останніх новин Герміону стало трохи трусити. А по спині пробіг рій неприємних мурашок.
Драко сидів біля неї і легенько стиснув її долоню на знак підтримки. Хлопець старався не думати про ритуал і його можливі наслідки. Його турбувала Герміона. Він боявся, що може втратити її. Вона подарувала йому надію, що його життя може змінитись, що він може стати іншою людиною – тим, хто буде все життя кохати її і цінувати, а також вона подарувала йому своє закохане серце, яке він не заслуговував, бо знав, скільки болю їй завдав. Вона вже кілька разів казала, що пробачила йому весь негатив, який він роками виливав на неї, бо Герміона стверджувала, що все це всього лиш вплив його батька і оточення на нього, що це дурниці, але Мелфоя мучило те, що він колись назвав її «бруднокровкою». Це слово постійно барабанить в нього в голові, пустило коріння в мозок і вирвати його звідти практично не можливо. Блейз теж сидів задумавшись про всю цю ситуацію. Потім він встав і нічого не сказавши теж вийшов з вежі.
-Мені страшно,-раптом Драко почув тихий шепіт Герміони,-мені дуже страшно.
-Мені теж,-теж пошепки відповів Мелфой,-в нас по суті однакова ситуація – тільки тебе можуть вбити відразу, а мене поступово. І не тільки Відомо-Хто.
Дівчина підсунулась до нього ближче, поклала йому голову на плече і важко зітхнула.
-Це так,-вже голосніше заговорила Герміона,-але в нас не має іншого виходу.
***
Йдучи по кам’яній підлозі підземелля Мелфой-Менора, Герміона боялась зайвий раз кудись глянути. Це місце настільки її лякало, не зважаючи на її ґриффіндорську хоробрість і присутність поруч Северуса Снейпа. Коли вони дійшли до величезних чорних дерев’яних дверей зі срібною ручкою, у формі змії, дівчина завмерла на місці. Страх скував її кінцівки своїми липкими, слизькими щупальцями. Перш ніж ввійти, професор поклав їй долоні на плечі, змушуючи повернутись до нього обличчям. В очах вчителя дівчина теж побачила страх і занепокоєння. Снейп трішки нахилившись, щоб поглянути їй в очі заговорив без будь-яких формальностей.
-Послухай,-голос професора був тихим, щоб його ніхто не почув,-ти Герміона Ґрейнджер, ти боєць, і як би це не було дивно визнавати, і це залишиться між нами, знаєш більше заклинань, ніж я, хоч я і твій вчитель. Як би не пройшла зустріч з цим ящероголовим виродком, покажи йому. Надери йому зад,-після цих слів Герміона вперше в житті побачила посмішку на обличчі вчителя, і у відповідь теж посміхнувшись, кивнула. Снейп відчинив двері. Приміщення було схоже на ритуальний храм – справа і зліва біля чорних кам’яних стін стояли чотири невеличкі чорні кам’яні п’єдестали, на яких були чорні підсвічники з червоними свічками. Вогонь свічок був смарагдовим, як спалах від вбивчого заклинання. Прямо стояла кам’яна арка, яку обвивали чорні троянди, за якою була лише чорна кам’яна стіна. Справа від неї стояв сам Волдеморт, тримаючи в руках свою паличку. На обличчі в Темного Лорда була огидна безгуба посмішка. Герміона хотіла б втекти звідси, щоб більше ніколи не бачити цієї огидної істоти, бо назвати Волдеморта людиною язик не повертався. Снейп тінню йшов за нею, і намагався, як міг, заспокоїти ученицю. Коли Повелитель жестом руки попросив їх стати справа від арки, Северус поклав свою долонь дівчині на спину на знак підтримки. Він відчув, як її напруга трохи спала, коли м’язи спини під його рукою трохи розслабились.
-Вітаю вас, міс Ґрейнджер,-із вдаваною повагою заговорив Темний Лорд,-я радий, що ви погодились на мою пропозицію. Северус розповів мені про ваші наміри ввійти в коло моїх послідовників. Ви дуже здібна відьма, знаєте більше, ніж однолітки. Тому я вирішив не ставити вам Мітку. Мені потрібен хтось, хто буде шпигувати за учнями, а зважаючи на те, що ви подруга самого Гаррі Поттера, -ім’я і прізвище Герміониного друга, Темний Лорд промовив так, ніби це щось страшенно огидне,-ви будете передавати мені усю інформацію щодо його планів.
-Гаразд,-відповіла спокійним тоном Герміона, наскільки це взагалі було можливо,- натомість, я хочу, щоб ви відпустили моїх батьків.
-Не все одразу, дівчинко,-огидним солодкавим тоном звернувся до неї Повелитель,-я хоч і милостивий Темний Лорд, але мені також потрібні деякі гарантії вашої вірності. Тому поки що я не можу відпустити ваших батьків.
-Я можу їх побачити?,-запитала Герміона, поки багрові очі Волдеморта розглядали її. Цей вивчаючий її погляд, вона відчувала кожною своєю клітиночкою, як він проникнув під шкіру і розглядав її нутрощі. Від цього дівчині стало гидко. Їй хотілось сховатись кудись, в даний момент за спину свого вчителя, його чорну, непроглядну мантію, крізь яку її б ніхто не бачив. Снейп стояв біля учениці і теж чекав, коли все це закінчиться. Раптом вхідні двері відчинились і в кімнату зайшла жінка, невисокого зросту з карими очима і світло русим волоссям, яке хвилями спадало їй на плечі. Вона була одягнена в чорну мантію з каптуром з гострим кінцем. Вона лише кинула короткий погляд на решту присутніх, звернулась до Темного Лорда.
-Я страшенно перепрошую,-її голос був тихим і невпевненим,-що відволікаю вас від важливих справ, Володарю, але є новини, які я мушу терміново переказати вам. Волдеморт жестом руки покликав жінку до себе. Він нахилився, щоб вона змогла розповісти те, що повинна була. Жінка говорила тихо, щоб почув тільки Волдеморт. Після її розповіді, він випрямився і відпустив її. Северус, спостерігаючи за жінкою, відчув щось двояке. Вона здалась йому водночас знайомою і не знайомою. Це збентежило його, але він вирішив не звертати на це увагу.
-Я перепрошую,-після розмови зі своєю підопічною, заговорив Волдеморт,- на сьогодні у нас все, і ви, міс Ґрейнджер, можете відвідати своїх батьків, професор Снейп проведе вас.
Северус і Герміона, долаючи відразу до цього ящероголового божевільного, вклонились йому і вийшли з кімнати. Волдеморт теж вийшов і пішов в ту сторону, звідки прийшли Герміона і Снейп.
Вони пішли далі. Підземелля здавалось безконечним лабіринтом. Всюди було темно. Лише факели, що висіли на стінах, тьмяно освітлювали коридори. Було страшенно сиро. Дійшовши до чергових дверей, таких самих, в які Герміона заходила, щоб зустрітись з Волдемортом, професор відчинив їх. Дівчина ахнула. Перед нею відкрилась страшна картина: за невидимим бар’єром знаходились її батьки. Навколо них літали вогники Люмоса. Вони сиділи на підлозі, батько Герміони обіймав її маму, намагаючись заспокоїти її, бо щосекунди в неї могла б початись істерика.
-Мама, тато,-прошепотіла Герміона, роблячи крок до невидимої перешкоди. Дівчина розплакалась. Вона хотіла доторкнутись рукою до магічного бар’єру, як спокійний, але серйозний голос професора зупинив її.
-Краще не роби цього,-озвався зіллєвар,-цей бар’єр діє так, що коли до нього торкнутись, твоїх батьків пронизає сильний розряд струму.
Учениця ще більше почала плакати від безпомічності, від того, що вона, на даний момент, ніяк не може допомогти батькам, забрати їх з цього чортового підвалу. Раптом біля них з’явився домашній ельф в крихітних чорних штанах і такій же сорочці. На ногах в нього були чорні малесенькі туфлі. В нього в руках був срібна таця з тарілками з їжею, двома чашками і скляним глеком з водою. Ельф поставив все навпроти батьків дівчини і так само раптово зник. Містер Ґрейнджер підсунув тацю ближче і взяв в одну руку тарілку, і іншу – виделку. Мужчина набрав трішки їжі на столовий прибор, почавши годувати свою дружину, яка була настільки розбита морально, і виснажена фізично, що вона б не змогла все це тримати в руках. Герміона не могла більше дивитись на це, їй було надто боляче, дівчині хотілось, щоб це був страшний сон, який ось-ось закінчиться.
Як тільки Герміона і Северус трансгресували в Гоґсміт, було вже темно. Раптом в кишені мантії професора завібрував телефон. Він витягнув його і побачив на екрані прізвище свого учня. Професор прийняв виклик.
-Слухаю вас, містере Забіні,-трохи роздратованим голосом сказав зіллєвар,-що сталось?
-Професоре,-важко зітхнувши відповів Блейз,-з Драко біда. Цього разу все набагато гірше. З нього викачали стільки магії, за цих пару годин, що він навіть з ліжка встати не може.
Снейп аж завмер з широко розплющеними очима. Герміона здивовано поглянула на професора. Він раптом закінчив розмову, і не кажучи ні слова, жестом руки попросив її повертатись в школу. Дівчина тільки стенувши плечима попрямувала в школу.
Як тільки Герміона і Снейп зайшли в кімнату Драко, дівчина завмерла з німим криком. На ліжку лежав Драко зовсім не схожий на себе. Він був дуже худим, бліда посірівша шкіра обтягувала кості. Хлопець спав. Під очима були чорні кола. На ньому була шкільна форма. Справа від ліжка Драко на кріслі сидів Блейз, опустивши обличчя в долоні. Коли відчинились двері, побачив переляканого декана і Герміону. Побачивши перед собою таку жахливу картину, вона спершу завмерла відкривши рота в німому крику, потім за кілька секунд зомліла. Добре, що вчитель стояв неподалік і встиг її спіймати. Дівчину поклали на диван, який Блейз трансфігурував з крісла, на якому сидів.
-Так, що тут в нас,-ввійшовши в кімнату, заговорила шкільна лікарка,-Мерліне,-охнула вона,-що з містером Малфоєм і міс Ґрейнджер?
-З дівчиною все гаразд, вона просто зомліла,-поглянувши на лікарку відповів Снейп,-а щодо Драко, то тут прості зцілюючі настоянки тут не допоможуть.
Лікарка все одно вирішила дати Малфою деяке зілля. Хоч трішечки, але воно подіяло. Він вже був не таким сірим, його шкіра стала трішечки рожевішою. Потім Помфрі привела до тями ґриффіндорку. Герміона розліпила очі. На неї дивились три пари очей – лікарки, Снейпа, що сидів біля неї і Блейза. В усіх трьох в очах був цілий коктейль емоцій. Поглянувши уважніше на професора, вона побачила на його обличчі співчуття, замість звичного холодного виразу обличчя. Лікарка пішла назад в своє Лікарняне Крило.
-Сьогодні нам обов’язково потрібно все провести,-тихо сказав Северус,-але спершу нам треба перенести Драко в Кімнату-На-Вимогу, так аврори не зможуть виявити підозрілий сплеск магії.
Наклавши на Драко дезілюминаційні чари, Северус з допомогою заклинання левітації підняв хлопця в повітря. Коли трійця вийшла з вежі, ніхто навіть не запідозрив, що перед ними буквально летить тіло учня школи. Як тільки вони дійшли до восьмого поверху, то Снейп уявив собі одну з гостьових кімнат Мелфой-Менора, де він іноді залишався ночувати. Коли з’явились двері, професор не задумуючись відчинив їх. Це була кімната з темно смарагдовими стінами і паркетом з темного дерева. Посередині стояло ліжко з чорного дерева з темно смарагдовим балдахіном, який тримали чотири різьблені стовпці в чотирьох кутках ліжка. Навпроти нього був камін, викладений з темного каменя, в якому горів вогонь. На невеличкому столику з темного дерева на одній ніжці, стояло все необхідне для ритуалу. Северус опустив Драко на ліжко, знявши з нього чари невидимості.
Блейз зачинив двері і запалив факели, що висіли на стінах. Герміона стояла і дивилась на все, що відбувалось навколо так, ніби це було не з нею, а якийсь страшний сон, який ніяк не хотів закінчуватись. Дівчина сіла біля Драко на ліжко і взяла його руку в свою. Він був ледве теплим. В цей час професор і Блейз розставляли атрибути по місцях. Потім змахом палички Северус намалював якісь дивні руни прямо на паркеті, ніби крейдою. Після цього він взяв перше зілля-темно синє – влив Драко в рота, погладжуючи горло, щоб викликати ковтальний рефлекс.
-Герміона,-він покликав свою ученицю, яка зі сльозами на очах дивилась на його похресника,-ходімо, в нас мало часу. Не встигли вони приступити до справи, як раптом Драко широко розплющив очі і судорожно зітхнув.