Глава 1 . Договір

Пролог

Вечір  огортав місто , даючи притулок нічним мандрівникам та бунтівній молоді . Але  моя історія не про них – вона про мене .

Кожного вечора , повертаючись додому з роботи я відчувала ,як хтось слідкує за мною . Чому саме за мною ? Що я зробила не так ? Думки кружляли в паніці , штовхаючи мене до безсильного кроку . Тікаючи від переслідувачів , я застосувала всі свої навики – паркуром , використовуючи міське середовище як свою арену . Мій досвід втеч від ворогів став у великій пригоді , коли я опинилася в незнайомому місці.

Та врешті-решт , мені довелося зіткнутися з магічним феноменом , якого я ніяк не очікувала . Опинившись на даху високої будівлі, я ступила на дивне фіолетово-червоне світіння. У ту ж мить я відчула, як реальність навколо мене зсувається, і я опинилася в абсолютно незнайомому, чужому мені світі.

Несподівано для себе я опинилася в іншому вимірі, де все здавалося чужим і незвичним. Навколишній пейзаж, кольори, навіть повітря – усе відрізнялося від звичного мені. Я опинилася в абсолютно новому, незнайомому просторі, який повністю відрізнявся від того, що я знала до цього. Розгублена і збентежена, я опинилася в незвіданому світі, сповненому таємниць і невідомостей.. Навколо були і люди , і якісь моторошні істоти , а все довкола нагадувало декорації з фантастичних книг чи комп’ютерних ігор.

Яких пригод і небезпек доведеться зазнати , перш ніж я знайду спосіб повернутися додому ? Яких пригод і небезпек доведеться зазнати , перш ніж я знайду спосіб повернутися додому ? Єдине ,що мені відомо напевно, – для того , щоб вижити в цьому незвичному світі , мені знадобиться вся моя винахідливість і кмітливість .

Раптом все поринуло в темряву . Де я опинилася ?  Тіло ниє від болю .

«Ей,  ти жива?» -долинув грубий голос.

«Вона жива , але дуже слабка. Що Ви наказуєте з нею робити? »- відповів писклявий.

«Точно не те , що я планував . Підготуйте кімнату і покличте лікаря . Поки – нехай відпочине . І повідомте мене , коли вона прокинеться .» – сказав грубий голос .

Голоси поступово віддалялися ,залишаючи мене в тиші та темряві Я пам’ятаю лише, як шалено тікала від погоні, коли раптом усе навколо спалахнуло фіолетово-червоним сяйвом. За мить запанували абсолютна тиша і непроглядна темрява. Мене охопив панічний страх, коли я опинилася в цій гнітючій порожнечі, відірвана від усього знайомого.

Усвідомлюючи, що я опинилася в повній ізоляції, у невідомому місці, я відчувала, як паніка охоплює мене. Навколо панувала гнітюча тиша, я не чула жодного звуку, навіть власного дихання. Темрява була такою густою, що я не могла бачити власної руки перед обличчям.

Охоплена страхом і невідомістю, я намагалася зберігати спокій, але почуття безпорадності та самотності нестримно наростали. Де я, що сталося, де мої переслідувачі – на всі ці питання не було жодної відповіді. Я опинилася в абсолютно чужому, непевному просторі, де моє існування здавалося завислим у порожнечі.Коли мені нарешті вдалося вислизнути з незнайомого палацу, в який мене начебто телепортувало, я змогла усвідомити, що опинилася в паралельному всесвіті, далекому від того, що я звикла знати. Опинившись серед дивних будівель і загадкових істот, я відчуваю одночасно і страх, і захопливе передчуття. Перебуваючи в цьому чужому світі, я не можу передбачити, що мене чекатиме попереду. Вся ситуація залишає відчуття непевності та невідомості, але також будить у мені хвилюючі очікування та цікавість до того, що ще може трапитися.

Глава 1 . Договір

Місяць тому Хана – юна дівчина, яка вміє знаходити радість у кожній хвилині свого життя. Прокидаючись рано-вранці, вона розпочинає свій день не лише з чашки запашної кави, а й із захопленого читання манги. Її цікавість та жага пізнання здаються ненаситними.

Кожного ранку Хана випромінює життєрадісність та невгамовний інтерес до світу навколо. Чашка міцного ароматного напою лише підбадьорює її, готуючи до нового дня, сповненого цікавих відкриттів. Поринаючи в захопливі сюжети улюблених манг, дівчина наповнюється натхненням та творчою енергією.

Її жадоба знань та нових вражень здається невичерпною. Вона жадібно ковтає кожне слово, кожну деталь, прагнучи якнайбільше дізнатися про світи, що розгортаються на сторінках. Кожен ранок для Хани – це можливість поринути у захопливі фантазії та знайти натхнення для власного розвитку.

“Мене звати Хана, мені 21 рік. Мій зріст становить 155 сантиметрів, а вага – 48 кілограмів. Моє волосся дуже довге і вже майже сягає колін. Воно має цікавий двоколірний ефект – нижні пасма білі, а верхні – чорні.

Крім цього, мої очі також відрізняються від звичайних – праве око біле, а ліве чорне. Це справді незвична особливість, яка мене виділяє з-поміж інших. З самого дитинства мої батьки возили мене по лікарнях, намагаючись зрозуміти причину моєї незвичної зовнішності. Проте всі обстеження та аналізи підтвердили, що я повністю здорова. До сьогодні я так і не знаю, чому я виглядаю саме так, але мені це подобається.

Інколи, коли мені стає трохи нудно або навіть набридає мій унікальний колір очей, я ношу звичайні контактні лінзи. Тоді я виглядаю як усі навколишні люди. Але в цілому я пишаюся своєю неординарною зовнішністю і вважаю її частиною моєї індивідуальності  . Я живу сама, хоча зараз у мене є брат Нун, який два роки лежить у комі. Жодному лікарю ще не вдалося повернути його до тями. Кожного ранку я відвідую лікарню, щоб розповісти братові про свій робочий день або почитати йому книгу біля його ліжка…”

Після того ,як я відвідую брата в лікарні , я йду на роботу . Я працюю офіціанткою в ресторані , який називається ДоуБум. Там панує тепла , сімейна атмосфера . Мої колеги – ніби рідні мені люди , ми завжди підтримуємо один одного і разом радіємо успіхам. Робота офіціантки приносить мені задоволення – я люблю спілкуватися з відвідувачами , дізнаватися їхні історії і допомагати їм насолоджуватися смачною їжею та чудовим сервісом.

Зайшовши до ресторану , я одразу помітила своїх колег ,які вже чекали на клієнтів , вдягнуті в костюми милих котиків з аніме . Саме в цей час до мене підійшов мій директор , Хва Лан.

«Привіт ,  Хано , нам потрібно поговорити . Можеш зайти до мене в кабінет , коли матимеш час ? ».

« Так ,звісно  ,  містере Хване , » – відповіла я , відчуваючи , як хвилювання огортає мене . Думки про можливе звільнення чи догану не давали мені спокою . Коли ми зайшли до його кабінету  на столі вже стояв склянка томатного соку .

” Сідай , Хано, я тебе покликав, щоб обговорити з тобою подальшу співпрацю. Я знаю, що тобі подобається твоя робота офіціантки, але я вважаю, що твій талант потребує ширшого визнання,” – продовжив директор. – “Я випадково бачив, як ти танцюєш, і думаю, що ти маєш усі шанси стати навіть айдолом. Тож я приготував для тебе нову вакансію в нашому ресторані. “Будь ласка, уважно перечитай цей документ і постав свій підпис. Я маю зайнятися іншими справами, тож не можу залишитися. Бувай ! Можеш перечитати на кухні чи навіть у залі ,де тобі зручно”- сказавши ці слова директор і Хана вийшли з кабінету і пішли своєю дорогою.

Я була вражена таким несподіваним поворотом подій. Ця пропозиція відкривала для мене нові можливості, про які я навіть не наважувалась мріяти. Із хвилюванням та збудженням я взялася за перегляд договору, готова відкрити для себе нову захоплюючу сторінку в житті.

Коли я підписувала цей новий контракт, я була надзвичайно збуджена. У договорі було чітко зазначено, що я працюватиму лише один раз на тиждень, по п’ятницях, з 15:00 до 23:00. Моя заробітна плата буде складатися з оплати за кожен танець – це фактично стане моєю щомісячною зарплатою. Звучить просто фантастично, правда ж? У договорі не було конкретики щодо стилю танцю, мені лише сказали, що можу танцювати що завгодно під будь-яку музику. Єдина умова – це костюм. “Мене збираються транслювати в соціальних мережах, і якщо в ефірі буде достатньо глядачів та клієнтів, вони самі можуть почати пропонувати різні костюми та музичний супровід. Усе це може стати чудовою можливістю для мого творчого самовираження та розвитку” – пробурмотіла Хана і була приголомшена цим пунктом .« Це навіть буде додатковим бонусом до моєї зарплати! Здається, що це просто ідеальна можливість легко заробляти гроші»-із радістю промовила Хана. Я відразу ж підписала контракт .”Отже, сьогодні середа, і це означає, що…. Я сьогодні можу іти додому чи ні ? Чому не можна було прописати в договорі  коли я саме маю вийти на роботу , тепер потрібно запитувати у директора, чи мені вже приступати до роботи, чи можна іти додому. Думаю, буде краще, якщо я напишу йому.

« Доброго дня, пане Хва. Я  вже все підписала. Мені сьогодні  працювати чи уже в п’ятницю ? »-написала Хана у директора .

«Можеш спокійно іти додому .Я пізніше напишу тобі, зараз у мене справи. Іще одне у мене є пропозиція – давай сьогодні відсвяткуємо твоє підвищення разом із усім колективом. Як тобі така ідея?»- Відповів директор .

«Гм, цікава пропозиція. Ну що ж, тоді давай організуємо святкування для всіх. «Ох, як це звучить захопливо! Я буду дуже рада провести час із нашими колегами.»- відповіла Хана

«Добре, домовились. Тоді ти можеш йти додому, а я займуся підготовкою. До зустрічі пізніше!»- відповів Хва і вийшов з мережі.

«Дякую, пане  Хва. До побачення!»- написала у відповідь Хана ,коли директор вийшов з мережі .

Залишивши кабінет, Хана поділилася з колегами всією новиною . Вона була приємно здивована щирими побажаннями та вітаннями, які вона отримала від своїх колег у відповідь. Хана щиро подякувала всім і зізналася, що вони їй дуже дорогі. У відповідь пролунали слова взаємної любові та прихильності. Попрощавшись із ними, Хана вирушила до лікарні.