Хазяйка

Своїми міцними руками вона змінювала мене.

Вона завжди поверталась до мене. Вона живилась мною, навіть коли у мені нічого не залишилось. Її корені чіплялися до моїх, її стеблі розросталися моїм камінням, поки наші очі намагались відірватися одне від одного.

Часом я не розуміла, чому вона щиро вважала, що не піклується про мене. Невже так багато брехні було побудовано заради цього? Аби одного дня розвернутися і опустити ці руки, що тримали мене так боязко весь цей час?

Вона брехала, але робила це старанно. Мені здається, якщо ти починаєш ліпити велику брехню через когось, то ти однозначно дійдеш до місця, де буде важко відрізнити власні почуття від вдаваних.

Мої думки губилися, і вона завжди підбирала їх з дороги до того, як їх затопить дощем. Вона розкладала все по поличках, хазяйнувала у моїй домівці. Вона вклала стільки сил у те, аби перевчити мене жити. Її плече було моїм єдиним порятунком.

Люди кажуть, що варто фільтрувати своє оточення й одразу відкидати тих, хто недобре на тебе впливає. І це дійсно легко. Доти, доки це не людина, в яку ти по-справжньому закохана. Я не можу наказати своєму серцю. Якщо ви думаєте, що я не шкодую про це, подумайте ще раз.

Я рухалась завдяки її долоням, що підштовхували мене. Її лікті вибивали з мене зайве повітря, від якого боліла голова. Її пальці вимальвовували на мені вогнем різні фігури, коли я впускала її під ковдри: попереджала ж. Я сама напросилася.

Й тепер, хай у мене є власні руки, я не можу навіть зсунути чашку на тумбочці, аби вона не закривала мені сонце.