Фанфіки українською мовою

    Я прокинулась, але очей не розплющувала. Я прислухалась до своїх відчуттів. Почуваюся дивно, ніби я не я. Через декілька секунд до мене вернувся слух, і я почула дивний писк. Дивно, але він якийсь знайомий…що ж це? Я ще кілька секунд вслухалась, коли зрозуміла. Такий писк видають прибори у лікарняних палатах. Я помалу розплющила очі, але одразу ж заплющила, бо в очі вдарило різке біле світло. Я ще раз спробувала їх розплющити, на цей раз в мене вийшло. Перед очима була біла стеля, я легенько повернула голову, щоб оглянути приміщення де я була. Це без сумніву була лікарняна палата. Що за чортівня? Невже після перенесення душі в загробний світ щоб зробити її провідником, вони кладуть її у лікарняні палати? Це дурня. Мої роздуми перервав глухий стук дверей, що відчинилися. Я повернула голову в бік шуму, і побачила там жінку, одягнену в костюм медсестри яка здивовано застигла тримаючи руку на ручці дверей і не вірячи дивилась на мене

    -Прокинулась….- тихо сказала вона, і вийшовши в коридор вже голосніше крикнула – вона прокинулась! Лікаря до палати 0367! Швидше!- через декілька секунд у моїй палаті було три лікарі і чотири медсестри. Вони почали мене оглядати і говорити про різні речі. Через те, що вони всі говорили одночасно я нічого не розуміла, чула лише обривки фраз, “ Це чудо”, “ Неймовірно” і так далі. Один з лікарів просвітив ліхтариком мені в очі, щоб перевірити реакцію

    -Ти мене розумієш, що я тобі кажу?- я кивнула – як ти себе почуваєш?- я здивовано оглянула всіх в палаті, що тут відбувається? Мій погляд опустився на мої руки, я жахнулась. Чому вони такі худі? Лише кістки обтягнуті шкірою. Лікар не дочекавшись моєї відповіді продовжив говорити- ну, не дивно, що після такого довгого сну ти не можеш говорити і почуваєшся жахливо. Твоїх батьків вже повідомили, вони скоро будуть- лікар лагідно усміхнувся. Стоп, що? Батьки? Але ж вони…мою думку перервав шум з коридору і за секунду в палату зайшли двоє людей, вони були задихані ніби бігли сюди. Коли вони підійшли до ліжка на якому я лежала, я просто не повірила своїм очам

    -Ма..мо, та…ту- тихо сказала я не вірячи тому що бачу. В їх очах виступили сльози і мама кинулась на мене з обіймами

    -Ти пам’ятаєш! Боже це справді чудо!- мама заплакала з новою силою, а я й далі не розуміла, що відбувається

    -Де..це я?- таким самим зломленим і осипшим голосом спитала я- що..зі мною..трапилось- мама відсторонилась від мене і поклала руку мені на щоку, тато поклав руку мамі на плече і сумно посміхнувся

    -Ти у лікарні імені Святої Летисії. Ти провела в комі 15 років- сказав тато. Після його слів я здивовано вирячила очі.

    -Що? В..комі? Не може бути – я опустила погляд вниз вдивляючись в нікуди – це не могло бути сном- з моїх очей покотились сльози і я вхопилась за голову- це не могло бути сном!- я голосно заридала. Всі в палаті здивовано переглянулись, а мама лиш обняла мене і почала заспокійливо гладити голову. Я вхопилась за її плечі і крізь сльози промовляла- це не може бути сном! Я пережила ці 100 років, я відчувала, я мислила, я кохала! Це все не може бути сном!- я голосно ридала мамі в плече, тато погладжува мені спину не знаючи куди себе діти, і що робити. Лікарі здивовано перешіптувались.

    Я близько години плакала, а тоді лікар вколов мені якесь заспокійливе. Коли воно подіяло я сиділа з пустим поглядом на своєму лікарняному ліжку, батьки сиділи з обох боків від мене, мама тримала мою руку, а тато погладжува в спину. Я б не вірила в те, що це все було сном. Але тільки батьки, що сидять біля мене, живі і здорові, дають зрозуміти, що це так і є. Я почула тихі кроки і лікар став навпроти мого ліжка і дивлячись на мене, тихим спокійним голосом мовив

    -Як тобі вже сказали, ти пробула в комі 15 років. 15 років тому, ти попала в аварію разом з вашими сусідами, ти була в одній машині з ними, ви разом їздили в торговий центр- Що? Разом їздили? Я підняла здивований погляд на лікаря. Але ж я пам’ятаю, що мене з ними не було…я була вдома коли це сталося. Коли я хотіла про це повідомити, перед моїми очима пробігли спогади. Маленька я сиджу в машині весело бовтаючи ногами, зліва від мене дівчинка трішки старша за мене, ми разом щось обговорюєм, на передніх сидіннях молода пара, яка сміється дивлячись на нас у дзеркало заднього виду. І тут цю ідилію перериває звук скрипіння шин, і дикий гуркіт, і я розумію, що в нас врізались. Я струснула головою щоб відігнати ці жахливі картини. Що це було?- на жаль всі троє сконали на місці, але ти вижила, хоч і впала в кому. Ми думали тебе відключити від апарату життєзабезпечення, але твій мозок далі працював тож ми вирішили спостерігати за тобою. І, що найдивніше, ти зараз прокинулась і спокійно розмовляєш, і маєш інтелект дорослої людини, а не п’ятирічної дівчинки- він закінчив говорити і спостерігав за моєю реакцією. Я не вірячи дивилась кудись в пустоту.

    -Але я…я жила всі ці роки…я пам’ятаю, що після звістки про їх загибель, я почала боятись смерті, і вела усамітнене життя не виходячи з дому…а тоді- я захлинулась сльозами, згадавши Айрін. Це не могло мого бути сном, ці почуття не могли бути вигадкою. Я знов почала плакати і заспокійливе все ж спрацювало і я просто заснула в обіймах батьків.

    Коли я відкрила очі все навколо було білим, я злакано оглянулась, я була ніби в білій пустоті, і ніби літала. Невже я померла? Що відбувається? В декількох метрах від мене з’явилось золоте світіння, і за мить в ньому виникла прекрасна жінка, з довгим золотим волоссям і в білій сукні. Вона розплющила очі, які виявились смарагдовими, і ніжно посміхнулась коли глянула на мене.

    -Не лякайся, все в порядку – ніжно мовила вона- ти напевно геть не розумієш, що відбувається- я кивнула- дозволь представитись- вона вклонилась в легкому реверансі – мене звуть Ліна, ти можеш знати мене як верховного- вона вирівнялася і глянула на мене. Я здивовано застигла. Верховна? Та що з потойбіччя?

    -Невже ви….та сама верховна про яку розповідала Айрін

    -Саме так!-вона радісно сплеснула в долоні і наблизилась до мене- я тут щоб пояснити тобі все. Для початку, те що ти пережила, було реальним – в моїх очах відбились мої радість і здивування- Так, а зараз буде трохи складно але я постараюсь пояснити простіше. Як і казала тобі Ігніс, ой, ти знаєш її як Айрін, пройде 100 років і сама спитаєш, що означає бути особливою душею. Зараз я тобі поясню. Обрані душі, це ті, що мають можливість дізнатися про час своєї смерті і можуть відтермінувати її, та стати провідниками душ після спливання контракту, але це ти вже знаєш- я кивнула, продовжуючи слухати її- а особливі душі, це ті…простими словами, що не з нашого світу- на моєму обличчі відбилось здивування

    -Не..з нашого світу?- спантеличено перепитала я

    -Саме так. Як тобі вже сказали, ти потрапила в аварію і була в комі 15 років, хоч в твоєму “сні”- вона показала пальцями лапки в повітрі- ти в цю аварію не потрапляла. Насправді, обидва варіанти правильні, те життя, що ти прожила, було паралельним. Це все відбувалося в можна сказати, паралельному світі. Твоя душа з цього світу перемістилась в тамтой світ і жила там. А тіло в цей час було в стані глибокого сну. Тож, все що ти прожила, реальне і повториться в цьому світі. Тому коли прокинешся, зроби все можливе щоб встати на ноги, поступи в університет, і зустрінся там зі всіма. І з Айрін також, хоч в цьому світі вона звичайна людина і тебе не пам’ятатиме- Ліна закінчила свою розповідь і подивилась на мене , я стояла, і просто мовчки плакала. Я шморгнула носом і почала стирати сльози, ще більше їх розміщуючи по щоках. Золотокоса приблизилась до мене, і поклала руку мені на плече легенько стиснувши- все добре, можеш поплакати – я заплакала ще дужче. Коли я заспокоїлась, вона ніжно погладила мою щоку- тобі вже пора вертатися. Живи щасливо і зустрінь свою долю- Ліна посміхнулась і почала зозчинятись у повітрі

    -Дякую вам!- гукнула я їй і розплющила очі у своїй лікарняній палаті.

     

    Пройшов рік, я відновилась і поступила в університет. Змогла це зробити коли попросила дати мені пробні екзамени, щоб довести, що я знаю все, і мені не треба знову йти в школу, попри те що я заснула в п’ятирічному віці. Побачивши його результати лікарі були в глибокому шоці, тому що це неймовірно, що дитина яка впала в кому в п’ять років, після стількох років сну спокійно говорить і має такі знання. Я поступила в той самий університет в якому навчалася в “паралельному світі”, зустріла Емму, Сильвію і Лейлу, вони мене звісно не пам’ятали, але я змогла з ними познайомитись і тепер ми дружили, як і тоді. Айрін я так і не зустріла. Але я знаю, що прийде час, і ми знову зустрінемось, Ліна казала, що це доля, і я вірю їй.

    Було п’яте липня, день коли ми вперше зустрілись, день в який ми зізнались в почуттях.

    Була сильна гроза, я бігла додому з своєї роботи, на яку влаштувалась на літо. Парасолю я звісно не взяла, в прогнозі писали, що буде сонячно, але вже вечір і прогноз звісно змінився. Ця погода мені нагадала про нашу з Айрін першу зустріч,тоді теж була сильна гроза. Десь в долині вдарила блискавка, і я бігла до своєї квартири прикриваючи голову сумкою. Коли я пробігала повз жінку в білому плащі, лице закривала чорна парасоля, я задивилась на неї і зачепилась за власну ногу. Я почала падати, і заплющивши очі в очікувані удару, почула стурбованне

    -Обережно панночко – і відчула ніжні руки у себе на талії. Ці доторки були такі знайомі. Моє серце пропустило удар, я помалу розплющила очі і побачила перед собою, таке знайоме, стурбоване обличчя. Парасоля впала десь коли вона мене ловила і ми стояли мокнучи під дощем. Вона поставила мене на ноги – ви в порядку?

    -А..т..так все добре, дякую- я дивилась на неї, це була вона, це Айрін.

    -Ви впевнені? Щось ви почервоніли- стурбовано спитала вона і підняла свою парасолю. Я трохи сіпнулась від розуміння того, що почервоніла, і приклавши холодні руки до щік, що палали, і захитавши головою сказала

    -Н.ні все добре дякую- я оглянула її, хоч вона підняла парасолю і закривались нею, вона дуже промокла коли ловила мене.

    -Вибачте, через мене ви промокли- вона захитала головою

    -Нічого страшного, я не могла просто дивитись як панночка падає – я дивилась на її усміхнене обличчя, це точно вона. Це її усмішка, її волосся, її обличчя. Вона виглядала так, як коли маскувалась, чорні очі, які були так само прекрасні як і її рубінові очі, два обсидіани.

    -Я не можу відпустити вас таку промокшу. Я тут недалеко живу, давайте зайдете до мене і обсушитесь – я помітила її здивований погляд, і почервонівши швидко замахала руками і головою- ви не подумайте, я не якийсь маніяк . Я просто боюсь, що ви захворієте. Просто обсушитесь і поп’єте гарячого чаю. Я нічого такого не маю на думці – я ніяково відвернула голову – але якщо не хочете то не потрібно, я розумію, що це дивно звучить- я вже була червона як буряк, це справді дивно, навіщо я це запропонувала. Я вже думала як втекти і почула заливистий сміх. Я підняла на неї здивований погляд. Вона сміялась тримаючись за живіт і трохи зігнувшись

    -Панночка така мила- сказала вона вирівнявшись і витерши сльозу яка виступила від сміху, я також посміхнулась – я не проти, живу я далеченько тож ще простигнути можу – вона посміхнулась і підійшла до мене накривши парасолею – ви промокли  набагато сильніше. Я, до речі, Айрін- коли вона назвала своє ім’я десь вдарила блискавиця і це світло від неї відбилось в її обсидіанових очах. Я широко радісно посміхнулась, це справді вона.

    -Я Еліс! Дуже приємно!- відповіла я.

    Я хотіла зразу кинутись на неї з обіймами, але розуміла, що вона мене не пам’ятає і це буде дуже дивно. Потрібно з нею зблизитись. Я відчувала, що це станеться дуже легко і плавно. Ми пішли під одною парасолю у бік моєї квартири.

    Це був грозовий вечір п’ятого липня, день коли ми зустрілися знову.

     

     

    0 Коментарів