феєрверки

неіснуючі вибухи феєрверків створюють ілюзію крихітних бутонів польових квітів, що розсипаються на тисячі пелюстків, руйнуючи шелестом, що здається вакуумним, простір, що розрізає тканини.

творіння чарівництва відбивається в райдужках зіниць трав’яного кольору, і частинки золотого світла перетворюють кожну травинку на високе дерево темного лісу, трансформуючи самотній, суцільний тон, аж надто світлий для істоти, відображенням якої є, у сотні нових відтінків, що переливаються ще не створеними, і багатими фарбами – тепер бліда скорбота, що заливає всесвіт сірим кольором, сама покривалася строкатими плямами чогось нового, незвіданого, і це щось викликало відчуття незнайомого тепла на кінчиках пальців.

творіння чарівництва відбивається в райдужках зіниць настільки темних, що визначити колір стає неможливим, і в цьому поглинаючому контрасті іскри стають лише яскравішими, ніби знаходячи джерело сили в темряві, адже темрява ця тепліша за саму магію, що існує поза своїм сховищем, і магію, що міститься в істоті з темними теплими очима, оточеної ароматами миттєво назад згаслених свічок, безумовно не земних спецій і нескінченного розслабленого натхнення, створеного з відтінків фіолетового, блакитного, рубінового та сонячно-ясного кольору та кількох пелюстків білої та жовтої акації. рука, прикрашена довгими одинокими лініями, що нагадують десятки відміток у хронології, що викликають примарні крики та червоні смуги на протистояння практично білій шкірі, здається прозорою в порівнянні з мініатюрними витонченими вибухами, що поступово розчиняються в податливому просторі.

– мені від цього холодніше.

– а мені тепліше.

чи можна вважати ілюзію перекручуванням реальності, якщо сама реальність не може бути справжньою, тому що підлаштовується під суб’єктивне сприйняття кожного її бранця?

чи можна вважати ілюзію неправдивою, якщо вона здатна викликати більше відчуттів, ніж це робить щось об’єктивно справжнє?

– мені постійно не вистачає повітря.

– пахне корицею.

останні іскри нарешті зникли, залишаючись яскравими, сліпучими відбитками у вигляді легких порізів десь у глибині підсвідомості, і тепер у темних очах відбивалися тьмяні планети інших світів, що залишилися вдалині, час від часу поринають у відтінки абсолютного, і три нещасні місяці, а зіниці більш світлих очей, відчужені від втручання об’єктивно природного світла, набули золотистого обрамлення – залишок чарівного творіння, що вислизнув, злегка мерехтить у мирній взаємодії з трьома відбитими місяцями.

– мені не хотілося бачити світ протягом багатьох століть.

– може, він ще здатний здивувати новими відтінками?

коли ілюзія слідує за іншою ілюзією, сама реальність стає сумнівною, і в цьому сумнівів немає, тому піддатися принадному, спокусливому, неприродному спотворенню стає єдиним варіантом – і в безумстві, що з’являється в результаті космічної помилки, з’являється потреба, схожа з нездоровою спочатку не вкладеним у свідомість бажанням стати частиною хаосу з присмаком трав’яного чаю та ромашки.

– чи можна сховатися від реальності у чарівному світі назавжди?

– якщо добре постаратися.

у занадто темних очах занадто багато тепла, яке вже складно охарактеризувати звичайним теплом, адже воно народжує все більше нових відчуттів та ігор сприйняття, що розквітають крихітними бутонами білого гіацинту, але запотрібне трактування перестає бути смертельно необхідним, тому що в світлих очах чи то відбивається, чи з’являється саме собою те саме тепло.

чи може реальність стати ілюзією, а ілюзія – реальністю?

– мені теж раніше здавалося, що світ нескінченно нудний.

– що змінилося?

– практично нічого.

якщо всесвіт нестримно і жорстоко розпадається на частини, немає нічого поганого у створенні нового, кращого всесвіту, що м’яко і неквапливо пульсує всередині вже існуючого, ізольованого, безпечного, спокійного.

якщо всесвіт безвідповідально і безглуздо розвалюється, немає нічого поганого в пошуку та успішному знаходженні виходу без дверей, що сприймають мох, тонкі нитки лози та сяючу блакитну кров декораціями.

якщо всесвіт відчайдушно і безнадійно не хоче існувати, у його істот не залишається інших варіантів, окрім як злитися з тим, що так холодно знищує все навколо.

навіть якщо це означає розчинення в галактиці, що вбиває себе.

– скільки триває нескінченність?

– стільки, скільки потрібно.

– а якщо потрібно кілька нескінченностей?

– нехай буде так.

тепло це захоплення, тепло це натхнення, тепло це втома і спокій, тепло це безпека, тепло це тиша, тепло це пригнічене і посилене відлуння на тимчасовій лінії, тепло це погаслі і воскреслі зірки, тепло це високі дерева густого лісу, що тонуть у темряві, тепло це мільярди незнайомих планет чужих світів, тепло це позолочене обрамлення, тепло це прозорі руки з тонкими символічними лініями, тепло це всесвіт у всесвіті і реальність в ілюзії.

– так що змінилося?

– нескінченність більше не здається стомлюючою.

неіснуючі вибухи феєрверків знову розсипалися сотнями бутонів польових квітів.