Фарфале

Мати дбайливого хлопця – це коли він готує для тебе все, що тільки побажає твоє серце. Чон Хосоку неймовірно пощастило, бо Юнґі виявився саме таким. Особливий інгредієнт, що має назву кохання, Мін щиро додає в будь-яку приготовану ним страву, і саме це робить її найсмачнішою з усіх, що куштував Хосок.

– Юнґі-є, – Чон сидів за столом, вже доївши свою порцію, і зачаровано дивився на хлопця навпроти, підклавши долоню під підборіддя.

– Що таке? – той зацікавлено підняв на нього очі, припинивши жувати.

Хосок, усміхаючись, відповів:

– Коли дивлюсь на тебе, у мене в животі таке відчуття… наче метелики літають.

Юнґі незрозуміло витріщився на нього.

– Метелики..? – здивовано перепитав він, а той згідно кивнув. Цікаве порівняння, але про що це він? Мін насупився, замислившись над словами Чона, а потім відставив свою тарілку з макаронами, помітивши, що за своєю формою вони теж нагадували метеликів. Потім хлопець пробурмотів: – ти просто фарфале переїв.

Хосок на це засміявся, а Мін вже піднявся з-за столу, почавши збирати брудний посуд.

– Залиш, я сам помию. – Чон теж встав, і, підійшовши до нього, обійняв за талію, заключивши його тіло в кільце рук, і той повернувся до нього обличчям.

– Було смачно, – дивлячись в очі коханого, промовив Чон. – Дякую, хьоне.

Комплімент хлопця змусив Міна трохи почервоніти, а від несподіваної  близькості його серце почало битися в прискореному темпі. Вони деякий час дивилися в очі друг другу, і бачили в них те, що так багато разів казали вголос одне одному. І будуть казати й далі. Хосок трохи нахилився, припадаючи своїми губами до губ Юнґі, цілуючи повільно, з насолодою, сминаючи і смакуючі їх, такі солодкі, наче мед. І той відповідав, сам поглибивши поцілуй, легесенько кусаючи нижню губу Чона, а потім проштовхуючи язика до його рота, перетягуючи на себе ініціативу, і міцно обвив руки навколо хосокової шиї. Відчуття, що Мін зараз сам злітає у повітря, наче метелик, але ні, то просто Хосок підхопив його під стегна, через що старшому прийшлося вчепитися ногами за талію хлопця.

Коли Чон дійшов з ним до ліжка і дбайливо уклав хлопця на простирадла, нависнувши зверху над ним, Юнґі на хвильку відсторонився від ніжних м’яких губ, і видихнув, зазирнувши тому в очі.

– Хосоке, – звернувся він, а Чон уважно слухав, дивлячись на нього у відповідь. Набравши більше повітря в легені, Юнґі нарешті зізнався: – тепер в мене теж метелики в животі.

Усмішка молодшого, що з’явилася одразу після слів Міна – зігрівала серце, а його ніжні доторки до шкіри – душу.

Нарешті Чон відповів йому:

– Напевно, нам обом треба менше їсти фарфале.