У твоєму серці

Світ завмирає на тисячу мілісекунд. Я заплющую очі. Ти заплющуєш очі на те, що я зіпсував вечерю із твоїми партнерами.

Так було завжди. Я любив псувати не лише ділові зустрічі, але й твоє життя.

 

Чімін. Мій найкращий єдиний друг. Я пам’ятаю, як змінились… точніше засяяли твої очі, коли він переступив поріг нашого дому. Тоді ще зовсім не розумів, що відбувається, але підсвідомо в цей момент зробив крок назад.

Чіміна запросив до нас на вечерю я. Виходить, я добровільно вас звів? Якось так…

– Техьон, я повинен тобі дещо розповісти, але не кричи,- кажеш ти. Не розповідай, я все чудово розумію,- Чімін він мій… Чімін він… він… коли я поруч з ним, можу бачити цей світ у кольорах,- я завмер. Тепер точно ніяких шансів.

– Це кінець, так?- ти супиш брови та якось злісно дивишся мені у вічі

– Кінець чого, дурнику?- так, я дурник, бо люблю тебе навіжено

– Наших відносин… ти ж тепер із ним житимеш?- ти голосно смієшся, а моя душа голосно тріщить по швах

– Техьон, чому ти таке дитя? Я кохаю лише тебе, нікуди я не дінусь,- ти, можливо, й ні, але я так

Спочатку ми часто гуляли усі троє: ти, я і Чімін. Виявляється, у вас стільки спільного: книги, музика, відеоігри. Зовні я – Антарктида, всередині – ядро дев’ятого кола пекла. Я мовчки йду поруч і намагаюсь якось підтримати розмову, але як, якщо я зовсім нічого у цьому не тямлю. Ви слухаєте Емінема, я – Моцарта, ви читали всі книги про Гаррі Поттера, я – Шекспіра. Розумію, чудово розумію, що мені варто вас покинути, бо ви… всесвіт обрав вас двох, як пару, ви соулмейти, а я так… похибка матриці. Ви ж, мабуть, повинні були зустрітись ще того дня біля озера, але дивним чином туди занесло мене. У когось на верху був дурнуватий настрій, напевне.

Я – похибка.

Ти не повинен був мене зустріти.

Я не повинен був тебе зустріти.

Скляна стіна тріщить по швах і осколки летять у прірву невзаєму.

Я досі кохаю тебе.

Тому відступаю.

 

Згодом я втомився ходити усюди з вами, відпускав тебе з Чімою, сподівався, що одного дня ти прийдеш і скажеш: «Я тебе не кохаю більше, забирайся». Але ти мовчав. Я скажено дратувався. Я намагався якось вас звести так, щоб ти переспав із ним. Щоб мені було гидко, щоб я зміг викреслити тебе зі свого серця. Але ти не був здатний на таке. Тому я вирішив зробити усе навпаки.

Я ідіот, Чонгук.

Ідіот, бо настільки кохаю тебе, що ладен весь всесвіт спопелити.

Моєї любові вистачить на декілька Меркуріїв.

Моєї любові вистачить на декілька Плутонів також.

 

Тієї ночі я точно збожеволів. Але не від кохання.

Пам’ятаю, що це був якийсь світом забутий нічний клуб. Я рідко вживаю алко, але тієї ночі перехилив добрячий десяток шотів. Світ раптом став таким цікавим. Мені почала подобатись його кольоровість. Хтось… звідки в моїх руках взялась ця скручена в папір травка, господи…

Потім все якось в тумані.

Потім я зустрів його.

У кабінці туалету.

Хосок.

Так, його звали Хосок.

Я перший поліз цілуватись.

Це було гидко.

Ніколи не думав, що цілуватись без почуттів так гидко.

Ми довго мучили один одного поцілунками.

Потім він потягнув мене із собою в якусь кляту кімнату на верху.

Він просто почав мене переконувати, що завтра я про все пошкодую і не варто.

Я ж не слухав.

Що я тоді зробив?

Нічого такого…

Просто

Зрадив

Коханій

Людині.

Я переспав з ним.

Можна сказати зґвалтував його.

Тобто, ну…

Вів таки він, але…

Але я бачив, як сильно він не хотів, щоб це трапилось.

Я ж хотів просто переспати з кимось і нарешті знайти причину, щоб піти назавжди.

 

Космічний попіл наших душ давно розвіяв вітер моєї зради, але, прошу, не викидай нікуди ту коробочку, яку носиш під серцем.

 

Я таки пішов. Мовчки. Зібрав всі речі. Залишив записку із коротким:

Я тебе більше не кохаю.

Не шукай мене.

Бувай.

 

Я пішов. В той день лив дощ. Наче б то затопило Сеул, але я вже був в Теґу.

Ми не взяли кота із притулку. Не вспіли.

Чорт, який кіт…

Ми не вспіли набутись разом.

 

Я пішов. Отак просто пішов. Залишив тебе розбиватись на сотні частин. Але зате у тебе є Чімін. В мене ж…

Сотня психологічних захворювань.

 

Я почав жити без тебе. Вчився заново дихати. Заново прокидатись у холодному ліжку та чужому будинкові, де не пахне персиками із молоком.

Тут немає мого Чонгука, який стоїть біля плити та наспівує своє: «Я безмежно-о-о люблю Кім Техьона».

Коли я злився, ти наспівував голосно: «Сусіди, ви в курсі, де в Техьона є родимка окрім носа?»

Ти був нестерпним.

За це я тебе й покохав.

 

Отож, я почав жити без тебе. І, не повіриш, але це досить легко. На мить здалось, що тебе в моєму житті ніколи й не було.

Я почав вчити японську. Дідько, люди кажуть, що китайська важка, вони бачили взагалі японську?

Я читав манги… яойні.

Заходив у книгарні, де на мене дивились школярки і ховали свої обличчя за обкладинками BJ Alex.

Ах, знаєш, яка моя улюблена меньхуа?

«10 років моєї любові до тебе»

Як же я ридав.

Я влаштувався на нову роботу.

Перекладаю книги.

Нудно.

Але потерплю.

 

Я жив спокійно.

Не жив,

Існував.

І тут одного дня

На порозі мого дому з’являєшся ти.

Із чорним котом у руках.

Ти переступив поріг моєї квартири, а мені здалось, що переступив через мою гордість.

– Техьон, ти зовсім збожеволів? Я тебе стільки часу шукав,- ти штовхаєш мене на ліжко

– Я… зрадив тобі,- знизую плечима, але ти мене цілуєш, здається, нічого не чуєш

– Навіщо? Навіщо мені бачити цей світ у кольорах, якщо тебе немає поруч?- ти вже далеко в мені, заліз у саме серце, у саму душу, центр всесвіту,- байдуже, мені так байдуже, якого кольору трава насправді, якщо на ній ти не сидиш. Техьон, мені дуже всеодно, якого кольору небо, якщо ти на нього не дивишся. І… ти був правий, світ прекрасний у чорно-білих тонах. Світ прекрасний, коли ти поруч,- ти вже далеко в центрі самої матриці. Вбиваєш усіх головних. Переписуєш коди наших доль. Тепер ми разом назавжди.

Ти цілуєш ніжно. Ти цілуєш з почуттями. Ти цілуєш так, наче я – центр всесвіту. Крихкий центр всесвіту.

Секс із тобою завжди нереальний. Ти в мені. А здається, що я вже бачу небеса. Ти завжди був максимально обережним й акуратним. Повільно входиш в мене. В моє життя. В мою душу. Я кусаю губи до крові, щоб не закричати на весь всесвіт про те, як же я кохаю тебе.

Ти заводиш мої руки за спину, зв’язуєш їх атласною червоною стрічкою. Я заплющую очі. Так добре.

Я забуваю як дихати, коли ти торкаєшся кінчиком пальців сосків. Я в раю?

Мені так добре. Ти цілуєш в шию. Цілуєш в зону серця. Я досі не дихаю. В легенях повітря немає зовсім.

Ти рухаєшся повільно. З кожним  поштовхом я помираю і перероджуюсь. Закочую очі від насолоди. Ти цілуєш у губи. Я відповідаю. Топлю усі айсберги моєї Антарктиди. Я кінчаю швидко. Ти слідом за мною. Розв’язуєш руки. Завязуєш очі.

Шепочеш, що кохаєш більше життя.

Я помираю у твоїх руках.

Перероджуюсь.

Сідаєш позаду мене.

Надрочуєш.

Повільно.

Я знову стогну.

Мені так добре.

Ти вже в мені.

В кожній клітині мого тіла.

Закодований у кожній молекулі мого ДНК.

Мені надто добре поруч із тобою.

Надто.

 

Ти освідчився мені в парку атракціонів у Чикаго. Я ридав дуже довго, забув сказати це заповітне ТАК. Хоча ти без слів все зрозумів.

Тепер ти мій чоловік.

Ти

Мій

Чоловік.

Дякую, Всесвіте.

Мабуть, в попередньому житті я, наче герой фільму про апокаліпсис, врятував таки світ.

Мені так пощастило.

 

Якось я проснувся із дивним відчуттям всередині, наче половина мене відламалась від частини космічного корабля моєї душі та полетіла у мандрівку назавжди. Що трапилось?

Того дня ти чомусь був трішки засмучений. Я не розумів чому.

Справді.

Ще ти часто виходив на балкон, бо телефон розривався від дзвінків

Я ж боявся, що тебе знову відправлять у відрядження.

Краще б тебе відправили у відрядження.

Тієї ночі, коли ми вчергове отак лежали на ліжку та дивились на стелю, я раптом збагнув, чому ти такий засмучений.

– У мене сьогодні було день народження, ти забув?- твої слова перервали тишу та весь спокій всередині мене.- ну, це не страшно, просто…

– Я справді не…- чому я забув це?

– Господи, це дурня,- ти віджартувався та поліз до мене зі своїми слюнявими поцілунками

Перший дротик кинуто в мішень нашого щасливого життя.

Потроху, наче пелюсток за пелюстком, з моєї пам’яті виривались спогади.

Якось я переплутав сіль із цукром. У нас були однакові баночки для них, але на цукрі було серденько. Його намалював ти, щоб я одразу впізнав, бо любив чай із цукром.

Я забув про це.

 

Потім я сів на неправильний маршрут і опинився в незнайомому районі. Ти якось дивом мене знайшов і привіз додому.

Тоді падав дощ.

Ми мовчки їхали в машині.

Я відчував, що зовсім скоро забуду тебе також.

 

Пам’яті байдуже до почуттів. Це ж, як самоочищення комп’ютера. Іноді в папці зберігаються стільки теплих спогадів у вигляді фото. Але автоочищенню байдуже. Видаляє усе. Назавжди.

Ми продовжували жити разом. Ти любив цей світ чорно-білим. Я натягав сонячні окуляри, щоб бачити його приблизно так, як і ти.

Я забував потроху усе.

Який сьогодні день?

Який рік?

День тижня?

Що ти любиш їсти на сніданок?

Хто твій улюблений супергерой Марвел?

Чому в нашому будинку немає мікрохвильової печі?

Чому ти в супермаркеті так старанно уникаєш ящиків з морквою?

Я забував абсолютно усе.

 

Якось я глянув на себе у дзеркало, здається, не впізнав себе ж…

Я тримався настільки відчайдушно за ці кляті спогади, пов’язані з тобою.

Я був на краю прірви.

Внизу нескінченна біль і темрява.

Спогади про тебе – нитка, за яку я зачепився, щоб не впасти у цю прірву так швидко.

Я хочу жити.

Хочу дихати.

Але без спогадів про тебе

Не хочу.

Я хочу завжди пам’ятати, як сильно кохаю тебе.

Всесвіте, хіба я прошу так багато?

Люди ж просять автівки дорожезні.

Вілли.

Мільярди доларів.

Я прошу самий що не є мінімум – спогади про мою кохану людину.

Всесвіте, прошу не карай Чонгука.

Так, він вніс корективи у сценарій матриці, але прошу…

Не роби йому боляче.

Прошу.

Прошу.

Прошу.

 

В мене з’явилась ідея. Єдина правильна в цьому випадку. Коли лікар приніс результати обстеження та озвучив це болюче Альцгеймера, ми вже не зовсім були здивовані. Тобто, як… Ми були, але наші побоювання стали реальними. Ще колись у далекому 20 році, я часто забував елементарне: вимкнути світло у ванній кімнаті, забрати речі з пральної машинки, купити хліб в магазині… але тоді це здавалось дурницями. Зараз же…

– я хочу померти до того, поки забуду тебе,- говорю я о першій ночі на кухні. Ти мовчки сидиш за столом та моніториш щось у планшеті. Твої окуляри падають на землю.

– я думав про це також. Хочу померти до того часу, поки ти забудеш мене,- божевільно. Ми двоє божевільних. Ти підіймаєшся з крісла та прямуєш у спальню. Повертаєшся з банкою пігулок та пістолетом. Двома пістолетами,- я хочу провести цю ніч із тобою, хочу, щоб вона була справді незабутньою, бо відчуваю, що вона буде останньою.

– я… боюсь тебе забути,- ти підходиш максимально близько, як в перший день нашого знайомства та цілуєш мене. Я відповідаю.

У цю ніч все було незвично та якось дуже болюче. Мені було безмежно добре від твоєї ніжності, але боляче водночас. Я плакав. Не знаю чому сам, але не хотілось, щоби усе закінчилось отак. Але й не хотілось забути тебе отак.

Мені лікарі дали ще якигось 3 роки.

3 роки – це надто мало.

3 роки – це ціла вічність, якщо я забуду тебе.

Цієї ночі я розсипався на космічний попіл в твоїй руках. Не збирай його до купи.

Не потрібно.

Викинь ту коробочку.

Залізь в моє серце.

Живи там завжди.

Вбий усіх, хто пише сценарії нашого життя.

Перепиши усе.

Я можу забути усіх, абсолютно усіх.

Окрім тебе.

Прошу.

 

Ось я лежу на ліжку ледь дихаю, бо ми робили це знову й знову, я збився вже з кількості разів, коли кінчав з твоїм іменем на вустах. Ти лежиш поруч. Водиш вказівним пальцем по моїх грудях. Шепочеш щось про те, як сильно кохаєш. Я плачу. Ти втираєш мої сльози. Цілуєш. Нам так добре разом. Шкода, що у нас залишилось лише 11 хвилин. Таймер втомився вже за цю ніч. Ми втомились так жити також.

Ділимо пігулки на половину.

Я пережовую їх старанно, наче льодяники.

Ти запиваєш водою.

Останній поцілунок триває якісь мізерні мілісекунди.

Останнє Я КОХАЮ ТЕБЕ.

Пістолет в моїх руках.

Пістолет в твоїх руках.

Я приставляю дуло до виска

Ти робиш це саме.

Востаннє дивлюсь на тебе

Ти прекрасний

Я так кохаю тебе

Кожен сантиметр твого тіла

Мені так шкода, що наше КОХАЮ призвело до цього.

Ти заспокоюєш

Кажеш, що ми ще зустрінемось.

Коли?

Де?

Я попаду в пекло першим чартерним рейсом.

Ти – в рай.

Як ми зустрінемось, Чонгуку?

Як?

Постріл.

Тепер космічний попіл наших тіл змішався в одне ціле.

Тепер ми назавжди МИ.

 

Кінець спогадів. 

– Підкинути вогню?- я зовсім випав з реальності, але розумію, що це моє нове життя, де немає ніякого Чон Чонгука

– Що?- я намагаюсь повернути голову у сторону, звідки чую цей знайомий мені голос

– Ти стоїш із цигаркою в зубах хвилин тридцять вже,- я не вірю своїм очам: бачу відблиск космосу в очах цього незнайомця, невже це справді ти?

– А, я…- що сказати? В моїй голові суцільна каша

– Я Чонгук,- ти простягаєш свою руку, покриту тату і я впізнаю на ній дещо дуже символічне для нас з минулого. Біла лілія – моя улюблена квітка.

– Техьон…- ти реагуєш так, наче я зовсім нічого для тебе не означаю, цікаво, я що настільки сильно вчепився за свої погляди в попередньому житті, що жодна смерть не змогла їх стерти? Невже тепер ти несеш покарання у вигляді цілковитого забуття? Парадокс…

– В таку погоду виходять на вулицю лише божевільні або дуже самотні,- ти сідаєш на сходу закинутого театру,- то, можна поцікавитись, хто з них ти?- як сказати…

– Хто з них я? Хм…- мій навушник випадає з вуха на сходу, поруч із тобою. Ти наглий, як і в попередньому житті, просто береш його та запихаєш у вухо. Там грає якась R.I.P 2 My Youth – The Neighbourhood. Цікаво, ти бачиш світ у кольорах чи знову чорно-білим?

– Гадаю, ти просто ідіот,- я посміхаюсь: вгадав. Я ідіот, який кохає тебе вже стільки тисячоліть,- але у тебе непоганий смак в музиці,- ну, спасибі. Знаєш, в мене було достатньо часу, щоб передивитись усі частини Гаррі Поттера, грати в найрізноманітніші відеоігри, переслухати усі треки Емінема. Тепер я готовий бути із тобою усю вічність, мені є про що з тобою поговорити,- Техьон, ти… мені здається, я вже десь тебе бачив… ти теж вчишся на факультеті архітектури та дизайну?- ти помилився, ти мене бачив у далекому 2020 планети Земля, третьої по порядку у сонячній системі галактики Молочний Шлях. Це за мільярд світлових років звідси. Там ти був точнісінько таким самим. Там я кохав тебе так само, як і тут. Тільки, напевне, цього разу… на коліно встану я.

– Я вже давно не студент,- цього разу я старший від тебе, не страшно,- у мене своя компанія… ем… – ти пильно скануєш мій зніяковілий вираз обличчя

– У тебе очі кольору найближчої чорної діри до нашої галактики,- я завмираю, забуваю, як дихати,- знаєш, наша галактика називається…

– Галактикою Вічних Душ, тобто Galaxy of Eternal Souls,- киваю, невже ти розумієш, що ми тут опинились неспроста?

– Тому, що…

– Сюди потрапляють ті, хто кохали один одного дуже сильно в попередньому житті,- невже… ти пам’ятаєш?

– Я не вірю в реінкарнацію, але… знаєш, в моєму серці якось так…

– Щемить,- я навчився читати твої думки ще сотню років тому… сотню тисяч, так, коли ми вперше зустрілись в парку, біля озера

– Скажи чесно, ти коли-небудь кохав когось?-я прямо зараз дивлюсь йому у вічі

– Хто зна…- ледь помітно змикаю губи у посмішці,- можливо саме в цей момент я дивлюсь йому у вічі,- ти ніяковієш

– Я серйозно

– Я схожий на шута?- ти хочеш зірватись з місця та втекти, довго бігти під цим дощем. Але від кого ти тікаєш? Від мене чи від себе? Від мене ти можеш заховатись. Ховайся. Але від самого себе… жодні двері шафи, жодне покривало, жодні кордони не зможуть тебе захистити від самого себе.

– Ти схожий на закоханого,- читаєш емоції

– Ти схожий на розгубленого,- скидаю своє пальто та накриваю ним твої плечі

Зізнаюсь чесно, мені знадобилось п’ять років, щоб закохати тебе у себе. Спочатку, я сумнівався навіть у тих спогадах минулих життів, раптом, я все вигадав? Але ні… в цьому житті ти також боїшся мікрохвильовок та моркви. В цьому житті я кохаю тебе навіть сильніше ніж в попередньому.

Зізнаюсь чесно: життя таке коротке. Сто років – крапля в морі. Сто років поруч із тобою – 0 секунд.

Я відчув, що ти моя людина, отак миттєво. «моя» – не в сенсі, що я хочу тебе привласнити, «моя», бо я хочу робити тебе щасливим у всіх життях.

Я намагався будувати стосунки з іншими. Зізнаюсь чесно, мене нудить від усіх інших, я не можу поцілувати нікого іншого, окрім тебе. Я не жартую.

Чонгук, я ладен чекати іще десять мільярдів років, лиш би відчути твій ніжний дотик. Чонгук, я ладен йти на смерть, лиш би твої очі сяяли.

Сьогодні третя річниця. Ми разом три роки, насправді ми разом нескінченність, але мені варто прикусити свого язика.

Я готую пасту з грибами та сиром камамбер. Ти обіймає мене позаду за талію та шепочеш, що ненавидиш гриби, але так сильно кохаєш мене. Я радий. Я скажено радий, що ти ненавидиш ці гриби, а не мене.

Ти біжиш у вітальню та вмикаєш музику. Сьогодгі в тебе настрій слухати Cigarettes After Sex.

I remember when I first noticed

That u liked me back

 

У цьому житті я помітив це, коли злякався грози. Ти міцно-міцно обійняв мене та почав розповідати смішні історії дитинства, щоби якось відволікти мене.

Чому я зрозумів це саме тоді?

Все просто.

Твій ритм серця, він змінився.

Я знаю, що серце б’ється так тоді, коли тобі хтось небайдужий.

У мене так б’ється постійно, коли ти поруч.

 

Ми купили парні новорічні светри із оленями. Ти змусив мене в такому вигляді йти на вечірку до мого друга Юнгі. Мені байдуже на чудернадський светер, який розхвалила продавчиня ТЦ. Сказала, що він зігріє навіть у найлютіший мороз. Вона, взагалі-то, збрехала. У найлютіший мороз мене зігріє твоє: «Грінки із сиром підгоріли… прямісінько, як я люблю». Я люблю холодну погоду, але моїй душі більше ніколи не відчути холод, бо з’явився ти.

 

Знаєш, я ніколи не міг уявити, що після смерті душі перероджуються сотні тисяч разів. Душі – біопереробна речовина. Якби душі не піддавались переробці, про забруднення всесвіту били б в усі дзвони. Але навіть у найбільш біопереробного матеріалу є своя межа, сподіваюсь, у наших немає.

У душі є свій колір, запах, розмір та координати.

Твоя душа кольору космічної туманості, вона пахне як солодка вата, у неї безкінечні розміри, а її координати я знаю напам’ять:

Точка Ч: Адекватність та Соціальна Пристосованість.

Мене справді тошнить від усіх, окрім тебе. Поруч із тобою хочеться бути собою, хочеться бути божевільним, не страшно зійти з розуму, знаю, тоді ти зробиш те саме, щоб ділити зі мною палату та бачити те, що інші не бачать, чути те, що інші не чують, знати те, що інші не знають.

Хоча ми давно.

Я давно.

Ти теж.

 

– Обирай пісню,- ти з шаленою швидкістю падаєш усім тілом на наше ліжко поруч зі мною та простягаєш смартфон

– Ем… пісню для чого?

– Пісню для нашого першого танцю,- я завмираю і забуваю як дихати,- ти ж… ну ти ж погано танцюєш, прийдеться вчитись рік так точно, потім я зроблю тобі пропозицію, а потім…- я вже весь у сльозах,- ей, ти чого?

– Нічого, просто я давно так не радів,- просто я чекав на цю мить всю вічність

– Господи, ти такий смішний,- ти сідаєш зверху на мої бедра та цілуєш у зону серця,- я ж кохаю тебе більше всього на світі

– Ти…мене…- заплющую очі та тяжко видихаю

– Я тебе,- робиш паузу та цілуєш у кінчик носа,- кохаю, ну, знаєш, як оце… хочу захищати тебе, набити пику усім, хто тільки посміє облизати губи від твого апетитного задку, хочу готувати тобі сніданок, обід та вечерю, бо ти надто поганий в цьому, хочу накривати тебе своєю курткою, коли дощ, носити на руках не лише після жосткого сексу чи, коли тебе нагризло незручне взуття, хочу просто бути поруч завжди, не зважаючи на обставини та сценарії всесвіту,- ти цілуєш в щоку,- я кохаю тебе, якось так, кохаю,- посміхаюсь.

Сотні тисяч, ні, мільярди, трильйони, трильярди… нескінченність людей, тобто, душ.

А я обираю тебе.

Завжди обирав.

Завжди обиратиму.

Бо мені безмежно спокійно поруч із тобою. Бо поруч із тобою так тепло. Так безпечно. Так ДОБРЕ.

Я тримаю твою долоню у своїй усю ніч та не можу заснути.

На вказівному пальцеві у тебе Т. Точка Т: Неадекватність та Соціальна Відчуженість. Координати моєї душі у районі твого серця.

Я дивлюсь на зоряне небо. Скляна стеля нашої кімнати була твоєю ідеєю. Колись я злився на це, зараз, я безмежно щасливий.

Не я дивлюсь на зорі.

Це зорі дивляться на нас.

Вони дивляться та зітхають.

Ми знову перетнулись.

Ми перетнулись у точці НЕСКІНЧЕННІСТЬ.

Ми не підвладні часові.

Час підкоряється нашому коханню.

І

Знаєш,

Мені цілком байдуже, що думають про нас там, у центрі Матриці, бо в даний момент

Я

Тебе

Безмежно

(Продовження, гадаю, знаєш сам)

 

Зранку ти нитимеш, бо затекла рука, ну все.

Я безмежно.

Безмежно.

Безмежно.

Відпускаю твою руку лише на мить, але тримаю тебе за нитку долі міцно-міцно.

Не відпущу ніколи.

Я запихаю один навушник собі у вухо, інший – тобі.

Грає Roslyn – Bon Iver, St Vincent

 

Я заплющую очі та намагаюсь заснути.

А ти шепочеш:

Я тебе безмежно.

Безмежно.

Безмежно.

 

Я ловлю себе на думці, що мене не існує в цьому світі. Мене не існувало в тому світі в 2020 теж. Я взагалі не існую ніде, окрім твого серця.

Це місце прописки моєї душі.

Я там поселився назавжди,

Бо

Безмежно

Тебе

(Гаразд, я нарешті скажу це)

Кохаю

.

 

P. S.

Я вірю у соулмейтів, вірю в істинні почуття, вірю в глибину таких почуттів.

Якщо існує тіло, душа існує також.

Якщо ми існуємо, наші споріднені душі також.

Вірю, ви зустрінете один одного одного дощового чи сонячного дня чи вечора.

Душа, вона також жива, не зачиняйте її глибоко у шафі кімнати із табличкою «кохання не існує» на горищі.

Душа також вміє плакати, вона також боїться.

Не зачиняйте її.

Тримайте її близько.

У кишені біля серця.

Раптом, завтра у супермаркеті ви зустрінете того, у серці кого без зайвих думок захочете її прописати?

У будь-якому випадку…

Не бійтесь

Безмежно

Когось.

(Не люблю я це дієслово говорити вголос, пробачте)

Окей?

 

Я ж тебе безмежно.

Грінки знову пригоріли

як ти і любиш.