У пітьмі

Coming like a hurricane, I take it in real slow
The world is spinning like a weathervane
Fragile and composed
Though I am breaking down again
I am aching now to let you in

Пітьма оточує її звідусіль. Замкнена у своїй голові, приречена на повільну смерть. Вона відчайдушно намагається знайти звідси вихід, але всередині немає нічого, крім темряви. Дезорієнтована.

Вдалині лунає вибух і вона автоматично присідає, тягнучи руки до пістолета, закріпленого на поясі. Але там порожньо, а звуків після цього більше не слідує. Та щось сталося. Напруга в цій пітьмі проявляється ледь помітною срібною ниткою. Вона біжить вперед. До голосів, що долинають, здається, звідусіль.

– Семе! Діне! – кричить, не впевнена, чи її почують. А голоси все долинають. До таких знайомих їй голосів братів незабаром доєднуються ще два, які вона найменш очікує почути: Вінса Вінсенте та Президента США. Обоє щось їй одночасно говорять. Намагаються розбудити, як і Вінчестери до них. Однак Пітьма не відпускає. Вона міцно тримає її у своїх крижаних обіймах.

Перебуваючи в цьому місці, зовсім не відчувається плин часу. На противагу, відчувається втрата сил. Ціна, яку вона платить, щоб триматися на плаву з надією в серці на порятунок. Та дихання Смерті не менш крижане, ніж Пітьми. Це лише питання часу, коли вона здасться.

– Ти готова? – до какофонії голосів додається голос Біллі. Женця. Вона її не бачить, але відчуває. Спершу вона знаходиться десь поруч. Ніби достатньо простягнути руку і вона забере в Пустоту. Та хіба Фель зараз не там? Це місце несильно відрізняється від того, хіба що можливістю заснути на віки вічні. Біллі зникає так само раптово, як і з’являється. Очевидно, Дін або Сем Вінчестер не готовий її так просто відпускати. Як банально.

– Ти ж знаєш, що я можу тобі допомогти. – в один момент до неї підходить Ліндієль. В спробах вибратися звідси самотужки вона геть забуває про свою іншу половину. Ліндієль виглядає спокійною, ніби це для неї звичне видовище. Хоча так воно і є, мабуть. Фель утримувала Лінді в підсвідомості з дня початку Другої світової війни. Перед цим забивши до півсмерті, зрозуміло. Інакше вона б втекла і хто зна, чим би все закінчилося. Проникати в людські душі, відшукувати й витягувати на денне світло всі найпотаємніші та найтемніші бажання було її суттю. Скрижаль про людей. Так би її назвали, якби вона назавжди залишилася глиняною дощечкою, поміщеною всередину тіла архангела, щоб ніхто не дізнався про її існування. Та у своїх намаганнях вбити Фель, відколи вона стала Нечистою, Бог вивільнив силу, якої не розуміє досі. Ніхто не розуміє. А люди все розмножуються. Фактично з кожним днем Ліндієль сильнішає.

– Так, ти можеш мені допомогти. Забирайся з-перед моїх очей. – Скрижаль трохи дивиться на неї, а потім знизує плечима і розчиняється в чорноті. Вона не знає, скільки часу так просиділа, мугикаючи під ніс стару колискову мовою Перших, яку їй колись давно-давно співав Люцифер, бо не хотів няньчитися з дитиною брата, але різкий головний біль змушує її замовкнути й підняти голову. Янголи хвилюються і це хвилювання пробиває навіть мури Пітьми, що її оточують. Або її перенесли на Небеса і тепер все небесне Воїнство зібралося в палаті й говорять одночасно. Малоймовірний варіант. Вінчестери мусили подбати, щоб янголи не зайшли в кімнату, куди її, безсумнівно, поклали. Крізь товщу до неї долинуло всього одне слово. Нефілім. Оце вже цікаво.

Вона піддається вперед, наче це допоможе краще все розчути, і ледь не провалюється під воду. Звідки вона тут взялася? Фель підхоплюється на ноги. Покрутившись трохи на одному місці, вона виявляє, що стоїть на невеличкому острівці, звідусіль оточеному чорною водою. Виходу немає. Амара прирекла її на повільну смерть, не приходячи до тями. Мабуть, за вікном уже дві тисячі сімнадцятий. Рік її смерті. Зітхнувши та востаннє глянувши вгору, ніби ось-ось має з’явитися рятівний пломінь надії, Фель розвертається і спиною падає у крижані обійми води.

Вона розплющує очі. Блакитні.