У пошуках коріння та себе

Місяць тому.

Офіс Естебана Сан Брано.

Нью Йорк.

Дієго: Друже, можна?

Естебан: Чорт забирай, старий! Кого я бачу?

Друзі сердечно обійнялися.

Дієго: А ти не змінився.

Естебан: Я вічний хлопчисько, ти ж знаєш.

Дієго: Кого-кого, а тебе знаю чудово.

Естебан: Коньяк, віскі?

Дієго: Просто воду без газу, якщо можна.

Естебан: Так точно, товаришу майор!

Дієго, сміючись: У Вас, товаришу генерал, тут затишно!

Естебан: Стараємося! Фірма віників не в’яже!

Дієго: Угу, фірма робить дещо інше!- сміється.

Естебан: Ну, розповідай, як там твої хлопаки?

Дієго: Навчаються у академії внутрішніх справ.

Естебан: Юристи?

Дієго: Слідчо-криміналістичний факультет.

Естебан: Оце круто! Оце я розумію!

Дієго: Візьмеш їх до себе на практику?

Естебан: Які питання, хлопче? Саме собою! Хрещеників взяти на роботу-свята справа!

Дієго: Ну так, ну так! Власне кажучи, я до тебе у ще одній справі.

Естебан: Чую, що без чарочки тут не обійтися.

Дієго: Власне  кажучи, так. Справа складна і незвичайна у своєму році.

Естебан: Так-так-так. Я заінтригований.

Дієго: Справа в тому, що я хочу знайти своїх рідних.

Естебан: Так-так-так, справа цікава.

Дієго:Ну так, власне кажучи. Ти ж знаєш, що я всиновлений.

Естебан: Ну так, ти неодноразово розповідав цю  історію.

Дієго: Як і те, що все своє життя я хочу знайти своїх рідних по крові.

Естебан: Це я теж знаю.

Дієго: Ну от, власне кажучи. І ти ж розумієш, я сподіваюсь, що нікому окрім тебе я не зможу довірити цю справу!

Естебан: Ох і хитрий ти жучара! Гаразд-гаразд, все зробимо! У мене є чудові зв’язки у Мексиці. Думаю, що я зможу щось накопати.

Дієго: Можливо, ти зустрінеш когось, хто знає хоча б щось про той паводок у Канкуні.

Естебан: Ну звісно, з допитаю. Постараюся все дізнатися. А якщо не будуть «колотися» самі, застосую свої фірмові методи!

Дієго, сміючись: Чому мені вже шкода цих людей?

Естебан: Дарма. Я буду максимально гуманним. Ну максимум- це голки під нігті та пальці у двері.

Дієго: Ну це ще по-людськи, знаючи тебе!- сміється.- Ось течка, тут всі відомості, які я знаю про Канкун та своїх рідних. Думаю, тобі згодиться.

Естебан: От за це дякую величезне!

Дієго: Це тобі дякую за те, що наважився взятися за ту справу.

Естебан: Ти ж знаєш, що я за будь-яку заворушку, окрім голодування.

Дієго: О так, це я знаю!

Естебан: Ех, трясця! Давно хотів спробувати мексиканську кухню!- задоволено потира руки.

Дієго: І текілу!

Естебан: Чортяка! І на яку вогняку ти мені зараз отут от про текілу нагадав, га? У мене вже слинка тече!

Дієго: Ну тоді мій подарунок прийде тобі до смаку!- дістає пляшку текіли.

Естебан: Оце дякую, хлопче! Оце я розумію! Ти ж знаєш, що тут в Нью Йорку неможливо знайти справжню, нормальну текілу!

Дієго: Ну так, на тому й вирішив зіграти, власне кажучи!

Естебан: Ох, чортяко! За такий презент я тобі не просто усіх твоїх родичів знайду і в подарунковому пакунку сюди привезу!

Дієго, сміючись: Ну, сюди не обов’язково!- зітхнув.- Знаєш, друже, я з задоволенням полетів би на Батьківщину, до свого коріння!

Естебан: Нічого, лобако! Знайдемо ось родичів твоїх і поїдеш ти до них знайомитися та текілу пити! Щоб по бороді текло і до рота не потрапляло!

Дієго: Хочеться вірити, хочеться вірити… Ну, в усякому разі, дякую тобі, друже. Що погодився допомогти. Дякую.

Естебан: Нічого, хлопако! Ти мене знаєш, я своєї вигоди не пропущу!

Дієго: Ну так, ну так! Ну що, мені час! Я обіцяв Сесіль звозити її по магазинах!

Естебан: Вітання їй велике передай! Хлопакам також!

Дієго: Ти теж  передай вітання своїй красуні. Як вона там, до речі?

Естебан, похмуро: Та як? Малює суконьки свої, про юриспруденцію чути не хоче. У генія моди грається, одним словом! Вітер в голові!

Дієго: Вона  у тебе справді дуже талановита дівчина! Мені здається, що у неї все вийде!

Естебан: Час покаже! А ні, то покаже татків ремінь з широкою воєнною пряжкою!

Дієго:Передавай їй привіт! І дуже не сварися, бо вона в тебе чудова!

Естебан: Угу, домовилися.

Дієго: Бувай, друже.

Естебарн: І тобі не смаркати, товаришу майор! До зустрічі! Сподіваюся, з хорошими новинами!

Дієго: Знаючи тебе, я не сумніваюся! Бувай!

Чоловіки потискають один одному руки. Дієго виходить з кабінету.

Естебан: Хм. А цікаве дільще назріває. Вельми цікаве.- дістає з пачки цигарку.

 

Будинок Сан Брано.

Естебан пакує валізи.

Адріана: Тату, а це надовго?

Естебан: Не знаю поки що, мала. Не знаю.

Адріана: Серйозне розслідування?

Естебан: Серйозне і цікаве водночас. Де мій портсигар?

Адріана: Ось він, тримай.

Естебан: Кізонько моя! Дякую!- поцілував доньку в щоку.- Щоб я без тебе робив би?

Адріана: Плював би і ловив би!

Естебан, засміявшись: Моя школа!

Адріана: Твоя, татку! Твоя! А чия ж?

Естебан та Адріана обійнялися.

Естебан: Так! І ще одне!

Адріана: Ніякого алкоголю та вечірок, пам’ятаю!

Естебан: Я хочу тобі вірити!

Адріана: А ти вір, татусю, вір!

Естебан, поцілувавши доньку: Хитрюга моя!

Адріана: Я теж тебе люблю, татусю!

Естебан: Якщо що, я на телефоні!

Адріана: До речі, татку, дуже дякую за сотовий! Він мені дуже полегшив життя!

Естебан: То не твоя забаганка, пам’ятай! Це для того, щоб я знав, що ти і де ти! Щоб тримав всі справи на контролі!

Адріана, закотивши очі: Тату, мені не п’ять рочків!

Естебан: Тобі шістнадцять, а то взагалі гайки, повинен зазначити, тому….

Адріана: Добре, татку! Коли твій літак?

Естебан: Що, не можеш дочекатися, коли батька здихаєшся?

Адріана: Ну, тату!

Естебан: Добре-добре, це був жарт, дівчинко! Так, Мауро мене довезе! Мені час!

Адріано: Бережи себе, татку!

Естебан: І ти себе, пташко!- поцілував Адріану в чоло.

Естебан виходить з дому, сідає у автівку, прямує до аеропорту.

 

Мехіко.

Еста прямує до притулку.

Естебан: Доброго дня!

Монахиня: Тобі щось підказати, сину?

Естебан: Я тут в дуже важливій справі.

Монахиня: Розмова з Господом- це завжди дуже важливо.

Естебан: Я знаю, але справа не лише в тому.

Монахиня: А в чому ж?

Естебан: Справа в тому, що я тут на прохання свого близького друга.

Монахиня: Чим можу допомогти, сину?

Естебан: Сину..Ви мене так тепло називаєте, що я згадав свою матір…

Монахиня: Мені по долі доводилося заміняти маму багатьом діткам, що були її позбавлені.

Естебан: У мене була мама. Найкраща мама на світі. Але її давно вже немає зі мною.

Монахиня: Думаю, що там, у обіймах Господа, вона пишається таким сином.

Естебан: Мені теж хочеться на це сподіватися.

Монахиня: Тож  чим я можу допомогти тобі, сину?

Естебан: Отож, мій близький друг, Дієго шукає своїх рідних.

Монахиня: Якщо ми зможемо чимось допомогти, ми будемо раді.

Естебан: Якби Ви мені допомогли тим, що навели довідки, хто прибув сюди з Канкуну після потопу у 1955 році, я був би дуже вдячний.

Монахиня: Тут Вам краще поговорити з сестрою Бернардиною, вона в нас займається паперами, зокрема, архівними справами. Думаю, що вона точно допоможе.

Естебан: Буду дуже вдячний.

Монахиня: Ти поки що присядь, сину мій. У ногах правди немає.

Естебан: Добре.

Монахиня: Можливо, чаю? Наші сестри заварюють надзвичайно смачний трав’яний чай.

Естебан: Просто води, якщо можна.

Монахиня: Тримай, сину.

Естебан: Дякую Вам.

Монахиня: Зараз покличу сестру Бернардину.

Естебан: Дякую.

Входить Хуан де ла Круз.

Хуан: Доброго дня, матінко Терезо.

Монахиня: Доброго дня, падке!

Хуан: Нехай Вас благословить Господь!

Монахиня: Дякую, падре! Амінь.

Хуан: Амінь. Я бачу, у Вас гості.

Естебан: Так.- прочистив горло.- Дозвольте представитися. Естебан Сан Брано. Детектив з Нью Йорка.

Хуан: Дуже приємно, сину. Я падке Хуан де ла Круз Веларде.

Естебан: Приємно навзаєм!

Хуан: І що ж привело тебе до нас, сину? Допомога ближньому?

Естебан: Можна сказати, що так. Справа в тому, що я допомагаю своєму другу шукати своїх рідних.

Хуан: Це дуже шляхетна та важлива справа.

Естебан: Власне кажучи, так. Я був у місцевих архівах, отримавши доступ туди по своїх каналах і от таким чином мене ниточки привели до притулку.

Хуан: Нехай Господь допоможе тобі та твоєму товаришеві у пошуках, сину мій.- благословляє.

Естебан: Дякую, падке.

Хуан: У тебе дуже дивна вимова. Звідки  ти?

Естебан: Бразилія. Ріо де Жанейро.

Хуан: Зрозуміло. Чомусь я так і подумав, власне кажучи.

Естебан: Також привіз невелику пожертву та подарунки дітям. У мене у самого донька, тому я знаю, скільки усього потрібно зростаючим дівчатам. А коли їх ще так багато відразу, то..- усміхнувся.

Хуан: Дякую тобі, сину, за турботу про наших вихованиць.

Естебан: У мене теж у самого дівчисько, тому я знаю, про що кажу.

Хуан: Скільки років твоїй доньці?

Естебан: Енді? Майже сімнадцять. Але стільки їй ніхто не дасть. На вигляд вона значно старша, а от в голові вітер. Не більше восьми років можна дати.

Хуан, легенько посміхнувшись: Хто  з нас у цьому віці не мріяв та не літав у хмарах?

Естебан, похмуро: Я не літав. Допомагав матері та готувався до вступу у військове училище. Це вам не жарти!

Хуан: У тебе дивна вимова.

Естебан: Бразилія. Ріо де Жанейро.

Хуан: Отже, бразильєра.

Естебан: Напевно, мене видав характерний Ш.

Хуан, посміхнувшись: Саме так.

Естебан: Я служив на Далекому Сході з хлопакою звідси. Мій кум до речі. Наполовину мексиканець, наполовину німець. Мако Гюнт. Саме він мені, до речі, і допоміг освоїти іспанську.

Хуан: Видно, що у тебе дуже гарно вийшло.

Естебан: Дякую, падре. До речі, ось моя візитка. Естебан Сан Брано, детективне агентство «Дельта». Також надаю і юридичні послуги.- простягнув візитівку Хуану.

Хуан: Юридичні? Тобто, людей в суді також захищаєте?

Естебан: Ясна річ. Карні справи, розлучення, розподіл майна, опіка. Практика тридцять п’ять років. А що, у Вас є проблеми з законом?

Хуан: Що ти, сину мій? Боже збав! Це дуже складна та довга історія, а у тебе, наскільки я розумію, часу мало.

Естебан: Я таке, чесно кажучи. Тому вибачайте, коли що.

Хуан: Я все розумію, сину. Розумію.

Естебан: У Вас є мої координати. Телефонуйте у разі чого.

Хуан: Дякую, сину. Нехай благословить тебе Господь.

Естебан: Дякую, падре.- поклонився.

Входить сестра Бернардина.

Сестра Тереза: Ось, сину, ця сестра допоможе тобі.

Естебан: Доброго дня, матінко.

Сестра Бернардина: Дай Боже, сину! Це ти цікавився відомостями про наших вихованиць?

Естебан: Так, саме я.

Сестра Бернардина: Ось,я  принесла ті течки, які збереглися?

Естебан: Можна поглянути?

Сестра Бернардина: Так, звісно.

Естебан: Добре, я все прогляну..- дивитися папери.- Олівія, Бет… Вівіан. Хм. Віві Родрігес. Вівіан. Вівіанна. Яке ж красиве ім’я.

У архівах Естебан затримався до пізнього вечора.

 

Декілька днів потому.

Аеропорт.

Естебан: Один білет до Нью Йорка, будь ласка.

Касир: Ваші документи.

Естебан: Ось, тримайте.

Касир: Вам економ клас чи бізнес?

Естебан: Бізнес клас, будь ласка. З дьюти фрі. Безплатна випивка обов’язкова.

Касир: Вносимо дані.

Естебан: Дякую, чекаю.

 

В аеропорт входять Вівіан, Алонсо та Марія Хосе.

Вівіан: Синку, як ти?

Алонсо: Все гаразд мамо.

Вівіан: Ти майже нічого не поїв перед дорогою.

Алонсо: У мене просто не було апетиту.

Вівіан: Це мене і хвилює, сину. Лікар Авіла казав, що…

Марія Хосе: Вівіан, ми пообідаємо у літаку. Я прослідкую.

Алонсо, стиснувши руку Марію Хосе: Не варто ні про що турбуватися, мамо. За мною слідкує найкраща жінка світу.

Марія Хосе зі щасливою посмішкою пригорнулась до Алонсо, а він поцілував її в чоло.

Вівіан: Господи. Невже біла смуга завітала і до нас?

Алонсо: Без сумніву, мамо. Тепер на нас чекатиме лише щастя.

Вівіан посміхається сину та ніжно гладить його по щоці. Раптом до них підбігає злодій, вихоплює сумочку з рук Вівіан і біжить геть.

Вівіан: Гей! Куди?! Допоможіть! Допоможіть! Будь ласка! Хто-небудь!

Алонсо: Не хвилюйся, мамо! Я наздожену!

Вівіан: Ні, будь ласка! Сину, це небезпечно! А ти….

Алонсо кидається на злодія, той відштовхує його, Алонсо падає. Носом йде кров.

Вівіан: Алонсо! Синку! Господи!

Марія Хосе: Алонсо, як ти?

Алонсо: Покидьок! Все добре! Я в нормі!

 

Тим часом, Естебан кидається на зловмисника.

Зловмисник: Допоможіть!

Естебан: Що, попався, засранцю?

Зловмисник: Чого Ви від мене хочете?

Естебан: Щоб ти відповів за те, що зробив!

Зловмисник: Я не розумію, про що Ви!

Естебан: Де сумочка, яку ти вкрав у жінки?

Зловмисник: Яка сумочка?

Естебан:  Відповідай негайно, бо яйця відстрелю!

Зловмисник: Ось вона! Ось!

Естебан: Інша справа. Хлопці, пакуйте його.

До зловмисника підходить поліція.

Поліцеський: Дякуємо за співпрацю, товаришу генерал. Ми за ним ганяємо рік.

Естебан: Служу армії США!- взяв під козирко.- Ти чий будеш?

Полійцейський: Такл Беррі. Штат Техас.

Естебан: У мене там колишній товариш по службі живе. Скільки ми з ним випили, не передати.

Поліцейський: Дозвольте йти!

Еста: Вільно.

 

Естебан підходить до Вівіан.

Естебан: Як Ви?

Вівіан: Н-не знаю. – вся тремтить.

Алонсо: Все позаду, мамо.

Вівіан: Сину мій, як же я за тебе злякалася.

Алонсо: Все добре. Кровотечу зупинено. Я готовий до праці та оборони!- посміхнувся.

Естебан: Оце молодец, хлопако. Хвалю. З ким маю честь?

Алонсо: Алонсо Дель Анхель.

Естебан: Я Естебан Сан Брано. Юрист та детектив. Власник пошукового агентства «Дельта».- взяв під козирок.- Де служив, товаришу Дель Анхель?

Алонсо: Ніде. Я фотограф.

Естебан: Нічого, все життя попереду. Ще будеш. Які твої роки.

Алонсо: Я так не думаю.- важко зітхнув.

Вівіан: Синку…

Естебан: Відставити сперечатися з генералом! Де  місце дислокації?

Алонсо: Що, перепрошую?

Естебан: Куди шлях тримаєте?

Алонсо: Поки до Нью Йорку?

Естебан: Дививижно! Я теж!- до Вівіан.- До Вас як  можу звертатися.

Вівіан, розгублено: Що?

Естебан: Вам треба прийти до тями.- дістав фляжку.- Пийте.

Вівіан: Що це?

Естебан: Заспокійливе. Ви повинні випити.

Вівіан робить декілька ковтків, починає кашляти.

Вівіан: Який жах! Що це!

Естебан: Вишнівка та самогон!

Вівіан: Який жах!

Естебан: Чарівні ліки, які робить моя сестра Журема! Зараз Вам стане легше! А зараз дозвольте провести Вас до літака!

Вівіан: Якщо Вам зручно!

Естебан: Надзвичайно зручно! І буде змога відкрутити яйця ще якомусь поганцю, який посміє Вас образити, панно Вівіан!- пильно дивиться на Вівіан.

Вівіан: Щось не так?

Естебан: Все пучком! Просто вже чув це ім’я! О, оголосили наш літак! Ходімо!

Всі: Ходімо!

 

Через декілька годин уже все були у Нью Йорку.