8. У пошуках відповідей: “Чому?” “Якби?” “Навіщо?”

Вірте лише в те, що Ви самі можете перевірити та довести, що це правда.

 

Вилетіти вийшло лише за день. Як-не-як Різдво, і всі квитки розкуплені давно. Але Драко Мелфой був готовий купити навіть власний літак, аби скоріше отримати відповіді. Одинадцятигодинний політ для нього тягнувся всі двадцять, добре хоч Ліра поряд смирно проспала більшу частину шляху. Готель вибрали недалеко від квартири Герміони, щоб не витрачати час для пересування містом. У номері вони затрималися на якихось десять хвилин: залишили речі й перевели подих.

 

Почуття тривожності не залишало Драко ні на мить. Незабаром він побачиться з жінкою, яка уособлює найбільшу його любов і розчарування. Ця зустріч для нього давно перейшла до розряду неможливих. Але за подихом якихось чарів, а може сам Мерлін змилостивився над ними й звів дочок. Зараз, йдучи вулицею, Ліра нервово тараторила різні історії з дитинства, що згадувалися при взорі на знайомі місця.

 

Дізнавшись наперед номер квартири, він відпустив дочку, а сам зупинився на порозі, щоб передихнути й трохи заспокоїти нервову напругу. Йому зараз потрібен спокій та прозорі думки.

 

Герміона прибрала кухню після сніданку і зараз поставила імбирне печиво в духовку — солодощі на обід. Її відірвав від роботи дзвінок у двері. Жінка кинула на духовку заклинання стабілізації, мало кого принесло, і розмова затягнеться, а так випічка домовиться, але не підгорить.

 

— Ері, ти ключі забула? — відчинивши двері, здивовано спитала Герміона. — Я не помітила, як ти вийшла.

 

— Мамусь, — кинулася обіймати Герміону дівчина.

 

— Ми з тобою двадцять хвилин тому пили чай на кухні. Гаразд, — вона обняла дочку у відповідь. Ліра побігла у бік своєї кімнати, а Герміона попрямувала у бік кухні, як знову пролунав дзвінок.

 

— Ти когось чекаєш? — шатенка гукнула у бік кімнати доньки.

 

Відчинивши двері, Герміона стала як укопана. Повітря залишило легені, кров відлила від голови, мозок відмовлявся приймати побачене очима. З Ерідан вони говорили про зустріч з батьком, але після Нового року. Зараз Ґрейнджер була катастрофічно не готова зустрічати цю людину на порозі свого будинку. П’ятнадцять років вона не бачила його.

 

— Герміоно… — важко дихаючи, промовив Драко. — Я за поясненнями…

 

— Мамо, — з кімнати вилетіли обидві дочки.

 

— Ви… Обидві… удвох… — Герміона не змогла далі говорити й стояти, ноги почали підкошуватися, і вона похитнулася.

 

Драко спіймав її під лікоть і провів до дивану, допомагаючи сісти. Він відійшов до вікна, запускаючи пальці у волосся. Мелфой намагався зрозуміти свої почуття та емоції, і приборкати їх.

 

— Ти її не попередила? — кинула гнівний погляд Ліра на сестру.

 

— Я не встигла… — опустивши сірі очі, відбила білявка.

 

— Ерідан, з тобою вдома буде ой яка серйозна розмова, — суворо промовив Драко.

 

— Ви обидві тут, — відійшовши від шоку, майже шепочучи повторювала Герміона.

 

Кімната поринула в тишу, яку порушував тільки звук машин з-за вікна і муркотіння Криволапика, що зараз терся об ноги Ліри. Ґрейнджер мовчки водила головою між усіма присутніми.

 

— Залишіть нас… — тихо озвалася, подивившись на дочок.

 

— Але мам… — намагалася заперечити Ліра.

 

— Вийдіть звідси, обидві! — трохи крикнула Герміона, подивившись майже благаючим погляд на дочок. — Будь ласка.

 

Ерідан схопила під лікоть Ліру, і вони обидві зникли за дверима кімнати дочки. Герміон за допомогою невербальної магії викликала чарівну паличку й накинула на кімнату заглушку. Дівчатам не все варто чути, адже хто знає, до якої гарячки дійде розмова батьків. При проведенні всіх цих маніпуляцій, вона жодного погляду, навіть косого, не кинула в бік Мелфоя, який весь цей час мовчки стояв біля вікна. Герміона знала, що його очі зараз майже чорного кольору, і він дивиться на неї, чекаючи пояснень. Ця тиша була найзадушливішим криком, який колись вони чули у своїй голові.

 

— Я тебе зараз готовий убити, — він сказав тихо, але холод його розгніваного голосу різав повітря навколо. — Як ти могла?

 

— Як я могла? — зрадлива сльоза вислизнула з куточка ока. Герміона швидко витерла її й обернулася, намагаючись показати всю твердість свого характеру.

 

— Ти була єдина, кому я довіряв. Кого я любив… — заявив Мелфой, дивлячись на неї повним розчаруванням.

 

— Скільки років минуло, а ти мені про кохання кажеш? — розлютилася Герміона. Вона була готова до всього: до докорів, погроз, питань. Але це «любив»… Він що знущається?

 

— Ти ким себе уявив? Скільки води витекло, і тут ти з’являєшся зі своїм «люблю»? — повторювала жінка, розмахуючи руками.

 

— Герміоно…

 

— Ти тоді все чудово для себе вирішив. Який був, напевно, складний вибір: зручна сурогатна мати чи чистокровна наречена? І ти смієш зараз мені говорити про кохання? До чого взагалі ця розмова? — вона зараз не казала ці репліки, а вирубували кожне слово у його свідомості.

 

— Ти говориш якусь нісенітницю, — хитаючи головою, відмовив Драко. — Ти покинула мене! — Він почав потроху підходити ближче до Герміони, дорікаючи вказуючи пальцем на неї. — Залишила дочку. Покинула її, зовсім маленьку. А тепер з’ясовується, що я маю ще одну!

 

Драко підійшов і схопив Герміону за плечі, стискаючи їх, стримуючи чимдуж свій гнів і лють. Ґрейнджер трохи скривилася від відчуття. Якщо він відпустить все своє обурення, вона не обійдеться тільки синцями. Скривилася Герміона не так від болю, як від його близькості. Її почуття зараз бойкотували, відмовляючись раціонально проявлятися.

 

— Дай мені відповідь: як ти жила весь цей час, знаючи про Ерідан? — піднявши свої темні очі, запитав Мелфой, зустрівшись нарешті поглядом з її розпеченою лавою.

 

— Я жила тільки завдяки та для Ліри! — голосно заявила Герміона, не відводячи погляду. — Я все головне написала тобі…

 

— Написала? — не давши домовити, сердито вигукнув Мелфой, струшуючи її. — «Так буде правильно»? Щось я не розумію твоєї правильної. Поясни мені.

 

— Ця розмова ні про що, — вона скинула його руки з плечей і відійшла до вікна. — Так, я вчинила егоїстично стосовно дочки. Але просити вибачення і виправдовуватись я буду тільки перед нею, а не перед тобою!

 

— Знову втечеш? — протягнув Драко. Він був уже в нестямі від злості, його груди ходили ходуном. Герміона чула його важке дихання, здавалося, що ще трохи, і він почне видихати вогонь наче дракон. — Ти тільки й умієш тікати!

 

— А ти — брехати, використовувати та дурити!

 

Вона обернулася до Мелфоя, обдаровуючи таким же розлюченим поглядом, і, виплескуючи всю свою злість йому в обличчя, котра була результатом болю. Зараз між ними зустрілися дві агонії, такі різні за змістом, але такі ідентичні за відчуттями, котрі ятрили душу.

 

— О, як ми заговорили, — саркастично виплюнув Драко, киваючи головою. — Я завжди був у стосунках з тобою чесним!

 

— Еге ж, як же… — Герміона підняла очі до лоба, зупиняючи себе на півслові.

 

— Домовляй, чому замовкла? — усе дужче дратувався Мелфой. — Важко вигадувати на ходу? Яку брехню ти собі намалювала у своїй надто розумній голові?

 

— Тільки те, що бачила на власні очі. — Образа, яка ніби пішла, насправді засіла глибоко в надрах душі й зараз вибралася назовні та не давала мислити раціонально.

 

— Ти… — Мелфой намагався знайти слова, що будуть не образливими, але дієвими в їхній ситуації. — Ми начебто дорослі люди, які вміли розмовляти. Поясни мені, трясця, чому найрозумніша відьма століття, не зволила поговорити п’ятнадцять років тому? Чому тоді ти не використовувала свій, до біса, гострий язик, щоб пояснити все, а не кидатися навтіки, як довбана боягузка?

 

    — Все! Досить! Нині за нас говорять емоції. — Герміона спіймала віяння думки, що зараз їхня розмова несе гнівний характер. І насправді їхня суперечка безрозсудна, вони лише дратують один одного. — Я не хочу, щоб дівчатка чули нашу лайку.

 

Драко подумки погодився з Герміоною. Хоч у чомусь за цю зустріч вони зійшлися. З’ясування правди перейшло в озлоблення та образу. Їм потрібна перерва.

 

— Ми зупинилися в готелі «Чотири сезони», номер 709, — зітхнувши, Драко підняв на Герміону очі, які переливалися розплавленою сталлю. — Дівчаток залишу тут, мені Ліра всі вуха продзижчала, як вона скучила за сестрою, — він подивився на наручний годинник. — Зараз дванадцята. Чекатиму тебе до другої години, треба обговорити важливі питання.

 

Мелфой вийшов із квартири, а Герміона спустилася на підлогу, заходячи в риданнях. Добре, що звукоізоляційне закляття все ще працювало, і доньки не чули її істерики. Біль і страждання навалилися, немов цунамі, з новими силами. Герміона розуміла, що зустріч із Мелфоєм буде складною. Але реальні почуття перевищили всі очікування, пустивши злість і гнів на себе і нього. Цей стан витягував енергію та тверезість розуму.

 

Через двадцять хвилин жінка почала відчувати, що потихеньку переходить до стану апатії, з яким треба щось робити. Зібравшись духом, Герміона попрямувала до ванної, вмитися і привести себе до ладу. Знявши заклинання з кімнати, вона покликала дочок:

 

— Дівчата, йдемо пити какао з печивом.

 

— Тато вже пішов? — окинувши поглядом порожню кімнату, сумно спитала Ерідан.

 

— Ви посварилися? — Ліра підійшла до мами й обняла за плечі, схиливши голову.

 

— Ні, що ви. Ми просто вирішили трохи подумати окремо. Все нормально. Ми розберемося, — вона намагалася бути спокійною, але зрадливе тремтіння в голосі видавало всі її переживання.

 

Дівчата спочатку розмовляли на кухні, а потім перемістилися до вітальні. Вони дивилися дитячі знімки Ліри, розмовляли про школу, таємну змову та обмін. Між ними снували надто радісні улюбленці. Дочки грали по черзі то з Криволапиком, то з Дрейком. Герміона, спостерігаючи за цією картиною, трохи заспокоїлася. Щасливі дочки поруч із нею. Це найголовніше. Лещата переживань попустилися, і навіть показався маленький промінчик надії на примирення з Мелфоєм.

 

      Стоп!

 

«15:20»

 

«Салазаре! Зустріч із Драко».

 

— Дівчатка, будь ласка, перекажіть своєму батькові, що я трохи затрималася і прийду до нього пізніше, — протараторила Герміона, заходячи до своєї кімнати.

 

— Ну то що, Ліро, дзвониш ти чи я? — посміхнувшись, спитала Ері, добре знаючи відповідь.

 

— Ніхто, — підступно посміхнулася Ліра. — Так вони точно сьогодні поговорять.

 

— Мама зовсім не вміє брехати — всі емоції на обличчя. Як їй вдається бути найкращим адвокатом?

 

— На роботі вона зовсім інша. І вона не дурить ніколи в суді, — констатувала Ліра. — Але ти маєш рацію. Мама може передумати та перенести зустріч, а так у неї не вистачить часу.

 

— Тато буде в сказі, не хотіла б я це бачити, — промовила Ері, знаючи характер батька.

 

— Ходімо на ковзанку? — жваво запитала Ліра. Радісні емоції це те, що зараз потрібно обом сестрам. Для них стрес не набагато менший, ніж для батьків.

 

— Із задоволенням, — з усмішкою відповіла Ері, подаючи сестрі долоню для п’ятірні.

 

Ляснувши в долоні, дівчата попрямували збиратися до кімнати. Швидко накинувши теплі речі, вони пройшли до вхідних дверей, відчинивши які, застали батька, що вже заніс руку до дзвінка. Вигляд у нього був не райдужний.

 

— О, тату, — дочка обняла батька, бо за першої зустрічі це не вийшло зробити. — Ліра саме мені проведе екскурсію районом і зводить на ковзанку. Хочеш із нами? — спитала Ері, подумки молячись Мерліну, щоб батько не погодився на прогулянку.

 

— Ні, дякую, — клацнувши по носі Ерідан, відповів Драко, і підморгнув Лірі. — Мені треба поговорити із вашою мамою. До речі, де ж вона?

 

— Вона у своїй кімнаті, коридором другі двері праворуч, — Ліра вказала рукою потрібний напрям.

 

— Я знайду. Бережіть себе, — він поцілував дочок у щічки.

 

— Бувай, татку, — відповіли дівчатка і, затягнувши шарф на шиї, зникли за дверима.

 

Він розміреним кроком йшов коридором, оглядаючи все навколо. Велика книжкова шафа по обидві стіни, навіть двері ледь помітні у достатку цієї літератури. Мелфой міг посперечатися, що всі вони прочитані неодноразово і це не всі книги господині квартири. Наприкінці коридору біля маленького вікна стояло м’яке крісло з пледом. Поруч торшер із вбудованим столом-підставкою. На нього тільки й поміститися, що одна книга та чашка із гарячим напоєм. Напевно, тут свої вечори проводить господиня будинку, а зараз манірно вивертався кіт, який відпочиває після обіднього гуляння.

 

— Привіт, рудий засранецю, — він підійшов ближче і почухав кота за вухом. — Я навіть тебе радий бачити.

 

Криволапик муркотів і лащився до Драко, він впізнав давнього знайомого. В іншому кутку крісла плед почав рухатися і Мелфой вже опустив руку на кишеню з паличкою. Спочатку виткнувся рожевий ніс, а далі його володар повністю показався погляду чоловіка.

 

— Тхір? Серйозно? — піднявши брову, усміхнувся Мелфой.

 

    «Що ж спонукало Ґрейнджер завести такого улюбленця?» — Драко поставив собі відмітку в думках, щоб дізнатися про це.

 

— Герміоно? — він постукав, але у відповідь тиша.

 

Драко натиснув на ручку. Двері були не зачинені, і він увійшов усередину. З ванної кімнати почувся звук води, що ллється. Він уявляв Герміону оголеною під струменями води з піною, що стікає по її засмаглому тілі. Драко подолав усі бажання зайти всередину і не тільки в пам’яті, а й на власні очі бачити тіло коханої. Він почав розглядати кімнату. Як і думав, тут також є полиці з книгами. Мелфой усміхнувся сам собі, тріумфуючи своїй правоті.

 

Герміони вийшла з душу, закутавшись у махровий рушник, а іншим витирала волосся. Все, як завжди, без магії, начебто й не відьма. Краплі стікали по її плечах і ключицях, гублячись в улоговині між грудьми, що виднілися. Вона підійшла до шафи, шукаючи відповідне вбрання.

 

Драко сидів на пуфі з іншого боку кімнати, і Герміона його не помітила при виході.

 

— Нині вже чотверта. У тебе годинник поламався, чи ти спеціально проігнорувала моє прохання? — Драко розміреною промовою порушив тишу кімнати.

 

Герміона здригнулася від переляку, подумки згадуючи, де її паличка. Рушник з голови впав на підлогу, а той, що був на грудях трохи почав сповзати, але Ґрейнджер вчасно помітила спробу до втечі. Вона впізнає цей голос із тисячі. Але все ж таки звикла вірити своїм очам.

 

— Драко. Як ти сюди потрапив? — обернувшись, шатенка підтвердила свій здогад.

 

— У квартиру мене впустили дівчатка, а кімната була не замкнена, — він підвівся, поправляючи штани та рукави сорочки, і почав плавно крокувати у бік Герміони. — Я ж казав, що нам слід обговорити важливі моменти.

 

— Я втратила лік часу. Ми з дівчатками розмовляли й грали з Криволапиком та Дрейком.

 

— Дрейк це? — примружив очі Мелфой.

 

— Тхір, — збентежено промимрила Герміона

 

— Що штовхнуло тебе завести тхора? — з усмішкою спитав Драко.

 

— Пхе? Його Джіні подарувала Лірі до першого дня навчання, — розгубленим голосом бубніла Герміона.

 

Вона не могла поворухнутися, ніби її ноги залили цементом. Мелфой підійшов упритул, поправляючи її локон за вушко. Герміона намагалася робити все що завгодно, аби не натрапити на його погляд.

 

— Міг би здогадатися. Ця сім’я переслідує мене останнім часом. Я Джиневрі оленя подарую… Хоча в неї вже є один, зі шрамом на лобі — монотонно говорив Драко, трепетно ​​перебігаючи її волосся пальцями. У його голосі не було натяку на гнів. Герміона придушила бажання розплющити очі. Просто залишила цю шпильку без реакції.

 

— Вибач. Я попросила дівчаток повідомити тебе, що я затримаюсь, — зніяковіло промовила Герміона.

 

— Мені не дзвонили. Мало того, я щойно зустрівся з ними біля виходу — жодного слова. Тільки попередили, що втекли гуляти, — він нахилився ближче, глибше вдихаючи улюблений аромат. — Ті самі мандарини…

 

   Не витримав спокуси, він торкнувся носом її вуха, проводячи доріжку до вилиці, ненароком торкаючись губами деяких ділянок. Герміона заплющила очі й розкрила рот у беззвучному зітханні. Драко схилився до її чола, а руками обхопив обличчя.

[♫ Фіолет – Зовсім не боляче]

— Я не можу повірити, що ти поряд, — тихо говорив млосним голосом. — Як я не намагався, але не зміг забути твій голос, — він почав опускати руки, ніжно торкаючись її тіла, — вигин шиї, іскри, що світяться в очах і м’якість твого волосся…

 

Мелфой глибше закопався в кучері дівчини. Усвідомлюючи його таку близьку присутність, кожна клітина тіла Герміони волала від щастя, а мозок ще чинив опір, борючись із почуттям гніву на одному фронті. Відчуття його дихання та дотиків на своєму тілі, вирвали глибоко з душі забуті почуття бажання та жаги. А чого тільки вартий його аромат? Вона знову потонула в цьому запаху, розуміючи, що ще трохи й тремтітиме. Герміона розплющила очі, щоб подивитися на його губи. Мозок обох охоплювало збудження, об’єктивність і здоровий глузд геть-чисто відмовлялися взаємодіяти з тілом.

 

— Постійні думки, що ти для мене недосяжна… — він зупинився на півслові, проковтуючи в’язку слину, що зібралася в роті. — Бажання знайти, побачити чи хоча б почути звістку про твоє щастя… І страх, що ти щаслива без мене. Всі ці симптоми мене зводили роками з розуму.

 

— Дра…

 

Але він не дав їй домовити, накриваючи губи в разючому поцілунку. Він не був ніжний — гарчав, уривався, брав своє, що в нього давно забрали. Драко брутально і пристрасно цілував її, шалено збираючи бажаний нектар із губ. Герміона й сама перестала усвідомлювати реальність, а просто прийняла відчуття. Її важке дихання було більше схоже на скиглення.

 

Прямо зараз був той момент, про який говорять «всі слова були зайвими». Все, що так довго збиралося, хворіло і знітило їх роками, виражалося за допомогою дотиків, шепотів і зітхань.

 

Його руки, зовсім не церемонячись, швидко позбавили її рушника. Драко просто необхідно бачити її всю, таку, як коли вона була ще його. Ні, не колись. Вона завжди була, є і буде тільки його, щоб не сталося. Він жадібно проводив долонями по кожному вигину, принагідно згадуючи, як це тримати кохану жінку у своїх руках. А губи повторювали той самий маршрут, обсипаючи дрібними чуттєвими поцілунками найчутливіші її зони: за вушком, між ключицями, внизу живота.

 

— Мерлін, як я сумував, — практично простогнав Драко, не відриваючись від поверхні її шкіри. — Я обов’язково вимагатиму з тебе всі пояснення, але пізніше.

 

Мелфой знову повернувся до її губ із палким поцілунком, а обличчя міцно обхопив долонями, ніби боявся, що вона знову кудись зникне. Герміона, скориставшись моментом, поспішила позбавити його сорочки. Поспішно розстебнувши всі ґудзики, вона люто зірвала її вниз по плечах, і з задоволеним зітханням провела долонями по його грудях. Долоні Герміони продовжили свій шлях вниз пресом, чим викликала судомне зітхання Драко і зупинилася біля ременя:

 

— Я скучала не менше, — Ґрейнджер різко смикнула ремінь, одним рухом розстібаючи його повністю. — І питань також багато. Але все потім, а зараз тобі краще якнайшвидше позбутися штанів.

 

   — Ич, така ж нетерпляча, як і раніше. За цим я теж шалено сумував.

 

Знадобився ще один такий же пристрасний поцілунок і вони вже опинилися в горизонтальному положенні так само в обіймах один одного, благо ліжко було зовсім поруч. Більше прелюдій було не потрібно. Йому потрібно було якнайшвидше опинитися всередині неї, а їй відчути на собі тяжкість його тіла і розтягнення всередині.

 

Глибокий поштовх. Погляд у вічі. Як би приємно не було, як би не хотілося закотити очі від насолоди, жоден не наважувався відводити погляду. Драко завів обидві її руки за голову й утримував кисті однією своєю долонею, а другою впивався в її стегно.

 

Темп усе наростав, стогін ставав відвертішим. Його рука опустилася їй на клітор, сподіваючись прискорити процес звільнення дівчини, адже самому терпіти вже практично не вдавалося. Особливо коли він міг бачити її обличчя так близько. Ці затуманені пристрастю очі, розпухлі від поцілунків губи, з яких виривалися найпрекрасніші звуки у Всесвіті.

 

Мелфой опустив голову десь у вигин її шиї й притулився поцілунком, дотримуючись однаково швидкого темпу поштовхів та руки. Ніхто з них не скаже скільки часу знадобилося, щоб Герміона забилася в конвульсіях оргазму, але цього точно вистачило, щоб Драко так само не стримував себе. До зірок у власних очах. Таким і тільки таким має бути секс. А після затишні обійми. Але такий зв’язок можливий лише між закоханими, тими, хто любить всім серцем. Дай Мерлін їм розуму зрозуміти це.

 

— Вибач, я залишив слід на тобі, — він дбайливо провів пальцем по засмокті на її шиї й залишив кілька маленьких поцілунків навколо.

 

— Нічого, мені сподобалося, — зітхнула Герміона, насолоджуючись пестощами. Вона так скучила за його укусами — болем, що межував з насолодою.

 

— Я пам’ятаю…

 

Знову очі в очі. Два слова, а купа спогадів щасливих і болючих накрила моментально.

 

— Мерліне, я забув, як це може бути приємно. З коханою людиною.

 

Вони мовчки лежали в ліжку, перебуваючи ще в приємній насолоді. Просто дві людини, що шалено скучили та здалися почуттям. Драко перекотився на бік, поклавши голову собі на руку і почав милуватися жінкою. Герміона лежала на спині, її очі були заплющені, але під віками несамовито бігали зіниці. Дихання було частим, але потроху заспокоювалося і груди стали поступово підійматися й опускатися. Мелфой не зміг подолати бажання і закопався рукою у волосся шатенки. М’яке, як завжди, що не скажеш, на перший погляд.

 

— Чому ми не могли тебе знайти? Ні я, ні Поттер? — перебираючи кучері, спитав Драко.

 

  — Заклинання прихованості, — почала пояснювати Герміона. — Не можна побачити чарівника, поки він сам не дозволить цього. Жодна карта не покаже.

 

— Але ж це темна магія?! — з якимсь нерозумінням скрикнув Мелфой.

 

— А що мені залишалося робити? — майже кричачи висловилася Ґрейнджер. Вона вирвалася з його обіймів і сіла на краю ліжка. — Я боялася, що ви відберете у мене дочку, точніше, обох! Я все життя, щодня корила себе, що розділила їх!

 

Драко мовчав, перетравлюючи сказане Герміоною. Але це не вписувалося в логіку ситуації. Він збагнув, що між ними якесь непорозуміння, але поки що не міг озвучити своїх здогадів. Герміона не розуміла його мовчання. Вона чекала якоїсь реакції та пояснень, але у відповідь на свої репліки почула лише тишу.

 

— Тобі час іти. Це було помилкою, — Герміона піднялася з ліжка, шукаючи свого халата.

 

— Я так не думаю! — він підвівся і замотав головою, дивлячись у її очі. — Ти хотіла цього, так само як і я!

 

Драко промовляв кожне слово, смакуючи його. Чоловік натягнув боксери та підійшов ближче. Всепоглинущий гнів наздогнав Герміону, Мелфой знову грав нею та її почуттями. У голові здійнялася буря, яка прибирала на своєму шляху всі думки, утворюючи одну грудку з відлунням розуму. Повільно й нудно підкрадалося неминуче.

 

— Скажи, що не любиш мене… — тривожно спитав Мелфой, дивлячись поглядом, сповненим надії.

 

— Не люблю! Чуєш! Не… люблю, — зчепивши зуби, гарчала Герміона, намагаючись не дивитися йому в очі. — А ти що там собі вигадав? Що я страждала через тебе? Ти досі впевнений, що світ крутиться довкола тебе?

 

— Любиш… Ти завжди погано приховувала свої справжні почуття. Хоча зараз виходить краще. Надлишки професії?

 

Мелфой підійшов ближче, проводячи рукою по щоці шатенки, викликаючи в її тілі мільярди мурашок. Герміона стримує своє тіло, не даючи відчуттям затьмарити свідомість. Вона сильно закусила щоку, відчуваючи залізний присмак на язиці.

 

— І я люблю, любив і завжди любитиму. Герміоно, ти мені потрібна, — Драко почав нахилятися, щоб поцілувати її, але Ґрейнджер мала інші плани. Вона штовхнула його в груди, обриваючи всі спроби дотиків.

 

— Як і ти мені… — іскра зародилася в душі Драко, — у минулому… Але минулого не змінити. На жаль, — і згасла, точніше, Ґрейнджер її затоптала. — Занадто пізно. Мені було боляче, а тебе не було поруч.

 

— Але це ти зі мною не спромоглася навіть поговорити… — розлютився Мелфой. — Ні слова, ні пояснення, ні причини. Просто ця дурна записка.

 

— Просто це вже було непотрібно. Моєї довіри більше не було, — Герміона нарешті підняла очі догори, зустрічаючись із грозою в його погляді. — Після всього, що я дізналася про тебе, я не дуже вірю твоїм словам.

 

— Я тебе ніколи не обманював у стосунках, — намагався з’ясувати все Мелфой, перебуваючи у стані нерозуміння.

 

— Я схильна більше вірити своїм очам.

 

   — І що ж такого ти там побачила, що покинула дочку? — Якщо можна було поранити чи вбити поглядом, то зараз це й зробив Драко з Герміоною.

 

— Правду і твоє лицемірство, — заявила Ґрейнджер, гордо піднявши підборіддя.

 

Все глибше поринав Драко в ці недомовки, загрузаючи в сірий мул реальності. Його терпіння вже давно вийшло зі штилю і переросло на ураган, який більше не було сил стримувати.

 

— Салазар! Ти просто нестерпна! Навіщо мені всі ці загадки та ребуси? Просто скажи нарешті в чому я так завинив п’ятнадцять років тому? А то я ніби не в курсі.

 

— Досить ламати комедію, Драко! Я бачила тебе з коханкою.

 

— Ти взагалі ненормальна? — прогарчав Мелфой, хапаючи за плечі Ґрейнджер. — Мені з клініки дзвонили до Японії! Я летів літаком до коханої нареченої та новонародженого, а отримав лише відмовника! Яка, до біса, коханка?

 

— Запитай у свого батька! — Вона відкинула його руки й обернулася спиною, зрадливі сльози почали стікати з щік. Не треба, щоби він їх побачив. — А тепер прошу на вихід, пане Мелфой. Дівчата тиждень будуть у мене, потім у вас. А далі вирішуватимемо в суді, вам же так його хотілося.

 

Герміона зникла у ванній, а Драко нічого не залишалося як тільки зібрати речі та піти. Новина про те, що батько бачився перед пологами з його тоді ще нареченою геть-чисто вибила його з колії. Йому потрібний короткий перепочинок, щоб підготуватися до нових одкровень, які чекають в Англії.

 

Розмова з Драко вимотала Герміону вщент. Твердого виваженого діалогу вони не отримали — просто емоції, залишки яких зараз з’їдали зсередини душу. Вона надто довго пригнічувала ці почуття, але вони продовжували тліти десь глибоко. Хотілося ридати, вити та стогнати… І вона це зробила. З цими сльозами остаточно з організму виходив смуток, що роками роздирав її.

 

***

 

      Після повернення додому, Драко застав батьків у кабінеті батька.

 

— Доброго вечора, синку, — Нарциса ніжно посміхнулася.

 

— Мамо, — він підійшов до неї, поцілував руку і сів поруч на дивані.

 

— Ти сам? А де дівчата? — тепло запитала жінка.

 

— Вони у Герміони погостять до Нового року, — відповів Драко, видавивши щось на кшталт посмішки. Нарциса не залишила поза увагою, що син ховає справжні емоції.

 

— Знову вона. Ця жінка — наше прокляття! Коли ж ми остаточно її позбудемося? — розлютився Люціус, змушуючи подивитися на себе всіх присутніх.

 

— Люціусе, ти про що? — спитала леді Мелфой.

 

— Вона зіпсувала життя синові, обдурила його, — кривлячись вирік лорд, а Драко сильно стиснув кулаки, передчуваючи погані деталі.

 

— Ми кохали одне одного. Щобільше, я й досі її люблю! — Перейшов на підвищений тон Драко. — Я п’ятнадцять років ніяк не міг зрозуміти, чому вона покинула дочку. Тепер відкрилася нова таємниця — дочок дві! І питань стало ще більше.

 

— Що ще можна було чекати від маґлонародженої? Вона розірвала пророцтво Мелфоїв на єдиного спадкоємця хлопчика, народивши двох… Двох дівчаток!

 

— Я все одно не можу зрозуміти її вчинку, — міркувала Нарцисса. — Навіщо? Ти ж так оберігав пані Ґрейнджер.

 

— Батьку, що там за коханка, з якою мене бачила Герміона? — спокійніше спитав Драко, але погляд його був рішучий. Було зрозуміло, що ухилятися більше немає сенсу.

 

— Кхм… — прочистив горло Люціус і надпив кави.

 

— Ні… Люціусе, ні? — Жінка дивилася на свого чоловіка осудливим і каламутним поглядом. — Будь ласка, скажи, що ти не причетний до рішення Герміони?

 

— Невдовзі все стане відомо, — чоловік поклав руки на стіл і глибоко видихнув. — Пані Ґрейнджер побачила у кафе, як Драко цілувався з іншою дівчиною.

 

— Цього не було! — уже кричав Драко.

 

— Драко не міг так зробити з вагітною нареченою! — емоції Нарциси почали закипати та виходити за межі аристократичної стриманості. — Говори всю правду, чи буде перше розлучення у Мелфоїв!

 

— Зовні це був ти, сину. Але насправді… — тягнув Люціус.

 

— Що? — ніяково скрикнули водночас мати й син.

 

— Я підкупив чарівника. За допомогою оборотного зілля все виглядало дуже переконливо.

 

— Не повірю, що Герміона втекла, не розібравшись у ситуації, — одурманений цією новиною Драко запустив руки у волосся і відкинувся на спинку дивана.

 

— Скажімо, я допоміг їй зробити вибір, — спокійно констатував старший Мелфой.

 

— Люціусе! І ти так спокійно про це зараз кажеш? Як ти міг! Через тебе наш син страждав п’ятнадцять років у невіданні. О, Салазар, а як же весь час було Герміоні? — обурювалася Нарциса.

 

— Я мусив здогадатися, коли ти відмовляв мене від пошуку по крові. А Герміона перехитрила всіх. Найголовніше занапастила наше з нею щастя своїм заклинанням! — голосно вигукнув Драко.

 

Нарциса дивилася на розбитий стан сина, тепер їй зрозумілі причини такої поведінки. Розкинувши думками, вона прикрила рота рукою: «Бідна дівчинка, бідні діти…»

 

— Я хотів якнайкраще! — пролунало як вирок, наче непрощене закляття в гнітючій тиші кабінету.

 

— Для кого?! Тільки для тебе! Завжди твоє «як краще»: помазання Волдеморту, темна мітка в сімнадцять, відмова від улюбленої роботи… А тепер ще й це… — Драко кинув на батька погляд, повний зневаги та попрямував до виходу. — Пане Мелфою, я більше ні на мить не затримаюсь у цьому храмі брехні, облуди та лицемірства! — зітхнувши, додав уже у дверях, — Мамо, я тобі пізніше надішлю совою свою адресу.

 

Нарциса більше не хотіла залишатися в одній кімнаті з людиною, яка геть-чисто зламала життя рідній дитині. Дихати одним повітрям і дивитись на чоловіка було надто боляче. Все це просто у голові в неї не вкладалося. Її розпирало від надлишку почуттів. Тому Нарциса мовчки встала з дивану та пішла за сином, наостанок пославши чоловікові погляд, сповнений гидливості та образи.

 

***

 

Вийшовши за межі маєтку, Драко апарував до сімейства Забіні. Де за склянкою заспокійливої ​​вогневіскі (без нього він взагалі не міг говорити) розповів усі зміни в його житті за останній тиждень. Блез і Пенсі спочатку перебували в стані шоку, через раз моргаючи й дихаючи. До кінця одкровень у сильної по духу подруги, колишньої слизеринки, в куточку очей заблищали сльози. Адже вона теж не залізна, і подумки, примірявши цю ситуацію на себе — повністю поринула у стан потрясіння. Благо чоловік стискав і погладжуючи її долоню, чим допоміг впоратися з емоціями, що наринули.

 

— Блез, це якесь лайно! Він знову все зіпсував. Люціуса не змінить ніщо й ніхто, — Драко закинув голову назад, підводячи погляд у стелю.

 

— Так, можливо, треба було не до нас, а до Герміони. Адже вона не знає про підлість твого батька, — перебуваючи ще в шоковому стані, промовила Пенсі.

 

— Пенс, вона тоді не захотіла зі мною поговорити й з’ясувати, — Мелфой сперся на крісло і подивився на подругу найрозбитішим поглядом, який вона колись у нього бачила. — Зараз не найкращий час. Мені треба подумати. Не найрадісніші дні й мене.

 

— А в кого вони радісні? У неї? — не витримавши, розлютилася Пенсі, відкидаючи заспокійливий жест Блеза. — Ні, не дивись на мене так. Це не жіноча солідарність. Але я її бачила перед пологами. Герміона світилася від щастя. І цим щастям були ти та майбутня дитина. Я боюся навіть уявити, чого такого напатякав Люціус, що вона не захотіла з тобою говорити!

 

— Знаєш, я згоден з Пенсі, — озвався Блез. — Герміона завжди намагалася розкласти по поличках і добитися істини. А тут вона вас кинула і просто зникла.

 

— Ви мені не допомагаєте! — з твердістю заперечив Мелфой і опустив голову на руки. — Я її десять років шукав. Всі ваші думки не нові, вони завжди були в мене. Але Герміона чудово зникла. Після сьогоднішньої інформації мені треба перепочити й крапка! Чи можна я сьогодні переночую у вас? Квартиру ще обставляють.

 

— Без запитань, брате. На другий поверх, треті двері праворуч.

 

Поки Драко піднімався сходами, подружжя сиділо в повній тиші. Блез співчував подумки другові, Пенсі обмірковувала свій внесок у примирення найобговорюваної пари їх випускного. Почувши звук дверей, що зачинялися, вона присунулася ближче до чоловіка і схилила голову йому на плече.

 

— Блезе, ти як хочеш, а я втручусь, — не відриваючи погляду від телефону, твердо заявила брюнетка.

 

— Пенс, — захитавши очі, відмовив Блейз.

 

— Вони без нас ще рік бігатимуть, як сліпі новонароджені мантикори, — почала виправдовуватися колишня Паркінсон, різко жестикулюючи руками. — Зараз почнуть грати в гордість, — її відволік звук мобільного телефону, надійшло повідомлення. — О, Ері надіслала їхню адресу в Сан-Франциско.

 

— Добре, люба. Я тебе прикрию, якщо Драко розлютиться, — заправляючи за вухо чорну прядку, посміхнувся Блез і поцілував дружину. — Люблю тебе.

 

— А я тебе, — сказала Пенсі, притягуючи чоловіка для глибшого поцілунку.

 

***

 

    Підготовка до Нового року проходила повним ходом із самого ранку. Дівчата зайнялися прибиранням кімнат, а Герміона приготуванням смачненького. Сьогодні ввечері мають прийти її батьки. Вони, до речі, не надто бурхливо відреагували на наявність другої внучки. Просто вже звикли до витівок та секретів доньки. Ерідан полюбили з перших хвилин спілкування. З її кучерявим волоссям вона була дуже схожа на маленьку Герміону.

 

За приготуванням шатенка встигала поринути у власні думки. Замислюючись скільки часу потрібно, щоб змінити своє життя? Чотири роки, як у початковій школі? Сім років, як навчання в Гоґвортсі? Один рік ув’язнення в Азкабані? Десятитижневі курси при Аврораті? Життя може змінитись за місяць, тиждень чи один день? Вона завжди поспішала подорослішати, щоб якось просунутися вперед. Але колись одне спостереження змінило її думки та плани, даючи в результаті сьогоднішнє життя.

 

Ґрейнджер відвернув дзвінок у двері.

 

«Дивно. Для батьків рано».

 

— Пані Ґрейнджер? — спитав невідомий чоловік, одягнений у кур’єрську форму.

 

— Так це я.

 

— Отримайте та розпишіться. Вам міжнародний лист, — він простягнув пакунок. — Салазар мене напоумив іти на цю роботу. З цими нововведеннями для далеких магічних пересилань жодного вихідного. Всім потрібно терміново зв’язатися з далекими знайомими. Особливо перед святами.

 

— Дякую і вибачте, що довелося працювати на свято. Для мене це послання несподіване, — торохтіла Герміона, віддаючи підписаний бланк. — З прийдешнім!

 

— Дякую. Вам також гарних свят, — насамкінець усміхнувся чоловік і розчинився у трансгресії.

 

— Годрік його забирай! — Герміона вислизнула на майданчик, оглядаючи, чи не помітили цього сусіди. — Мабуть, бідолаха і справді закрутився, таке витворити в маґлівському будинку.

 

Зачинивши двері, Герміона почала розглядати пакунок. В очі одразу ж кинулась лондонська печатка.

«Може це від Джіні?» Але вона завжди писала зворотну адресу. Важкі часи навчили перевіряти все. Тому Герміона поклала листа на стіл і змахнула паличкою, промовляючи заклинання. Вона ж не знала, що така процедура є повсякденною справою в новій магічній поштовій мережі.

 

Розгорнув пергамент, вона почала швидко бігати очима за написаними словами.

 

«Пенсі» — подумала Герміона. Вона дізналася про почерк і тон знайомої.

 

«Герміона.

 

     Сказати, що я рада дізнатися звістку про тебе — це промовчати.

Ну, ти даєш, подруго!

Драко не знає, що я тобі пишу. Він розбитий. Ще гірше, ніж при твоєму зникненні!

Тоді, п’ятнадцять років тому, перед тобою було розіграно спектакль за сценарієм Люціуса. Оборотне зілля і таке інше… У подробиці вдаватися не буду, але справа надто серйозна. Драко пішов з маєтку і тепер житиме окремо. З батьком він більше не бажає мати нічого спільного. Навіть вирішив піти із бізнесу.

Почувши всю історію з вуст Драко, я довгий час перебувала в шоку та прострації. Благо Блез був поряд і підтримав. Якби я була на твоєму місці, навіть не знаю, як би вчинила. Я просто не знаю, що наговорив тобі старий білявий павич. Але можу трохи уявити…

Ти — сильна та розумна відьма — просто покинула все. Отже, слова були, м’яко кажучи, «паскудними». Ніщо так не дорослішає як зрада. Але тепер ми знаємо, що такої не було.

Драко роками шукав тебе. Він навіть із твоїми друзями вступив у коаліцію для пошуку. Усі були розбиті. Перший рік він щодня чатував біля твого старого будинку, сподіваючись, що ти чи батьки з’явитеся. Мелфой наставив купу визначальних і стежних чарів по всьому Лондону, де ти могла б з’явитися. Він навіть з Роном побився за тебе!

У нього ні з ким не було серйозних стосунків після, він вважав за краще бути одному, ніж без тебе. Драко майже кричав усьому світу, що ти єдина і важлива. Він лаявся з Люціусом, який все хотів одружити його з чистокровною. Через нього Мелфої посварилися з сім’єю не одної нареченої: у відмовах Драко не завжди був тактовний. Він піддався вмовлянням тільки Нарциси для більш лояльного ставлення до батька. Звичайно, леді Мелфой провела схожу профілактичну розмову і з чоловіком. Люціус не змирився до кінця, але запал зменшив.

Драко остаточно залишив пошуки, коли Ерідан пішла до школи. Просто здався…

А сьогодні я знову відчула і побачила весь його біль та переживання. Він розбитий, розтоптаний. Навіть після провального завдання з Дамблдором і його тортурами він не був у такому надломленому стані.

 

Тепер перейду до тебе…

Якого дракла ти втекла? Не хотіла говорити з Драко, але друзі тобі навіщо? Гаразд я, але з Джиневрою ви ж були найкращими подругами.

Чому ти перестала виборювати своє щастя? Повірила старому маразматику! Мерлін! Ми б тебе підтримали, вправили б мізки Драко, якби зрада була!

Але ти нас позбавила цієї честі. Честі захистити та вберегти тебе. Але ми також винні. Згаяли витівки старого павича. Знаю, достатньо одного такого разу, щоб запам’яталося назавжди… але я особисто зроблю так, щоб ця людина навіть дивитись у твою сторону не посміла!

Вибач мені, за те, що не встежила…

Я не прошу стерти з пам’яті всі образи, забути обіцянки, викреслити зради. Але не рубай із плеча.

Перед тим, як назавжди прогнати його, подумай: Як часто ти згадуєш про нього? Тобі його не вистачає?

Сподіваюся, що скоро зустрінемося.

Шалено скучила.

 

П. Забіні

 

Ps. На тебе чекає серйозна розмова!

Ти приїдеш і будеш хресною нашому синові! (Тільки Блезу не кажи, це новорічний подарунок)

 

Його адреса: Нью Оксфорд стріт 117/69/3

 

Пароль від каміна: «Всесвіт».

 

На пергамент упала чергова сльоза.

 

«Дурепа! Яка дурепа!» Поставила емоції вище за старий добрий здоровий глузд. Герміона знову повернулася до колишніх саморуйнівних думок. І зараз вона наскрізь просочена враженнями від прочитаного.

 

Їй терміново потрібно до Лондона.

︵‿୨💗୧‿︵