У потязі
від pupa zalupa1 вересня 1977 року.
Перестрибуючи кожну другу сходинку, Сіріус спустився на станцію Кінг-кросс. Повернувши ліворуч він побіг до дев’ятої та десятої платформ, там його вже чекали.
— Кожен рік одне й те саме, ти колись чув про годинник? — почув Сіріус і стримуючи посмішку розвернувся. Ремус стояв у футболці з вицвілим принтом, притулившись спиною до стіни і курив сигарету. Волосся розкуйовджене, а на правій щоці два ще не загоєних шрами. Сіріус скривився.
— Маєш чудовий вигляд, — він провів пальцем по своїй щоці.
— Знав, що тобі сподобається.
— Так, шрами — це класно.
— То може зробимо тобі декілька? — Ремус видихнув дим просто Сіріусу в обличчя, взяв свою валізу і пройшов крізь портал. Смердючий дим дратував слизову і викликав нудоту. Як він курять це сміття? Відкашлявшись Сіріус пішов за Ремусом.
Намагаючись не відбити собі плечі вони пробиралися крізь натовп щасливих студентів та не менш щасливих батьків.
— Я бачу Джеймса! — перекрикуючи натовп сказав Сіріус, — Здається Юфімія хоче його задушити!
— Я бачу Пітера! Його оточили гафелпафці, здається він зараз втратить свідомість!
— Добре, розділяємось, зустрінемось в купе! — Ремус кивнув і пішов до Пітера.
Першим його помітив Флемонт і активно замахав рукою, помітивши це Юфімія нарешті випустила сина з обіймів і подивилась в бік Сіріуса. Як тільки він підійшов достатньо близько, жінка міцно обійняла і його. Сіріус певен, що це тривало не менше п’яти хвилин.
— Хребет цілий? Ребра цілі? — спитав Джеймс, обережно обмацуючи його руки та плечі.
— Мене не так легко зламати.
— Так-так, скажи це бладжеру, — впевнившись в цілості кісток Сіріуса, Джеймс нарешті обійняв його.
— Сіріус, ти так мало писав нам цього літа. В тебе ж все добре? — радше з погрозою, ніж з турботою спитала Юфімія.
— Так-так, все просто чудово, — він опустив голову, — Часу було мало, майже все літо провозився з мотоциклом.
— Мотоциклом? — Флемонт нахмурив брови, — Я про таке не чув. Це щось маґлівське?
— Так, це такий транспорт. Схоже на велосипед, але без педалей.
— Як же він тоді їде? — здивовано запитала Юфімія.
— Там є двигун і… — Сіріуса перебив гучний гудок потяга.
— Нам пора! — сказав Джеймс підхопивши свою валізу та клітку з совою.
Юфімія знову обійняла їх, але на цей раз не так міцно і не так довго. Флемонт теж не втримався від обіймів, здається він навіть пустив сльозу.
— Це ваш останній рік: вчіться добре, і не бешкетуйте, — вона подивилась на Джеймса, — і не забувайте писати нам, щотижня, — тепер вона дивилася на Сіріуса, він посміхнувся.
— Бувайте, хлопці.
*
— Поттер, ти вже перевдягнувся? — у дверцях купе стояла Лілі, Джеймс як раз зав’язував краватку, — Чудово, не забудь про значок, — сказавши це, вона вийшла.
— Це повинен був бути ти, — жбурнувши краватку на сидіння, Джеймс подивився на Ремуса. Той лише посміхнувся та перегорнув сторінку книги.
— Гадаю, Ремус заробив собі на відпочинок. Цілих два роки він захищав спокій гоґвортських коридорів, — сказав Сіріус, він сидів зліва від Ремуса і крутив у руках окуляри, Джеймс забрав їх.
— Захищаєш його?
— Завжди, — Сіріус обійняв Ремуса за плече.
— І це тебе я вважав найкращим другом? Пітере, ти ж мене не зрадиш?
— Ну, це ж може допомогти тобі налагодити контакт з Лілі, — Пітер переводив погляд з Сіріуса на Джеймса, з Джеймса на Сіріуса, його ліва нога тряслась, — Хіба ні?
— І ти, Бруте? — Джеймс схопився за серце і притулившись до дверцят, з’їхав по них спиною.
— Піте, та цьому оленю вже нічого не допоможе, — Сіріус підвівся та взяв з сидіння Джеймса краватку, — Тепер ти приклад для першокласників, не забувай про це, — зав’язуючи краватку, Сіріус підморгнув Джеймсу. Той скривився та поклавши значок старости в кишеню вийшов з купе.
Сіріус сів на своє місце і поклав голову Ремусу на плече, заглядаючи в книгу. Ремус штурхнув його ліктем в живіт, Сіріус обхопив себе руками і заскиглив, наче поранений цуцик.
— Мені теж треба йти.
— Що? — Сіріус одразу випростався і подивився на Пітера, — Куди?
— Я вже казав Ремусу, — Пітер ковтнув і глянув на наручний годинник,— Короче, бувайте, — він вибіг з купе.
— Куди він побіг?
— На побачення, — Сіріус приснув.
— Ти жартуєш? З ким?
— Не знаю. Це важливо?
— Цікаво хто ця сердешна, — Ремус лише похитав головую і знову відкрив книгу.
— Чим займемося, ми тут лише удвох? — погравши бровами спитав Сіріус.
— Я читатиму, ти роби що хочеш.
— Ти нудний.
— То й нехай.
— Добре, не заважатиму, — зітхнув Сіріус і встав з місця.
Він вийшов у великий коридор і пішов до тамбура. В наступному вагоні знайшов провідницю з візочком, як не дивно, біля неї крутилось повно першокласників. Одна з дівчат наступила Сіріусу на ногу, подивившись на нього вона зашарілась, тихо перепросила та побігла у своє купе. Нарешті він пробрався до провідниці.
— Будь ласка, скажіть, що ще залишились гарбузові пиріжки.
— Ох, містере Блек, для вас завжди знайдеться трохи, — вона дістала з візочка паперовий згорток, — Сімнадцять кнатів.
— Дякую, ви мене просто врятували, — він приклав долоню з пиріжками до серця.
— Йди вже звідси, — махнула на нього провідниця
Дорогою назад він з’їв усі пиріжки, що було не дивно, адже зранку він не встиг поїсти. В одному з купе Сіріус помітив Марлін Маккінон і постукав у вікно в дверцятах. Побачивши його вона відчинила двері.
— Чого тобі?
— Привіт, Марлін, Доркас, — Сіріус помахав рукою дівчині в купе і посміхнувся, вона зробила те саме, але без посмішки.
— Що тобі треба, Сіріус? — Марлін схрестила перед собою руки.
— Добре, не сердься. Я хотів спитати чи у вас є що поїсти? — він перекотився з носків на п’яти.
— Ти це серйозно? — брови Марлін піднялися, Сіріус посміхнувся. — Ти неможливий, — вона зайшла в купе, дістала з сумки пакет і кинула його в Сіріуса.
— Що це? Попкорн? — він прочитав напис на пакеті.
— Дива маґлівського світу, насолоджуйся, — з цими словами вона затріснула перед ним дверцята.
— Дякую! — крикнув Сіріус, невпевнений, що його почують.
Коли він повернувся в купе, Ремус спав нахиливши голову до вікна. Книга лежала на сидіння Сіріуса, він взяв її в руки.
— Аякже, читатиме він, — Сіріус впав на сидіння і розгорнув книгу.
Пройшло майже півтори години, ні Пітер, ні Джеймс ще не повернулись, що було дивно, адже Сіріус бачив як повертались з зібрання старости Рейвенклов. Де, чорт забирай, носить Джеймса? Попкорн вже давно закінчився, а книга Ремуса була до біса нудною.
Сіріус подивився на нього. Окрім двох ранкових шрамів на обличчі Ремуса була купа старих. Великі, маленькі, криві, глибокі. Сіріус інколи розглядав їх і вигадував дурнуваті історії, в яких Ремус був піратом, чи лицарем, а шрами — трофеєм та нагадуванням про те, що він вижив у битві. Шрами — це завжди боляче, але Ремус ніколи не скаржився, на перший погляд, взагалі здавалось, що вони його хвилюють. Та все ж хвилювали. Сіріус розумів це по його згорблених плечах, по тому, як він нахиляв голову чи відводив погляд, коли на нього витріщалися. Коли витріщалися на шрами.
Купе струсонуло, голова Ремуса колихнулась, а за мить впала на плече Сіріуса. Час завмер, як і Сіріус. Він відчув запах Ремуса: смердючий тютюн, молочний шоколад та щось схоже на мокру землю, як після дощу. Кадик стрибнув в гору й вниз, Сіріус закину назад голову й видихнув.
— Бляха, тільки не знову.
Як я рада, що в українському фандомі можна знайти такі чудові роботи. Мені дуже сподобися всі діалоги. Цікаво, куди ж зник Джеймс)))) За кінцівку окрема вподобайка
Дякую, так приємно 🥰
Джеймса потів всім вагоном шукали)
Чудова робота 😳👍
Дякую ♥