5. У передчутті чогось авантюрного

Вони просто зобов’язані порушувати правила.

Ерідан дуже скучила за батьком. Вони ніколи не розлучалися так надовго. Навіть під час навчального року, Мелфой, бувши членом опікунської ради школи, часто навідувався до своєї принцеси. Минуло трохи більше ніж місяць, а вони обмінялися лише парочкою листів. Перший було написаний відразу після прибуття до школи, а другий — пояснення того, що сталося. Ніхто і ніщо не зміг би утримати батька від можливості побачити доньку, особливо якщо вона перебуває у лікарняному крилі.

Якби Драко Мелфой не попередив Ерідан про свій візит, все могло б скластися зовсім по-іншому. Дівчатка вирішили відкласти своє розкриття перед батьками, бажаючи трохи прийти до тями самим й дати їм можливість розповісти все особисто. Це найголовніше завдання, що треба було втілити у різдвяні канікули. Сестри придумали цілий план, за яким Ліра змогла б познайомитися з батьком, при цьому, не видаючи себе, залишаючись з Ерідан в його очах.

Драко влетів без стуку в палату, слідом за ним йшла пані Візлі. Батько одразу обійняв дочку, сильно стискаючи її плечі та цілуючи в верхівку.

— Це була остання провокація, на яку я повівся. Як ти? — Драко відсунув Ері на витягнуті руки й почав оглядати її пошкодження.

— Я засуджу кожного в цій школі, та й не тільки в цій школі, — обернувся до дверей.

Мелфой глянув на жінку своїм крижаним поглядом. Пані Візлі покинула приміщення, не бажаючи бути винною у ситуації.

— Татусю, не варто було тобі приїжджати. У мене лише подряпини. Невдало політали, — ялинковим голосом прощебетала Ері.

— Ти у своєму розумі? «Просто політали»? — гарчав Драко. — Подряпини? Порт-ключ робили тиждень. Тиждень! Тобто, ти вже сім днів у медрункті, і, як я бачу, результати твоїх «просто політали» ще на обличчі, — він вказав на майже загоєну брову.

— Татко. Повір мені. Все вже гаразд. Ти даремно так сильно хвилюєшся. Просто ми з Лірою тут трохи ухиляємося від занять — посміхаючись, відповідала Ерідан, намагаючись відвернути батька.

— Не вірю жодному слову, — крізь зуби промовив Мелфой. — Ти й «ухиляєшся» від навчання?

Почувся смішок збоку.

Весь цей час на своєму ліжку сиділа Ліра, не вірячи своїм очам. Її тато зовсім поруч, тільки простягни руку. Дівчина виразно відчула стійкий чоловічий аромат, який чудово відбивав сталевий твердий характер свого власника. Вона дивилася на переживання батька за дочку і їй так хотілося закричати: «Пожалій і мене!» Ґрейнджер хотіла б більше часу провести поруч із Мелфоєм, але боялася, що емоції візьмуть гору над розумом і вона кинеться з обіймами до батька. Ліра, якомога тихіше, піднялася з ліжка і попрямувала до дверей.

    Драко перевів погляд на сусіднє ліжко. Периферійним поглядом він помітив, що в палаті ще є хтось і в листі йшлося про зіткнення.

— Тату, це Ліра. Вона вчила мене літати. І, завдяки їй, мої пошкодження такі дріб’язкові, — промовила Ері, вказуючи на фігуру, що віддалялася, і ще трохи накульгувала. Почувши своє ім’я, дівчина обернулася.

— Доброго дня, пане Мелфой, — тремтячим голосом промовила Ліра, обернувшись до батька та сестри.

Перед його очима стояла панна, приблизно таких же років, як і його дочка. У дівчини було коротке, кучеряве каштанове волосся; кирпатий ніс з ластовиння і карі очі. Схожий погляд уже багато років переслідує чоловіка, і аж ніяк не відпускає. Драко помітив, що дівчина трохи напружилася та замкнулася. Але найголовніше, що він побачив невеликий страх в очах. Немов дежавю, перед ним здалася Герміона перед тортурами його тітки. Мелфой струсив головою, проганяючи образ колишнього кохання далеко за задвірки побаченого.

— Дякую, Ліро, — він підійшов і подав руку дівчині.

Вона трохи розгубилася, але вклала свою крихітну долоню в широку чоловічу руку. Драко, як справжній аристократ, поцілував кісточки пальців. В цей момент Ліра ледве стрималася, щоб не кинутися йому в обійми. Адже цей жест був для неї ріднішим і звичнішим, ніж усі ці аристократичні манери, які не оточували її у повсякденному житті.

— Твоє обличчя мені здається знайомим. Ти не була в Англії? — вивчаючи її обличчя, спитав Драко.

Після цих слів, по спинах обох сестер пробіг холодок, що осів у голові, вивітрюючи всі здорові думки. Вони перекинулися поглядами, остаточно намагаючись зрозуміти, чи розкусив батько їхній обман.

    — Ні… — майже тремтячим голосом пробурмотіла Ліра. — Я все життя прожила в Америці. Перепрошую, я вас залишу.

— Ще раз дякую за Ері. Для мене дуже важливо, що вона хоче подолати свій страх, а ти їй допомагаєш.

Ліра зніяковіло посміхнулася і, розвернувшись, зникла за дверима. Цей вираз обличчя здався йому знайомим і якимось рідним?

— Дуже дивно. Таке знайоме обличчя, — сідаючи біля дочки, тихо бурмотів Драко. — Я дуже радий, що ти намагаєшся подолати свої страхи. Напевно, це найбільший плюс, який не дає забрати тебе додому. Ти знайшла подругу тут, навіть наставника.

— Тату… Спасибі, — Ері кинулася в обійми до батька. Вона дуже скучила. — Ліра мені якось близька за духом. До речі, вона грає за шукача команди школи.

— Овва! Може ти натренуєшся і ще зіграєш за Слізерін у Гоґвортсі, — з жартом промовив Драко.

— Дуже смішно, тату. І дуже по-дорослому, — пустивши очі під лоба, відказала Ерідан. — Татку, чесно, все добре. Будь ласка, не треба влаштовувати скандалів у школах. Самі винні, самі й пожинаємо плоди. До мене тут дуже добре ставляться. Чесне, пречесне слово Мелфоя.

— Ну, добре… Ері, я більше не витримаю без спілкування з тобою, — він дістав із кишені маленьку коробочку, яка після руху чарівної палички збільшилася в обсязі. — У тебе скоро день народження. Це не подарунок, а так — бонус до нього. Я хочу дізнаватися про всі новини, якими б вони не були, від тебе, а не з офіційного шкільного листа.

— Тату. Ти й маґлівська техніка? — зігнувши брову, брала подарунок дівчина.

— Ти багато про мене не знаєш, — він дав щигля по носі дочці.

«Ох, як ти помиляєшся, татусю» — думала Ері.

— Чекатиму дзвінка щодня. Навіть можна буде розмовляти по відео. Ось Люциус із Нарцисою здивуються, — посміхаючись, він пригорнув до себе дочку. — Вони дуже скучили за тобою.

— Я теж дуже-дуже скучила. Передавай їм величезний привіт, — з деяким сумом промовила Ерідан.

— На жаль, мені час. У такий короткий час портал змогли зробити лише на три години. Я шалено тебе люблю. Чекаю не дочекаюся зимових канікул, — він сильніше притиснув дівчину до себе.

— І я тебе, татусю, — поцілувавши в щоку, Ері відпустила батька.

У коридорі Ліру зустріла пані Візлі. Падма гостро дивилася, даючи зрозуміти дівчині, що без пояснень тут не обійтися.

— От і цирк ви влаштували. Чари, що приховують? От артистки!

— Пані Візлі, ми поки що не хочемо вивалювати все на батьків. Нехай вони самі розкажуть, — тихим голосом говорила Ґрейнджер. — Будь ласка, не давайте нас.

— Гаразд. Але якщо мене втягнуть — я здам вас.

Падма вже чула подібне прохання. Ще того вечора, коли дізналася правду про близнюків, вона зателефонувала чоловікові й все розповіла. Жінці дуже хотілося обговорити це з подругами. Першою випала розмова з Персі: «Адусь, прошу, дай цій таємниці спокій. Герміона нам майже, як рідна, батьки досі переживають і сумують за нею. Я відчуваю, що найближчим часом все розкриється. А якщо це піде від тебе, ти ще й винною будеш». Персі став для Падми якимось стоп-краном, який своїм спокоєм і розважливістю, доповнював та оберігав її від спонтанних дій.

Дівчат виписали через два тижні, залишивши для зміцнення деякі зілля та настоянки. Також винуватицям було пред’явлено покарання та заборону покидання школи до Різдва. Останнє засмутило дівчат, адже незабаром день народження, а для організації треба зробити покупки.

Про свою родинність дівчата вирішили не розповідати й попросили про це пані Візлі з Медісон. Ерідан та Ліра стали дуже близькими, що здивувало всіх навколо. Все частіше вони сідали поряд на заняттях і виконували групові роботи. Також заступалися одна за одну при малих, і не тільки, суперечках, навіть бували словесні перебранки з викладачами.

     Жовтень в Америці видався дуже теплим, навіть спекотним. Більшість студентів проводили весь вільний час на вулиці у дворі школи, ховаючись від палючих променів під кронами вікових дерев. У кімнатах та аудиторіях було дуже душно, часто навіть заняття проводилися просто неба. У цій школі було відведено місця для «зелених класів», де учні перебували серед природи у невимушеній атмосфері. Це була дуже комфортна та улюблена зона, де проводилися не лише навчальні заняття, а й різні заходи. Всього в Ільверморні було організовано чотири такі зони, по одній для кожного будинку-факультету, але явний розподіл був присутній тільки на офіційних заняттях. У вільний час учні «перемішувалися» між собою.

Цього п’ятничного вечора Ері з Лірою посідали за один із далеких столиків, бажаючи обговорити майбутнє святкування їхнього дня народження. Дівчата хотіли влаштувати свято, що запам’ятається.

— Думаю, вітальня факультету підійде. Меді допоможе нам з прикрасами та напоями. Вона говорила, що візьме на себе все, що треба купити або знайти в місті, — відкинувшись на спинку лави, говорила Ліра.

— Я в цьому лише на вас сподіваюся. У місті взагалі не знаю нічого. Так ще й покарання не дозволяє, — але закінчити думку Ері не змогла, тому що їх перебили.

— Вітаннячко. Я — Френк Фрідент — капітан збірної команди з квідичу факультету Птахи-грім, — опускаючись поряд на лаву, заговорив брюнет.

— А я й не питала, — відповіла Ері, розвертаючись до Ліри.

— Просто всі хочуть зі мною спілкуватися, — він скоса глянув на Ліру. — І я подумав, що першим представитись буде непогано.

    — Може думати — це не твоє? Якби я хотіла познайомитися — не сумнівайся, мені не важко було б підійти самій. А так — ти зазнав поразки, — промовила Ерідан, окидаючи його оцінювальним поглядом. — Мені тут пташка прошепотіла, що це не перша твоя поразка цього року. Може, і квідич теж не твоє.

— Ґрейнджер, виграш у нашому матчі був випадковим. Ми випробовували нового шукача, — грубішим голосом відмовив Френк, пронизуючи Ліру гнівним поглядом. — До кінця року ми ще зустрінемося і тоді перемога точно буде за нами.

— Ой, Френку. Від тебе тільки обіцянки, — викарбувала Ліра, закочуючи очі.

Хлопець незрозуміло відреагував на репліку Ґрейнджер і перевів погляд до іншої блондинки.

— Може ми сходимо, прогуляємось удвох, — все ніяк не міг угамуватися Френк.

— Боюся, ти не мій рівень. Мені потрібний син героя. Правда, Поттер, — вона крикнула трохи голосніше і підморгнула Альбусу, що саме проходив повз.

— Мелфой, йди до мантикори, — він попрямував у бік дівчини.

— Я також люблю тебе, — дівчина поклала руку на груди й продовжила манірно розмовляти. — Уяви, які у нас будуть гарні діти, прямо як я.

— А розумні, сподіваюся, як я, — Поттер сів поруч і кивав головою, погоджуючись із дівчиною, сам не до кінця розуміючи чому.

— Ал, почуття гумору їм точно потрібно не твоє, — Ері пирснула в кулак і ляснула хлопця по плечу.

— Поттер, міг і попередити, — вставши з-за столу, скривився Френк, і неохоче, приймаючи свою поразку, пішов у бік замку.

— Мелфой, що це було? — хлопець спробував серйозно спитати дівчину.

— Вибач, любий, я тебе використала. Каюсь, так, — вона вже відкрито сміялася разом із сестрою. Альбус не витримав і підхопив хвилю їхніх веселощів.

— Я не зрозумію: чому ти підіграв? — Запитала Ліра.

— Нічого особистого. Просто честь школи, — приклав руку до грудей, промовив Альбус. — Цей мачо мене вже на факультеті дістав. «Я найкращий у тому, я кращий у цьому. Усі дівчата мої. І у твоїй школі всі були б моїми…» Гр-р-р. Гидко. Його его випирає за межі будинку. Вже втомився слухати, який він ідеальний та бажаний коханець.

— Ліро, хлопець тут лише місяць і це помітив, — до них підійшла Меді. — А ти сохла за ним три роки.

— Нагадай, чому ти моя подруга? — саркастично запитала Ліра, дивлячись на Карлайн приголомшеним поглядом.

— Тому що до появи цієї особи, з тобою ніхто не уживався, — Меді присіла поряд з Ерідан, щоб уникнути тілесної відповіді подруги на її саркастичний випад.

— Овва, — свиснув Альбус. — Карлайн, я на твоєму місці сьогодні не залишався б з нею в одній кімнаті.

— Я тебе кину на лінчування, — сміялася Ері.

— Дуже смішно, — закотила очі вгору Ліра.

— Ви якось небезпечно почали дружити. Я боюся перевороту, — не вгавав Альбус.

— Не переймайся, Поттере. Все, що відбувається в Америці, залишається в Америці. Ти мене зрозумів? — вона миттєво змінила свою променисту усмішку і радісний погляд на обличчя людини, готової якщо не вбивати, то завдавати важких тілесних каліцтв.

— Мелфой, я думав, що тутешній клімат пішов тобі на користь і ти почала бути людяною. А це просто сонце Каліфорнії мені напекло голову, — реготав Альбус, на що отримає ще пронизливіший погляд Ері.

— Ич! Зате ти не змінюєшся, такий же нудний і прісний, — заперечила Ерідан.

— Годі. Ви, як подружня пара після сорока років спільного життя, — влізла в суперечку Меді, наче викинула рушник на боксерський ринг для перерви.

— На вдячність, що ти підіграв, ми тебе запрошуємо на день народження. Як виявилося, він у нас одного дня, — підморгнувши сестрі, промовила Ліра.

— Прям містика…

— І не кажи, Поттере. Сама шокована, — поклавши руку хлопцеві на плече, промовила Меді. — До речі… Мені потрібний помічник.

***

Усі ці два тижні лікарняного ув’язнення дочки Герміона була на щорічній міжнародній конференції адвокатів. Цього року вона була одним із головних лекторів, тому вирватися до Ліри ніяк не могла, але щодня розмовляла з нею телефоном. На додаток, у день події вона мало не скасувала свою участь, але дочка майже благала залишитися її в Оттаві.

Ґрейнджер змогла приїхати якраз на день народження доньки. Вона забрала Ліру прямо із занять. Бувши змученою перельотом та виснаженою після всіх тренінгів, Ґрейнджер не помітила Ерідан серед учнів. Як тільки вона впіймала поглядом Ліру, то вже не звертала увагу на решту учнів. Відразу ж у коридорі, біля кабінету, жінка, майже десять хвилин, тримала свою дитину в обіймах, не послаблюючи їх.

— З днем ​​народження, моя маленька, — шепотіла Герміона, відчуваючи, як сльози починають пробігати по щоках.

— Мамочка, я теж дуже скучила. Але ще трохи й тобі більше не буде кого обіймати та вітати, — прокректала Ліра.

— Вибач, сонечко, — відпустивши дочку, сказала Герміона, і вони попрямували на вулицю. — Я дуже за тебе переживала. Скільки разів казала тобі, що квідич — не дівчача справа!

— Мамо, я не хочу про це сьогодні, — мружачи очі, пробурмотіла Ліра. — Як твої справи? Як конференція?

— Все пройшло чудово, попри те, що я дуже нервувала і переживала. Не було й дня, щоб я не думала про тебе. Я так хотіла провести цей день тільки вдвох, як звичайно, але декого покарали, — Герміона стукнула доньку легенько по носі.

— Пхе, мамо. Я ж від когось взяла цей вічний потяг до пригод…

— Не переводь на мене всі стрілки. Знаєш, не лише мої гени це могли дати…

Герміона ляпнула, не подумавши, і тепер міркувала, як виплутатися з цієї теми, що затягувала наче болото. Вона проковтнула в’язку слину і глибоко зітхнула, запускаючи більше повітря до мізків. Потрібно терміново щось сказати, доки Ліра не заглибилася у цю тему. Герміона провела долонями по голові, пригладивши неслухняні кучері доньки й поцілувала її в лоб.

— Я не можу позбавити своєї принцеси подарунка.

     Герміона дістала з кишені невелику коробочку і вручила тремтячими руками дониці. Ліра бачила, що мама була дуже напружена. Це трохи насторожило, але вона потроху відкривала подарунок. На превеликий подив дівчини, спочатку показалися прозорі золоті крильця, що тріпотіли. У смарагдовому оксамиті лежав маленький сніч. Схожі часто ловила Ліра на змаганнях. Дівчина з нерозумінням подивилася на матір, тримаючи в долоні крихітну кулю.

— Цей сніч подарував мені твій батько, коли виграв останній матч у школі. Він багато значив для нього, для нас… Батько зрадів би, дізнавшись, що цей трофей у тебе. Адже ти пішла його стопами…

— Мамусь… Спасибі, — Ліра кинулася в обійми до Герміони. На очах обох дівчат Ґрейнджер виблискували сльози. — Знаю, тобі це дуже важливо. Але я пам’ятаю про обіцянку до мого повноліття… Навіть якщо він не захоче говорити зі мною, я хочу спробувати.

Душевний біль стає з кожним роком все сильнішим, отримуючи тілесне вираження у вигляді нападів панічних атак та зривів. Герміона боялася зізнатися дочці про всі обставини прощання з її батьком. Але вона розуміла, що цього не приховаєш. І сама пообіцяла розповісти все про нього. Благо у неї в запасі є цілий рік і вона зможе щось вигадати. Хоч спробує полегшити наслідки.

Герміона усвідомлювала, що як тільки Ліра дізнається про Мелфоя, незабаром вона захоче з ними побачитися. Ось тоді настане крах її спокійного життя. На неї чекають важкі розмови з обома дочками. Ґрейнджер дуже сподівалася, що обидві захочуть хоча б вислухати її. Про «зрозуміти й пробачити» вона поки що не думала.

Продзвенів рятувальний дзвінок і з усіх класів почали випливати змучені учні.

    — Доброго дня, пані Ґрейнджер. Ви, як завжди, чарівні, — підійшла Меді, віддаючи сумку Лірі. — Тобі передала Ері.

— Це учениця з обміну з Англії, — уточнила Ліра.

— Спасибі, Меді, — отримавши секундну фору, завдяки реплікам дівчаток, Герміона швидко витерла сльози, збираючи всю свою стриманість. — Це ви гарненькі, а я вже своє відворожила. Та дівчинка, з якою ви літали тоді?

— Так, мамо. Вона боїться літати, а я допомагала їй подолати цей страх, — міркувала дівчина. Сестри домовилися про цю легенду для батьків.

— Як я її розумію. Сама польоти терпіти не можу, — Герміону аж пересмикнуло. — Із задоволенням познайомилася б із нею та поділилася переживаннями. Відьма, що не літає, це не найстрашніше, що може бути. І без польотів я багато чого досягла в житті.

— Боюся, що вона зайнята. Її викликав професор Вілток, — бачачи розсіяний погляд Ліри, вставила своє слово Меді.

Весь цей час Ерідан спостерігала з-за найближчої колону, ловлячи кожне слово і рух матері. Дедалі більше захоплюючись цією жінкою. Вона бачила її зовсім молодою на знімку. А зараз перед нею доросла і дуже гарна жінка, якій підвладні роки. Адже вона була просто чарівна і прямо світилася. А як вона обіймала Ліру… Ерідан з усією силою вчепилася в колону, щоб не побігти до мами.

— У шпигуни записалася, Мелфой, — з-за спини почувся грубий голос.

— Відчепись, Поттер, — не обертаючись, сказала Ері, його голос вона впізнає з сотні.

— А ще два дні тому я був Алом, — хлопець сперся на сусідню колону.

— Це було тимчасове божевілля, — відрізала дівчина, не перериваючи свого спостереження.

— Хто там? — він підвівся поруч, і простежив за поглядом дівчини. — Серйозно? Ти шпигуєш за Ґрейнджер?

— Нічого особливого. Просто потрапила на очі, — промимрила Ері, переводячи погляд на хлопця та смикаючи ручку сумки, що була перекинута через плече.

— Ревнуєш? — запитально підняв брову Поттер. — То ти весь час з нею. Чи тут в Америці відкрилася твоя справжня орієнтація? І то правда, ти ж тільки любиш себе, а вона — твоє відображення.

— Ти бовдур, Поттер? — вона зрозуміла, що поки огризалася на брюнета, втратила з уваги маму з сестрою. — Тобі потрібний доказ моєї орієнтації?

Вона схопила Поттера за комір мантії й нахилила до себе, притискаючись своїми губами до нього. Поцілунок вийшов коротким, але ніжним. Ері, не чекала від себе такої дії, провела своїм язиком його нижньою губою. Альбус не відповів, але й не чинив опір, опустивши свої руки на її талію.

Ері відірвалася і, обдарувавши Поттера зляканим поглядом, кинулась у бік замку. Альбус так і залишився на порозі школи, приклавши пальці до губ, ще відчуваючи її ніжний дотик. Він нікому не розповість, що перший поцілунок у нього був із затятим ворогом. Як і вона.

      Увечері у вітальні факультету Рогатого змія панувала атмосфера веселощів. Меді з дівчатами попрацювали на славу, адже не щодня виповнюється п’ятнадцять. Кімната була прикрашена в срібних тонах, грала задерикувата музика, на столі було багато фуршетних закусок і, зрозуміло, спиртне. Для старших друзів було організовано вогневіскі, а для себе дівчатка роздобули ельфійське вино.

Ліра та Ерідан вигадали дуже цікаву витівку. Почаклувавши трохи над своєю зовнішністю, вони стали абсолютно однаковими, але використовували риси кожної. Сестри були одягнені в однакові легкі персикові коктейльні сукні, туфлі на середньому підборі, також вони зібрали волосся у низький недбалий пучок.

Вихід дівчаток уразив усіх присутніх. Їх усі плутали, але зараз це сестрам не докучало, як ще місяць тому, а тільки тішило. Вони навіть Меді не зізналися, хто є хто.

Поттер, як справжній джентльмен, запросив на танець обох іменинниць. Такі однакові зовні та такі різні. Він точно їх розрізнив, але нікому не розповів. Від однієї віяло запахом вітру, ніби вона щойно літала. То була Ліра. А ось другий шлейф аромату йому виявився дуже й дуже знайомий. Тільки раніше він його не переносив. А, після сьогоднішньої події, хлопець дуже задумався — чим навіяна вся ця ворожнеча.

Танцюючи з Альбусом, Ерідан намагалася виглядати байдуже, відкидаючи їхні ранні стосунки. Вся гра в «дзеркальність» наклала вето на огризання з Поттером. Адже всі одразу б дізналися, хто є хтось з іменинниць. Але Ерідан самій не хотілося сьогодні сваритися та сперечатися з хлопцем. Всі його боязкі торкання, що не виходили за межі пристойності танцю, викликало божевільне биття серця, яке так хотілося заглушити, щоб партнер не здогадався про хвилювання. Потрібно було шахраювати з власним організмом, обманювати свої почуття та бажання. Адже, коли музика закінчилася й Альбус відступив, Ерідан одразу чогось не вистачало. Дівчину огорнуло якесь нерозуміння ситуації, в якій вона опинилася. Просто одного разу все розвернулося діаметрально протилежно. І людина, яку вона уникала — зараз, була дуже потрібна поруч.

Альбус не розумів, що відчуває — ненависть чи потяг до давньої знайомої. Він трохи злякався цих почуттів і далі весь вечір намагався уникати зустрічі з винуватицями урочистостей.