У нас є весь час світу
від Someone who loves CrowleyДін усе ще намагався звикнути до Раю. Це місце вражало своєю красою та чарівністю, але залишалося дивним і незвичним. Він лежав на капоті своєї “Крихітки”, роздивляючись довколишні пейзажі, які ніби зійшли з полотен художників. Але в один момент він відчув на рівні душі чиюсь присутність неподалік, що викликало в нього неспокій.
Незважаючи на те, що Рай вважався найбезпечнішим місцем у всесвіті, Вінчестер не міг дозволити собі розслабитися і завжди мав при собі хоч якусь зброю. Тож, відчуваючи загрозу, Дін обережно схопився за рукоять кинджала, готуючись до сутички. Він рішуче піднявся з місця, став боком до машини і обернувся на 180 градусів, готовий зустріти ворога.
Але перед ним стояв не якийсь незнайомець, а його янгол. Кастіель стояв прямо перед ним, цілий і неушкоджений, дивлячись на Діна своїми проникливими блакитними очима, ніби заглядав у саму душу.
— Касе? Це справді ти? — з недовірою промовив Дін.
— Привіт, Діне. Так, це я, — відповів Кастіель, м’яко усміхаючись.
Вінчестер на мить розгубився, намагаючись усвідомити реальність того, що відбувається. Кинджал випав з його рук на землю, а сам Дін кинувся обіймати свого янгола. Сльози з’явилися на його очах, і вони швидко потекли по щоках. Їхні обійми тривали кілька хвилин, як відлуння минулих переживань, посеред тихого поля.
— Касе… Щодо твоїх слів перед смертю, — почав Дін, трохи відступивши, — Нам так багато чого треба обговорити.
— У нас є весь час світу. Більше ми нікуди не поспішаємо, — відповів Кастіель, залишаючись спокійним і впевненим.
— Я маю тобі сказати… і мав це зробити ще тоді, але… Не знаю, розгубився, мабуть, — нервово промовив Дін, важко дихаючи. Він намагався сфокусувати свій погляд, але ніяк не міг подивитися Касу просто в очі.
Кастіель, помітивши це, занепокоївся і підійшов ближче.
— Ти в порядку, Діне? — запитав він, але відповідь не надійшла. Кастіель зрозумів, що його друг уже не реагує, дивиться в одну точку і дихає все тяжче. Тоді він обережно взяв Діна за плечі і промовив: — Діне, дивись на мене. Подивись мені в очі, будь ласка.
Чоловік слухняно виконав прохання.
— Чудово. А тепер дихай разом зі мною. Повільно, не спіши. Вдих і видих.
Коли дихання вирівнялося, і Дін трохи заспокоївся, Кастіель посадив його в машину. Дін, нарешті, видихнув і знову заговорив:
— Дякую, Касе. Я в нормі… наче. В будь-якому разі, мені вже краще, хоч я ще не до кінця розумію, що це було.
— Панічна атака. Це була панічна атака.
— Ми ж у Раю. Я думав, тут такого не може статися. І звідки ти взагалі знаєш про панічні атаки?
— У Раю людська психіка залишається такою самою. Тому подібне тут відбувається так само часто, як і на Землі. А дізнався я про це, читаючи книги вночі, поки ви з Семом і Джеком спали. Мені треба було чимось себе зайняти.
— Може пройдемося трохи? — запропонував Дін, щоб остаточно повернутися до тями.
— Так, давай. Ти вже бачив свій будинок?
— Мій будинок? У мене тут є свій дім? — здивовано запитав Дін.
— Ну звісно. У Боббі і твоїх батьків же є. Джек потурбувався, щоб у кожного тут було своє місце.
— А як мені знайти цей будинок?
— Я можу тебе відвести. Тут недалеко, біля озера.
— Ну, пішли. Хоч знатиму, де живу.
Під час прогулянки вони обговорювали, як Кастіель повернувся з Порожнечі, як справляється зі своєю новою роботою Джек, і про тих, хто живе в Раю і хто ще приєднається пізніше.
Пройшовши трохи, вони вийшли на галявину біля великого озера. На березі стояв невеликий, охайний двоповерховий будинок.
— Ласкаво просимо додому, — сказав Кастіель, розвівши руками і посміхаючись.
— Це мій будинок? Він увесь мій? — запитав Дін, не приховуючи захвату.
— Так, і він створений на основі твоїх вподобань, захоплень, спогадів і мрій.
— Тобто хтось покопався в моїй голові й побудував цей будинок?
— Ну, ми не могли довірити це просто випадковій особі. Тому цей “хтось” стоїть перед тобою. Якщо щось не сподобається, я легко можу це змінити.
— Ходімо подивимося, що там усередині.
Інтер’єр був простим, без зайвої розкоші, але виглядав дуже затишно і відповідав стилю Діна Вінчестера. Велика кухня, гостьова кімната з великим телевізором, просторий гараж, зброярня, кілька спалень і ванних кімнат, а також тераса з видом на озеро і ліс. Дін ходив будинком, уважно оглядаючи своє нове житло. Нарешті, він повернувся до ангела і, натхненно сказав:
— Це прекрасно, Кас. Просто ідеально. Дякую! — після чого підійшов і обійняв його, — А де живеш ти? У тебе є дім?
— Я живу тут скрізь. Я тут мешкаю і працюю, тому мені не доводилося мати якесь постійне місце проживання.
— Тоді знай, що в цьому домі тобі завжди раді. Ти можеш тут бути стільки, скільки забажаєш. Може, залишишся хоча б на певний час? Ми ж нікуди більше не поспішаємо?
— Дякую, я ціную це, Діне. І я можу залишитися ненадовго, але потім мені потрібно буде допомагати Джеку з його нелегкою роботою.
— Якщо це мій дім, значить, тут десь має бути бар, — сказав Дін, починаючи ходити будинком у пошуках.
— На кухні. Там ціла шафа з…
— Знайшов! О, який чудовий вибір! Зараз ще щось смачного приготуємо, і можна буде відпочивати. Бургер будеш?
— Діне, у нас тут немає фізіологічних потреб. Немає необхідності їсти, пити, спати й таке інше.
— Але ж ми можемо це робити?
— Так, можемо.
— Ну, тоді сідай і зачекай трохи. Зараз зроблю нам бургерів, і ми продовжимо нашу розмову.
Вони приємно проводили час, насолоджуючись їжею і напоями, та розмовляючи про все, що ще не встигли обговорити. Однак одна тема так і залишилася незачепленою.
У Раю час ішов інакше, але день все одно змінювався ніччю. Коли на вулиці стемніло, Дін запропонував вийти на двір, щоб помилуватися нічним небом, яке в Раю було в рази гарніше, ніж на Землі. Вийшовши на вулицю, вони сіли на землю, щоб краще бачити зірки, планети, галактики та яскравий місяць. Навколо панувала тиша і спокій, тому чоловіки не хотіли порушувати цю ідилію і мовчки дивилися на небо.
0 Коментарів