У майстрів землі є жахлива звичка. Вони занадто рано помирають.

Секунда і постать молодого хлопця падає на землю. Як це Коул встиг впасти? Останній раз коли ми бачили його, він стійко тримав оборону. Ворога переможено, чого це він валяється, нам ще розбирати безлад після бійки.

– Не байдикуй друже! Нам не завадила б твоя поміч,- відказав майстер вогню. – бажано зараз.

Відповіді не було. Лише ледь чутне, тяжке дихання, яке наче з останніх сил казало, що майстер землі досі тут.

– Ну годі, це вже не смішно. Всі ми втомилися, але перш ніж відпочивати , варто прибрати те що ми тут насмітили.- тепер вже ніндзя блискавки виразив свою обуреність.- Не змушуй нас піднімати тебе! Ти знаєш-не пір’ячко.

Болісний подих, знов порушив тишу.

– Агов, ти взагалі чуєш що до тебе звертаються?- фігура юнака у синьому кімоно, рушила до місця, де лежав його товариш. – Я знаю що з прибиранням в тебе погані відносини, але можна хоча б подати голос, чи ти вже на стільки облінився…

Фразу хлопчина так і не домовив, його очі швидко запримітили пляму крові, що була ледь помітною на темній тканинні, занадто тихого навіть для себе Коула. Присівши на коліна, парубок швидко став оглядати друга.

Інші майстри стихій стурбовано підбігли, з’ясувати в чому справа.

-«Трясця! Дурню, як так вийшло?» – «Святий Перший майстер! Яка калюжа крові» – «Пініка це останнє до чого варто вдаватися. Треба як найшвидше, відвести його до лазарету»

– Не треба… нікуди… їхати, – порушив дискусію постраждалий, з важкістю промовляючи слова, які так і причиняють йому дискомфорт.- я в порядку…

– Не мели дурниць, зараз ми швиденько доставимо тебе до лікарні, ти тільки очі тримай відкритими, добре? – хутко проторотирив майстер блискавки, тримаючи друга за руку.

– Я з Ллойдом лишуся тут. Місця у машині для всіх нас замало. – відказала ніндзя води, усі інші погодилися з її діями.

За хвилину авто з потерпілим рушило з місця, лишаючи за собою згусток пилі. В автівці стояв шум, ніндзя сперечалися, та перекрикували один одного.

– Ти можеш їхати швидше?! Ми повземо як черепахи!- репетував вогняний ніндзя.

– Я і так порушую правила дорожнього руху, їдучи на червоне світло і перевищуючи швидкість.- спокійно заперечував ніндроід. – Нам їхати приблизно: сім хвилин, тридцять одну секунду. Можна і швидше якщо хтось не буде мене відволікати.

– Хлопці, тихіше! Своїм гамом ви робите тільке гірше. Припиніть галасувати! – ледь стримуючи рюмкіт, бубонів собі під нос, юнак з веснянками.- Коуле, будь ласочка, не мовчи, якщо не можеш говорити, то хоча б слухай. Тільки не лишай нас.

Останнє, що розчув хлопчина – галас. Це слово, надовго засіло у його думках.

-«Галас. Ні, він такий гучний. Такий, неприємний. Тиша, ось вона чудова, хоча занадто сумна. Значить і тиша не підходить, тоді вибір стоїть між нею і ним. Все таки галас рідніший. А що значить галас? Коли Кай в котре сперечається з Нією. Коли він знову верещить, що вона зіпсувала його зачіску своїми струйками води. Чи коли Зейн проходить діагностику звуку і ми мусимо покидати корабель, щоб не чути цей гамін. Або Джей, знову голосно дивиться тупу передачу, що в ній такого цікавого? Суцільні шарлати, а він досі вірить, що екстрасенси реальні. А може галас, це коли Майстер Ву будить нас рано вранці. Вмикає свій гучний будильник, який дзеленчить на все Ніндзяго, так що навіть глухий почує його. Або Ллойд, який вкотре репетирує промову перед дзеркалом. Хах, б’юся об заклад він досі думає, що ми не вже чули ці слова, коли він промовляє їх нам. Сум’яття Ніндзяго-Сіті, що тільки-но прокинулося. Гул машин, крикнява горожан, їхня лайка… Гей, а що це так пищить під самим вухом, мов комар дзижче. І так наполегливо, ні на секунду не замовкає. Скільки можна, га? А це що? Чиїсь голоси, але я вперше чую їх. Ні, гадки не маю хто це може бути, якби знав, то точно впізнав би. Дідько, ця штука досі пищіть, що справді не замовчить? А може все таки…»

Галас -останнє що Коул почув у своєму житті.

«Я в порядку» -останнє, що почули ніндзя від свого друга.