У лігві звіра частина 1

Дні летіли швидко. Той ранок як і наступні починався однаково. Покоївки вбирали мене до сніданку, потім я їхала в центр міста до батькової крамниці й сушила там голову над документами. В кишені мого пальто лежав лист до королівського казначея з проханням виставити земельну ділянку і крамницю на продаж. Звичайно, я не збиралася його відправляти, але й знищити не могла. На конверті стояла магічна печатка, яка не дозволяла його пошкодити.

Під час обідньої перерви, в мене траплялася можливість погуляти центром міста й пообідати в місцевих кафе. Їжа завжди була надзвичайно смачною й не дивно, що я не зважаючи на свою кістлявість трохи погладшала.

Сидячи в черговому чайному салоні за розгляданням книги з рунами, в мене виникла думка.

Що якщо я зможу самотужки пробудити магію до нападу на крамницю? Тоді, мені не доведеться закривати бізнес барона. Це повинно суттєво змінити сюжет роману й фінансове становище дому Леоні.

Мій погляд впав на паруюче горнятко чаю. Я озирнулася й впевнившись, що ніхто не підглядає за мною, піднесла палець до водної поверхні. Простенький візерунок, невидимий людському оку засяяв, чашка вкрилася кіркою льоду, а потім моментально відтала. Я повторила руну, доповнюючи її наступною, проте на цей раз нічого не відбулося. Перша проста руна теж більше не працювала. Здається, в мене був достатньо невеликий запас магічної сили, проте він все ж був.

Повернувшись до майстерні, я доповнила свій блокнот новими записами з приводу отриманих за сьогодні знань. Перед поверненням до маєтку потрібно було лише встигнути ще раз оглянути підземелля.

В руках потріскувала гасова лампа, поки я спускалася до низу. Світло не працювало, тож довелося принести з собою багато свічок й розставити їх довкола. Кімната таємного ордену наповнилася м’яким тьмяним світлом. Його величність та ергерцог не могли зайти до підземелля крізь кабінет барона, отже в стінні мав бути ще один таємний прохід. Мене цікавило куди він вів.

Я проходила сантиметр за сантиметром, обмацуючи кожну цеглину на рівні очей, але це нічого не дало. Сівши на стілець трохи перепочити, піді мною щось зашурхотіло. Це виявився лист паперу, схожий на ті, що вдалося знайти в кабінеті батька Ріни. В напівтемряві було важко розгледіти чи на ньому було щось написано. Я піднесла аркуш ближче до свічок. Нагрівшись від теплого полум’я аркуш спалахнув фіолетовим сяйвом й згасаючи марево перетворилося на букви.

Сторінка зображувала нижній ярус майстерні з наступними помітками: «Північ дім Флемінг», «Південь дім Леоні», «Захід дім Голдстоун», «Схід дім Таурус». Я підвела очі, озирнувшись навкруги. На кожному з кутів підвалу висіли прапори, що відповідали зазначеним в записці шляхетним родам.

Отже, його величність кронпринц і ергерцог мають кожен власний прохід до цього місця. Невже Калліопа теж є частиною підпільної магічної організації? Наскільки я пам’ятаю з роману,  граф Голдстоун не підтримував чаклунів, як його батько і дід. Таємний прохід міг би наразити на небезпеку усю магічну громаду разом з імператорською родиною, якби графство співпрацювало з божественними лицарями.

Крім позначок, на мапі були обведені і підписані цеглини.

– А я наївно уявляла, що все буде набагато простіше.

Почала з синього прапору баронства Леоні. Ввівши правильну комбінацію, частина стіни від’їхала вбік. У невеликій горизонтальній шпарині виявилася скриня. Я змогла відкрити її ключем від кабінету. Всередині лежали зореподібні сині кристали. Варто мені було доторкнутися до них, як по тілу від руки пішов дивний імпульс. Прийшло відчуття внутрішньої ситості. На пальцях з’явилося чарівне мерехтіння.

Присівши на почіпки, я по пам’яті намалювала руну, що вивчила під час обіду. Знак заіскрив, моментально вкриваючи підлогу і стіни підземелля товстим інієм.

Від такої неконтрольованої раптово набутої сили по тілу пробігли сироти. Я закрила скриню, взявши її під пахву. Потушивши свічки, вийшла з підземелля. Мені було потрібно спокійно розібратися з усім знайденим вдома.

***

Покоївки не сильно здивувалися побачивши мене крокуючу до своїх покоїв з великим паперовим пакетом, імовірно повним тістечок які я поглинала мисками, поки сиділа над документами. Справді, тіло Ріни неймовірне, скільки не з’їси все одно сильно не погладшаєш. Проте, в торбі в цей раз лежало дещо інше.

Скриня вкрита залишками липкого цукрового крему стояла на моєму столі, поки я шукала яку б половицю в підлозі відірвати й заховати туди знахідку.

– Ці кристали коштують більше ніж цілий маєток. Враховуючи, що після смерті мого батька, рецепт їх виготовлення втратили, то на ринку відбувся ціновий скачок на всю магічну продукцію.

З книги мені було відомо, що існує декілька видів кристалів. Лікувальні зелені – додають до ліків і в пігулки для зцілення магічних ушкоджень та проклять.  Звичайні рожеві – ті, що живлять побутові прилади як лампи, техніку й апарати. Спеціальні помаранчеві – більш цінні, але не рідкісні, допомагають збільшити потужність артефактів, прискорити мітли, машини. Специфічні фіолетові – найбільш вартісні з-поміж інших. Камені мають особливу огранку з 20 боків. Головна цінність полягає в здатності посилювати магію при наявності чи відсутності в істоти магічного потенціалу.

В сховку лежали саме фіолетові кристали й вони були справжні. Я переконалася в цьому власноруч ще тоді в підземеллі. Тепер в мене, як у всіх людей, раптово набувших великого статку, з’явився страх його втратити.

Одна з дошок все ж піддалася моїм тортурам та зрушила з місця шкрябаючи руки. Декілька каменів я відклала до напоясного мішечка, а інші надійно загорнула в тканину й помістила під підлогу.

– Що ж, без грошей тепер не залишуся. Проте, варто дізнатися чи зможу я бодай щось продати на аукціоні.

На тому ж письмовому столі саме лежало запрошення на вечірку до маєтку Голдстоун. Костюмований захід, головною метою якого був продаж магічних речей чаклунам та іншим людям, що зацікавлені в подібній атрибутиці. Такі запрошення надсилали усім без виключення аристократичним родинам й відповідати на них не потрібно було. Через анонімність, жадібним господарям герцогства вдавалося позбутися більшості заборонених речей під носом у святих лицарів.

– Звісно, в мене інша мета, але думаю, поїхати варто.

Я пройшла до гардеробної кімнати аби самостійно пошукати в шафі потрібне вбрання. Вартувало відчинити дверцята, як несподівано, з найвищої полиці мені на голову впала коробка. Кришка відлетіла в бік й вміст опинився на підлозі. Під ногами, між смужками паперової мішури лежала дерев’яна різьблена маска вкрита білою фарбою.

– Дуже, дуже дивно.

Я підняла маску з підлоги, світ навколо почав бліднути й тьмяніти. Здається, моє тіло знову втратило контроль.