Утвір 6

Опис: Раніше виставлений оригінал утвору на сайті
https://www.wattpad.com/1442376510-mundes-world-plexus-of-souls-%D1%83%D1%82%D0%B2%D1%96%D1%80-6
Копія оригіналу утвору також присутня на сайті https://archiveofourown.org/works/55891582/chapters/141939547
(Посилання на шостий утвір)

Минуло пів години з моменту коли найманці почали переслідувати демона, який поцупив їхню подругу. З лісу, неподалік від перенески Кенні, виліз втомлений Родан. Великий воїн, ледь не падаючи, дійшов до переносчика.  Опершись спиною об перенеску, він всівся на землю.

– Родане? Це ти? Ти живий! Який я радий тебе бачити. А шо з Річі? – хвилюючись питав Кенні злізаючи з даху перенески.

Втомлений чоловік взявся за частину кам’яної броні, яка міцно тримала його щелепу. Раптово Родан нахилився до землі, з його рота рікою полилася кров. Він ледве встиг повернути частину кам’яної броні назад, яка одразу зупинила кровотечу. Рука, броня, лице воїна були закривавлені.

– Боже… Краще нічого не говори! Відпочинь, ти ж я сподіваюся не помираєш? – тремтячи, з жахом, запитав трактирщик.

Чоловік кивнув головою та показав великого пальця – все добре. Після чого вказав рукою у бік лісу і повільно провів по дорозі у місце де зараз сидить. Це точно значило, що хтось в лісі прямує сюди. Через деякий час Родану стало легше. Кенні змив кров з Родана, також протер його броню та меч. Минуло ще пів години. Почувся гучний шелест. Чоловік в кам’яній броні піднявся і вхопився обома руками за свій меч. Подув сильний вітер – з лісу вистрибнув Річі. Він моментально впав, як тільки-но ступив на дорогу. Родан хутко побіг до нього. Броня хлопця була обвуглена, а його самого трусило немов після удару струмом. Чоловік взяв хлопця на руки і поклав у середину перенески.

– Що з ним? Давай краще знімемо шолом, може йому важко дихати?

Ледве Кенні доторкнувся до шолома і відразу закричав.

– Трясця! Що курва з його шоломом? Він неймовірно гарячий!

Кивнувши, чоловік в кам’яній броні почав знімати шолом свого товариша. Шкіра Річі була почорнілою, з під неї виднілися випухлі, сині вени.

– Перегрузка? Що ж у тому лісі трапилося, що ти довів себе до такого? – здивовано питав власник перенески.

– Ро-одан, – тихо прошепотів Річі, – Я не зміг наздогнати… Еліс у небезпеці… – сумно промовив він.

З очей хлопчини почали витікати сльози. Кенні стало геть недобре.

– Швидко сідайте та закривайте двері в перенесці. Ми їдемо до Вілтора. Вас там підлікують. Великий чоловік у броні зчинив двері і перенеска хутко помчала по дорозі.

Минуло кілька годин. Еліс прокинулася у невеликій печері. Потроху вона почала приходити до тями і згадувати, що з нею трапилося. Як тільки дівчина згадала, одразу її тіло охопив шок та страх. Вона вхопилася за голову і почула шелест листя біля себе. Це були кроки Кейла. Еліс хутко прикинулася сплячою.

– Комета, наскільки він затримається?! … Я не можу так довго чекати! … Важлива? … Навіщо-навіщо? … Це лише людина… Не більше, – незадоволено говорив демон дивлячись на дівчину.

Кейл з відразою підійшов ближче і нахилився над полоненою. На його почервонілому лиці почала з’являтися невелика усмішка.

“Вона… Вона така гарна, така безпорадна. Вона немов дитина. Що зі мною? Що на мене найшло? Я… Я заздрю їй? Тому що вона живе в цьому світі? А можливо з іншої причини?” – думає Кейл, повільно сідаючи неподалік від дівчини.

Немов звір, який боїться вогню, чоловік повільно і тремтячи наближався до жінки. Він обережно взяв її руку і почав широко посміхатися. Демон сів ближче до Еліс і почав прикривати свою посмішку рукою. Обережно опустивши руку, він перевів свій погляд на лице заручниці.

“Вона така гарна, така вродлива“, – подумав чоловік.

Він поклав свою руку на щоку дівчини та обережно опустив пальці до її губ, а потім потягнувся іншою рукою до свого паху.

“Все одно ніхто не казав, що я не можу трохи побавитися з нею. Хоч би вона зараз не прокинулася“.

Думки демона стали темнішати, його дії почали ставати необдуманими: він почав піддаватися лиш внутрішнім почуттям. Кейл поклав жінку на землю і обережно почав роздягати.

“ЩО КОЇТЬСЯ? Він роздягає мене? Що ж мені робити? Річі? Може Родан? Де ви? Ви врятуєте мене? Я не хочу цього, не хочу! Тоді… Я цього не дозволю, навіть ціною життя. Як тільки він буде достатньо відкритим, я вдарю. Прощавайте батьку і мати. Більше я вас не побачу. Не побачу Річі. І тебе, Ред.” – ці думки, думки в голові Еліс, почали лякати її.

Дівчина ледве трималася, щоб не почати плакати.

“Її гарне, ніжне тіло. Воно таке тепле, таке приємне на дотик. Я так довго чекав цієї миті. Увесь цей час я заздрив, я заздрив йому. Я також хотів когось… Що я роблю?” – різко зупинився демон.

Еліс вже була готова завдати удар, як зненацька чоловік піднявся і почав кричати.

– Будь ти проклятий Рікі-і-і-і-і!!! – Кейл вхопився за голову і почав плакати, – Я не хочу бути як він. Я не він, я не він! В мене є Сіла, в мене є Лойд. Мені окрім них ніхто не потрібен! Я лиш хочу додому…

Після цих слів Кейл швидко вибіг з печери. Еліс не змогла далі триматися, по її лицю полилися сльози. Швидко її очі та щоки були геть мокрими. Їй було страшно, дуже страшно.

“Поки він відійшов, я мушу тікати. Я дуже хочу просто утікти звідси! – проговорювала Еліс у своїй голові, поки її не перебила інша думка: А хіба герої тікають без бою?“

Її страх перетворився на лють, а сльози почали висихати на її щоках. Лиш на мить, очі дівчини запалали червоним. Немов червоне полум’я тільки що запалало в очах воїна. Еліс, тихенько підійшовши до виходу та прислонившись до стіни, почала оглядати місце і шукати ворога, який стояв неподалік.

“Якщо я хочу здолати його, я мушу придумати план. Довкола є листя, гілля, каміння. Сонце, поки воно світить, у мене є шанс. Затулю очі листям і вдарю! Проте без списа в мене це не вийде… Шипи, я проткну його! Але ж він швидкий: цього демона так не здолаю. Утекти? Ні! Не можна! Думай! Я прокину його і потім увіткну в нього гілля. Не спрацює, гілля зламається. Що ж робити? Може просто кинути камінь? Точно, моя нагрудна пластина! Я зроблю багато гострих металевих шипів! Була б я така вправна, але я не вмію управлятися з металом. Він стоїть на землі, біля дерев… Точно!” – придумувала дівчина план у своїй голові.

Очі жінки-найманця на мить засяяли знову. Вона потроху почала тремтіти. Демон обернувся, витерши свої сльози, він готувався повертатися до полоненої людини. Кейл нахилив голову вниз, його ноги обхопили міцні коріння, які вирвалися з під землі. Ворог широко розплющив очі від здивування через те, що в його лице, з того ж місця, вилетів камінець. Лице Кейла почало чорнішати, він різко відхилив голову назад.

– А-а-а-а, – прокричав демон від болю.

В потилицю демона влетів другий, більший, гостріший камінь. Його незахищений череп луснув і звідти  полилася кров. Сонце освітлювало потилицю чоловіка. Чорна демонічна кров почала палати. Демон схилився і закрив потилицю руками. В цей момент із схованки вибігла Еліс. В руці вона тримала прямокутну, металеву пластину. Дівчина замахнулася.

– Я вб’ю тебе! – викрикнув Кейл.

Він різко піднявся з палаючою головою і з усіх сил намагався вирватися з коріння.

– Я не зможу… – прошепотіла найманець.

Еліс швидко почала тікати геть, прямуючи за сонячними променями. Через п’ять хвилин голова чоловіка повністю загоїлася.

– Пане Комета. Полонена – втекла.

– Це прикро.

– Я вирушу на її пошуки!

– Стій Кейле. Рікі зараз виконує нове завдання, дуже важливе завдання. І на тебе також інші плани. …

– Я вас зрозумів бос. Я дуже радий, що більше не працюватиму з Рікі. Дякую. – широко посміхаючись відповів Кейл.

Сонце почало сідати, темрява охопила ліс. Стомлена дівчина, ледь-ледь перебираючи ноги, прямувала за рештками світла.

“Я мушу рухатися далі. Я до смерті голодна… Я мала вбити того демона. Чому я не змогла? Чому він зупинився? Він щось кричав… Рікі… А потім він плакав? – Еліс ненадовго  зупинилася і задумалася: Плакав… Ні! Чому я маю хвилюватися за того, хто намагався мене вбити та хотів зґвалтувати?! Він забрав стільки життів, а я не змогла його вбити… Я мушу рухатися далі, потрібно знайти прихисток”.

Повільним кроком, Еліс, прямувала по брудній, непройденій землі. Дівчина і не помітила, як почала йти по охайній стежині. Аж раптом попереду показалася хатина. Жінка-воїн побігла до неї і хутко увійшла в середину. Будинок не був закинутим, у ньому було світло та їжа. Скрізь було чисто, всі меблі стояли на своїх місцях.

– Чи є тут хтось?! – викрикнула заблукала чаклунка.

Ніхто не відповів. Еліс повільно почала оглядати будинок. Це був невеликий, дерев’яний будинок. У ньому знаходилося кілька кімнат, а саме: кухня, дві маленькі спальні кімнати, а також ванна кімната. Двері різко відчинилися. Дівчина перелякалася і швидко забилася в куток; вона міцно вхопила рукою металеву пластину і готувалася її жбурнути.

– Ей, тут нічого красти. Я лиш бідна, одинока стара, – почувся голос старенької бабусі.

– В-ви власниця, власниця цього будинку? – тремтячи запитувала Еліс.

– Так, мене звати Гледіс. Дитя, що з тобою сталося? Ти геть не схожа на поцупика.

– Ні, зовсім ні. Я Еліс Гайль-Грейс, я найманець східної сенші. На мою групу напали, після чого мене схопили, але я змогла втекти. В мене навіть думки не було пробиратися в чужу домівку.

– Ох бідненька. Що ж, якщо вже таке сталося, тоді доню будеш моєю гостею. Сідай-но за той стіл, – сказала Гледіс вказуючи на кухню, – я принесу тобі їжі.

– Дякую, я дуже вам вдячна! – радісно відповіла гостя.

Еліс швидко сіла за стіл, тримаючи іншою рукою порізану долоню.

– Доню, ти поранена?

– Ні, я-я, я… Так, я дуже злякалася і ненароком поранила руку.

– Бідненька, йди но в ту кімнату, промий руку, я візьму аптечку і трохи тебе підлікую, – говорила бабуся вказуючи на ванну кімнату.

Дівчина слухняно виконала прохання, а потім повернулася назад. Власниця будинку не принесла нічого, окрім маленького камінця.

– Візьми його пораненою рукою і сильно стисни.

Камінець був теплим в мить він став навіть гарячим.

– Пече…

– Все, цього досить, розкривай долоньку.

Поріз на руці Еліс перестав кровоточити, він немов покрився чимось схожим на віск.

– Вау, що це за камінець?

– А це секрет старої. Такого ти ніде не купиш, – посміхаючись відповідала бабуся.

Гледіс говорить дуже добрим, приємним тоном. Її лице виглядає досить молодим, як для старої бабусі. Вона одягнута у старий светр, довгу спідницю та капці. Її волосся зав’язані у коротку косу, а тіло трохи повнувате. У Гледіс були зелені очі, в яких ти немов бачив сонячну, трав’янисту галявину. Двоє жінок почали їсти в тиші. Повечерявши, Гледіс люб’язно провела гостю до невеликого ліжка і пішла у свою кімнату.

– Відпочивай доню, тут тобі ніхто не нашкодить.

Наступив ранок. Еліс снився жахливий сон, в якому її хапає Кейл і починає виробляти різні гидкі речі з її тілом. Прокинувшись, дівчина вхопилася за живіт. Витягнувши руку з штанів, найманець промовила.

– Кров…

“Ні, не зараз, чому сьогодні? Це після того удару?” – промовляла дівчина у своїй голові від нестерпного болю у животі.

– Доню, прокидайся, час снідати.

– Мені боляче підійматися.

– Лишенько, болить животик?

– Я гадаю це через те, що ці дні почалися.

– Не переймайся, я миттю принесу те, що тобі допоможе.

Гледіс принесла маленьку, білу річ, схожу на цукерку.

– Ось, випий це.

– Це ще один чарівний камінець?

– Ні, це їстівні ліки. Випий, тобі потім стане краще, – відповіла бабуся простягаючи склянку з водою.

Слухняно, гостя випила ліки. Подякувавши, вона знову вхопилася за живіт. Минула година, дівчині стало значно ліпше.

– Пані Гледіс! Мені краще!

– Це просто чудово, тоді готуйся, будеш мені віддячувати.

– Що?

– Допоможеш придбати продукти, тут неподалік є селище.

– Е-е-е… Хоча так, дійсно, давайте я вам допоможу.

“Мої друзі зараз мають бути дуже далеко, тому в мене є час, щоб допомогти Гледіс з її особистими справами” – думала Еліс швидко снідаючи тим, що залишилося на столі.

Еліс разом з бабусею пішли до селища. Там було багато знайомих Гледіс, кожен хотів якомога більше дізнатися про нову незнайомку. Куди б не йшли добра бабця з помічницею скрізь сипалося безліч питань. На вулиці почало темнішати. Тільки-но жінки почали повертатися назад, як раптом у Еліс сильно заболів живіт. Зібравшись силами, дівчина ледве дійшла до будинку. Зайшовши в середину вона впала на підлогу.

– Доню, Боже, що з тобою?!

– Мій живіт, немов розриває…

– Покажи-но швиденько, де болить?

Еліс трохи підняла одежину на її животі був великий синець. Гледіс хутко поклала на нього свої руки.

– Біль? Він вщухає! Це якесь розм’яття? – здивовано спитала Еліс.

– Ні, це мої лікувальні сили.

Руки бабусі пожовтіли і немов трохи починали сяяти. Вони повільно проникали в середину тіла жінки-найманця.

– Бабусю, ви, лікувальниця?

– Колись була, проте зараз я не хочу згадувати про ті часи. Доню, тримай це в секреті. Я не хочу знову бачити муки та страждання, – трохи засмутившись відповідала старенька жінка.

Лікування закінчилося, Еліс стало значно краще і вона вже була готова вирушати. За вікном пішов сильний дощ; Гледіс запропонувала гості сходити вранці по гриби. Дівчина не змогла відмовити своїй рятівниці. Розпочався ранок ще одного дня. До старої навідалися гості. Разом люди сіли за стіл та говорили про врожай, про зниклих знайомих і про напад на солдатів. В цей час втомлена дівчина ще спала.

– Еліс, доню, прокидайся. Ми трохи запізнилися.

– А? Так… Щось я надто довго сплю…

– Ти добре почуваєшся?

– Так!

– Тоді бігом вливайся супом і в ліс, поки не стемніло.

У лісі бабуся з молодою дівчиною знаходили безліч грибів. В один момент вони вирішили розділитися, щоб скоріше назбирати повні кошики. Повільно йдучи в невідомий бік, Еліс думала:

“Можливо я мушу залишитися? Ані бруду після сну на вулиці, ані крові, ані порізів, ані смертей. Спокійне життя… Хм… Справжня дурість, я – герой, а не звичайна панянка“.

Еліс посміхалася роздумуючи про феєричне повернення в сеншу. Вона помітила неподалік схили, в одному з них була вирита яма. Дівчині стало цікаво і вона хутко побігла туди. Подув сильний вітер, листя перестало закривати сонце. Довкола ями спалахнули невеликі вогники. Серце жінки почало битися хутчіше. Дуже повільно воїн підійшла ще ближче. Прямо на неї, втомленими очима дивився демон. Він мав короткий, червоно-помаранчевий ірокез. Його очі викликали асоціацію з кимось брехливим, з першого погляду на його очі можна було відчути недовіру. Це був чоловік, у нього не надто вродливе лице, густі чорні брови, вуса та маленькі шрами на підборідді та щелепі. Він був одягнений у порваний, дорогий костюм. Все тіло демона було в чорній крові. Саме ж тіло було досить привабливим, воно було накачане та чисте: без жодних прищів чи родимок, лише кілька глибоких ран на плечі, стегні та спині. На ногах у чоловіка не було жодного взуття.

– Не рухайся чудовисько, – через силу сказала Еліс.

– Моє ім’я Рікі. Будьмо знайомі, – відповів демон простягаючи руку.

– Не може бути, то він викрикував твоє ім’я!

Еліс оніміла, її лице наповнилося шоком, а тіло почало тремтіти. З очей дівчини почали виступати ледь помітні сльози.

– Ау, бос? Хе-хе, червоно волосу дівчину не ви шукали? … А, втікла від Кейла, невдашка, а вона прямо переді мною. … Зрозумів вас, до вечора буду на місці.

– Н-ні, т-т-ти не-не підеш… – тикаючи пальцем, плачучи та заїкаючись промовила Еліс.

– К-к-к-кричи чарівнице, – передражнюючи відповів Рікі.

На мить, очі дівчини засяяли червоним, вона міцно зціпила зуби і люто подивилася на ворога.

– Гледіс!!! Тікайте!!! Тут демон!!! – гучно прокричала воїн.

– Вражає. Я тепер знаю що ти тут не одна. Може ти мене ще й проведеш до твоєї Гледіс? – говорив чоловік піднімаючись з ями.

– Не підходь!

Злякана жінка підняла свої руки догори. Листя розійшлося і яскраве сонячне світло охопило демона. Його тіло спалахнуло. Рікі зробив великий ривок у бік дівчини. Ледь вона встигла ступити крок назад, як по її нозі прийшовся удар. Еліс відлетіла майже на метр, її тіло повністю перекрутилося в повітрі. Нога була вивихнута і воїн вже не могла на неї встати.

– Суко, ти лярво думаєш, що можеш мене підсмажити?

– Ні, благаю, зупинися. Гледіс, не підходь! – викрикнула жінка дивлячись на щось позаду демона.

– Вже тут? – здивовано спитав Рікі і обернувся.

З під землі почали вириватися кам’яні шипи, вони одне за одним ламалися під час зіткнення з тілом ворога. Панікуючи, чаклунка дістала металевий лист, який носила з собою. Вона різко підкинула його та направила в бік чоловіка. Лист впився тому в рану на плечі, це трохи похитнуло ворога.

– Це було боляче! – викрикнув Рікі і сильно махнув рукою, ламаючи нею кам’яні шипи позаду себе.

Безліч камінців полетіло в дівчину. Один великий камінь поцілив їй у руку, якою вона прикривала обличчя, зламавши пальця. Тільки-но Еліс змогла підняти свої очі, вона побачила як із-за дерев виходить молодий, запеханий біловолосий хлопчина.

– А ось і Гледіс прийшла… – незадоволено пробурмотів демон.

– Це ти той демон якого шукають?

– Ні, не  я, він тільки що пішов, – спокійно відповів чоловік.

– Шукають… – тихо мовила дівчина.

Хлопчина став у бойову стійку. Ноги були поставлені погано, меч виставлений надто далеко, через що не вийде зробити гарний замах. До цього всього, на парубку геть не було броні. Проте, його очі не виказували жодного страху. Меч хлопця був покритий чорною іржею і виглядав в край затупленим.

– Ха-ха. АХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА! Ти хочеш вбити мене іржавим, старим мечем? Ну ж бо, бий, не соромся! Я Рікі вит…римаю…

Незнайомець зробив звичайний, вертикальний удар. Його удар був кривим, що навіть не зміг поцілити по голові Рікі. Від леза, в момент удару, немов промайнуло сяйно. Синє, яскраве, моторошне сяйво. Клинок відрізав вухо, перерізав щелепу та розрубав грудну клітку ворога. Це було так легко, немов розпечена сокира пройшла по шматку масла. Тіло демона геть не створило жодного опору лезу меча.

Пару годин до цього. Гротнир, одиноко Ред сидить у сенші: немов чекає наказу. Він нікуди не відходить, лише дивиться на годинник та спостерігає за тим, що відбувається довкола. Вже була майже друга…

– Це ви Ред, який шукає команду? – почувся голос дівчини позаду чоловіка.

– Так, буду радий тебе прийняти, і знайомству, якщо дізнаюся ваше ім’я.

– Моє ім’я – Емілі.