Утвір 3

Опис: Раніше виставлений оригінал утвору на сайті
https://www.wattpad.com/1303679390-mundes-world-plexus-of-souls-%D1%83%D1%82%D0%B2%D1%96%D1%80-3
Копія оригіналу утвору також присутня на сайті https://archiveofourown.org/works/55891582/chapters/141939079
(Посилання на третій утвір)

– Ау? Еліс, прокидайся. Ми нарешті приїхали кудись, – говорив Річі сплячій дівчині.

Розплющивши очі, Еліс хутко почалася обдивлятися навколо, а потім промовила:

– Річі, а де той чоловік який спав навпроти нас?

– Е-е, той хлопчина? Він пішов, але не знаю куди і навіщо, Кенні казав що у нього тут є якісь свої справи.

– Ей! Хлопче! Як там твоя дівчина? Прокинулася?! – почувся голос ззовні.

– Твоя дівчина? Я ж не…

– Вже виходимо! Еліс, виходимо скоріше, не будемо його затримувати, він і так геть не в настрої.

Забравши всі свої речі, подруга хлопця вийшла з перенески в слід за товаришем.

– Одразу до справи, їхати будемо о восьмій, зранку.  Якщо не прийдете, то поїду без вас. Чи є у вас ще питання? – запитав втомлений Кенні.

– Так, де це ми і що ми маємо робити до ранку?

– Ми в Кімчунках, селищі. Можете пошукати трактир і поспати, а можете прогулятися до ранку околицями.

– А хіба ви не маєте місця для ночівлі?

– Я тут сам вперше. Та і гроші я з вас брав лише за поїздку. Поки ми не рушили думайте самі, що і як будете робити.

– Сьогодні переночуємо в наших мішках? – запитав Річі.

– Ні, я не хочу такого! Фех, сходимо оглянемо околиці. Впевнена що знайдемо той трактир, а може і більш гарне місце для сну.

– І в який бік нам йти? – спитав парубок обдивляючись довкола.

– Туди! – відповіла Еліс, рушивши доріжкою в глибину хащ.

Селище мало кілька хатин. Вони були розкидані по одній то тут, то там. Багацько хатин були освітлені; по вулицях одиноко ходили стражники, оглядаючи місцевість.

– Ніколи і не думав, що буду ходити вночі по такому до-о-овгому селищу.

– Ага… Ні стін, ні гарного освітлення на вулицях. А ці стражники що проходили… Тут більше окрім них нікого і немає… І взагалі! Вони ходять по одному і ще й в такій темній уніформі. Бр-р, – затряслася дівчина, неначе її щось вкололо.

– Еліс поглянь! Хтось впустив лампу в кущах.

– Та тобі здається. Може просто в когось немає вдома туалету?

– Точно? Може сходимо перевіримо? – побоюючись питав Річі.

– Хм-м. Раптом що, я просто проходила поруч. Гайда туди!

За пів хвилини двоє друзів пролізли в необхідне місце.

– Ау? Тут хтось є? Мій друг переймається за вас?

– Це правда, не залишайте так лампу!

– Господи ще не вистачало наткнутися на пожежу в цьому селі.

– А я більше боюся наступити в… Ну, самі розумієте, у людей худоба пастки в різних місцях закладає.

– Тс-с, я через тебе навіть цвіркунів не чую, прислухайся чи не лунає десь тут голос власника лампи.

– А де він… Власник?

Позаду Еліс і Річі, дорогою пробігло щось дуже швидке. Зірвавшись з місця та обідравши лиця об гілки, друзі вискочили з лампою на дорогу.

– Стій, ми лише хотіли запитати чия це лампа!

– Дитина? Еліс, це ж була дитина! Не думаю, що це її лампа.

– Дитина? В принципі в селах байдуже на дітей. Може йому здалося, що ми поцупили лампу? – промовила Еліс і задумалася.

– Побачити двох абсолютно невідомих озброєних людей в кущах, скоріше нас просто злякалися.

– Пісок мені у рот! Річі він зараз приведе стражників! Тікай!

Двоє товаришів почали бігти дорогою. Діставшись до перехрестя вони сховалися у хащі. Потихеньку йдучи далі і далі Еліс та Річі дібралися до лісу. В середині якого була стежка.

– І куди нам тепер бігти? – панікуючи говорила Еліс.

Річі рішуче, міцно вхопив дівчину за руку і побіг ліворуч стежкою. Він тікав дуже і дуже швидко, аж раптом Еліс зупинила його і тихо промовила:

– Стій, я більше не можу так швидко бігти.

– Тихо-тихо. Повільно і обережно погляньте у той бік, – з жахом мовив хлопчина указавши пальцем позаду подруги.

– Я нічого не бачу… Хоча стій… Що це таке?! – ледь не закричавши з переляку сказала дівчина.

Поміж дерев, у бік стежки рухалася гігантська фігура. Було чутно масивні кроки, шелест гілок та листя. Фігура кілька разів зупинялася і рухалася далі. Воїни дивилися на неї, до поки дивне створіння не почало рухатися стежкою у їх бік. Моментально Річі викинув лампу у безодню лісу і потягнув подругу в інший бік хащ. Засівши під схилом, у кущах, Річі промовив:

– З тобою все гаразд? Ліпше візьми зброю в руки. Якщо він підійде, зупини його списом і тікай.

– Д-добре, наче зрозуміла. Гаразд… – тремтячи говорила Еліс.

Сидячи в засаді, дивлячись у бік стежки, двоє друзів відчули дивне відчуття і вій вітру біля їх кінцівок. “А-А-А” – гучно заверещала дівчина вдаривши щось позаду себе списом. Меч парубка засяяв блискавками і той обернувся. “Трупоцуп!” – викрикнув хлоп’як. Трупоцуп – демон-пес, основна задача цього демона красти трупи та їх частини тіла. Їх міцні ікла мають маленькі зубці, які впиваючись в тіло заважають звільнитися жертві. Через те, що в основному вони пересуваються задки, *їх творець* зробив кінцівки цих демонів спроможними бігти у зворотному напрямку. Трупоцупи мають міцний череп і широкі передні лапи, які допомагають рити окопи та розривати могили. Слабким місцем трупоцупа є м’яке, тонке черево, а також витяжна, довга шия.

– Вбий його Річі!

– На-а! – голосно прокричав герой.

Удар паралізував демона. Різко дівчина набігла зі списом на ворога проткнувши його черево. Довкола Річі та Еліс почали шелестіти кущі, чувся гучний тупіт і потріскування. Без світла вони не бачили нападників. Очі хлопця почали яскравішати, а потім засяяли білим сяйвом. Яскраве світло допомогло дізнатися місцеперебування кількох демонів. Шия одного з трупоцупів витягнулася вперед. Стоячи позаду дівчини він намагався вхопити її за ногу. Аж раптом… ГУП!!! Сильний, важкий удар чимось великим пройшовся по шиї трупоцупа. Його голова відлетіла кудись до ніг дівчини. Поклавши руки на землю, Еліс створила навколо себе і свого друга стіну. Через мить з землі довкола стіни вискочили кам’яні шипи. Стіна піднялася до рівня плечей жінки. Річі, через свій незначний ріст, майже нічого не бачив за стіною. Еліс, ледь висуваючи голову з-за стіни, спостерігала як великий, чи то воїн, чи то звір, масивними рухами вщент руйнував кам’яні шипи позаду себе. Кілька шипів які вилізли з під землі вбили більшу частину демонів, пробивши їм черево. Але ще пара демонів під впливом інстинктів почали атакувати видиму ціль. Один з трупоцупів вчепився зубами в ногу гіганта. З неймовірною легкістю, той, провівши мечем по землі, вдарив нападника прокинувши тварину на землю. Ще один демон, скориставшись моментом, спробував вчепитися в іншу ногу. Зреагувавши, гігантський меч-каменюка придавив голову пса деформувавши череп. Перекинутого трупоцупа, невідомий, розплющив ставши ногою на черево. Темна фігура почала рухатися у бік Еліс, ледь його побачивши вона притулилася до протилежного боку своєї стіни. Річі встав перед нею в захисну стійку і дивився вгору над стіною. Вчепившись руками за стіну, гігант вдарив її ногою, а потім доламав руками, зробивши для себе прохід.

– Тихше, тихше, тихше, – почувся чоловічий, злегка грубий голос.

– Хто ви? Ви хіба не якийсь темний дух? – здивовано запитав Річі.

– Хто?! Поглянь на мене, це просто кам’яна броня, який я тобі дух?

– А тоді чому ти так дивно ходив без лампи і ще й гнався за нами?! – незадоволено говорила дівчина.

– Ну… По-перше, я хотів спровокувати демонів. Але коли вони не помітивши мене почали тікати, то я подумав застати їх зненацька. По-друге, ви побігли прямо за демонами викинувши лампу і навіть не дали мені можливість провести вас додому.

– Так ви просто хотіли нас врятувати? – запитав хлопчина.

– Ага і розтрощити мордяку. Який придурок в таку годину буде бігати в лісі з одним лише ліхтарем? І ще, і до всього ви кинули його просто посеред хащ! Ви хоч розумієте яку пожежу ледь не спровокували?

– Аби хтось не ходив в темряві без ліхтаря серед демонів, то ми б його і не викинули – відповіла Еліс.

– Ой Боже, взагалі хто ви такі, я вас тут раніше ніколи не бачив?

– Я! Еліс Гайль-Грейс! А це Річі. І вимкни вже своє світло в очах, в мене очі болять!

Очі Річі миттєво згасли. Дівчина заховала спис і спитала:

– Куди йдемо?

– А вже нікуди ми не підемо!

– Чому ти кричиш?

– Бо твій друг засліпив мої очі і тепер в темряві я нічого не бачу! – відповів страшний чоловік.

– А ти хіба не бачиш в темноті? – запитав Річі.

– Так! Не бачу! Того разу у мене просто очі звикли до темряви! А зараз ви два бовдура мене засліпили! Розумієте? Викинули лампу так ще й вимкнули будь-яке інше світло.

– Ой не переймайся. Річі, вмикай назад.

– Пані Еліс… Я більше не можу. Пум і світло є, бам і вже увімкнути не можу… Я втомився, що тепер будемо робити?

– Ну ти й жартівник. Якщо чесно, то з сяючими очима ти більше схожий на якогось духа. Я як тебе побачив, то перелякався сильніше ніж коли ви побачили мене. Мені на секунду навіть здалося що ти вже відправляєшся до раю

– Та нє, не бійся його, він нормальний… До речі, як тебе там звуть?

– Родан Бір. Взагалі, я також хотів подякувати вам за допомогу. Ваші шипи багато собак вбили.

– Це все моя магія, дякую і тобі за допомогу.

– Що ж, поки все тихо, може розповісте куди вас відвести? Як мінімум скажіть в якій частині Кімчунків ви проживаєте?

– А ми приїжджі пане Родан. І не знаємо куди піти…

– Ну, люди ви наче не погані, хоч і дурні. Гадаю на одну ніч я можу дати вам притулок. Погодитеся на пропозицію пересидіти ніч у мене?

– А раптом ти нас заведеш нас в ще більші хащі, а потім, а-а-а-а потім взагалі обкрадеш, – незадоволено відповідала Еліс

– Добре, бувайте тоді, – промовив чоловік почавши уходити.

– Ми погоджуємося! – різко викрикнула жінка-воїн.

– Мм? Ну, якщо ви вже передумали, то йдіть за мною і далеко не відходьте.

– Слава Богам, слава Богам. Аби не він, не дай Боже тут ночувати, – говорив ледь не плачучи парубок.

– Цить, ми ще не знаємо в якій халупі будемо ночувати.

– Да хоч якась, аби не в лісі.

Через пару хвилин воїни прийшли до освітленого будинку біля лісочка.

– Це мій дім. Повезло вам що я живу неподалік.

– В тебе прям маєток…

– Давно я не бував у розкішних будинках, – про себе мовив Річі.

– Та що там, ви трохи перебільшуєте. А взагалі, моя дружина ду-у-уже гарно заробляє.

Родан відчинив двері і група людей зайшла у середину будівлі.

– Родан, ти повернувся? – почувся втомлений голос стариганя.

У вітальні, в кріслі біля каміна сидів старець.

– Вітаю! – відповіла Еліс

– Доброго вечора! – додав Річі.

– Ох Родан, ну і забруднили ж ви тут все мені…

Вся підлога була у багнюці, землі і піску з різними гілочками.

– Вибач, щось я трошки розгубився. Геть забув обтрусити ноги.

– Вже буде як є. Роззувайтеся і хутко йдіть звідси, щоб я все зміг помити.

Еліс та Річі зняли свої черевики. Також вони зняли верхню частину своїх обладунків і залиши їх біля входу. Родан встромив руку в районі грудної клітки і швидко зняв свій кам’яний обладунок, який перетворився в чорну, велику каменюку у його долоні. Родан став значно нижчим і вже більше був схожий на звичайну людину. Очі чоловіка були темно карими, а волосся білим, немов крейда. Він мав коротке волосся і неохайну зачіску. Також, Родан мав невеликий ніс, середні по величині вуха, чорну футболку і чорні шорти з невеликими білими, діагональними смугами. На лиці Родана можна було побачити дрібну, сиву щетину.

– Нічого собі… – промовив Річі.

– Це так круто! До речі, скільки це ти заробляєш? Я майже ніде не бачила демонічних речей! – з захватом питала дівчина.

– Вони не те щоб дуже дорогі, але багато таких речей зараз робляться під замовлення. І вони зараз є не в кожному місті.

– Хочу собі таку. Тепер я знаю що куплю на зарплату.

– Ага, повернеш мені мої кровні за поїздку і лікування!

– Точно… Але все одно куплю.

– Діду, ми підемо на другий поверх. Нагрій гостям пюре.

– Не любиш ти свого діда Родан. Піду краще на задній двір помирати.

– Ну дідусю, давай без таких жартів.

– Да годі тобі, вже йду гріти свою теплу, м’яку, гарну труну.

– Тільки не приділяйте цьому багато уваги, він завжди так жартує коли хоче, щоб я щось робив замість нього, – звертався молодий чоловік до гостей.

– Не переймайся, я знаю пару молитов, будемо проводжати його раптом щось станеться.

– Еліс, підіймайся нагору, а ти Річі тоді сидиш тут з дідом.

– Не залишайте мене, будь ласка.

– Добре, але більше без таких жартів. Підіймайтеся на другий поверх.

Піднявшись на другий поверх, Родан провів незнайомців до вбиральні. Помивши свої руки, всі троє зайшли у велику спальну кімнату. В кімнаті були столи, стільці, ліжка, тумбочки, шафи і диван.

– Вуа-а, яка краса!

– Пане Родан, а нащо вам так багато меблів?

– Колись тут було дуже багато людей: дядьки, тітки, друзі. Зараз ця кімната пустує, в будинку залишилися лише я та дідусь… – з посмішкою, втомлено говорив власник будинку, сівши на диван.

Родан почав розпитувати гостей про їх життя та про їх подорож. В ході діалогу Еліс ті Річі почали розповідати Родану про їх роботу найманців та пригоди.

– … Що правда Ред покинув нас.

– Не зовсім так, скоріше це ми від нього пішли пані Еліс.

– Так і зараз ми маємо знову шукати людину.

– Хм… Звучить дуже цікаво. Може… Я не знаю. А ви б хотіли взяти з собою мене?

Двоє друзів здивовано подивилися на чоловіка.

– Я знаю-знаю, я напевно не цікавий і взагалі селюк…

– Жартуєш? Авжеж ми хочемо взяти тебе! Річі ти ж бачив в ділі цього гіганта? Я бачила як він бився з демонами, він просто нездоланний!

– Та ні-і-і, – трішки почервонівши відповів Родан.

– О великий, нездоланий пане… Страшний як біс. Ми будемо дуже раді вашій компанії.

– Дякую, мені дуже приємно. Якраз я давно хотів вибратися звідси. Я тоді поговорю з дідусем і принесу вам їжу.

Смачно поївши, двоє друзів втомлено почати будувати плани на майбутні пригоди. Дорога ще й досі залишається далекою, але сьогодні є час перепочити. Побажавши кожному доброї ночі, всі в будинку заснули.