Усе на своїх місцях

Та що ж це таке коїться?!

Добре, то хоч так згадаю героїв.

Принц Алекс Імануїл Флемінг –  єдиний вцілівший носитель імперської крові по чоловічій лінії. Має мідне волосся й холодні блакитні очі. Полюбляє читати легенди й вірить в містику. Хоче допомогти магам знову стати частиною імперського суспільства.

Графиня Калліопа Голдстоун – наречена принца з потужною протекцією зі сторони шляхти. Має червоне волосся й смарагдові очі. Полюбляє їздити верхи і пити фруктовий чай. Хоче стати бездоганною партією для Алекса та досягти від нього взаємних почуттів.

Чендвік Таурус – ергерцог імперії. Минулий імператор зробив його єдиним герцогом імперії. В книзі описаний як заможний, працьовитий і зовсім не зацікавлений в відносинах чоловік. Типовий коханець своєї роботи, що спить на матраці зі власних грошей. Довірена людина принца Алекса, доводиться дальнім кузеном Калліопі.

Дейзі Браун – простолюдинка, дуже віддана своїй господині баронесі Леї, завдячуючи їй врятованим життям. Пам’ятаю, що вона любить солодке.

Барон Гектор Леоні – добре знаний в колах аристократії як добрий сім’янин та чесний поставник енергокристалів на ринок імперії. Мало хто знає про його причетність до таємної магічної спілки.

Лея Леоні (Мауерс) – дружина барона, іноземка зі шляхетним корінням, хоча її мати , за чутками, була божевільною простолюдинкою. Згадується лише на початку як турботлива матір.

Ріна Леоні – єдина донька барона та баронеси. Не має надзвичайних здібностей і особливих талантів. Сама по  собі схожа на безмозкий  овоч, в багатьох ситуаціях діє нелогічно, не вміє себе захистити.  З плюсів, має статус дворянки й гарне обличчя.

Карета час від часу підстрибувала на вибоїстій дорозі і мене, мов мішок з картоплею мотало по салону без змоги вчепитися рукою в що-небудь аби відновити рівновагу. Коли кучер відкрив переді мною двері, то побачив ,мабуть, жертву вітряної бурі.

Треба з’ясувати, чому моє тіло завмирає без попередження або в наступний раз можна й померти. Що найгірше, я не знаю коли це напевно  трапиться знову.

Поки ми їхали до міста, мені пригадалося завдання баронеси. Важливою справою, що мені довірили – був продаж старої батькової крамниці. В родині не залишилося чаклунів, тому цей бізнес вважався збитковим.

Я озирнулася навкруги.  Столиця імперії Лавінія – місто Хакраго було справжньою архітектурною перлиною. Гравюри з книги оживали на очах. Ось величний білосніжний замок з мармуру, де живе монарша родина й сидить сам імператор. Бачу його, як на долоні. Навколо квітнуть рясні зелені сади з яскравими квітами. Торгові вулички, вимощені жовтою плиткою, в око впадають химерні експозиції вітрин магазинів. Крім одного. Його прикрашають лише занедбаність та темінь з середини приміщення. Двоповерхова будівля розташовувалася в елітній частині торгівельного кварталу біля палацу, який упирався в небо золотими вістрями. На вкритій пилом табличці була вигравірувана назва і вулиця.

Кристальна майстерня Леоні, вулиця Біла 1

Я потягнулася за ключем, коли помітила, що на дверях відсутня замкова щілина.

Як тоді їх відчинити? Можливо є секретний механізм чи важіль.

Промацавши дверну раму та стіни нічого не знайшла. Поглянула на велику кільцеподібну ручку.

Може потрібно постукати в певній послідовності? Що може стати паролем? Важлива дата чи подія. Єдиною детально описаною в романі датою був день народження Ріни, яка народилася 2 числа першого місяця весни.

Я постукала 5 разів, спочатку два, а після паузи ще три рази.

На диво брама скрипнула і двері відчинилися запрошуючи мене в середину. В повітрі літали порошинки, а час навколо неначе застиг. На вітринах стояли пусті скрині з цінниками. Розгорнуті буклети чекали на повернення відвідувачів. Настінний годинник тихо цокотів вижимаючи з кристалу останні залишки енергії. Так, усе навколо від механізмів до світла живилося енергокристалами.

В книзі вони описуються за принципом роботи батарейки, тільки мають набагато довшу дію.

Мене цікавив кабінет покійного барона на другому поверсі. В романі це було світле велике приміщення з видом на королівський трояндовий гай. Двері кімнати відкрилися тим самим ключем, що дала мені Дейзі в маєтку.

Тьху, схоже, що Гектор Леоні був з тих людей, які в моєму світі усюди ставлять однаковий пароль безпеки, а потім дивуються, чому їх так легко зламали.

Усередині було трохи темно, але я знайшла на полиці невеликий уламок кристалу і вставила його в настільну лампу. Та замиготіла, загорілася світлом. Оглядати кабінет стало простіше. В звичайних ящиках нічого не виявилося. Вони були порожні, наповнені старезним пилом, де й павук жити посоримився б. Полиці були також пусті, але по формах, на них ще нещодавно дещо стояло і його звідти стягнули просто до низу. Мабуть, щось шукали. Я впевнилася в цій думці, коли побачила відбитки бруду від різних за формою черевиків на підлозі. Замкнені шухляди були обережно виламані за допомогою відмичок і магії , але внутрішній зміст «шукачів» ймовірно зовсім не зацікавив. Або вони просто шукали щось конкретне.

Наче справжній роздобудько, я стала гортати листування барона, передивлятися записники, виривати звідти сторінки й складати це все в один стос, що поступово розрісся до купи усякої важливої макулатури.

Цікаво, я розумію їхню мову, дякую Ріно, що в дитинстві хоч читати навчилася. Мені тепер трохи легше, але в іншому ти повний профан дорогенька.

Я вже збиралася йти, як помітила криво висячий портрет на стіні біля столу. Ну як криво висячий, для звичайної людини там все в порядку, а от перфекціоніст вже б схопився за транспортир. Трохи покрутивши  картину туди-сюди, я відійшла знову подивитися на неї. Й мало не впала в прірву за своїми ногами. Біля столу відкрився таємний прохід.

А ось до такого повороту роман мене не готував.