Урок польоту

Цього дня Агата також старанно навчалася, як і будь-якого іншого. Спочатку вона читала нові книги, які привіз Кіфлі вранці, а потім робила все на практиці. Кожен сигіл виходив чудово майже з першого разу. Агата дуже пишалася цим, адже щоб досягти такого, вона витратила роки. Іноді вона навіть дуже багато про себе думала, через що могла виглядати зарозумілою, але близькі люди знали, що вона не має намірів образити чужу гідність.
Ближче до третьої години дня Агата вирішила зробити перерву незважаючи на те, що робила її дві години тому під час обіду. Дівчинка підвелася з-за столу і почала розминати спину. Одначе, довге перебування в позі сидячи нікому ще не зробило добре. Після кількох вправ вона зупинилась і окинула поглядом кімнату. Щось здалося їй неправильним, але вона не одразу зрозуміла, що. Коко не була жодного разу в кімнаті з самого ранку. Хоча вони й зустрічались на кухні, але після цього не бачилися з моменту пробудження. Агата хмикнула, підловивши себе за дивними думками. З чого їй раптом думати про те, чим зайнята її сусідка по кімнаті? Навряд чи хтось на зразок Коко зараз займатиметься чимось, крім малювання сигілів, але в іншому місці.
Дівчинка спокійно спустилася сходами на перший поверх і, відчинивши вхідні двері, стала на ганку. В обличчя відразу ринула прохолода, але вона була приємна, весняна. Це було саме те після довгих занять у приміщенні. Не можна було сказати, що Агата та, хто любить ходити просто так. Вона не з тих, хто марнує час і навіть якщо їй доводилося вирушати на прогулянку, то під час неї вона вивчала щось навколо або розмірковувала. Але зараз дівчинці захотілося просто пройтися околицями як звичайнісінька дитина. Вона невпевнено зробила перший крок із ганку, а далі її ніби ноги самі понесли у невідомому напрямку.
Весна – справді чудова пора року. Початок весни завжди знаменує також початок нового життя, чогось прекрасного. Агата пам’ятала, що день народження Коко також навесні, тому це було певною мірою навіть символічно. Не дивлячись на те, що її подруга народилася наприкінці травня, це було чимось схожим на завершальний етап формування нового життя.
Ну ось вона знову задумалася про щось. Точніше, про когось. Навіть не помітила, як пішла настільки далеко, що майже втратила ательє з поля зору. Воно лише маленькою сірою плямою виднілося позаду.
Пройшовши ще трохи вперед, Агата опинилася на пагорбі. На її подив, там стояв Кіфлі. Він був повернутий спиною і було схоже на те, ніби дивиться кудись. Агата хотіла тихо підійти, щоб не відволікати, але чоловік побачив її раніше.
-О, Агато, ти теж тут? -Здивувався він.
-А… Так… Я просто вирішила трохи прогулятися. -Трохи невпевнено сказала дівчинка. -Гарна сьогодні погода.
-Так, вірно.
Агата підійшла ближче і стала поряд із Кіфлі. Тільки зараз їй стало зрозуміло, на що дивився. Біля підніжжя пагорба була Коко. Спочатку Агата не зрозуміла, що вона там робить, але потім стало ясно, що та практикується літати.
-Вона спочатку хотіла пробувати літати на пагорбі. -Пояснив Кіфлі. -Але я сказав їй, що ми не птахи і нам не потрібен розгін, щоб злітати і краще робити це відштовхуючись від землі.
-У неї не виходить?
-Гадаєшь?
-Вона лише стрибає на місці.
-Чому б тобі не допомогти їй? -Він усміхнувся, повернувшись до дівчинки.
-Я? -Здивовано подивилася у відповідь Агата. -Як я можу їй допомогти?
-Як вважаєш за потрібне. Порада від досвідченішого однолітка може бути для неї краще, ніж моя. Чи не думаєш?
Кіфлі навмисно намагався підштовхнути Агату на контакт із Коко. Це не був злий намір, він просто хотів, щоб його найкраща учениця допомогла новенькій і вони стали краще спілкуватися. Він би не примушував, якби та не захотіла.
Вони знову повернули голови у бік Коко, і буквально через секунду та впала, перед цим злетівши приблизно на метр.
-Гаразд. -Коротко відповіла Агата, і, підстрибнувши, почала повільно спускатися вниз за допомогою магії.
Коко піднялася, потерши вдарене місце і обтрусивши сукню від землі. Вона зраділа, коли побачила Агату, що спускалася до неї.
-Агато, ти бачила? У мене вийшло трохи підлетіти! -Радісливо поділилася Коко і посміхнулася.
-Скільки ти вже намагаєшся? -Скептично запитала Агата.
-Близько години.
-Як думаєш, чому в тебе не виходить? -Суворо поцікавилася вона.
-А я не знаю. Треба ж просто з’єднати ноги разом, вірно?
-Ти маєш з’єднати ступні. Уяви, що ти стоїш над прірвою на скелі, яка формою тільки твоїх ступнів. Один неправильний рух і ти впадеш.
Агата не була майстром підбадьорювати чи пояснювати щось м’яко, тому її слова здалися Коко трохи моторошними.
-Просто притисни ступні одна до одної і в жодному разі не розставляй. -Вона вказала на взуття Коко. -Уяви, що вони пов’язані мотузкою. Після цього просто відштовхнись від землі.
Коко не знала чому, але ці слова надали їй рішучості. Вона не хотіла впасти обличчям у бруд перед Агатою, у прямому та переносному сенсі.
Вдих, видих і дівчинка робить так, як їй наказали. Вона відчуває, ніби магія від однієї печатки наповнює її тіло, змушуючи підніматися в повітря. Повільно, мов повітряна куля, яка тягнеться до неба. Ось півметра, метр, два метри, три. Агата тепер здається далеко знизу. Коко ні на секунду не перестає думати про те, щоб дотримуватися правил. Вона переводить погляд зі своїх ніг вгору, і її погляду відкривається неймовірна картина. Вона ніби потопає в блакитному весняному небі, яким пливуть самотні білі хмарки і тепер вона ніби одна з них. Перехоплює подих, стає важко дихати і очі на навертаються сльози. У неї вийшло, нарешті вийшло. Тепер вона як усі справжні чаклуни. Емоції настільки захлеснули Коко, що вона перестала концентруватися на польоті та втратила рівновагу. Агата, яка весь час спостерігала за Коко, швидко зреагувала та спробувала зловити, але дівчинці вдалося лише підхопити її на руки та впасти після самій.
Коко потерла лікоть, яким встигла вдаритися і тихо простогнала. Агата перевела на неї погляд і, переконавшись, що та не постраждала, сіла навколішки поряд.
-Пробач, я замріялася… – Зніяковіло сказала Коко. -Я впала на тебе, так? Тебе не сильно зачепило?
Агата хотіла сказати про те, що хотіла її зловити, але чомусь це здалося їй безглуздим.
-Все нормально. -Вона відвела погляд. -У будь-якому випадку, тобі вдалося піднятися на гарну висоту. Якщо менше відволікатимешся, то скоро зможеш літати так само впевнено, як і ми.
У Коко спалахнув блиск в очах.
-Ти вважаєш, що я теж можу стати такою ж класною та вмілою, як ти?! -Захоплено запитала вона.
-Що?! -Відсмикнулася Агата і в неї на щоках злегка виступив рум’янець. -Ем … Колись, може бути… але не скоро! -Вона встала і обтрусила. -Я довго вчилася! Все, що я вмію зараз – тільки завдяки старанному навчанню! Якщо не витатимеш у хмарах, то, можливо, колись ти станеш готова до другого випробування.
Агата була дуже збентеженою. Ентузіазм Коко вганяв її в ступор. Невже хтось може бути настільки божевільним від магії? Адже вона всюди. Хоча, враховуючи те, що буквально три дні тому Коко навіть уявлення не мала, що зможе навчитися чаклувати, іншого від неї очікувати і не варто.
Коко підскочила на ноги та підійшла дуже близько до Агати.
-Я обов’язково буду добре вчитися! Я пройду другий тест, а потім третій, четвертий та п’ятий! Я старатимуся дуже сильно, ти мені віриш?!
-Добре-добре, вірю! Тільки не треба так близько лізти до мене!
Агата зніяковіла ще більше і зробила кілька кроків назад.
-Йдемо. Напевно, вчитель чекає на нас в ательє.
Коко кивнула і вони обидві попрямували до пагорба. Агата хотіла злетіти на нього, зовсім забувши, що Коко це дається не так просто, як їй. Не довго думаючи, вона вирішила відкинути варіант підніматися вгору пішки.
-Дай руку. -Різко, але зніяковіло сказала Агата.
-Га? -Здивувалася Коко.
-Я допоможу тобі піднятися. А то знову впадеш. Вчитель Кіфлі сказав мені навчити тебе, тому я за тебе відповідаю.
Вона ніби видавлювала ці слова із себе. Агата дуже рідко показувала якісь емоції, завжди була серйозною та стриманою. Її рідко можна було застати за турботою про когось. Навіть Коко, знаючи її лише три дні, здивувалася цьому.
Але цей варіант їй подобався, тож зеленоволоса дівчинка стала поруч і взяла за руку свою подругу, міцно стиснувши. Агата кивнула головою, подаючи знак, що потрібно стати у потрібну позу для активації печатки. Одна мить і вони вже швидко піднімаються вгору. Коко з таким же захопленням в очах, але тепер це захоплення звернене до зосередженої Агати.
Вони не відпускають руки одна одної навіть дорогою до ательє. Можливо, вони забули про це, або мовчки погодились. Але ніхто не був проти.