Глава тридцята

Спадкоємці Волі Вогню.

---

Містить хедканони щодо мами Ґая та батьків Конохомару, і наявні адаптовані епізоди з життя твіКонохи.

---

«Дощ заливає зупинки і дороги,

Хай будуть із тобою всі поразки й перемоги,

Хай буде із тобою те, що зветься любов’ю,

І те, що допоможе тобі стати собою!

І хай не буде ні бід, ні покаяння,

Це твої дощі і твоє сонцестояння!

Теплі сутінки повільно огортають,

Повертайся туди, де пам’ятають!

А ти веди! Веди! Веди між суші й води,

Між ранкового проміння і гіркої біди!

Час захищатись! Можеш не прощатись,

Все одно колись ти повернешся сюди!», –

Жадан і Собаки – Веди.

Листопад.

До 11-го.

 

Лісом поверталися троє шінобі. Шікамару довелося на собі тягти наплічники за всіх та здобуті сувої, а Ґенмі… А Ґенмі пощастило менше, йому довелося тягти на собі Тейваз.

• Шіко, глянь на карті все ж найближче поселення.
• Та поранення не важке! – огризнулася скручена вдвоє характерниця. – Я в порядку! Не треба ніяких лікарів.
• Якщо в порядку, то йди сама. – відпустив Ґенма товаришку, що та ледь не впала на землю, якби він не вирішив в останній момент таки підхопити її.
• Ну, це вже ні! – отруйно всміхнулася Тейваз, знову примостившись на плечі у Ґенми. – Мені і так зручно. Я прикрию наші спини.
• Від диких білок? – вигнув брову Шікамару, адже всі чудово знали, що ніякої погоні за ними не ведеться, це вже точно, вони постаралися.
• Від диких кроликів, заодно на вечерю будуть.
• Не чіпайте кроликів. – пробурмотів Ґенма, але його було проігноровано.
• І взагалі, більше емпатії, Шіко, – від обурення Тейваз почала активно жестикулювати, – більше!
• Тримайся, блядь, нормально, ненормальна.

Ґенма половив руки характерниці та міцніше притис її до себе. По ньому було видно, що він вже добряче втомився. Важкою місію не назвеш, але тією, що потребувала багато сил, дуже багато сил – так.

• Таки подивлюся, стійте.

Шікамару скинув наплічники на землю, а тоді дістав й розгорнув мапу. Ґенма хотів було взяти з нього приклад, але натомість таки обережно всадив Тейваз біля валуна й сам сів поруч, а через якусь годину вони вже всі троє сиділи за накритим столом одного теслі, який одразу впізнав протектори на незнайомцях, що проходили місцевим ринком у пошуку нічлігу та радісно запросив їх на вечерю до своєї маленької родини.

• О так, впізнаю цих малих шибеників! – пирснув вином через носа Ґенма від сміху, почувши чергову історію про Сьому команду на їх першому серйозному завданні.
• А я не можу вирішити, чого не розумію більше, – озвалася Тейваз в паузі між намаганнями дожувати прожилку на курячій кісточці, – як Какаші вдалося не втопити дітлахів тоді від злості, чи як Сакурі хлопців, враховуючи і їх недосенсея.
• Тебе ж досі не втопив. – спокійно зауважив Шікамару, а характерниця не встигла йому ні нічого відповісти, ні кинути в нього кісткою, як до кімнати увійшла донька тесляра Цунамі з величезним глиняним горщиком у руках, обмотаних рушником, та поставила його на середину столу, якраз між Тейваз та Шікамару.
• Знову їжа? – в один голос вигукнули вони.
• Моє фірмове тушковане рагу з м’ясом. – усміхнулася господиня та сіла поруч із батьком, а онук Тадзуни почав розсипати страву по тарілкам.
• Я в раю! – хлопнув в долоні Ґенма, а потім почав їх розтирати в нетерпінні.
• Вибачте, ми просто дуже голодні. – мовила Тейваз, але навіть не піднімаючи очей від тарілки.
• Ага, по тобі прямо видно, як тобі шкода.
• Ох, Шікамару, – всміхаючись почав Тадзуна, поклавши йому руку на плече, – це для нас честь, я ж вже казав. Свого часу шінобі Селища, Схованого у Листі дуже допомогли нашій родині.
• Та нашому селищу. – вже вкотре за вечір закінчила Цунамі за батьком цю фразу.
• А що за м’ясо? – поцікавилася Тейваз, коли Інарі нарешті закінчив і повернувся за своє місце.
• Кролятина. – всміхнулася Цунамі. – Синок сам вполював.
• Кролятина? – Ґенма саме мав спробувати, але в цю ж мить палички полетіли назад на тарілку. – Тейваз, – схопив він товаришку за кисть, – навіть не думай, поклади це. – опустив він її руку з паличками до столу.
• Га? – жуючи та нічого не розуміючи, поглянув на них спочатку Шікамару, а потім вже і господарі оселі.
• Що з тобою не так? – прошипіла Тейваз.
• Я вже казав, не чіпай кроликів.

Характерниці на мить здалося, що Ґенма зараз заплаче.

• В сенсі? – якось кострубато усміхнулася вона.
• Не смій чіпати кроликів.
• Яка серйозність в очах… – чи то спантеличилася, чи то злякалася Тейваз.
• І тупість в мізках. – додав Шікамару, обсмоктуючи кісточку.
• Ти! – злісно вказав на нього пальцем Ґенма.
• Вони вже мертві. – розвів плечима Шікамару. – Як би тобі не хотілося, але мертвих не воскресити.
• Може поясниш? – знову щось дивне замість усмішки з’явилося на обличчі у характерниці.
• Я дуже люблю кроликів і я проти того, аби їх їли.
• Ти кровожерливий ніндзя.
• А кролики тут до чого?
• О Хаґоромо, а це він ще не знає, яку смачну мама качку з яблуками готує.

Ґенма різко розвернувся до Шікамару.

• Але ж не каченят!

Шікамару, через цей тон та погляд, просто підняв долоні догори.

• Ніяких каченят. – відповів він товаришу, а тоді прошепотів в бік родини теслі, що сиділи дещо спантеличені. – Нам в селищі точно потрібен психотерапевт.
• Ще скажи, що ти в лісі на місії ніколи кроликів біля вогнища не їв?
• Та що з тобою не так? – серйозно обурився Ґенма. – Їж білок! Їж оленів!
• Так блядь!
• Я вас попрошу. – озвався Тадзуна.
• Вибачте. – хором перепросили гості, хоч лихослів’я і належало виключно Шікамару.

Тейваз спершу ще раз обережно покосилася на Ґенму, а тоді взяла тарілку з паличками і почала повільно, але впевнено, просуватися далі на той бік столу.

• Що ти здумала? – звузив очі ніндзя в бандані.
• А… ем.. а… ооо, ну. Ха.
• Вона усміхається, – запитав Інарі в Шікамару, – чи може в неї інсульт?
• Я себе це питаю вже майже три роки.
• Що ти здумала?
• Ґенмо, – мовила Тейваз вже сидячи від нього якомога подалі та огортаючи для захисту тарілку з їжею, – це просто палички, не сенбон, не треба мені ними погрожувати, опусти їх, ти ними не вб’єш мене і точно вже не врятуєш кроликів.
• Перевіримо? – вигнув брову товариш.
• Покажете мені кімнату, де ви нам постелили? – запитав у Тадзуни Шікамару, якому вже набрид весь цей вертеп.
• Так, звісно. – і вони пішли, а Цунамі з сином продовжили зацікавлено споглядати самі до кінця не розуміючи що.
• Ґенмо, – поклала Тейваз одну руку на серце, – я теж люблю кроликів.
• Їсти? – уточнив Інарі.
• Малий, ти не допомагаєш. – скривилася від переляку Тейваз в усмішці.
• Відклади тарілку!
• Я ніколи не їла кроликів. Я хочу знати які вони на смак! – по-дитячому вигукнула характерниця.
• Не їж при мені кроликів!

Ґенма продовжував вказувати на неї паличками, але на очах вже почали проступати сльози.

• Я один однесенький! Тільки кусь, жуй та ковть. І немає кролика.
• Не говори при мені таких страшних речей, жінко!

Тейваз намагалася мило усміхнутися, хоч це і вийшло препаршиво, а тоді, не відриваючи свого погляду з величезною провиною від Ґенми, взяла палички та почала наосліп намагатися нащупати м’ясо.

• Якщо ти це зробиш, – шморгнув він носом, – то я тобі цього ніколи не забуду!
• Ну, життя шінобі швидкоплинне. – все що встигла ще промовити характерниця, перед тим, як покласти до рота бажаний шматочок кролятини.

Вона жувала і не переставала дивитися чи то злякано, чи то винувато на Ґенму, а він ікав від сліз та проклинав товаришку самим лише розбитим поглядом.

• Зрадниця. – це було останнє, що сказав характерниці Ґенма, аж до самого повернення в селище.

***

Какаші, сидячі в одних лише штанях на підлозі біля вікна власної оселі, перебинтовував  поранення Тейваз, які вона принесла з собою з останньої місії.

• Кролик хоч вартував того?
• Чесно? Фігня. Якийсь він не смачний був, але я відмовляюся в те вірити. Ну, в те, що кролятина насправді така… ніяка.
• Чи в те, що ти за ніщо зрадила друга?
• Я НЕ ЗРАДЖУВАЛА ЙОГО! І ти туди ж.

Какаші умисно зайшов йодом трішки на поріз.

• Боляче! – смикнула плечем характерниця. – Додай трішки ніжності.
• Ти ж її не любиш. – хитро усміхнувся Какаші, чого не могла бачити його жінка та приклеїв пов’язку до поранення, знову умисно натиснувши на неї дещо відчутно. – Не любиш, коли я з тобою ніжний.
• Занадто ніжний. – закотила очі характерниця, а тоді продовжила, розвернувшись до Какаші обличчям та поклавши йому ногу на коліна. – І взагалі, це якийсь абсурд ображатися на мене через таку дрібницю.
• Ну, виходить для нього це не дрібниця.
• Ти на чиєму боці? – звузила вона очі.
• Кроликів.

Какаші знову усміхнувся, а Тейваз обережно провела по його голому, не голеному обличчю долонею, немов намагаючись стерти з нього цю усмішку.

• Сам лише повернувся з місії, а мене вже обсл… – Тейваз раптово запнулася та схопилася пальцями за чоло.
• Ти точно не хочеш до лікарні? Може в тебе струс? Ти проміняла каченя на кроликів.
• Дуже смішно. А я вже повелася, що ти за мене хвилюєшся.
• За ці роки я вже втратив будь-яку надію на те, що тебе можливо добровільно затягти до лікарні.
• У вас навіть там в аптеках немає гематогену, то що мені там зайве робити?
• Я хочу знати що це?
• Згущене молоко з кров’ю.
• Я ж запитав…
• В дитинстві я думала, що з ведмежою…
• Тейваз.
• Смачна річ, тобі б… – характерниця застигла на мить з відкритим ротом, а тоді спохмурніла й додала. – Не сподобалося, ти ж не любиш солодке.
• Не впевнений, що в цьому випадку саме це б вирішувало. І все ж, голова паморочиться? Давай, прогуляємося.
• Ні, ну, тобто так, трішки, але це не в ушкодженнях справа.
• Що ж тоді? – закінчив Какаші з перев’язуваннями та поцілував Тейваз за гомілку, а тоді підсунув її ближче до себе так, що тепер ноги характерниці обплітали Какаші, поки вони все ще продовжували сидіти на підлозі.
• Після розповіді тесляра про тебе і Хаку, я не знаю чому, але мою свідомість не покидає наша розмова з тобою на дереві?
• Яка?
• Обіцяй, що ніколи , через дурницю, не пожертвуєш собою?
• Знову ти за своє? Це вже трішки схоже на параною.
• Ну, дякую! – спробувала вирватися з обіймів Тейваз, але не вийшло. – От так і ділися з тобою, щоб потім почуватися невдахою чи ідіоткою.
• Не треба, ми ж домовилися, ти незграба.
• Придурок.
• Скільки любові в цьому слові.
• А можна подумати, що в незгра…

Але Тейваз не договорила, їй раптово стало соромно за всі свої подібні слова в бік Какаші, а параноя і справді вдарила сильніше.

«А що, якщо він насправді ніколи не сприймав ці слова, як я, за жарт? Або сприймав, але, як би не старався, вони його все одно ранили щоразу?»

• Гей, ти де там?
• Пробач мені, Какаші!
• Га? – аж дещо злякався та збентежився він, коли Тейваз міцно-міцно його обійняла. – В мене рак? Остання стадія?
• Приду… – вона не договорила, лише вкусила його та ще сильніше притулилася.
• А ні, – зобразив він не спроможність дихати, – по ходу асфіксія. – ще один укус.
• Пообіцяй, Какаші.
• Обіцяю, – вже серйозним голосом мовив Какаші, – ніяких дурних жертвоприношень.
• І навіть, якщо ціль вартує нашого життя, обіцяй спочатку знайти інший шлях?
• Але стежини життя такі…
• Какаші! – вирвалася Тейваз, перебиваючи, та аж занадто суворо поглянула на Какаші.
• Хе-хе? – ніяково посміхнувся Какаші. – Це був просто жарт.
• Не смій помирати, Хатаке Какаші, лише тому, що легких шляхів шукатимеш, інакше я тебе потім воскрешу і так відгамселю, що навіть Джірая скаже, що йому ще пощастило!
• Not he-he.

***

Куренай нарешті постукала в двері, але їй не поспішали відкривати.

• Та ну?

Ніяковіння та хвилювання зникли в мить, натомість підступало легке обурення та злість від нелюбові до чекання, тому вдруге Куренай постукала вже більш агресивно.

• Та йду я! Йду! – почулись крики по той бік дверей, а тоді щось схоже на писк, знову крик, лайка і таки на порозі з’явився Ґенма в облитому кавою одязі та з жахливо розкуйовдженою зачіскою. – Який ненормальний ходить в таку рань до лю… КУРЕНАЙ?! – він аж отетерів від несподіванки.
• То мені стояти на протязі або може все ж запустиш мене і пригостиш чаєм?
• Так, звісно. – відійшов Ґенма від дверей, щоб Куренай могла пройти повз.
• Знаєш, – мовила куноїчі, коли її товариш перелякано шукав, куди перемістити купу розкиданого одягу, яку він забрав з дивану, аби туди могла сісти гостя, – цій квартирі б не завадила жінка…
• Е ні, дякую! – різко відповів Ґенма, скидаючи одяг просто під вікно. – І взагалі, я думав що ти більш сучасних поглядів.
• О так, – Куренай розкинула руки на спинку дивана, вмощуючись зручніше, – я мала на увазі для вмілих рук, аби тримали батіг та змушували б тебе підтримувати чистоту в оселі.
• Розбійниця. – зацікавлено подивився Ґенма на товаришку, а тоді прийнявся заварювати чай.
• Не здумай сипанути мені стільки ж цукру, як і собі. – грізно вказала Куренай на товариша, коли той в три погибелі стояв над кухонною поверхнею. – І купи ти собі вже кухню під замовлення, ну, серйозно.
• Та нашо мені якась чужа жінка, ти і так чудово справляєшся і без батога.

У відповідь вони просто обмінялися усмішками.

• Я хочу, щоб ти зіграв на його гітарі.
• Що, перепрошую? – перепитав Ґенма, ставлячи тацю з чашками та чайничком на стіл перед диваном, а сам вмощуючись поруч із неочікуваною гостею.
• Сьогодні ввечері. Він лише тобі її довіряв, як я знаю.
• Було діло декілька раз, але чому?
• Ми не встигли відсвяткувати його День народження, а ти ж знаєш, як щороку він гучно його проводив?
• О так! – аж занадто задоволена усмішка пробігла обличчям Ґенми.
• І, чесно кажучи, – Куренай нахилилася за чашкою, а тоді відпила і продовжила, не відводячи своїх очей від ще сонного товариша, – він ненавидів траур і я розумію, що більше не варто його носити.
• Та ти і не схожа на ту, що в траурі.
• Це докір?
• Це захоплення твоєю силою.

У відповідь Куренай лише пирхнула та на мить відвернулася, поглянувши у вікно.

«Та я б вже спилася, не будь я вагітною».

• Ти хочеш влаштувати його День народження, але щоб цього разу на гітарі грав я?
• Саме так, але не зовсім, треба буде щоб ти зайшов ще до мене десь по обіді. А так, – пауза, – Асума обожнював гучні гулянки, обожнював співи, обожнював своє День народження і це до біса не справедливо, що він… що вони цього року позбавили його свята.
• Коли?
• Сьогодні ввечері, після заходу.
• В караоке?
• Звісно, що так!
• І справді, що за дурню я запитав. – вони засміялися.
• І це, зможеш допомогти з запрошеннями, а я займуся закладом, бо якось запізно я спохватилася. Якщо чесно, то якісь пару годин тому.
• А чому саме сьогодні?
• Декому теж варто вийти із жалоби.
• Мм?
• Згадай, хто також співати обожнював, хоч в жодну ноту не попадав?

Ґенма задумався, а тоді розвернувся, аби поглянути на настільний календар.

• Вона не прийде.

Куренай одразу зчитала смуток, що зародився в очах Ґенми. Вона помітила, як він стиснув щелепу, як намагався тримати себе в руках.

• Цю гостю я візьму на себе. Принаймні спробую. Як не крути, вона винна Асумі.
• І не зважаючи на це, ти завжди до неї була такою привітною.
• Я знаю, як це жадати визнання свого вчителя. Поважати його вибір. – «А зараз ще більше розумію і той вибір».
• Куренай?

Ґенма поглянув на неї лютим, злющим поглядом.

• Так? – дещо збентежилася куноїчі.
• Хаяте, йобаний в сраку Мудрець, – шмирг носом, – співав неперевершено.
• Як скажеш, – Куренай повільно поклала чашку назад на тацю, не відводячи ані на мить очей від товариша, – як скажеш, каченятко, як скажеш. – пошепки. – Коли не кашляв.

***

• То що, ти приймеш запрошення?
• А не маю? – зміряла поглядом Цунаде свого старого, в усіх значеннях, друга, що лежав на дивані навпроти її столу.
• Ну, мені ти весь час відмовляєш, скільки я вже тут. Торочиш та торочиш, що не по статусу.
• Пф. – Цунаде нарешті відклала папери. – Повір, справа завжди в тобі.
• Раниш і без ножа.
• О так, я це вмію. І це…
• Га?

Джірая одразу уважно поглянув на подругу, як тільки помітив, що вона моментально перемінилася в обличчі.

• А пам’ятаєш, як ми завжди святкували його день народження?
• Асуми?
• Та до чого тут Асума! – з обуренням гаркнула Цунаде. – Земля йому пухом. – їй самій перед собою стало соромно за нестримані емоції, пов’язанні з покійним підлеглим. – Я про Орочімару.
• Га? – Джірая на мить задумався, згадуючи який сьогодні день. – А і справді. Любив я ті гулянки.
• Чого не скажеш про Орочімару.
• Чого не скажеш про Орочімару. – підступна посмішка. – Але тобі завжди вдавалося його змусити бути присутнім на кожному святкуванні.
• Ну, – розкинула руками Цунаде, – якби не хотів, щоб його тягали за патли, не треба було такі довгі відрощувати.
• От за це я тебе і люблю.
• Та? А я думала за вміння пити.
• Ти того не вмієш.
• Та як ти розмовляєш зі своєю Хокаґе?!

Вони засміялися.

• Так, чудові то були вечори. Але цього не скажеш про твій спів.
• Хей! Теж мені бард знайшовся. – Цунаде ображено склала руки на грудях та відвернулася геть від Джіраї.
• А чого це ти згадала?
• Ну, знаєш, – ще не повертаючись, почала відповідати Цунаде, – я скучила за тими часами. І так, як ми все одно завжди перші години пили без нього, поки він, все прекрасно знаючи, ховався по своїм закуткам, – тепер вона вже нарешті сіла рівно, поклавши руки, складені в замок, на стіл та обперлась на них, – пропоную це повторити і відсвяткувати його День народження. Ну, а що? Сьогодні і так он два святкуватимуть.
• Цуно, але вони співатимуть за покійниками, не боїшся наврочити?

Цунаде лише залилася гучним реготом, а потім таки нарешті заговорила, все ще давлячись сміхом.

• Джірає, я тебе прошу, що з цією гадюкою підколодною статися може? Шкіру з нього заживо здери, а він не здохне.
• Ага, – все одно, дещо збентежився Джірая, – я перевіряв.

***

            Какаші, почувши стукіт в двері, почав шукати свій гольф.

• Що ти робиш? – з-під гральних карт, поглянула на нього Тейваз, сидячи на ліжку схрестивши ноги одна на одній.
• Збираюся поглянути, хто прийшов?
• Так іди.
• Так? – перелякано закліпав очима Какаші. – Е ні, я краще зніму і в одних штанях.
• Ти програв! Ти день мусиш проходити в моїй футболці.
• В мене язик не повернеться назвати цей топ футболкою.
• Називай, як хочеш, але ти програв, отже виконуй.
• Ти знущаєшся?
• Ні. – абсолютно спокійно та самовдоволено відповіла характерниця.
• Ну, можливо тоді сама двері відкриєш?
• Твоя квартира, тобі і відкривати. Більше того, ходити тобі так до ранку.

Какаші міцно зціпив зуби, перш ніж щось відповісти.

• Готуйся, моє бажання тепер буде жорстоким.
• Ой, ти спершу хоч раз виграй. Хоча б, коли я вже сама піддаюся.
• Ти! – Какаші вказав роздратовано пальцем на Тейваз, але нічого не договорив, міцно стиснувши вуста та просто пішов в коридор.

З восьмим стукотом в двері, Какаші нарешті відкрив двері.

• Ґенмо?
• Оу, май. – Ґенма пробігся очима зверху вниз по товаришу. – Яка мила футболочка. Коріння таки доросло і то тебе?
• Дуже смішно. – геть почервонівши, відповів Какаші. – І прибери цю хтиву усмішку зі свого обличчя, і погляд прибери, всі ми знаємо що ти по жінкам.
• Какаші, сонце, коли такий животик перед моїми очима, то все, що було до, просто втрачає весь сенс. Я готовий перевзутися прямо тут і зараз.

Ґенма умисно витягнув губи та почав насуватися на господаря квартири. Какаші, задкуючи, перечепився через власні ноги та впав назад на лікті.

• Ого, то незграбність в нас передається статевим шляхом? – подав він руку товаришу, вже не кривляючись.
• Програв у карти. – сумно відповів Какаші та скористався допомогою, щоб встати.
• Але тобі справді пасує. Та не варто так ходити селищем, ну, в цьому кроп-топі, масці, а то знаєш, вкрадуть і що ми без тебе робитимемо?
• Якось розберетесь. – усміхнувся Какаші, а тоді прийнявся крадькома розглядати себе в дзеркалі.
• А ти так і будеш ховатися за стіною чи може привітаєшся?
• Нічого я не ховаюся.

Тейваз вийшла до коридору, дивлячись куди завгодно, але не на гостя.

• Щось у тебе водолазка не за розміром.
• А мені подобається.
• Може тобі подарувати сертифікат в магазин одягу на найближче свято?
• Головне не в продуктовий. – зауважив Какаші, вже відкрито позуючи власному віддзеркаленню.
• Ой, та забули вже! – злісно відрізала Тейваз.
• Та чого ж, цікаво.
• Ні!
• Хм, а я і справді нічого в цьому топі.

Ґенма з Тейваз переглянулися, а тоді одночасно перевели чи то здивований, чи то підозрілий погляд на Какаші, який вже ледь не почав танцювати танець животу, що походив із Країни Вітру.

• Я чого це прийшов, – струсив головою Ґенма, що ще не звик бачити свого товариша таким… щиро безтурботним, – вас запрошено сьогодні до караоке. Приходьте на сьому.
• Ні! – тепер вже кричав Какаші, знову вкритий рум’янцем та в стійці струнко.
• О так! – широко всміхнулася характерниця.
• Ні!
• Так!
• Ви тут вирішуйте, але знайте, що запрошує Куренай. Хоче відсвяткувати День народження Асуми, як завжди було, а ще пом’янути Хаяте запропонувала, в нього якраз сьогодні.
• Оу… – в мить посерйознішала характерниця.
• Дрес-код. – пробурмотів собі під носа Какаші, але Ґенма зумів все розчути.
• Е ні, – хитро посміхнувся, все чудово зрозумівши, – я ж сказав, як завжди, тому ніякого дрес-коду. Це буде затята гулянка, тому не забудь прихопити цю свою кофтинку.
• Су. Ка.
• Не лайся. – в унісон мовили Тейваз з Ґенмою, через що потім і зареготали.
• О Ґенмо! – підскочила характерниця.
• Вона щось задумала. – спиною відчув Какаші.
• Вона щось задумала. – схвально плавно закивав Ґенма та посміхнувся.
• Ґенмо, а давай!…

Характерниця, ледь не стрибаючи, підійшла до товариша, аби прошепотіти йому дещо на вухо. Посмішка останнього стала ще більш зловісною.

• Що ви… – з підозрою поглянув на друзів Какаші. – А в принципі, я не хочу про це знати. – підняв він руки до гори. – Менше знаєш, менше до П’ятої на килим ходиш.
• А от я все ж таки дещо знати хочу, – клацнувши обома руками, Ґенма вказав вказівними пальцями на Какаші з Тейваз, – то чому її, – кивнув він в бік товаришки, – не можна підпускати до продуктів?
• В неї взірвався банан. – немов про щось абсолютно буденне сказав Какаші.
• Що?
• Це був твій банан!
• Але ж в тебе.
• Якби ти не проїв мені всі мізки тим, що банани не зберігають в холодильнику, а лише в темному та сухому місці, то я б не забула про нього, бо він би був перед очима!
• В. тебе. Взірвався. БАНАН.
• Він просто залежався! – чи то ображено, чи то злісно кричала Тейваз, активно жестикулюючи при цьому.
• Аж занадто довго залежався, що не зміг дочекатися тебе.
• Так, стоп, фу! – тепер вже вигукнув Ґенма, починаючи спиною йти до дверей. – Це огидно.
• Огидно що? – не розуміючи, одночасно перепитали Какаші з Тейваз.
• Слухати про вибуховий банан Какаші.

Коханці переглянулися нічого не розуміючи.

• Ґенмо, блядь!
• Вийди звідси, розбійнику.
• І це я ще розбійник. – засміявся Ґенма, вже на порозі. – І не блядь, – виставив він догори вказівний палець, – а улюбливий.
• Я вмикаю Техніку Журливого Ігнорування. – мовив Какаші з піднятою перед собою долонею.

Двері закрилися.

***

            Неджі вже давно було дозволено заходити в цей будинок без стуку і хоч йому ще досі було дещо не зручно, але і цього разу він не став себе обмежувати.

• Кібо, ти де? – гукнув він, ще не встигнувши роззутися. – Тут Хіна дещо… цікаве принесла від вашої вчительки.
• Га? – розкуйовджена голова показалася з-за стіни, що розмежовувала веранду з кухнею. – Що означає «дещо, пауза, цікаве»?

Тепер Кіба весь стояв в дверному отворі, тримаючи в руках повну тарілку налисників з фаршем.

• Ти б спершу запросив друга поїсти, а тоді вже кидався з допитами.

Пані Інузука, що саме і смажила млинці, стукнула сина лопаткою по голові.

• А точно. – почухав Кіба місце удару. – Заходь швидше, чи що.
• Дякую. – всміхнувся Неджі, проходячи повз. – Чим займався?
• Малював якраз, поки ніс геть вже не оскаженів від ароматів внизу.

Цуме голосно розреготалася ще з перших слів.

• Теж мені, малював він.

Неджі моментально перевів погляд з друга на його маму, а тоді знову на друга чекаючи чогось незворотного, але Кіба, на цілковите здивування Неджі, теж лише розсміявся.

• Ну, таааа. – закинув він до рота чергового налисника та сів навпроти друга.
• Художничок мені знайшовся. – не переставала сміятися та тепер ще і пирхати Цуме. – Квадрати якісь з колами малював. Талант! Не інакше. Теж мені малюнки знайшов.

Знову гучний регіт.

Неджі щиро не розумів, що відбувається. Він вже звик, що пані Інузука завжди цькує сина, маскуючи це під жарти, але також він звик, як потім від того паршиво Кібі, показує він те чи намагається з усіх сил приховати, але зараз… Неджі на мить здалося, що Кіба навіть навчився нарешті вибудовувати бар’єр між своїм серцем та маминими словами, що він зумів долати це і більше не ненавидіти себе за кожне сказане злісне мамине слово, але якщо це навіть і так, було те, що Неджі абсолютно не сподобалося, хоч, в якомусь сенсі, він і не міг не порадіти за друга.

• Твої малюнки не «теж мені малюнки».
• Га? – вигнув брову Кіба, облизуючи від смальцю пальці.
• Ти гарно малюєш.

Ззаду вкотре почувся сміх.

• Та ні, там справді було чорті-шо, я просто намагався прорахувати силует, як ти вчив і чесно, повна трешанина на виході.
• Ти ж знаєш, що це основи.
• Так, але що з ними, що без них, малювати я не вмію, ма права.
• Це не так. Твої малюнки гарні, а навіть якби тобі було чотири роки чи вони були на рівні чотирирічної дитини, ти заслуговуєш на шанобливе ставлення до свого захоплення. Тим більше, я здивований та пишаюся тобою, що ти нарешті наважився не ховатися від матері.
• Яке ставлення? – пані Цуме, всміхаючись, розвернулася до хлопців та обперлася однією рукою на плече Неджі. – До чого? Цих дитячо-дівчачих нісенітниць? – регіт. – Краще б більше часу тренуванням приділяв, може тоді б і вийшло нарешті хоч одну дівчину в селищі склеїти, а то так і помре невдахою, що на службі, що по життю.
• Мам… – Кіба втупився в стіл, не в змозі хоч щось ще сказати.
• Ну, зате в мене чудові дві донечки. – Цуме театрально задумалася. – Ну, одна так точно.
• Ні, це не так.

Неджі скинув руку Цуме та різко скочив на ноги, обличчям до неї.

• Вибачтесь перед ним.
• Чого? – щиро не зрозуміла Цуме.
• Вибачтесь перед Кібою за те, що сказали. Хоча б за те, що зараз.
• А що я не так сказала? – вона в мить стала серйозною.
• Абсолютно все.
• Не суй свого носа в чужі справи, а то є ризик втратити.
• Та мені чхати!
• Без носа не зможеш. – пожартувала Цуме та засміялася, а потім повернулася до плити.
• Та Ви що серйозно? – закипав ще більше Неджі.
• Неджі, охо…
• Що?!

Неджі не дав договорити другові, натомість подивився на нього вже абсолютно лютим поглядом.

• Я…

Насправді Кіба не знав чого він хоче більше чи взагалі хоче: аби Неджі замовк, чи аби говорив гучніше.

• Не смійте сміятися із захоплень свого сина! Не смійте їх висміювати! Не смійте стояти до мене спиною, коли я з Вами розмовляю.

Неджі схопив Цуме за лікоть, змусивши до себе розвернутися і побачив, що на її обличчі був чистий спокій, але в очах читалася зверхність.

• Те що тебе від цицьки рано відірвали, не дає тобі права малим шкетом так зі мною в моєму домі розмовляти.
• Мамо! – Кіба встав та гримнув долонями по столу.
• Сядь та замовкни! – гримнула у відповідь на нього Цуме, а тоді знову поглянула на Неджі, Кіба мовчки скорився.

Цуме легенько, самим лише кутиком губ, посміхнулася, коли побачила, як Неджі крадькома подивився в цю мить на її сина. Як саме подивився.

• Не чекай від нього ні підтримки, ні опори, ні захисту. Не чекай нічого цього, якщо ви не на полі битви. Вже точно не від мого сина. Слабкий духом, як і його батько.

Кіба хотів сказати хоча б щось, але в нього, як завжди біля неї, зникало навіть дихання, не те що відвага чи хоча б можливість говорити.

• А життя з Вами, – мовив Неджі, вже не бажаючи дивитися на друга, – то не є ще тим полем битви?

Цуме у відповідь лише розреготалася. Тепер на її обличчі красувалася усмішка, але в очах все так само зверхність.

• Ви помиляєтеся. Ви геть не знаєте свого сина. Він надійний, він сильний.
• Ага, тому зараз ледь не розридатися готовий над тарілкою з млинцями. – кривлячись, відповіла Цуме.
• Він сильний, просто Ви його задавили, Ви постійно його душите своєю любов’ю. – останні слова Неджі немов виплюнув з величезною огидою їй в обличчя.
• Та що ж це за сила така, якщо його зуміла задавити власна матір? Тоді йому краще взагалі з кімнати не виходити, бо він точно не спроможний жити в цьому світі.
• Знаєте, – просичав Неджі, – чим більше дивлюся на Вас з Кібою чи на те, що з пані Хінатою зробив батько, тим все більше радію, що мої батьки мертві.

Неджі не встиг договорити, як отримав міцного ляпаса, та такого, що його щокою побігла цівка крові.

Кіба знову скочив на ноги, але не зміг промовити ані слова, вони просто застрягли в нього у відкритому роті.

• О, – люто посміхнувся Неджі, коли став спроможним знову дивитися прямо, – ось і мені дісталася дрібка Вашої любові. Чи можна вважати, що мене прийнято до родини?

Кіба занадто злякався почутого, але повітря все так само не вистачало.

• Сідай їж млинці та не вийобуйся.
• Ви, – кожне слово він промовляв чітко та через паузу, – все ще не вибачилися перед сином за висміювання його малюнків.
• Коли ті каракулі малюнками стануть, а він кимось вартим уваги, тоді і поговоримо.
• Ні, зараз. Ви маєте його підтримувати, а не висміювати.
• Якого хуя я маю підтримувати дитячі забаганки моєї дівчинки з членом?
• Та що з Вами не так?! І як з матір’ю, і як з главою клану, жінкою-главою клану, єдиною в цьому селищі?

Цуме таки посерйознішала, а тоді поглянула зверху вниз та назад на Неджі, перш ніж щось відповісти.

• Кіба неймовірний і Ви зобов’язані роздерти свої очі, аби побачити це. Аби, чорт забирай, прийняти це, бо не бачити цього не можливо, але Ви чомусь вперто опираєтеся цьому та намагаєтеся і його змусити закрити очі. Дивіться, аби не закрив назавжди.
• То хай набереться сміливості і сам мені те все скаже. – тепер гарчала Цуме. – Якщо такий сильний, як ти кажеш. Хай візьме оту ницу кількість своєї сили та хоча б спробує щось прогавкати мені прямо в обличчя. Хай сам скаже, а не ховається за чужими спинами, як вічно за моєю спідницею.
• А Ви цього хоча б заслуговуєте? Заслуговуєте, аби син взагалі говорив з Вами? Аби хоча б чимось ділився зі свого серця?
• А я ще власну дитину заслуговувати мушу?
• Так, блядь! Він не мусить, він – це ВАШ ВИБІР, а Ви – так, мусите. Але єдине, що Ви заслуговуєте, це лише здохнути тут наодинці, навіть не знаючи де Ваші діти і що з ними. Не заслуговуєте розділяти їх успіх чи біль, лише гнити тут в самотності.
• Та чого ж це на самоті, в мене прекрасний пес.
• Що тут відбувається?

Додому повернулася Хана та просто завмерла на порозі кухні, побачивши перед собою наполоханого брата, люту матір та Неджі з розбитим обличчям.

• Кібо, ти…
• Ні!

Кіба так різко та голосно обірвав сестру, що вона аж здригнулася перелякавшись від несподіванки.

• Ні! – повторив він.
• То якого чорта у вас вся кухня в диму?

Хана запитально поглянула на брата, проходячи повз, а тоді схопила рушника, почавши ним махати, зняла пательню з плити та відкрила вікно.

• Вчадіти тут можна.
• Ага, – пошепки погодився Кіба, – в цьому будинку.

***

• Я ж казав, що він вдома.
• Та хіба можна так вдиратися до чужої оселі?!
• Ми не вдираємося. Ми перевіряємо, чому він не озивається. Може йому погано.
• То чому йдемо навшпиньки? – осудливий погляд.
• Шш.
• Га?

Какаші закрив Тейваз рота, коли вони нарешті знайшли, де в своєму будинку ховався Ямато.

• Диви? – кивнув Какаші в бік товариша, що зачаровано, напівголий, сидів на підлозі перед вікном та споглядав на зів’ялі рослини у вазонах, які стояли на сонячному підвіконні.
• Тут явно щось не так.
• Що з усіх квітів у нього виросла лише цибулька?

Тейваз не змогла стримати свого сміху, тому їх нарешті побачив Ямато.

• Какаші-семпай, Тейваз-сан?

Другий капітан Сьомої команди здивувався неочікуваним гостям, але здавалося, його геть не спантеличило і не стурбувало те, як і коли вони опинилися в його домі.

• Привіт. – якось натягнуто, від незручності, всміхнулася характерниця та помахала рукою, іншою все ще обіймаючи дверний отвір.
• О, це молоко? – Какаші ж сміливо рушив до столу, знайшов склянку та налив собі попити.
• І як часто він сюди ось так продирається? – скривилася в нерозумінні Тейваз.
• Та мабуть з січня. – задумався Ямато, а тоді знову розвернувся до вазонів. – Але якого року, я і не пригадаю.
• А що з ними? – до товариша підійшла характерниця та нагнулася над ним, спершись долонями на коліна.
• Моє розбите серце.
• Га? – Тейваз уважніше придивилася до Ямато, здавалося, його синці під очима стали ще більшими, а все його обличчя так і кричало про розпач. – ТИ ПЛАКАВ?!

Какаші подавився молоком та залив собі всю маску, яка звисала з його підборіддя, а ще трішки й жилетку.

• Я журливо проігнорую цей інцидент.
• Я не можу вміло доглянути хоча б за однією рослинкою. Вони всі гинуть. Просто всі. В’януть, всихають, просто не проростають.
• Нє, – вказав Какаші склянкою в бік вікна, – цибулька диви яка гарна.
• Це Ви її ж і посадили минулого разу, як осушували моє молоко. – розвернув голову Ямато в бік семпая.
• Я ж і кажу, що гарна.
• Какаші, – вирішила заступитися за Ямато Тейваз, – тобі не спекотно? Молочко на жилетці не заважає? Може розстібнеш та замиєш?

Какаші мовчки закотив очі та продовжив, але вже повільно, цідити молоко.

• Сонце, – Тейваз нахилилася до вуха товариша, – я не хочу здатися безтактною, але ж ти володієш Мокутоном.
• Так!

Ямато скрикнув так, що від несподіванки Тейваз аж підскочила, а Какаші вилив на себе залишки молока, а тоді видихнув та відставив пляшку якомога подалі від гріха.

• В цьому і проблема! Я єдиний живий володар легендарної Стихії Дерева і я не здатен за все своє життя виростити жодної квітки у себе на підвіконні самостійно! Жодної рослинки! Розумієш? – жалісливо поглянув він на характерницю.
• Тепер певно так.

Тейваз вирівнялася, їй було шкода товариша, але при цьому всьому, Тейваз вартувало неймовірних зусиль зараз не засміятися, тому вона повільно розвернулася на носочках та підійшла до Какаші, по погляду його зрозумівши, що він зараз переживає ті самі надлюдські муки.

• Су… – Какаші намагався зберегти дихання рівним, – куленти. Спробуй.

Ямато мовчки підвівся, став навпроти друзів і самим лише великим пальцем вказав на сміттєвий кошик за холодильником зліва від нього.

• Ага… – все, що спромоглися промовити гості, коли поглянули знову прямо перед собою.
• Тебе б Орочімару віддати на досліди. – за це Какаші отримав запотиличника.
• Ріжете без тантоо, семпаю. Ви вже снідали?

Ямато пішов до холодильника, відкрив його, нахилився та дістав дещо з продуктів, а гості одночасно опустили очі, так, як опустився Ямато, а тоді переглянулися та вже трішки соромилися дивитися в бік Ямато, чи хоча б нижче його обличчя.

• Його штани тримаються на святому дусі. – таки зауважила характерниця, коли Ямато, повз них, крутнувся до плити.
• Мені здається, – все ж, погляд Какаші коли-не-коли, а таки ковзав туди сюди по товаришу, – на чомусь більш приземленому.

Тейваз, якій також було важко не робити так само, не повертаючи голови до Какаші, закрила йому кут огляду долонею.

• Ну, не на бруньці і добре.

***

Кредит: Ямато в укртві. Більше тематичних артів за посиланням.

«Я знаю, що кожного із вас

Кістлява забере, як прийде час.

Я знаю – короткі твої дні,

Коли провину топиш у вині!

Танцюй і пий, поки живий,

Бо завтра буде пізно.

Поки живий танцюй і пий,

Бо завтра прийде смерть», –

Zwyntar – Танцюй і Пий.

• Здається, ти розорила Корінь. – мовив Какаші, коли нарешті приніс кухлі пива з барної стійки до столика. – А тобі то не дуже добре злити Данзо. – підсів він до характерниці.
• Хіба я винна, що то найстильніша організація селища. – невимушено звела плечима Тейваз та за раз відсьорбнула половину пива.
• Але воно того варто було, точно варто. – Ґенма і не збирався переставати по-лисячому усміхатися чи зводити очі зі своїх друзів та колег, що заполонили бар караоке своїми напівоголеними торсами, хоч весь цей час і сидів тісно притискаючи Анко.
• Сядь вже рівно, а то скотишся під стіл.

У відповідь, Ґенма лише більше розкинувся на дивані навпроти Тейваз з Какаші.

• Але взагалі так, бачити обличчя деяких людей було неймовірно.
• А деяких і не обличчя.

Анко підморгнула в бік Какаші, а той лише в чергове зашарівся, та спробував знову, безрезультатно смикаючи за край, подовжити свій кроп-топ.

• Я запросив Цунаде, як думаєте, вона дотримається дрес-коду?

За сусіднім столиком, позаду Какаші, почувся гучний регіт.

• Ні, ніколи. – Джірая розвернувся до них обличчям.
• А ти, збоченцю, дотримався?
• А ти, як завжди, неймовірно мила зі мною.
• А то. Ну, так? Бо, – Тейваз почала заглядати, – щось не видно.
• А що, тобі не терпиться? – самозакохана усмішка.
• Пф, ще чого. – характерниця сіла рівно та склала руки на грудях.
• В мене чудова жилетка на голе тіло, цього вже вистачить.

Тейваз скривилася, а тоді прийнялася наминати кальмар в темпура.

• І нащо палички, так, Тейваз? – зауважив Ґенма, а та лише закотила очі.
• Давайте вже чогось міцнішого. – мовила Анко та підняла пальці для замовлення.
• Тейваз?
• Га?

Характерниця поглянула на Какаші, що дивився на неї немов вперше, як йому було дозволено своїм сумлінням вільно дивитися в її очі.

• Дякую, що ти знайшла спосіб підтримати мене. – сонячна усмішка.
• Га? – кальмар зупинився десть на півдорозі до роту. – Ти про що?
• Що ти вигадала цю умову з одягом, аби я не почувся занадто некомфортно, через програш в карти.
• Ааааааа. – Тейваз зажувала кальмар, а тоді знову сіла рівно і втупилася в майже порожній келих пива. – Гм, о так, звертайся, семпаю.

Тепер вже зареготав Ґенма.

• Скажи йому.
• Замовкни.
• Скажи йому. – не переставав посміхатися нінджя*.
• Ви про що?
• Друже, коли твоя ненормальна…
• Гей! – обурилася Тейваз.
• Справді, вибач, сонце. – виправився Ґенма. – Коли наша ненормальна придумала змусити всіх прийти в кроп-топах, то вона геть не думала про тебе.
• Тобі хтось засовував бандану до рота?
• Ні, є ризик поколотися.

Тейваз схопила жменю кальмарів в темпура та наколола, як вийшло, їх на сенбон, але в цей же момент скрикнула від болю.

• А я казав. – стиснув плечима Ґенма, а тоді витягнув сенбон з рота та почав куштувати смажену закуску.

В цей же момент офіціант приніс тацю з саке, але Анко одразу ж замовила ще подвійну порцію, розуміючи, що марним то не буде.

• О. Бог. Мій. – Джірая переліз через спинки диванів та сів між Какаші з Тейваз. – Вона прийшла.

Всі поглянули на двері.

• І? – не зрозуміла Тейваз. – П’ята ж прийшла, як є. З чого щелепу загубив? Чи просто вставні зуби не тримаються?
• Дуже кумедно, розбійнице. – Джірая говорив з характерницею, але погляд не відводив від старої подруги. – Але ти не розумієш, Цунаде прийшла в караоке, а отже я змушу її заспівати.
• Хай щастить. – всі хором відповіли за столом та перекинули чарки.
• Я знаю, куди тиснути.

Джірая теж наосліп випив саке, а тоді пішов в бік сцени.

• Пані Цунаде, – розплився в посмішці Ґенма, коли Хокаґе підійшла до їхнього столу, – а чого порушуєте єдність нашого колективу? – повернув він сенбон до роту.
• Ану встань покрутись.
• Ні, дякую, в мене жилеточка комфортна.
• Жилеточка в нього комфортна. А дітям, – Цунаде пальцем вказала позаду себе, де сиділа Десята з друзями, – ви в Сая гардероб обікрали?
• Кажу ж, Корінь стильний!

Тейваз так стукнула чаркою по столі, що розбила її, а інші, що вже стояли на столі, попадали та теж би порозбивалися, якби Какаші з Анко не половили їх.

• Якщо вона нап’ється і щось начудить, – Цунаде вказала пальцем на Какаші, – то за неї відповідаєш ти. – на останньому слові, палець різко почав вказувати в протилежний бік.
• А я то чого? – обурився Ґенма.
• Люблю тебе карати.
• Какаші, підлий їй.

Ґенма посунув графин в бік товаришів.

• Е ні, відшмагають то тебе, а розбиратися з тим тілом все одно мені.
• Ти кого тілом назвав? Давно голову не мив?
• Чуєш, – Цунаде нахилилася до вуха Какаші, – а ти не пам’ятаєш, їх в клані прищеплюють від сказу, а то вона якась буйна в тебе.
• Пані Цунаде! – образилася Тейваз, поки Ґенма натомість заливався сміхом.
• Чи хоча б обробляють від бліх? – Цунаде легенько пальцем провела по волоссю. – А то можливо вона буйна, бо вони кусаються?

Тепер вже характерниця покликала офіціанта, аби замовити випивку.

• Пані Цунаде, а де Шідзунонька?
• Слину витри, коли про мою квітку говориш. По очам бачу, що ти задумав, тому раджу передумати.
• А якщо серйозно? – теж доволі зацікавлено запитала Анко.
• Мала додому спершу заскочити.
• Пані Цунаде? – Ґенма похилив голову на бік та знову хитро усміхався.
• Що, лисе з душою каченяти? – з награною дратівливістю озвалася Цунаде.
• А Ви нам заспіваєте, якщо вже прийшли вшанувати нашого товариша?
• Ніколи в житті.

 

Я не нарікаю на паршиву долю

Я віддав півжиття алкоголю

Цунаде моментально розвернулася в бік сцени.

Якщо ти не можеш більше бухати

Я твій голос сумління і правди

Брова П’ятої запитально вигнулася, руки склалися в боки, а обурення на обличчі більше не було награним.

Привіт, я Толік! (Здраствуй, Толік!)

(Хто ти, Толік?) Я – алкоголік

Цунаде впевнено захитала заперечно головою та подумала, що приб’є Джіраю просто одразу, як він злізе зі сцени. І хоч він й бачив її лютий погляд, але продовжував співати та закликати подругу жестами на сцену.

Як це передати простими словами?

Я такий, як і ви. Я разом із вами

 

Раптом Цунаде помітила, що на неї дивиться всміхаючись Куренай і зрозуміла, що більше не хоче тримати оборону, тому швидко наблизилася до сцени, схопила Джіраю за руку та стрибнула до нього, одразу ж вирвавши в нього мікрофон.

Я буду тепер вам ночами снитись

Я п’ю тому, що не можу напитись

Тягаюсь життям зі своєю виною

Боги запою проговорюють мною

Як це все виглядає зовні

Від спирту дохнуть навіть зомбі

В кожного запою є габарити

Хочеш зі мною про це поговорити?

Наступні рядки вони вже заспівали разом, тісно похитуючись один біля одного та навіть встигнувши, якимось чином, налигатися поміж словами.

Що з тобою доброго було?

(Бухло, бухло, бухло, бухло!)

Що нас усіх сюди привело?

(Бухло, бухло, бухло, бухло!)

Забудь про ставки, явки й паролі

Господь ховається в алкоголі

Від чорної люті лікує водяра

Жадан і Собаки, черговий хітяра**

• Тепер я бачила все. – прошепотіла характерниця, не в змозі перестати дивитися на виступаючих.
• Ага, пів Листя з голими животами та Цунаде, співаючу веселих пісень…
• На роковинах. – перебила Какаші Анко.
• А ви знаєте, що вперше вони цю пісню втрьох співали? – запитала Анко.
• Втрьох? З ким?! – одночасно вигукнули всі інші за столом.
• Не будьте ідіотами, з Орочімару звісно ж.
• Орочімару?! – аж поперхнувся Какаші.
• Фу. – скривився Ґенма та перекривив ім’я чорно-славетного санніна. – Оро-чі-ма-ру.
• Він співає? – не заспокоювався Какаші.
• О, – продовжувала Анко, – ви ще багато про нього не знаєте.
• Взагалі, – долучився до розмови Ґенма, – якщо так подумати, то пісня доволі не весела. І до біса пасує Цунаде.
• Ти про що? – запитала Тейваз, коли Какаші, здавалося, вже все зрозумів та журливо поглянув у вікно, де небом, поміж зірок, прогулювався місяць.
• «І ось мої слова — гнівні й відверті: життя відбувається за крок до смерті. Мої співчуття вашому здоров’ю, всі ми ламані господньою любов’ю». – у відповідь Ґенма лише процитував останні слова пісні.
• «Я п’ю тому, що не можу напитись, тягаюсь життям зі своєю виною» і «нічого доброго в житті не було, окрім як бухла». Це не схоже на радість, але пісня така сама оманлива, як і наша Хокаґе. – мовив Какаші. – Поглянеш на неї і не розумієш, звідки вона сили бере, аби і управляти, і залишатися все такою веселою, як і ця пісня, гульвісою, коли пережила безмежну кількість втрат та втратила головне – своє життя. Вона сміється, грає, п’є, а все тому…
• Що не може напитись. – цього разу Какаші перебила вже характерниця. – Вона хоче забутися, втопитися в тому алкоголі і програти вже нарешті своє власне життя за тим гральним столом долі, а не життя своїх близьких.
• Чому ваші обличчя такі кислі, мов вино Орочімару, коли він намагався Цуні на День народження Медове вино Сенджу відтворити?
• Шідзуне… – одночасно, на самому лише видиху, промовили Анко з Ґенмою, в другого навіть сенбон впав на підлогу.

Перед товаришами постала помічниця Цунаде в довгій, до самої підлоги, спідниці, яка хрест навхрест приховувала глибокий виріз, а груди, ледь-ледь, прикривав чорний шкіряний бра, поверх якого була сіточка, що імітувала кроп-топ. На шиї красувався шкіряний чокер зі срібною літерою «А», очі були широко підведені, а вуста нафарбовані чорною помадою, з акцентами за допомогою червоного блиску.

• Вау. – нарешті хоч щось сказала Анко після того, як зжерла очима свою товаришку.
• Угу. – погодився, все ще не дихаючи, Ґенма, а тоді заліз під стіл, аби дістати сенбон та виліз вже біля самих ніг колеги по Резиденції Хокаґе.
• О Мудрецю, ти назад засунув його до рота?! – очманіла характерниця. – Не будь таким гидким!

Ґенма випростався та розвернувся до Тейваз.

• Правило трьох секунд, крихітко.
• По-перше, пройшло вже більше, а по-друге, – Тейваз перелізла по дивану через Какаші та зістрибнула майже впритул до товариша, – продезінфікуй дооджьо своїх нових мікробиків для аеробіки.

Тейваз схопила Ґенму за щоки, натиснувши на них, перед цим витягнувши та викинувши сенбон, а тоді влила йому за мить чарку саке.

• Ха! – тріумфувала характерниця, поки Ґенма намагався відкашлятися.
• І що б вона з ним зробила, якби дізналася, що він ще і одну каву собі заварює одразу на пару днів.
• А що з цим не так? – здивовано поглянула Тейваз на Анко.
• Оу, мовчу. – підняла руки до гори Анко, а потім відкинулася на спинку дивану.
• Не тягни брудне до рота.
• Не переймайся, каченятко, я гетеро.

Ґенма підморгнув характерниці, усміхаючись, а тоді знову розвернувся до Шідзуне.

• Дозволиш? – подивився він на неї цим своїм фірмовим поглядом.
• Дозволю що? – тепер не лише Анко дізналася, що і Шідзуне вміє фліртувати навіть самими очима.
• Замінити сенбон на новий?

Какаші з Тейваз переглянулися, коли та вже сиділа знову біля нього.

• Дозволяю.

Шідзуне поставила ногу біля сідниць Анко, а Ґенма прийнявся повільно шукати де сходилася спідниця, а тоді обережно, мов лис в курнику, почав шукати місце кріплення улюбленої зброї, після її власного розуму, Шідзуне.

• Кхм. – раптом його хтось постукав по плечу. – Ще рух хоча б на міліметр вверх і я відірву тобі голову.
• О так, хіме, ти ж любиш, щоб його пальчики шурхотіли лише під твоїми лахами?
• Ти що напився, старий дурень?

Ляпас, який передбачався для підлеглого, дістався старому другові.

• Ні, просто згораю до болю від ревнощів, коли ви фліртуєте з цим жовторотиком. – відповів із усмішкою Джірая, потираючи щоку, хоч в очах його і справді зчитувався біль.
• Ми не фліртуємо! – в один голос заперечили Цунаде та Ґенма.
• А я ж казала! – скочила на ноги характерниця.
• Сядь. – гаркнула Цунаде, лише на мить поглянувши на неї.
• Пф. – і сіла.
• Сьогодні не твій день, каченятко, ой не твій.

Заусміхався Ґенма із сенбоном в зубах, коли сідав на місце та закликав Шідзуне присісти до Анко. Ніхто з дівчат, звісно ж, не заперечував.

• Таки засунув свої руки, сволото, таки витягнув той клятий сінабон.
• Сінабон? – перепитала керівницю Шідзуне.
• У Вас щось не те на суфльорі, пані Цунаде. Теж наклюкалися?

А от зараз Ґенма пожалкував, що так широко усміхнувся, тому в мить припинив.

• Хоча, якщо подумати, для сінабону правило трьох секунд теж актуальне.
• Ні, – із абсолютно серйозним лицем відповів Какаші, немов вони обговорювали щось важливе на Раді Селища, – налипне на крем.
• Бля, – щиро засмутився Ґенма, – не канає.
• Та ні для чого не канає це правило! – крикнула характерниця із піднятими до скронь долонями. – Вам що по п’ять років?!
• Ти їла чипси з підлоги. – спокійно зауважив Какаші.
• То були чипси з васабі, – обуренню Тейваз не було меж, – я, відкриваючи, просипала всю пачку на підлогу, звісно я їх їла! Чипси з васабі! – погляд характерниці пішов кудись в бік. – О!

Вона знову перескочила Какаші та зникла десь поміж людей, а потім повернулася з тарілкою сиру з пліснявою та плиткою шоколаду.

• Шо, – по погляду Какаші було вже видно, що він усвідомив та прийняв всі біди його долі, – знову? – і похилив приречено голову.
• Та ну тебе, – трішки засмутилася Тейваз, – це ж абсолютно банальне поєднання. Не хочеш, не куштуй.
• Давай вже, давай. – не піднімаючи голови, відповів Какаші.
• Та ну тебе.
• Кажу ж давай.

Какаші схопив характерницю за стегна та перекинув собі на коліна, вчасно зловивши тарілку з сиром.

• Розбійник.

Вони дивилися один на одного в такому незручному положенні, не відриваючи очей, що доволі складно в цих краях для власників шарінґану, але для них зараз комфортнішої пози і не існувало.

• О, Какаші виходить теж нализався.
• Ще ні. – відповів він Ґенмі, не дивлячись на нього. – І я абсолютно тверезий. Від алкоголю так точно.
• А я тверезою це чути не хочу. – скривилася Цунаде, що давно вже сиділа поруч з Джіраєю спиною до своїх підлеглих та покликала офіціанта.

На сцену вийшла Куренай.

• Ґенмо, сонце, підійди, будь ласка, до нас.

Коли вона говорила, то однією рукою тримала мікрофон, а іншою огортала ніжно живіт, немов вже хотіла захистити дитину від цього світу. Як тільки Ґенма опинився поруч, то поцілував її в щоку, бо хоч Куренай і намагалася усміхатися весь вечір, але ці очі з того самого дня і до скону могли виражати лише біль, самотність й тугу, та сів позаду, взявши гітару, а вона продовжила.

• Асума, – ця усмішка їй далася найважче, – ви ж знаєте, як він співав, як грав, але він ніколи не виконував своїх пісень. Ніколи і нікому, крім мене. – пауза, вона відчувала, як дамба із сліз збиралася прорватися, але Куренай знала, що не дозволить, як Асума ніколи не співав власну лірику на публіці, так і вона ніколи не заплаче при свідках. – Але цю пісню він збирався виконати на своє День народження, хоч і написав її ще дуже давно. Вона лежала незавершеною в найтемніших шухлядах його душі й квартири, а коли його юність увірвалася в наше селище, він зумів її довершити, але не встиг заспівати. – тепер Куренай усміхалася щиро. – Друзі, я вважаю, вона має право на життя, хоча б вона, і наш Ґенма погодився мені з цим допомогти. Сонце?

Куренай розвернулася до товариша, перевіряючи чи той вже готовий.

• Це для мене честь.

Тейваз здалося, що вона ще ніколи не бачила його таким серйозним.

Куренай почепила мікрофон на стійку, нахиливши її, та зійшла зі сцени, вирішивши присісти біля Шікамару, а Ґенма взяв стілець й пересів поближче.

• Завдяки тобі, наша Воля, наш Вогонь все ще горить, друже.

А я все там по зйомних хатах

в кімнатах прокурених тих.

Від демонів своїх ховаюсь

в самі темні закутки.

 

Часом сам не знаю,

як до сих пір живу?

І в аптеці не купити

того, що від життя п’ю.

 

Але живу, бля. Я якось ще живу…

І який день вже головою двері, стіну б’ю.

І бідам тим ніби нема кінця.

Добре, хоч музика ця… Є.

Двері до бару відкрилися і повіяло свіжою прохолодою, мов привиди на крилах вітрів завітали у гості. Ґенма одразу вирівнявся і йому вартувало багато зусиль, аби не збитися.

• Ого, вона таки пришла.

Какаші дивився майже таким самим поглядом, як і Ґенма.

• Хто? – поцікавилася Тейваз, якій стало дещо некомфортно від реакції свого, колись, командира.
• Пам’ятаєш я казав, що з Ґенмою мушу до декого завітати.
• Угу.
• Юґао – наречена нашого покійного товариша. Точніше, кращого друга Ґенми, в якого сьогодні, пам’ятаєш Ґенма згадував, що мало б бути День народження, а от я їй допомагав був в справах Анбу, навіть коли вже практично відійшов. Я маю привітатися.

Навіть не дивлячись на Тейваз, він підвівся та попрямував до дверей, але характерниця встигла схопити Какаші за руку.

• Так звісно, але як давно він помер? На ній просто обличчя немає. Грозова хмара, не інакше. І з Куренай на похоронах не зрівняти.
• Куренай сильна. Сильна привселюдно, сенсей, як ні як. А Хаяте загинув разом з твоїм батьком, навіть дещо раніше.
• Ого… – все, що спромоглася промовити Тейваз, дивлячись Какаші у спину, що віддалялася.

 

І ця вся музика чомусь така сумна.

І скільки ще буде їх? Не візьмуть на радіо всіх.

Але тобі вона. Тобі з ним від мене привіт.

А я побуду один, де дим. Аби так не боліла душа…

Грай моя музика! Грай моя музика!

Грай моя музика! Грай моя музика…***

Прозвучали оплески, Ґенма не клонився, а лише поклав гітару назад, прибрав стільчик та теж попрямував до Юґао.

• Радий тебе бачити. – він взяв її за долоні та поцілував в обидві.
• Я теж вас рада бачити, хлопці.

До них підійшла Куренай.

• Дякую Вам за запрошення, пані і прийміть мої спів… – Куренай заперечно захитала головою, не прибираючи м’яку усмішку з обличчя. – Мої вітання? – дещо збентежилася Юґао та теж спробувала усміхнутися.
• Ти таки прийшла. – мовила Куренай, обійнявши молодшу товаришку.
• Так… Є одна пісня. Я хочу її заспівати.
• Так, звісно! – зраділа Куренай, чим знову збентежила Юґао, якій явно було не дуже комфортно тут знаходитися.
• Какаші, ти мені допоможеш?
• Я?
• Так. – говорити з семпаєм їй було найлегше.
• Як?
• Акомпанемент. Він з тебе. Будь ласка.
• Ам, Юґао, – зашарівся Какаші, – я дуже давно не грав. Та і грою те, що було, важко назвати.
• Какаші, не прибідняйся. Ти завжди чудово грав.

Куренай з Ґенмою здивовано перезирнулися.

• Може краще Ґенма? Ти ж сама все чула.
• Ні, Какаші, я хочу тебе. Будь ласка. Без тебе я не зможу, а він заслуговує нарешті в свій день почути не мій плач, а пісню.
• Чому я?
• Мені спокійно з тобою. Так завжди було. Ну, ти був моїм наставником і воно якось… – Юґао весь цей час, що говорила, або ламала собі пальці, або покусувала знервовано губи. – Крім того, це її пісня.
• Її?
• Угу. – всміхнулася Юґао.
• Оу… – тепер занервував Какаші. – Та пісня. Так, звісно, ходімо.

Какаші обійняв Юґао за плечі і повів до сцени.

• Чия пісня? – звернувся Ґенма чи то до Куренай, чи то просто озвучив думки в голос.
• Взагалі, я подумала про Рін.
• Що логічно. – погодився товариш.
• Але вона не співала.
• Впевнена?
• Угу, – Куренай перехопила тацю із закусками у офіціанта і почала, говорячи, наминати, майже не зупиняючись, – та і не личить Рін спів.
• Це як?
• Не знаю, просто не в’яжеться в голові.
• То може таки співала? – Ґенма відібрав вже майже спорожнілу танцю і поклав на один із столів позаду.
• Вже не впевнена.
• А хто в нас взагалі співав?
• Якщо не брати до уваги старих пердунів на скелі?
• Може треба шукати не серед ваших ровесників, а Юґао?
• Ти думаєш я гребу, хто з нею до Академії ходив?

Зазвучала музика і вони в мить завмерли.

• А…. – прошепотів Ґенма, таким голосом, немов злякався, очі теж округлилися та втупилися в підлогу.
• Ця пісня. – підтримала його Куренай, розвертаючись до сцени.

Я шепочу тобі, а ти не чуєш.

Я кричу на землі, чи ти відчуєш?

Моя вільна душа сьогодні плаче.

Я не знаю, чи знов, тебе побачу.

Вище неба ми заховаємо кохання.

Все, що є, візьми, може зустріч ця остання.

Тейваз не вірила власним очам, але не могла змусити себе відвернутися. Вона соромила себе за те, що зараз відчувала, цькувала себе, сварила, але нічого не могла зробити з почуттями образи, болю та не праведних ревнощів.

Вище неба ми заховаємо кохання.

Все, що є, візьми, може зустріч ця остання.****

Куренай спершу відчула, як її щоками покотилися сльози. Мовчазні, але нестримні. Вона лише сильніше зціпила зуби та боялася, неймовірно боялася, що Ґенма зараз розвернеться до неї і побачить її сльози, але потім вона відчула руку. Теплу руку, яка зігрівала її власну.

• Куренай-сенсей, я проведу Вас додому.
• Дякую, Шіка, – шморгнула носом не його вчителька, – мені і справді час додому, але не переймайся, я сама дійду.
• А я не питав.
• Га? – вона здивовано поглянула на Шікамару.
• Ти диви, – тепер всміхнулася, – яким ти став. А я і не помітила, коли ти виріс.
• Я теж. – пауза. – Я теж.

Варто було Какаші тільки попрощатися з колишньою підопічною та повернутися за стіл, як Тейваз моментально випалила, що її гризло, сама ж згораючи від сорому, через свою інтонацію, яку не вдавалося контролювати. Навіть пасма її волосся все норовилися стати блакитними, але поки без вагомих успіхів.

• Ти не казав, що граєш на гітарі.
• А ти і не питала.
• Ха! – все що змогла на це відповісти характерниця, а тоді відвернулася та почала лазити по всім тарілкам.
• Припини, ти чого? – він схопив її за руки та змусив знову розвернутися до себе, але та вирвалася, хоч і продовжила просто сидіти.
• Де Ґенма?
• Пішов провести Юґао. А де Анко та Шідзуне?
• Уявлення не маю, вся моя увага була зайнята твоїм виступом. Вашим виступом. А чому ти не пішов проводжати ту дівчину?
• Що з тобою? Чому ти злишся?
• Я не злюся.
• Неймовірно злишся. Ти зараз серйозно? Тейваз?
• Тейваз? – «Не незграба, а просто Тейваз». – Так серйозно!

Характерниця не могла точно сказати, як часто її Какаші називає на ім’я, але коли їй було боязко, вона одразу це підмічала, хоч і не знала чи є в цього хоча б одна раціональна причина. Чи означає це хоч щось, а чи говорить він так постійно.

• Чому ти не сказав, що вмієш грати на гітарі?
• Бо я не вмію.
• О так, звісно, взагалі половина струн не звучало.
• Тейваз, я Копіюючий Ніндзя і вмію копіювати не лише техніки. Я не казав, бо то для мене нічого не означає, так, колись треба було для місії чи просто нудно, я навіть не пригадую вже. Чому ти так завелась?
• Я… – їй здавалося, що вона зараз розплачеться, чи то від злості, чи то від образи, чи таки від відчуття власної жалюгідності. – Я… я не знаю. Просто… Ну, чому ти не сказав?

Какаші вже зрозумів, що не має сенсу закликати до голосу розуму та логіки.

• Просто забув. Чесно. Та і ти можеш заприсягтися, що про всі свої вміння чи хобі розповіла? Та і хіба це щось таке важливе?

Тейваз вже не почула останнього речення, вона немов пірнула під воду ще після питання про хобі. Тепер їй стало страшно і ще більш соромно. Ще більш соромно.

• Вибач. – ледь вичавила з себе характерниця.
• Та немає за що.
• Насправді є.

І було, багато було, але уточнювати Тейваз не збиралася.

• Я принесу ще випити. – крива усмішка.
• Хм, добре. – він схопив її за руку, коли вона пролазила повз нього. – Може краще я?
• Ні, я ще не знаю, що я точно хочу.
• Ну, добре.

Какаші усміхнувся, а тоді повернувся до столу та почав складувати брудний посуд один на одного.

• То що там з секретними, кхм, гобі, голубе?
• Га? – Тейваз мов з трансу вийшла, коли її окликав Джірая, що лише підступно посміхався в цей момент.

Характерниця не знайшла нічого кращого, ніж як показати язика та піти собі далі.

• О діду, що за дурні в мене в підопічних. – заскавчала Цунаде та почала битися чолом об плече старого, в усіх значеннях, друга.

Ні через п’ять хвилин, ні через десять, ні через півгодину Тейваз не повернулася, тому Какаші вже вирішив піти самому її знайти і вдалося це зробити йому лише на вулиці біля чорного входу до бару в компанії деяких однокласників його учнів.

• Вчителю Какаші! – аж подавився з переляку Кіба, коли унюхав його запах позаду себе. – Яка несподіванка!
• Та ну? – якомога спокійніше запитав Какаші, намагаючись відійти від побаченого. – А що ви тут робите?
• Ка-ка-ші! – з дурнуватою, але щирою усмішкою, вигукнула характерниця, що саме сиділа на холодній землі, схрестивши ноги одна на одній, та схопившись руками за ногу Какаші, мов обіймаючи її. – Я так рада тебе бачити?
• Ага, он воно як. – він погладив її по голові, правильніше було б сказати, почухав. – Угу, ми і справді давно не бачилися. – з одного боку йому було смішно, але з іншого якийсь терпець таки починав уриватися. – Хто вам продав алкоголь?

Запала гробова тиша.

• Алко-що? – зіграв в дурника Лі.
• Ні, – протягнув Какаші, – до тебе питань я не маю, тут все добре. То хто? І Тейваз, чорт забирай, тільки не кажи, що це ти купила дітям алкоголь!
• Ну, не сварися! Це не я. – вона всім обличчям притягнулася до ноги Какаші. – Хоча, це доволі іронічно, що помирати їм вже можна, а пити ні. І взагалі, я тут ховалася, а мене і пригостили.
• Хто? – Какаші важко видихнув та спробував проігнорувати чергове її зауваження про вік шінобі.
• Я не пам’ятаю.
• Охоче вірю. Хоч ти і казала, що не п’янієш.
• То було давно і не правда.
• Ум, старенька моя. – знову почухав, але отримав удар по руці у відповідь.
• Давай! Давай ще і ти цькуй мене за вік.
• Та я абсолютно ігнорую той факт, що ти ховаєшся в провулку з дітьми на підпитку, я цькую тебе в протилежний бік.
• Та ну тебе.
• І я тебе. – м’яка усмішка. – Ховаєшся то чого пам’ятаєш?

Тейваз подивилася догори, обпершись лише підборіддям.

• Ну, я за сценою дещо трішки розбила.
• Трішки це як?
• Капітально.
• Аааа, он що то було. І як я одразу не зрозумів, що це твоїх рук справа.
• Та ну тебе.
• О, ми тверезішаємо.
• Вчителю Какаші!??

Кіба зі страху подавився вдруге, коли Какаші розвернувся та подивився на Наруто, що саме приніс відра з фарбою та пензлі.

• Овва! Громадські роботи? – брова Какаші запитально вигнулася, руки склалися на грудях, а Тейваз майже розпласталася на землі, коли той розвернувся вже повністю. – Вирішили пофарбувати паркани в селищі на волонтерських засадах?
• Вчителю Какаші, – засміявся Наруто, тикаючи перед собою пальцем на руці, що все ще тримала фарбу, – а від вас нічого не можливо приховати.
• Сам занесеш все назад, де взяв, чи мені прослідкувати?
• Сам. – похилив голову Наруто і вже збирався йти, як між ним і вчителем виникла характерниця в бойовій стійці.
• Ой йо. – вдарив себе по обличчю Шіно.
• Е ні, ми зараз не на місії, ти їм більше не вчитель, ти не маєш права наказувати Наруто!
• Так йому, сестричко.
• У нас з Наруто є важлива справа. – Тейваз трішки захиталася, а Какаші все ще намагався зберігати серйозний вираз обличчя. – Місія. Високого рейтингу.
• Рангу. – поправив її Какаші.
• Так, рівня. Дякую. Тому ми зараз беремо ці відра і йдемо лізти…
• Кхм. – кашлянув Кіба.
• Виконувати місію йдемо.
• Ага. Звісно. Але я так не думаю. Ти йдеш додому. Хочеш до мене, хочеш до себе, але додому і спати.
• Ні. – вигукнула Тейваз, все ще ледве тримаючись на ногах. – Це я так не думаю. Будем битися. – вказала вона пальцем на Какаші. – Тільки я десь загубила свою сумочку зі зброєю.

Какаші поглянув на сумку, що так і висіла на стегні.

• Ага. Добре, як скажеш. Я нападаю .

Кіба аж підскочив в агресії, а очі Тейваз натомість заблищали в передчутті роками бажаного поєдинку, але Какаші різко наблизився до неї, передавив судину їй на шиї, зловив характерницю на руки та перекинув через плече.

• Ну, – почухав вільною рукою Какаші підборіддя, – думаю я переміг.
• Що з нею? – злісно запитав Кіба.
• Побажав солодких снів. Ця техніка, рахування овець перед застосуванням, не потребує. – він поправив непритомне тіло в себе на плечі, а тоді ще раз пригрозив Наруто та пішов геть.
• Ну от… – останній засмучено сів попід стіною бару. – Вічно ці вчителі все псують.
• Хочеш віддам свій купон на безкоштовний рамен?

З-за рогу вийшли Сакура та Іно, що саме ходили до підвалів лікарні, аби принести ще випивки із схованки Цунаде, але відчули Какаші, тому ховалися по той бік бару.

• Справді?!
• Справді. – засміялася Сакура, а для Наруто то було, немов сміються янголи.

***

Це були рідкісні моменти. Надзвичайно рідкісні, коли Ґай просто сидів, ще й наодинці, за столиком відкритого кафе та повільного потягував жасминовий чай. Зазвичай він завжди намагався або поринути у тренування себе чи наступного покоління спадкоємців Волі Вогню, або бути поруч з близькими, яким навіть не треба було просити про це, а інколи і прогнати його було марними спробами.

• Що це з тобою? – до нього підсів Ґенма. – Сам на себе не схожий.
• Втомився. – байдуже відповів Ґай, сьорбнувши чай.
• Ти? Ні, не можливо.

Ґенма відкрив чайничок та рукою поманив до себе пар, коли нахилився носом до отвору.

• Брр, знову своє мило п’єш.
• А ти б менше цукру в усе клав, а то скоро живіт відросте.
• Але прошу підмітити, на День народження Асуми я був з голим торсом, а ти ні.
• Я теж.
• Ґай, тілесна смужка на трико, то не те саме, що кроп-топ.
• Не доведено.
• Та серйозно, тебе неможливо побачити таким.
• Яким?
• Ем, не енергійно-позитивним?

Ґай похилив голову.

• Ґенмо, я втомився. Просто втомився. – Ґенма на нього так подивився, немов перед ним сидів тіньовий клон товариша і доволі препаскудний. – А сьогодні, ну, в цей день, в мене ніколи і не вдавалося бути… Бути прикладом для всіх інших.
• Ти про що?
• Батько часто в дитинстві розповідав, що ненька завжди була весела, сповнена сил та постійно готова була всіх підтримати, постійно всіх мотивувала до дій, до життя, вона була, немов та весна, уособлення весни, як і її посмішка. Широка та щира посмішка.
• Так, в Хару-сан була саме така посмішка. Це я ще встиг побачити. І в тебе така сама посмішка, Ґаю.
• Знаю, батько про це теж завжди торочив. – Ґай мимоволі саме зараз і усміхнувся тією самою усмішкою, хоч на душі і в очах боліло, а зі сторони це могло походити на секунду до істерики. – Тому я і хотів бути, як ненька. Було несправедливо забирати її у світу. Вона вчинила несправедливо.
• Перед тобою і твоїм батьком лише. Світу вона нічого не винна. Ти теж нічого не винен, чуєш мене?
• Дякую тобі, Ґенмо.
• За що? Тобі це будь-хто скаже.
• Я не про це, дурню. – Ґай поклав руку на плече товариша. – Я про те, що ти всунув свого носа туди, куди я все ніяк не міг наважитися.

Ґенма зрозумів та легенько усміхнувся, похлопавши своєю долонею по долоні Ґая.

• Я все своє життя намагався весь свій вільний час присвячувати тренуванням, – він прибрав руку та підлив собі чаю, – щоб не думати про неньку. Присвячувати весь свій вільний час друзям, щоб нізащо не допустити помилку батька і не пропустити, коли вдень весела, нібито щаслива твоя близька людина, ввечері впаде замертво, розпоровши собі живота, бо чомусь це їй здавалося кращим, аніж поговорити, аніж розділити з кимось свій тягар.

Ґай дитячими очима поглянув на товариша.

• Можливо батько робив недостатньо? Можливо чогось не вистало неньці, щоб повірити, що поруч з ним вона в комфорті, безпеці і може поділитися? Я не знаю, але я бачив, що відбувалося з Какаші, він же навіть нічого не приховував, а може і сам не помічав. Я бачив, що ще трішки і він паде в пітьму, тому я вліз в його справи і попросив Третього його звільнити, але якби не Сьома, боюся, я б не зумів його врятувати. Не зумів би нічому зарадити.
• Ти не мусиш нікого рятувати.
• Не мушу, але і закривати очі чи стояти осторонь, коли моя близька людина займається саморуйнацією, я не збираюся. Це шлях байдужих слабаків чи боягузів. Мій шлях ніндзя інший. Мій шлях ніндзя – весна. Хару.

Навіть Ґенма вже попросив офіціанта принести ще одну чашу та налив собі не любимого чаю.

• Але не так давно і я був боягузом. Я боявся взяти на себе відповідальність за чужі секрети, але її взяв ти. Ти пішов і розповів все Хокаґе про Тейваз, чим можливо врятував її. Чесно, я не знаю, чи врятував цим ти її, але от Какаші цього разу врятував саме ти. Якби вона покінчила з собою, він би… я не знаю чи пішов би він за нею, але ошаленів це вже точно і ніхто б більше не зумів би його витягнути з тієї пітьми.
• Та пітьма завжди з ним. Завжди поруч, варто йому тільки оступитися. Хоча, заради справедливості, хоч Тейваз його зараз і тримає подалі від чорноти, але якби вона ніколи не з’явилася в його житті, то і ризик, що він знову паде, був би набагато, набагато меншим.
• Та хто його знає. Я не знаю Я втомився вже все намагатися проаналізувати у вчинках інших. А рятувати Какаші я втомився ще більше. Мене дістав Какаші, що постійно намагається собою пожертвувати! ПРОСТО ВЖЕ ДІСТАВ!
• О так, це був веселий тиждень.
• І максимально дурнувате рішення. Сказати, що я злий, це нічого не сказати і йому просто пощастило, що мене не було в селищі. Йому і цим шкетам.

Ґай так грюкнув чашею по столі, що чай забризкав все довкола, хоч він і був вже майже допитим.

• Та чому вони всі намагаються себе вбити!?
• Ненька, Сакумо, Какаші, Како…***** – Ґай в мить запнувся і подивився в очі товаришу. – І щодо Како-сан, ти впевнений, що з Юґао все буде добре?
• Тут я впевнений. Ні, звісно я спершу перелякався до чортиків, коли почув пісню, але ні, в ній я впевнений. Так, смерть нареченого теж серйозно по ній вдарила, але це точно було не прощання. Просто Юґао потрібен час. Більше часу, ніж будь-кому з нас. Така вона вже, ця Юґао.
• І прощання. Їй би воно допомогло, вона була дуже компанійська.
• Була. Була. – сумно погодився Ґенма. – Додому не йшла, поки з усіма особисто не попрощається. Але з мертвими попрощатися неможливо.
• На жаль.
• А я то думаю, хлопці, чого це в мене щоки палають.

До столу, за лаву навпроти, приєдналася характерниця. Ґенма одразу ж підняв руку, аби покликати офіціанта, щоб приніс ще чашу та свіжий чай.

• Ти як завжди спершу жерти, а потім до лікарні?

Тейваз закотила очі.

• Це не моя кров.
• Тільки з місії? – поцікавився Ґай.
• Ну, в такому вигляді я можу бути або після місії, або після кухні. Про що ляси точите?
• Та про тебе ж, каченятко.
• Що справді? Я ж просто пожартувала.
• А тобі все розкажи. – принесли чай і Ґенма прийнявся всім його розливати.
• Ну, розкажи хоч, хто така Хару і до чого там Юґао та пісня.
• Як довго ти нас підслуховуєш, розбійнице? І не Хару… – почав був пояснювати Ґай, але Ґенма його заткнув жестом піднятої долоні та перебив.
• Тоді ти платиш за наш обід.
• Тут лише ж чай. – звузила очі характерниця.
• Ну, це поки. – по-лисячому усміхнувся Ґенма.
• Сука. Знаєш чим мене купувати.
• Хіба я винен, що тобі вічно все про Листя треба знати. Шпигунка, не інакше.

Тейваз лише мовчки усміхнулася.

• Юґао була ученицею Како-сан. – продовжив розповідь Ґай. – Практично з малечку, бо закінчила Академію відносно рано. Како-сан дуже любила своїх учнів.
• І коли Ґай каже дуже, це справді дуже.
• Я поки не зустрічала вчителів, які не люблять.
• Я б не любив. Ні, ніяких дітей.
• В тобі я і не сумнівалася, але ти, блядь, і не сенсей.
• Не просто так, крихітко, – вказав він пальцем, всміхаючись, на Тейваз, – не просто так.
• Како-сан теж не любила дітей, але в своїх же учнях душі не чула.
• Хоч до того, – згадав Ґенма, – вона взагалі служила в Анбу, але в селищі не вистачало вчителів і батько вмовив її перевестися.
• Впевнений, він просто боявся за неї.
• І не дарма, як член Анбу вона була шалена. Про неї ходили легенди і багато хто вже не знав чи справжнє то її ім’я, чи просто якщо тобі судилося зустрітися з нею, то майбутнього в тебе більше не було.
• На Минуле навіть відкрили полювання інші країни. А ось чоловік її був так собі, посереднім.
• Теж в Анбу?
• Ага. – в один голос відповіли чоловіки.
• Хоч і старший за неї десь років на п’ять чи навіть десять.
• А хіба посередніх беруть в Анбу? Чи корупція й кумівство процвітають скрізь?

Ґенма з Ґаєм у відповідь просто скривилися та вирішили проігнорувати запитання.

• Але працювати з членами Анбу та просто дітьми – це величезна різниця. Како ще і бісилася від рангу місій, тому так вже дістала Третього, що той їй дав серйозне завдання і…
• І повернулися лише Како-сан з малою Юґао на руках. Вона думала, що учениця її зненавидить, адже через невдалий наказ, її друзі померли, але ні, Юґао навпаки майже не відходила від Како.
• Невдалий наказ?
• Како-сан була неперевершеною воїтельницею, навіть непоганим тактиком, але стратегії… стратегії, то не її.
• Було службове розслідування і її визнали винною. Стаття за важкістю, майже така, як і в батька Какаші.
• Вона себе тоді вбила за це?!
• Хотіла, але під час огляду після місії, було виявлено, що вона вагітна і чоловік вмовив залишити дитину.
• Вона не хотіла, але він завжди мріяв про нащадків. А вона завжди хотіла робити його щасливим.
• Боже, це жахливо. – обурилася Тейваз.
• Можливо, – погодився Ґенма, – але як би там не було, Како-сан дуже переймалася через загибель учнів, і та дитина, коханий чоловік поруч – це те, що витягло її з прірви та змусило жити. Бо так, вона б пішла шляхом Білого Ікла Листя, якби не це все.
• Все одно змушувати когось ставати матір’ю і вбивати свій організм, коли він не хоче, ну, такі собі вечорниці.
• Я теж так думаю,- сумно підтримав Ґай характерницю, – Како-сан не варто було ставати матір’ю.
• Але матір’ю вона стати таки вирішила, а от вчителювати припинила. Сказала, що хоче повернутися до Анбу і просто виконувати накази, ніякої відповідальності за інших, але спершу треба було виносити дитину.
• Зате в Анбу вона влаштувала Юґао, та навіть потрапила до команди Какаші.
• Справді? Прямо аж під його командуванням?
• Угу, він довго був її наставником. В принципі, наставляв він її і після, коли вже були по різним командам. Юґао дуже прикіпає до людей. Дуже.
• І чим більше втрачає, тим більше прив’язується до тих, хто залишився.
• А потім чоловік Како помер. І її не стало.
• Вона вбила себе?
• Ні, спершу її не стало, а потім так, потім вона себе вже і вбила.
• Вона кинула дитину?
• Не лише. Після пологів в неї була важка депресія, яка з кожним роком все посилювалася. Навіть з кожним місяцем. Како-сан матір’ю майже не була, всю себе присвячувала службі, особливо після того, як її брат, посварився з батьком та покинув селище, тому навіть з останнім вона говорила лише по роботі, адже була надзвичайно близька з братом і дуже винила батька в тому, що той таки вижив брата і він її кинув, як їй здавалося. Како-сан сильно від всіх віддалилася, крім чоловіка та Юґао. Дитиною взагалі лише чоловік і займався.
• А потім він загинув і її не стало. – повторила Тейваз почуті раніше слова.
• Угу, – Ґай знову спохмурнів до такого стану, в якому його і побачив Ґенма, – написала пісню до чоловіка та вбила себе.
• Юґао була її кайшяку.
• Не може бути! – Тейваз вигукнула так голосно, що навіть перехожі зупинилися, щоб осудливо подивитися на джерело шуму. – І вона на це погодилася? Навіть нікого не попередила?
• Юґао хоч і боялася когось втратити ще, але розчарувати свою вчительку вона боялася ще більше.
• Та пиздець блядь, що у вашому Листі взагалі відбувається!? Юґао серйозно на це погодилася і нікого не попередила? Навіть брата?
• Саме так, саме тому вона потім всі наступні роки і уникала Асуму, а Третьому намагалася і не звітувати самостійно, благо статус дозволяв. Та і Асуми не було тоді ж в селищі, він і повернувся то лише через похорон, а як побачив малу сироту, геть самого в величезній, порожній, холодній кімнаті, то вже і не зміг піти.
• А вони тут до чого?
• Каку – сестра Асуми. Вони близнюки.
• Конохомару!!

Характерниця так чкурнула вперед, що ледь шию не зламала.

• Рота закрий, а то бозна-що позалітає.
• Блядь, Ґенмо, нахуй йди, я в ахуї.
• Не лайся. – Ґай тикнув їй перед самим обличчям гарячою чашою чаю, а та мовчки взяла, осушила в мить, попікши всю ротову порожнину, горло та душу, але навіть і не зауважила цього.
• Бідний Конохомару, він її хоча б пам’ятає?
• Благо Мудрецю, ні. – відповів Ґай. – Тому може жити ілюзіями про люблячу матір. Боже, який же я злий! Кинути малого! Який же я злий! І що за батько той Третій, що від нього всі діти йдуть?!

Тейваз помітила, що Ґай немов виливає всю свою образу та злість на інших батьків, бо виходить просто не здатен зненавидіти, навіть через біль зради та втрати, свою власну матір, хоч та і вчинила так само. Або винить в її смерті селище, коли інших самогубців змушує відповідати за свої вчинки самостійно, що теж може бути його власним захистом.

• Ще і заборонив при ньому хоча б словом обмовлятися про доньку. Кажуть, коли напивався, називав її злочинницею, паскудною зрадницею, а потім ридав та просив пробачення у привидів минулого. Пив страшно, на якийсь час геть забув про всі свої обов’язки та обіцянки, і хто знає, що було б з Листям, якби не Данзо.
• Або, що було б з Листям, якби Третій таки не взяв себе в руки та не забрав владу у Данзо.
• І Данзо геть не скористався можливістю усунути Хірузена, посилаючись на його не спроможність керувати?
• В це важко повірити, – відповів характерниці Ґенма, – але Данзо справді його друг, давній друг, і він справді підтримував Третього та не збирався боротися за посаду із обісцяним, п’яним старим, а не з величним Хокаґе.
• До того ж, Данзо теж втратив з нею члена родини.
• Пиздець, Ґай, тільки не кажи, що вона була його невісткою.
• Побійся Мудреця, таке Конохомару бажати. – з повним огиди обличчям, Ґенма подивився на небо, склавши перед собою руки в молитві. – Але так, її чоловік був племінником Данзо, і чесно кажучи, ніхто в селищі, краще за неї, з ним не ладив. Та Данзо в ній душі чув, настільки, що від чуток дружину Третього вберегла лише ідентична схожість дітей з батьком.
• Як Третьому взагалі вдалося повернути шанування від підлеглих та селян?
• По-перше, про це знало дуже мало людей, що теж заслуга Кореня, в основному щось просочуватися почало вже після його смерті. По-друге, Сарутобі Хірузен для Країни Вогню та Селища, Схованого у Листі зробив настільки багато, що це неможливо стерти із пам’яті людей старим батьком в горі, а по-третє, Третій просто зумів вчасно стати на ноги.
• Але все це аж ніяк допомагало і не допомогло налагодити стосунки з сином і якби не Конохомару, Асума б знову кудись подівся. Але дещо їх об’єднувало, він теж завжди мовчав про Како, адже вважав, що винний в її самогубстві, що якби не пішов з селища, засліплений образою на батька, то помітив би, що не так з його сестрою, що вона не просто «кар’єристка, а не матір», що якби він був поруч, вона б не почувалася самотньою і вижила б. Жила б. Тому і ми всі намагалися зайве не рвати його ран. Вони близнюки, розумієш? Це не просто брат з сестрою, їх зв’язок не кожному під силу зрозуміти. Тому ще раз питаю, що Третій за батько такий, що зумів розірвати ці пута?
• З Сарутобі хороші наставники, але до сто біса хуйові батьки. – підтримав товариша Ґенма.
• Ну, – відкусила характерниця нещодавно подані оніґірі, – може і добре, що Асума загинув, а Куренай виховає дитину сама.
• Тейваз! – одразу ж гаркнув на неї Ґенма, а Ґай просто недобре поглянув.
• Боже, хлопці, це просто чорний гумор, щоб розрядити атмосферу.
• Ні, Тейваз, ні. Не тут. Не треба.
• Не треба мене соромити, ти і сам по гірше видавав.
• Мені можна.
• Ніхуя тобі не можна.
• Може від Третього так діти і тікали, бо він був помішаний на шануванні минулого та сліпо слідував традиціям, як дань всьому тому, що побудував його власний вчитель, а це не завжди те, що допомагає знайти спільну мову із молодим поколінням. Може саме тому Асума так і жадав зруйнувати всі застарілі бачення батька, але не встиг, а потім і байдуже стало.
• Так, – погодився Ґенма, – Асума це той, хто завжди вірив у майбутнє, а не минуле.
• Але тепер став минулим. – журбу зловила вже навіть і характерниця. – Як і його сестра.
• Угу, добре, що Какаші в його вічних намаганнях стати минулим постійно хтось заважає.
• Га?
• Ай! – вигукнув Ґай, коли добряче відчув ногу товариша на своїй. – Ти чого?
• Тобі більше всіх треба?
• Ви про що?
• Вона ж буквально тільки з місії. Вона явно не в темі. Ти знаєш, що роблять з гінцями, що погані новини приносять? А уяви тепер, що ця йобнута зробить.
• Так, блядь. Говоріть вже.
• Ти ж Какаші ще не бачила?
• Ні.
• А когось із Наруто чи його ковену?
• Ні.
• Ну, і добре. От, як побачиш, там і взнаєш. – договоривши, Ґай сховався за чашею чаю.
• Майто Ґай, ану негайно викладай абсолютно все, що тобі відомо. – характерниця була цілковито серйозною та лютою. – Це довбануте опудало знову намагалося померти?!

Ґай у відповідь лише дуже криво усміхнувся та знову намагався сховатися за чаєм, але чаша, як і чайничок, виявилися порожніми.

***

• А он ти де!!!! – загарчала характерниця, коли нарешті знайшла Какаші, що саме був на одному з тренувальних майданчиків.
• Хатаке, я б тобі радив з’їбатися кудись на дерево і повище. – крикнув десь позаду Ґенма, що намагався наздогнати характерницю весь цей час.
• Боюся вона теж шінобі. – вигукнув Какаші, готуючись до неминучого.
• Ти думаєш в такому стані вона здатна згадати про чакру?
• Аргумент.

Какаші, всміхаючись, клацнув великим й середнім пальцем, та стрибнув на огорожу одного з тренувальних майданчиків, але не допомогло, бо тієї люті характерниці вистачило, аби він впав прямісінько до її ніг, від одного лише шарпання огорожі.

• Вибач, Хатаке, я її не втримав. – мовив Ґенма, що вже нарешті також дійшов до майданчика.
• Не схоже було, що Ви взагалі її тримали. – десь з лав почувся голос Шікамару, від якого в очах Тейваз лише більше запалали вогні.
• Ти!

Здавалося, їй вже чхати було на Какаші, бо вона в два стрибка опинилася біля сина свого сенсея.

• Як ти посмів!?
• Воу, жінко, пригальмуй.

Шікамару підняв долоні догори і трішки нахилився назад подалі від пальця, яким на нього вказувала Тейваз.

• Я знаю абсолютно все, що ти сказав, і що ти зробив на тій клятій місії і це повне розчарування, Шікамару.
• Я виконував наказ.
• Який в сраку наказ?! Він був йобнутий! Все що ви там собі попридумували, було йобнуте і геть не схоже на твій розум!
• Тейваз, я просто чюунін. Я просто виконував наказ. Мене ніхто і не питав, як краще.
• Та пішов ти, Шікамару! Це геть не схоже на тебе! Ти був готовий віддати на безглузду смерть вчителя, ти йшов проти власних товаришів, що його намагалися врятувати!
• Бо треба подорослішати вже нарешті, зрозумій це.
• Ха…

Тейваз просто опустила руки та приречено видихнула.

• Ти… Як ти можеш?
• Я робитиму все, аби захистити те, через що, захищаючи це, помер Асума.
• Твоїх рук справа? – Тейваз знову розвернулася в бік Какаші. – Диви, так схоже на твої слова про накази.
• Не жени всіх коней на мене. – сказав Какаші, коли опинився поруч з Тейваз.
• СЕРЙОЗНО, БЛЯДЬ?! – характерниця в шаленстві розкинула руки спочатку по сторонам, а потім догори. – А на кого? Чия це грандіозно-тупа ідея була? Чия порушена обіцянка?
• Тейваз… Не все так однозначно.

В щелепу Какаші прилетів перший удар.

• Доволі однозначно.
• Все добре?

Із сусіднього майданчика до них підійшла Восьма команда.

• Кіба! – Тейваз кинулася йому на шию та поцілувала в тім’ячко. – Як я рада, що ти в мене є. Як я рада, що хоч у вашої команди голова на плечах.
• Була б ти чи ні, а інакше я вчинити і не міг би. А за таких умов, так тим паче.

Характерниця ледь не плакала від любові до свого кузена, а потім ще раз його обійняла та подякувала його друзям по команді.

• В Кіби чудові друзі. – тут її інтонація миттєво змінилася, коли вона розвернулася до Шікамару з Какаші. – Чого не можна сказати про його однокласників.
• Мда, – подивився він в небо, – патороч якась. Єдиним виходом мені буде загинути на наступній місії, бо інакше вона від мене не відчепиться.

Характерниця ще на словах про смерть замахнулася на молодшого товариша, але Какаші перехопив її руку та розверну до себе. Тепер вони стояли майже обличчя до обличчя.

• Ти маєш заспокоїтися, це вже ні в які рамки не лізе.
• Чого, блядь?! – вона вирвала руку. – Ні в які рамки?! КАКАШІ, ТА ТИ МЕНЕ ЗРАДИВ!!!
• Це не правда. – йому було боляче слухати такі звинувачення. – Ми домовлялися, що на першому місці у нас добробут селища.
• ТИ ОБІЦЯВ НЕ ЖЕРТВУВАТИ СОБОЮ ПРОСТО ТАК!
• Тейваз!!! Не було часу, розумієш!
• Ні, не розумію! Ти обіцяв!!! Та що з вами, блядь, таке?!
• Тейваз, – Шікамару встав та підійшов до неї, – вчитель Какаші правий, у нас не було часу на будування стратегій.

Характерниця немов не дихала, а сичала.

• То так ми тепер чинимо?! Ви справді згодні з цим? І ви думали, що ваші товариші, ваші знайомі, близькі, КОХАНІ, ВРЕШТІ-РЕШТ, будуть раді, якщо їх врятують таким чином?! Це принесло б лише більше болю!! Це не ви, – Тейваз позадкувала трішки до Кіби, – не Листя, яких я так сильно полюбила.
• У вас з Наруто що, – запитально вигнув брову Шікамару, – один мозок на двох?
• Шікамару, не треба.

Какаші поклав руку йому на плече, а тоді почав повільно наближатися до характерниці, розуміючи, що ще одна мить і вона розридається. Його жінка була на межі. Над прірвою від болю. Знову над прірвою і знову, через нього.

• Пробач, будь ласка.
• Ні. Ніколи. – заперечно захитала головою характерниця.
• Обіцяю, я більше так не вчиню. Лише в крайніх випадках.
• Ти вже обіцяв, – ще крок назад, – і як мені знову тобі вірити, Какаші? – її вуста тремтіли.
• Пробач. – він потягнув свої руки до неї, в бажанні обійняти.
• Не пробачу. Так просто не пробачу.

І Тейваз кинулася на нього, почавши бити, куди тільки очі дивилися, хоч самі очі і затуманювали нескінченні сльози. Вона била і з такою люттю, що спершу товариші навіть не зрозуміли, що відбувається, просто завмерши від побаченого, а коли хотіли кинутися рознімати, Кіба одним лише жестом заборонив їм втручатися.

Какаші поділяв цю думку з Кібою, тому навіть і не бажав, і не збирався пручатися чи захищатися, а здавалося, зібрався дозволити себе відгамселити до самої смерті, якби таки не втрутився Ґенма та не відірвав, із неймовірними зусиллями, від нього Тейваз. Заплакану та всю в чужій крові Тейваз.

• Я НЕНАВИДЖУ ТЕБЕ, ХАТАКЕ КАКАШІ! – проревіла вона на весь ліс, що оточував тренувальні майданчики і спочатку ще намагалася вириватися, а потім втомлено повисла в обіймах товариша. – Ненавиджу… – ледь-ледь почулися її слова. – Ненавиджу.

Шікамару саме допоміг Какаші підвестися, поклавши його руку собі на плече, як тут з’явилося троє із Сьомої Команди.

• Какаші-сенсей! – Наруто кинувся до вчителя, але той його зупинив жестом та скривавлено, але якомога-більш по-доброму, усміхнувся.
• Все добре, Наруто, все добре.
• Та де там. – зауважив збентежений Сай, що якраз порівнявся з другом.
• Наруто…

Позаду нього стояла вже спокійна Тейваз, хоч і здавалася більш пом’ятою, ніж Какаші.

• Сестричко, що сталося у вас тут?

Вона нічого не відповіла, натомість міцно-міцно обійняла Наруто і просто розплакалася в нього на плечі, ще сильніше, ніж хвилини до того, змусивши його застигнути в розгубленості.

• Я так рада, – жуючи шмарклі, намагалася щось мовити Тейваз, – я так рада, що ти у нього є. – а далі все з’їли гучні ридання.
• Ґенмо-сан, – до нього нарешті підійшла і Сакура, – а що реально, з біса, у вас тут сталося?
• Ну, та таке, ваш вчитель колись пообіцяв Тейваз, що нізащо без вагомих причин не буде жертвувати власним життям.

Кутики губ Сакури опустилися до низу, а потім вона промовила, ще раз поглянувши на вчителя:

• Dumb ways to die.

• Шідзуне, – десь за сотні метрів, в Резиденції Хокаґе, звернулася Цунаде до своєї помічниці, стоячи біля вікна, – подивись на цей багряний захід сонця.

Шідзуне відклала папери та підійшла до Цунаде.

• Занадто багряний. Давно такого не було.
• Мов кров розлили небесами.
• Хтось помер.
• Хтось щодня помирає.
• Чи бачать це небо десь в іншій країні, чи червоним промінням осяяло лише нас?
• Хтось помер із Листя.
• Або незабаром помре.
• Або це просто дурні забобони чи марне дурне передчуття, побудоване на нещодавній втраті друга. Або дурним забобоном, тобто вчинком, було співати ту пісню на Дні народженні покійників. – все ще не відриваючи очей від заходу сонця, пробурмотіла Цунаде.
• Ви хочете, щоб я зібрала дані розвідки?
• Так, будь ласка. Займись цим.

 

---

Примітки:

* Правильна транслітерація українською не “ніндзя”, як прийнято в російській мові, а “нінджя”. Тобто, українська транслітерація та англійська більш наближені до оригіналу, ніж звичні нам терміни, запозичені з російської. Ніндзя – це те саме, що і Какасі чи Оротімару, тобто за Полівановим. Імена персонажів я давно перевіряла за найкращою українською системою, відтепер буду старатися коригувати і терміни, які були звичні нам через вплив росії та змінювати їх в подальших главах. Ось ще декілька з них: 
Коохай – 後輩 (こうはい). “У” там читається, як подвійне “О”.
Сенпай – 先輩 (せんぱい). Не сеМпай. Оновлення: правильно таки сеМпай, бо ん перед “п”, читається, як “м”.
Сенсей – 先生 (せんせい). “І” у нас частіше все ж “Й”.
Ґенін – 下忍 (げにん).
Чюунін – 中忍 (ちゅうにん).
Джьоонін – 上忍 (じょうにん).
Хокаґе – 火影 (ほかげ).

** Пісня Жадан і Собаки – Бухло. 
*** Пісня Асафатоv – Музика. 
**** Український кавер на пісню Тіни Кароль – Вище неба від skylerr.

***** Мама Неджі, як згадувалося в Книзі Першій, теж закінчила життя самогубством, але тут її ім’я не лунає, як ознака того, що Х’юґа дуже ретельно зберігають свої таємниці і, скоріше за все, людям за межами клану було оголошено, що мама Неджі померла від хвороби тощо. Більше таких деталей та пояснень, або просто інсайдів з написання фанфіків й оригінальних творів за посиланням.