Ураганні Хроніки. ГЛАВА 27 [Глава 4 в Книзі Другій]

В кінці глави буде невеличка кринджинка, яку варто було б прибрати чи переписати, але я її лишаю, як пам’ять минулорічному сну, з чого все і почалося (старі ФУМівці знають, можливо).

Глава двадцять сьома. Місія з підкорення Акацукі.

 

«Як зійдуть сніги із гір потоками,

Ой, глибокими, навесні.

Квіткою наснишся синьоокою,

Вдалині мені, вдалині…

Але осінь отой слід листям не вкрила,

Бо до тебе навесні я повернусь, мила…

Твої руки я візьму знову в свої руки,

Не розквітне поміж нас жовтий квіт розлуки!..

Не ховай очей блакитний промінь,

Заспівай мені в останній раз.

Пісню ту візьму собі на спомин,

Пісня буде поміж нас!

Бо твій голос, бо твій голос – щедра повінь,

Я мов колос, зелен-колос нею повен.

Жовтий лист спаде і виросте зелений,

А ти в пісні будеш завжди біля мене», –

Володимир Івасюк – Пісня буде поміж нас.

Жовтень.

Перші дні місяця.

 

Стук.

Какаші відклав чашку з чаєм та подивився на двері.

• Дивно, хто б це міг бути о такій порі? – відчув. – Рано ж…

Він пішов та відкрив двері, як одразу ж заревів вітер, листя шалено літало селищем і дивитися було, не прикриваючись, нестерпно, бо одразу щось попадало в очі.

• Тейваз?

Вона мовчки трималася за перев’язану чужою банданою, скривлену руку та не кліпаючи дивилася на Какаші.

• Виглядаєш не найкращим чином. – і це м’яко сказано.

Незграбна посмішка у відповідь, а потім характерниця рефлекторно відвернулася, бо пилюка залетіла в очі.

• Ти була в лікарні?

«Дурне питання, Какаші, в лікарні бандани на бинти не змінювали».

• Я не хочу до лікарні. Нічого страшного, просто завелика кількість ушкоджень.
• Ага… – Какаші витягнув гілочку, схожу на ожину, з її волосся. – Тобі треба до лікарні.
• Я НЕ ХОЧУ ДО ЛІКАРНІ. – ніхто з них двох не очікував такої агресії в голосі. – Я хочу до тебе.

Пауза.

Какаші більше не було чим апелювати. Він боляче стиснув щелепу та подивився до гори, він більше не мав сумнівів, що зараз почує.

 

Жовтень.

День народження Наруто (16 років).

 

• О, Хашірамо, – збентежився Какаші, коли вони нарешті прийшли до ічіраку і він побачив всіх друзів Наруто, що були не задіяні на місіях, – як ми тут всі помістимося? Чому не барбек’ю?
• Заперечую. – в один голос вигукнули Теучі, Наруто, Тейваз та розсміялися.
• Ічіраку – це найкраще для мене місце.
• Але… – не вгамовувався Какаші.
• Какаші-сан, розслабтеся.

Ірука поклав долоню на плече Какаші та всадив його на стілець, розвернувши потім Какаші спиною до столу.

• Зараз все буде. – всміхнувся Теучі та кивнув в бік Ямато.

Ямато ж, за допомогою техніки, створив великий стіл та дві лавки, за які і всілися гості.

• Ми так не будемо заважати перехожим?
• Какаші, селяни і так ненавидять Наруто, що вже зміниться?
• Дякую, сестричко. – мовив Наруто, сідаючи між Сакурою та Саєм.
• І знову будь ласка. – широко всміхнулася характерниця, а тоді зайшла за прилавок до Аяме з Теучі. – Чимось допомогти?
• Ти теж розслабся. – посміхнулася Аяме та вказала на стіл. – Забирай свого командира та вали до всіх, ми з татом все винесемо.
• Колишнього командира. – уточнила Тейваз.
• Аби не просто колишнього.
• Що?

Какаші з Тейваз переглянулися, як тут саме прийшли Асума з Куренай.

• Привіт всім.
• Що, сенсею, нарешті платите не Ви?
• Іно… – Асума почервонів. – Цей, Ґай з Неджі та Тентен на місії, тому я приніс їх подарунок, який мав, взагалі-то, передати Лі.
• Дідько! – Лі скочив на ноги та зібрався було кудись бігти, але його назад всадила Куренай та сіла поруч.
• Якось вже пізновато, розбійнику.
• А, точно. – почервонів Лі, а всі інші засміялися.

Минала година за годиною, Наруто сяяв, а Какаші все ще не звик до того, як мало цьому хлопчакові треба для щастя.

• Какаші, можеш допомогти? – до його вуха нахилилася Аяме.
• Га? – здивувався Какаші. – Так?

На кухні Ічіраку на нього чекала вже замурзана Тейваз, Теучі та торт.

• Випічка – це не зовсім наша специфікація. – мов вибачаючись, простогнав старий кухар.

Їхню розмову злегка заглушали голоси за столом, але це тільки грало їм на руку.

• Та ви і так мені в усьому допомогли, все добре, Теучі-сан. – характерниця різко поглянула на Какаші. – А ось тепер твоя черга допомагати.
• М?
• Глазур, Какаші, глазур. В нас ні чорта не виходить. Коржі вже просочені, начинка з кремом на місці, але глазур, якою ми мали покрити весь торт, вона не те, що не застигає, вона не тримається навіть.

Какаші склав руки на грудях.

• А чому ви взагалі торт робите зараз, а не вчора?
• Я ж казала, що я до останнього вірила в тебе і не готувалася завчасно.
• Все, все, – Какаші підняв руки догори, – я зрозумів, тільки не дивися так на мене.
• Який ми полохливий.
• А чому ви не покриєте кремом, що між прошарками?
• Він шоколадний, а ми хотіли білим, щоб полуниця краще виглядала. Дивись, я навіть з листочками знайшла.
• Не готувалася завчасно, кажеш?

Какаші зайшов за прилавок.

• А чому ви взагалі вирішили, що я здатен допомогти?
• Ти неймовірно готуєш. Все.
• Я не люблю солодке, то чому ти вирішила, що вмію його готувати?
• Ой, Какаші, перестань! Ти вмієш абсолютно все, я впевнена.
• Хм, добре. Був в мене період, коли ніхто не хотів ходити зі мною на місії і я нудився. – тяжко видихнув Какаші та закотив рукава.
• А так можна було?
• Вона ще і не хоче зі мною на місії, ти подивись.
• Жарт.

Тейваз ляснула його по сідницям так, щоб не побачив кухар з донькою і хотіла повернутися до гостей, але Какаші схопив її за жилетку.

• Е, ні, ти сидиш та розважаєш мене, разом з Аяме, а от пан Теучі вже негайно відправляється до столу. Як почесний гість.
• Е? – спробував заперечити Теучі.
• Негайно. – наполіг на своєму Какаші і той послухався.

Какаші приступив до справи.

• Навіть ваги не увімкнеш?
• Я б пожартував про шарінґан, але тобі й він не допоміг би.
• Какаші! – Тейваз схопила миску з вершками, з ціллю пригрозити нею Какаші.
• Давай, давай, кидай, але я ставлю на те, що це остання упаковка і хтось побіжить шукати потім нову по всьому селищу, бо магазини давно закриті.
• Ну, так, – втрутилася Аяме, забираючи миску в Тейваз, – ми до останнього намагалися самі врятувати становище.
• І давно ти з нею в змові, Аяме?

У відповідь Какаші отримав лише дві незграбні посмішки, а через декілька хвилин все вже було готово.

• Ще хвилин десять і можна буде подавати, тому встромляй свої шістнадцять свічок.
• Ого, ну, хоча б знаєш скільки твоїм генінам років.
• Жартуй, жартуй, пізніше я тобі нагадаю.

Какаші вказав ложкою, повністю в глазурі, на Тейваз, а тоді взяв ще й миску та відніс все до мийки.

• Що ти робиш?! – в унісон заверещали дівчата, що навіть гомін за столом на якусь мить затих і всі подивилися на Ічіраку.
• Нащо час витрачати? Мию посуд.
• Але там було повно крему, Какаші! – щиро обурилася та засмутилася Тейваз.
• Ти що, навіть не виїв його перед тим, як замочити? – уточнила Аяме.

Какаші розвернувся обличчям до дівчат.

• Я гірше, ніж ви думали, я навіть ложку не облизав.
• ЯКИЙ ЖАХ. – знову в унісон.
• Ти міг нам запропонувати.
• Ой, не треба! Щоб ви потім мені нили і одночасно, і по черзі, як переїли. Нащо вам глазур, якщо зараз буде торт і ви точно не їли б лише щось одне. А я добре знаю, як одна себе потім картатиме, а інша знову захоче, щоб я її потренував.
• Не нагадуй. – з кам’яним обличчям відповіла Аяме.
• Ага! – злі вогники зблиснули в зелених очах. – Отже в цьому селищі ти не тренуєш лише мене.
• Лише тебе.

Какаші витер мокрі руки, запалив свічки, взяв тацю з тортом та пішов до гостей, по дорозі, поцілувавши Тейваз в тім’ячко.

• Ти тренуватимеш мене, Хатаке Какаші. – з ображеною люттю прошепотіла Тейваз собі під носа.
• Що це? – очі Наруто, який аж скочив на ноги, коли побачив вчителя, чи то виказували страх, чи то сяяли.
• Торт, дурню. – Кіба всадив друга назад.
• І це теж мені?!
• Скільки разів він це вже повторив за вечір? – тихенько запитала Тейваз у Теучі, коли теж вже підійшла до столу.
• Ооо, такою математикою я не володію.
• Добре, Тейваз, – Ірука посунувся, аби характерниця мала змогу сісти, – ти втерла носа всім нам.
• Присоромила?
• Щось таке.
• Ну, все ж, якби не ти, не було б нічого путнього з цього малого. – характерниця обійняла Іруку за плечі. – Хоч у вас і не велика різниця у віці, але його справжній хрещений батько ти, а не Джірая. Ти зробив для нього все, він – нічого.
• Не кажи такого.

Ірука почервонів та нахилив голову.

• Завжди казатиму, навіть після смерті.

• Тобто, – не заспокоювалася дещо хмільна характерниця, – я пропустила цілих ДВА напади на селище? І що я тільки роблю?!
• Виконуєш місії? – припустив Какаші.
• Так, але я хочу… ну, СЕЛИЩЕ!!!
• А я розумію, сестричку, я б теж засмутився.
• Дякую, Наруто!
• Не переживай, Тейваз, – всміхаючись, мовив Ірука, – буде ще і на твоїй вулиці свято!
• Дякую, Іруко!
• Вона, – Кіба, вказуючи великим пальцем на кузину, звернувся до Шіно, – зараз буквально радіє, що на Листя колись можуть ще раз напасти? А вчитель Ірука буквально цього і побажав?
• Жуйте, хлопці. – прошепотіла до них Хіната. – Не будьте занудами.

Асума провів носом по щоці Куренай та відчув мурашки по її тілу, але температура щоки підказувала, що справа була не в коханні.

• Замерзла, люба?
• Трішки.
• То вже час йти.

Асума підвівся та накинув свого жилета на Куренай.

• Дякую вам за запрошення і ще раз з Днем народження, шибенику! – з останніми словами сенсей відсалютував Наруто.
• Дякую, що завітали!

«Все ще світиться» – з теплом на серці подумав Какаші про свого учня та доторкнувся під столом до руки характерниці, а потім і ніжно стис її, переплітаючи пальці.

• Що з тобою? – Какаші помітив, що Тейваз давно різко перемінилася в обличчі.
• Га? – вона розвернулася до нього, відчувши його руку на власному коліні.
• Ти сумна.
• Я? Дурниці які!

Тейваз широко посміхнулася.

• Пройдемося?
• Е?
• Давай.

Какаші встав та потягнув характерницю за собою і вони пішли сутінковим селищем мовчки, на відстані, руки Какаші в кишенях, а Тейваз щільно складені на грудях, аж поки не побачили самотню лавку під пофарбованим жовтнем деревом.

• Ну, так? – запитав він, коли вони присіли.
• Кажу ж, все добре.
• Брехуха.
• Та ні, день чудовий, все вдалося, Наруто щасливий, ти принижений, торт врятовано.
• Так, чудовий і Наруто настільки щасливий, що навіть не помітив, як я декілька разів сидів без маски.
• Його серця вже аж такого щастя б не витримало, Какаші, знай міру.
• Ми можемо так до світанку просидіти перебираючи і ти знаєш, що я з тебе все одно все витягну, думаю, я вже це тобі не раз довів, тому, давай скоротимо цю частину розмови, бо нам ще Теучі допомогти треба буде з посудом, інакше він все сам перемиє.
• І коли ти навчився так гарно маніпулювати?
• Це я завжди вмів.

Характерниця хотіла щось відрізати, але змовчала, а тоді трішки сповзла до низу, висунула ноги та подивилася на зорі, що виднілися крізь листя.

• В дитинстві я дуже любила їсти родиною, більше того, я ненавиділа їсти наодинці. Бабусі навіть доводилося кликати всіх друзів, з якими я в той момент гралася, аби нагодувати мене, а потім все припинилося. Потім я зненавиділа сімейні застілля і взагалі мені стало некомфортно їсти при комусь.
• Ніколи цього не помічав.
• Бо з тобою такого, чомусь, не було. З першого дня не було, навіть, якщо мені доводилося при тобі їсти щось таке, що точно залишиться у великій кількості на моєму обличчі і не тільки. – тяжкий видих. – І сніданки в Нара дещо нагадали мені це, цю атмосферу, як воно буває, але…
• Але?
• Але найбільше я любила період з весни до пізньої осені та стіл на вулиці під черешнею. Ми збиралися за нього родиною, коли меншою, коли більшою, коли з гостями, дід завжди сидів в голові і буквально гуділи хрущі. – характерниця розсміялася, але цей сміх не можна було назвати веселим, але і сумним він не був, щось гірко-солодке на душі, мов на язиці, залишалося після нього у слухачів. – Це були ті самі родинні трапези, ті самі жарти, ті самі суперечки, пісні, розмови, спогади, але все було інакше, навіть мовчання та постукування ложками було інакше, коли все це було на вулиці за столом під черешнею. І навіть в дощ, так, над столом, попід гіллям була натягнута плівка, і тому навіть в дощ ти смакував бабусині страви з дідовою аджикою, неймовірно пекучою, після якої, після єдиного подиху, тебе б вже прийняли до клану Учіх, яку дідусь тобі п’ятирічній давав таємно, аби його жінки не побачили та не прописали вам обом на горіхи, ви сиділи за тим столом та просто їли разом, але це ніколи не було просто. Ніколи. А потім він помер. – пауза, Какаші теж мовчав, просто не відриваючи погляду від цієї рідної чужинки, яка зараз ставала немов ще ближчою йому, хоч і віддалялася в спогадах дуже далеко. – Ні, спочатку родина розвалилася на сім’ї, які більше ніколи б не змогли бути разом, друзі або забули дорогу, або затоптали в своєму серці, промінявши на щось інше, гості стали з’являтися лише, аби принести чи пом’янути самим тих, хто більше не сидітиме за цим столом, а потім так, а потім він помер. І двір востаннє наповнився людським галасом за столом, аж поки не стих навіки. І звісно, ми не раз намагалися знову їсти так, але це вже був інший стіл, це вже мали бути хоча б якісь приводи та і черешня давно всохла, залишивши по собі лиш пень, як і від нашої родини, сімейного вогнища, яке більше не гріло, хоч вугілля могло лише добряче обпалити, а родина зібратися – ні. Їсти окремо зручніше, спокійніше, раціональніше.
• І сьогодні ти вперше їла на вулиці за безліч років?
• Не просто їла, а їла родиною під її сміх та суперечки, під звуки птахів та вітру, я відчула себе вдома. Знаєш, – Тейваз нарешті сіла рівно та поглянула на Какаші, – не просто вдома в себе, а вдома!
• Коли мова не про місце, а про відчуття?
• Так.
• І ти подивилася на нас, відчула це забуте минуле і тобі зі щастя зробилося боляче?

Тейваз, зняла чоботи, підняла ноги на лавку та підсунула їх зігнутими під підборіддя.

• Не зовсім… Це також, але це був приємний біль, але потім… Чому я відчула себе вдома і щасливою з чужими людьми?

Какаші прикусив губу, Тейваз цього не помітила за маскою. Він розумів про що вона, але перша реакція – є першою реакцією, хоч і далеко не завжди треба про неї давати знати.

• Бо ви стали моєю родиною, а власна родина лише постійним нагадуванням, наскільки я там непотрібна.
• Ти чого?
• Знаєш, твоя поведінка після нашого знайомства мене геть не здивувала, як і твоя відмова мене тренувати. Я звикла, що від мене всі відмовляються, будь то друзі, яким заборонили запрошувати зайвих людей на день народження чи хлопець, який наказав зі мною не спілкуватися своїй дівчині, чи будь це батьки. Чорт забирай, від мене відмовляються власні батьки, то що я тоді хочу від інших людей?!
• Ти про що? Ти ж… Ти ніколи не казала, що тебе вдочерили і твоя історія народження…
• ТА КРАЩЕ Б МЕНЕ ЗАЛИШИЛИ В ПОЛОГОВОМУ!!

Тейваз подивилася на Какаші повними сліз очима і він зараз взагалі не знав, що йому треба сказати чи зробити, розумів лише, що словами не зарадиш, а обіймати зараз буде дуже по дурному. Він боявся далі питати, боявся, що вона сприйме це за просто допитливість, але він не просто хотів це знати, він потребував знати.

• Так, я зла на батька, що він знаючи, де я живу навіть ніколи не спробував. Звісно, можна захищати його, кажучи, що він не повірив ма, а то і справді не знав, а мама бреше, можна казати, що він не мав більше можливості потрапити, але це така хуйня! Просто неймовірна. Хотів би, якби я йому була потрібна, він би щось придумав! І ці війни, добре, про наші він не знав, але ваші, його робота, він міг загинути будь-якої миті, але знайомства зі мною в його плани ніколи не входило. НІКОЛИ, щоб хто не казав на його захист. Начхати. Хотів би, то взагалі б залишився до мого народження, щоб хоча б побачитися. Було б бажання – знайшов би спосіб, але він все одно в мільйон разів кращий за маму, бо батько одразу вказав мені місце в його житті, а мама… Дозволила все ж сподіватися, що я їй потрібна.

Характерниця розвернулася спиною до Какаші, їй так було легше все це говорити.

• Знаєш, а я ж довго була переконана, що мене вдочерили. Це б добре пояснило її до мене відношення. Ні, вона не ставилася до мене якось жахливо і робила все, аби на людях соромно не було. Ключове: на людях, а вже що там я відчуваю, то яка різниця, якщо сита і вдягнута. Я навіть шукала документи геть малою, але ні, я зовні мамина копія і це, як би мені не хотілося, довелося визнати. А потім… Я була ще підлітком і мама захворіла, але замість того, аби дотримуватися всіх рекомендацій лікаря, проходити лікування, боротися, чорт забирай, за життя, вона просто робить все, аби прискорити цей день, як би її не благали про протилежне. Тому питання, нащо ти мене залишила, щоб потім я жила з щоденним нагадуванням, як від мене відмовляються? Батько тут вчинив в сотні разів гуманніше, щоб я не мала ніяких сумнівів та сподівань щодо нього, а мама просто змушує мене щодня розуміти, як вона мене ненавидить і щосекунди чекати, коли це станеться. Мало того, що ти живеш, мов на пороховій бочці і розумієш, що кожна вісточка від родини може бути про те саме, ти ще і розумієш, що від тебе відмовилися, що ти не причина жити. Тебе народили на цей світ, викинули, щоб ти ніколи не забував свого місця, розумієш, Какаші?! І так, можеш тепер мене зненавидіти, наповнитися до мене суцільною огидою, що я не просто втекла від війни, що я полишила хвору маму і посміла стати щасливою. Я до себе лише це і відчуваю, тому зненавидь і ти мене!

Тейваз підірвалася на ноги, але Какаші і кроку не дав їй ступити, схопивши за зап’ястки і розвернувши до себе. Її обличчя було мокре від сліз.

• Нічого подібного, Тейваз, і ніколи.
• Та що з тобою не так!?

Характерниця намагалася вирватися з полону, намагалася штовхнути Какаші, але безуспішно.

• Та ти хоч розумієш, як це, коли від тебе відмовляються ті, хто мали б завжди бути поруч?! Як це, коли ти не причина їм жити!?
• Тейваз…

Істерика припинилася в мить, а обличчя Тейваз переповнював жах.

• Шиво… – характерниця більше не чинила опору. – Пробач, будь ласка, я не хотіла.
• Все добре.
• Ні, не добре! Тепер ти точно маєш мене зненавидіти.
• Та чому ж ти так хочеш, щоб я ненавидів тебе?

«Бо так буде легше. Мені легше буде звинувачувати себе в тому, що я все зруйнувала, а не усвідомлювати, що мене знову покинули, коли ти покинеш мене. Коли обереш не мене. І ти також. Я прекрасно знаю, що так воно і буде. Знаю. Так завжди зі мною буває, і лише так», – але у відповідь Тейваз просто опустила очі.

• Пробач. Я не навмисне.
• Кажу ж, все добре. Ми ж говорили вже про це і зрозуміли наскільки в наших світах різне ставлення до самогубства. Так, мені боляче, так, я довго не хотів пробачати батькові, що він не залишився зі мною, не продовжив жити заради мене, але так само я знаю, що він вбив себе заради мене, аби очистити наше прізвище, наш клан, нашу сім’ю, мене. Аби його вчинок, який я давно визнав та вважаю єдиноправильним, більше не відбивався темрявою на мені – його нащадках, а у вас це навіть гріх і так, як ти сказала, просто відмова від життя заради смерті. Від тебе.

Її губи знову затремтіли, а руки також опустилися, все ще знаходячись в полоні його рук. Какаші спустився долонями нижче, аби взяти долоні Тейваз в свої.

• Але я від тебе ніколи не відмовлюсь.
• Відмовишся. Від мене відмовилися батьки, постійно відмовлялися друзі і я б могла просто заспокоювати себе, що отже я така хуйова людина і просто на інше не заслуговую, але я бачила на кого мене міняли і інколи, навіть, я назву себе кращим другом, ніж заміни, але, по-факту, певно, заміною просто завжди була я, тому і ти від мене відмовишся рано чи пізно.
• Ніколи. Я ніколи від тебе не…

Тейваз таки вирвалася і з силою штовхнула Какаші, що той аж сів назад на лавку.

• НЕ СМІЙ НІКОЛИ ТАКОГО КАЗАТИ! НЕ СМІЙ НІКОЛИ МЕНІ ОБІЦЯТИ ТОГО, ЗА ЩО НЕ ВІДПОВІДАЄШ! – вона лютувала та погрожувала йому пальцем, немов він був поганим учнем, що довів вже своїми витребеньками вчительку до межі.
• Тейваз?
• Ні, замовкни! Я не хочу цього чути, ти знаєш моє ставлення до обіцянок.
• Знаю, тому, якщо я кажу, отже понад усе дотримую своє слово.
• ТА НУ?!

В її очах, мов блискавки спалахнули, але згасли в одну мить. Шаленим, наляканим, розбитим, не розуміючим поглядом на неї дивився і Какаші.

• Ти… т… Ти про що?

Губи Тейваз рухалися, але слів не було.

• Що ти щойно сказала? – він все так само сидів в незрозумілій позі на лавці.
• Я?
• Так, ти.
• Я?
• Так, говори вже!

Какаші тепер стояв перед Тейваз, тепер лютував він, хоч і намагався це з усіх сил приховати. Ідеально не виходило.

• Чому ти дивишся на мене, як на во… як на шпигуна?
• Просто скажи, що ти щойно мала на увазі.
• Та ти знущаєшся?! – Тейваз розкинула руки по сторонам, розвернулася, а тоді почала ходити туди-сюди, активно жестикулюючи. – Я просто не вірю тобі, що ти прямо ніколи не порушував даних обіцянок.
• Доведеться. Я дотримуюся своїх слів, навіть, якщо вже передумаю чи весь світ буде проти мене.
• Ой, Какаші, ти регулярно запізнюєшся.
• Я ніколи і не обіцяв бути вчасно.
• Та ну, серйозно, – «Дихай», – ніколи не було такого, що якісь обставити перешкодили тобі? Ти мав зустрітися з дівчиною, але тебе захопили до полону і ледь не вбили? Ти обіцяв берегти якусь річ, але її в тебе викрали. Розумієш? Ти пообіцяв, але не зумів дотримати слова і не тому, що не хотів чи погано старався, а так сталося, від тебе просто не залежало?
• Добре… – злість минула давно у обох, вони просто стояли та дивилися один на одного. – Ось про що ти… Але ж навіть в угодах є пункт з надзвичайними ситуаціями?
• А ти буквально обіцяєш, що цунамі не буде, хоч за стихію ти не відповідаєш. Не давай таких обіцянок, Какаші.

Тейваз поглянула на Какаші звуженими очима, але серце її несамовито калатало.

• Ти права… – його серце вже було спокійним, але прибрати картини того самого дня з-перед очей все ніяк не вдавалося.
• Поплакали, покричали, посварилися, то час і до столу повертатися? – незграбна посмішка.
• Час.

Какаші пригорнув Тейваз до себе за стан і поцілував в тім’ячко, характерниця обійняла його так само і ближче притулилася, хоч в обох ще кігтями щось дряпало на грудях.

• Де ви лазили? – обурився Кіба, що саме збирав брудні тарілки зі столу.
• Крали яблука.
• Що? – скривився від нерозуміння Кіба, а Тейваз лише показала язика.
• О, Хашірамо, – Наруто навіть не викликав клонів, а сам вже теж допомагав прибирати, – я так вам вдячний, так радий, що ви всі прийшли. Шкода, звісно, що деякі на місіях і бабуся Цунаде занадто зайнята, і що Збочений Відлюдник знову кудись подався. От його справді дуже не вистачало.

Какаші покосився на Тейваз, яка робила вигляд, що дуже уважно вивчає зоряне небо.

• Куди подався? – озвалася Іно, що повернулася з паперовими рушниками, аби протерти стіл.
• Іно, – за її спиною показалася Сакура, – цей стіл – техніка капітана Ямато, нащо його прибирати?
• Хороший стіл, нащо його розвіювати? – огризнулася Іно, розвернувшись до Сакури. – Так, пане Теучі?
• Та…
• В сенсі куди подався? Іно, що ти мала на увазі? – намагався перепитати Наруто, але дівчата аж занадто розійшлися в суперечці.
• Джірая-сама селище не покидав сьогодні. – спокійно мовив Шіно. – Я тільки бачив його, коли до вас йшов.
• СЕСТРИЧКО?!
• Га? – невинними очима поглянула характерниця на Наруто.
• Ти що, не покликала Збоченого Відлюдника?!
• Ой, леле! – Тейваз театрально схопилася долонями за обличчя. – І дійсно, геть забула!
• Не забула, – заперечив Кіба, – я вже збився з рахунку, скільки разів ви з Ханою перемивали йому кістки та плювалися своєю ненавистю до нього.
• Кібо! Не перекручуй! Засранець малий!
• О, рідне зміїне сичання. – посміхнувся Кіба, проходячи повз Тейваз з тацею брудного посуду. – І ногу прибери, посуд не техніка, посуд з Ічіраку, ти не зробиш так, щоб я його розбив.
• Іуда!
• Я не знаю персонажів манґ з твої країни, сестричко.

Тейваз ображено склала руки на грудях, а потім нарешті подивилася перед собою та побачила вираз обличчя Наруто.

• О! – Шікамару встав з-за столу. – Стає цікаво, але я додому.
• Забери мене з собою, будь ласка. – проскавчала характерниця.
• Доросла дівчинка, – махнув Шікамару рукою з-за спини, йдучи геть, – вчися відповідати за свої вчинки.
• Какаші, сховай мене.
• Ну, не знаю, спробуй якесь джутсу сховку, там мімікрію. А точно, твої печатки…

За ці слова Какаші збоку прилетіло ногою по сідницям.

 

Квітень.

Після місії з порятунку Шіон.

 

• Ти на мене за щось ображений? – запитав Кіба друга, коли вони вже відзвітували про місію з пошуку та йшли селищем в такій же тиші, в якій перебували і всі ці пару днів.
• Га?

Неджі зупинився, він боявся цього запитання, але як Неджі не намагався бути собою, в нього не виходило. Кіба й так, на думку Неджі, протримався доволі довго.

• Ні. – не щира посмішка з закритими очима. – З чого б це?

Акамару обнюхав Неджі, а потім загавкав.

• Та я й сам це чую. – засмутився Кіба, дивлячись собі під ноги, а тоді знову поглянув на друга. – Від тебе пахне так само, як в тій закинутій будівлі.
• В якій будівлі?
• Неджі, не вийобуйся, ти все прекрасно розумієш.

Тепер Неджі ховав погляд.

• Дивно, що ви чуєте цей запах, бо все в минулому. Чесно. Повністю.
• А давно це в тебе взагалі відбувається?

Кіба хоч і розумів все, хоч і не перший день готувався до цієї розмови, але коли все підтвердилося, коли все пролунало в голос, стало не по собі. Кібі стало страшно.

«А чому ж мене не було поруч? Ні, не так, чому ти мене не покликав?».

• Взагалі? То, так, давно. Я тоді ще з Академії навіть не випустився, коли вперше знайшов цей спосіб заспокоюватися, але лише, коли став геніном, почалися проблеми.
• Наскільки?
• Як тільки не було місій, як тільки мозок не було чим зайняти, як тільки доводилося ночувати вдома, то я жодної ночі не засинав без них. Часто і вдень. Інколи і на тренування приходив, прийнявши хоча б щось, інакше я б просто… – важкий подих. – Не знаю, інколи здавалося, що вб’ю когось з команди чи просто односельця. Я ненавидів всіх і все, а найбільше…
• Хінату. – договорив Кіба.
• Так.
• І закінчилося, коли Наруто…
• Ні, – перебив Неджі, – я вдячний Наруто, але головне був не іспит з ним, а правда про батька. Уявлення не маю, що вживав дядько, що вирішив таке приховувати.
• Ти думаєш він теж?
• Це був жарт, Кібо. Просто його стратегія – цілковита маячня.
• Ну, виховувати дітей – це явно не його сильна сторона.

Вони продовжили рух, а Акамару відбіг трішки далі.

• Ти легко кинув?
• Я не вживав нічого, що викликає залежність. Не принцип, а страх. Боявся, що не зможу кинути, коли нарешті захочу чи побачу, що це шкодить місіям. І Наруто, дядько, Хіната – я примирився з родиною, я більше не мав тригерів, я зумів знайти тишу в іншому.
• В мистецтві.

Неджі, не зупиняючись, уважно подивився на профіль свого друга і лише тоді відповів.

• В мистецтві також.
• А потім повернувся Наруто і Хіната не витримала його вроди?
• Як ти..?

Кіба посміхався, руки були вільно закинуті за голову, але Неджі відчув, що насправді йому боляче.

• То ти все помітив?
• Я ж не цілковитий дурень, хоч і здаюсь таким. Все добре!
• Брехло.
• Не правда.
• Але чому ти не накричиш на мене?
• Неджі… – посмішка зникла, знову дивиться на свої ноги. – Бо я розумію тебе, – «краще за себе», – бо я приймаю тебе, – «краще за себе», – але…
• Але?
• Але я справді злий, – Кіба зупинився та штовхнув Неджі пальцем в груди, – що ти все це переживав сам і геть не звернувся до мене по допомогу. Я ж міг тобі допомогти!
• Я знаю. – Неджі взявся за палець та прибрав його, нарешті Кіба більше не червонів від його доторків. Неджі зрозумів, що радіє цьому. – Але я цього і не хотів. Я не хотів, щоб ти був моїм порятунком і я хотів сам це побороти, а не тому, що хтось допоміг. Цього разу я мав сам.
• Не хотів, щоб я був твоїм порятунком?
• Так, мені важливо, аби ти був не моїм рятувальним кругом від чогось, а аби ти був повноцінною частиною мого життя.

«Не тому, що я хочу забутися тобою від Хінати, а тому, що я хочу аби ти був поруч. Свідомо хочу».

• Дуже прикро це чути, що ти не хочеш, аби я був твоїм порятунком.
• Та невже?! А чому ж ти тоді посміхаєшся?!

Кіба залився реготом.

• Просто погода хороша.

Неджі любив його посмішку, його сміх, його голос.

• До речі, тепер ясно чому ти вічно був такий насуплений та спокійний на іспиті.
• О, Хашірамо, ні! Я не вживав би на іспитах! Я просто насуплений та спокійний від природи.
• Ну, – Кіба почав йти, Неджі прослідував за ним, – твої наркотики теж синтетично не пахнуть.
• Кібо!
• Але! – Кіба різко розвернувся до Неджі, схопив його за комір та кинув на паркан. – Ще раз щось таке утнеш, замість того, щоб спершу прийти до мене, я тебе поб’ю так, що ніхто в клані і не впізнає! Зрозумів мене?!
• Кібо… – Неджі і справді не очікував такої поведінки від друга по відношенню до себе.
• Зрозумів, питаю?!
• Так… – не зміг таки втримати посмішку Неджі. – Але ти або вже відпусти мене, або підходь все ж ближче.

Старий рум’янець повернувся і Кіба нарешті відпустив друга, який все ще не переставав посміхатися.

Жовтень.

Перші дні місяця.

 

• Я зараз скажу дуже погані речі.

Какаші сидів на холодному кахелі перед душовою кабіною, бо Тейваз попросила не залишати її. Вода не заважала їхній розмові, бо напір давно був зменшений до мінімуму, Тейваз просто відмовлялася ще виходити і нерухому сиділа, по той бік скла, та дивилася, як зникає вода у отворі.

• Але я неймовірно зараз щасливий.
• Закрий рота. – її перші слова за тривалу паузу. – Не смій такого мені казати.
• Та начхати.
• Какаші!
• Що? – він встав та розвернувся обличчям до скла, обіймаючи його долонями. – Так, мені теж прикро, так, мені теж боляче, але я неймовірно щасливий, що з них усіх вижила саме ти, якщо вже судилося померти всім, крім одного. І я ніколи не заберу цих слів.
• Ка…
• Виходь, будь ласка. Я хочу нарешті роздивитися тебе. Тобі треба до лікарні.
• Мені треба до П’ятої.
• Не переймайся, звіт почекає до ранку, а твої поранення – ні.
• Та немає там нічого серйозно! Розумієш?!
• Дозволь, хоча б мені тебе оглянути?
• Я ще не можу…
• Чому? – він щиро не розумів. – Я ж вже бачив тебе і не…
• Я НЕ ХОЧУ БАЧИТИ ТЕБЕ. – вона мовчала лише секунду, але Какаші здалося, що вічність, холодну вічність. – Я не можу знову поглянути тобі в очі. Вони всі загинули, а я не лише не врятувала їх, я обійшлася навіть без серйозного поранення. Нащо я була тоді на тій місії?! Нащо, Какаші?!
• Ти ж сама знаєш…
• О, так, я так випрошувала серйозне завдання для розвідки, що коли мене нарешті на нього відправили, то сиділа собі в безпеці і винюхувала, поки моїх товаришів жорстоко розірвали на місці по черзі.
• Ти дістала важливу інформацію.
• Я чула їх крики.
• Ти була далеко.
• Не настільки, якщо чула їх крики.
• Тей…
• Какаші, вони були моїм тилом, а стали… Якщо хтось і мав загинути, то я!
• Та я і так сходжу з розуму, щоразу, коли ти йдеш на завдання!

Він хотів грюкнути кулаком по кабіні, але розумів, що розіб’є скло, яке розлетиться по всій кімнаті, яке полетить в Тейваз, тому просто сповз донизу.

• Я вже так звик, що ти завжди була біля мене. – Какаші відкинув голову на скло та продовжив. – Особливо на небезпечних місіях, що ми завжди були разом, що ти завжди була на моїх очах, а тепер, коли ми вже по різним командам, коли я розумію, що не можу тебе захистити і навіть знати, що там з тобою, я просто шаленію. Шаленію від цього незнання та неможливості.
• Ум, клас… Тобто, ти вважаєш, що мені потрібен твій захист?

«Вона завжди спершу чує, лише те, що хоче… – опустив голову та сховав її під долонями на потилиці. – Ні, чого боїться. Але це, до сто біса, втомлює».

• Я ж не про це…
• А я ж чомусь впевнена в тобі, чомусь не переживаю, що якщо місія не на пошук кота чи сапання городу, то ти обов’язково маєш шанси загинути.

Какаші ледь не пожартував, що останнього разу на фермі вона впала з драбини, але вчасно припнув язика. Час не доречний.

• Ти ж маєш розуміти, що я не про це. Просто… я так звик. Звик бути поруч. За тих дурнів я теж переживаю, коли з ними не я, а Ямато, але… – язик заплітався, повітря не вистачало, йому кожне нове слово давалося все важче і важче. – Але без них, звичайно, живих та цілих, я своє життя уявляю, а без тебе більше ні.

Замість відповіді, Тейваз просто увімкнула воду на повну.

• Та досить вже цього.

Какаші підвівся, взяв рушника та зайшов до кабіни, Тейваз сиділа з душем у руках. Какаші вимкнув воду, змусив характерницю підвестися та накинув на неї рушник, разом зі своїми обіймами.

Тейваз підняла голову та подивилася в очі Какаші і в цю ж мить їй раптово стало дуже соромно за свою поведінку, за свою слабкість. Вона доторкнулася долонею до щоки Какаші та завела її за шию, намагаючись змусити його нахилити голову, аби поцілувати.

• Що ти робиш? – Какаші дещо відсторонився.
• Все нормально. – не переконлива посмішка. Ні, насправді вона виглядала доволі щиро, але Какаші не повівся. – Просто йди до мене.

Тейваз знову спробувала поцілувати і знову марно.

• Я ще раз питаю, що ти робиш?
• А ти не розумієш? – вона починала злитися, хоча одночасно боялася, що зараз розплачеться від такої образи.
• Чесно? – Какаші звів брови. – Ні.
• В мене була важка місія, яка закінчилася доволі паршиво і я хочу розслабитися. Відволіктися.
• Тейваз, то що ти робиш?
• Ти мене дратуєш! – вона відштовхнула його від себе. – Просто трахни мене та й все!

Какаші здивувався сам собі, він на мить скривився так, немов на нього щойно вилили відро помий.

• Тейваз, ти точно сексу хочеш? А не просто пережити емоції?
• Так, блядь! Попий вітамінки якісь, якщо не доходить ні з першого, ні з другого, ні з третього разу! – Тейваз відчувала, що зараз просто вже на межі.
• Підтримку можна проявити і не через секс.
• А через секс, що не можна?
• Ні, він для іншого.
• Та що ти кажеш? Чому ж ні?! Не вирішуй за інших для чого їм секс!
• Я хочу, щоб ти кохалася зі мною, коли саме цього й хочеш, а не коли тобі просто треба сховатися.

«Сховатися?!» – тепер скривилася Тейваз.

• Чому ні? Я ж сама вирішую за себе, коли мені і для чого хочеться сексу. Зараз я хочу тебе, я хочу заспокоїтися.
• Ні. – Какаші розгубився, але підійшов, щоб знову обійняти характерницю та поправити рушника, хоч з дотриманням невеликої дистанції між їхніми тілами. – Це не так працює.
• Чому?
• Бо секс – це не знеболюючі.
• Душевні. – намагалася віджартуватися характерниця.
• Тейваз, я не хочу зараз користуватися твоїм положенням і я взагалі не вірю, що ти зараз дійсно хочеш… – він запнувся, – дійсно хочеш. Мені здається, що твої, як мінімум, першочергові бажання точно не такі чи просто стараєшся мене відволікти, щоб я відстав від тебе.
• Все нормально. – чітко та спокійно промовила Тейваз, дивлячись Какаші прямо в очі. Будь-хто б вже повірив.
• Ні, не нормально. Дозволь собі почуватися погано. Досить корчити вигляд, що все добре. Скажи, чого ти насправді зараз хочеш? Насправді, якась частина мене, можливо, й тільки рада скористатися моментом, але це не буде правильно і я себе за хвилину після того просто зненавиджу.
• Дурня!
• Тейваз, чого ти потребуєш зараз насправді?

«Кинутися і розплакатися в твоїх обіймах».

• Нічого. Все добре, то була хвилинна слабкість.
• Двогодинна.

Слова застрягли десь в горлі в Тейваз, лише рот відкритим залишився.

• Ти просиділа під водою дві години. Це не все добре.
• Ясно, приходити сюди було помилкою.
• Я тобі зараз голову відгризу за такі слова.
• ТО ВІДГРИЗИ! – характерниця знову вирвалася з його обіймів, рушник цього разу взагалі впав до її ніг, але ніхто з них не звернув на це увагу. – Накричи на мене! Скажи, щоб я не нила! Щоб взяла себе в руки! Щоб не розкисала! Що смерті трапляються! Що така наша доля і втрат буде ще безліч! Що я нездара! Що я марна! Що я нікчема! Що я мала їх врятувати! Що я мала там загинути, а не вони! ТА ВДАРЬ МЕНЕ НАРЕШТІ, ХАТАКЕ КАКАШІ!

Тейваз штовхнула Какаші в груди, змушуючи його відступити назад, перечепитися та ледь не впасти з душової кабіни на кахель, але Какаші зумів вхопитися в останній момент за скляну стіну.

• Побутове насилля, а ми навіть не живемо разом. – Какаші бачив, якими переляканими очима дивилася характерниця на свій вчинок, тому вирішив спробувати розрядити обстановку.
• Ти міг розбити голову.
• Ко… Почуття до тебе з моєї голови це б не вибило.

Какаші вирівнявся, знову підняв рушника та подав його Тейваз, вона зав’язала його довкола себе.

• З голови вибивають дурь.
• Ага. – легка посмішка, така ж у відповідь. – Ходімо відігріємо тебе і дозволь собі вже заплакати.
• Що?! Я не хочу плакати! Все добре!

Какаші важко видихнув, на мить опустивши голову, а тоді, здаючись, запитав.

• Їсти будеш?

 

Жовтень.

Храм Вогню пав.

 

• Воу! Що ти тут робиш?

Тейваз, після скликання у Хокаґе, повернулася до квартири та побачила там Какаші, що саме накривав на стіл.

• Почув, що в тебе є ще час перед місією, почув, яка причина місії, пам’ятаю про твоє не вміння готувати рано вранці, склав два плюс два і от я тут. – на останніх словах Какаші вже сів та прийнявся за омлет.

Тейваз ніяк не могла зрозуміти, вона рада чи обурена, тому і уявлення навіть не мала, яку саме емоцію зображає її обличчя.

• А як ти втік від Наруто? Ви ж, здається, вже почали поєднувати природу та форму.
• Я величне брехло.

«Ця його котяча посмішка».

• Сідай вже, – махнув він рукою на стілець біля себе, – часу не так то і багато.
• Як ти увійшов до моєї квартири?
• Закривати вікна – це не твоє.
• Я не звикла, що їх треба закривати. На моїх, ну, там, за горами, є ґрати.
• А у нас тут у вікна не лазять.
• Та ну?

Засміялася характерниця та нарешті також почала снідати.

• Ну, з ціллю пограбувати.
• Ага, тільки нагадувати?

Какаші пильно подивився на характерницю, довго дивився, а тоді всміхнувся та вказав на неї паличками.

• А тут ми з тобою схожі. Ось тільки я піклуюся про тебе, а не прийшов тебе труїти.
• ХАТАКЕ КАКАШІ!! Ти сам мене підбурював!
• Я був хворий та голодний, я тоді не ніс за себе відповідальність. Я був готовий на все.
• Ну, ти і мерз…

Какаші не дав їй договорити, натомість притягнув за стілець до себе ближче та ніжно поцілував лише в самі вуста.

• І тобі доброго ранку. – лише через хвилину змогла прошепотіти характерниця, але ще не поспішала відсовуватися.
• Доїдай. Час.
• До біса їжу.
• Не сперечайся.
• Я все одно не люблю омлет.
• В сенсі? – тут вже Какаші сам відсунувся. – Ти ж казала, що навпаки любиш його, я це добре пам’ятаю.
• Хатаке, – вираз її обличчя, як і голос стали повні серйозності, – ти маєш про мене дізнатися страшну річ: я люблю солодкий омлет і до середньої школи навіть не знала про існування іншого.
• І я цілував ці вуста… – Какаші відвернувся. – Вуста, які їли що? Солодкий омлет? – він знову поглянув на характерницю, а його очі сміялися.
• А також солодкі грінки в яйці, а що є солоні, я взагалі майже в двадцять років взнала.
• І ця жінка мене називає збоченцем. Так, їж свій не солодкий омлет і не травмуй мене більше, – пауза, – хоча б сьогодні.
• Це звучить, як пасивна агресія!

Какаші встав, взяв свою тарілку, поцілував Тейваз в чоло та пішов до мийки, дорогою мовивши:

• Тобі здалося, незграбо.

Через секунду Тейваз вже стояла біля Какаші та обіймала його ззаду, поклавши голову йому на спину.

• Дякую за такі проводи на місію.
• Такі проводи можуть бути щоразу, варто тобі тільки забажати.

У відповідь Тейваз лише вкусила його за плече, а потім він розвернувся, взяв її пальцями за підборіддя та змусив себе ще раз поцілувати.

• До речі, – почала шепотіти Тейваз, як нарешті відірвалася від губ Какаші, – в мене є ще час, щоб краще віддячити тобі за сніданок.
• Перепрошую? – Какаші взяв її за плечі і злегка відсунув від себе, щоб краще бачити.
• Какаші, не гальмуй. Подякувати, ну, в плані сексу.
• Я зрозумів, але це доволі огидний жарт.
• Га? Чому? Ми ж пара, я знаю твоє відношення до мене, ти знаєш моє відношення до тебе, ми обидва знаємо, що це просто жарт і просто секс, сніданок тут ні до чого, хоча, за твою їжу я готова…
• Вибач, але мені не подобаються жарти довкола цієї теми в будь-якому значенні. Напевно, практично єдина з тих речей, які я на дух не переношу в книжках Джіраї, навіть, коли то звучить в діалозі між закоханими.
• А тепер я почуваюся присоромленою та злою. – відвела погляд.
• Не маєш. Має той соромитися, хто придумав, що це смішно, дотепно, що взагалі жінки повинні дякувати чоловікам за їх турботу та увагу до них. Це огидно і твоєї вини в цьому немає. Жінки нічого нікому не винні, які б подарунки їм не дарували, це не угода, не бартер, не ринок, культура такого ставлення має померти. В муках.
• Але ж ми пара і ми розуміємо…
• Ні, – знову перебив її Какаші, – просто викинь цю дурню зі своєї голови. Все що я не роблю до тебе, я роблю це, бо хочу, бо ти важлива мені, бо мені приємно це робити, а не для того, аби затягти тебе до ліжка.
• Я знаю, але ти дещо перегинаєш і може тому я вікна і не закриваю. Душно.
• Я не перегинаю, я просто не хочу, аби ти навіть жартома ставила під сумнім мої почуття. Аби ти навіть жартома прирівнювала себе до касового апарату, «тримайте чек».
• Ось тепер огидно і мені.
• Бо культура таких жартів огидна. Якщо ми про щось жартуємо, отже ми це нормалізуємо.
• Все, все. Охолонь. – Тейваз нарешті звільнилася з обіймів, підняла руки догори та почала задкувати до столу. – Сексу не буде, твоя просвітницька лекція вбила будь-яке моє лібідо, тому я просто повернуся до омлету.
• Я наче і виграв, а наче і провалився…
• А ти повертайся до посуду, – пауза, – душнило. – пауза. – Жартую. Насправді, ти правий. Реально правий, але я не хочу це обговорювати.

Какаші незграбно посміхнувся, а потім одягнув маску та розвернувся до рукомийника.

• До речі, – озвалася Тейваз, вже жуючи омлет, – можливо, то і була вишня все ж.
• Га? – запитав, не озираючись Какаші.
• Дерево над столом на вулиці, було вишнею, а не черешнею, просто дуже великим, розлогим та старим.
• Класно, за тиждень, певно, обговоримо нашу першу місію, ти якраз довантажишся до неї.

 

***

«(…)Обступили Морозенка турецькії війська.

По тім боці запорожці покопали шанці;

Ой впіймали Морозенка у неділю вранці.

Ой недаром ранесенько той мак розпускався,-

Ой уже наш Морозенко у неволю попався.

Ой загнали Морозенка в глибоку долину

Та спіймали Морозенка за червону жупанину.

“Не будемо, Морозенку, ані сікти, ні рубати,

Лиш будемо, Морозенку, живцем серце добувати”.

Посадили Морозенка на біле ряденце,

Ой вийняли, з Морозенка кривавеє серце.

Познімали з Морозенка всі червоні стрічки;

Куди везли Морозенка – там червонії річки.

Розкопали Морозенку глибоку долину,

Висипали Морозенку високу могилу (…).

Ой, Морозе, Морозенку, ти преславний козаче!

За тобою вся Вкраїна тяжко-важко плаче!», –

Українська народна, історична пісня.

• Чуєш, – характерниця стрибнула із сусіднього даху та опинилася біля Асуми, – ти або вже зайди до неї, або досить тут стирчати.

Асума повільно відвернувся від вікна Куренай та поглянув на характерницю.

• Ти права, час вирушати.
• Га? – Тейваз, за відчуттями, немов провалилася крізь дах. – Це не правильна відповідь! Ти мав сказати, так, точно, Тейваз-са…ма, слухаюся та йду поливати маки моєї коханої.
• Сама? Поливати маки?
• Не в тому сенсі, – Тейваз пробіглася очима, – або в тому, але давай, – вона почала штовхати його в лопатки, намагаючись зрушити з місця, але марно, – вали вже до неї!
• Та ти що? А чому ж ти, якщо така розумна, – Асума повністю розвернувся до товаришки, – стоїш тут зі мною, а не прощаєшся деінде?
• А я вже попрощалася! Ха! – характерниця з тріумфом викрикнула останнє слово, а Асума щиро не очікував почути подібного.
• Он як? Це ж хто вам в голови санстанцію викликав?
• Ха. Ха. Ха.
• Асума-сенсей, вирушаємо?

На даху також з’явилися вже і Шікамару з Котецу та Ізумо.

• Привіт. – в один голос привіталися характерниця та Асума з товаришами.
• Так, вирушаємо. – відповів Асума, дивлячись геть не на свого учня, а на вікно позаду себе, а потім звернувся до Тейваз. – А ти з ким в команді?
• Іно, Чьооджі та Райдо.
• Он, як! – посміхнувся Асума. – Гайда.
• Асумо! – встигла зупинити його характерниця.
• Що ще?
• А це ж ти їй сам квіти подарував? В насінні.
• Так.
• Маки?
• Маки. – Асума помітив дивну тінь на обличчі Тейваз, яка лише на мить накрила її обличчя. – А що?
• Та, так, нічого. – Тейваз махнула головою, немов намагаючись прогнати думки з голови. – Просто згадалося чомусь раптово, що бабусина тітка про маки розповідала.
• І що ж?
• Та нічого важливого, – незграбна посмішка, – по поверненню може і розповім, ну, за оплаченим тобою барбек’ю після місії.
• От, зараза.

Асума закотив очі, а тоді кивнув і всі рушили в бік воріт із селища, але Тейваз все ніяк не могла розчути голос прабабусі, яка відмовилася вплести їй в вінок на Купала маки.

• Але чому!? Вони ж такі гарні!
• Гарні, то гарні, але за мою молодість, лише ті дівчата вплітали їх собі в вінок, які втратили коханих та родичів на війні.
• Так і що? Я ж нікого не втратила. – не переставала обурюватися восьмирічка.
• Ну, то хочеш?
• Яка Ви забобонна, бабусю! Та і самі ж казали, що квіт маку – це оберіг?
• Оберіг, то оберіг, – літня жінка говорила, а її пальці брали, не зупиняючись, волошку за волошкою та продовжували плести вінок правнучці, – але ти лише йдеш на обряд, а не посвятила вже, то не варто і кликати біду.
• А чому мак вплітали у вінок на честь загиблих?
• Вплітали у вінок, вишивали на сорочках, рушниках, бо мак – то символ незнищенної пам’яті роду. Ну, і не тільки…
• Не тільки? А що ще?
• Кожна квітка має майже тисячу насінин, що символізує родючість, міцність роду та його нескінченість, як і нескінченість буття. Червоний мак відповідає за волю, вогонь, пристрасть, а також кров і смерть. Мак, то є символ козака, що стік кров’ю та помер на війні, захищаючи свій дім, свій рід. Пелюстки маку, що так легко обсипаються від навіть лише одного необережного доторку, символізують скороминучість життя та швидкоплинність дівочої краси, що згасає інколи так, раптово, що ти не встигаєш і помітити, а може і одразу, після того, як пальці вишили квіти на сорочці.

ТЕМРЯВА.

«Не може бути… – характерниця лише на мить сильно замружила очі, а тоді відкрила їх та злісно поглянула перед собою. – Одіне, поможи».

Вона вперше використала цю техніку в бою, але виклик спрацював: сотні чорних пернатих заполонили площу та дезорієнтували противника.

• Вперед, чого стоїмо! – крикнув Райдо до команди, крізь вороняче голосіння та зістрибнув на землю до товаришів.

Чьооджі з Іно взяли з нього приклад, а Тейваз залишилася стояти на даху, тримаючи долоню, яка, немов вогнем з пекла, палахкотіла на місці руни.

• Не може бути… – прошепотіла характерниця, не здатна вже відвести погляду від того, що відбувалося внизу.

• Асумо… – Тейваз навіть на міліметр з місця не здвинулася. – Ти…

Він не дав їй договорити, коли Чьооджі доправив його на дах, лише криво посміхнувся, крізь біль, та підняв долоню догори, немов вимагаючи тиші.

• Вчителю Асумо!! – ось на даху опинилися вже і Іно з Шікамару, Райдо залишався з Котецу та Ізумо.
• Іно, оглянь вчителя, надай йому першу медичну! – скомандував Шікамару, а Тейваз все ще не рухалася.
• Я не віддам вам свої гроші.

За спиною характерниця відчула подув вітру від плащу та почула голос ворога. Все, як рукою зняло.

• Дідько! – вилаявся Шікамару.
• Заберіть Асуму до безпечного місця, – шабля опинилася на волі, долоня все ще нила, мов грішники в котлах, але це ніяк би зараз не вплинуло на майстерність характерниці, – я затримую його.

Какузу звузив очі, дивлячись, як до нього підходить характерниця, роблячи вертикальну вісімку.

• Я давно живу на цьому світі. Дуже давно, але від тебе віє чужиною.
• Тааак, – протягнула Тейваз, – мені про це часто кажуть, мабуть треба змінити шампунь. Ну, то що, дідугане з мерзенними руками, спочатку виріжемо небо чи одразу тебе розрубаємо?
• І що ти там торочиш? Молодіжний сленг? Мені і того бовдура вистачає.

Характерниця, замість відповіді, кинулася на ворога, але битві не судилося довго протривати, як Какузу почав відступати, а потім зістрибнув до свого напарника.

• Якого?! – Тейваз кинулася до краю даху, Команда Десять зробила те ж саме. – З ким вони розмовляють?
• Залишайтеся на своїх місцях, ми скоро знову до вас повернемося. – крикнув Хідан.
• Вчителю Асумо! – команда знову кинулася до Асуми, який почав кашляти кров’ю.
• Ми негайно маємо його забрати звідси!
• Я ж сказав залишатися на своїх місцях! А взагалі, він все одно вже покійник.

Хідан посміхнувся та мов розчинився в повітрі разом зі своїм напарником, залишивши Шікамару з оскалом на обличчі.

• Іно, якого чорта ти чекаєш?!
• Тейваз, зі мною вже все скінчено.
• Що Ви таке кажете, вчителю Асумо? – запитав Чьооджі, сідаючи біля нього на коліна.
• Іно, ти, блядь, знущаєшся, якого дідька лисого ти зависла?!
• Тейваз, – кашель, – закрий рота, я – мрець.
• Вчителю Асумо, не розмовляйте. Іно, зроби все, що зможеш.
• Так!

Іно нарешті почала обстежувати поранення Асуми, вона ще нічого не сказала, але її обличчя все зробило за неї. Тейваз переповнювала лють, хоч вона ще не розуміла, що насправді злиться лише на себе.

• Аж чотири життєво необхідних органи… – руки Іно перестали світитися чакрою. – Я просто не…
• Та не смій ти ще тут заридати!! – Тейваз переступила, через ледь притомного Асуму та схопила обома руками Іно за комір. – Якого чорта ти так довго вагалася?!
• Я… я… – її очі наповнювалися сльозами та переляком.
• ЯКОГО ЧОРТА ТИ ОДРАЗУ НЕ ПРИСТУПИЛА ДО ЛІКУВАННЯ?! ЧОГО ТИ ЧЕКАЛА?! – Тейваз почала її трусити. – ЧОГО ТВОЇ МЕДИЧНІ ТЕХНІКИ ТАКІ НІКЧЕМНІ?! ВІД КОЛИ ТИ СТАЛА ГІРШОЮ ЗА САКУРУ?!
• Якого чорта ти робиш?! – на дах повернувся Райдо з іншими товаришами та миттю відкинув Тейваз від Іно, остання знову припала до Асуми. – Шікамару, що тут у вас відбувається?!
• Га? – мов з трансу вийшов хлопець.
• Тейваз, – знову кров, – дуже безсоромно було сварити Іно, коли ти сама, я ж бачив, була не дуже то і живчиком…

Асума хотів засміятися, але вийшло доволі кепсько. Характерниця не мала чого сказати і просто намагалася не дивитися на Іно.

• Я не медик. – все ж відповіла Тейваз, а тоді підійшла за спину Шікамару, стиснула його за плече, прошепотівши «пробач» і стала до Райно з Котецу та Ізумо. – Відійдемо трішки далі, хлопці.

«Я не заплачу. Не заплачу. Я ж знала, що так і станеться. Не заплачу. Чортові маки».

 

Жовтень.

З 18 по 24 число.

 

• О, Мудрецю, що вони там роблять? – не міг зрозуміти Ямато, споглядаючи за тим, як Наруто намагається відповзти від Какаші, який все переслідував його, агресивно махаючи руками, як тут з’явилася Тейваз. – На тобі обличчя немає.
• Та якесь то має бути. – спробувала віджартуватися характерниця.
• Хто? – все що відповів на це Ямато, а от Тейваз була ще не здатна відповісти.
• Тейваз! – почувся радісний голос Какаші з-за спиною. – Що ти тут робиш? Місія так швидко закінчилася?
• Сестричко, привіт.

Тейваз повільно розвернулася до хлопців.

• Тейваз… – радості більше не було і тіні. – Що сталося?
• Сарутобі Асума…

Договорювати не було потреби, навіть Наруто вже зрозумів і це добре було видно по його очах, але вона таки договорила, нарешті сказала це.

• …помер.

• Ти бачила Шікамару на похоронах? – запитав Какаші характерницю, коли вони сиділи в нього вдома на підлозі за спинкою дивану та тримали в руках давно захололі горнятка чаю, так ще не перевдягнувшись з церемонії.
• Жартуєш? – її голос ледь не зірвався на сміх. – Я навіть зустрітися з ним поглядом боюся, не те що не зводити з нього очей.

Какаші уважно поглянув на характерницю. Вже не вперше за ці мовчазні години на підлозі.

• Я послала до нього Наруто.
• Ага, чув, то було дещо грубо.
• Думаєш?
• «Наруто, я розумію, що Cаске для тебе найкращий твій друг, але не забувай про того, хто на відмінну від нього, завжди був поруч і кому, на відміну від Саске, ніколи не було на тебе начхати. А тепер ти йому потрібен»? Ну, так, може і не грубо.
• Зате чесно.

Какаші ще раз поглянув на характерницю.

• Ти ж знаєш, що твоєї вини тут немає?
• О, так, знаю, ми просто прийшли вчасно. Всього-на-всього.
• Давай без іронії.
• Та де там.

Він легко бачив її злість і так само легко бачив, чим насправді вона була, що насправді приховувала.

• Отже тоді всі винні: і Іно, і Чьооджі, і Райдо?
• О, так, і Шікамару, і Котецу, і Ізумо – ВСІ ВИННІ. Ми не вберегли товариша. Не вберегли друга!
• Але звинувачуєш ти лише себе?
• А ти б не звинувачував, будь би там ти, а не я чи хто-небудь інший? – лютим поглядом вона зустріла погляд Какаші.
• Ти ж знаєш, що це не так працює?
• Можна я розіб’ю цю чашку об стіну?
• Можна.
• Га? – на мить, лише на мить Тейваз абсолютно розгублено поглянула на Какаші. – Е… вже не треба. – і обережно поклала чашку біля себе, Какаші зробив так само.
• Ти знову це робиш. – він тепер повністю розвернувся до неї, сівши на коліна. – Знову намагаєшся заборонити собі горювати.
• А що, – знову цей злий погляд, іронічний голос, – треба горювати над кожною втратою товариша, поки не зійдеш з розуму?!
• Я знаю про що я говорю.
• А по тобі й не скажеш.
• Асума був і мені другом і ти не заперечиш, що більшим, ніж тобі.
• Отож!! Але ж ти не горюєш, а я мушу?
• Горюю.
• Та невже?!
• Я ж сказав, що знаю, що говорю. Я служив в Анбу, а бачив незліченну кількість смертей, я був на війні, врешті решт, я просто вже звик.
• Я теж була! І знаєш, щось не звикається.
• Ти сама казала, що війною то було важко назвати.
• Ха! Так що, від цього твоя бригада стає більш живою, якщо бої точаться не по всій країні, а назву цей смертельний … має не «війна», а «антитерористична операція»?!
• Тейваз, вибач, але я просто повторив твої ж слова. Все що від тебе і чув.
• Ти правий, вибач, – вже спокійно прошепотіла характерниця, – певно, це я до себе.
• Звикають. До незліченної кількості смертей звикають і починають інакше горювати. Те, що я не плачу, не означає, що мені не сумно, я дозволяю собі сумувати, а ти ні. Я бачу, ти хочеш розридатися, але забороняєш собі. Не треба. Тейваз, не треба, дозволь собі горювати
• Треба підтримати Шікамару, а на інше немає часу.
• Залиште це на його друзів, на команду, на батьків. Вони вже краще знають, як це зробити.
• КУРЕНАЙ!
• В неї теж є кому підтримати. Я не хотів це казати, але тобі доведеться все ж зрозуміти, що життя в Листі існувало і до тебе.
• Ні, це ти не розумієш! – за інших умов, ті слова і справді могли зачепити характерницю, але не зараз.
• Не розумію що? Досить думати про інших, навіть, якщо їм гірше, ніж тобі, подумай хоч раз про себе! Навчись думати про себе! – Какаші схопив Тейваз за плечі. – Навіть, якщо ти вважаєш, що лише про себе вічно і думаєш!
• Куренай вагітна! – зі сльозами на очах заволала Тейваз.

Тиша.

У Какаші забракло слів.

• Вибач, – через декілька хвилин нарешті прошепотіла Тейваз, – я не подумала. Тобі ще гірше, ніж мені, ти знав Асуму з самого дитинства.
• Яка різниця, це не применшує твій біль і ти ж просто все бачила на власні очі, тому…
• Тому це лише показує, що я марна! – знову повернулася до свого Тейваз. – З мене ніякої користі, якщо немає грози. Я його не врятувала!
• Тоді, знову ж таки, що вся команда була із марних шінобі?
• То виходить так, виходить, користь тут є лише з Наруто!
• Що? – здивувався Какаші. – Наруто звісно доволі перспективний, але про що ти взагалі?

Характерниця поглянула туди, де в неї мало б бути серце, а тоді знову на Какаші.

• Не знаю, але те, що я про нього чула, що бачила… мені здається… я не знаю до чого це було.
• Дитина Асуми та Куренай виросте в родині.
• Га?
• Листя стане їй родиною, ми станемо. Більше ніхто не допустить того, що було з Наруто, та, навіть те, що було з Саске.
• З тобою?

Какаші на мить запнувся.

• Ніяка дитина в Листі більше ніколи не буде почуватися самотньою.
• Відкрийте спочатку хоча б дитячу психіатричну лікарню в селищі. – спробувала пожартувати характерниця.
• Ну, цей тягар вже на плечах наших юних ніндзя-медиків.

Тейваз тихенько загиготіла. Какаші і здивувався, і зрадів, злегка всміхнувшись.

• Що таке?
• Та уявила Сакуротерапію, стало не по собі.
• Ну, чого ж, на Наруто діє.
• Не в кожної дитини лис в середині, що заліковує швидко рани.
• Ну, так, в мене немає, але тебе це не зупиняє.

Чай опинився в Какаші на голові.

«Так і знала! – подумки вилаялася характерниця, спостерігаю з-за рогу, як Цунаде впіймала біля воріт нічних месників і вступила в словесну перепалку з Шікамару. – Я ж знала, що вони так вчинять, що Шікамару так вчинить. Занадто добре я його вже знаю, як і те, що відмовляти – марна справа, хоч і до сто біса переживаю за них, але… але хіба я його знаю краще за Какаші?».

Тейваз ще раз роззирнулася навколо, а тоді продовжила підслуховувати за Командою Десять та П’ятою Хокаґе.

• Все одно, – стояла на своєму Цунаде, яка геть не збиралася дозволяти їм цю самодіяльність, – вас лише троє, для такого рангу місії потрібно четверо і четвертим має бути хоча б один джонін, а зараз жодних вільних чи повністю здорових немає. Тому розвертайтеся.
• Кажу ж, вишліть підмогою.
• Я сказала, без старшого ви з-за ворота не вийдете.
• Я піду.
• Тейваз-сан?! – перелякано охнула Іно та відступила на крок назад.

«Лайно… – зціпила зуби характерниця від сорому. – Треба буде перед нею вибачитися».

• Ха! – вигукнула Цунаде, стримуючи сміх. – Старшого, малося на увазі за рангом, а не за свідоцтвом про народження. Видихай, «я піду», ти в нас така сама, як і ці діти. – пауза, ще більш самовдоволений вираз обличчя. – Ба більше, ти нижча за цих дітей, Тейваз.
• Ви ж самі мені казали, що я здатна стати джоніном, лише треба пройти той клятий іспит. Це буквально лише бюрократична формальність!
• Я не бачила тебе на жодній місії, не знаю.
• Серйозно? – випала Тейваз.
• Абсолютно серйозно.
• П’ята, зараз не час колоти чи пригадувати мені щось.
• А мені подобається. – не припиняла показово зловтішатися Цунаде, хоч для неї це було більше виховним моментом. – Може хоч так зрозумієш ціну своїх витребеньок? Тут не бажанню здавати іспит, там не бажанню навчатися медичним технікам.
• Туше.
• Та як би там не було, в тебе зранку вже і так місія чи ти підведеш свою команду? Ти, яра любителька дисципліни? Ослухаєшся мене разом із цими шибениками і підведеш інших шінобі? – Цунаде пильно поглянула на характерницю та прекрасно зчитала її сумніви. – Що, Тейваз, знову не подумала? Хм, може бачачи в тобі перспективи стати джоніном, я і сильно так облажалася, але заміни на завтра для тебе в команду немає. Проваляться, винною будеш ти. Переживеш це? Ну, як? Зрадиш товаришів?
• Але ж Десята все одно піде..?
• Підведеш свою команду?

Цунаде прекрасно знала на що давити.

• Вибачте, – чарівна посмішка, яку було видно навіть під маскою, навіть при світлі ліхтарів, – я трішки спізнився.
• Вчителю Какаші! – в один голос викрикнула Десята, коли Цунаде лише запитально вигнула брову, а Тейваз видихнула з полегшенням.

«Я що, відчула полегшення посилаючи Какаші на смерть? Ха. Ха. Ха» – подумки зловила себе характерниця.

• П’ята, Ви що повелись на театр цього солдафона? Вона ж потім ще і Шікамару випише за самодіяльність. – Какаші поклав важкі долоні на плечі характерниці. – Тейваз-кохай знала, що я подумаю так само, як вона, знала, що розкушу Шікамару, що не кину їх самих.
• Кохай? – запитально пробурмотіла Тейваз, трішки розвернувшись до Какаші.
• Моя близька подруга…

«Аааа, он воно що…» – нарешті збагнула характерниця.

• …точно була впевнена, що я прийду, але вирішила перестрахуватися, ну, а я не міг не дозволити собі трішки познущатися, ну, і там й бабці дорогу допомогти перейти.

«Знову ця його котяча посмішка, потилицею чую».

• Я тобі цю перевірку пригадаю ще. – прошепотів він їй на вухо, натиснувши сильніше на плечі, а тоді став попереду неї, ближче до Цунаде та Десятої.
• Зараз ніч, Какаші. – рівно зауважила Цунаде.
• Так отож! Бабусям геть дороги не видно.
• Вчителю Какаші, – озвалася Іно, – як Ваша рука?
• Вже прекрасно. – прокрутив він в повітрі долонею, що була уражена на тренуваннях з Наруто.
• Мені все ще немає кого вам відправити на допомогу. – вже більше з відчаєм, ніж з суворістю промовила Цунаде.
• Наруто? Я здивована, що до нього це все не дійшло і він же першим побіжить, коли дізнається.

«О Шиво, я що всіх на смерть вирішила послати? З почуттям полегшення…»

• Як нова техніка, Какаші?
• Він робить помітні успіхи. Я залишив його з іншим капітаном.

Цунаде спочатку важко видихнула, похиливши голову на груди, а потім різко поглянула на Шікамару та промовила голосом, що не терпів заперечень:

• Добре. Я відпускаю вас з Какаші і відправляю Сьому Команду вам на допомогу, якщо за добу Наруто закінчить свою техніку.
• Це занадто мало, П’ята. – збентежився Какаші. – Для техніки…
• Це занадто довго… – прошепотіла Тейваз. – Для допомоги.
• А ця операція поспішна, але вас же не зупинити. – розкинула руки по сторонам Цунаде. – Все. Ви вирушайте на пошуки Акацукі, а ти спати перед місією. Розійшлися. – різкий мах рукою, мов проганяючи всіх. – Негайно. Бачити вас вже не можу.

 

***

Характерниця знову стояла біля цієї самої брами Листя, де вона і провела на вірну смерть людей, які стали їй родиною, але зараз вона вже сама повернулася з місії і вони теж давно мали. Або повернутися, або…

«Ти завжди можеш просто порахувати до восьми і забутися. Раз, два, три і можливо, лише можливо, ця непереборна тривога пройде. Хоча з чого б це? – в Тейваз стисло в грудях, що вона аж доторкнулася до них перебинтованою рукою. – І справді ж з чого б? Я ж не люблю це число, не чотири звісно, але не далеко від нього. Досить думати про смерть, Тейваз!».

• Тейваз, – Хана штурхнула її за плече, коли теж зайшла до селища, – досить топтатися на місці. Запитай вже вартових.

Характерниця спершу повільно поглянула на кузину, потім в протилежний бік на товаришів на блок-пості, а тоді заперечно похитала головою та побігла в глиб селища.

• Ну, так звісно. Говорити – це не про неї.
• Як і легкі рішення. – підійшов і Ґенма. – Пішли підробимо її підпис і до Хокаґе звітувати.
• Так це ж вже було.
• Ага.

• Шікаку-сан?! – Тейваз не зупинялася весь цей час, аж поки не залетіла на подвір’я Нара.
• Тейваз? – на ґанку сидів Шікамару перед дошкою для шьооґі, а Тейваз, коли нарешті його побачила, вперше за всі ці дні відчула хоча б якесь полегшення, її очі засяяли сонцем. – Батько на місії.
• Воно і на краще, насправді, я до тебе. – характерниця присіла поруч із сином людини, яку щиро вважала своїм вчителем. – Будь ласка, кажи вже!
• Розкажу, тільки, якщо виграєш в мене. – Шікамару вказав на дошку.
• ШІКАМАРУ!

Він розсміявся, а Тейваз тепер точно зрозуміла, що все добре, але не поспішала видихати, перш ніж запитає.

• Ви змогли?
• Так.
• Всі живі?
• Так.

Тепер вже засміялася і Тейваз, піднявши своє обличчя до ледь теплих, осінніх промінів, а потім їй стало соромно. Соромно за те, що вона так щиро та сильно радіє.

• Тейваз? – занепокоївся Шікамару, помітивши різку зміну настрою характерниці.
• М? – поглянула вона на нього розбитими очима.
• Що сталося?
• Нічого, просто про дещо згадала. Я піду вже.

Тейваз встала та пішла до воріт.

• Ти ж зараз до Какаші?

Вона зупинилася і поглянула, через плече, на Шікамару.

• Звідки такі припущення?
• Тейваз… – погляд, який не вимагав додаткових слів.
• А від тебе взагалі неможливо нічого приховати, так?
• Та ваші почуття у вас на обличчі написані.
• Паршиво… – прошепотіла Тейваз, розвернувшись та похиливши голову. – Але сподіваюся, тільки для тебе.

Шікамару лише незадоволено похитав головою та щось пробурмотів собі під носа.

• Ні, я спочатку додому.

«То я підвела себе чи Какаші? Чи ніхто нікого не підвів? Чи здогадується Шікамару про все, що сталося між нами? Цікаво, а може він і бачить більше, ніж я? Варто було б запитати, але якщо мені не сподобається відповідь? – Тейваз різко струсонула головою – Добре, зараз це немає значення. Всі повернулися живими, ті двоє з Акацукі мертві, а інше ролі поки не грає. Інше…»

Вийшовши з душу, Тейваз знову відчувала полегшення та радість. Вона дістала з шафи сукню й поклала на ліжко, бо згадала, як Какаші дивився на неї, коли характерниця постала перед ним в подібному одязі, а тоді підійшла до трюмо, з бажанням вперше за довгий час яскраво нафарбуватися та залишити волосся розпущеним.

• Зроблю його більш ніжно-рожевим. Чомусь так відчувається.

Прийнявши рішення, Тейваз усміхнулася своєму відображенню в дзеркалі, аж раптом там з’явилося обличчя Куренай та сотні макових пелюсток.

• Вибач…

Тейваз різко пішла назад та, перечепившись через власні ноги, ледь не впала.

• Вибач! Яке я право маю бути щасливою, коли ти тільки-но втратила свого коханого, ще і залишилася вагітною? – характерниця зажмурила очі та сильно захитала головою із сторони в сторону. – Ні, ніякого!

Вона знову поглянула у дзеркало і їй здалося, що там досі на неї дивиться овдовівша подруга, але придивившись, Тейваз зрозуміла, що це її власне, хвилясте після душу, волосся набуло чорного кольору, мов перша ніч після повного місяця.

Настрою для сукні та вже будь-якого макіяжу більше не було. Тейваз одягла те, що і зазвичай, лише коротку футболку замінила гольфом від форми, та заплела просту косу.

• Що ж, треба хоч трішки прибрати цей вираз з обличчя та повернути назад колір волосся.

Тейваз спробувала посміхнутися, але в її думках знову постала Куренай в чорній сукні на могилі того, хто так і не став їй чоловіком, бо завжди вважав, що в них ще багато часу і ціле життя попереду, але встиг лише залишити після себе велетенський обов’язок, який одночасно був і Вогнем Селища. Його Вогнем.

«Нащо ж ти так, Асумо…» – сльози хотіли покотитися щоками характерниці, але вона їм заборонила.

Тейваз знайшла свого колишнього командира в раменній. Наруто кричав на Сая, Сакура на Наруто, а Какаші намагався погодувати останнього лапшою.

• Оце так! Семпай і не в лікарні після місії!
• І ти туди ж… – випав Какаші, але нарешті полишив свої спроби, поклавши палички та уважно поглянув на Тейваз, а тоді продовжив говорити. – Що ж, через це ти зобов’язана піти зі мною! Я хочу тобі дещо показати.

Сакура, почувши це, злегка здивувалася, а Наруто з Саєм так і продовжили сваритися.

• Ем, добре? – невпевнена посмішка.
• О, як добре, що ви всі тут! – до Ічіраку підійшов Ямато. – П’ята просить наприкінці дня завітати до неї всією Сьомою Командою.
• Дідько! – вигукнула Тейваз, прикриваючи рота. – Я ж теж мала зайти ще декілька годин тому! Схоже, я знову винна Ґенмі вечір в барі.
• І часто ви так відпочиваєте?
• Ну, взагалі так. – нічого не підозрюючи відповіла Тейваз. – Не дуже люблю звітувати та і Цунаде вічно тисне своїми рангами.
• Ага, пан Ґенма ще той гульвіса та бабій. Хоча до Збоченого Відлюдника йому ще далеко.
• Ну, Ґенма-сан хоча б лише з вільними дівчатами крутить.
• Вільними? – перепитав Сай Сакуру, а Ямато зацікавлено поглянув на свого семпая, який явно вже дуже далеко провалився у власних думках.
• Ходімо вже.

Какаші, можливо дещо різко схопив Тейваз попід лікоть та поволік кудись в невідомому напрямку.

• Ці водоспади та скелі були створені Ямато під час одного тренування, вони мені так сподобалися, що я попросив їх залишити.

Какаші привів Тейваз далеко за межі селища. Нічого та нікого, крім лісу та води, не було чутно, ще і відкривався краєвид, який неможливо було передати словами.

• Тут і справді так гарно.
• Знай, якщо мене ніде не видно, то я десь між цими скелями ховаюся від своїх обов’язків.
• Читаєш свої історії кохання.
• Героїчні епоси!
• Еротичні романи!
• Історії кохання.

Характерниця підійшла ще ближче, аби зняти маску та поцілувати Какаші, але він її зупинив.

• Тейваз, колись я, наче, обіцяв не давити і я не дуже люблю… любив, коли так роблять, але також я обіцяв більше собі, ніж тобі, що більше ніколи не кину тебе наодинці з твоїми страхами, тому будь ласка, скажи, що сталося?
• Ти про що? Це ти давай розповідай, як все пройшло!
• Твоє волосся. – Какаші пропустив повз вуха награні веселі нотки в голосі характерниці, а її пасма повз пальці. – Я б повірив в раптову зміну іміджу без причини вперше майже, як за рік, але ти весь час, з моменту приходу в Ічіраку, намагаєшся зробити його синім, але воно все одно стає чорним. Щось сталося на місії?

Характерниця відійшла від нього, ставши подалі, спиною до Какаші. Вона б не змогла сказати цього, дивлячись в очі.

• Куренай… Це не справедливо.
• Я знаю, але..

Какаші підійшов та хотів обійняти Тейваз за плечі, але тепер вона вже не дала зробити йому бажаного та відійшла ще далі. Какаші ж продовжив стояти, де зупинився.

• Я вперше за дуже, дуже, дуже довгий час відчуваю щось хороше, взагалі відчуваю. Я б навіть сказала, що відчуваю себе щасливою. Розумієш, це ти робиш мене щасливою і це саме ти змусив мене знову відчувати хороші емоції. САМЕ ТИ!
• Ти навіть не…
• Не перебивай. Я маю це сказати.
• Виб…
• Але я не маю права зараз це відчувати! Не маю! Асума… Але це не все, через те, що я себе корю, що я не приймаю ці почуття, я боюся, що їх просто заберуть від мене, що тебе заберуть від мене, що це просто закінчиться! Що мене за це покарають і ти просто загинеш, чи …. чи… – Тейваз впала на коліна, її обличчям потекли сльози, кожне зізнання характерниці давалося з превеликою силою і через страшний біль. – Чи тобі просто набридне і ти зникнеш з мого життя. А ще я себе просто ненавиджу через те, що для мене те, що ти можеш піти, бо я більше не буду потрібною, чи до іншої, чи просто, бо вважатимеш так за краще, більш жахливо, ніж – повітря не вистачало, – ніж твоя смерть. Ні!!!! Звісно, ні!!! Якби мене спитали, я б звичайно обрала аби ти жив хоч і з тисячею жінок, тільки б жив і був щасливий, але я не можу збрехати сама собі, я ненавиджу себе за все це просто неймовірно, я…
• Так. – суворо обірвав сповідь Какаші. – ВСЕ. ГОДІ.

Він підійшов, підняв характерницю попід руки, розвернув до себе та дуже міцно обійняв.

• Ти можеш корити себе, що почуваєшся щасливою, коли іншим погано, бо все ж таки тобі доведеться навчитися цьому протистояти, адже смерть завжди ходитиме вулицями цього селища і заглядатиме в домівки наших друзів, а якщо ти справді колись давно забула, як це відчувати, то це жахливо, але я неймовірно радий чути, що це позаду і що я до цього причетний. Бо, як я вже казав, близькі люди будуть гинути завжди, такий шлях ніндзя. Ти справді можеш боятися моєї смерті, бо щодня шінобі ризикують своїми життями, але, будь ласка, більше ніколи навіть не думай, що я можу відмовитися від того, аби бути поруч з тобою. Так, я знаю, ми не керуємо собою в майбутньому, але я навіть не можу собі уявити, як кохав тебе стільки часу, немов всі ці роки, що живу, немов цілу безкінечність, і тут просто взяв та забув.
• Що ти сказав??? – Тейваз аж вирвалася з обіймів та відступила на крок назад, чи то перелякавшись, чи щоб краще бачити Какаші, а можливо і все одразу. – Повтори, що ти сказав.
• Ти про що? – здивувався реакції й запитанню Какаші.
• Про твої останні слова.

Її погляд все ще залишався переляканим і Какаші, уважніше поринувши в її смарагдові, після сліз, очі нарешті все зрозумів та по-дитячому, щасливо усміхнувся.

• Чомусь мені здавалося, що ми обговорили все чітко один з одним, ще після першої ночі, але можливо я щось не так зрозумів. Тейваз, – все ще усміхався, а очі сяяли – я кохаю тебе, я не граюся, щоб мені могло це набриднути. Я не можу перестати про тебе думати з нашої першої зустрічі, але я так само боявся, що це все лише в моїй голові. Чуєш, я люблю тебе. Люблю і кохаю.

Какаші, не чекаючи відповіді, почав роздягатися, поки Тейваз все ніяк не могла прийти до тями та згадати, як говорити, будь-якою із знаних нею мов.

• І зараз я тобі хочу показати ще одне місце тут. Довірся мені. Закрий очі і не відпускай мене, але спершу, краще таки і тобі зняти зайвий одяг.

Він грайливо, хоча, немов з легкою насмішкою, підморгнув до Тейваз, а вона лише мовчки кивнула на знак згоди, а тоді послухалася його й нарешті закрила очі.

Вони впали до водоспаду і за мить опинилися в озері в гроті, що нагадувало таке саме, як те, що було в тій самій печері.

• Тут так само!
• Тейваз?
• Що? – вона впилася в його вуста і Какаші ледь змусив себе відірватися.
• Я теж хочу це почути.
• Ти про що?
• Якщо я не правильно все зрозумів тоді, отже я і не знаю твого відношення до мене.
• Моє відношення до тебе? – знову ці перелякані та розгублені очі. – Я, – Тейваз зашарілася й відвела погляд, – я не знаю, що таке кохання, вибач, що не можу тобі дати того, чого ти хочеш та на що заслуговуєш. – вона не дихала, він тамував біль. – Але і те, що я до тебе відчуваю, я не знаю, як описати. Я щаслива, коли ти поруч, а коли тебе немає, я хочу, щоб ти був поруч, я хочу постійно тебе кусати, цілувати, я хочу розчинитися в тобі, і лише з тобою я почуваюся в цілковитій безпеці, я…
• Мені досить. Не кажи більше ні слова, просто нарешті знову подивись на мене та поцілуй.
• Какаші, про…
• Кажу ж, більшого мені чути і не треба. – знову посміхався, а також згадав ті її слова, крізь сон, але вирішив ще приберегти їх біля себе, дочекатися. Чекати він вмів, навчився ще з дитинства. – І повторюю, незграбо, поцілуй мене.

Вона послухалася і, аж поки не почало сідати сонце, озолотивши, крізь водоспад, печеру помаранчевими зайчиками, двоє закоханих  кохалися та розмовляли, знову кохалися, і знову розмовляли, не в змозі насититися один одним, особливо, коли страхи нарешті замовчали.

А волосся характерниці знову стало майже повністю світло-рожевим, але вона того навіть і не помітила, лише він.

Какаші з Тейваз, розмовляючи ні про що та не відводячи погляди один від одного, йшли селищем до резиденції Хокаґе, як раптом характерниця почала помічати, що всі люди довкола якось дуже дивно на них дивляться, і за секунду до неї нарешті дійшло!

• Какаші! – вони зупинилися. – Ти забув вдягнути маску!
• Та ні. Просто в масці не зручно цілуватися.
• Е? Це не смішно! Всі ж побачать.
• Я ніколи і не ховав власного обличчя від односельців умисно, я ж вже казав, ти сама то вигадала. Так що, це значення не має.

Він взяв її за руку, переплітаючи пальці, й повітря зникло з легень характерниці.

• Що ти робиш? Всі дізнаються про нас.
• Якщо ти так переживаєш, то я буду зберігати наші відносини в таємниці, – Какаші відпустив Тейваз, – але в чому причина? Боїшся, що до бару перестануть запрошувати?
• Га? – Тейваз не повірила власним вухам, коли нарешті зрозуміла, чесно кажучи, Какаші теж не повірив, що сказав це, та назад дороги вже не було.
• Ти геть дурний?! Я думала це все заради тебе. Ти ж один з перших шінобі Листя!
• І що? Я не розумію.
• Ну, ти Хатаке Какаші, Шарінґан Какаші, Копіюючий Ніндзя, про тебе легенди ходять, у тебе повно шанувальників, а я чужинка на чужій землі, такий собі шінобі, якщо погода для пікніків і…
• Що ти таке кажеш? Інколи, мені здається, що говорити з тобою, як кидати горох об стіну.
• Ну, дякую.
• Не смій тільки ображатися, бо зараз це збираюся зробити вже я.
• Що?! Якого? Я ж…
• Якщо я не нічого не хочу приховувати, – перебив Какаші, – ти теж кажеш, що проти не маєш нічого. То в чому суть? Може все ж я не правильно зрозумів твої почуття? Може це таки гра? І ти не хочеш, щоб хтось дізнався про наші стосунки, бо для тебе їх немає? Хоча ми наче все і обговорили, але я так вважав і вперше, тому добре, давай ще раз. – Какаші серйозно подивився на характерницю, хоча найбільше найлегендарнішому шінобі П’яти Великих Країн зараз хотілося просто провалитися крізь землю і, все ж таки, він це вмів та вирішив захистити своє серце, хоч і робити це було в рази складніше та страшніше, ніж захищати тіло. – Якщо це не так, якщо ти не граєш зі мною, а справді хочеш бути і не переживаєш, що хтось дізнається про наші стосунки, то просто візьми мене за руку або будь вже нарешті чесною з нами обома. Не ходи довкола. Я відкрився перед тобою повністю. Досить мене соромитися або брехати.

Тейваз дивилася на його руку між ними, яку він щойно простягнув, на людей, які зібралися довкола, а хтось навпаки, ніби нічого і не відбувалося, продовжував жити своє життя, дивилася в його очі, чи радше сказати око, хоч їй здавалося, що вона чудово бачить і шарінґан, настільки Тейваз змерзла від того суворого та рішучого погляду. Вона зрозуміла, що просто досі не може повірити, що це все правда, що це не сон.

• Я зрозумів.

Тепер в його погляді Тейваз прочитала лише розпач, відчай та біль. Какаші прибрав руку, але саме в цей момент характерниця стрибнула на нього і поцілувала як в останнє. А потім, не злізаючи, додала, одягаючи йому маску, поки він тримав характерницю руками за стегна та посміхався, і справді, як цілковитий дурень:

• Я тільки за, щоб весь світ знав, що Хатаке Какаші мій, але не зраджуй собі.

Тепер Тейваз поцілувала його в маску й злізла.

• Вчителю Какаші… – позаду них стояла приголомшена Сакура. – Ви були без маски. – пауза. – Ні, замість маски на Вас було щось інше. – пауза. – Хтось інший.

Тут підійшли вже і Наруто з Саєм.

• Що ти сказала?!
• Вчитель Какаші був без маски тривалий час посеред вулиці…

Наруто довго не міг повірити в те, що це було насправді і що він все пропустив і прийшов в себе, лише коли вже ніхто не міг стримати сміх, через неперевершений вираз його обличчя. Заспокоївшись, Команда Сім попрямувала до П’ятої, а характерниця залишилася стояти позаду і ще встигла помітити, як Сакура вдарила себе по лобі, коли зрозуміла, що Наруто так і не второпав, що в їхнього вчителя з’явилося щось більше за книжки та звичку запізнюватися.