Ураганні Хроніки. ГЛАВА 26 [Глава 3 в Книзі Другій]

Це філлерна глава, із важливого тут лише початок із Неджі, все інше можете сміливо свайпати або подивитися, наскільки в Кішімото проблеми з хронологією.
І так, далі багацько глав будуть подібного формату (або ні), тому, якщо ви мене кините, чи закидаєте помідорками, я поплачу і зрозумію.
♥

---

Глава двадцять шоста.

Дванадцять Ніндзя-Захисників. Країна Неба.

Березень.

Місія з захисту жриці Шіон.

 

Ці самі промислові квартали, це саме сміття, якого стало тільки більше, ці самі пацюки, ці самі графіті, на які він намагався не дивитися, поки нарешті не дійшов та не дочекався свого старого знайомого.

Він не був спроможний навіть ненароком поглянути на малюнки на стіні, адже одразу згадував ті дні, коли вони з Кібою втікали сюди, подалі від кам’яних очей Хокаґе. Та те, що він відчуває до Кіби все ж правда чи він знову потонув в своєму болоті з думок і насправді не зумів навіть на крихту забути про пані Хінату, варто було їй лише знову побачити Наруто?

Чому він з Кібою, бо хоче з ним бути, чи бо хоче бути ближчим до Хіни, забути її? Він вважав, що давно вже розібрався з цим, віднайшов свій спокій, розуміє, коли не бреше собі, але ось він знову тут, бо ніякі способи медитації чи гіперфіксації більше не діють на нього. Ніякі.

• А ти все ж непередбачуваний, Торі. – звернувся, зі спини, високий та дуже худорлявий хлопець до Неджі. – То тебе роками не видно, то приходиш в гості, мов до себе додому. – він посміхнувся та сів на недобудоване вікно навпроти Неджі.
• Я до дому рідше ходжу.
• Ну, я б теж не ходив, якби мені проти волі таку татушку на чолі набили, хоч і стильно.
• Звідки ти..? Ай, начхати. Приніс?
• А як же! – знову широка посмішка. – Тільки все ж цікаво, а ти все не кажеш, як чакра реагує на нову формулу?
• Ніяк. Просто частина її йде на відновлення організму, та й по всьому. Тримай.

Вони обмінялися маленькими пакунками, Неджі поспішив до Листя, а худорлявий хлопчина, вхопившись за цегляне підвіконня, перехилився назад, аби подивитися, як дивно сідатиме сонце.

• Я використав занадто багато чакри, дідько. – «Чому ж вони досі не застосували парні техніки?» – Е?
• Нарешті зрозумів?
• САКУРА!

 

«Замовкніть,благаю, дурнуваті голоси, замовкніть, дайте хоч на крихту розслабитися».

Неджі сидів на підлозі в своїй кімнаті, яка за ці місяці знову перестала бути схожою на його кімнату. Пензлі, фарба, глина, гіпс – все було розкидано, а жодна картина, жодна скульптура не були завершеними, деякі навпаки напівзнищеними валялися по кутках. Скрізь панував хаос та морок.

Він відкинув голову на ліжко та закрив очі, а тоді намацав ще пігулку в кишені та кинув її під язик.

• Начхати. – «Я просто хочу хоча б секунду тиші».

Слизька чорнота починала заливати кожну клітину його тіла, аж поки не дійшла до мозку і не поглинула й його повністю. Якби Неджі зараз відкрив очі, то нічого б і не побачив, та і вони зараз були суцільними чорними плямами. Нарешті думки зараз зникнуть, нарешті скоро буде довгоочікуване Ніщо.

Неджі також вважав, що навчився таки жити з голосом в середині, що ніколи не змовкав, з тілом, що ніколи до кінця не розслаблялося, але це була брехня. Брехня самому собі. Чергова. Та невже все ж і щодо Хінати – це теж самообман?

Щось було не так. Ця нова формула… Він мав вже забутися, а натомість всі його думки, всі його спогади немов стікалися до єдиного спільного резервуару десь в голові.

Ні, це не формула. Перед місією такого не було. Що не так? Він схопився за пакетик та підніс його до очей, коли зрозумів, що нічорта ж не бачить.

Неджі залився сміхом. Він схопився за голову та реготав все більше сплутуючи пальці з і так сплутаним волоссям, що мов твань, яка крала ноги плавця, окутувало його обличчя, шию, розум.

Він нащупав пензель, спробував уявити свою кімнату, а тоді підійшов до недописаної картини, вичавив чорну фарбу собі на долоню, він добре знав, де і що в нього лежить, навіть, коли здавалося, що довкола існує тільки безлад, і замазав нею полотно, а тоді віддався власним почуттям, відчуттям та сліпоті.

Він почав писати, те, що бачив перед собою, не даючи фарбі висихати, а бачив він перед собою лише темряву.

 

• Де ти, в чорта, був Неджі?!

 

«Чому і тут голос Наруто? Чому він і тут?!»

 

• Де ти був, Неджі?! Ти ж обіцяв, що не кинеш Шіон! Що захистиш її! – Наруто схопив товариша, якому не було що відповісти, за комір та притис до скелі. – ДЕ ТИ БУВ?!
• Наруто, облиш… – почувся позаду зневірений голос Сакури. – Ми всі провалилися.
• Ти мав бути з ними!
• Неджі просто витратив забагато чакри в бою і не встиг. Це від нього не залежало.

Та Наруто немов і не бажав цього слухати.

• Чому ти мовчиш?!

«Бо це залежало від мене… Бо в ніч перед місією я…»

 

Пелена спала. Неджі сидів на колінах перед сліпою картиною та дивився на свої брудні руки.

«Ніяк. Просто частина її йде на відновлення організму, та й по всьому».

• Та й по всьому.

Він підняв голову та побачив перед собою усміхнене обличчя Хінати на чорному фоні. В неї були оголені ключиці, а з лівого ока, яке  частково прикривало крило птаха, текли сльози, що перетікали в кров, яка в свою чергу набувала на щоці форми червоного ікла.

Картину освітлювало яскраве, помаранчеве проміння світанку.

Неджі підвівся та встав, тепер проміння гріло його спину, а Хіната всміхалася його темряві. Вона здатна розділити темряву з будь-ким.

Він поглянув в бік ліжка, побачив наркотики, підійшов до них, забрав та пішов до туалету.

Більше ніщо не заважало сонцю світити на картину, крім часу, коли зоря вимушена буде гріти і іншу частину землі.

 

***

Квітень.

• Я звичайно перепрошую… – Тейваз, нерівно дихаючи, впала на спину поруч із Какаші.
• Ооо, то ти це вмієш? – не зміг не пожартувати Какаші, лежачи поруч на ліжку та всміхаючись.
• Ууу, паскудник. – всміхнулася і Тейваз. – Але що це за нові печатки були?
• Га? – спершу не зрозумів Какаші, розгублено подивившись на характерницю.
• З ким це ти їх вивчив, – Тейваз провела пальцями по-черзі в повітрі, – поки мене не було в Листі, розбійнику?

Какаші не знав, що він зараз відчуває більше, сором, задоволення самим собою чи бажання розреготатися, натомість він просто прикусив губи в посмішці та дивився на стелю.

• З новою книжкою Джіраї. Лежачи в лікарні мав багато часу.
• А не зі жрицею?
• Хто тобі розповів?
• Кіба, а йому Неджі. Він не викупив?
• Взагалі не викупив. Зате потім було смішно.
• Що ж, для такого Тіньового клонування Наруто точно замалий.
• Та і мені його клонів вистачає на тренуванні.

Тейваз підсунулася до Какаші і лягла йому на груди.

• До речі, як воно?
• Біситься. – Какаші поклав руки характерниці на спину. – Все ще хоче роботу, на яку йдуть роки, виконати за тиждень, але навіть з клонами це просто нереально. Та він дуже старається. Він викладається на повну і йому б відпочити, але на таке Наруто нізащо не погодиться, тому ми з Цунаде і вирішили час від часу відправляти його на завдання.
• Цікава у вас в Листі система відпусток.

***

Липень.

 

• Привіт.

До Ямато, що саме був сконцентрований на тренуванні Наруто, підійшла характерниця та поставила біля нього пакет з Ічіраку.

• Привіт, Тейваз. – він всміхнувся, але не відриваючись від Наруто. – Сьогодні знову підсунула туди замість рисових кульок пігулки Сакури?
• Хто винен, що ти не зміг їх заздалегідь розпізнати. Вони ж чорні, Ямато.
• Я думав, то новий смак. Якісь водорості.
• Чуєш, водорості, а що це з твоїм семпаєм? Обличчя кисліше їжі в моєму холодильнику, а вона так взагалі рухається час від часу.
• Намагається не показувати, що його величне вчительське еґо було зачеплене.
• Гм?
• Наруто взнав, що у Асуми теж стихія повітря головна, тож пішов просити у того поради, повернувся за декілька годин і вже геть на іншому рівні.
• Отже, Какаші заганяється, що і справді фіговий вчитель, якщо Асума зумів так легко прокачати Наруто. – Тейваз важко видихнула. – А я думала, ми це вже пройшли.

«Схоже він отримав декілька вказівок від Асуми і вже зрозумів, як вигідно використовувати можливості Тіньових Клонів. Пф. Об’єднаю Сьому і більше ніколи не погоджуся на це жахіття. – Какаші все продовжував робити вигляд, що читає, а натомість лише споглядав на Наруто, тому навіть і не помітив, як прийшла Тейваз. – Вчителювання – це не моє, і діти не моє, а з Асуми, впевнений, буде і батько чудовий, якщо він зі своїми учнями, як з рідними дітьми час проводить, а не лише займається, і навіть чужих здатен натренувати за дві хвилини».

Тейваз пройшла повз Какаші, навіть не поглянувши на нього, та обійняла першого Наруто, що їй потрапив на очі, за плечі.

• Чуєш, малий, відпочити не хочеш?

Ямато з Какаші переглянулися.

• Пробач сестричко, але в мене тренування.
• Та і я прийшла зі специфічним відпочинком. Вас П’ята на місію відправляє.
• Я вже казав бабулі, щоб відчепилася.

Почувся за спиною голос ще одного Наруто, справжнього, Тейваз і на його плечі поклала іншу руку, а тоді нахилилася до вуха.

• Наруто, сонце, не можна бути таким егоїстом, ти лише поглянь на капітана Ямато. Так, ти сповнений сил та наснаги, але він зараз перетвориться на кущик та зчахне на твоїх же очах.

Наруто надув вуста, але все ж уважно поглянув на Ямато, який і справді вже ледь рівно сидів, а його обличчя було вкрите потом більше, ніж в Наруто

• Думаєш? – Наруто поглянув на характерницю
• Кажу, вчахне і плодів не дасть, а Ямато не ваш Хашірама, сам себе не вилікує.
• Думаю, ти все ж права, сестричко, капітану Ямато треба розвіятися.
• А то!

Наруто побіг до Ямато, звати до Цунаде, а Тейваз підійшла до Какаші та обперлася поруч з ним на стовп.

• Ах ти страшна маніпуляторша. – почав дражнитися Какаші. – І як часто ти це робиш зі мною?
• Любий, – характерниця розвернулася до нього та доторкнулася до його щоки, – ти не такий простий, як всі інші чоловіки, тобою не поманіпулюєш, лише голову зламаєш.

Какаші самовдоволено, широко всміхнувся, але за мить його обличчя стало кам’яним, а погляд злющим та ображеним, Тейваз же, натомість, лише тихенько засміялася, а потім поцілувала в маску та пішла собі назад до селища, щось радісно бурмочучи собі під носа.

***

• Ось. – мовила Іно, передаючи вчителю Асумі готовий букет з троянд. – Для кого він?

Асума взагалі не був готовий відповідати на подібні запитання і чомусь геть не подумав, що обов’язково їх почує.

• Ну, це… просто… – ще трішки і потилиця Асуми протреться. – Бувай!!

Кинув Асума і зібрався вибігти з квіткової крамнички Яманака, але Іно не збиралася так просто відпускати нещасного вчителя.

• Передайте від мене вітання вчительці Куренай!

Асума, аж завмер на порозі від щирого здивування: «І як вона…?»

• А ось і він. – промовив Чьооджі до Шікамару, якраз проходячи повз крамнички.
• Вибачте, що відволікаємо Вас від побачення з вчителькою Куренай, – «ТА, ЯК, БЛЯДЬ?!», – але…
• І ви… Звідки ви знаєте?
• Е? Та Ви що? Ми все знаємо про…
• Шікамару! – шикнув на нього Чьооджі.

Шікамару закотив очі, але таки кивнув на знак згоди.

• І ця парочка туди ж… Дорослі бісять, але тим не менш, П’ята негайно викликає всю нашу колишню команду до Резиденції.
• Га? – на порозі з’явилася Іно.
• Так, ходімо. – посерйознішав Асума та дістав сигарету.

 

***

Куренай дорожила цими самотніми, тихими ранками, які вона любила починати з горнятка запашного чаю та поливів своїх квітів під ще холодне сонячне проміння, хоч вона так і не змогла зрозуміти, чому він ніколи не заходить.

«Скоро ранки тихими не будуть. Довго ще не будуть».

• І що ти робиш?
• Тейваз? – Асума і не помітив, як до нього підкралася характерниця. – Та нічого, вже йду. Бувай.

Він посміхнувся та зістрибнув з даху, а Тейваз ще раз подивилася туди, куди впродовж хвилин семи споглядав її товариш.

• Ясно, всі тільки що робити з чужими стосунками знають, не зі своїми.

 

***

Цунаде задумалася, споглядаючи панораму селища та слухаючи звіт Какаші щодо успіхів Наруто на тренуваннях.

• Він вдосконалюється з дивовижною швидкістю, але йому ще важко створити нову техніку.
• Я так не думаю. – Цунаде розвернулася обличчям до Какаші. – Вибач, що зненацька, Какаші, але я б хотіла, що ти і Джірая пошукали ниточки, що ведуть до Акацукі. Добре було б дати час Наруто для тренування, але…
• Наруто викладається навіть більше, ніж треба, аби тренуватися так швидко, як тільки можна. Якщо він і далі так продовжуватиме, навіть нехай Ямато і поруч з ним, боюся, аби його чакра знову не вийшла з-під контролю. Я не думаю, що Ваше рішення відправити мою команду під керівництвом Ямато зараз на місію помилкове.

Цунаде лише злегка посміхнулася.

• Вільний. Знайди Джіраю в якомусь з кабаків та забирай вже на місію.
• Слухаюся, П’ята.

Какаші похилився та вийшов з Резиденції.

• О! Тейваз! – він побачив її прямо на ґанку.
• Привіт.
• Ти швидко, я чув ти на місії. – Какаші заправив пасмо характерниці за вухо, що вибилося з плетінь та спадало на очі.
• Хто таке тобі сказав, Хатаке?
• Е? – Какаші дещо розгубився. – Кіба.
• Ясно. – Тейваз закотила очі посміхаючись. – Я ходила в сусіднє селище за поштою. Команда генінів начудила і листоноша заніс листи дещо не туди, а вони боялися зізнатися в цьому, коли второпали цю помилку, я це почула і…
• І ти ж не любиш дітей? – Какаші підозріло звузив очі.
• Я не не люблю їх, просто це не моє.
• І чому ж ти не відправила їх в те селище? Ні, чому вони самі туди не пішли?
• Ну, можливо хтось їм сказав, що пошту в кожному селищі Країни Вогню охороняє злий дракон, подолати якому під силу лише команді з джонінів.
• Що? – Какаші зараз не міг зрозуміти, він здивований чи ні на йоту. – Нашо?
• Чесно? – характерниця дістала пачку листів з сумки, помахала ними перед собою та сіла на сходи, Какаші зробив те саме. – Мені стало сумно і я згадала, як любила ходити за кореспонденцією з дідусем. Для мене то були справжні місії.
• Чому тобі стало сумно?
• Не знаю… Якось раптово. Таке буває, тут не треба переживати. Не зважай.
• Ще чого! Не зважай.

Какаші поцілував Тейваз в скроню, а тоді пригорнув до себе. Вона точно такого не очікувала посеред білого дня та селища.

• Хатаке!
• Що? – Какаші всміхався і був таким теплим.
• Дурень.
• Сама така, незграбо. – ще посмішка.
• Хей!

Тейваз хотіла жартома вдарити Какаші, але він перехватив її руки, заламав і змусив спиною обпертися на нього.

• То що там з кореспонденцією? Чому ти так любила ті місії?

Тейваз й досі не могла звикнути до цього, до того, що він питає, що він цікавиться, а не пропускає повз вуха, якщо вона сама не повернеться до теми. Кожного разу, коли це траплялося, характерниця дивувалася, немов вперше, а її серце голосно гупало. Вона не могла звикнути ні до того, що Какаші справді не збрехав тоді в лісі, що його слова не були просто частиною вітру, і також не могла просто звикнути, що нею хтось цікавиться, навіть якщо це звичайні, дурнуваті історії з дитинства. Її слухають. Її хочуть слухати, а не просто «не проти».

• Насправді, цей шлях складався лише з метрів ста, ну, максимум триста, але коли тобі чотири роки, він здається цілим Королівським Трактом. І нічого цікавого не відбувалося. Ми просто з дідусем йшли з початку вулиці до перехрестя, забирали газети і йшли назад. Нічого цікавого, але я навіть раз розплакалася, бо дідусь пішов без мене, коли я спала і от минуло років двадцять, а я сиджу під Резиденцією Хокаґе з чужими листами.

Какаші мовчки ще раз притулився вустами, крізь маску, до скроні, більше слів Тейваз потрібно і не було.

• Та є один нюанс, незграбо.
• Е?
• Якщо ти зараз сама віднесеш листи до П’ятої, а не закинеш їх на нашу пошту, то ти підставиш малих.
• Я не подумала! – характерниця розвернулася до Какаші з абсолютно круглими очима.
• Хто б сумнівався.

Какаші розреготався, а Тейваз почала його лупити кулаками в груди.

 

 

***

Серпень.

Сора.

До кабінету Хокаґе влетіла знервована Шідзуне, що саме отримала листа з Храму Вогню.

• Всі чотири приховані гробниці осквернили.

Від розпачу та люті Цунаде грюкнула кулаками по столі, а майже всі папери опинилися на підлозі.

• Вони нас випередили, але і це не все…
• Пані Цунаде..? – перепитала Шідзуне.
• Саааай. Ми дозволили йому залишитися в Сьомій Команді, але він все ще людина Данзо.
• Клан Кохаку, Храм Вогню, Данзо…
• Згодна, роботи у нас і справді багато, але коли насіння хаосу починає проростати, треба позбутися пагонців, це ми ще можемо контролювати.

Шідзуне нарешті заспокоїлася, коли побачила бісові вогники в очах своєї наставниці.

• Тоді…
• Шідзуне, негайно знайди когось, хто не пов’язаний з Коренем, нехай він стежитиме за Данзо.
• Так. В мене є чудовий претендент.

Шідзуне, яка переполоханою залітала до кабінету, зараз покидала його в цілковитому спокої та впевненості у своїй Хокаґе та безпеці Листя.

 

«Цунаде, якого біса ти там замислила?»

Данзо чаював у себе вдома, коли зрозумів, що за ним шпигують. Так, звісно найголовніший майстер шпигунів в Листі моментально розсекретив Анбу, бо знав цю організацію, як свої п’ять пальців, але от чого він не знав, так це ремесла народів по той бік Хребта.

І нехай Тейваз в звичайному житті дозволяла собі бути незграбною, і нехай шпигунство не було її основним фахом, але пластуни не дарма славилися своїми вміннями і на щастя ці вміння та секрети охоронялися неприступними горами.

Хай Анбу візьмуть на себе відволікання Данзо, а все інше зробить характерниця.

 

***

Сказати, що Сакуру за цей час просто дістали суперечки Наруто з Сорою – це просто змовчати, але вона ще намагалася зберігати спокій, навіть, коли Сора вже встиг вранці тільки прибути в Листя і одразу вивести із себе Цунаде.

• Наруто, покажи Сорі селище.
• Що?! Чого це я маю з ним возитися?!
• Чого це я маю з тобою возитися?

«Та вони ж абсолютно однакові…»

• Ай, – Сакура махнула на них рукою, розуміючи, що якщо зараз не зникне, першим місцем екскурсії, після Резиденції, для Сори, а там і для Наруто, буде шпиталь, – робіть, що хочете, мені байдуже. Ходімо, Сай.

Сакура схопила товариша попід руку і повела в протилежний від хлопців бік, капітан Ямато ж повторив лише слова Сакури і зник так само, лише дещо швидше перебираючи ногами.

• Вони всі однакові. Врешті решт, я всім завдаю лише клопоту.

Сора скривився, намагаючись за злістю приховати біль та стрибнув на огорожу.

• Ти про що?

Наруто в мить немов підмінили, його більше не бісив Сора, він щойно побачив в ньому дуже самотню людину. Таку ж людину, якою колись був сам. Він хотів поговорити з Сорою і Сора, будучи зараз занадто беззахисним випалив все, мов на духу.

Саме в цей момент невеличку перерву мала Тейваз і якраз проходила повз. Побачивши незнайомця, вона не змогла собі відмовити від маленького підслуховування розмови. Тейваз чула, що в Листі з дня на день мав з’явитися хлопчик-монах, але сама з ним ще знайомою не була.

• Агов, та годі вже думати про помсту.
• Я знаю про що ти думаєш.

Характерниця, стоячи за стіною будинку, лише важко видихнула, а тоді повернулася до підслуховування.

«Як же складно…»

• Батько був для мене героєм. – Сора продовжував свою сповідь, більше не скидаючись на дикого звіра в пастці, а на покинуту пташку в клітці. – Він був сильним, в усьому. Всі мої спогади про нього до п’яти років. Ніхто з Храму Вогню мені не розповідає, але я дізнався, що батька вбили, саме так. Вони казали про нього жахливі речі, – Сора вдарив кулаком по перилам, на яких сидів, – ніби він отримав те, на що заслуговував, що він заслуговував на смерть. ТА БУТИ ТАКОГО НЕ МОЖЕ, ЩОБ БАТЬКО ЗРОБИВ ЩОСЬ ПОГАНЕ! ЦЕ ПОМИЛКА! Я хочу розставити все по місцях і той, хто вбив мого батька – заплатить.
• Ти…
• Тож годі за мною волочитися! Це дратує.
• Дратує?! Ось так ти віддячуєш людям, які про тебе дбають?
• Так, це мене й дратує. Сам все дізнаюся про ворогів. Розберуся із цим місцем.
• Ну ти… Ну, і котися! Не збираюся більше із тобою панькатися!
• Воу-воу, хлопці! – характерниця полишила свою засідку та вийшла під сонце. – Охолоньте.
• А ти ще хто така? Чергова стара, яка буде мене повчати?
• Господи, та ти ведеш себе, як… – Тейваз на мить задумалася, – а… ти і є дитина.

«В цьому селищі, ні в цій країні, в цьому світі тут всі всього на всього просто скалічені діти. І дорослі, і малі. Одним і так чотирнадцять, а інші такого лайна наїлися за своє дитинство, що навічно тепер чотирнадцятилітніми і ходять, або на тому світі, або на службі у Хокаґе. – знову важкий подих. – Ну, крім Ґенми, бо він ще той пенсіонер зі своєю здоровою менталкою, аж бісить. Тьху!»

• Чого ти взагалі від мене хочеш?
• Та ти дістав вже і незнайомку навіть своїм ниттям про батька та помсту. Та яка тобі взагалі різниця був він поганцем, чи не був, якщо тобі він був батьком, то і досить, нащо його честь відновлювати, бо якщо він і справді мерзотник?
• Закрийся! Що ти взагалі можеш про мне знати?!
• Та нічого! Як і про свого батька. Хана, моя кузина, його любила, Цуме, дружина його брата, зневажала, а яким він був насправді я ніколи вже і не взнаю, бо не була з ним знайомою і з покійниками не познайомишся, не ходять вони по Листю. Та і яка, з біса, різниця?
• Величезна.
• А якщо виявиться, що він дійсно мерзотник і пішов проти друзів, хотів їх вбити, то що? Відмовишся від батька? То вибач, але я чула, що він вже помер. Та і вбити друга, це не завжди бути мерзотником. Я билася з другом, кращим другом. Заради дому, заради Листя.

Наруто затамував подих, навіть Сора замовк.

• Ви його вбили?
• Ну, не вийшло, бо він вбив мене.
• Але ж Ви жива? – недовірливо поглянув Сора на характерницю.
• А це вже нюанси.
• Ой, та йдіть ви всі зі своїми нюансами, що в Храмі, що в селищі.

І Сора зірвався з місця, що лише курява з-під ніг та й лишилася.

• Ну, дякую, сестричко. – обурився Наруто.
• Завжди будь ласка.
• Це був сарказм.
• Я знаю, малий, – Тейваз розкуйовдила Наруто волосся, – це моя найсильніша техніка.

«І руйнувати все довкола себе. В усіх значеннях».

 

«Як йому вдалося заховатися від мене в моєму ж селищі? – буркотів подумки Наруто, поки намагався знайти Сору. – Та і я вже їсти хочу… СКІЛЬКИ МОЖНА!?»

• Сора? – Наруто моментально зупинився, не повіривши власним очам, коли побачив, як Сора стоїть на чотирьох та скалиться на Акамару, а той йому радо відповідає.
• Хочеш бійки? Не чекай пощади лише тому, що ти пес, виродку.
• Він збирається битися з Акамару? Якщо Кіба це побачить…
• Що побачить? – за спиною у Наруто озвався його друг.
• Дідько… – лише і встиг промовити Наруто.

Слово за слово, новоприбулий за новоприбулим та розпочалася бійка, в якій лише Шікамару, здавалося, не бажає брати участь, а Наруто, що спершу намагався захистити Сору, отримавши декілька разів і від нього ж, теж пішов повний розгул.

• Ви ж не хочете спитати, чому я не приєднався до них? – запитав Шікамару свого вчителя, який саме підійшов.
• Це не твоя справа, так? Їх чотирьох цілком достатньо?
• Є тут ще один бажаючий, який хоче приєднатися.

 

• Га? – не зрозумів, підкурюючи, Асума, але потім почувся голос Лі вдалині.
• Зустріч, на якій чоловіки висловлюють дружні почуття за допомогою бійки. Чому мені ніхто не сказав про це?!
• О, привіт, хлопці.

Після того, як Лі пірнув у бійку, біля Асуми з Шікамару з’явилася і характерниця, а потім нахабно витягла у товариша цигарку і закурила, підпаливши її подарованою ним же запальничкою.

• Що ви на мене дивитеся? Моя місія в ванній, я за таким підглядати не збираюся, а тут я просто дихаю свіжим повітрям, і бачу, – Тейваз не те щоб здивовано, але скоса поглянула на юрбу в парку, – не лише я.
• Свіжим повітрям? Ти буквально щойно підкурила цигарку. – звузив очі Шікамару.
• Ти ж не куриш? – зауважив Асума.
• А я і не курю, – затяжка, повільно випустила дим, – я думала, ти вже запам’ятав, я стріляю.
• І чому ж завжди в мене?
• Бо твій батько помер.
• Що? – випав Асума.
• Що? – зробила невинне обличчя Тейваз.
• І я з нею жив. – Шікамару закотив очі та розвернувся в бік друзів.
• Вони надто захопилися, це може тривати вічно. – підмітив Асума.
• Ну, гаразд, гадаю вже досить.

• Ну, гаразд, гадаю час піти провідати старикашку. – потушила цигарку характерниця об перила та викинула її до урни.
• Тобі аби не допомагати.
• Ти сам не ліз туди, поки не прийшли ми. – скривилася осудливо Тейваз.
• Можливо я б і вліз.
• Вечеряти ти б просто пішов, Шікамару.
• Я…
• Вона має рацію. – погодився Асума.

Шікамару лише фиркнув, а потім з сенсеєм подався закінчувати флірт між чоловіками, після чого Асума вимушений був запросити всіх до улюбленого барбек’ю і хоч Сора намагався гордовито відмовитися, але голодний шлунок видав його щирі бажання, мов на долоні.

 

Наприкінці дня Асума зустрівся з Куренай та розповів їй, як добре провів час з Сорою.

• Але ж… – куноїчі не змогла приховати занепокоєння в очах, якими дивилася на коханого.
• Так, Куренай, але ж…
• Ти мусиш йому сказати.
• Але як?
• Уяви наслідки, якщо йому скаже хтось інший.
• Я не можу в нього забрати спогади про батька, не можу і він тільки почав посміхатися, перестав ненавидіти всіх довкола.
• Асумо…
• Куренай, пішли в кіно?
• Асумо…

 

Тим часом Цунаде викликала до себе характерницю.

• На тобі нове завдання в Країні Землі, тому будь, будь ласка, непомітною.
• Але ж Данзо?
• Так, саме тому я і відправляю тебе, ти переконала мене в своїх здібностях.
• Але Ви щось звучите не переконливо.
• Тейваз!
• Гримати не обов’язково. – незручна посмішка.

Цунаде махнула рукою, а потім знову обперлась на неї щокою.

• А ти немов в нас інакше розумієш. Твоїх свідчень достатньо, інше зробить Анбу.
• І Ви.
• А я чудова акторка, он вже скільки років граю терпіння до тебе.
• А я думала, що Ви мене любите. – з награною образою промовила характерниця.
• Люблю щиро, терплю, через силу. Вимітайся з мого кабінету, деталі у Шідзуне.

 

***

• Помандрую, подивлюся на людей, хочу витратити час на те, щоб заводити друзів. – посміхнувся Сора, наскільки це дозволяли бинти, прощаючись з новими друзями.
• Що тут відбулося? – у ворота зайшла Тейваз і знатно здивувалася вигляду товаришів біля них. – Ви що, на війні побували?
• Ага, з мертвими. – відповіла Сакура.
• Які по Листю не ходять. – додав Наруто.
• О, Тейваз-сан же, правильно? – розвернувся Сора до характерниці.
• Я вже ні в чому не впевнена.
• Ви були праві. Щодо батька.
• Ясно, я зараз десь заснула у таверні. – Тейваз вказала пальцем на Сакуру. – Тебе я пригощаю раменом і ти мені все детально переказуєш.
• Гей, сестричко, чому вона?

Сора засміявся.

• І передавайте привіт старому Асумі від мене.
• Чому 27 років це вже старість? Поясніть мені нарешті?! Що не так з вашою країною?
• А у вас не так?
• Так… Але я ігнорую існування цього, як і шовковиці.
• Чого?
• Краще вам не знати. – «А то я знову стоятиму годинами під деревами, поки ви всі пастиметеся на них».
• Все. – втрутився Ямато. – Наруто, Сай, негайно повертайтеся до палати.
• Але ж…
• Негайно.

 

В лікарні свою команду по-обіді прийшов провідати й Какаші, який також сьогодні повернувся з місії.

• Схоже багато чого трапилося, доки мене не було. – його теж спантеличив вигляд Сая та Наруто, хоч він вже і знав про події від Цунаде.
• Учителю Какаші, де Вас чорти носили? – обурився Наруто.
• Ну, знаєш, Наруто… – відкрилися двері, що змусило Какаші замовчати та розвернутися.

• Вчителю Асума? – озвалася першою Сакура.
• Ось ти де. Какаші, можна тебе на хвилинку?
• Га?
• Є розмова. – якось ніяковіло відповів Асума. – Наруто, Сай, це, – він підняв догори кошик з фруктами, – вам.

• Та досить з мене вже яблук. – згадав Наруто, як декілька хвилин тому його Сакура вже нагодувала одним, як порося на вечерю.

 

Сенсеї перебралися до відкритого коридору лікарні, що саме виходив на внутрішнє подвір’я з садочком. Какаші присів на лавку.

• Я чув ти перевіряв щось зовні.
• Ну, – зловив Какаші баночку кавового напою, яку йому кинув Асума, – щось таке. – але не відкрив на відмінну від друга.
• Гарна погода.
• Гм? – «Та що з ним? Про погоду говорить? Серйозно?» – Щось таке.
• Наруто і Сакура непогано розвиваються.
• Те саме можна сказати і про Шікамару, Чьооджі та Іно. Підростає нове покоління. Вони обскачуть нас раніше, ніж ми встигнемо це помітити.
• Агов, агов! Ще довго до того, як вони зможуть обійти мене!

Какаші розсміявся такому обуренню Асуми.

• І потім, це все йде на користь Листю.
• Отже, про що буде розмова? – Какаші вже точно дійшов висновку, що це має бути щось дуже цікаве і йому вже терпець вривався чекати.
• Ну… – знову це ніяковіння. – Знаєш, я…
• А ось і ти. Нарешті знайшла тебе.

• Куренай, – протягнув Какаші ім’я подруги. – Яким вітром?
• Я чула, що Асума тут.
• Гм? Агов, Асумо, що за розмова?

Асума з Куренай переглянулися.

• Та поговоримо іншим разом, вибач. Нічого важливого.
• Але ж я хочу знати зараз. – ображено проскавчав Какаші в спину друзям.

• Ну, Хатаке, – до нього на лавку підсіла Тейваз, що саме зістрибнула з даху, – якщо не зрозумів, що тобі хотів сказати Асума, отже тобі ще рано.

Тейваз скуйовдила Какаші волосся, як це завжди робив він їй.

• А може таки поясниш?
• Можу лише показати.
• Е?! – Какаші почервонів. – Чому ти так хтиво на мене дивишся? Що це за посмішка, незграбо? Припиняй, мені до дітей повертатися.

Тейваз більше не могла тримати спокусливого погляду, тому просто розсміялася.

 

Вересень.

Амару. Країна Неба.

 

Характерниця стояла спиною перехилена через огорожу над прірвою, що відкривала вид на селище, та споглядала небо закритими очима, поки її обличчя та руки лоскотав нарешті не сухий, а прохолодний вітерець.

«Цей рік так швидко минув… Цей рік з Какаші, але хіба все може бути аж настільки ідеально? Чому я не можу насолоджуватися тим, що маю, чому мені вічно потрібно шукати підводні камені чи чекати плату?»

Тейваз сильніше зажмурила очі.

• Привіт, незграбо.
• Какаші?

Тейваз вирівнялася та побачила перед собою занадто радісне обличчя.

• Ти вже повернувся! – вона кинулася обійняти його, але лише на мить, а потім заскочила та сіла на огорожу, закріпивши ноги між ґратами.

Какаші став поруч, спершу уважно поглянувши на синці під очима характерниці.

• А ти, я чув, зранку на місію.
• Угу.
• То у нас разом лише цей вечір.
• Є якісь пропозиції, Хатаке? – Тейваз з нахабною посмішкою поглянула на шінобі в масці.
• Ну…

Какаші весь почервонів.

«О Хаґоромо, майже рік разом, а я так і не навчився говорити про це в голос… Хатаке, чорт забирай, та ти ще більш жалюгідний, ніж я думав. Ну, скажи, простими словами: так, Тейваз, я маю пропозицію – провести весь день вдома, в ліжку, голяка. Давай, Хатаке, ротом, говори це ротом, це просто, ти зможеш. Давай!»

• Нуууу? – вона посміхалася.

Какаші роззирнувся по сторонам, а потім схопив Тейваз за руку та завів до провулку між будинками.

• Ага, маю одну пропозицію. – він притис її до стіни та заблокував руками з обох боків.
• Це ж яку? – характерниця звузила очі. – Скинути Хокаґе та узурпувати владу в Листі чи які ще є причини для такої секретності, а Хатаке?

Какаші замість відповіді просто зняв маску та пристрасно поцілував Тейваз, заховавши одну руку в її волоссі.

• Як така пропозиція? – нарешті відірвавшись від обожнюваних губ, запитав Какаші.
• Що? – Тейваз вказала пальцем на вухо. – Я погано розчула. Повтори, що ти сказав.

Какаші посміхнувся, а потім одразу послухався, і не відриваючи свого чола від її, прошепотів:

• Пішли до мене.
• А мене там годуватимуть?
• Ну, їжа буде, це я обіцяю, а от чи пускатимуть до неї, це вже хто знає.
• Розбійник.
• Трішки.

Не встигши договорити, Какаші схопив характерницю на руки та дахами відніс до себе, застрибнувши до квартири через вікно та поклавши Тейваз одразу на ліжко.

• Хтось, як я бачу, геть забув, що він взагалі-то ніколи не поспішає.
• Ні, незграбо, – відповів Какаші, нависаючи над нею, – я ніколи не приходжу вчасно, а не володію аби яким терпінням. Якби воно в мене було, я б міг відкласти книжку на потім.
• Он як.

Тейваз полізла розстібати жилетку Какаші.

• Тейваз… – його погляд змінився, немов сонячні зайчики почали там водити хороводи, а голос став м’яким та злегка бентежним.
• А?
• Я дуже радий, що ти зараз зі мною.
• Я теж? – її очі вмить не могли знайти собі місця, а руки так і завмерли в процесі. – Чи що я маю відповісти? Я не знаю.

«Ох, незграбо, мабуть, якби не ті твої слова, крізь сон, старі, але зовсім не забуті, я б зараз помер від болю, через відсутність змоги правильно розібрати сказане тобою… А може і зрозумів би, я не знаю, але я змушу тебе відкритися мені, змушу. Тепер ти від мене нікуди не дінешся, нікуди, бо я теж тебе кохаю. Безмежно. У сні та наяву».

• Скажи те, що хочеш.

Цієї ж секунди на характерницю мов відро з червоною фарбою вилили.

• Кажи. – він поцілував її в губи. – Кажи, незграбо. – по черзі в щоки. – Кажи, будь ласка. – та потерся кінчиком носа об її, а вона весь цей час боролася чи то з посмішкою, чи то з паралічем від хвилювання та страху.
• Я зараз дуже щаслива з тобою.

А хотіла вона кричати про любов, але хіба вона знає, що це таке? Завелика відповідальність для таких слів, аби ними розкидатися, тим паче з Какаші.

• Це найкращі слова, які я тільки міг почути.

І він знову поцілував її та почав допомагати її, все ще нерухомим та дещо тремтячим, рукам зі своєю жилеткою.

 

Вона знову зранку сварилася, але його план спрацював: Тейваз проспала більшу частину їхнього часу разом. Какаші, в самих лише штанях та розв’язаних бинтах на руках, пив ранковий чай, сидячі на кухонному столі, та не міг перестати гиготіти, кожного разу, між ковтками, як згадував її по-дитячому розлюченою, що знову він її не розбудив та не випровадив додому.

• Какаші?
• Га?

У вікно заскочила Шідзуне.

• Негайний виклик.
• А ти тепер так особисто розносиш вісточки? – Какаші підморгнув та продовжив пити чай. – Доєднаєшся?
• В Селищі Третій рівень небезпеки. Ти наскільки глибоко в думках, що нічого не чуєш?
• Що не чую?

Пролунав черговий потужний вибух. Шибки полетіли до квартири та змусили шінобі впасти на підлогу.

• Цього разу ближче.

Какаші поглянув на розлитий чай, вилаявся, а тоді схопив халат та вистрибнув, разом із Шідзуне, у вікно.

 

Жовтень.

Наруто 16 років.

 

• Це погана ідея.
• Це хороша ідея.
• Погана.
• Хороша.
• Він тебе приб’є.
• Зараз подивимося.

І Тейваз поклала паперові пакети біля ніг Ямато та пішла в бік Какаші й Наруто, що саме тренувалися.

• Бачу, він робить вже неймовірні успіхи.
• Тейваз? – Какаші розвернувся та не приховував ні здивування, ні посмішки. – Якими стежинами?
• Життя, Хатаке, життя. – відповіла характерниця, а тоді звернулася до Наруто. – Халамидро, ану спускайся негайно зі свого водоспаду по лайфхакам хокаґівським.
• Сестричко? – головний Наруто та декілька клонів поглянули на низ. – Пробач, але я дуже-дуже зайнятий, ці тренування і так вже затягнулися.
• Та що ти кажеш.

Характерниця махнула рукою та Наруто, якого, чи спершу яких, знесло потоком води, опинився біля стовпів Ямато.

• Бумц.
• А я і не знав, що ти на таке здатна. – пробурмотів Наруто, випльовуючи траву та землю з рота.
• Я ще й вмію годувати.
• Купувати їдло. – уточним Какаші.
• Це нюанси.
• Сестричко, ти принесла рамен?!

Наруто нарешті перестав дутися та кинувся до пакетів.

• І не тільки.
• І салати? – поцікавився Какаші.
• Аякже, занудо, аякже.

Всі всілися в коло, а Тейваз дістала бургер, свічку з кишені, всунула її в верхню булку, підпалила та подала Наруто.

• З Днем народження, халамидро.
• Що? – не повірив власним вухам Наруто, так і завмерши з витягнутими руками, що тримали бургер.

Какаші просто мовчав.

«Чому я ніколи..? Лише тому, що не хотів аби вітали мене? Бо думав про цей день, як річницю трагедії, а не його день народження і вважав, що він думає так само? А зараз, здається лише секунда, і очі Наруто перетворяться на водоспади для тренувань».

• Задувай, а то зараз там буде не кунжут, а суцільний віск.
• Сестричко…
• І бажання загадай. Про себе. – додав Ямато.

Хоча всі присутні і так знали, що загадає Наруто.

• Задувай та їж, поки не охолоне, бо на тебе ще чекають в Ічіраку.
• На мене? – Наруто все ще не міг прийти до тями.

«Чому ти нічого не сказала мені, Тейваз» – цього Какаші не міг збагнути, а всі можливі відповіді його лякали.

Тейваз відкрила картоплю фрі, висипала всю докупи на пакет та поставила поруч соуси, а потім взяла три картоплини, вмокнула в гірчицю, зняла маску Какаші та засунула їх йому до рота, поправивши маску назад. Наруто навіть не помітив, він тільки починав усвідомлювати те, що відбувалося та закрив очі, аби загадати бажання. Про Саске.

• Я просто, – характерниця поклала лікоть на плече Какаші, – хотіла вкусити тебе за твої пророби, як вчителя і буду робити це, аж поки ти все не усвідомиш. – прошепотіла вона йому на вухо.
• А ти жорстока, тобі про це казали?
• Можеш розпочинати, бо я бачу роботи дофіга, адже я була впевнена, що це ти проявиш нарешті ініціативу.

Какаші потягнувся до салату, який вже з задоволенням наминав Ямато, додаючи туди картоплю, але сам його так і не відкрив.

• Наруто, їж овочі! – обурився він до учня, який вже встиг з’їсти бургер, рамен та купу картоплі. – Візьми салат.
• Але кетчуп – це теж овочі! – мовив Наруто, мокаючи в нього картоплю.
• Скажи йому щось. – Какаші поглянув на Тейваз. – Здається колись, до сьогоднішнього дня, ми були командою.
• Але ж він правий, кетчуп – це суцільні овочі.
• Хм. Так і є, семпаю. – кивнув Ямато.
• ВИ НЕСТЕРПНІ.