Уникання

25 вересня 1976 року

Лілі вела щоденники з 10 років. Спочатку вони замикалися на звичайну застібку, згодом дівчина почала накладати спеціальні чари. Писала вона досить регулярно, але ось вже більше тижня староста не діставала блокнот із шухляди. Було страшно. Звісно, чари захисту дуже надійні, це ж вона їх виконувала, але параноя не покидала Лілі. Раніше вона писала про побутові речі, навчання, друзів. Інколи це були просто довгі виливи почуттів, наприклад, після чергової сварки з сестрою. Були в щоденнику й прокльони Поттера. Усе це нікого б не здивувало, якби щось трапилося із захистом і записи можна було прочитати. Та зараз усе трохи змінилося. Лілі не могла себе змусити написати про Мері. Її подругу Мері. Ліпше б їй почав симпатизувати клятий Поттер. Як давно це почалося? Що тепер робити? Прикидатися, що нічого не трапилося? Так, це єдиний варіант. Можливо, вона взагалі все придумала і…

– Лілі, я розповіла Джеймсу, що таке татуювання, і він сказав, що наб’є твоє ім’я собі на біцепсі.

– Щоо? – Лілі вирячилася на Марлен, але та лише засміялася.

Дівчата сиділи під деревом недалечко від озера. Марлен малювала щось у блокноті, а Лілі прикидалася, що переглядає конспект із останньої лекції Флитфіка.

– Бачила б ти своє лице. Дуже перепрошую за використання Поттера, але ти мене не чула, коли я з тобою розмовляла.

– Пробач. Я просто хвилююся через результати тесту з чарів.

Марлен скептично подивилася на подругу.

– Слухай, за ці кілька років я навчилася розрізняти, коли ти переживаєш через навчання, а коли через щось інше. Ти ж не затикаєшся, коли сумніваєшся в оцінці. Можеш не говорити, що трапилося, як не хочеш, та брехати теж не треба. Не схоже це на тебе.

Лілі й сама це знала, але що вона могла сказати? Щось типу: “Пробач, Марлен, я просто раптом зрозуміла, що мені подобається Мері. А, можливо, не подобається. Мабуть, я все придумала, бо в мене вже роками немає ні до кого почуттів і я не певна, чи це взагалі нормально, а тут я побачила на твоєму прикладі, що можна бути щасливою в стосунках із дівчино і “бам” у мене з’являються почуття до нашої найкращої подруги. Тому зараз я замість того, щоб справді думати над навчанням, намагаюся розібратися в собі, а врешті ще глибше закопуюся у все це.”

Лілі вирішила потурбуватися про безтурботний настрій Марлен, тому вона зітхнула й обрала інший варіант відповіді:

– Не схоже. Сама не знаю, що зі мною коїться, але як тільки дізнаюся, відразу тобі розповім, – за цим послідувала завчена легка усмішка.

Марлен недовірливо глянула на подругу, але все ж проковтнула свої сперечання та почала розповідати їй про останнє тренування з квідичу. Лілі у свою чергу була рада відволіктися від думок. Здається, їй все ж доведеться зробити запис у щоденнику, бо інакше вона скоро з’їде з глузду і її чекатимуть білі стіни Святого Мунго.

Пізніше ввечері Лілі та Ремус сиділи в одній із таємних ніш у коридорі. Лілі уявлення не мала звідки її друг знав стільки дивних місць по всьому замку, але оскільки той завжди уникав відповіді, дівчина змирилася з тим, що в якийсь момент вони обов’язкового сидітимуть у потаємній комірчині та складатимуть графік чергувань, або перетворюватимуть книжки на черепах.

Проте цього разу вони не займалися жодною з вищезгаданих речей. Лілі лежала на щойно створеному килимку, закинувши ноги на стіну та тупо дивлячись у стелю. Ремус сидів поруч і так само тупо дивився в кам’яну цеглу навпроти.

– Дуже продуктивне проведення часу, як для двох найкращих студентів курсу, як вважаєш? – прокоментував хлопець.

– Ммм, – прозвучало у відповідь.

– Лілі?

– Ммм?

– У тебе все гаразд?

Лілі повернула голову на 45 градусів, щоб краще бачити друга.

– Я сплю, чи ти зараз справді вирішив поговорити про мої почуття? Це ж емоції, Ремусе. Сльози, нерви, крики. Нагадую, ти таке ненавидиш.

У відповідь Ремус лише скорчив гримасу. Лілі задовольнилася такою змістовною реакцією та повернула голову в її початкове положення.

– Ні, у мене не все гаразд, але я сиджу в цій запилюженій дірі не для того, щоб змусити тебе вислуховувати моє ниття.

– Тоді для чого?

– Що?

– Для чого ти сидиш тут зі мною?

Лілі здивовано глянула на друга.

– Тобто? Ми проводимо час разом, хіба ти проти?

– Лілі, ми зробили разом усе домашнє завдання, перевірили всі графіки чергувань, подумали над ідеями для вечірки на Геловін, до якого, нагадую, лишилося ще більше місяця. Ти буквально змусила мене взяти додатковий парний проект із зіллєваріння. Не те щоб я був дуже проти, але він не входив у наші плани, а ми навіть над ним уже встигли попрацювати. Тому скажи мені, будь ласка, чому ти так не хочеш перебувати у вітальні факультету?

– Із яких пір ти став таким уважним? – нервово засміялася ґрифіндорка, піднімаючись із підлоги.

– Звідки по твоєму я знаю стільки невідомих місць по школі? Я провів занадто багато часу, шукаючи, куди б подітися подалі від вітальні, – Ремус крутив у руках чарівну паличку і не дивився на дівчину.

– Якщо я скажу, що не хочу про це говорити, тоді…

– Тоді ми продовжимо тупитися в це тисячолітнє каміння і я більше нічого не скажу.

Лілі вдячно стисла руку хлопця.

– Дякую, Ремусе, – тихо сказала вона.

– Якщо ти вже така вдячна, то можна мені тут покурити?

– Ні!

У відповідь пролунав тихий сміх.

– Що ж, я спробував.

26 вересня 1976 року

Лілі застібала останній ґудзик на сорочці, коли вона почула тихий шум позаду. Обернувшись, ґрифіндорка побачила сонну Мері, що зайшла до ванної кімнати. Вони були вдвох.

– Ти цього року вирішила побити всі рекорди по навчанню? Сьогодні, блін, неділя, куди ти зібралася так рано? – підходячи до рукомийника, пробурмотіла Мері.

– Не бачила сенсу лишатися в ліжку, якщо вже прокинулася.

– Я чула твій будильник, Лілі.

Староста не знала що відповісти на це, тому вирішила нічого не казати. Мері це, очевидно, не сподобалося.

– Чудово, продовжуй мене ігнорувати. Увесь місяць ми з Марлен практично тебе не бачимо, але ти, здається, тільки цього і прагнеш. І не смій казати, що в тебе немає часу. Завжди, як я не спитаю в Сіріуса, Ремус десь разом із тобою. Цікаво виходить, – Мері розвернулася, навіть не вимкнувши воду, та швидко пішла назад до ліжка, де вона відразу затулила всі завіси.

Лілі ще якийсь час постояла у ванній, а потім схопила портфель та пішла шукати одну з таємних ніш Ремуса.