Випадкова зустріч

1.

Йонджун вибігав з будинку, який раніше вважав своїм домом. Куди він подасться далі, поки не знає, лиш подалі звідси. Він закидає спортивну сумку в свою машину, вставляє ключі та заводить машину, тисне ногою на педаль газу та різко зривається з місця.

Через декілька секунд з будинку вибігає розтріпана дівчина, що намагається застібнути розхристану сорочку, але вдається це їй не дуже. Вона озирається навкруги в пошуках юнака, який був тут та нікого не побачивши, дівчина повертається назад.  Вона не знає, чи побачив він те, чого не мав побачити чи все залишилось таємницею? Вона щиро вірить у другий варіант. Їй не хочеться втрачати таку вигідну партію

Чхве вмикає звук на повну та включає свій улюблений плейлист. Нажаль, зараз музика не надто рятує його ситуацію. Душу роздирає від болю. Його маленька дівчинка, яку він кохав усією душею зраджувала йому. В їхньому домі. Та якого біса? Він роздратовано б’є кулаком по керму. Чому це все відбувається з ним? Може це дурний сон і він ось-ось прокинеться? Парубок декілька разів б’є себе по щоці, але біль цілком реальний. І він не прокинеться зараз від свого чергового кошмару. Він кричить разом із солістом своєї улюбленої групи. По його щоках котяться сльози. Хто сказав що чоловіки не плачуть? Ще й як плачуть, від болю, від горя, від відчуттів, що роздирають твою душу. Йонджун звернув на обочину, щоб трохи заспокоїтись. Але ніяк не міг взяти себе в руки. П’ять років його «щасливого життя» просто зараз розбилися на дріб’язки, і він не знає, як зібрати їх докупи.

Не очікувано він почув стукіт у вікно. Хлопець підняв голову з своїх, складених на кермі рук, та глянув на чорноволосого парубка що стояв за вікном і наполегливо стукав. Джун витер сльози долонею, та опустив скло:

– Чого тобі? – Непривітно запитав він хлопця, який схилився до його машини. Він був, здається, його однолітком, може трохи молодший.

– Чи не підвезете до залізничної станції? – він був ввічливий до нудоти, ще й усміхнувся від чого на його щоках з’явилися милі ямочки. – Я заплачу вам не, хвилюйтесь.  Просто я справді зараз спішу, а таксі, яке я викликав ще 40 хвилин тому не приїхало.

Йонджун скептично дивився на нього заплаканими очима, та шморгав носом. Йому було нічого втрачати зараз. Нічого не зміниться від того, що він підвезе цього високого брюнета. Хлопцю і так нема куди іти, тому він ночуватиме в якомусь готелі, і то не факт. Швидше в машині, поки не знайде якусь квартиру.

– Сідай, – він підняв скло, та розблокував двері, щоб цей дивний юнак сів у його машину, та вимкнув магнітолу.

– Дуже вам дякую. Ви справді мій рятівник, – Хлопець знову усміхнувся. – Не знаю, що робив якби не ви.

– Досить дякувати, я не роблю нічого особливого, – Відсторонено відізвався Йонджун, – Підвезти тебе не така велика проблема, – він не думав про формальності. Зараз йому було не до них. Він хотів помовчати, але юнак сприйняв його слова, як поштовх до діалогу.

– А куди ви їхали в таку глибоку ніч, – зацікавлено запитав чорноволосий, та вичікувально дивився на красивого парубка за кермом.

– Та так, по справах. На роботу викликали, – відмахнувся Чхве

– Ви такий молодий уже працюєте?! Ще й в нічні зміни ?!– здивовано запитав цей допитливий пасажир.

– Ну тоді в універ мене викликали. Придумай щось сам. – втомлено проговорив Йонджун.

– Ви могли сказати, що просто не хочете говорити куди направляєтесь, – спокійно проговорив юнак. – Я доречі чув вашу музику, і я теж люблю цю групу. У них круте звучання, – Ну не міг він їхати мовчки.

– Справді? Круто, – без ентузіазму проговорив водій.

– Я серйозно взагалі-то, – розвернувся до нього всім корпусом хлопець. Він подумав що цей дивний заплаканий юнак не вірить у його слова. Стоп а чому йому так важливо, щоб він вірив йому? Вони ж бачаться вперше і востаннє.

– Я вірю тобі, просто зараз, серйозно, не в тому стані, щоб вести розмови. Давай я тебе просто в тиші підвезу до станції і все. – Йонджуну і справді було не до цього. Його думки постійно поверталися до картини, що він побачив повернувшись з тренування пізно ввечері.

Юнак збоку схвально махнув головою, а Чхве облегшено видихнув, але не надовго. Цього високого парубка не вистачило на довго.

– У вас хтось помер тому ви плакали? – стурбовано запитав хлопець, – Ви можете мені розказати ми ж з вами бачимось вперше і напевно востаннє. Я чув що незнайомцю легше розповісти про свої проблеми ніж комусь з рідних. Як це називається, – він поклацав пальцями в повітрі згадуючи відповідне слово, – точно, «випадковий попутник». Тому, якщо маєте бажання виговоритися, я вислухаю вас.  І обіцяю, що ваші таємниці підуть зі мною в могилу. – Він провів рукою біля своїх губ, ніби замикаючи їх на ключ. Йонджун, побачивши його дії усміхнувся кутиками губ. Може цей юнак і правий.

– Як тебе звати? – слідкуючи за дорогою запитав Джун

– О я Субін, – він знову усміхнувся, – а ви?

– Я Йонджун, і можеш звертатися до мене неформально, схоже ми однолітки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.

Йонджуну здавалось, що розказати про свої проблеми незнайомцю, йому буде не так вже і важко. Проте він був не з таких людей. Він звик тримати все в собі, адже його проблеми «це такі дурниці» порівняно з проблемами інших. Правда?

Він декілька разів вдихнув та видихнув. Субін терпляче чекав коли він заговорить. Їхати їм до станції було далеко. Парубок за кермом видихнув та почав говорити:

– Я Чхве Йонджун. Мені 23 роки. Ще в школі мені сподобалась одна дуже мила дівчина. Вона була завжди привітна і весела, здавалось, що ніколи не сумувала, – він усміхнувся своїм спогадам, – Я спробував залицятися до неї але отримав чітку відмову. Але я не був би собою, якщо б не добився свого. Через пів року моєї наполегливості вона здалась. Так ми і почали зустрічатись. Все було чудово, прогулянки до глибокої ночі, щирі слова кохання, перший поцілунок, перший секс, знову сотні побачень, та щирі слова. Я познайомив її з своїми батьками, але вона з цим не спішила. Тому моє знайомство з її мамою і татом відбулось набагато пізніше. Після школи я випросив батька, щоб жити окремо у нашому другому будинку. Ми з сім’єю використовували його, як дачу. Я прекрасно здав екзамени, та вступив разом з Міндже в один університет. Ми переїхали в це місто, та почали жити разом. Чесно, для мене досі залишається загадкою, як вона вмовила своїх консервативних батьків, щоб вони дозволили їй це. Я влаштувався на роботу, тому тут я тобі не збрехав. Я справді працюю в цілодобовому магазинчику в нічні зміни, бо вдень навчаюсь. В Міндже росли потреби, а я повинен був їх оплачувати, щоб вона була щаслива, – він повернувся до Субіна, що уважно його слухав, – Ти не подумай, в мене забезпечена сім’я, але оплачувати захцянки своєї дівчини, я хотів сам. Звісно батьки були проти, що я працюю, але що вони могли зробити з іншого міста, яке за сотні кілометрів звідси. Проте Міндже все влаштовувало, про роботу вона не думала, та й я не наполягав, для чого їй працювати, якщо я здатен забезпечити її. Між тим усім, я ще й в спортзал записався, щоб тримати себе у формі, бо їй подобаються підтягнуті хлопці, а я раніше таким не був. І сьогодні, – він тяжко видихнув та сколошматив  рукою своє волосся, – коли я повернувся додому то, як завжди постарався тихо піднятись у нашу спальню, щоб не розбудити Міндже, але як ти вже напевно зрозумів вона не спала, а стрибала на члені якогось мужика. Чесно я навіть не встиг розгледіти його обличчя, просто розвернувся зібрав деякі речі і поїхав, ну а потім вже зустрів тебе. От така невесела історія, друже мій, – він сумно усміхнувся дивлячись на дорогу.

– Одне питання, а чому пішов ти, а не вигнав її? Це ж твій будинок, вона не може там залишатися після того, що зробила, – Субін був обурений.

–  Я діяв на емоціях тому вона залишилася, а я пішов. – Він посміхнувся сам собі, – Хоч колись я був емоційним.

– А ти маєш куди зараз піти, чи ти просто їдеш куди очі бачать?

– Швидше другий варіант, – він повернув голову, до цього красивого брюнета. Не можна було заперечувати цього факту, Субін був дуже привабливим.

– Тоді… – він глибоко вдихну та видихнув, та різко про тараторив. – Якщо ти не маєш куди іти то поїхали зі мною, – та зажмурився чекаючи відповіді. Але почув лише сміх водія

– Куди Субін? – він зацікавлено дивися на юнака, – В мене тут навчання, та й Міндже з дому вигнати треба. Я не можу нікуди їхати. Та й чесно зізнатися не хочу.

– Дуже шкода, що в тобі зовсім немає духу авантюризму, – він притворно зітхнув.

– Я не поведусь на такі дитячі трюки, Субін, – Джун розсміявся з надутого обличчя цього юнака. Чомусь поруч з ним він забував про той біль, який йому завдали сьогодні. – Так тепер твоя черга трохи розказати про себе хіба ні?

– О так, він усміхнувся, – Моє прізвище таке ж, як і твоє Чхве, і ми не однолітки, я молодший на рік, але якщо ми опустили формальності то я і далі звертатимусь до тебе так, – він дочекався схвального кивка від Йонджуна та продовжив, – Я народився і виріс не в цьому місці і навчаюсь в університеті теж не тут. Я зі звичайної сім’ї, в мене є молодша сестра, вона красуня, – він справді гордився нею, – Але зараз я подорожую і тому тут. В мене в житті не було жодних пригод до цього часу. І від того, що воно було надто нудним я вирушив побачити світ і все-таки знайти ці пригоди. – Джун слухав його, та не забував слідкувати за дорогою.

– І ти поїхав посеред навчального року?

– Так, а що тут такого, – юнак знизав плечима, – Якщо не зараз то коли? Поки я молодий треба брати від життя усе. Проживши нудне життя, в старості навіть не буде, що згадати окрім навчання і вічної роботи. – Він говорив серйозно, адже справді так думав.

– Можливо ти і правий, – задумливо протягнув Чхве, – Так, який твій наступний пункт призначення?

– Я думав з’їздити в місто Х, чув там дуже гарні краєвиди. Але схоже, – він глянув на свій годинник, – Мені потрібно буде залишитись ще на одну ніч, бо мій потяг щойно вирушив зі станції. Тому ночувати нема де не тобі одному, – Він поплескав Йонджуна по-плечі.

– Якщо ні ти, ні я нікуди не спішимо, – Субін махнув головою в знак згоди, – То давай вип’ємо за наше знайомство і моє розбите серце, і може тобі вдасться переконати мене поїхати з тобою, – він весело підморгнув брюнету.

– А давай, я давно з ніким не випивав, – він і справді був не проти, адже наступний потяг буде аж завтра в обід. Чи вже сьогодні? Субін ще раз глянув на годинник, який показував 00:30. Значить сьогодні. Навіть, якщо він насвинячиться, то буде мати трохи часу, щоб відійти.

– Ти подорожуєш сам? – Джуну справді було цікаво побільше дізнатися про цього парубка.

– Так сам, більше ніхто не підтримав моєї крейзі ідеї. Нажаль…- він видихнув та глянув на дорогу. Вони під’їхали до непримітного будинку, – І де ми?

– Ми зараз будемо в кращому пабі цього міста, – лукаво усміхнувся Йонджун під скептичнм поглядом Субіна. – Не дивися на мене так, і давай виходь, – Він відкрив двері та став чекати на нього. Парубок вийшов з авто одразу за ним, але все ще не вірив в правдивість його слів.

Чхве поставив машину на сигналізацію та повернувся, щоб зайти у це і справді старе і потріпане життям приміщення. Але тільки на перший погляд, адже за непримітними дверима ховався один з кращих барів цього міста. Його власником був один з одногрупників Йонджуна, тому він був тут частим гостем.

Сказати, що Субін здивувався такій зміні обстановки, це нічого не сказати. Він до останнього не вірив у цю маячню з прихованим пабом, поки не побачив на власні очі. Але слухняно слідував за Джуном, який, схоже, знав тут все. Вони сіли за столик в кінці залу тут було не надто багато світла, але так навіть було краще. До них підійшов привітний офіціант:

– Вам, як завжди?

– О, ні сьогодні подвоюйте все те, що зазвичай, – він усміхнувся парубку, який подивився на нього розуміючим поглядом, і більше нічого не сказавши відправився виконувати замовлення постійного клієнта,

– Я бачу ти тут частий гість, – протягнув Субін розглядаючи інтер’єр навкруги.

– Ну не те щоб дуже частий гість, так заходжу час від часу. Мій знайомий власник цього пабу. – він відчував себе ніяково у цей момент, але старався не показати цього. Тому вирішив перевести тему розмови – А як твоя мама ставиться до твого способу життя?

– Ну вона намагається його прийняти, – він усміхнувся згадуючи маму. Потрібно буде їй сьогодні подзвонити. – Вона у мене чудова і у всьому підтримує мене. Правда бурчить на мене час від часу, але хіба ж не всі мами такі?

– Погоджуюсь моя така ж, як не побурчить жити не може, – вони розсміялися.

До столика підійшов офіціант несучи на таці напої. Їх було справді багато. Йонджун подякував, юнак у формі побажав їм гарного вечора та відкланявся.

– І ти думаєш ми зможемо все це випити і зайти до якогось готелю після цього? – він з якимось страхом дивися на цю кількість алкоголю на столі.

– Я вмію пити, можеш не хвилюватися, – махнув рукою Джун.

– Якраз після такої фрази і починаєш переживати, – скептично промовив Субін підставляючи стакан.

– Та ну, не будь занудою. Давай краще вип’ємо, – Чхве підняв чарку та стукнув нею об Субінову.

– За знайомство, – проговорив брюнет випиваючи залпом алкоголь, та скривився, адже присмак був так собі. Але через декілька секунд він відчув тепло, що розливалося по грудях.

За першою чаркою послідувала друга, третя п’ята, десята, а потім вони просто збилися з рахунку. Коли Йонджун відчув, що в його голові паморочиться, тому встав, щоб піти освіжитися. Коли він повернувся то Субін оперся головою на свої руки, що були на столі та щось тихо бурмотів.

– Бін все окей? – Йонджун сів біля нього та спробував привести юнака до тями. Але вдавалось це не дуже добре. – Хей ти чуєш мене? – брюнет не відповідав.

Чхве покликав офіціанта поросив рахунок та викликати таксі. Він був трохи тверезіший за парубка поруч, але все одно язик по трохи підводив його.

– Ну Субін давай вставай, – він знову потормошив юнака і він підняв свою голову. По його щоках текли сльози. Джун бачив різну реакцію на алкоголь тому не дуже здивувався, але все ж щось в його душі змусило його стерти сльозу з щоки цього юнака. – Ну ти чого? Що сталося? Я тебе якось образив?

– Ні… – Чхве схлипнув, – … мені просто…шкода тебе… бо ти кохав цю суку… а вона з тобою так вчинила… – він слабо вдарив кулаком по столі

Йонджуну хотілося сміятися і плакати одночасно. Чому цей юнак такий милий зараз. Він навіть не помітив, як просто перестав думати про цю ситуацію поруч з ним.

– Ну, ну заспокойся все добре, вона ще отримає своє. Не треба плакати, Субін. Давай вставай треба йти в таксі.

– В таксі? – все ще схлипуючи запитав юнак.

– Так в таксі, ми поїдемо в готель, щоб ти поспав, – як маленькому пояснював йому Йонджун.

– Я не хочу спати, – він надув щоки. Джун засміявся виходячи з ним з пабу та сідаючи в машину, що вже чекала їх.

– До найближчого готелю будь ласка, – сказав він водієві, та зловив його осудливий погляд. Але ніяк на нього не відреагував.

– Ну і молодь тепер пішла жах, – тихо буркну цей старший чоловік, та більше нічого не говорив і не дивився у бік цих пасажирів.

– Я сказав, що не буду спати, – знову сказав Субін.

– Добре тоді не будеш спати, просто ляжеш відпочити, добре? – легко згодився Йонджун.

– Добре, – відповів юнак, та поклавши голову на плече Джуну заснув. І сам парубок, закривши свої очі, здається відключився на декілька хвилин. Адже коли він відкрив їх то вони вже були перед будівлею готелю, а водій наполегливо намагався розбудити його.

– Молоді люди, та скільки можна вас кликати? – обурився чоловік.

– Вибачте, я заснув, скільки з мене?

Оплативши таксі та трохи привівши до тями, вже явно тверезішого Субіна він направився до дверей готелю. Дівчина адміністратор не задаючи лишніх питань віддала їм карту ключ та побажала гарного вечора.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.

The Weeknd ‘The Hills’,

Two Feet ‘Go Fuck Yourself’, ‘ I Fell Like I’m Drowning’.

Читати краще під ці пісні J

Та коли вони піднялися в номер то просто ввалилися в двері і Субін, перечепившись на порозі не втримався на ногах, та полетів на підлогу. Йонджун, який намагався зловити його опинився верхом на юнаку. Він впирався рукою в його груди та міг відчути його серцебиття.

Вдих. Він підіймає обличчя, щоб глянути у потемнівши очі.

Видих. Парубку навпроти цього досить, щоб запустити свою руку в волосся Йонджуна та притягнути його за потилицю до себе, щоб накрити його губи своїми. Субін відразу поглиблює поцілунок, преплітаючи їх язики. Джун піддається пориву та з неменшим напором відповідає брюнету. Він хотів його відштовхнути та чомусь не зміг. Та все одно чому, головне, що зараз йому це подобається. Про все інше він подумає завтра.

Їм бракує дихання, тому вони змушені відірватися один від одного. Погляд Субіна все ще затуманений. Він не збирається зупинятися на одному поцілунку. Та Джун різко підіймається на ноги та простягає йому руку.

– Чому не піднімаєшся? Чи ти хочеш зробити це в коридорі при відкритих дверях? Я звичайно за експерименти, але не такі радикальні.

– Раніше вони тебе не турбували, – він все ж підіймається і терпляче чекає поки брюнет зачинить ці кляті двері. – І стоп ти не проти? Ну ти жив з дівчиною, а я на таку зовсім не тягну.

– Я бісексуальний, Субін – спокійно відповів парубок підходячи до брюнета, що чекав на нього.

Як тільки Джун повертається до нього. Субін притягує його до себе та знову цілує в губи. Та довго не затримується на них, опускаючись поцілунками на шию, залишаючи там декілька відмітин. Руки Йонджуна стискають його футболку на спині. Він чує стогін парубка і залишається задоволеним собою. Субін підхоплює Джуна за сідниці, притискаючи його до стіни у цьому клятому коридорі. Відірвавшись від шиї Бін кусає його мочку вуха. Чхве хапається за плечі цього безсоромного хлопця. Субін відчуває, як міцно Йонджун обіймає його своїми стегнами. Він знову цілує його в губи та відійшовши від стіни несе у бік спальні.

Парубок опускає брюнета спиною на ліжко, та роздирає на ньому білу майку, яка здається, весь цей час взагалі нічого не приховувала. Він припадає губами до рожевої горошини соска, злегка покусуючи його. Йонджун вигинається його руках та стискає чорні пасма між своїми пальцями, притягуючи парубка ближче до себе. Субін опускається поцілунками все нижче і нижче допоки не доходить до ременя. Він неспішно розстібає його стягуючи джинси з юнака разом з білизною, та накриває рукою його розпалену плоть. Він проводить по всій довжині згори до низу, чим викликає здавлений схлип з уст Йонджуна. Він продовжує свої дії, поки хлопець не починає кричати він наростаючого задоволення.      Своєю рукою він доводить Джуна до піку.

Субін роздягається і чекає поки юнак трохи прийде до себе. Він ніжно цілує його і отримує таку ж ніжну відповідь. Ця ніч була надзвичайно довгою для них обох. Вони насолоджувались один одним практично до ранку. Поки знесилені не заснули в обіймай мах один одного.

 

 

4.

Йонджун прокинувся від сонця, яке світило з відкритого вікна прямо на його обличчя. Він спробував повернутися, але не зміг. Його притискала до ліжка чиясь рука. Він відкрив очі та декілька секунд переварював інформацію, для того щоб задоволено усміхнутися. Він повернув голову та побачив розтріпаного юнака. Чорні пасма закривали його очі. Йонджун ніжно прибрав декілька з них, чим змусив відкрити очі Субіна.

– Доброго ранку, – проговорив хлопець хриплим від сну голосом.

– Доброго ранку, сонце… – почув він таку ж відповідь.

 

Кінець.