Угода

Курапіка Курута вже давно забув про свою помсту Павукам. Хоча, краще буде сказати не забув, а змінив пріорітети. Наразі в нього є робота та турбот вистачає, до того ж, з роками він зрозумів, що помста не поверне його друзів та родину до живих. Останнім часом він, коли був вільний від своєї роботи, шукав інформацію щодо місцезнаходження Багряних Очей. Його метою був збір всіх існуючих пар, щоб жодна потвора – а вони переважно були тільки в таких людей – не змогла на них витріщатися. Жоден не заслуговував на те, щоб очі, які були жорстоко добуті у членів клану Курута, знаходилися у бридких лапах колекціонерів. Юнак був переконаний, що отримання усіх пар очей заспокоїть невинні закатовані душі його клану. Він навіть обрав місце, де збирався зберегти всі пари, щоб ніхто і ніколи їх більше не побачив і не знайшов.

Протягом останніх місяців Курапіка обережно, проте старанно шукав інформацію про власників Багряних Очей. Будь-які люди, які здійсняли транзакції на аукціонах чи чорних ринках, будь-хто, так чи інакше пов’язаний із кримінальними угрупованнями. Будь-яка заціпка була важлива. Значних успіхів хлопець не досяг – він законно придбав лише одну пару, ще одну викрав в якогось багатого виродка. І все. Про третю він наче почав домовлятися із покупцем, проте щось йому у переписці не подобалося. Наче власник чергової пари чи то боявся зустрічи, чи то збирався вбити Курапіку, чи взагалі просто не мав ніяких очей і намагався надурити юнака. Правда ж була у тому, що…

— В-він мене вб’є, точно вб’є! – збентежено кричить у слухавку дядько приблизно років 45-ти. – Це той самий, кажу вам! Благаю вас, заберіть очі, чесно, не потрібна мені така цяцька!

— М? Але ж ви її майже законно придбали в мене багато років тому і були задоволені. – відповідає спокійний чоловічий голос.

— Так, знаю, так, але..!

— Де ви таке взагалі бачили, щоб такий цінний товар після купівлі повертали назад?

— Але-

— Що “але”? Ніби ви не здогадувалися, що одного разу у вас захочуть поцупити ваш скарб. Це реалії кримінального світу. Якщо володієш багатствами і дорогоцінностями, будь готовий, що одного разу ти можеш через свою розкіш втратити все. В першу чергу – власне життя. – відповідає співрозмовник. Він досить спокійно говорив про такі речі, оскільки для нього це було вже у порядку речей. А як ще це не може бути настільки тривіальним, якщо ще змалку тобі доводилося бачити людську жорстокість, страждання і смерті, а вже у свої 18 ти очолив власну організацію? Все ж таки, він був не абихто, а сам Куроро Люцифер – організатор та теперишній лідер організації крадіїв під назвою “Фантомна трупа”, або так звані “Павуки”.

Чоловік не відповів, хоча все ще тримтів. Чи то від страху за своє життя, чи то від слів співрозмовника.

— Якщо мене не підводить пам’ять, ви придбали очі за доволі кругленьку суму. – Куроро перериває мовчання. – І все ж, ви хочете повернути пару мені? Чи, можливо, мені варто вас запевнити, що ви можете продати пару тому, хто її бажає і до цього залишитися в живих?

Чолов’яга був збентежений. Він не міг підібрати слова, щоб відповісти “павуку”. Хочеться погодитися з обома варіантами, проте він відчуває, що у будь-якому випадку на нього чекає якась підстава, щось жахливе.

— Що ж, тоді бувайте.

— Н-ні, чекай..те! – поквапися дядько. – Я не.. А, що, ви хіба.. можете зв’язатися з тим хлопцем? І попросити його не вбивати мене? Так?

Люцифер майже засміявся. Хоча обидва говорили по телефону, переляканий чоловік відчував, як крадій недобре посміхається. Він майже був впевнений, що той глузує з нього.

— Якщо дасте номер, звісно. Я майже впевнений, що ви наслухалися пліток і тепер вірите в те, що потенційний покупець чомусь захоче вас вбити. Хоча навіщо йому це? Він отримає своє, заплатить вам і все. – на кулька секунд брюнет замовкає, зітхнувши. – Я готовий піти на зустріч вам лише тому, що тоді ви припините марнувати мій час своєю параноєю.

— Тоді я зараз.. надішлю номер. І все, так? Я-я, може.. потрібно ще щось? Якась передоплата за це або-

— Так, в мене до вас буде лише одне прохання.

— Яке?

— Видаліть мій номер.

* * *

— Все з тобою ясно. — Курапіка був майже не здивований тим, що його продавець “злився”, черговий раз не піднявши слухавку. Юнак сидів на балконі свого номеру готелю й, стискаючи між пальцями цигарку струшував попіл у попільничку. Якщо раніше він був прихильником більш здорового способу життя, то зараз йому відверто байдуже. До того ж, через нову роботу особистим охоронцем стрес став невід’ємною частиною його життя. Він пробував різне, щоб якось боротися з цим – від алкоголю до психотропних речовин. Щось виявилося вкрай гидким, щось понесло за собою неприємні наслідки, а ось цигарки допомагали. Спочатку Куруту нудило від одного лише запаху, проте з часом він звик, в нього навіть з’явилися улюблений бренд. Зараз не те, щоб блондин був у стресі, ні, але як мінімум був роздратований тим, що втратив нагоду придбати очі по-хорошому. Ну, нічого, він ще до цієї пари повернеться, а поки що можна й трохи помилуватися містом, над яким вже за кілька годин буде сідати сонце. Курапіка гасить недопалок і глибоко вдихає свіже повітря, прикривши очі. Ідилія тривала недовго, оскільки через кілька секунд телефон почав вібрувати. Що, невже чоловік все ж таки вирішив піти на угоду?

Хлопець розплющує очі і бере мобільний до рук. Дивно, незнайомий номер. Це вже не віщує нічого путнього, але можливо дядько просто задля власної безпеки вирішив дзвонити з іншого номера? Дуже, дуже слабо в це віриться, проте Курута все ж бере слухавку. Мовчки.

— Ну, здрастуй, ланцюговий виродок.

Очі хлопця розширилися від подиву, варто лише було йому почути до болі знайомий голос. Кров закипіла від гніву, дихання збилося, а вільна рука мимоволі стиснулася в кулак.

— ТИ!

— Хм, треба ж, згадав. — Куроро був здивований, насправді. І поки його співрозмовник, і за суміцництвом ворог, майже кипів від злості, чоловік був спойкіний наче удав. — З чого б розпочати…

— Вбийся! — крикнув у відповідь блондин. — Я вже забув про твоє жалюгідне існування, а ти вирішив про себе нагадати?! Йди до біса, йобана тварюка, просто йди до біса і не дзвони мені! НІКОЛИ!!!

— Добре, тепер моя черга говори… — він чує гудки по ту сторону. Курута поклав слухавку. Брюнет зітхає. Ну хіба так можна? Він навіть ще не почав озвучувати те, що хлопцю було б варто знати. Тому телефонує знову. Спочатку хлопець, наче ображена дівчина, кидає слухавку. Ще через кілька хвилин “павук” робить другу спробу. Успіх!

— А тепер заспокойся і послухай мене, я впевнений, тебе це зацікавить, — швидко каже він, доки юнак знову не перервав розмову. Він цього не робить, але у відповідь – тиша. Отже, мовчання — знак згоди. — Курапіка, мені телефонував один з колишніх покупців Багряних Очей. Хотів укласти з тобою угоду, але до смішного боїться, що ти можеш його вбити.

— Мені начхати на нього, я хочу лише очі, а не його жалюгідну душу. — вже не так роздратовано відповідає хлопець. — Це все? Мені набридло тебе слухати, а від твого голосу нудить. Зникни з мого життя.

Куроро посміхається. А юнак за роки не змінився, все ж так любить погрожувати і гострий на язика.

— Ні, не все. Як я зрозумів, ти в пошуках очей твого клану, то ж готовий полегшити тобі роботу. Я знаю, де знаходяться всі пари Багряних Очей. На щастя, інформацію про покупців залишив на всяк випадок.

Курута не вірив своїм вухам. Ні, павуча потвора бреше. Геноцид клану відбувся дуже давно, з того часу очі були розпродані багатіям і… Ні, неможливо стільки років зберігати таку інформацію. Брехня.

— Не вірю. Така падлюка як ти не здатна говорити правду.

— Ти мене ображаєш. Я дуже ціную правду, це один із принципів “Фантомної трупи”. До речі, було б непогано, якби ти приєднався до-

— СТУЛИ ПЕЛЬКУ! — хлопець знову зривається на крик. — Я ніколи, чуєш, блядота кончена, НІКОЛИ не стану на бік тих, хто жорстоко вирізав мій клан, мою родину, моїх друзів. Це і є твоя умова, так? Хочеш мене використовувати у своїх цілях? Пішов до бісової матері, я сам буду шукати інформацію і-

— Клауд Вільссон, 46 років. В минулому один із ключових фігур у гральному бізнесі, володів мережею легального і не дуже казино. Це той, в якого ти хотів придбати очі. А він, дізнавшись хто ти і чим займаєшся, а ти працюєш на мафію, злякався і подзвонив мені.

У Курапіки забракло слів. Як? Звідки він… Курута довго через купу людей дізнавався про покупця, хто він і звідки, а гидкий павук так про нього говорить, ніби біографія дядька у нього під рукою. А ще те, що він знає про роботу в мафії… Так, охороняти, це не єдина задача блондина, він також очолює угруповання, проте лише обмежене коло людей знає про це…

— Кажу ж, я все знаю. Тобто, всіх. І ні, за інформацію я не збирався тебе примушувати працювати на себе. Це лиш так, думки вголос, — відповідає Люцифер. — Якщо тобі потрібно це, то пропоную обговорити особисто.

— Я тебе і твій потворний писок бачити не хочу, — прошипів блондин. — Обговорюємо так і крапка.

— А як же сплата за мої послуги? Для цього і потрібно зустрітись.

— … Припустимо, я погодився.

— Ну нарешті. Тоді записуй адресу.

— ЯКОГО БІСА?! Ні, падлюко, ми так не домовлялися. Я знаю що ти можеш щось утнути. Зустрічаємося на нейтральній території, ясно тобі?! — юнак знову кричить у слухавку. Він вочевидь не збирається грати за правилами павука.

— А якщо я скажу, що наразі володію однією парою очей? Приїдеш? — з ноткою насмішки спитав Куроро. — Не брешу, можу навіть фото надіслати.

Курута наче язика проковтнув, бо не міг промовити ані слова. Він навіть замислився, а чи є сенс павуку зараз вести перемовини і при цьому брехати хлопцю? Навіщо це йому? Щоб вбити? Хотів би, давно це зробив.

— ..Ні.

— Що ні? — питає Куроро.

— Тобто… Не треба ніяких фото. Я вірю. Кажи, де і коли…

* * *

Вони домовилися. Несподівано, особливо для Курапіки, але домовилися. Куроро знаходився по справах у містечку поруч, тому на громадському транспорті за годину юнак дістався до місця призначення. Прийшов за адресою і… Велика будівля. Сучасна, видно навіть, з дорогих матеріалів, багатоповерхова. Не те, що Курута ніколи не бачив елітні будинки, але Люцифер справді мешкає ось тут? Не переховується в якихось злиднях? Чи може…

…Гидота.

Блондин подумав, чому насправді павук може орендувати дорогу квартиру, але його ледь не знудило від однієї лише думки. Так, йому більше подобається вірити що Люцифер тут мешкає постійно, а не знімає лише на цю ніч.

Він заходить всередину, піднімається на потрібний поверх і дзвонить до квартири. Від чогось Куруті було вкрай не по собі, відчувалася тривожність через майбутню зустріч. Все ще вірить у підставу? Можливо.

Двері відчиняються. Лідер павуків власною персоною. Зовсім не змінився – те ж саме дурне татуювання на лобі, не менш дурні сережки, бридке пальто з білим пухом. Єдине, що відрізнялося, це волосся – таке ж чорне, але не зализане назад. Курута навіть думати не хоче, чи йому краще так, чи з укладеним. Ніяк не краще.

— Ласкаво прошу. — ледь посміхнувшись, брюнет впускає хлопця до себе. І щойно власник квартири зачиняє двері, його відразу ж хапають і знерухомлюють дзвінкі ланцюги. Люцифер навіть здивуватися не встигає, як хлопець тягне ланцюг на себе, примушуючи жертву впасти на коліна, а потім хапає за чорне волосся, дивлячись прямо в чорні вічі. Самі ж очі Курути палали червоним вогнем. Те ще видовище.

— Я з тобою панькатися не збираюся, тварюко. Не знаю, що ти задумав, що тобі від мене потрібно, але я пропоную наступне: ти мені викладаєш усю інформацію і я в грошовому еквіваленті тобі віддячую. Ти хотів щоб я приїхав? Я тут, цього достатньо.

— А ти все такий же норовливий.

Він що.. посміхається? В такому положенні і посміхається? Тварюка.

Щоб стерти цю гордовиту посмішку, Курута вдаряє кулаком прямо по обличчю брюнета. Не в повну силу, але достатньо для того, щоб чоловік скривився, а з носа почала текти кров.

— Як грубо. І після цього я ще маю ділитися інформацією?

— Я зрозумів, тоді зробимо інакше, — окрім ланцюгів, які зв’язували руки і ноги Куроро, з’явився ще один, який обвив шию чоловіка, почавши її стискати. — Уважно тебе слухаю. — тепер черга хлопця посміхатися.

Павуку стає важко дихати, шкіра стала ще блідішою ніж вона є зазвичай, але він все мовчить.

— Відповідай!!! — вимагає юнак, зміцнивши натиск.

— Якщ..що вб’єш мене… Н-нічого не діз…наєш.. — ледве видавлює з себе слова полонений. І знову намагається посміхатися, навіть очі відкриває, щоб поглянути на Куруту. Якщо він дійсно помре, то це те, що Люцифер хотів би бачити перед смертю.

Чому… Чому він робить таке обличчя? Його душать, а він…

Блондин прибирає ланцюг із шиї в цю ж секунду. Щось наче змусило його. Чи просто те, що він дійсно втратить джерело необхідної інформації?

Чоловік закашлявся, бувши майже на межі втрати свідомості. Курута лише мовчки спостерігає і чекає, коли той прийде до тями, щоб продовжити.

— Звільни мене. — відразу ж вимагає Куроро.

— Ага, і ти мене атакуєш.

— Не збираюся я це робити, я взагалі не збирався тебе кривдити. В тебе параноя.

— Замовкни.

— Звик, що довкола всі погані, а як виявляється, у крадія-вбивці більше людяності аніж у бідолаги-

— ЗАМОВКНИ!

— Тоді відпусти мене.

Курапіка розмірковує кілька секунд. Якщо ж павук все ж нападе… Він буде відбиватися. До останнього. З міркувань його вириває зітхання чоловіка, який вже й ні на що не сподівається.

В цей же момент він відчуває, як ланцюги зникають. Куроро встає на ноги і йде до вітальні.

— До речі, ти будеш вино?

— Що? — такого питання блондин точно не очікував.

— Вино. Або віскі. Можливо чай, каву, воду?

“Яке до біса вино, який чай…” — подумав Курута. Він щиро не розумів такої гостинності. До того ж від людини, над якою щойно знущався.

— Нічого не хочу. — відповідає він, слідуючи за Люцифером.

А вітальня, до речі, була досить простора. Розкішні меблі, величезний телевізор, дорогий килим, панорамні вікна. А який з них вид на вечірнє місто відкривався — просто казка. Курапіка, задивившись у вікно, навіть на секунду забув навіщо він тут. Ще більш видовищним це здавалося тому, що у вікні не відблискувало світло кімнати як то звичайно буває – бо його просто було дуже мало. Ніби Куроро намагається зекономити на електроенергії.

— Стосовно нашої угоді.. — починає діалог чоловік, голос якого повернув блондина у реальність.

— А. Ну, називай ціну.

— Ціну? Ти справді вважаєш, що такій людині як я, потрібні гроші? — Куроро засміявся.

— Кажи вже!

— Ціна – ти.

Курута насупив брови, повернувшись обличчям до нього.

— Що? Стоп, стоп. Стоп. Я що, по-твоєму схожий на якусь хвойду?! — юнак нещодавно лише заспокоївся, а тепер знову починає дратуватися.

— Ну, в тебе фемінні риси обличчя. Навіть в цьому костюмі ти схожий на дівчину. Але я не збираюся користуватися тобою, як ти міг подумати. В мене.. дещо інше на думці.

— Да невже?

— Сідай на диван. Я не збираюся робити нічого страшного.

— Скажи що ти збираєшься робити зі мною, щоб я приготувався до найгіршого.

— Я сказав сідай. — Куроро вже набридла ця дурна суперечка, тому він вхопив блондина за плечі і силоміць повалив на клятий диван.

— ЯКОГО ДІДЬКА?! — обурився той одразу ж, проте чоловік накрив рот Курути долонею, а обидві руки схопив своєю, тримаючи їх над головою хлопця. Куроро, знаходячись зверху над ним, починає роздивлятися обличчя.

— Ти завжди здавався мені таким вродливим. Знаєш, коли тоді ти мене спіймав у Йоркшині і віз у машині, де я й дізнався що ти насправді хлопець, я зовсім не засмутився. Навпаки… Мене це ще більше зацікавило, — посміхаючись, говорить Люцифер. Слова його звучать так солодко і лагідно, неначе він зізнається в коханні. — Якби ти ще й не лаявся і не розпускав руки, було б взагалі чудово. То що, будеш чинити опір?

Курапіка похитав головою вбоки.

— Я повірю тобі.

Куроро прибирає руки, проте замість цього обіймає хлопця. Навіть якщо той і почне чинити супротив, відштовхнути чоловіка буде вже не так просто. Проте блондин не смикається, а лише смиренно лежить, щиро дивуючись з ситуації. Серце почало частіше стукати, та й слова цього огидного викликали якісь дивні почуття. Чому він поводиться ось так? Курута не розуміє. Справді не розуміє, особливо після всього, що між ними було.

Брюнет в свою чергу кладе одну долоню на щоку Курапіки, а потім нахиляється до обличчя юнака, торкаючись носом іншої та вдихаючи запах хлопця. Але в цю ж секунду щось примусило його відсторонитися.

— Ти що, палиш?

— Яке тобі діло?

— Ніякого, мабуть. — Куроро ледве проводить долонею по шкірі на обличчі блондина, ледь помітно посміхаючись. Вона приємна на дотик, проте чоловік не наважується це сказати, аби знову не отримати піздюлів.

У юнака ж цей жест викликає неоднозначні емоції. З одного боку, йому бридко, бо вони обидва чоловіки, до того ж, Куроро його запеклий ворог, якого він ненавидить. А з іншого – дотики брюнета були ніжними, наче він боявся нашкодити хлопцю.

— Я хочу тебе поцілувати. — раптово озвучує своє бажання Люцифер, дивлячись у вічі блондина. Той у відповідь насупив брови і піджав губи. Очевидно, Курапіка не хоче, але чомусь прямими текстом не каже. Можливо, він подумав, що це може обурити чоловіка і той все одно зробить по-своєму.

— Розумію. — кивнув він, ніби прийнявши мовчазне “ні”. Куроро, все так само погладжуючи щоку юнака, припадає до іншої сторони його обличчя, торкнувшись губами вилиці. Пальцями вільної руки він проводить по підборіддю, спускаючись нижче, до шиї, дотики до якої змусили юнака смикнутись. Дуже цікава реакція змусила павука знов посміхнутися.

“Якого біса він творить?! Чи це таке затишшя перед бурею? Чого він хоче?” — промайнуло в цей час у думках хлопця. Він не до кінця розумів дії Куроро. Він би продовжив розмірковувати і далі, але відчуття теплих, ледь вологих губ на своїй шиї в мить вирвало його з думок. Він також лише зараз помітив, що рука чоловіка знаходилася трохи вище талії Курути, ледь притримуючи тіло, а інша розстібала ґудзики на чорному піджаку. Сам Куроро продовжив легко торкатися губами шиї юнака, осипаючи поцілунками. Дихання хлопця почастішало, серце стукало так, наче ось-ось вистрибне с грудей. Невже це і є та плата за інформацію, яку збирається надати Люцифер? Отримати задоволення від.. такого? Якщо це єдине, що очікує на хлопця, то він був майже не против. “Майже” – тому що очікував, чим подібне може завершитися. Не дуже приємно, але він намагався не думати про це і лише спостерігав за діями чоловіка далі.

“Відчепися вже від моєї шиї… щоб тебе…” — як би Курапіка не намагався собі брехати, як би він це не заперечував, але все ж шия виявилася його слабким місцем. Насправді він не хотів, щоб той зупинявся, хлопець лише не хотів неприємних наслідків від таких пестощів.

— Я давно думав про те, що хотів би тебе ось так торкатися, — не відриваючись від поцілунків, говорить чоловік, позбавляючи юнака піджаку і тепер знімає краватку, після чого береться за сорочку, щоб нарешті оголити найпрекрасніше.

Але не встигає Куроро і ґудзика розстібнути, як його зап’ястя хапає юнацька рука і стискає.

— Ні! Не смій!

— Я не збираюся тебе ґвалтувати, я вже казав.

— Не в цьому справа.. — відводячи погляд на дорогий килим на підлозі, каже Курута. — Ти можеш зробити те, що хочеш, не роздягаючи мене.

— Га? І як це має виглядати? — Люцифер здивувався почутого. — Стривай, ти вважаєш, що я ніколи не бачив чоловіче тіло? Або ж тобі є що приховувати? Чи може… Ланцюговий виродок насправді виявиться дівчиною?

— Та не дівка я! — підвищив голос той. — Не роздягай і все.

— Тоді що ти приховуєш?

— Я не хочу про це говорити. Не біси.

— В тебе шрами? Або якісь вади? Скажи мені, я все зрозумію.

— Ні. Відчепися.

— Тоді в чому справа, Курапіка? Подивись на мене. — вхопивши юнака за підборіддя, Люцифер повернув його обличчям до себе.

— Я не люблю, коли на мене витріщаються. Мені огидно ловити чужі погляди на своєму тілі, ясно тобі? Ненавиджу це і все.

— Гіркий досвід у минулому?

— Що.. ні! Фу!

— Тоді не бачу проблеми. — Куроро все одно починає розстібати сорочку. Йому байдуже, яке страхіття він там побачить, бо він готовий до будь-чого. — Я впевнений, твоє тіло таке ж гарне, як і обличчя.

Хлопець намагається зупинити його, але лише ловить на собі невдоволений погляд.

— Що я казав про супротив? Заспокойся. — він все одно продовжує. Нарешті, сорочка приєднується до компанії в іншому кутку дивану – піджак та краватка. Сам же павук роздивляється тіло Курути. Тепер він ще більше не розуміє, до чого була ця паніка, бо на хлопці не має нічого такого, що б могло викликати відразу. Навіть крихітного шраму. Взагалі нічого. Струнке, худорляве бліде тіло, от і все. В принципі, іншого чоловік і не очікував.

— І ось цього ти соромишся? Ти вродливий. Дуже. Я це вже казав, мабуть, але можу повторювати знову і знову. — посміхається.

— Побачив? Задоволений? — злісно питає юнак, котрий вже поглядом почав шукати свій одяг, аби якомога швидше прикритися. Проте це в плани Люцифера не входило, оскільки чоловік почав цілувати ключиці блондина, поступово опускаючись до грудей. Хлопець, відчуваючи що ось-ось зламається, починає відштовхувати павука, навіть хапає за волосся і намагається відтягнути.

— Припини! Негайно!!! При…

У цю ж мить з вуст хлопця пролунав новий, раніше невідомий обом чоловікам звук. Ледь стримавшись, щоб не застогнати, Курута лише тихо зітхнув, проте це все одно змусило брюнета посміхнутися, а бліді щоки юнака – почервоніти.

— Досить.. вже. — зніяковіло просить Курапіка.

— В тебе таке гарне тіло, якого ти чомусь соромишся. Я не можу залишити його без уваги. Не можу залишити… Тебе без уваги.

— Н-ні, стривай!

— Просто насолоджуйся, Курапіко.

Чоловік продовжив осипати тіло палкими цілунками, поступово спускаючись униз, до штанів, і знову піднімаючись до ключиці. Руки він приклав до грудей Курути, ледь стиснувши рожеві соски між пальцями.

Власне Курапіка вже не намагався приховати своє голосне та збите дихання, а також періодичні тихі стогони. Юнак відчував, що чим довше це продовжується, тим спекотніше йому стає і тим більш тісно стає йому в його штанях. Останнім, до речі, зацікавився і Куроро, тому прибравши одну руку с грудей, він занурив її під спідню білизну юнака, натрапивши на вже збуджений член.

— А!.. — цей дотик змусив Куруту здригнутися.

— Курапіко, маю до тебе питання, — посміхнувшись, Люцифер проводить пальцями вздовж статевого органа від його основи до голівки, від чого по тілу хлопця пробіглися мурашки. — Тобі колись робили мінет? Або, можливо, ти…

— Яка тобі різниця?! — і знову дратується, проте більше не від злості, а від сорому.

— А хочеш?

— Н-ні! — категорично заперечив Курута, а щоки його були рум’яні, наче буряком намазані. — Це огидно..

— Добре, тоді будемо по класиці. — відмова юнака ні на крапельку не засмутила Куроро. Навпаки, так навіть краще, бо тоді бідолага б просто помер від сорому.

Чоловік продовжував гладити член блондина, зовсім трохи стиснувши і з особливою уважністю спостерігаючи за реакцією того. Рум’яні щоки, хаотичний ритм дихання, прикриті очі… Все це неабияк тішить Куроро, адже від колишнього жорстокого юнака із запальним характером не залишилося майже нічого. То ось який він під своєю оболонкою, ланцюговий виродок…

Куроро припинив мучити хлопця, бачачи, що він потребує більшого, тому почав повноцінно мастурбувати йому, трохи спустивши штани та білизну, які заважали.

“Точно, шия.” — згадав павук про слабке місце і припав до Курути, цілуючи тендітну шкіру і злегка облизуючи. Була навіть думка вкусити і залишити слід, проте вигляд майже білосніжної шкіри без жодного недоліку був Куроро більш до вподоби. Брюнет продовжував з особливим піклуванням задовільняти юнака, а відчувши, як той поклав на плечі Куроро свої руки, став працювати ще сумлінніше.

Мабуть, в цей момент Курапіці було байдуже, що зараз йому дрочить його ворог, якого він до сих пір ненавидить. Мабуть, йому також байдуже, що той насолоджується стогонами та й принципі будь-якими звуками, які робить хлопець. Мабуть, йому це навіть подобалося, але Курута в жодному разі цього не визнає. Він навіть забув, про що вони взагалі домовлялися. Йому вперше в житті було добре. Як фізично, так і морально.

Шкода, що насолода не може тривати вічно, бо вже за кілька хвилин хлопець еякулював, закусивши нижню губу і стиснувши плечі свого ворога. Розплющувати очі так і не збирається – знає, що цей покидьок зараз посміхається.

— Ай, який молодець. — він що, глузує?! — Я піду помию руки. О, а ще..

Скориставшись тим, що Курута ще не відкрив очі, чоловік нахилився до нього, торкнувшись своїми губами до його. Не відкриваючи рота, не намагаючись скористатися язиком. Просто дитячий цьмок у губи, якого так боявся блондин. Лише коли Куроро відсторонився і пішов до ванної кімнати, Курапіка розплющив очі, рефлекторно облизнувши губи, яких щойно торкнулися чужі. А де там, до речі, його одяг…

* * *

Перші промені сонця пробиваються крізь щілину у не до кінця завішених шторах. І як на зло б’ють прямо в очі. Хоча Курута і звик вставати рано через роботу, цього разу ліжко виявилося занадто зручним, тому він не поспішав і лиш мляво протер очі. Юнак перевів погляд на сплячого поряд Люцифера. Неймовірно, як це жорстокий вбивця і крадій може виглядати таким беззахисним уві сні.

Юнак повертається на бік, спиною до брюнета і лише зараз помічає на тумбочці велику склянку з прозорою рідиную і двома червоними очима, плаваючими у ній. Курапіка, не вірячи у реальність, скочив з ліжка і почав роздивлятися предмет. Це… справді вони. Справжнісінькі. Виходить, навіть бридкі потвори вміють дотримуватися слова. Окрім цього, під склянкою лежала записка з купою тексту.

“Ось імена і приблизні координати усіх, хто придбав очі твого клану.
Сподіваюся, ти їх віднайдеш.
Якщо знадобиться більше інформації – звертайся.
А, ну і та пара, яка була власне в мене на всякий випадок.

Дякую за вчорашнє 🙂

Сподіваюся, угода відбулася і ти отримав що хотів.”

Блондин знову переводить погляд на Люцифера. Незважаючи на те, що відбулося вчора і що зараз йому від самих лише спогадів бридко…

— Угода відбулася.

_____________________________________________________________

Увага! Примітки на випадок якщо виникнуть питання:

1) Дивилася Хантер х Хантер більше року тому з руснявими субтитрами, тому “Багрові очі” і т.п. це власна адаптація! Українською не дивилася.

2) Події розгортаються після аніме, по сюжету манґи, коли Курапіка став мафіозі.