Увесь світ

Маша зажмурює очі від різкого спалаху в кімнаті. Розуміє, що світло увімкнули не за графіком. Оля притискає її руку до свого живота. Молодша відчуває як він здіймається та опускається. Вона занурилася в глибокий сон та не збиралася прокидатися. Навіть голосний звук мікрохвильової печі, в яку їжа не запихувалася роками, не пробуджує її.

Дівчина повільно поклала її руку на ліжко та підійнялася, щоб вимкнути світло та поставити телефон на зарядку.

– Котра година? – протираючи очі, трішки хриплим голосом, запитала старша, – мені потрібно додому.

Вона відчувала спрагу, але не хотіла вставати з нагрітого своїм тілом місця.

– Сонечко! – Марійка підстрибнула від несподіваного запитання Олі та продовжила. – Через декілька хвилин – комендантська година. Залишишся у мене чи замовити таксі?

– Авто мабуть не дочекаємось, тому залишаюсь.. – промовила вона та вмостилася під теплою ковдрою.

Єфросиніна кинула погляд на ліжко та посміхнулась від того, що видно було тільки тонкі пальчики, які тримали м’яку білу тканину.

За вікном гудить вітер, а ліхтар трішки блимає від напруги.

– Дякую, що залишилася, – тихо промовила вона та вимкнула світло.

– Нема за що, – посміхнувшись викинула Оля та стиснула подушку.

Марійка не могла заснути на дивані, тому час від часу виходила на кухню попити води. Світла вночі стабільно не було. Ходила із телефоном в руці, світивши на холодну підлогу.

Вона зайшла в кімнату, де повинна була спати Оля та побачила яскравий спалах синього світла. Через декілька секунд клубок диму та полегшений видих подруги.

– Мать, не спиш? – запитала молодша та підійшла до ліжка, – Можна я ляжу біля тебе?

– Ти ще питаєш? Звісно! – вона підняла ковдру та відкинула руку, щоб та вмостилася біля неї.

Полякова обіймала її та гладила волосся дівчини, перебираючи його пальчиками.

– Я бачу, ти не хочеш спати? Може, вип’ємо? У нас залишилося кілька крапель вина…

Очі загорілися – подруга дико подивилася на Марійку, неначе чекала цього все життя.

Алкогольний напій огорнув ротову порожнину і в горлі стало пекуче. У голову полізли різні думки. Та єдине, що її робило щасливою – присутність поруч Олі.

– Це боляче, – подивилася дівчина на старшу та продовжила, – я сумую за чоловіком.

– А я за тобою! – посміхнулась подруга,  поцілувала у щоку Єфросиніну та обійняла її.

Вони так рідко зустрічаються…

– Я тебе люблю! – молодша взаємно простягнула руки навколо талії Полякової. І в серці так тепло і легко. Метелики лоскотали живіт. Момент, в обіймах людини, яка важлива для тебе, стає нескінченним. І в спині розростаються крила; і вуха закладає; і думки в голові вже не боряться з тобою, вони намагаються співіснувати разом; і все темне, стає ясним; і жахлива ніч, без світла, стає найкращою. З коханою людиною, паління якої, не викликає в тебе відрази; і велика кількість парфуму впивається в твої ніздрі з більшою насолодою, бо містить в собі запах рідної дівчини.

Легенька, шовкова тканина майже спадала з дівочого тіла. Оля відчувала полегшення, обіймаючись з Машею. Неначе відмолювала гріхи у храмі. Вона хотіла, щоб це тривало вічність.

– Знаєш, мені з тобою добре… Я не хочу, щоб це закінчилося!

Серце Марійки стиснулось. Вона знала, що рано чи пізно, життя розведе їх шлях. Але це так боляче – розуміти, що ось-ось, цей час настане. І немає гарантії, що слова, які були сказані раніше, про одвічне кохання до смерті, виявляться правдою.

– Ми більше ніж подруги. Це має бути тобі зрозумілим. Ми не будемо тими, ким були спочатку. Але це не привід закінчувати те, що ми відчуваємо одна до одної. Почуття взаємні. Ми закохані.

– Це помилка!

Вони дивилися одна на одну, відчуваючи холод, який пронизує п’яти. Пронизує клітини серця. Забирає почуття душі… Та все живе, що міститься у ній. Вони самознищуються.

– Я віддам увесь світ, щоб залишитися, хоч на хвилинку довше, з тобою! Помилка одна – ми не можемо бути разом! Мене вбиває ця думка…

Щоки рожевіють, тіло трясеться. Марійка починає хапати повітря, задихаючись від його нестачі. Зовсім невчасно.

– Тихо, маленька, – шепоче ніжний, оксамитовий голос. – Дивись на мене. Роби глибокий вдих – видих..

Пам’ятаєш, як ми напилися на першому випуску «Дорослих дівчат»?

– Так.. це… було кумедно! – ледве промовила дівчина та продовжила дивитися в очі своєї подруги. – Ти намагалася викликати таксі, подзвонивши на номер піцерії..

– Хаха, – посміялася Оля та стиснула руку молодшої, яка трішки оговталася. – Як ти? – вона не на жарт перелякалася за Машу. Серце почало битися швидше.

– Дякую! – вона впилася в тремтливі вуста та міцно обійняла за шию.

– Я ніколи не залишу тебе одну! – старша відповіла на ніжний цілунок та доторкнулася до її щічок. Вона витерла сльози подушечками пальців та впустила їх у пасма волосся. Обійми затягнулися ще на декілька годин, допоки вони не заснули на холодній підлозі. Вони нічого не вирішили, але продовжили жити моментом.