Тітонька Батильда та благо маглів

1898 рік став доленосним та у житті родини Маєрів. Ґеллерт блискуче здав всі 15 іспитів, незважаючи на те, що весь останній рік доводилося щодня проводити за книгами та пергаментами понад 8-10 годин – без свят і вихідних. Його природній розум, харизма, почуття гумору та здатність схоплювати все на льоту підкупали навіть найстрогіших вчителів, котрі іноді забували про покарання за його довгий язик і зухвалий характер. Правда перед іспитами йому знову довелося три дні посидіти в карцері – на занятті з Заклинань він не розрахував сили у застосуванні Руйнівних Чар і банальною дитячою Бомбардою Максіма розніс декоративну колону.

Коли він приїхав додому на літо, Густав з Ґеорґіною сильно здивувалися – як же син виріс! Замість неслухняного домашнього хлопчика перед ними стояв неймовірно красивий юнак з виразними блакитними очима, золотистим волоссям, котре плавними хвилями доходило до коміру чорного плаща, та холодно-насмішливим виразом обличчя.

– Матусю, батьку, я щойно подав заяву в управі про зміну прізвища. В Дурмстрензі це також знають,оскільки я ще рік тому почав використовувати фамільне ім’я моїх маглівських родичів, – незвично дорослим голосом мовив Ґеллерт. Він витримав театральну паузу, насолодившись здивуванням на обличчі Густава та продовжив. – Прізвище Маєр надто банальне, пробачте, батьку, але у нас в Дурмстрензі його носять близько десятка учнів та учениць і більшість з них – мої двоюрідні брати та сестри. Тому я вирішив взяти прізвище матері і відтепер я – Ґеллерт Ґріндельвальд, – Густав Маєр вже збирався вибухнути гнівом, але вчасно стримався. – Не суперечте мені, я маю право приймати такі рішення. Маєрів у магічному світі багато, а Ґріндельвальд такий один. Тим більше матусине прізвище дуже красиво звучить разом з моїм іменем,  – завершив він міні-промову з легкою усмішкою та плавним злетом брів догори.

Батьки вже не могли нічого заперечити, тому що з вітальні прозвучав високий голос:

– Ґеорґіно, дорогенька, це твій син вже приїхав? – слідом за цими словами у передпокої з’явилася маленька на зріст жіночка з темно-каштановим волоссям, закрученим у вузол та дивними очима – здавалося вони були сріблястими. Жіночка на диво спритно підбігла до юнака та потиснула його руку.

-Ти мене, напевно, не знаєш, любий, я Батильда Беґшот з Англії – рідна сестра твоєї бабусі. Бачила тебе ще немовлятком, а тепер ти вже такий красень! Зараз маю трохи часу, то і вирішила навідати рідню, – в голосі Батильди чувся легкий акцент, проте вона добре володіла німецькою, яка, власне, і була її першою мовою. – Можеш називати мене тітонькою Батті – я не ображуся.

-Радий знайомству, тітонько Батті. До речі, я непогано володію англійською мовою, вивчав майже самотужки, – хитрувато посміхнувся племінник.

-Який же ти розумник, так приємно бачити молодих людей, котрі цікавляться чимось важливішим за розваги та марнування грошей, – хихикнула Батильда. – Я планую побути у вас до початку вересня – хочу відвідати Магоконференцію з тезами моєї нової роботи про Вплив Гоблінського Повстання 1521 року на відносини Англії та Франції. А коли твоя сестра приїде?

– Ґізела у нас дуже рідко буває, у них з чоловіком великий дім і одна покоївка, котра  приходить двічі на тиждень, тому дочка мусить стежити за будинком і дитиною, – трохи відвівши погляд, мовила Ґеорґіна. – Її потяг прибуде ввечері, сину, може зустрінеш сестру з племінником?

– Ґізельхен, цей мерзотник і досі не дозволяє тобі застосовувати чари? – мовив Ґеллерт замість привітання, відкашлюючись від насиченого диму паротяга та хапаючи саквояж своєї худенької та змарнілої сестри.

– Ні, я вже й забула, коли востаннє щось робила з допомогою магії. Будь ласка, Ґелліке, не вживай таких слів у моїй присутності! – Ґізела різко змінилася  в обличчі. –  А Дітер, – вона підштовхнула повненького хлопчика вперед, – напевно сквиб. В його віці майже у всіх дітей вже були хоч якісь прояви магії. Звичайно, щоб точно сказати варто зачекати до його семи років, але думаю, що кров Карла не залишає шансів на магічні здібності, таких категорично анти магічних людей я ніколи не бачила, – сумно усміхнулася сестра.

Ґеллерт мовчки крокував пероном. Звідусюди линули голоси пасажирів, але хлопець не хотів їх слухати. Яка прикрість, яке розчарування! Його племінник сквиб, сестрі забороняють чаклувати і вона це терпить, а зять – мерзенний маглівський тиран.

-На твоєму місці, Ґізельхен, я б застосував безпаличковий Петрифікус Тоталус і Конфундус. Надовго, щоб твій чоловік знав як над тобою знущатися. Тоді купив би чарівну паличку на Вайсекрін-штрассе і щодня показував би Карлу де його місце, – різко випалив Ґеллерт вже біля дому.

– Ґелліке, я не володію чарами без палички, вони вимагають страшенної концентрації та відбирають багато енергії, – зітхнула сестра, проте з її тону було зрозуміло – такий варіант їй би сподобався.

Літні канікули минали напрочуд насичено. Тітонька Батті розповідала Ґеллерту про свої найновіші дослідження, зауважуючи, що такого юного вдячного слухача годі й шукати. Жінка була дуже розсіяною та дивакуватою, але на думку племінника, це надавало їй особливого шарму. Маєри вирішили повести тітку та сина в Віденську оперу та в усі модні театри, проте Ґеллерт постійно демонстрував апатію – не такого він хотів від канікул.

– Шорше, я вдячна тобі за гостинність, але Конференція вже пройшла і я маю вертатися в Англію – описувати враження в новій книзі. Все таки кодекс використання летиключів не дозволяє більше однієї закордонної подорожі в рік.

– Що означає «кодекс використання летиключів»? – Ґеллерт відірвався від товстенного фоліанту і запитально глянув на тітку, котра з допомогою Бертля пакувала сувої пергаменту.

– Хлопчику мій, летиключ можна використовувати тільки 3 рази на рік і з них лише раз можна організувати закордонну подорож – туди і назад. За цим слідкує спеціальна Легальна Листівка Летиключів, котру кожен повнолітній чарівник може оформити в Міністерстві. В Листівці вказана інструкція для виготовлення летиключа і після кожного використання на ній автоматично з’являється золота помітка у вигляді крил. Якщо ти використав 3 подорожі на рік – летиключ більше не активується. В більшості європейських країн саме так, – пояснила Батильда.

– А так як камінна мережа та явлення діє тільки до 100 км і тільки там де є камін або ти раніше був, мітли не всі люблять і ефектно та швидко літати на них не всі можуть, то виходить, що доводиться довгі години і навіть дні нудитися в тісному потязі чи пароплаві разом з галасливими і низькосортними маглами, – закотив очі Ґеллерт.

– Синку, не називай так маглів! – обурилася тітонька. – Вони теж люди, тільки трохи інші, і достойні поваги! А обмеження щодо дальніх переміщень – це вимушений крок нашої спільноти з метою запобігти зловживанням та попередити злочинність!
Ґеллерт тільки зітхнув. От якби ж він став міністром магії Австро-Угорщини або Німеччини! Він би доказав, що чари не можна обмежувати, кожен маг має використовувати весь свій потенціал і бути вінцем природи. А магли…Що ж, магли будуть підпорядковуватися чарівникам і грати за їхніми правилами…

– Ґеллерте, хлопчику, – тітонька Батті відволікла хлопця від його мрій. Може ти відвідаєш мене якось, я живу в Ґодриковій долині – селі з давньою та славною магічною історією. Впевнена, твоя дослідницька, спрагла до знань натура знайде там багато цікавого. В нас у селі жив перший коваль, котрий викував золотий снич, жили визначні дослідники магічних істот та явищ, а на кладовищі похований навіть сам Ігнотус Певерелл, той самий з трьох братів зі знаменитої казки.

Ґеллерт аж впустив книгу з рук. Сам Ігнотус Певерелл…А може в цьому селі можна знайти і сліди знаменитої Бузинової Палички? З такою паличкою будь-які амбітні плани стануть легкою реальністю…

Батильда вирушила за покупками, а Ґеллерт підняв книгу і стрімголов кинувся нагору. Розмови з тіткою Батті начебто нарешті запустили в його голові якийсь годинниковий механізм і привели його ідеї до логічного пояснення. Він сів у зручний фотель з темної шкіри і взявся гарячково гортати сторінки.

Ось вона! Детальна історія про Смертельні Реліквії. Вони десь точно є, про це навіть мимохідь згадували професори. Тільки дурні можуть вважати цю історію казкою, але Ґеллерт Ґріндельвальд розумний і обов’язково натрапить на слід Реліквій, а особливо на слід могутньої палички. Як застосовувати Воскрешальний Камінь – ще потрібно подумати, мертвяки його не цікавили. А Мантію-Невидимку можна замовити у майстра – для чого витрачати час на пошуки наймогутнішого екземпляру, Ґеллерт не збирався ні від кого ховатися, його таланти та персона мають бути на виду, мають змушувати чарівників підтримувати його, а маглів – підкорятися. Зрештою – це для їхнього ж блага.

Яка вдала фраза… Ґеллерт схопив перо, посміхнувся і красивими сріблястими літерами вивів на чорному форзаці книги «панування для блага маглів». Йому було все одно, що він зіпсував красивий лискучий фоліант про загадкові напівлегендарні магічні артефакти,  загублені в невблаганному плині часу. Зрештою це навіть і не його книга, він вкрав її з шухляди в кабінеті Кармілли Бретіану – викладачки Основ Темних Мистецтв і Керівнички першого відділення. Висока брюнетка з криваво-червоними губами мала звичку носити довгі закриті чорні сукні та масивні прикраси, говорити дуже низьким голосом і залишати книги і сувеніри в шухлядах робочого столу.

-Карміллі ця книга навряд чи потрібна, в бібліотеці такої нема, а мені вона її не дасть почитати, – тихо мовив сам до себе Ґеллерт кілька місяців тому, коли ця книга з шухляди професорки опинилася в його власній маленькій бібліотеці і про це ніхто не дізнався. Зрештою книга наштовхнула його на ідею пошуку чогось більшого, чогось загубленого, але певний час ці думки були ефемерними та чисто гіпотетичними. Але зараз він отримав знак опори.

Якщо хочеш розплутати ланцюжок – доберися до відправної точки. А відправна точка – у тому селі з дивною назвою десь на південному заході Англії.