тінь

Жовтень загнано в тінь, він важко дихає, це навіть можна чути, він загубив туфлю, словом, жовтень закінчується.

Це, звісно, жорстоке правило, яке було вигадано незрозуміло ким і записано незрозуміло де, власне тому його іноді і порушують,

але виконати все одно треба.

Чи природа це вигадала? Аж смішно: жовтень, як і багато хто, відчуває безкінечну та невичерпну владу над природою та її вигадками,

дурнуватими і не дуже.

Жовтень загнано в тінь: він не любить Гелловін, він не святкує Самайн, він втомлюється, ось що він робить в ніч тридцять першого.

Він тікає від людей, в яких він бачить те, що він більше їм не потрібен: в них лишились фотографії айстр та хризантем, в них лишився, може,

гербарій листочків, вони насиділись в парках та навалялись в листі, вони цілувались у цих осінніх вінках, ходили їсти гарбузові мафіни та пироги.

Тепер вони чекають на чорну п’ятницю, на тиждень великих знижок на техніку, а хтось вже мріє про Новий рік та день народження

Ісуса Христа.

Жовтень загнано в тінь, люди йдуть повз і ведуть свої розмови, розповідають якісь жарти, які зрозумілі лише їм, а жовтню здається,

що це з нього сміються, що це в нього тицяють пальцем, типу, ось він, ось він, його загнано в тінь, ми впіймали його, як звіра.

Він так важно дихає, він дивиться на босу ногу, з якої злетіла туфля, і з такою люттю думає: смійтеся, смійтеся, я ще повернусь,

я ще обов’язково настану.

А люди не бояться. Люди і так це знають. Вони до жовтня ставляться легше, ніж сам жовтень до себе ставиться.

Жовтень все пам’ятає, жовтень пам’ятає всіх цих людей, на яких дивиться з тіні, пам’ятає все зло, що їм обіцяв,

але ніколи цього не зробить. Жовтню подобається роздавати обіцянки: саме вони змушують його повертатись і повертатись, і до того ж

немає нічого страшнішого від обіцянки.

Жовтень не любить Гелловін, жовтень не святкує Самайн, та як і всі, як і всі,

жовтень чекає на Новий рік.

Може хоч цього разу, як колись, як тисячі тисяч років тому

він зустріне його разом з красунею Осінню.