Тінь Гріха, частина 1.

Леонард Інгрейд, так звали самого вправного найманого вбивцю у всьому Темнокраї. Він як завжди повертався до братства вночі після чергового контракту. він йшов темним містом, де з освітлення був лише місяць та світло з деяких вікон, деякі люди в такий пізній час ще не спали, що дивно, бо в Тарадарі ніхто і ніколи не висовується вночі, бо всі знають, що десь не далеко є братство вбивць, дорослі лякають неслухняних дітей братством, щоб ті хоч трохи заспокоїлися, а по декотрі дорослі й самі бояться, що й не дивно. Скільки б влада Тарадара не боролася з братством воно ніколи нікуди не зникає, воно як бактерія чуми, яку можна призупинити, але неможливо знищити. Юнак в чорному капюшоні, масці та плащі йшов центру нічного міста, тому що знав, що всі бояться виходити на вулицю, останнім часом в Тарадарі зменшилася кількість охоронців, влада звинувачує у всьому братство, але кому потрібні ці немічні охоронники, чи не так? От Лео вже бачить замаскований вхід в братство, який знаходиться за однією хатою, яка нічим не виділяється, і стрибає в невелику печерку, після чого бачить попереду себе двері з черепом, він стукає у двері чотири рази, після чого чує тихе: “чого бояться всі смертні люди?””Смерті, брате мій, бо нічого не спасе їх від мого гострого кинджалу вночі.” Після цього двері розпахнулись перед хлопцем і він ввійшов у свій рідний дім, де всі брати й сестри чекали на нього, він пройшов трохи та дійшов до залу, де сиділа майже ціла сім’я. “З поверненням, брате.” Тихим заспокійливим голосом сказала Лорена, Лорена Шейд, так звуть лідера братства, вона розсудлива, елегантна, хитра і приваблива жінка, в якої є унікальні особисті навички які виділяють її серед інших членів братства. “Доброго вечора, Лорена, контракт по вбивству Люсьєна здійснений, я виконав все, що треба було.” Хлопець покірно поклонився коли привітався, і зі всією повагою розмовляв з Лореною, бо як ні як вона була їхнім лідером. “Молодець, ти як завжди зробив все на відмінно, скоро ти наздоженеш мене, а я ще хочу бути головою братства, тож не поспішай. Можеш піти до Едуарда за винагородою, вона в нього.” Жінка як завжди звалила на когось свої обов’язки, хоча це не те щоб дуже міняло щось, Леонард так чи так дістане свою винагороду хоч від неї, хоч від когось другого. Юнак вирішив піти за своєю винагородою до Едуарда. Леонард попрямував в сторону кабінету Едуарда, освітлений слабким світлом свічок, що пливли на його столі. Він тихо стукнув у двері. “Це я, Леонард, я прийшов за винагородою” прозвучав глибокий голос хлопця. “Заходи, брате.” відповів Едуард, він підняв погляд від паперів і посміхнувся. “Леонард Інгрейн, завжди надійний. Ось твої 2000 золотих, брате.” Лео взяв золото та швидко спрямував погляд на стіну. “Едуард, скажи мені, чому останнім часом зменшилася кількість охоронців в Тарадарі?” Едуард склав руки й відповів: “Ми втрачаємо свою силу в владі. Люди втрачають віру в охоронців. Але це нічого не змінює. Братство повинно залишатися тінню, і тобі, Лео, важливо дотримуватися тіні.” Леонард покивав головою, розуміючи. “Я завжди в тіні, Едуард. Тепер я піду у свою кімнату.” Він покинув кабінет і вирушив в темряву, вправно рухаючись крізь коридори братства. Його кімната чекала на нього, щоб знову приховати його від світу та його таємничості вглибині тіней, коли він дійшов до своєї темної кімнати він побачив Наю, яка стояла і розмовляла з якимось юнаком Леонард відчув підозрілість у повітрі, коли він увійшов у свою кімнату та побачив Наю, яка розмовляла з невідомим юнаком. Їх розмова припинилася, коли вони помітили, що Леонард стоїть у дверях. “Леонард, це Айден Даркмур, новий член братства. ” Представила його Ная з натяком в серцевину нічиєї таємниці. Айден підняв погляд, його очі виражали впевненість і цікавість. “Леонард, чув багато про твої досягнення. Радий бути частиною братства.” Лео відповів короткою поклінною головою і зі смутком у серці спостерігав, як Айден рушив простором його кімнати. Таємниця нового члена та непередбачуваність майбутніх подій залишали в ньому деякі напружені відчуття.