Тільки ти: Ранкове похмілля. Валіза. Аеропорт. Пригоди. ( Розділ 2)

Ранкове похмілля накрило нас з головою. Так погано як сьогодні нам не було ще ніколи. Солуна ніяк не хотіла вставати з постелі та вже хвилин 15 виносила мені мозок що вона хоче води, але лінь матінка не дає їй підійняти свою дупу з теплого ліжечка. 

Через якийсь час я вже просто не витримала і сама встала за водою проклинаючи нашу ідею випити вдома після пива все що горить. А пити як виявилось було що.  

Повернувшись до кімнати я швидким рухом облила свою подругу водою з ніг до голови. В цей момент почувся неймовірний писк за яким слідував крик. 

– Та ти навіжена чи що? Відьма. Якого диявола? – ображено крикнула Солуна. 

– Уточнювати потрібно. Ти сказала що хочеш води я і принесла на свій розсуд.  

Вся ця ситуація мене дуже повеселила. Я почала реготати на всю кімнату, дивлячись на змоклу до нитки подругу в очах якої читалося тільки бажання помсти.  

– Ну все, тримайся. 

Різким рухом ця ненормальна мокра жінка повалила мене на постіль і почала лоскотати, від чого я ще більше і гучніше почала сміятися. Такі тортури продовжувалися ще декілька хвилин поспіль, поки ми не перейшли до бою подушками.  

                                                                                    *** 

– Так, нумо припиняти. Мені ще валізу збирати, ввечері літак. 

– Ну, Т/І, ми ж ще довго не побачимося дай тебе на прощання ще трохи помучити — почала обурюватись Солуна. 

Ми ще кілька хвилин перекидалися їдкими фразами та подушками, а опісля все ж перейшли до справ. 

Я збирала речі звіряючись зі списком, щоб нічого не забути. Все ж мені вже 23 роки та чомусь уже багато чого вилітає з голови. 

В цей час подруга переодяглася і пішла на кухню готувати сніданок. 

Коли з валізами було покінчено, із кухні вже доносився приємний аромат кави з корицею. 

– Ммм ммм, моя улюблена кава та кохана подруга. Що може бути краще? Ах, ну звісно ж, фірмові веганські сендвічі. 

– Все для тебе, курва моя люба — уїдливо сказала подруга, і ми врешті перейшли до сніданку. 

*** 

Вечір настав дуже швидко.  

Солуна, та ще декілька моїх друзів, котрі в той момент були в місті, вирішили мене провести. Всі разом ми поїхали до аеропорту. 

Багаж був зданий, майже завершилась реєстрація на рейс і легке хвилювання поступово починало огортати моє тіло та розум. Не кожного ж дня вирушаєш на зустріч пригодам такого масштабу. 

Ми всі обійнялись і друзі вирішили сказати кілька напутніх слів. 

Андрій Мартиненко, сказав щось типу “Якщо хтось тебе образить, я приїду та особисто наб’ю єбало тому у кого вистачить на це сміливості, а і привези мені сувенірчик ”.

Солуна, знов почала виспівувати в дифірамбах Голлівуд, нагадала що хоче автограф Джонні Деппа, або ще когось з акторів, та нагадала, що обов’язково потрібно закрутити з якимось красунчиком роман. 

А Jerry Heil сказала коротко і ясно “не пий багато та не забувай про контрацепцію”.  

Розпрощавшись нарешті з усіма, з трепетом на душі я пішла на посадку. 

Вже сидячи в літаку, я відчула якийсь незрозумілий смуток від того що лечу до незнайомої країни, та легке хвилювання від того скільки нових емоцій мені доведеться пережити. 

В цих роздумах я і заснула. 

Прокинулася лише тоді коли ми вже приземлялися. 

В момент посадки в Манчестері (штат Теннессі) був вже вечір. 

Мене мав зустріти Френк, він був відповідальним за зустріч музикантів під час фестивалю. Йому було доручено зустріти мене в аеропорті, та на наступний день відвезти на місце проведення фестивалю до Даррена, з котрим я познайомилась під час організації концертної програми одного американського виконавця. Він був так захоплений моєю країною та культурою, що після екскурсії котру я йому проводила, він запропонував влаштувати обмін знаннями, та приїхати на час проведення одного з фестивалів в організації якого він брав участь, та допомогти йому, або ж просто відпочити. 

Змарнувавши досить багато часу, я все ж отримала багаж та попрямувала до виходу. 

Екран мого телефону засвітився. 

Номер був невідомим.  

Відкривши повідомлення я побачила фото номерних знаків та марки машини, котра повинна була мене вже чекати десь біля виходу. 

Піднявши очі, я одразу помітила потрібний автомобіль, він мало не зніс мене, коли різко під’їхав.  

З машини вийшов високий, спортивної статури чоловік в чорному костюмі, з чорним укладеним волоссям і блакитними очима. На вигляд йому було років 40.  

Він підійшов до мене. 

– Добрий вечір, міс Т/П, я вас одразу впізнав. Мене звати Френк.  

Чоловік здавався напрочуд серйозним. 

– Добрий вечір, і давайте одразу на “ти”. 

– У нас звісно так не заведено, але якщо ви наполягаєте… 

– Наполягаю, — коротко відповіла я — відвези мене вже куди-небудь, я страшенно втомилася. 

Френк кивнув головою та відчинив двері машини, щоб я могла сісти. Сам же він взяв мої валізи, щоб поставити в багажник. 

Машина нарешті поїхала. 

– Я відвезу вас до готелю, а завтра ви зустрінетесь з Дарреном. А ще, запишіть мій номер, тому що найближчими днями я буду виконувати функцію вашого охоронця і водія. Це розпорядження особисто від Даррена. 

– Добре. 

Втома давалася взнаки. Сил на подальшу бесіду не було. Хоча я і проспала майже весь політ, та мій стан був таким собі.  

Всю подальшу дорогу ми провели в тиші… 

Заселившись до готелю і нарешті потрапивши у свій номер, моє втомлене тіло упало на постіль і я майже одразу заснула. 

Від завтра, моє життя має стати надзвичайно веселим та сповненим неочікуваних знайомств…