Тільки не без нього

Альтернативна історія. Дін від Джека дізнався, що Кастіеля забере Порожнеча, коли той буде щасливим. Тож Вінчестер вирішив звернутися до знайомої за допомогою.

Примітка: Беатрікс Брукс – екзорцистка, паладінша, приборкувачка духів, ОЖП з фанфіку Володар перснів. Повернення Ріна

***

– А ось і я! – посміхаючись від вуха до вуха, Беатрікс зайшла в бункер. Із собою вона ледь несла два ящики пива, що загрозливо похитувались у її руках. До жінки одразу ж підбіг Сем і завбачливо забрав один ящик. – Я ж казала, що в боргу не залишуся.
Кілька днів тому Дін і Сем прийшли допомогти Беатрікс, котра вирішила сама знищити вищих демонів у Вісконсині. Вінчестери встигли вчасно, бо відчайдушну екзорцистку ледь не розірвали на клапті. З Беатрікс таке часто траплялося, бо вона, не склавши плану, йшла напролом. Тож жінка якийсь час приходила до тями, а зараз вирішила відвідати рятівників.
– Брукс, ти вже не розвалюєшся на частини? – Дін, посміхаючись, забрав другий ящик. Обидва Вінчестери здавалися велетнями у порівнянні з тендітною паладіншею, яка, тим не менше, могла за себе постояти.
– Це було всього один раз, – хмикнула Беатрікс, спускаючись сходами до великого столу з підсвіткою, на якому була зображена карта світу. І хоча бункер Хранителів був давно обжитим, запах пилу ніяк не вивітрювався. Може, через те, що тут лежали сотні книг, до яких ніхто не торкався. А, може, тут було мало мешканців. Просторе приміщення, де жили Дін, Сем та інколи Кас, здавалося холодним і непривітним. Бо будувалося для значно більшої кількості людей. Проте приглушене тепле світло ламп, заспокійлива напівтемрява і запахи книг навіювали думки про затишок.
– Звичайно, – кивнув Сем, – а ще була та пастка в Орегоні. І пекельні пси, що гналися за тобою у Нью-Йорку. А пам’ятаєш, що було під час нашого знайомства?..
– Ой, годі, – насупилася білявка, – привіт, Кастіелю, – вона дружньо помахала рукою янголу в плащі, котрий сидів за столом з незнайомим хлопчиною, набагато молодшим за Брукс. Світловолосий юнак у фланелевій сорочці привітно посміхнувся екзорцистці.
– Беатрікс, це Джек Кляйн, Джеку, це Беатрікс Брукс, наша товаришка по зброї, – Дін представив хлопця з нотками гордості, наче сина. Брукс ледь не фізично відчула емоції старшого Вінчестера – безмежна радість, хвилювання, полегшення. І все це стосувалося цього Джека.
– Радий знайомству, – юнак не брехав. Він здався приборкувачці духів розкритою книгою, настільки щирими були його почуття. Білявка аж засяяла.
– Привіт, Беатрікс, – відгукнувся Кас незмінним спокійним тоном. Жінка ніколи не могла зрозуміти емоцій янгола, надто могутнім він був. Як у випадку з Деном, екзорцистка вловлювала слабкі відлуння емоцій. – Як поживає Деніель?
– Вивчає колорит Японії, – відповіла Беатрікс, – з Раєм не контактує. Передати йому від тебе привіт?
– Так, напевно, – кивнув Кас. У деяких питаннях янгол досі нагадував дитину. Але це було досить мило.
– Годі розмов, нумо святкувати порятунок Беатрікс, – оголосив Дін, відкорковуючи пиво.
– Добре виконане завдання! – прокричала Брукс, але її не чули. У бункері здійнявся веселий гамір, паладінша розповідала Джеку, як познайомилася з Вінчестерами, коли разом з братами Окумура і Деніелем шукала біблію Люцифера. Після цього перейшли на веселі історії. Дін приніс бургери, які готував сам, і Брукс, котра забула поснідати, жадібно накинулася на їжу. Сем активно жестикулював, час від часу пригладжуючи волосся, яке відросло довше, ніж у Беатрікс. Навіть Кастіель дозволив собі посміхатися, а Джек із цікавістю слухав нову знайому.
Коли через кілька годин Брукс почала дрімати і ледь не впала, Дін запропонував їй переночувати в одній з вільних кімнат. Жінка рушила за ним.
– Що сталося, Діне? – спитала паладінша, коли вони опинилися подалі від решти. – Ти не тільки хотів показати мені кімнату. Ти знервований і чогось боїшся.
– Постійно забуваю про твою емпатію, – мовив Вінчестер, крокуючи до стіни. Він скуйовдив волосся, спинився і відвернувся. – Але ти маєш рацію. Допоможи мені, Беатрікс, бо я не знаю, до кого ще звернутися.
Тепер жінка почула в голосі мисливця відчай. Як же майстерно Дін приховував від неї цей біль, раз вона тільки зараз це відчула. Стало важко дихати. Беатрікс заплющила очі. Негативні емоції вона сприймала гостріше, ніж позитивні.
– Розповідай, – тихо сказала вона.
– Ти зрозуміла, що Джек – не зовсім людина? – запитав Вінчестер. Він не сів, а притулився до стіни. Брови насуплені. Руки схрещені на грудях. Стоїть непорушно, наче кам’яний. Коли екзорцистка кивнула, продовжив. – Джек – нефілім, син смертної і Люцифера.
Беатрікс аж підскочила, ошелешена почутим.
– Люцифер знову на волі? – обережно спитала жінка.
– Він мертвий, – відповів Дін, – хоча завдав нам багато клопотів. Через Люцифера Джек помер. І щоб його врятувати… – Вінчестер замовк. Це була найважча частина розповіді. – Кас згодився, аби його забрала Порожнеча замість Джека.
Брукс дивилася на співрозмовника. Той мовчав, важко дихаючи. Ніби після бійки.
– Кас сам тобі розповів? – жінка машинально обхопила, себе руками, бо їй здалося, що стало холодно. Порожнеча… Сила древніша за Рай і Пекло. І Кастіель добровільно пожертвував собою…
– Ні, Джек обмовився, – понуро зронив Дін, – тобто я розумію його. Джек став одним із нас, я б і сам помер заради нього. Але… я не можу втратити Каса, розумієш, Беатрікс? Я стільки разів втрачав його, що збився з ліку. Я більше не можу…
Мисливець знову замовк, прикривши обличчя долонею. Беатрікс усвідомила, що він намагається приховати сльози і сама ледь не розплакалася. Вона згорнулася на стільці й тремтіла, бо боялася. За Діна і за Каса. Вінчестер обов’язково втне якусь дурню, якщо його залишити. І треба врятувати Каса, це необхідно зробити.
– Все життя я тільки те й робив, що полював на монстрів, рятував інших, аби вони були щасливі, – чоловік ніби говорив сам до себе, – невже я не заслужив на щастя після всього лайна, що звалилося мені на голову?
– Ти живий, а це головне, – несміливо озвалась Беатрікс, – ти можеш боротись і перемагати. Багато хто помер би ще на початку. Все, що не вбиває нас…
– Калічить нас, – жорстко закінчив Дін, пильно дивлячись на екзорцистку. Від цього їй стало геть незручно, бо чужі емоції брали гору над її власними. – Дідько, Беатрікс, поглянь на нас! Ми скалічені, зламані й зневірені! Чи, може, Ватикан зробив тебе сильнішою?
Згадка про страшне нашестя демонів і падіння Ордену Істинного хреста змусила жінку здригнутися.
– Припини, – вирвалось у неї.
Дін усвідомив, що бовкнув зайве.
– Вибач.
– То скільки часу в Кастіеля? – приборкувачка вирішила перевести тему.
– Порожнеча забере його, як тільки він буде щасливим.
Вінчестер промовив ці слова з невимовною гіркотою. Якби міг, точно вирушив би в Порожнечу замість янгола. Така самопожертва змусила білявку замислитися. Вона й не помітила, як Кастіель став для Вінчестера чимось більшим, ніж просто другом. Зате часто бачила, як перезираються ці двоє. Ніби знають, щось таке, чого більше ніхто не знає.
Мисливець і янгол були пов’язані найміцнішим зв’язком, який лиш існував на землі.
– Ти любиш його? – здогадалася Брукс.
– Я не зможу без Каса, – такою була відповідь, та все було очевидно, – тільки не без нього. Він стільки значить для мене, що… А він, скоріш за все, буде проти мого втручання. Тож я прошу тебе…
– І Кастіель любить тебе, Діне, – стиха промовила Беатрікс. Хотілося спати, та треба закінчити розмову. – Тому й не сказав тобі. Не хотів додавати ще один тягар на твої плечі.
– Беатрікс…
– Я допоможу вам, Діне, – впевнено заявила жінка, – вивідаю все про Порожнечу, але Кастіеля ми їй не віддамо.
Вінчестер випрямився, ніби з його плечей звалилася гора, й полегшено зітхнув.
– Дякую.