Тіло у вітальні

Що робити якщо те, чого ти так боявся зачаїлось у тебе в домі? Що якщо сама смерть тишком підкрадається до тебе і ось-ось вискочить, але ти навіть не знаєш з якого боку очікувати на цю страшну гостю.

Друга годна ночі, скрип, тупіт ніг вниз по сходам, звуки які зазвичай супроводжують живу істоту, тяжкий подив та голосний стук об дерев’яні дошки. Падіння полегшив килим але нажаль не допоміг уникнути неочікуваного кінця. На ранок сім’я не з самими радісними виразами обличь дивилася на тіло посеред їхнього дому.

Сім’я ця складалася з трьох людей: батько, мати та їхня шістнадцятирічна донька. Тіло в вітальні належало сестрі матері.

Анна, дівчина шістнадцяти років віком. В неї була звичайна любляча її сім’я: мама, тато та ще якісь родичі яких вона інколи бачила. Батька звати Йоганн, вона дуже любила його а адже він багато зробив для них з мамою та дуже опікав свою дочку. Маму звати Корнелія, та вона завжди була хворобливою, здавалося її душа ось-ось покине тіло. Насправді Анна завжди дивувалася з того що її мама змогла народити дитину та ще й здорову, але з розповідей батьків виявилося, що хворіти вона почала після народження дочки. Сім’я мала свою аптеку сумісну з домом, на першому поверсі була аптека а на другому та третьому вони жили. Аптекою заправляла мати але так як останнім часом їй ставало все гірше то до них приїздила сестра мами, тітка Анни. Анна дуже сумувала що не може нічим зарадити адже вона ніколи не хотіла бути фармацевтом але зовсім недавно втямила що домашня крамниця в майбутньому буде триматися саме на ній. Адже вона єдина дитина.

Повернемося до тіла, посеред їхньої вітальні лежала мертва тітка. Мати була настільки ошелешена що не могла вимовити ні слова. Батько теж був в шоковому стані та намагався заспокоїти маму, адже він розумів що після такого їй може стати набагато гірше. Анна єдина заплакала, це був не звичайний плач а ридання. Вона не розуміла чому так, вона бачила цю людину всього пару раз в житті але чому відчуття суму повністю охопило її. Здавалося ніби ця темрява ось- ось охопить її. Все ж було добре, нарешті її мати могла відпочити та не думати про крамницю. Батько ж повністю доглядав за нею а Анна мала багато часу для навчання. Анна хотіла досконало вивчити сімейну справу та не просто успадкувати домашню аптеку а винайти ліки від маминого захворювання. В той час було відомо не так багато методів лікування а її мати була одною з багатьох щасливчиків захворіти на одну з недосліджених хвороб.

Анна з плачем та шаленим калатанням серця побігла нагору. Вона не хотіла нічого бачити та чути, вона знала що буде далі, розуміла що буде гірше. Найбільше чого вона боялася в даний момент це того що через великий стрес стан здоров’я її матері погіршиться ще більше та вона помре. Помре. А що далі. Звісно в неї є батько та він теж не такий молодий і постійний догляд за мамою його вимотує. Анна любила батька, але останнім часом по зрозумілій причині він віддалявся від неї. Тож було очевидно що час коли Анні доведеться залишитися самій наближається.

Трохи заспокоївшись і відійшовши від цього всього Анна відчула голод. Вона спустилася вниз і зробила собі канапку. Було дивно розуміти що в цьому домі померла людина, Анна хотіла втекти. Вона не хотіла успадковувати сімейну справу а хотіла звичайного життя, такого  як у її однолітків. Батько зайшов у вітальну перевести погляд, він виглядав дуже втомленим.

-Як мама, їй все ще погано?-стурбовано запитала Анна.

-Так, вона прийняла цю ситуацію дуже близько де серця, хоча її можна зрозуміти.- Втомлено відповів батько.

-Я не знаю, що буде далі. Мені страшно.

-Ти боїшся? Не переживай, все буде добре.

Як все могло бути добре? Я розумію що батько намагається заспокоїти мене і тому так сказав, але як все може бути добре? Невже він сам цього не розуміє.

Він налив собі води та пішов далі до матері.