Тяжіння

– То що у вас зі Стефаном? – спитала Ліна у Елейни.

Ліна прийшла в гості до Елейни цього вечора. Вона зручно влаштувалася на підвіконні в кімнаті подруги і приготувалася слухати її. Останні кілька днів вони майже не бачилися. Елейну Ліна бачила в основному в компанії Стефана, але останнім часом Сальваторе не було видно, а Елейна знову стала дуже сумною.

– Я не знаю, Ліно. Він кудись зникає, не телефонує і не пише. Максимум, що я можу від нього очікувати – смс на кшталт: «Елейно, вибач, виникли справи, які я маю владнати». В нього сімейні проблеми і, здається, досить серйозні, – сумно зітхнула Елейна.

– Я думаю тобі слід відпустити його, Елейно, – серйозно сказала Ліна. – В нього є таємниці, про які він не може тобі розповісти, він зникає, а потім з’являється, а ще мене лякає його брат. Я його не знаю і бачила лише раз, коли від підвозив Керолайн на тренування, але невже ти не бачиш як змінилася Керолайн за цей час? Вона не може зібрати думки докупи. Не знаю, що він робить з нею, але ми якось маємо їй допомогти. Це ж Керолайн, ми виросли разом.

– Перед тим, як Стефан зникнув, він сказав, що зробить так, щоб Деймон поїхав з міста. Більше я нічого не знаю, – знизала плечима Елейна.

– До речі, невже Стефан нічого не говорив про брата? – спитала Ліна.

***

Останні кілька днів Деймон був у думках дівчини. Ліна збрехала Елейні, що бачила його останній раз, коли він підвозив Керолайн на тренування. Вона не знала, чому не сказала подрузі правду, але була переконана, що так буде краще.

Ліна бачила Деймона в той же день ввечері в барі. Вона прийшла туди в надії знайти Джеремі, адже вони так і не змогли поговорити цими днями, а їй було важливо, щоб він знав, що є хтось, хто може його підтримати і буде поруч. Стан Джеремі її дуже хвилював. Елейна розповіла подрузі, що зараз в нього є проблеми з наркотиками, він зовсім нікого не слухає та прогуляє школу. Джеремі вона там не знайшла, але на виході з бару зіткнулася з кимось. Вона ледь не впала, але сильні руки встигли утримати її за плечі. Коли вона подивилася на того, з ким зіткнулася, то побачила небесно-блакитні очі та ледь помітну усмішку.

– Обережніше, не всі такі спритні як я. Ти могла впасти, – з усмішкою мовив брюнет.

Ліна одразу ж впізнала в ньому хлопця Керолайн. Вона кілька секунд дивилася йому в очі, але Ліні здавалося, що пройшла вічність. Він теж дивився не неї і здавалося, що час зупинився.

– Вибачте, я вас не помітила, – врешті сказала Ліна.

– Нічого, гарного вечора, – брюнет знову усміхнувся і пройшов углиб бару.

Ліна дивилася як натовп поглинув його і, коли він вже зник з її очей, вийшла на вулицю. Вона твердо вирішила, що має більше дізнатися про нього. Вона не розуміла мотивів своїх дій, але в неї було переконання, що вона має розгадати цю загадку. Вона має зрозуміти чому ж він чинить на неї такий вплив, хоча вона його геть не знає. До того ж вона хвилювалася за Керолайн та Елейну.

Бонні вже розповіла Ліні про те, що з Керолайн коїться щось дивне і в цьому винен Деймон. Поведінка Стефана також була дуже дивною. Сальваторе щось приховували і Ліна хотіла знати що саме.

***

– Агов, Ліно, ти тут? – помахала руками перед обличчям подруги Елейна. – Ти ніби про щось задумалася.

– Вибач, просто втомилася сьогодні от і все, нічого серйозного, – посміхнулася Ліна, повертаючись в реальний світ від думок про Деймона Сальваторе. – А як там Джеремі.

– Навіть не питай. Я застукала його з Віккі, уявляєш? – роздратовано вигукнула Елейна.

– Що? – Ліна не могла повірити своїм вухам.

– Так, він привів її в наш дім, вони весь час проводять разом і я, чесно кажучи, дуже це не схвалюю. Не розумію як він може бути з нею. Це ж Віккі, але він хоча б почав більше посміхатися і в нього кращий настрій, – зітхнула Елейна. – Ліно, все добре? Ти якась бліда, – розхвилювалася Гілберт.

– Так, все нормально, просто голова розболілася. Ти знаєш, я, мабуть, піду вже додому. Я і справді сьогодні втомилася, – сказала Ліна, ледь стримуючи сльози.

– Звісно, відпочинь, – обійняла подругу Елейна. – Я ледь не забула, що маю дещо для тебе. Ось, тримай, це тобі, – Гілберт протягнула подрузі симпатичний срібний кулон у вигляді серця з ланцюжком.

– Який гарний, а що за привід? – поцікавилася Ліна.

– Просто подарунок для подруги. Нехай це буде знаком нашої дружби, – посміхнулася Елейна.

– Тоді мені було слід також тобі щось подарувати.

– Не вигадуй. Я просто хотіла зробити тобі приємно, але пообіцяй, що носитимеш цей кулон завжди. Давай, я навіть зараз допоможу тобі його одягнути.

Елейна допомогла Ліні з ланцюжком і посміхнулася подрузі, але очі її були сумними.

– Елейно, все добре? Щось сталося? – почала допитуватися Ліна.

– Ні, Ліно, все добре. Просто носи цей кулон завжди, добре? Це важливо для мене.

– Добре, – сказала Ліна. Хоча вираз обличчя Елейни їй не сподобався, але вона вирішила більше не розпитувати ні про що, але було зрозуміло, що з Елейною щось не так, а, можливо, Ліні просто здалося.

На прощання подруги обійнялися і Ліна поспішила додому. Коли вона опинилася у своїй кімнаті, то впала на ліжко і розплакалася.

Вона не могла повірити, що Джеремі з Віккі. Вона не могла повірити, що за весь цей час вони жодного разу не поговорили, а з Віккі, як виявилося, він може проводити весь свій час. Джеремі та Ліна були завжди друзями. Можливо він і не мав таких почуттів до неї, як вона до нього, але ж вони знали один одного з дитинства. Тепер він зовсім забув про Ліну і не вважав за потрібне з нею спілкуватися, розказати про свої переживання. Ліна намагалася з ним поговорити кілька разів, але він завжди йшов геть, був роздратованим і не хотів її навіть слухати. Ліна розуміла, що зараз в нього непрості часи, але чому він обрав Віккі вона зрозуміти не могла.