Тяжко у навчанні,..

***

Скільки днів, тижнів або місяців тривало тренування, дівчина втратила відчуття часу.

Дзін виділив Томілі невелику кімнату. Він подбав, щоб вона мала все необхідне, але жити довелося майже по-спартанськи. Всі речі вміщалися в шафу та тумбочку, а спати доводилося на вузькому, але досить м’якому ліжку. У кімнаті було невелике вікно, з якого було видно місто. Двері зліва вели в суміщений санвузол.
Головна штаб-квартира була не лише епіцентром величезної фінансової та військової машини, а й служила домом для багатьох співробітників. Оголошений Дзіном воєнний стан не дозволяв відлучатися голові дзайбацу «Місіма» надовго, тому жити було легше не десь у маєтку чи квартирі в місті, а в самому центрі.

Томіла заснула міцно, а на ранок її вже розбудив будильник.
— Ще трошки… — пробурчала вона. Дівчина смутно почала згадувати вчорашній день і перше, що спало на думку — це те, що їй наснився дивовижний сон.

Вона бачила Дзіна поряд, як батьків, викладачів та подруг щодня. Їй так хотілося пищати від задоволення. Не кожному фанату чи гіку щастить пережити таке реалістичне сновидіння. Томіла згадала його дотик. Він був такий близький, такий теплий, такий відсторонений, оповитий легким флером… Об’єкт усіх її дівочих фантазій. Але вона нікому не розповість про них, а йому тим паче, якщо колись знову побачить його уві сні. Суворий, жорсткий Дзін Кадзама точно не буде терпіти дурненьких, котрі вішаються на шию і спливають слиною. Томіла вивчала персонажа неодноразово, намагаючись скласти його образ.
Кадзама був добрий і стриманий, але останні два роки вимучили його. Невтомна боротьба та ненависть залишили глибокий відбиток у душі, змусивши стати замкнутим.

Дівчина розплющила очі та побачила стелю. Звичайна стеля. Хоча зовсім не проста, а з покриттям під метал. Очі розширились і погляд опустився нижче. «Вчорашнє не було сном!» — зі здивуванням на обличчі Томіла схопилася з ліжка.
Реальність накотилася з новою силою. Може вона просто збожеволіла? Дівчина завмерла, прислухаючись до себе. Жодних інших особистостей та голосів не звучало. «Так, а хто сказав, що вони мають бути?» — подумала дівчина.

— У тебе п’ять хвилин на доведення себе до ладу, — суворе обличчя Дзіна, котрий стояв у дверному прорізі, змусило Томілу відклякнути.
«Руки складені на грудях, очі примружені», — констатувала вона факт, швидко окинувши поглядом Кадзаму. «Чим він незадоволений?» — задумалася дівчина. Щелепа Томили повільно поповзла вниз. «Ворушись, дурепа!» — подумки відваживши собі ляпас вона помчала у ванну.

Невдоволення Дзіна не зникло, але маска байдужості відразу зручно вмостилася на обличчі. Кадзама мовчки вийшов. Вчора він показав, де знаходиться додзьо.
«Якщо Томіла не дурепа, то не заблукає»,— подумав Дзін, віддаляючись коридором. Не личить голові Дзайбацу водити ученицю за ручку.

Він ніколи ще не був у ролі вчителя. Учня — так! Спочатку у мами, потім у діда, потім в Австралії в Брісбені. Лише здається, що вчити легко. Дзін обмірковував, з чого варто було почати. Дівчина доросла і зрозуміти деякі речі їй набагато простіше. Проте явно будуть набагато гірші справи з розтяжкою і м’язовою силою. Тим паче, всі ці тортики Томіли, про які вона так розповідала… Дієта чекала на дівчину однозначно.
Дзін вийняв комунікатор із кишені та викликав до себе кілька людей. Його вчені самі все прорахують. Вкотре він зазначив, що позитивним моментом його становища є можливість не виконувати ту роботу, яку не хоче робити.
«Навіщо завдавати собі клопотів?»
Але все, що стосувалося його самого — від зубної щітки до планів із захоплення світу — він робив сам. Він не довіряв своє життя нікому, навіть Ніні. І він точно знав, що не довірить її Томілі. Її пропозиція була цікавою, але Дзін достеменно знав, що все зробить по-своєму.

***

— Ніно, мені потрібна група вчених для нового проєкту, — почав розмову Кадзама, сидячи в кріслі, підперши голову кулаком.
— Я слухаю, — відповіла Вільямс, відірвавшись від планшета в очікуванні вказівок.
— Спеціаліст у галузі хімії, фахівець у кібернетиці та електроніці. Можливо знадобляться нанотехнолог, генетик, антрополог, біоінженер, — спокійно почав перелічувати професії Дзін.
— Що ж це за проєкт? — з недовірою зиркнула на Дзіна Ніна.
— По суті невеликий, хоч і трудомісткий. Знайди вчених та збери їх у конференц-залі.

***

Дзін вшанував Вівтар Кекусін уклоном, виконавши всі ритуали, і розташувався на підлозі в сейдза, традиційній японській позі для сидіння.
Додзьо розташовувалося майже на вершині будівлі. Воно було великим та виконаним у традиційному японському стилі. Стіни прикрашали картини, а стелю — орнаменти. По обидва боки від Вівтаря стояли манекени та постаменти зі спорядженням та зброєю. У цей традиційний букет елементів органічно вписувалося електричне освітлення у вигляді довгих ламп, захованих за фальшпанелями та карнизами. М’яке світло заливало весь простір і зовсім не різало очі.

Серцебиття Дзіна видавало хвилювання з приводу першого заняття. Йому хотілося показати себе чудовим сенсеєм. Він півночі думав про те, який стиль більше підійде Томілі. Дівчині могло бути складно освоїти його власний стиль, що вимагає величезної фізичної сили.
Кадзама заплющив очі та почав медитувати. Навіть кілька хвилин медитації здатні заспокоїти розум і показати правильний шлях.
Дзін повільно вдихнув повітря і згадав, як уперше мама його почала тренувати. Невелика галявина в горах неподалік будинку була усіяна квітами. Сонечко лоскотало ніс, вуха, щоки. Маленький Дзін хотів цього дня піти викупатися в озері, але йому доводилося вивчати рухи, повторюючи за мамою. Побачивши метелика, який невагомо опустився на найближчу квітку. Хлопчик простягнув до неї руку й одразу отримав по ній ляпас.
– Не відволікайся. Учень повинен слухати свого вчителя, — суворо говорила мама Дзюн, але її очі посміхалися.
Дзін зрозумів, що треба робити. Він міг повторити все те, що колись робили його вчителі. І додати щось своє, зрештою. Немає жодного шаблону поведінки для будь-якого типу людей.

Хлопець розплющив очі, кинув погляд на годинник і відзначив, що його видіння тривало менш як хвилину. А потім здивувався, що Томіла з’явилася вчасно.
— Фух, встигла, — видавила із себе дівчина, намагаючись відновити дихання. Розчервонілі щоки, розширені зіниці… Дзіну здалося, що навіть з такої відстані він чує, як голосно стукає її серце.
«Так, робота буде та ще», — подумки прокоментував ситуацію юнак. Зате вголос голосно скомандував:
— Стій!
— Стою… — дівчина завмерла в неприродній позі з піднятою однією ногою. Їй це здалося смішним, і вона захихотіла.

Але Дзін це не оцінив. Він байдуже пояснив їй ще раз правила поведінки в додзьо, які вона добре запам’ятала ще вчора, але порушила сьогодні. Хвилювання дівчини відчувалося настільки сильно, що, здавалося, його можна було помацати рукою.
Одяг для тренування, який прислуга принесла ввечері до кімнати, добре сіла на фігуру Томіли. Це було чорне кімоно куміте, виготовлене з легкої тканини. Воно було призначене для бою та чудово підходило для новачків. Одяг доповнювався білим поясом — карате обі — який має в карате символічне значення. Білий — це колір невинності. Це означало, що Томіла не має жодного рангу, вона — новачок, вона — та, «чия чашка порожня», вона — людина, котра мало знайома з технікою карате.
Але цим екіпірування не закінчувалося. Захист складався із синіх накладок на руки, напівфутів, щитків на гомілки та протектора для грудей.

Дзін з цікавістю оглянув дівчину.
— Не чекав, що ти одягнешся правильно, — уїдливо сказав він.
— Я вмію читати статті і дивитися фільми, — огризнулася Томіла, не бажаючи терпіти його глузування. Вона так мріяла про бойові мистецтва, що вивчила безліч публікацій на цю тему, переглянула безліч фільмів із дивовижними майстрами бойових мистецтв і просто страшенно прекрасними каскадерами. Хоча Томіла чітко розуміла, що теорія нині їй мало чим допоможе. Але хіба що її жалюгідні спроби розтягнутися на шпагат чи підкачати прес.

Далі Дзін влаштував дівчині розминку, принагідно визначаючи її рівень володіння своїм тілом, його пластичність та силу. Висновок був цілком очікуваний.

***

Томіла втратила лік часу, бо її вірним супутником став біль. Фізичний. Вона застилала пеленою очі, стирала межі днів і ночей, притупляла будь-які почуття. Дівчина прокидалася, вставала, їла, тренувалася, засинала — все супроводжувалося нестерпним болем.

Дзін не давав Томілі спуску. З додзьо вона часто йшла повзком або зовсім у несвідомому стані її несла прислуга, тому що від втоми вона засинала на ходу. Кадзама вважав, що такий стрес допоможе їй швидко досягти хоч якогось результату. Він дозував навантаження, але не шкодував дівчину, постійно балансуючи на межі її можливостей.

Томила стогнала, схлипувала, обливалася потом, кров’ю та сльозами. Вона виповзала з ліжка, але приходила на заняття. Дзін же більше не відвідував її кімнату зранку, щоб покликати на тренування.
— Якщо ти не прийдеш, то я вважатиму, що ти знову зламалася і нашій співпраці прийде кінець, — спокійно сказав Кадзама на початку навчання, цим натякаючи на невдалі спроби дівчини в її минулому.
І він мав рацію. Витрачати час на того, хто не хоче вдосконалюватися просто марно, а у випадку Дзіна навіть небезпечно.

Одного разу Томіла спробувала заперечити вчителю і як покарання втратила ліжко. Та поступилася місцем циновці. Дівчина, що звикла до м’якого матраца, з жахом спостерігала, як робітники Дзіна забирають її ложе — єдиний острівець зручності.

Чи могла вона звинувачувати Дзіна? Ні, він робив те, що обіцяв. Робив із неї зібраного, сильного бійця, як вона сама й попросила.
А чи відчував Дзін докори совісті? Ні, він робив те, що обіцяв. Не можна стати воїном без суворої дисципліни.

***

Дівчина підійшла до дверей, тримаючись за стіну однією рукою, приклала другу до панелі на стіні. Опинившись за порогом, вона впала на коліна і поповзла до спального місця. М’язи боліли. Ні, вони не просто нили. Здавалося тисяча голок пронизали тіло, а невидимий садистський пристрій вивертав кожне волокно кожного м’яза навиворіт, немов гурман накручує спагеті на вилку.
Томіла знала про механізми та хімічні реакції в організмі. Зараз вона проклинала молочну кислоту, себе, життя та самого Дзіна. Знання мало допомагали, зараз їй доводилося відчувати пекельний біль. Зціпивши зуби, дівчина заплющила очі, намагаючись заснути. Але біль настирливим роєм гігантських мух не давав цього зробити. Сльози котилися з очей на подушку і затікали у вуха. Тепер ще й до болю додалася різь очей — спати хотілося неймовірно. Сон — це найкращі ліки, але заснути не давав проклятий біль. Томіла завила, хапаючись за біцепс, і спробувала його помасажувати.

Двері з шумом відчинилися. Дівчина звикла, що Кадзама на своїй території робить, що хоче. Томіла завмерла і припинила стогнати, закусивши губу.
— Перепрацювала? — спитав Дзін. — Лови жарознижувальне, — сказав він і кинув пластикову баночку Томілі.

Час, здавалося, завмер, а потім почав рухатися дуже повільно, ніби хтось спочатку натиснув на паузу, а потім вирішив покадрово подивитися фільм. Дівчина бачила, як ліки летить до неї. Воно продовжувало повільно наближатися. Томіла підняла руки аби зловити баночку, але та раптово боляче врізалась в чоло. «Отакої». Бажання катастрофічно не збіглись із реальністю.

— Я ж сказав, лови, — підсміхнувся Кадзама.
— Зачини двері з того боку! — закричала дівчина, але їй так здалося. Насправді вона лише видавила з себе ці слова, викликавши нову усмішку у Дзіна.

Томіла засвоїла урок. У додзьо ВІН — її вчитель, і вона ставилася до нього з повагою. Але, перебуваючи в кімнаті, вона дозволяла собі огризатися. Це хоч трохи дозволяло відчути себе не зовсім безпорадною — така собі захисна реакція.

Дзіну ж подобався такий стан речей. Багато працівників мовчки виконували його вказівки. Лише наближені, як Ніна Вільямс, поводилися з ним природно. Але у межах своїх посад вони не порушували правила субординації.

Коли Дзін переміг Хейхаті, йому довелося здобувати авторитет. Ті, хто тремтіли перед колишнім головою дзайбацу «Місіма», почали розслаблятися. Дзін Кадзама влаштував розбір польотів. Він не лише застосував фінансові штрафні санкції, а й закріпив їх ефективним фізичним впливом. Побиті співробітники сильно не постраждали, але їх характер явно став відчутно менш крутим.

«Що вдієш, якщо зараз все у цьому світі вирішує сила?» — сумно подумав Дзін. Його голову не залишала думка, що його мати не схвалила б такої поведінки. Але чи справді був вибір?

Дзін чудово приховував своє здивування. Томила, яка спочатку як собачка заглядала йому в очі, перетворювалася на щось зовсім інше. І це щось досі не сформувалося. Спочатку вона, зціпивши зуби стогнала, але він готовий був присягнути, що наодинці вона дозволяла собі плакати. Тепер вона почала єхидствувати, намагаючись показати себе набагато сильнішою аніж була насправді, і це зрештою сталося — дух і тіло міцніли відчутно швидко. Що ж могло статися завтра?

***

—Томіло, удар треба проводити на видиху, — похитав головою Дзін.

Минуло трохи понад місяць, як Томіла досягла помітних результатів. Її тіло трансформувалося — розтяглися м’язи, підкачався прес і ноги. Тепер Дзін міг перейти до нового етапу вивчення прийомів. Починали вони з простих поодиноких рухів руками та ногами.

— Не можу, — заперечила Томіла.
— Якщо ти не можеш контролювати своє дихання, то що взагалі ти зможеш проконтролювати в бою?
— Ти маєш рацію… — зітхнула дівчина, а Дзін продовжив свою лекцію:
— Ти не повинна видихати з легенів усе повітря. Якщо ти впіймаєш удар на видиху, то за належної підготовки зможеш цілком вдало витримати досить потужні удари по корпусу і продовжувати бій.
У цей момент він покликав одного з бійців особливого загону і жестом наказав напасти. Навмисне пропустивши кілька ударів Кадзама далі провів серію справді потужних прямих ударів по корпусу супротивника. Той похитнувся, відступив, але не впав.
— Але якщо ти зловиш удар на вдиху, то впадеш на підлогу і будеш судомно, наче риба, витягнута з води, намагатись вхопити повітря. Але в тебе навряд це вийде. Повір, це зовсім неприємно.
Дзін зробив знак і супротивники знову обмінялися ударами. Останній здавався не таким сильним у порівнянні з іншими, але боєць охнув і осів на підлогу. На черговий знак Кадзами прибіг ще один боєць і почав допомагати потерпілому. Сам же Дзін обернувся до приголомшеної Томіли і продовжив:
— Але найголовніше — ти не просто втратиш перевагу. Якщо, твій супротивник досвідчений, швидкий і спритний, то нокаутує тебе кілька разів, поки ти будеш приходити до тями.

Дівчина нервово проковтнула, інтуїтивно розуміючи, що їй доведеться зазнати цього неприємного почуття. А ще більше вражала поведінка солдатів Дзіна. Обличчя безіменного бійця, викривлене зараз у гримасі болю, не виражало емоцій, коли йому наказали виконати таку небезпечну річ. Чи це було ознакою великої відданості службовців у дзайбацу «Місіма» чи ознакою їхнього страху?

***

Томіла підписалась на все не для того, щоб відступити. Вона таємно роками мріяла, що знайдеться той, хто зробить із неї бійця, зможе допомогти переступити через внутрішні заборони та страхи. Вона була готова повзти до своєї мети, але вже не здаватися.
Так, раніше їй не вистачало сили волі навіть на шпагат розтягнутися самостійно. Біль ламав її. І не було людей, які б сказали, що це нормально. Перебуваючи в ситуації, коли ніхто не розумів її, вона щоразу здавалася. Чи звинувачувала вона інших у своїх невдачах? Скоріше ненавиділа себе… до першого тортика.

О! Із тортиками спочатку було важко. Як хотілося після чергової порції побоїв, а саме так сприймала дівчина звичайне суворе тренування, дати нервам трохи задоволення. Дзін вжив заходів швидше, ніж дівчина встигла відкрити рота: їжа за розкладом у суворому дотриманні балансу білків, жирів та вуглеводів для кращого розвитку м’язової маси. Перші дні пончики та тортики їй навіть снилися.

Великий будинок стояв посеред галявини. Характерний шелест листя знаменував, що починається гроза. Здавалося, природа нервується, здригається, чогось побоюється. Дівчина забігла до хати. Усередині було темно та порожньо. Ззаду пролунало шарудіння, змусивши орду мурашок на спині танцювати чечітку. Двері зникли і позаду утворилася просто порожнеча. Дівчина знову обернулася. Попереду був коридор. Наприкінці виявився величезний зал, усіяний дзеркалами. Там же на постаменті посередині стояв столик із величезним тортом, який часто замовляють із приводу великих урочистостей.
— Хочеш тортик? — усміхнений Дзін з’явився позаду і жестом руки вказав на чудове творіння з крему, тіста та глазурі.
Томіла буквально підбігала до торта, але Дзін робив їй підсічку і вона обличчям летіла в кулінарний витвір мистецтва.

До чого сумним було усвідомлювати, що буквально викупатися у торті можна було лише уві сні. Але невдовзі ця залежність пройшла. Дзін зрозуміло пояснив, що це солодкондо — це ніщо інше, як спосіб зайняти себе від нудьги. Тренування, що забирали майже весь час, цілком і повністю витіснили будь-яке бажання їсти надміру. Їжа набула нових смакових якостей і стала лише джерелом енергії, а не замінником задоволення для центральної нервової системи.

Спочатку м’язи боліли нестерпно, руки тремтіли від напруги. Спочатку настільки болісно щеміло тіло, що вона не могла спати. Дзін не виявляв до Томіли особливої уваги. Не стрибав навколо, не танцював із хусткою, зеленкою та пакетиком льоду з приводу та без приводу.
— Травми — це нормально,— сказав він, коли у Томіли вперше пішла кров носом під час відпрацьовування перших нескладних прийомів. — Не спи. Приклади лід, — а як тільки кров зупинилася, то вони продовжили займатися так ніби нічого й не було.
А після тренувань дівчина приходила до себе і, якщо вистачало сил, приймала ванну, щоб хоч трохи розслабити м’язи та допомогти молочній кислоті залишити тіло. Вся турбота Дзіна звелася до того, що він лише дав кілька флаконів олій та настоянку трав. А далі — крутись як хочеш. Потім дівчина почала звикати і просто засинала рівно в той момент, коли тіло опинялося на циновці.

Успіх не змусив на себе довго чекати. Незабаром і больовий поріг став вищим, сила і гнучкість відчутно покращали. Дівчина зраділа, але Дзін попередив:
— Не розслабляйся. Після цього настане момент, коли результат буде гіршим. Якщо не зламаєшся і переступиш відчай, то зробиш ривок далі. І так неодноразово.
Томіла лише кивнула прикусивши губу, продовжила свою пекельну працю.

Тортики, замінені на здорову їжу, що містили білки, протеїни, вуглеводи і менше жирів, канули в Лету, та й сни ставали все глибшими і спокійнішими.
А іноді вони все ж перетворювалися на кошмари, де дівчині доводилося випробувати різні види смерті. Ніби свідомість вже готувала її до невблаганного результату. Спочатку це лякало. А потім… Потім Томіла зрозуміла, що боятися — це природно. Вона усміхалася, усвідомлюючи, що послужить ЙОГО меті. Хтось вважав би це безумством. Але хіба погано мати причину для існування? Що тримало дівчину у цьому світі? А в рідному? Життя завжди було для неї нудним і одноманітним. А усвідомлення своєї важливості для когось це більша нагорода, ніж може здатися? Чи були варті батьки, викладачі, навчання та майбутня професія того, щоб жити? А зміна балансу на користь миру у всьому світі? Томіла усвідомлювала, що вбити Кадзую в неї може не вийти. Але вона має його відволікти, спробувати послабити, підірвати довіру світу до нього — зробити все, щоб Дзін зміг завдати нищівного удару.

***

Ніна Вільямс неодноразово була свідком тренувань Дзіна з Томілою. Вона приходила з повідомленнями до свого роботодавця і отримувала нові вказівки. Їхні стосунки можна було назвати майже дружніми. Відмінністю було те, що відверто вони ніколи не говорили.

Цього разу Томіла почула, що Ніна мала відомості про Хейхаті, який переховувався в одному зі своїх маєтків, оточивши себе охороною. Решту розмови вона не чула оскільки Дзін із Ніною відійшли до стіни і продовжили розмовляти дуже тихо. Дівчина продовжила виконувати зв’язку рухів знову і знову, ніби заведена.

— Якщо ти тут, то в мене до тебе завдання, — почав Дзін.
— Хочеш, щоб я зібрала більше даних? — з запалом запитала Вільямс, потираючи подумки руки. Знову доведеться проникати у тил ворога.
— Це потім. Зараз я хочу, щоб ви поспарингувалися з Томілою.
— Ти, мабуть, жартуєш? — у Ніни ледь не відпала щелепа.
— Ні, — відповів Кадзама, склавши руки на грудях.
— Ти її смерті хочеш? — з глузуванням спитала найманка і в її очах заграли чортики.
Дзін не відповів, а лише загадково посміхнувся у відповідь.

Томила, побачивши, що на татамі вийшла сама Ніна, зазнала дивовижної суміші емоцій. Очі її розширилися від здивування, губи стиснулися, але в самому погляді спалахнули іскорки.
Так, Томіла злякалася, але водночас їй дуже захотілося побачити Ніну в дії. Вона завжди любила спостерігати як комп’ютер виконував складні комбо Ніни та так, що не раз доводилося перегравати раунд. Що ж вдієш, якщо жінка дійсно була хороша?

Ніна завжди вважалася секс-символом серії. Вона мала воістину прекрасну зовнішність. Світле волосся середньої довжини, зібране у хвіст, і довга чолка на дві сторони обрамляла ангельське обличчя з гострим підборіддям, гарними мигдалеподібної форми очима блакитного кольору, прямим носом і гармонійними губами правильної форми. Але Томіла чудово знала, що Ніна була холоднокровною професійною найманкою та вбивцею. Тому не дивно, що вона була одягнена в обтягуючий красиву фігуру комбінезон із вінілу чорного кольору з ременями на стегнах та поясі.

Противниці стали в бойові стійки.
— Побачимо, чого ти варта, — звузивши очі тихо сказала Вільямс, явно смакуючи, як швидко розмаже Томілу.
Дівчина у відповідь промовчала, розуміючи, що протиставити їй практично нема чого, та й вона не відчувала сильної впевненості в тому, що взагалі зможе хоч якось відповісти.

Ніна вирішила не давати учениці Дзіна шанс на перший удар і відразу пішла в атаку. Пара прямих ударів руками, які Томіла встигла блокувати. Потім були кілька ударів лівою ногою по різних рівнях. Удар у голову вдалося також парирувати, то ось гомілка Томіли вибухнула сильним болем. Дівчина постаралася не звертати уваги на це, і дуже доречно, бо їй одразу ж прилетів удар ногою з розвороту та відмінний удар п’ятою зверху. Томіла лише прикрилася руками і дивом встояла.
Учениця Дзіна все ж таки спробувала контратакувати нескладними ударами, які вивчила. Аперкот лівою, удар правою, розворот з невеликим нахилом і прямий удар лівою, ще кілька почергових ударів руками, фронт-кік (прямий удар ногою), лоу-кік (удар ногою по нижній частині тіла). І все ж на завершення комбінації дівчина виконала складніший прийом, схожий на бічне сальто з ударами ногами по черзі у процесі.
Ніна спритно блокувала і уникала атак, а на останній навіть підняла одну брову здивовано. Але це не сильно змінило її перше бажання. Щоб якнайшвидше закінчити весь цей безглуздий спаринг Вільямс зробила перекид, наблизившись до Томіли, завдала тій удару в живіт, змусивши її зігнутися від болю і відступити. Але на цьому все не скінчилося. Найманка з двох кроків взяла розбіг і, використавши коліно Томіли, злетіла в повітря в акробатичному русі. Дівчина навіть не зрозуміла, як Ніна, спершись руками на плечі, пролетіла під правою рукою, обхопивши ногами голову, прослизнула під лівою рукою, знову опинилася зверху, а потім, виконавши складний захват в повітрі, повалила дівчину. Найманка, опинившись на спині і міцно обхопивши противницю ногами, одним відточеним рухом вивихнула плече дівчини. Хрускіт красномовно повідомив про неприємну травму.
Вільямс встала за допомогою перекиду назад. Томила ж залишилася лежати і, лише стиснувши зуби, спробувала стримати стогін.

— Сподіваюся, це все? — звернулася вона до Дзіна, і той кивком дозволив їй піти.

Стиль Ніни був і ефективним, і смертоносним, та ще й дуже агресивним. Вона не тільки швидко виводила супротивників з ладу, але й примудрялася при цьому виконувати все з котячою грацією та часткою певної показухи.

Якби Томіла не відволіклась на бій, то помітила, що ще в середині їхнього спарингу з Ніною Дзін щось вийняв з аптечки. А зараз він підійшов до Томіли, підняв її швидким рухом і це щось уколов їй у плече. Дівчина всіма силами намагалася не видавати, що їй дуже боляче, але її дихання почастішало. Вже не тільки від болю, а ще й від якогось незрозумілого страху.
— Це новокаїн, — пояснив він. — У майбутньому такі травми не будуть для тебе несподіванкою. Незабаром ти навчишся терпіти і цей біль, а больовий поріг стане ще вищим. Є кілька методик вправлення вивихнутих суглобів. Пізніше я покажу тобі як це робиться самостійно.
— Заговорюєш мені зуби, поки подіє анестетик? — крізь зуби процідила дівчина, намагаючись утримати стогін.
— Звичайно, ні, — піднімаючи один куточок губ, зязвив Дзін.
— Ага. Що там про вивихи? — дію знеболювального вже можна було помітити, коли дихання Томили прийшло в норму, а зморшки на лобі й навколо очей почали розгладжуватися.
— Розслабся, — скомандував Кадзама, заходячи за спину дівчині і опиняючись збоку. Притримуючи Томілу трохи вище грудей і нахиливши її, він тихо сказав: — Рука повинна висіти вільно. — Далі Дзін акуратно розвернув за зап’ястя травмовану руку долонею вперед, а потім обережно потяг униз від себе. Пролунав новий хрускіт, який сповістив, що суглоб став на місце.

***

— На якому етапі проєкт? — спитав Дзін, заходячи до лабораторії.

Зазвичай він не контролював окремі групи вчених, а лише читав звіти в кабінеті, тому голова Дзайбацу, котрий спустився з небес до звичайних людей, викликав у вчених тривогу. Передбачаючи таку реакцію у людей, Кадзама тримався спокійно і навіть байдуже, відмінно приховуючи інтерес, що досить сильно розігрався.

— Теоретичні моделі та розрахунки готові, — сказав один зі співробітників, подаючи Дзіну стос паперів. — Потрібно узгодити деякі моменти з Вами, і можна приступати до практичної частини.

Поки вчений тараторив, пояснюючи Дзіну складний масив формул і позначень, інші, вдаючи, що зайняті, лише крадькома стежили за ним. Кадзама лише посміхався від думки, що все ж таки підлеглі відчувають до нього страх. Це давало можливість контролювати людей, тиснути на слабкості, маніпулювати. Але так ніхто і не дізнався, що в душі він зневажав себе, розуміючи як негідно йому приходиться поводитися. Він заприсягся не бути схожим на своїх батька та діда, але зараз саме цим займався. Але для результату він прийняв умови цієї брудної гри.

— Розпочинайте новий етап,— скомандував Дзін, коли вчений перевів подих. Потім юнак поспіхом покинув відділ нової розробки.

***

Крім боїв Томіла наполегливо працювала на іншій ниві — в комп’ютерній безпеці. Хоча цього ніхто не знав. Їй коштувало величезних зусиль аби запустити в систему вірус, щоб знайти вразливість. Паралельно зайвими не були паролі, коди доступу та інші дрібниці.
Томіла не хотіла заподіяти шкоду дзайбацу «Місіма». Навпаки, знайти і закрити можливі незахищені місця, якими могли скористатися такі вороги, як «Корпорація G».

Якось Дзін, проходячи коридором, почув голоси дівчини та одного з працівників у невеликому кабінеті. Він підкрався ближче.
— Ви повинні розуміти, що цим скористаються рано чи пізно, — говорила вона, тицяючи під ніс головному програмісту планшет.
— Не думаю, що таке можливо. Ми передбачили багато варіантів,— поправляючи окуляри спокійно відповів чоловік середнього віку з темними кучерями на голові.
— Ну добре, як Вам це? — сказала дівчина, і її пальці забігали по дисплею. Раптом згасло все. — Повний блекаут, звичайно, зробити важче, але можливо. Я обмежилася лише невеликою локацією. І лише тому, що мені не треба підривати безпеку всієї організації, — багатозначно додала Томіла.
— Беру свої слова назад, міс. Ви мали рацію, — приголомшено промовив програміст.
— Нічого. Буває… — прийняла вибачення дівчина.

Чоловік кулею вилетів із кабінету та помчав кудись зовсім не помітивши свого роботодавця. Але коли Томіла вийшла з кабінету, то лицем в лице зустрілася з Дзіном. Вона примружилась і мило посміхнулася.
— Не личить Дзіну Кадзамі підслуховувати.
—Я і не підслуховував, — хлопець склав руки на рівні грудей. — Як звуть цього…
— Якщо скажу, то що ти з ним зробиш?
— Нічого, — незворушно відповів той.
— Не дуже віриться, — дівчина зазирнула Кадзамі в очі, піднявши голову, адже вона була нижчою за нього. — Знаю, що ти думаєш. Його помилка могла коштувати надто дорого. Згодна. Але врахуй, що на його місці мало хто б сприйняв цю лазівку в системі серйозно.

Дзін лише посміхнувся. Дівчина ніби читала його думки. Таке іноді траплялося після їхнього ближчого знайомства. Їй вдавалося інтуїтивно розуміти настрій Дзіна. З одного боку воно зрозуміло — Вчитель і учень емоційно, духовно та інтелектуально зближуються для кращого розуміння один одного і більш ефективного навчання. Але іноді дівчина виходила за ці межі.
Тепер вона не обмежувалася тренуваннями, примудряючись з’являтися в різних місцях будівлі дзайбацу «Місіма». Звичайно, їй ніхто не забороняв пересуватися, але все ж таки дивно було бачити, як вона налагоджує контакти з іншими людьми і вивідує їхні секрети. Самому Дзіну це б не вдалося. І вона зрозуміла, що йому потрібний шпигун усередині, навіть жодного разу не почувши прохання. Був лише один мінус.
У дівчини виявився дуже непростий характер: вона не одразу поспішала видавати зібрану інформацію Дзіну. Тільки якщо вважала це за необхідне. Агент, котрий думає — це дуже складний інструмент. Але от бездумний неспроможний приймати нестандартні рішення. Дилема! Дзін вирішив почекати та спостерігати. Видресувати дівчину він ще встигне, але подивитися на те, чим вона насправді була куди цікавіше.

— Ясно. Як його звати? — байдуже запитав Кадзама.
— Я не скажу, — сказала Томіла, намагаючись обійти Дзіна. Він схопив її за руку.
— Не боїшся, що можеш догратися?
Дівчина нічого не відповіла, лише продовжила дивитися на об’єкт свого бажання.

Розум — це те, що не дає емоціям і пристрастям взяти гору.

Більш логічне мислення добре відбилося на виборі професії. Томіла хотіла стати програмістом. При цьому вона не стала черствим сухариком. Не те щоб програмісти такими були, але часто вони видавались досить асоціальними. Дівчина цінувала свою дружбу з Дариною, хоча та любила викидати ще ті витівки, наламати дров, а потім довго плакатися в плече Томіли, що «всі хлопці наволоч». Логічне мислення ніяким боком не заважало захоплюватися комп’ютерними іграми, закохатися в персонажа та обожнювати Кіану Рівза, Джета Лі та Джекі Чана. Але все це було глибоко, заховано від усіх. А все через страх бути обсміяною. Яка іронія, що одні почуття ставали причиною приховування інших.

Микола був затятим двієчником. У молодших класах він задирав Томілу, обзивав, смикав за волосся. У старшій школі він якось запросив її погуляти з ним. Його карі очі, русяве волосся зачаровували дівчинку вже дуже давно. Томіла сприйняла побачення надто серйозно. Вона часто намагалася знаходитися десь поряд із Миколою, вона запропонувала підтягнути його у навчанні.
Якось дівчинка проходила повз двері туалету і почула, як сміються хлопчики. Вона б пройшла повз, якби не почула знайомий голос, який озвучив її ім’я. А іншої Томіли у школі не було.
— Що там у вас? — питав інший хлопчик, схоже це був Андрій.
— А нічого, — твердо відповів Коля.
— Ти серйозно? Вона так в’ється навколо тебе.
— І що з того? Мені потрібні лише її домашні завдання.
У грудях сильно закололо, враз очі запекло, а дихання збилося. Томіла відчула себе жалюгідною, приниженою, вбитою та назавжди зламаною. Далі вона, не розбираючи дороги, помчала з уроків, залишивши всі речі у класі. Повернулася вона додому лише ввечері. Спустошеність, злість і ненависть до інших і собі, здавалося, висушили її до дна. «Більш ніхто з людей не зробить мені боляче»,— тоді вирішила вона.

Можливо, якась інша фанатка беззастережно підкорилася б Дзіну, бігала довкола нього і намагалася догодити. Можливо, раніше Томіла зробила б так само. Якби не той Коля. Він жорстоко, але правдиво показав, що людина має вміти поважати себе і не втрачати пильності.
Коли вона прибула у новий світ, то емоції захлеснули її з головою. А потім… Тренування з Дзіном, нові знання, нові люди дали зрозуміти дівчині, що емоції та почуття, виставлені напоказ — це не благо. Якось вона поставила себе на місце Дзіна і уявила, якого було б почуватися під тиском божевільної фанатки. Це справді було жахливо. Неприємно і зовсім негарно. Ні, самооцінка дівчини була не настільки низькою, щоб опускатися до повзання в ногах свого кумира.
Та й сам Дзін чимало зробив, щоб Томіла не сміла навіть зазіхати на нього. Він збудував стіну, і їхні стосунки мали суворий характер. Лише тоді його план міг спрацювати.

Дзін хмикнув і відпустив руку Томіли, показуючи цим, що вона вільна. Знайти співробітника він зможе й сам. Але що зробить — вирішить пізніше.

______________________________

Для таких, як я, котрі отримують задоволення від бойовки, даю посилання на Move List Ніни Вільямс