Труднощі, які потрібно пройти, щоб стати щасливими.

— “Дякую за твою щиру допомогу! Пробач, що тобі дістався такий зіпсований чоловік, який навіть не може захистити себе на полюванні, — напевно, тут потрібно було зупинитися, можливо, все ж таки так, але емоції били в край і стримати їх було неможливо, — я говорив до цього, що сам впораюсь, без твоєї підмоги. Ти мені не потрібен! Навіщо тільки повернувся, краще би взагалі не перероджувався, якщо настільки слабкий. Ти не почув мої слова?! ЗАБИРАЙСЯ!”

Прокричавши ці слова, Вей Їн затих і завмер. Тільки тоді до нього дійшов сенс сказаного, шкода, що все вже було проговорено і повернути неможливо. — “Лань Чжань”, — тремтячим голосом звернувся він до свого чоловіка, на якого було просто страшно поглянути. Його завжди, ніби безкровне обличчя, побіліло настільки, що стало походити не на благородну блідність, а на зовнішність покойника. Ледве помітно почали трястись руки. Вираз обличчя став кам’яним, ніби нефрит. Інші люди би сказали, що нічого не змінилося, як був холодним куском льоду, таким і залишився, але Вей Їн не “інші люди”, він зміг помітити, як погасли рідні очі, а губи затремтіли, неначе від холоду.

— “Достатньо, я почув твоє бажання”, — проговоривши ці слова, Лань Чжань повернувся і швидким кроком, неначе бігом, вилетів з ханьши.

***

В голові крутились фрази його коханого. Важко повірити, що він справді цього бажав.

— “Наскільки йому було погано зі мною, я справді настільки жахлива людина.?..”

Його найбільша боязнь, стати подібним на свого батька, схоже стає реальністю. Хоча образа, за сказані слова свого чоловіка, й існувала, але відчуття провини та безнадійності були сильнішими і не могли заглушитись нічим. Десь там, на відлунні свідомості, були думки, що все сказане було на емоціях та не має нічого спільного з правдою, але на жаль, вони не змогли дійти до збудженого і наляканого розуму.

***

— “Що я наробив, що я наробив, кретин, остолоп. Як можна бути таким бовдурем?! — кричав Вей Їн в пустоту кімнати, — як можна було йому це сказати, знаючи, що він пережив і як він кожне слово сприймає близько до серця”, — все мовив і мовив, тремтливим голосом Вусянь.

— “Я не хотів це говорити, в мене про це навіть думки не було, я тільки .. тільки”.

— “Тільки що? — поставив він сам собі запитання, — хотів довести, що з усім впорається сам, показати своє незадоволення, через те, що той йому просто допоміг, вивести його на емоції? Молодець, тобі це вдалось, йди візьми перчик з полички.”

— “Що тепер робити, мені ж не вдасться довести йому правду, не після таких слів”, — намотуючи все десяте коло по кімнаті, говорив, шукав, як вчинити правильно, але вихід все ніяк не знаходився, і як на зло, людина яка могла би тобі в цьому допомогти, стоїть за дверима, які неначе кам’яна стіна, не зрушиш і не пройдеш крізь них.

Притулившись до стіни, він навіть не помітив, як повільно почав сповзати по ній вниз. Сльози лилися по його обличчю, замилюючи погляд. Важко прийняте те, що ти зробив боляче найдорожчій людині у свому житті, сам того не бажаючи.

— “Мені потрібно йому донести, що я справді відчуваю, — шепотів Вей Їн — пояснити, що тільки хотів перевірити свою силу, і тому мені не потрібна була його допомога”.

— “Так чому ж я це зразу не пояснив, а вчинив таку істерику, неначе юне дівчисько”, — витираючи сльози руками, проговорив Вусянь.

Довго можна шкодувати за вчинені дії, сказані слова, які вже не зміняться ніколи, але це не перемінить ситуацію, а навпаки переверне все в гіршу сторону. Потрібно знаходити вихід з будь-якої ситуації, наскільки безнадійною вона б не здавалась. “Зажди старайся досягнути неможливого”, — фраза по якій жив і буде продовжувати жити Вей Вусянь, тому що: “Немає нічого неможливого, для того, хто живе за таким принципом, правда ж?”.

— “Мені потрібно з ним поговорити. Ми ж не можемо через одну сварку розійтись, я і Лань Чжань стільки пройшли разом, що така дрібниця не зможе нас розлучити”, — настільки набрався сміливості Вей Їн, що в той же момент хотів ринутись шукати чоловіка, але на секунду завмер.

— “А що якщо я відправляюсь на його пошуки, а він повернеться назад і побачить, що мене немає? — наляканим голосом проговорив він, — ні, краще тут дочекаюсь Лань Чжаня, скільки би часу мені б не прийшлось це робити, а то і справді може подумати щось не так”. Прийняв таке рішення, хоча це і було важко, серце рвалось до коханого кожну мить, Вей Їн присів за стіл, взяв лист паперу і щось почав, не то писати, не то малювати.

***

Ходячи по всьому Гусу, Лань Чжань ніяк не міг знайти собі місце. Нестерпно хотілося назад додому, але страх, що його знову проженуть ще був, тому єдине, що залишалося це бродити швидким кроком, не бігати, тому що заборонено.

В такому стані його й знайшов Лань Січень: переляканого та явно неспокійного.

— “Лань Чжань, — покликав він, побачивши, що його почули, запитав, — з тобою все добре?”

— “Брат”, — побачивши Хуаня, йому стало трішки легше.

— “Я бачу щось трапилося, ти можеш мені розказати, якщо бажаєш”, — м’яким голосом проговорив Січень, знаючи, що до молодшого брата потрібно поступово підходити, а то втече, неначе дика тваринка.

— “Мгм… Вей Їн, він..”, — все ніяк не міг підібрати слова Лань Чжань.

— “Він поранився?”, — спробував вгадати стривоженим голосом.

— “Ні, але.. — різко, ледь помітно нахмурився Вандзі, — Вей Їн більше не хоче бачити мене поруч”, — на одному диханні нарешті сказав він.

Здивуванню Хуаня не було міри. Спершу він подумав, що брат над ним жартує, але той не з таких людей, що будуть над таким сміятися. А вигляд у нього був, ніби у людини, яка йде на смертну страту.

— “Лань Чжань, ти можеш розказати більш детально, можливо ти не правильно зрозумів?”, — пробував заспокоїти Січень.

Пригадувати ще раз цю ситуацію не хотілося. Не хотілося згадувати слова сказані тоді і емоції, які не вдалося втримати. Потрібно було одразу спокійно поговорити, а не доводити до того, що є зараз.

— “Вей Їн захотів сам піти на нічне полювання і сказав, щоб я не йшов за ним, — вирішив почати все з самого початку Лань Чжань, — я не зрозумів, чому він захотів так зробити, але запитати не встиг, тому що його вже і слід простив.

***

— “Лань Чжань, мені потрібно буде відлучитися ненадовго, ти будеш за мною сумувати?” — надувши губи, весело запитав Вей Їн, потрохи підходячи до дверей.

— “Нічне полювання?”

— “Як ти швидко вгадав, — здивувався він, — я знав, що мій чоловік найрозумніший”, — широко посміхнувшись, промовив Вей Їн.

— “Я піду з тобою”, — вже почав збиратися, але був зупинений чужим голосом Лань Чжань.

— “Ні, ні, вирушу сам, це ненадовго, я зможу впоратись без тебе, це ж уже не в перший раз, — швидко проговорив Вей Їн, відводячи очі і нервово поглядаючи на двері, — не йди за мною”, — на кінець кинув він.

Поки один був у ступорі й шукав, що йому відповісти, другий скористався можливістю і швидко ринувся до дверей, легко відкрив їх, та грубо кажучи, втік, залишаючи свого чоловіка без будь-яких відповідей.

***

— “Я не пам’ятаю, щоб давав йому дозвіл на це полювання, та й на всі інші також…”, — розгублено сказав Січень, але замовк, коли побачив вираз обличчя Лань Чжаня.

— “Я знаю”, — холодним тоном, який неначе може заморозити все, що буде стояти у нього на шляху.

Після одруження Вей Їн перейшов в клан Лань, то мав звітувати главу, куди направляється і також брати з собою ще пару людей, якщо місія була підвищеної важкості. Але всі давно звикли, що він завжди подорожує зі своїм чоловіком, але якщо буде добрий настрій, то може покликати юних адептів, яких ласкаво називає кроликами. Тому вот такі подорожі були дивиною, і наштовхували на погані думки.

Лань Чжань боявся, що Вей Їн знову може взятися за Темний шлях. Знаючи, до чого це привело в минулому житті, переживання ставали все більші і більші. Хоча у цьому житті у нього і було золоте ядро та причин знову освоювати Темне мастерство не було, це не заважало інколи використовувати його. Як тільки Вей Їн вселився в нове тіло, він не звик, ні до чого іншого, окрім “Неправильного” шляху, звичайно таке станеться, останні роки свого життя, він тільки і використовував його. Але ж, коли всі негаразди закінчилися, і настало мирне життя, Вусянь тренував тільки Світлий путь, і не можна було сказати, що йому це не подобалося. Він ж не міг знову повернутися до Темного мастерства, правда ж?

— “Так, і що трапилося далі?”

***

Минуло декілька годин з тієї розмови, Лань Чжань сидів за столом, переписуючи правила, вигляд його був спокійний, на перший погляд, але в душі його діяла справжня буря. Він розривався від бажання піти за своїм чоловіком, і вияснити, що відбувається, але зупиняло те, що йому це заборонили робити, тому єдине, що залишилося це бути тут, і як тільки щось відчує неладне, ринутися на допомогу.

В ту же мить, всі волоси на тілі стали дибки, а по шкірі пройшов холодний вітер, який нагадував мороз у зимній ранок. Лань Чжань швидко поглянув на знак на своїй одежі, який переливався яскраво-червоним кольором. Це був талісман, який зробив Вей Їн нещодавно, щоб коли комусь з них загрожує небезпека, інший про це міг відразу ж дізнатися. Також у нього була ще одна функція миттєве переміщення, яка ще була недороблена, тому могла спрацювати невдало, але часу на роздуми не було. Лань Чжань не знав, де в цей момент знаходився Вусянь і не зміг би його сам знайти, того незадумуючись використав цю функцію.

 

— “Вей Їн, — прокричав Лань Чжань, на щастя переміщення відбулося вдало, залишилося тільки знайти і допомогти йому, — ти де?”, — було так темно, неначе вже наступила глибока ніч, хоча це чимось нагадувало печеру, але що він міг в ній забути.

— “Я ж просив не приходити, — тихо, закочуюючи очі проговорив Вей Їн, — як ти тут опинився?” — нарешті появилось освітлення, і Лань Чжань зміг побачити свого коханого. На вигляд той був цілим і здоровим, неначе йому не загрожувала тільки що смерть, єдине, що було незвичне в його обліку, це нахмурені брови і опущені губи, він неначе ненадовго знову став Старшиною Іліну.

— “Так ти скажеш нарешті, як ти тут з’явився?” — вже ніяк не приховував свого настрою він.

Тільки тоді Лань Чжань відмер від недовгої павзи.

— “Талісман. Тобі загрожувала небезпека”.

— “Напевне, сталась помилка, — був явно незадоволений такою погрішністю Вей Їн, — гаразд, ти вже переконався, що зі мною все добре, можеш повертатися назад”, — на його обличчі з’явилася натягнута посмішка.

— “Я тобі допоможу”, — запропонував Лань Чжань, але був нагло перебитий.

— “Я ж уже сказав, що впораюсь сам, тут залишилося всього-нічого”, — все ще намагався довести своє.

— “Вей Їн, обережно!”

Тут неочікувано збоку щось вилетіло. Демон, невеликого розміру, але за рахунок цього, блискавично швидкий, тому і виявляв собою особливу небезпеку. Не встигнувши зреагувати, Вей Вусянь получив кігтями по правому плечу. В той же момент Лань Чжань спробував спіймати цього монстра, але не встиг буквально на пару секунд. Вбити то вбив, але його чоловік був поранений і потребував лікування.

— “Вей Їн, тебе поранили”.

— “Да? А я якось не помітив, — сарказмом сказав він, але дозволив теплим рукам, оглянути рану, непомітно, навіть для самого себе розслабляючись.

Коли з першою допомогою було закінчено, Лань Чжань почав думати, як їм дістатися назад. Місце виглядало знайомим, значить було недалеко від Гусу і можна було долетіти до нього.

— “Вставай на меч, ми полетімо додому”, — обережно взяв чужу долоню і поставив його на меч.

— “Лань Чжань, а чому ти мене на ручки не візьмеш, — лукаво запитав Вей Їн.

— “Якщо ти хочеш”, — вже почав опускати свої руки, але був зупинений.

— “Я пожартував, що ж ти так серйозно вже сприймаєш”, — весь почервонівший і більш розслаблений пробуртів Вусянь.

— “Мгм”.

***

— “Ми прийшли додому, де Вей Їн зненацька почав кричати і вигнав мене геть, — закінчив свою розповідь Лань Вандзі, — я не хочу його покидати, тільки не знову”, — сказав він тремтячими губами, хоча вираз обличчя не змінився ні на грам.

— “Лань Чжань, він тебе ніколи не залишить, — гладячи спину брата, заспокоював Січень, — можливо, ти ще щось важливе забув розказати. Ви нікого не зустрічали по дорозі в цзинши?”

— “Старшини клану”.

— “Вони нічого не казали?” — почав потрохи розуміти істину причину поступку Вей Їна.

— “Ми поклонилися і розминулися, — пробував відтворити хід подій в голові Лань Чжань, — вони щось сказали, але ми вже далеко відійшли, і я не прислухався, — згадав він, — брат, після цього Вей Їн ніби весь згорбився, а коли ми прийшли в цзинши, почав огризатися, — обличчя його просіяло здогадом, — ти ж не думаєш?”.

— “А-Чжань, думаю тобі варто поговорити з ним, і запитати, що тоді відбулося з його точки зору, — ласкаво проговорив Січень.

— “Мгм, дякую брату, за допомогу, — поклонившись, і з надією в очах пішов назад Лань Чжань.

***

— “Вей Їн”

Пролунав тихий голос, неначе тендітна музика, за дверима.

Почувши його, Вусянь різко підскочив зі столу і побіг до джерела звуку. Все тіло наповнилось щастям та тінью страху. Коли він нарешті побачив його, то навіть не помітив, як кинувся в обійми в уже чекаючі цього руки.

— “Лань Чжань, як я сумував, — промовляв в чуже плече Вей Їн, через що його голос трохи заглушався, — вже подумав ти справді не повернешся, — трішки винирнув з обіймів, і серйозно, наскільки це було можливо, подивився на Чжаня, — вибач мене будь ласка, я не хотів казати ті слова”, — всхлипнув він, знову притискаючись до чужого тіла, але вже ближче, аніж до цього.

— “Я знаю”, — одному небо розуміло, яке полегшення відчув Лань Вандзі, коли почув це. Вся тривога, яка вже встигла в’їстися в серце, була змита начисто кількома словами.

Міцно обімаючись посеред кімнати, вони не слідкували скільки минуло часу, та й не важливо це було зараз. Набагато краще було відчувати чуже тепло й знати, що найгірше вже позаду.

— “Лань-ґеґе, мені потрібно тобі дещо показати, — неохоче відсторонився Вей Їн і почав підходити до столу, — я знав, що не зможу передати всі почуття словами через рот та й не хотів щось забути, тому вирішив написати лист, — чуть тремкими руками протягнув він аркуш паперу, — сподівався, що він дійде до свого адресата, і мені не прийдеться його читати наодинці.

Це було, м’яко кажучи, неочікувано, Вей Їн, який ніколи не соромиться у виразах і каже все що прийде в голову, не може підібрати слів, тому вирішився на такий вчинок.

Без слів він прийняв лист, розуміючи наскільки це важливо для другого, тільки серце забилося швидше, коли він взяв його у руки і почав читати.

 

А-Чжань, ґеґе, милий мій, сподіваюсь ти

 прочитаєш це письмо, і я недарма стільки

 часу ломав голову, як це все правильно

 розписати.

Перше, що хочу написати, це..

Вибач мене, вибач будь ласка, я не хотів

казати тобі тих слів, в мене навіть думки про 

те не було. Як можна покинути того,

кого наскільки кохаєш? Того, хто єдиний

залишився в цьому світі, який мені довіряє, і

кому сам особисто вірю настільки, що 

вручаю своє життя. 

Ти можливо не знаєш, але перший час, я 

боявся що ти мене проженеш, зрозумієш, що 

це все помилка і не захочеш мене більше

бачити біля себе. Хоча і знав, що ти цього не 

зробиш, але…можливо, хтось би примусив  

тебе змінити своє рішення, наприклад твої 

рідні, які сам знаєш як мене не переносять. Я 

старався показати, що теж щось значу, що ти 

зі мною не з-за жалості, чи ще чогось

подібного. Того й тікав так часто 

останнім часом. Я тренувався в боях з

мечем з Вень Ніном. Але покійник 

не може бути на території Гусу, тому я 

вибрав найближчу печеру і займався там.

Коли ти неочікувано появився, мене охопив 

страх, що ти щось не правильно зрозумієш, і 

спробував тебе пошвидше відправити назад. 

Але ж ти впертий, навіть більше ніж я.

Далі ти знаєш, що було. І я би хотів 

вибачитись за свою реакцію за слова 

старшин, знаю що немав настільки бурно 

реагувати, але не міг більше чути, як вони 

називають тебе дурнем, втратившим голову 

від кохання, а мене бездарем, який ні на що 

не здатний сам, і який я жалюгідний чоловік. 

Мене образило те, що ти ніяк не відреагував 

на їх зауваження, але пізніше до мене

дійшло, що ти їх просто-напросто не почув.

Після того як я накричав на тебе, я зрозумів, 

що ти не маєш до цього ніякого відношення. 

Хотів побігти за тобою, але подумав, що коли 

ти вернешся назад буде погано, якщо 

мене не буде тут. Згодом зрозумів, що,

можливо, не повернешся ніколи, що

сприйняв мої слова серйозно і виконаєш те,

що попросив. 

Я надіюсь, що це не виявиться правдою і 

ти зможеш прочитати це. Не пробачу собі 

ніколи, якщо ти не повернешся.

Я без тебе не зможу, моє єдине кохання.

Твій А-Сянь.

 

— “Я писав це швидко, стараючись передати всі емоції, тому в деяких місяцях може бути незрозуміло, — крутячи свою одежу в руках, тихо виправдовувася Вей Їн, — та .. Лань Чжань?!”.

Його ніби окатило холодною водою, коли він побачив як його чоловік плачить.

— “Ну що ж ти, я не хотів довести тебе до сліз, А-Чжань, йди до мене”, — сказав і простягнув руки Вусянь.

На тремтячих ногах Вандзі підійшов до нього, і що є сили обняв.

— “Я й не знав, що ти в мене такий чутливий, — тихо, але щиро посміювався Вей Їн, гладячи Лань Чжаня по голові, — я тебе люблю”, — прошепотів на вухо так, неначе це велика таємниця.

***

Два тіла, тісно притиснуті одне до одного, мирно лежали на теплому ліжку, готуючись нарешті провалитися в світ Морфея.

— “Ти мене також пробач, за те що був таким сліпим і не бачив очевидних речей, — неочікувано сказав Вандзі, — мені потрібно було одразу все зрозуміти, а не тікати від пробл..”, — майже договорив він, але був перебитий, дотиком пальців до губ.

— “Лань Чжань, всі ми люди і робимо помилки, головне вчасно їх помітити і виправити, — ласкаво й розслаблено проговорив Вусянь, але весь його спокій пропав, через неочікуваний поцілуй в пальці.

— А-Чжань, ти безсоромник! Я ж просив попереджувати про таке, — сказавши це, він весь почервонів, неначе стигла вишня, але руку не забрав, а перемістив її на м’яке, неначе шовк, волосся.

— “Я тебе люблю”

— “І я тебе”

<Навічно>