Троянда кольору стерлінгового срібла

Падав літній дощ 1919 серпня. Чімін йшов по узбіччю дороги, яка веде в рідне місто. У руках троянда кольору стерлінгового срібла злегка покрилася крапельками дощу, як і макушка хлопця. По дорозі він побачив ще декілька лілій. Вважається, що вони краще ростуть на світлих, сонячних майданчиках. І хлопець це знав. Він зібрав акуратно усі квіти до себе в мішок і пішов далі.
Нарешті Чімін побачив рідне місто-Луки. Колись його батько теж працював як і він, і роздумував про іронічну назву міста.
Почалася злива і хлопчина швидко забіг за знайомий йому прилавок. Акуратно діставши квіти з мішка, юнак почав їх перебирати. Як раптом підбігає хлопченя високого зросту, з в’юнким від вологи волоссям. Він був одягнений в сорочку вільного крою, на якій помітно виглядали плями від дощу. Юнак злегка нахилився біля і попросив про допомогу. Чімін охоче відірвався від лілій і підійшов до хлопця:
-Чого бажаєте?
-Вітаю, ви не могли б допомогти мені з вибором квіток? – попросив майже благаючи хлопець.
-Так, звичайно. А з якої нагоди?
-Я хочу подарувати їх мамі на її день народження. – спокійно сказав хлопець, незважаючи на розгубленість з початку розмови.
-Тоді ви можете придбати ось ці троянди. -Чімін вказав на квіти, які рідко хто купував. Вони були злегка чудні людям, адже зазвичай усі купують червоні, ніяк не блідо фіолетові або сині.
-Красиві. Дякую. – висипав гроші в руки Чіміна хлопчина знову побіг кудись поспішаючи.
-Красиві все ж таки…
Чімін замітив, що серед грошей в руках опинилася брошка. Виглядала досить простенькою, якщо продати її на ринку, то і гроша пристойного з неї не отримаєш. Форма відрізнялася від стандартних округлих, але хлопцю вона запала в душу. Та і малюнок був дитячим, кролик з підписом Jk.
Уже вечоріє. Чімін вже збирався йти додому, закриваючи прилавок і збираючи усі свої речі, як тут він почув досить голосного парубка.
-Доброго вечора! -голосно окликнув хтось.
-Знайомі? -оглянувся Чімін з обох сторін.
-Ні, але, можливо, будемо. – посміхнувся незнайомець.
-Ви про що? Мені потрібно йти. – промовив Чимин.
-Гаразд, вибачай. Сьогодні не проходив тут хлопець? – запитав Ві.
-Не в моєму репертуарі відповідати на безглузді питання. Це ринок. Тут щодня ходять люди.
-Ах, так. Забув. Він був одягнений у білу сорочку і брюки звичайного крою. А, ще і з невеличкою сумкою в руках. У нього була досить мила зовнішність і темне волосся.
-Можливо. -стиснув кишеню з брошкою посильніше відповів Чимин, знизуючи плечима.
-А він не сказав, куди збирався? З ним не було когось ще? Він мені сподобався, говорив, що забіжить за квітами і повернеться. Але я його так і не дочекався.
– Даруйте, я поспішаю.
– До побачення. Спасибі!
Чімін не любив брехню, але і не збрехав же. Він любив середину. Мовчати.
***

Наступного дня Чімін пішов в кафе і побачив там знайоме обличчя. Чонгук. Не те, що б він був не радий. Але і радіти нічому. Проте цікавість перемогла хлопця, той підійшов і почав говорити:
-Вітаю, ви, певно, не пам’ятаєте мене. Я продавець квітів у крамниці на ринку. Ви вчора у мене купували троянди.
– Пам’ятаю. У вас моя брошка. І мені подобається ваше волосся.- посміхнувся Чонгук.
Чімін зніяковів раптовому комплементу, але не зупинився розпитувати хлопця.
-Щодо брошки. Я її з собою взяв. -серйозно відповів хлопчина, який тепер копошиться в кишенях.
-Я її вам подарував. -спокойно відповів Чонгук.
-Подарунок? -не приховуючи здивування відповів Пак.
-Так, я зробив її вручну. І у мене є така ж сама.
-Але, чому?
-Ви здалися мені теплим в той момент. Теплішим за дощ в літній день серпня.
-Вас шукав хлопець. – швидко перевів тему парубок, адже таких як він, Чімін зустрічав вже немало. Як мінімум в книгах. Як максимум у борделях.
– Точно. Спасибі, що сказав. Побачимося! – знову втік хлопчина.
-Побачимся?З подивом Чимин сів пити каву. Він думав, що за дивний хлопець потрапив в його думки. Адже на секунду, він навіть задумався про їх наступну зустріч. Після не таких вже й довгих роздумів, Чімін пішов на ринок. Хоча це і був його вихідний, але голову зайняти було справді нічим. Можливо, треба перебрати квіти, або ж полити лілії.
Але як тільки хлопець підійшов до крамнички, тут як тут побачив Чонгука.
-Ви мене переслідуєте? – серйозно сказав милий любитель квіточок.
-Ні, ви мені просто сподобалися. – відповів Чонгук без краплі іронії в голосі.
-Не несіть нісенітницю. Я вам не подобаюся. – згадуючи хлопця на ринку, що шукав Чонгука ясно що не для офіційної розмови.
Через нестачу грошей я підробляю тут вуличним музикантом, це так, до відома. Але ви мене і справді зацікавили.
Через декілька секунд роздумів, Чімін подумав, що нічого страшного не станеться, якщо він дасть волю емоціям.

-І ви…

-Я? Що?