Тринадцять Днів

Лелуш подивився на будильник, що стояв на тумбоці з його сторони ліжка. 3:21 ранку. Він мав спрацювати через дві години і дев’ять хвилин.

Тринадцять днів до Реквієма по Зеро.

Так мало часу залишилось…

Він почав подумки переглядати свій список завдань і зустрічей. Сьогодні Імператора Демонів не чакало щось приємне, але він вважав, що хоть трішки цього заслуговує. Зараз він страждав, але в минулому переживав і страшніші страждання, тому йому не було на що скаржитись.

Його очі горіли, ніби за віки насипали вугілля, але ніщо не могло принести полегшення.

Лелуш вирішив думати, що це із-за, браку сну, а не тому, що Гіас теперь завжди світився у нього в очах. Чому він проснувся так рано?

Ліжко позаду нього злегка затремтіло, а потім затихло. C.C. напевно знову плакала.

Вона ніколи не робила цього вдень, але часто він чув її вночі в їхньому спільному ліжку.

Вони жили в одній спальні кілька місяців, але спати разом почали не так давно .

– Але чому мій Гіас все ще працює? – запитав він.

– Наш контракт не був розірваний, – сказала відьма, розвалівшись на дивані, за кілька кроків від її дорогоцінної піци, – Я ніколи не чула про отримання Коду від того, з ким контракт не був укладений. Я не розумію, чому успадкування чужого Коду повинно призвести до розірвання нашого контракту. Мій Гіас зник, коли я успадкувала Код і мій контракт було виконано в той же час. Ти вважаєш що гіас має зникнути, коли ти виконаєш наш контракт і отримаєш код? Так, все вірно, але можливі нюанси…

– Але Гіас мого батька зник, коли він отримав код V.V. Це точно не було завершенням його контракту з V.V.

– Ні, це не було. Але ваш батько отримав свій Гіас від V.V. Точніше від Коду V.V, через V.V.

– Так що договір буде недійсним із мертвим V.V.?

C.C. зупинився на довгу мить.

– Потенційно.

Лелуш зиркнув на неї.

– Ти – джерело відповідей, чи не так?

– Ми б не опинилися в такій ситуації, якби ви зосередилися на нашому контракті, – C.C. охопив.

– Я ніколи не обіцяв поставити ваші егоїстичні бажання вище своїх, – жорсткі слова злетіли з вуст Лелуша ще до того, як він подумав що сказав.

C.C. раптово підвелась і підійшла до вікна. Вона стояла перед одностороннім куленепробивним склом, дивлячись на сад. Лелуш стискав і розтискав кулаки, він відчув як печуть очі і в них горить проклята мітка Гіаса. Він заплющив їх й потер голову.

Хвилини йшли в тиші.

– Справді не можна сказати, успадкував ти його Код чи ні, доки не помреш, – зрештою сказала відьма.

– Всеодно ми скоро дізнаємося.

– Точно, – і знову тиша. C.C. все ще дивилась у вікно, поки нарешті не прошепотіла так тихо, що Лелуш ледве її почув, – Ти повинен спати поруч зі мною.

– Що? – розгублено запитав Лелуш, – Що б…

C.C. зупинила його потік слів, сказавши що це такий спосіб дізнатись чи ж у нього Код чи ні. Вона пояснила, що якщо він у його все ж успадкував, то її тіло, від довгого близького контакту, має якось на Код відреагувати. Він не зрозумів спочатку навіщо, але був впевнений що вона бреше. Звучали її слова якось дивно. Навіщо їй…

І тоді правда вдарила його, наче кулаком по голові.

Вона просто хотіла провести з ним той час, що у нього залишився. Від цього пізнання, Лелушу слухати її стало не зручно.

– Добре, – сказав він, – Я збираюся поговорити з Сузаку. Я повернуся до десяти.

– Зрозуміло, – рівномірно відповіла вона.

Коли він повернувся тієї ночі, вона вже лежала в ліжку і спала, видно не стала його чекати. Він все-таки приєднався до неї. Коли Лелуш прокинувся наступного ранку, С.С. обіймала його зі спини і міцно притискалась до нього.

Це було трохи більше двох тижнів тому.

Відтоді вони спали кожну ніч.

Відтоді він кілька разів ловив коли вона плакала, і ніколи не знав, як реагувати. Вона явно не хотіла розмовляти. Одного разу, коли він запитав, що сталося, вона відразу встала з ліжка і сказала, що просто тремтить від холоду і вже збирається прийняти гарячий душ.

З огляду на кількість ковдр, які вона притягла з собою до його ліжка і вкривалась ними, це здавалося малоймовірним, але він майже повірив у це лише через те, наскільки холодним і відстороненим був її голос.

Ніхто з них не знав, чи переживе він Реквієм по Зеро, і ніякі його слова не могли заспокоїти хвилювання С.С.

Лелуш раптово зрозумів, що не хотів вмирати.

Вона продовжувала час від часу плакати позаду нього, безперечно вважаючи, що він спить, а Лелуш продовжував дивитися на будильник.

Він міг би спробувати якось її заспокоїти, але був майже на половину впевнений, що вона просто дасть йому ляпаса і відправить куди подалі. Такий вже був у неї характер.

– Тобі знову холодно, – сказав він, повернувшись і швидко обхопивши її за талію під ковдрою. С.С. затихла. Лелуш відчув, як вона напряглась. Ну, вона ще не дала йому ляпаса, тож це був добрий знак, – Тепло тіла має допомогти, – сказав він, просунувши другу руку під її голову і пригорнувся ближче.

Під горою ковдр було дуже жарко, а сама С.С. була ще й спітніла. Їй явно не було холодно. Вона мовчала протягом десяти секунд і Лелушу здалось, що він вже помилився, зробивши такий сміливий крок. Вона глибоко вдихнула. Можливо йому варто повернутись і вікотитись на свій бік ліжка, та зробити вигляд, що цього не було?

– Яке тепло тіла? Ти холодний, як лід, – сказала відьма. С.С. пригорнулась до нього міцніше і взяла його за руку.

– Одна відьма останнім часом краде мої ковдри, – посміхнувся Лелуш, – Як ти спиш під стількома відразу? Так жарко. Я припускаю, що ти насправді тремтіла від такого тепла.

C.C. зітхнула, випустив його руку зі своєї. Ідіот. Замість того, щоб відштовхнути його від себе, вона різко скинула декілька ковдра на підлогу.

– Ось, я звільнила тебе, – сказала вона, знову переплітаючи їх пальці, повернувшись до нього лицем, – Тепер давай спати або я дам тобі по пиці ляпаса, що аж перевернешся.

Лелуш вирішив не псувати момент ще більше, і мудро промовчав. Він заплющив очі і зробив усе можливе, щоб знову заснути, насолоджуючись присутністю C.C. поруч з ним.

Відтоді, й до Реквієма по Зеро, вони спали разом кожну ніч, в міцних обіймах один одного.