Тривожність

Крадеться дощ до моєї голови.

Все голоснішими й голоснішими краплями.

Скло захищає мене від грози,

Та вона поруч щоб там не трапилось.

Я слухаю як розбиваються краплі,

Я бачу блискавки відтінь в мені.

Це стихія, її не стримати раптом,

Вона існує сама по собі.

Їй фіолетово що буде завтра.

Вона в моменті, в гармонії дій.

А мені вже пора іти спати,

Лиш вгамую думки в голові.

А завтра повні груди вдихати:

Вільне повітря і звільнений час.

Проте зараз мені б встигнути спати,

Поки чую грози тихий бас.