Трансляція почалась: Розберіться зі своїми стосунками.

Грюкіт в двері.

Відчуття було, що Юнгі тільки-но прикрив очі, і от його вже будять! Насправді ж він проспав до опівдня, але це не врятувало від пекельного болю в голові і відчуття, що він з’їв живого вугря, не жуючи і той зараз влаштував ламбаду в шлунку.

– Так хто там так мене хоче. – невдоволено бурмотав хлопець. – Я йду!

– Хьон! Відкриваааай! – Чонгук не переставав гепати в двері квартири Юнгі.

“Звідки цей пацан дізнався адресу?!” – господар не встиг протягти руку до дверей, як почув клацання замка і скрип старих дверей, які почали відкриватись ще до того, як рука хлопця дотяглась до них. – “Що?!”

– О Хьон! Ти вже встав! – Юнгі дивився на Чона заспаними очима, повними здивування. Молодший нагнувся до вуха заспанця, який встиг натягти тільки майку й труси. – Думаю, тобі варто вдягнути штани, бо в клінінговій службі є дами. – Юнгі швидко метнувся в кімнату, щоб привести себе хоча б більш-менш пристойний вигляд.

“Який клініг? Я ж не замовляв, наче. Стоп! А як малий зміг втрапити в квартиру? І адресу я не ка… Хосок!”

Подвійний стук в двері, і не чекаючи відповіді в кімнату ввалився Гук. Він поклав на стіл ключі, які скоріш за все лишились у Хосока в кишені, після того, як він відчинив двері. Згадавши, що той витворяв вчора, обличчя хлопця зразу побіліо, потім почервоніло, а опісля аж позеленіло, коли він згадав, як трохи не шантажем вибив з Джей-Хоупа три побачення.

– Хьон, ти аж позеленів! Може ліки треба?

(*та тобі пи*дець. ти позеленів!)

– Не треба. Дякую, за клінінг і за те що привіз ключі.

– Та що я, то все Хосок. Він подзвонив до знайомого, що працює в цій компанії, і от вони у тебе вже сьогодні! І черги не прийшлось чекати. – Чонгук оглянув кімнату, не розпаковані коробки і продовжив. – Хьон казав правду, ти б сам цю квартиру відмивав місяць.

– Він ще щось про мене казав? – оживився Юнгі.

– Хьон, ти мені, звичайно подобаєшся більше, ніж та його недодівчина, але не впевнений, що Хо в тобі зацікавлений. Тим більше він зараз знову зійшовся з Пьоль.

Юнгі знітився після таких слів друга. Невже він такий очевидний? То й нехай! Нехай так і буде, хіба йому не може сподобатись хлопець?!

– Я був таким очевидним? – усміхнувся Юнгі. Він знизав плечима. – Що зробиш, твій брат гарячий, тільки ідіоту він би не сподобався.

Лице Чона аж перекосило:

– Господи, це так дико слухати як моєму другові сподобався мій брат. Давайте ви там між собою це питання вирішите, а мене не вплутуйте, це дивно й млосно. – Хлопець аж стрепенувся – Брррр!

Нарешті господар дому вийшов з кімнати й побачив чотирьох людей, які активно прийнялись за прибирання його квартири. Хоч все й здавалось занедбаним, але катастрофи й купи сміття в квартирі не було. Чонгук підійшов до одного з робочих, трохи з ним потеревенив і схопивши кросівки і хьона, потіг того на вихід.

– Стій! А моя квартира?! – перелякано впирався Юнгі.

– Отой хлопець, з яким я теревенив – директор компанії. Через те що Джин їх поросив, вони швидко зібрали команду, тому він і доєднався. Тому не хвилюйся, все буде на вищому рівні. – Техіче, наче бурмочучи під ніс додав, – Та й Джин-хьона він побоюється.

– Сокджина?! Він мені здався досить простим і добрим хлопцем. – Мін здивовано глянув на друга.

– Мені про це ніхто ніколи не говорив прямо, але я зміг дізнатись, що він колись був у колах нелегального бізнесу. Щось з проституцією, чи накшталт цього. Думаю, Сокджин дотримується думки, що іноді корисно прикинутись ідіотом та простачком, відволікає опонентів. Чи ти думаєш йому на клуб гроші з неба впали? – Хлопці за теревенями вже дістались сусідньої кав’ярні. Вони замовили три філіжанки кави й сіли за столик.

– Ти з двох п’єш?

– Хосок буде за пару хвилин тут.

-Що?! – Юнгі після алкогольного вечора й так виглядав, як редька полежавша на сонці, а тут ще, від неочікуваного візиту його пасії, чи-то рука, чи-то щелепа не витримала й біла футболка Міна стала схожа на витвір абстрактного мистецтва. Кава добряче холюпнула, так що мокра тканина аж обліпила груди хдопця.

– Кукі! – Хосок вже був біля їх столика. Він глянув на облитого кавою хлопця, як на щось таке недолуге й огидне. Юнгі аж захотілось зменшитись до розміру мухи й тихо полетіти звідти, аби тільки не ганьбитись. Як тільки Чон старший відвів свій погляд, навіть не привітавшись, Мін побіг у вбиральню, щоб спробувати щось зробити із футболкою.

– Що з твоїм другом? – Хосок всівся за стіл і вказав на повну чашку кави, на що молодший кивнув.

– Я не буду тобі цього казати. Розбирайтесь із своїми стосунками самі.

– Стосунками? – Хосок хмикнув, і надпивши продовжив. – Стосунки в мене з Пьоль. А з цим чудом… – Хо трохи зупинився, бо як так прикинути, то між ними теж були не просто приятельські відносити. Якби оцей дивак не зупинив його тоді, то вони б точно переспали. Хосока перервав дзвінок від Юнгі.

– Хьон?… Я зрозумів. Брррр… Не починай, я казав і йому і тобі, це дико якось звучить.

Десь у вбиральні:

– Що дикого в тому, що я не хочу як обірванець з’являтись на очі хлопцеві, який мені подобається.

– Все, все. Я зрозумів. Хвилинку – Чонгук щось пробурмотів прикриваючи мікрофон телефону, тому Юнгі не розчув про що той і кому говорив. – Зараз тобі щось притягну.
За пару хвилин у вбиральні вже стояв Чонгук з однотонною чорною оверсайз футболкою. Юнгі радісно схопив одежину і відразу натіг на себе, але через різницю в зрості, а може все це лише діло смаку, але йому здалось, що це виглядає наче сукенка на ньому.

– Бляха, я в цьому, наче в нічній сорочці. В тебе більш нічого нема?

– Ти бачив в мене за спиною десь гардироб? Знімай, як не така! Йди голий, чи заляпаний, мене то мало хвилює. – Чон вже потіг руки, щоб демонстравтивно зтягти з вередливого хьона одежину.

– Вибачте, пане! – Старший зробив пару кроків, що друг не дотігся до нього. – Вклоняюсь ВАМ низенько, за те що поділились своїм одягом! Доречі, а чого це ти носишся з футболкою? – Юнгі одночасно оглядав річ і заправляв передній край у джинси, щоб все виглядало більш органічно. – Зібрався ночувати не вдома?

– А дочого тут я? Я ж кажу, я не тягаю за собою шафу. Це одяг Хосока, в нього в машині іноді щось може валятись. Вважай, тобі пощастило. – Юнгі навіть не знав радіти йому чи плакати від сорому. Вони вдруге тільки зустрілись, а він знову влип в історію з якої його ЗНОВУ витіг Хосок.

Хлопці нарешті всілись за стіл. Поки двоє друзів вовтузились у вбиральні, старший брат вже допив все що йому замовили, а от у молодшого все ще було на місці. Отак і ходи з тим Юнгі-хьоном! І посидіти за столом не вдасться.

– Що ж…

– Що до…

– Га? – Хосок і Юнгі переглянулись.

– Дозволь мені першому. – порохав Мін. – Дякую, за всю твою допомогу.

– Це лише футболка.

– Я і про клінінг і про вчора… Дякую.

– Дякую не дзинькає. – Хмикнув співрозмовник. – Все нормально. Ти ж друг мого брата, хіба я міг лишити тебе в біді?!

– Точно – пробурмотів не голосно Юнгі – друг брата… Дякую за допомогу! – продовжив він голосніше. – Якось не зручно, що молодші мене вже вкотре виручають.

– Хах! Точно! Юнгі-хьон – хьон мого хьона – засміявся Чонгук.

Погляд Хосока врізався в Юнгі. Цей погляд не просив і не просто казав, він волав “Не пали нас, ідіот”

– Доречі, – Чонгук примружився і окинув поглядом старших. – А звідки ти знаєш, що ти старше?

– Вчора! Я це вчора вияснив. – вихопив Юнгі.

– Ага вчора. – на диво спритно підхопив Хо. – Доречі, Юнгі, пам’ятаєш, ти казав що допоможеш з поїздкою? В мене є зараз час.

– Та я наче… – в коліно хлопцю прилетів не слабий такий стусан, – Точно! То я від алкоголю вже й імені не пам’ятаю!

– То я з вами! Куди їдемо? – Оживився молодший брат. Юнгі переполошився, але Хосок взяв себе в руки, зараз він виглядав максимально спокійно.

– Ти з нами не їдеш.

– Чого це? Ви на побачення зібрались, чи що? Юнгі?

Мін аж підстрибнув на місці. Він пожав пличима і тільки рота відкрив, щоб белькнути щось типу: “не знаю…”, “не зовсім так…”, як першим заговорив Чон старший.

– Ти зовсім клепку згубив! В мене зараз є дівчина. А ти зараз сам не захочеш їхати. – З легкою, трохи лукавою посмішкою продовжив хлопець. – Сокджину треба трохи допомогти в клубі, поки я зайнятий. Я подумав, що ти справишся.

– Справлюсь! – за секунду Чонгук вже стояв на дверях. – Шуга-хьон, я за тебе вболіваю! – після цих слів двері кав’ярні дзенькнули, лишивши хлопців не на самоті, але самих.

***

– Ти, алкаш, трохи думай, що ляпаєш перед Чонгуком. – Хосок відкинувся на спинку і схрестивши руки на грудях запитав. – Що ти вже йому встиг розпатякати?

– Та нічого я йому не говорив. – Юнгі відвернувся до своєї порожньої чашки, і невимушено переставляючи її з місця на місце, продовжив собі під ніс. – Ну хіба сказав, що ти мені подобаєшся, а так…

– Придурок. – Хосок сціпивши зуби розчаровано зітхнув. – Ще б плакат вивісив, а то не всі знають.

Юнгі обурився. Він не розумів для чого потрібні якісь казки, коли можна сказати правду. Юнгі не вмів ніколи приховувати почуття ( нормально висловлювати, якщо чесно теж) і його дивацтва виклали б більше питань, ніж чесна відповідь.

– І що в тому такого, що ти мені подобаєшся! Я не хочу робити вигляд, що це не так, та і не вмію. Я зі своїми почуттями честний. Я багато думав про те як би все склалось…

– Досить. Поїхали. – Хосок не чекав якоїсь реакції. Він підвівся і пішов відразу до машини.

– Так ми й справді кудис їдемо?

– Сідай вже.
Як виявилось, Хосок вже заплатив за каву ще до того, як Юнгі вийшов із вбиральні. Все що лишалось Міну, це залізти в авто, поки його пасія не поїхала без нього.