Трансляція почалась: Пошуки кохання.

Ще через три місяці «гарячий хлопець з Тегу» став звичайним Сеульським приїжджим, який шукав своє місце під сонцем.

– Скільки ще ти будеш займатись митарством? Приїзжай сюди й розробляй свої додатки скільки влізе. Ти ж розумієш, що в LA набагато більше можливостей. Яка тобі різниця в якій країні жити.

– Ма, всі мої друзі тут. Тут мій дім. Я радий, що ви з татом щасливо живете й розвиваєте студію, але я хочу сам чогось досягнути. Я ж не можу все життя просити у вас допомоги.

– А особисте життя? В Кореї люди занадто консервативні. Я боюсь, що тебе можуть образити, розумієш? Тут стільки гарячих красенів…

– Навіть не знаю що краще, коли батьки відмовляються вірити в те що син гей, чи те, як ти мене сватаєш кожному мужику в оточені.

– В тебе з цим проблеми?

– Ніяких! Люблю тебе мамо!

– І я тебе, Юнгі-я… Все-таки добре, що ми не продали ту квартиру в Сеулі. Наче відчувала, що вона нам знадобиться.

– А може мені її продати, бо вона все-таки завелика для мене. Для чого мені дві спальні? Мені б вистачило студії. Прибирання менше. – Бурчав хлопець, окидаючи поглядом фронт робіт, в своєму новому житлі, яке стояло без хазяїнів більше року. Заїзжати в такий дім можна хіба після генерального прибирання, але вибору не було, він вже стояв на порозі в оточенні валіз й коробок.

– Продавай. Коли ми приїдемо в Корею то будемо ночувати всі разом в твоєму ліжку в студії, як дружня сім’я.

– … я зателефоную сьогодні ж в клініг.

– Захоплююсь твоєю самостійністю й умінням вирішувати проблеми. – Мати Юнгі засміялась. Вона в нього дуже турботлива, але їй була притаманна максимальна відвертість в думках. Вона була американкою корейського походження й так вийшло, що вона пішла заміж за корейця, який на той час тільки відкрив свою фото-студію й не бачив життя ніде крім Кореї (син – викапаний батечко), але такій вільнодумній мамі було не просто в досить консервативному суспільстві, та й родичі чоловіка не допомагали асимілюватись, а часто дивились на неї, як на дику мавпочку. З часом, сімейна справа виросла до прибуткового бізнесу, а батько зміг відкрити невелику студію в LA, саме тому тепер вони майже весь час жили в США, а от двадцятирічний Юнгі вже не захотів переїздити. Ще у вісімнадцять він й двоє його друзів почали активно займатись кодуванням й з часом виросли до розробки ігор й додатків.
Юнгі не народився зі срібною ложкою в роті, він та його сім’я заробили всі свої статки важкою працею. Але ще в університеті до нього підходили з пропозиціями вигідної дружби для закріплення зв’язків, що хлопця бісило з кожним днем все більше. В якийсь момент він максимально закрився від суспільства. Його гардероб був схожий на чорну бездну, в якій виділялись промінцем надії тільки кіпа білих футболок й шкарпеток. Щодо стрижки, то вона теж не виділялась креативом, вже кілька років він ходив з вистриженими скронями й гривкою, що часто відростала майже до кінчика носа.

Так Юнгі виглядав майже завжди… Майже…
Хлопець не був соціопатом, або закінченим інтровертом, він виходив розважитись з тими небагатьма друзями, з якими він вже 1000 років здавалось знайомий. Намджун був його приятелем, з яким вони познайомились, коли ще навчались в школі. Їх знайомство було віртуальним, але їх інтереси й спільні цілі тільки зміцнювали їх дружбу з часом. Юнгі частенько приїздив в Сеул до Намджуна на вихідні, у якого він й жив ті кілька днів. Нам не багато знав про сім’ю хлопця, тільки те що вони поїхали в США й лишили Юнгі в Кореї, бо той не хотів їхати. Третім в їх компанії був Чон Чонгук, перший красень Сеульського, за яким бігали всі дівчата університету. Красень, спортсмен, був трейні в якійсь компанії, але не захотів бути айдолом, а пішов слідами свого сонбе Намджуна.

Такою компанією хлопці ходили в клуби, й не рідко це були клуби для LGBTQ+. Саме для таких вилазок Юнгі й міг вдягти щось, що підкреслювало його зовнішність, а не ховало в натовпі. Саме в таких клубах й саме з цими людьми він міг розслабитись й веселитись, пити, танцювати й фліртувати.

– Так ти чеболь, чи як? – Випитував Намджун, коли Мін Юнгі спитав його про номери пристойних клінінгових компаній.

– Та яке там… Батьки трохи заробили, а про мої доходи ти й так знаєш. – хлопець потігся до меню, яке їм приніс офіціант цього клубу.

– Відповів як типовий чеболь. – Усміхався до свого друга Чонгук. – Тоді я не розумію, чому ти весь час, ходиш вдягнутий як бомжара? Що це за леопард? У бабуні відбив?

– Щоб такі корисні ідіоти як ти не чіплялися. Це Dior, здається. Щось стареньке з колекцій чи-то 19, чи-то 20 року. Тканина приємна от я й купив. – Мін підсмикнув сорочку на грудях, поправляючи її й наче перевірячи свої власні слова. – Я прекрасно виглядаю як сорочці від Dior, так і в футболці з переходу. А без одягу ще краще…

– Купив… Dior…Бо тканина приємна… Багатій довбаний… Сьогодні з тебе штраф, ти оплачуєш рахунок.

– Господи, наступного разу йдемо в інший клуб, бо до мене вже сьогодні впізнав бармен і почав клеїти. – До столу підійшов Намджун, який відійшов зробити замовлення десь між розмовою про чеболя й бомжару.

Юнгі витягнув серветку з-під пляшки віскі:

– То це, мабуть, тобі.

– Думаю моя дівчина буде не в захваті від мого спілкування з ним. Хочеш, можеш лишити собі.

Не випускаючи з рук номер бармена, хлопець повернувся в сторону бару:

– Не мій типаж. Може Чону треба? – Він зі стуком поклав пописану серветку перед Чонгуком.

– Йому точно не треба. – Намджун по-хазяйськи налив келех вогняного напою собі й друзям. – Ми в цьому клубі не просто так. У Чона з’явилась “ціль”, тому тепер ми майже кожен раз, коли думаємо випити приходимо сюди.

– Не ціль, а мій майбутній чоловік.

– А він про це знає? – Усміхнувся на таку заяву Юнгі, доки підносив келех.

– Поки що ні.

– Він бармен, чи офіціант?… – приємне тепло від напою розійшлося від грудей Юнгі по всьому тілу й той автоматично закинув назад свою відрослу нижче вуха гривку, яка неслухняно поверталась до лиця.

– Власник. – Коротко відказав хлопець.

– Якби я тебе не знаю, то сказав би що то гибле діло. З такою людиною не просто навіть познайомитись.

– А ми знайомі. Мій брат тут працює управляючим. Тому лишилось діло за малим – впевнити його, що я – кохання всього його життя.

Оскільки сьогодні рахунок оплачував той хто насмілився приховувати правду про своє життя від найближчих людей в усій Кореї, то компанія не стримувалась в замовленнях. Спочатку вони розігнались за столиком віскі, а потім пішли святкувати чи-то примарні заручини Чона, чи-то переїзд Міна, на барну стійку, де не слабо так навкидались. Чонгук був міцним молодим хлопцем, тому так ількість алкоголю, яку вони роздушили лише додала йому сміливості. На юнгі алкоголь вплинув трохи сильніше, Він все ще стояв на ногах, але душа вже явно просила пригод.

– О я його бачу! – Очі хлопця вперлись в спину в білій класичній сорочці з закоченими до ліктя рукавами, говорячи про те, що у цієї людини робочий час закінчився буквально кілька хвилин тому. Поряд стояли декілька офіціантів, охоронець, який стояв біля входу, коли вони тільки прийшли й одягнутий в жилетку й брюки брюнет, якого під руку тримала, скоріш за все, його дівчина.

– Який з них?

– В сорочці. Той що з дівчиною – то мій брат і його причеп.

– Стерво?

– Не те щоб стерво, але корисна лярва. Я вже збився з рахунку скільки разів вона його кидала і поверталась. Тільки гроші їй треба від нього. А як в нього немає грошей – кидає.

– Це ж гей-клуб? Твого брата не напрягає тут працювати, якщо він по дівчатах?

– Ні, клуб як клуб. Тут може бути хто завгодно, але не толерантних не толерують. – Чонгук обвів пальцем навколо залу. – Бачиш, тут охорони майже як Блакитному домі.

Чонгук залпом вихлебтав залишок коктейлю й почав рух в сторону своєї цілі.

– Я пішов в наступ. Джун, дивись за Юнгі, добре. Бо зараз знову якомусь крокодилу зніметься за пару компліментів.

Чи-то юнак так добре знав свого друга, чи-то мав дар передбачення, але коли Нам повернувся знадвору, куди він вийшов хвилин на 20, поговорити по телефону, то Мін Юнгі вже був затиснутий на танцювальному майданчику якимось мутним типом. Він вже почав розпускати руки, коли Намджун підійшов до них й відтягнув, ледве стоячого на ногах Юнгі. Схоже, що він бахнув за цей час ще декілька келехів.

– Ти хто такий? – Невдоволено почав розбиратись мисливець, у якого тільки що з рук вирвали здобич. – Його хлопець?

– Ні. Але…

– Якщо ні, то якого хуя ти лізеш не в свої справи? – Розпалений чоловік потягнув руки до Юнгі, який стояв трохи осторонь, але не встиг його вхопити, як перед обличчям п’яного друга з’явилась спина в жилеті й білій сорочці. Чоловік був високим й струнким, він нього пахло приємним парфумом, а волосся було акуратно зачесане й вкладене. Юнгі впізнав його, це був брат Чонгука.

– Шановний не хвилюйтесь. Цей юнак наш друг, ми про нього попіклуємось. – Приємним спокійним тоном повів Чон старший.

– А ти що за один? Ви цю шкуру на двох ділите?

– Хто він для мене вас не стосується. – Холодно й жорстко відказав брат Чонгука, від такого тону ставало трохи лячно. – А от я управляючий цього закладу. Якщо ви хочете своїми ногами вийти звідси, то саме час завалити пиздак й тягти свій зад в ту клоаку, з якої ти виліз.

Мабуть в крові у цих братів було добиватись того, що вони хочуть, а може це через те, що їх батьки покинули цей світ ще коли хлопці навчались в школі, й їм доводилось виживати самим, бо для старенької бабусі два підлітка були занадто тяжкою ношею.

– З тобою все в порядку? – Чон повернувся до Юнгі, який був в дим, взяв його за плече, щоб заглянути в лице. Клуб є клуб, і іноді в коктейлі могли підмішувати наркотики. – Ти як? Ти мене добре бачиш?

Юнгі глянув в лице Чона старшого й застиг на місці.

– Хосок… – більш тверезі товариші переглянулись.

– Ви знайомі?

– Ні. Мабуть Чонгук про мене говорив.

Побачивши якийсь переполох в залі, Чонгук разом з власником клубу, Сокджином з яким вони якраз говорили, вийшли перевірити що там сталось. Вони підійшли якраз в той момент, коли Мін неочікувано назвав ім’я Чона старшого.

– Нічого я про тебе не розповідав.

– Тобі так більше личить. – Рука Юнгі потяглась до волосся Хосока. – Хоча ти прекрасний завжди. Все-таки я так сумую за тобою…

Хосок не міг зрозуміти, чому до нього звертається як до старого знайомого хтось, кого він перший раз бачить… Можливо це хтось з минулого, хто пам’ятає його рудим чи блондином. Він міг тільки злегка тримати захмілілого хлопця за лікоть й намагатись згадати, де той міг бачити цього шкідливого кота, який зараз лащився до Хосока, наче той його хазяїн.

Раптом Намджун забрав розпустні руки Юнгі від старшого Чона:

– Вибач за нього, він не в собі. Завжди коли вип’є починає кохання шукати, а знаходе отакі неприємності. Не зважай на це. Ми зараз визвемо таксі й відвеземо його.

– Та нічого. Буває. – Дружні нотки повернулись в голос управляючого. Поки всі обмінювались люб’язностями, Мін вирвався з міцного захвату друга. Й знову опинився біля Хосока.

– Потанцюй зі мною, Джей-Хоуп. – Тепер Хосок зрозумів, звідки Юнгі міг його знати й чому говорив про колір волосся. Сокджин спіймав схвильований настрій підлеглого. Зі всієї компанії, тільки вони вдвох знали про роботу на веб-камі, Чон старший ніколи не говорив брату як заробляв. Сокджин же прекрасно знав про колишню роботу Хосока.

– Я відвезу Намджуна й Чонгука, а ти допоможи Юнгі, добре. Таксі довго чекати, а він такий п’яний, що його самого неможна відпускати. – Сокджин підійшов до Хосока ближче. – Думаю, тобі є про що з ним поговорити один на один.

– Так і зробимо. – Погодився управляючий. Він взяв за талію Юнгі, який із задоволенням повис на проводжатому й не відлипав від нього до самої стоянки. Коли Хосок став, щоб дістати ключі від автомобіля з карману, хлопець пригорнувся до нього й вткнувся носом в шию.

– Завжди хотів знати як ти пахнеш.

Від повітря, що пройшлось по оголеній шкірі у Хосока побігли мурахи. Довгі пасма чорного волосся спадали на очі Юнгі, металеві прикраси на шиї тихенько дзвеніли кожен раз, коли хлопець рухався, а двогі сережки спокусливо колихались й спадали на шию.

«Він гарячий. Навіщо такому взагалі дивитись трансляції. Він легко міг би знайти собі пару.» – подумав про себе Чон, всаджуючи п’янчугу на пасажирське сидіння корпоративного автомобіля.

– Пристебнись, я не збираюсь за тебе ще штрафи платити.

– А ти не хочеш мені допомогти, як це роблять головні герої в дорамах.

Все-таки Мін вмів вибісити. Чаша терпіння Хосока вже була наповнена до краю, але він й не таке терпів, тому вирішив пристибнути цього п’яницю й якумога швидше відвезти його додому, щоб можна було отрезвити й розпитати, що ж цьому персонажу треба від Чона.

Він заліз в авто зі сторони пасажира й потягнув ремінь, щоб зачепити його. Знову повисла якась занадто інтимна обстановка й мурахи знову затанцювали ламбаду по тілу Хосока, від чого він підвис на пару секунд буквально в кількох сантиметрів від щасливого обличчя пасажира. Той, мабуть в коктейль крім алкоголю підмішав зілля сміливості.

Чмок. Легкий дотик до губ Хосока вивів того зі ступору.

Бах! В ухо зухвалому хлопцю не слабо так прилетіло.

– Я тебе зараз з машини викину й будеш спати на лавці в холодному парку! – Це була остання крапля терпіння. Грім від закриття дверцят машини пронісся по всій стоянці, якщо не по всьому району. Юнгі лише сидів й потирав вухо зі щасливою мармизою. Хосок впав на водійське крісло, злий настільки, що аж скули заходились.

– Це того було варте. Ти мені занадто сильно подобаєшся, щоб боятись такої дурниці як удар, або ніч в прохолодному парку. – Мін Юнгі був щасливий як дитя, але алкоголь зробив свою справу й десь на середині дороги в цілковитій тиші, він відключився.