Тополя

Почніть писати…

Пройшло не так багато часу. Вітер гойдав гілля берези, шелест утворював музику. Ліниво перешіптувалась трава …Перелесник повернувся на те саме місце, де в останнє бачив свою кохану. Він навчився грати на сопілці, тому почав грати сумну мелодію, аби придушити біль, який тягнув він за собою. Неочікувано з тіні вийшла душа Мавки. Приголомшений Перелесник навіть не зміг і слова вимовити. Він відчув тепло від душі дівчини, але й досі не зрозумів, що відбувається.

-Я згодна на твою пропозицію.- майже не чутно промовила Мавка.

-Що-що?

-Ти говорив, що можеш повернути моє тіло…Мене не було весь цей час, бо я думала чи дійсно я цього хочу. Я зрозуміла, що мені час жити далі….- трохи з сумом говорила Мавка.

Душу Перелесника охопила радість. Він взяв невагому руку й покликав вітер, щоб повести до тої тополі, де сам колись став тим, ким є зараз. Не дивлячись на радість, він не міг збагнути, чому дівчина передумала…

-Я б хотів тебе спитати..

-То питай, як хочеш.

-Чому ти вирішила повернутись? Чи точніше повернути своє тіло..

-Я чула твої розмови з Русалкою…Це повернуло мене до того літа, коли ми мандрували. Я навіть не зрозуміла, що ти та сама душа…Тому я вирішила подумати. Тим паче ти мій друг – в її голосі вже було чутно ноти радості й це гріло душу юнаку. Всю іншу дорогу вони мовчали й кожен думав про своє. Мандрували вони так довго, що вже наступала холодна зима.

Тішило й те, що не треба було чекати вісімдесят років, а лише одну сплячку. Коли Перелесник ходив шукати вдруге Ярила, то він не знайшов його, бо знаючи цього Бога, можна припустити, що хтось з людей все ж таки спалив на вогнищі на свято. У цього народу завжди дивні традиції. Тож юнак відправився на пошук свого дерева. Стара, висока тополя вже зігнулась від часу, але не втратила своєї магічної сили. Перелесник обережно уклав кохану, а сам пообіцяв спостерігати за нею.

Ця зима була найдовшою та найхолоднішою. Юнак дійсно підкладав гілочки для комфорту, оберігав тополю від людей…Так і пройшов час. Все навколо починало змінюватись, зеленіти й дарувати квітам нові подихи. У повітрі літали аромати молодої калини, великої річки, навіть стара тополя знов розпустилась, наче молодиця. Перелесник не мав вже сил чекати, як ось він побачив білосніжну руку яка прибирала гілля дерева. Мавка була яснішою, ніж колись. Вона мовчки підійшла до калини й та одразу обрала її волосся, на легкій сукні було видно візерунки вітру. Дівчина розсміялась й кинулась в обійми до Перелесника.

-Дякую тобі! Ти мене врятував, подарував відчуття трави зеленої під ногами, голос…- майже співаючи, говорила лісна королівна.

-Я дуже радий знов тебе бачити такою…

-Пам’ятаєш ти говорив, що на найкрутішій горі, між рвучкими річками, за темними лісами є долина диких, найгарніших квітів? Ти обіцяв, що ми побачимо ці квіти..

-Так, рідна, побачимо.