Томатна паста рятує особисте життя

Неділя. Синміну сьогодні вельми нудно. Батьки пішли на день народження до своїх друзів і лишили хлопця вдома самого. Щоб не скучати одному Синмін випросив у батьків дозволу, аби Чонін прийшов до нього на ночівлю, проте друг так і не зміг прийти. Хлопець встає з дивану і прямує на кухню. Відкриває холодильник і бачить, що там тільки спагетті.

— Вау, — і зачиняє дверцята.

Але їсти все-таки хочеться.

— Доведеться приготувати ту кляту пасту, — бурмоче собі під ніс хлопець, поки пише Чоніну, припираючись до кухонної тумби.

На екрані згодом з’являється повідомлення: “Ого, приготуй тоді спагетті з томатним соусом”.

“Дякую”, — відписує Синмін.

Знайшовши рецепт і зібравшись готувати, хлопець пізно виявив, що томатної пасти в нього немає. Прийдеться все-таки бігти у найближчий універмаг. Проте на дворі вже дуже звечоріло тож Синміну треба поквапитися.

***

В Хьонджіна був дуже напружений день. Насправді ні, бо сьогодні неділя, а в неділю у їхньому магазинчику дуже мало покупців. Проте (!) цього тижня в неділю мав вийти Хан. Але він так жалібно вмовляв його підмінити, бо в нього побачення, що блондин вирішив пожаліти його (а дарма).

Нарешті зміна закінчувалася, Хьонджін усе прибрав, порозставляв товар, змінив цінники. Він вже перевдягнувся, вимкнув світло, вийшов і вийняв ключі, щоб зачинити магазин, як тут…

— Нііі!!! Ні!! Зачекайте!

Хлопець обертається на крик і бачить, як до нього підбігає чорнявий розтріпаний хлопець з висвітленим чубчиком і в сірій зіпці, схиленій на одне плече. Словом, звичайний місцевий ненормальний.

Ну, уявіть собі картину: працівник магазину, себто Хьонджін, стоїть з ключем в руках і біля нього — якийсь захеканий хлопак, що силкується вичавити із себе хоч слово. Дивна ситуація, еге ж?

— Будь ласка, мені дуже треба Ваша допомога, — підняв Синмін свої щенячі очі. — Для однієї страви мені дуже треба томатна паста. Може, у Вас знайдеться?

Насправді, десь Хьонджін вже бачив цього хлопця. Може, він часто навідується до них у магазин?

Хьонджін перевіряє годинник на телефоні.

— Ми вже 2 хвилини як зачинені, приходьте завтра, — і вже збирається вставити ключ в щілину, та Синмін перехоплює його руку.

— Будь ласка, не лишате мене без вечері, мені дуже-дуже-дуже хочеться їсти. Будь ласочка, — хлопець ледь не плакав.

Хьонджін вилаявся про себе, проте все ж сховав ключ до кишені і впустив хлопця до магазину.

Ввімкнувши комп’ютер, він вже другу (!) хвилину чекав, поки незрозумілий чувак, що краде його час (хоча блондин сам дозволив його красти) знайде ту нещасну банку з томатною пастою, Хьонджін її проб’є і піде собі нарешті додому на заслужений відпочинок. Проте поки касир невдоволено бурмотів щось собі під носа, до нього підійшов Синмін із підозріло щенячими очима. Навіть занадто.

— Вибачте, але у Вас, схоже, немає томатної пасти, — вимовив він і, поки Хьонджін ще не встиг вигнати його зі словами “ну тоді йди собі додому і відчепися від мене”, додав: — Можете пошукати на складі або ще десь.

І зробив такий невинний погляд, що Хьонджін із думками “чому саме сьогодні ти вирішив прийти в мій магазин? Чому саме в мою зміну ти вирішив тут бісики пускати?”  встав і пішов на склад, а інший хлопець почимчикував за ним.

Минуло п’ятнадцять хвилин, п’ять із яких Хьонджін міг провести вдома, і блондин все-таки знайшов ту кляту банку.

— О, хвала небесам!! Дякую, дякую, дякую!! — Синмін не міг заспокоїтися, такий був щасливий, що сьогодні він поїсть щось нормальне. — Ви врятували мене! Дякую!

— Нема за що, — пробурмотів Хьонджін, поки пробивав товар, хоча насправді так то є за що.

Розрахувавшись, Синмін вийшов на вулицю, проте йти геть не став.

“Ну, і чого ж цей прибацаний чекає? Поки я його додому доведу?” — дуже роздратовано подумав Хьонджін і, вже виходячи з магазину, хотів нагримати на хлопця, проте той його випередив.

— Слухайте, я дуже вдячний Вам і розумію що забрав Ваш час, тож в подяку я б хотів Вас пригостити, коли у Вас буде вільна хвилинка. Можливо, ми би погуляли?

Хьонджін був трохи (дуже сильно) в шоці. Всю його злість як рукою зняло. Звичайно, що відмовлятися від прогулянки за чийсь рахунок було б дуже нерозумно з його боку, тому він сказав:

— Наступної неділі я вільний. Після дванадцяти буде зручно?

Синмін явно був трохи розгублений від такої швидкої відповіді касира. Проте блондин досі вичікувально дивився на нього, трохи схиливши голову набік.

— Так, мені зручно, тоді до неділі?

— Так, до неділі, — наостанок усміхнувся Хьонджін, і хлопці розійшлися в різні сторони.

***

Вже вдома Синмін зрозумів, що зробив. Звідки в нього взагалі взялося стільки сміливості? А якщо наступної неділі він злякається, чи перенервує. А як батькам пояснити, що він іде гуляти з тим, чийого імені навіть не знає? Але до тої неділі ще треба дожити, як то кажуть. Тому поки щощ Синміну вдалося хоч якось заспокоїтися і зайнятися приготуванням пасти з томатним соусом.

Приготувавши спагетті хлопець сів вечеряти та написав Чоніну.

“Ти не повіриш, що ся стало”, — схвильовано набирав Синмін.

“Ну якщо ти мені пишеш зараз, о пів на десяту ночі, то мало статися щось вау”, — отримав хлопець, проте він не відчув цього зацікавлення в тексті друга, тому відповів:

“Не бачу щастя в твоїх очах. Так і знав, що я тобі не треба”

“Ну ти дурненький, кажи вже шо там”

“Ну добре, пробачаю, з тебе завтра булка з маком”

“Та-та, то кажи вже”

“Який нетерплячий. Словом, пам’ятаєш того касира з універмага біля мого дому?”

“Того білявчика симпатичного? Його забудеш. А що з ним вже?”

“Та з ним нічого, а от зі мною буде. Одним словом, я хотів, як ти мені і сказав, піти приготувати спагетті із томатним соусом, проте виявив, що томатної пасти в мене нема. Тому пішов у той універмаг за нею. Але цей касир вже зачиняв магазин, і я вмовив його ще трохи зачекати, аби я міг купити пасту. Але це ще не все. В залі її теж не було, і я вмовив того хлопця піти пошукати її на складі. І він знайшов!!”

“Та тобі не соромно хлопця нещасного ганяти в неділю. Синмо-Синмо, як би я тебе не любив, але навіть я б не став заради тебе довше затримуватися на роботі”

“Іди ти, я на тебе образився. Тепер найцікавіше не дізнаєшся. Все пака”

Синмін вимикає телефон і доїдає свої спагетті в самоті. Зрештою, ним навіть батьки ніколи толком не цікавилися. Хоча, можливо, хлопець трохи й перебільшує свою реакцію. Зрештою, йому просто хочеться трохи більше уваги.

Через 2 хвилини Синмін чує мелодію дзвінка. На екрані світиться “Чонінка👎👎👎”

Він підіймає слухавку.

— З тебе булка і завтра, і після завтра, — перше, що каже він.

— Добре-добре, дві булки. То що там найцікавіше далі?

— Я теж подумав, що касир для мене велику справу зробив, і запропонував пригостити його, коли в нього буде вільна хвилинка.

— Стривай, а як ти був одягнений?

— Ну спортивні штани, сіра зіпка, біла футболка — все, як зазвичай.

— Тоді він навряд чи погодився.

— Ееей, Чонін, зараз кину слухавку.

— Добре-добре, вибач. Кажи далі.

— Він погодився! Причому моментально. І сам запропонував день і час!

— Щоооо? То це мій Синмо вже на побачення ходить? Як швидко діти ростуть, — Синмін не бачив, але знав, що Чонін змахнув із очей невидиму сльозинку.

— По-перше, це НЕ побачення, по-друге, я старший, взагалі-то, і, по-третє, я не знаю, що мені робити.

— В сенсі не знаєш, що робити? А коли взагалі побачення?

— Чонін, це не побачення!! В неділю, о дванадцятій.

— Ну, і? Проблема в чому? Ти встигаєш всі домашні зі школи зробити і підібрати образ, навіть продумати, куди сходити можна.

— Так, але що, якщо я злякаюся, як я батькам поясню це, а якщо все мине погано, а якщо я якось опозорюся, а якщо…

— Синмо, Синмо, стоп!! Все буде чудово! От побачиш, ти не злякаєшся, не опозоришся і з батьками твоїми щось вигадаємо! Твоє побачення пройде якнайкраще!

— Чонін, це НЕ побачення!!

— Добре-добре, як скажеш. Але правда, старайся не сильно хвилюватися через це. Ми завтра обов’язково щось вигадаємо і все буде добре.

— Гаразд… Дякую, Чонін. Тоді на добраніч.

— Добраніч, Синмо, — хлопець поклав слухавку.

І все-таки, Чонін правий. У нього ще цілий тиждень до цієї зустрічі. Може, все обійдеться і навіть більше — все мине чудово.

З такими думками хлопець пішов спати, так і не дочекавшись батьків.